Тверь: виникнення питомої князівства, монгольське навала, правління Ярослава Ярославича

1. Запровадження Твер — одне з загадок вітчизняної історії. Як і коли вона? Де розташовувалося початкове поселення? Як виникло Питома князівство Тверське? Як розвивалася історія тверського князівства? Недолік письмових свідчень і археологічних даних про древньої Твері деякі історики прагнуть заповнити власними домислами, з яких часто робляться невірні висновки. Через війну Твер втратила закреплённый вікової традицією рік народження. Розглянемо, як розвивалася історія Твері і тверського князівства, спираючись на дані історію князівства тверского.

2. Рання Твер і Питомої князівства Тверского.

2.1. Початок міста Твері. Протягом XII століття, під час розквіту Київської держави, северосхідна Русь поступово виходила зі свого провінційної відсталості, в XIV і XV століттях у цьому регіоні відбулося «друге народження російської нації в Московській державі». Занепад Києва була наслідком боротьби між російськими князями, нападів половців з ближніх степів й у значною мірою — результатом ослаблення київських торгових зв’язків. Четверте хрестовий похід, який провадився під керівництвом венеціанців, закінчився 1204 року завоюванням Константинополя, найважливішого торгового партнера Києва; після цього венеціанці відразу ж наклали руку на торгівлю із Візантійською імперією. Усе це набір чинників призводив би до з того що населення найдавніших центральних областей Русі переселилося в південно-західному чи північно-східному напрямах, у ті області, де безпека продукції та статок здавалися забезпеченими краще, ніж у київському регіоні. Протягом XII століття на сході поруч із давніми містами Ростовом і Суздалем виникло багато нових поселень i міст. Найбільш значним з цих знову заснованих міст став Володимир на Клязьмі. У другій половині XII століття це місто перетворився на нову столицю великих князів Київської держави. На північному заході володимиро-суздальських володінь, тоді ще зберіг своє територіальне єдність, розташовувався Тверській регіон, граничивший з землями Великого Новгорода. Вказівки на існування «новгородській Твері», здатні забезпечити, чому місто, розташований на Волзі і Тьмаке, отримав назву «Твер», неодноразово і в різний спосіб разыскивались в письмовій традиції. У цьому разі слід сказати зване «Рукописання» князя Всеволода Мстиславича, початкова версія якого перегукується з 1135/36 року. У цьому вся документі йдеться значних грошових сумах (зборах) новгородській церкви Святого Іоанна, коли він існувало купецьке співтовариство типу гільдії. Ці збори мали выплачиваться.

«з тверського гостя, і з новгородського, і із бежицкого і із деревьского і съ всього Помостья». Чимало дослідників роблять із цього висновок, що Твер або ж тверська земля існувала у період початку новгородського літописання. Найбільш рання зі збережених рукописів цього джерела датується 1560-ми роками. Її цінність як джерела з історії Твер ставить під У. З. Борзаковсий. У 1304/05 року тверський князь Михайло Ярославович стає великим князем володимирським, в 1307 року —князем новгородським. Саме тоді на Русі був сили, яка переважила б Твер. Стає зрозуміло, чому цитована версія «Рукописания» називає тверського купця раніше, ніж новгородського, — порядок перерахування, цілком непояснений на час виникнення оригіналу (1135/36 рік); тим часом Твер в кращому разі була другорядним новгородським торговим поселенням. У другій половині XII століття тверський регіон потрапляє у зону конфлікту між Новгородом і владимиро-суздальскими князями. У 1178 року великий князь Всеволод зробив похід проти Новгорода. У цьому його війська зруйнували новгородські «передмістя» Торжок і Волок Ламский. Твер, розташована між двома цими містами, в літописному повідомленні не згадана. Неясно, розглядалася в це час Тверська земля як частини володимиро-суздальської території, як У. З. Борзаковський. Якщо Твер тим часом ще була містом, то літописне звістка, яке називає лише порушені війною міста, не дає підстав щодо висновків щодо територіальну приналежність тверського регіону. Кількома роками пізніше, в 1180/81 рік, тверська територія знову опинилася між двох вогнів. Згідно з повідомленням літописі, новгородські загони з'єдналися з військом чернігівського князя «на Біля у Тфери», щоб виступити на похід проти великого князя володимирського. Ще одне джерело вказує у зв’язку на побачення безпосередньо біля гирла Тверцы. Третя з версій навіть допускає прочитання, за яким війська з'єдналися у поселення на гирло Тверцы:

«…і сняшася на устьи на Біля і усть Тферы…» В усіх цих повідомленнях залишається незрозумілим, яка з протиборчих сторін розглядала тверський регіон немов ворожий. Сказано, що лише по об'єднання союзників вони спустошили всю волзьку окрузі й спалили «все міста». Удар у відповідь великого князя Всеволода припав містом Торжку, що трохи вища за течією Тверцы. Про нападі Всеволода на Твер мова не йде. З літописного повідомлення слід також, що новгородське і чернігівське військо у районі Твері змогли безперешкодно підготується до волзькому походу; великий князь володимирський зі свого боку як першої мети для удару обрав що лежить на північ Торжок. Який із сторін належав тверський регіон, залишається незрозумілим; певним можна лише те щоб цьому самому місці ще було міста, інакше одне з сторін неодмінно натрапила на нього. З затвердження М. П. Милонова про виникненні насипних укріплень Твері пізніше XII століття, слід припустити, що зміцнення ці закладено у період із 1181 року у кінець XII століття. Справді, ще у У. М. Татіщева, найбільш значної від росіян істориків XVIII століття, сказано, що Всеволод III по тому, як його війська спалили Торжок, повелів побудувати Твердь «при устии річки». «Твердь» — слово, написаний виданні татищевской «Історії Російської» з великої літери, отже — власна назва, означає «зміцнення». Не можна виключати, що сама назва Твері створено від слова «твердь», а чи не від гидронима «Тверца». Що стосується, якщо вказівку У. М. Татіщева на встановлення «тверді» Всеволодом III в 1181 року чи реальні, що можна з урахуванням приведених вище міркувань про час виникнення найдавніших насипних споруд Твері, відпадає потреба в гіпотезі про ранньому поселенні на Тверце, яка пояснюватиме походження назви міста. Хоча повідомлення У. М. Татіщева представляється прийнятним, оскільки Всеволод III мав бачити необхідність споруди укріплень у тому районі, слід усе ж таки зазначити заперечення проти званих «татищевских звісток». Річ у тім, що У. М, Татищев становив історичні підвалини на зразок літописного зводу. Та історичної ваги працю містить звістки, не підтверджувані жодній із збережених літописів; так само виглядає справу з разбираемым у разі повідомленням. Звісно, цю звістку У. М. Татищев міг запозичати з втраченого нині джерела; з іншого боку, автентичність багатьох із єдиних у своєму роді «татищевских повідомлень» перебуває під підозрою. Принаймні вважатимуться встановленим фактом, що у 1208/09 року Твер вже була. А У. З. Борзаковський стверджує, що Твер у ці роки вперше згадується у літописах. Цього року військо, надіслане великим князем проти Новгорода, зробило зупинку в Твері. Дослідники вважають це надійною літописним згадуванням про місто Твері. Переяславско-залесский князь Ярослав Всеволодович, одне із питомих князів Владимиро-Суздальской землі, в 1215 року наказав ув’язнити у темницю в Твері новгородського тысяцкого Якуна Зуболомича і новоторжского посадника Фому Добрынича. Твер явно була часткою долі Ярослава. Ярослав, якого незадовго доти новгородці посадили в собі княжити і знову «відпустили», мстився за подібне поводження з собою, блокуючи в Торжке провідні позиції у Новгород торгові шляху й утруднюючи постачання Новгорода зерном. З тим-таки успіхом Ярослав міг досягти подібні акції та з Твері. Через необхідності регулярного підвезення зерна з «низовских» земель подібне порушення новгородській торгівлі загрожувало як добробуту, а й самій існуванню новгородців. По Тверце і Волзі не лише далека торгівля Новгорода, а й здійснювалися через відкликання Суздальській землею: з Тверцы Волгою потрапляли в приплив Волги Шошу (гирло Шоши розміщено зі сходу Твері; пізніше Шоша на всьому своєму протязі входило у територію Тверського князівства), З Шоши — в Ламу і далі через волок, яким отримав своє назва Волок Ламский, в Істру. З Истры потрапляли в Москву-ріку (отже, і у Москві), яка, своєю чергою, занурюється у Оку. Широко розгалужена річкова система російського північного сходу була проста до новгородців тільки завдяки шляху, який ішов через тверские землі; інакше доводилося рухатися далекими обхідними шляхами. На блокаду, встановлену Ярославом Всеволодовичем, Новгород відповів контрударом в 1216/17 року. «За Твер’ю» новгородські загони зіткнулися з сторожовим загоном переяславського князя. Люди Ярослава зазнали поразки. Небагато хто з побеждённых змогли дістатися до Твері. Коли після цього новгородці взялися спустошувати навколишні землі, Твер, очевидно, залишилася неушкодженою, що у через відкликання руйнаціями вона згадана. Один із літописів повідомляє, що коли і князь Ярослав знав про грабежі своїх ворогів у Тверській землі, він спішно пішов у Переяслав з Торжка через Твер. Новгородське військо явно обрало інший шлях, відмінний від звичайній дороги по Тверце, де було розташований Торжок. Новгородці захопили Зубців, стоїть на Волзі вище Твері, там, де пізніше проходила південно-західна кордон Тверського князівства, і Кснятин, розташований неподалік майбутньої кордону князівства. Те, що літопис згадує ці місця у зв’язки й з військовими діями, виразно співвідносними нею зі областю Твері, дало У. З. Борзаковскому достатня підстава для висновку про приналежність до Твері вже у цей час тих районів, які потім входили в Тверське князівство. Позначення від цього регіону на ролі Тверській області («Тверське» себто «Тверській край») суперечить оцінці Твері в початку XIII століття як «занепалого міста». Понад те — через максимум три десятиліття після заснування міста, Твер була містом, швидко який набирав силу, центральним у регіоні. Хоча Тверській край і він лежить у боці від політичних центрів на той час, його значення зростала завдяки посередницької економічної функції, що була прямий наслідок розташування Твері на Волзі. Крім цього, у Твері існували зв’язку й зі Смоленськом, і з Киевом.

2.2. Монгольське навала і питомої князівства Тверського. Взимку 1237/38 року війська Чінгісхана Батия, що успадкувало північно-західну частина монгольської держави, напали на Суздальскую Русь. Твер також була захоплена однією з загонів війська Батия. Цілком можливо усе ж таки, що коли частина міського населення врятувалася від наступаючого війська втечею; той самий запросто можна згадати і більшості сільського населення тверського регіону, який зміг перечекати військову катастрофу. З цією області типові широко розкидані сільські поселення (села) з двома чи трьома дворами кожне, нерідко розташовані серед лісів чи боліт. Такі тип поселень надавав порівняно непогані можливості уникнути зустрічі ворогами, які може дістатись кожної глухий села. Та й татарські війська, нападники у лютому 1238 року в північно-західне кордоні Суздальську Русь, були, можна вважати, недостатньо сильні реалізації будь-яких широкомасштабних акцій. Відповідно до твердження радянських археологів, Твер поруч із Москвою, Ярославлем і Брянськом ставилася до порівняно менш порушеним татарським навалою регіонам Суздальській землі. Області Володимира на Клязьмі, Рязані, Переяславля Залесского та західні райони верхній Оке і Сеймі, навпаки, зазнали важким руйнувань. Бистрому перетворенню Тверського князівства саме його виникнення до одного з найбільш могутніх володінь Суздальській землі точно сприяло те, що тверська округу порівняно легко відбулася від татар. Тверській краєзнавець М. Д. Квашнин-Самарин висловив припущення, що вбитий під час взяття Твері син князя Ярослава (як варто припустити — Ярослава Всеволодовича Переяславського) був охарактеризований першим питомим князем Твері. Оскільки Ярослав отримав великокняжий престол у Володимирі лише результаті загибелі свого брата Юрія під час зимового татарського походу, а цікавий для нас момент він тоді ще був питомим князем, усе ж таки імовірніше, що переяславський князь доручив одного з синів командувати тверським гарнізоном. Настільки раннє роздрібнення власного долі були відповідати інтересам Ярослава. Згодом, коли Ярослав вже стало великим князем, йому довелося роздати набагато більше земель, тим паче, що чимало князівські столи виявилися порожніми; але й у своїй Ярослав надав власні уділи лише своїм братам Святославу і Івану, але з сыновьям.

Щодо розташування в Суздальську Русь у перші роки після монгольського навали, то літописні звістки рясніють тут такими проблемами, що стосовно Твері, місту, не що у центрі уваги літописців, неможливо знайти ніяких пояснень щодо відбувалися там подій. Хоча у одній з літописів й утверджується, що після Батиєва походу Ярослав Всеволодович побудував місто Твер (у кращому випадку йдеться тут може бути про відновлення міста) і його своєму синові Ярославу Ярославичу, літописне повідомлення, де міститься ця інформація, настільки рясніє некоректними даними, що його треба розглядати це як легенду, як тільки автентичний зображення подій, які мали місце після монгольського навали. У. З. Борзаковський називає дати, та його значна частина, коли велика князь Ярослав Всеволодович міг передати своїй дитині Ярославу Ярославичу тверський доля: період із 1241 року у 1243 рік, і навіть 1245 рік. Втім, це перерахування дат має умоглядний характер; названі роки пов’язуються з гаданої передачею Переяславля старшому сину князя, Олександра Невського, або з приїздом Орду, розпочатої Ярославом Всеволодовичем. Після свого вокняжения Ярослав визнав верховну влада татар за це був затверджений Батиєм великим князем володимирським. При дворі великого хана в Каракоруму вороги Батия, мабуть, отруїли Ярослава Всеволодовича, щоб зашкодити його покровителю. Так Ярослав попрощався з життям, хоч і висловив готовність підкоряться влади Орди. У 1247 року новим великим князем володимирським став наступний за Ярославом віком його брат Святослав Всеволодович. Літопису повідомляють, що відразу ж він посадив своїх племінників містами, «яко бе имъ отець оурядилъ Ярославъ». Отже, сини Ярослава досі не тримали питомих князівств; їх батько лише зробив відповідні розпорядження в заповіті, як згодом це увійшло звичай в росіян князів перед поїздками в Орду. Коли великий князь Святослав в 1247 року виконав заповіт свого брата, почалася історія Тверського князівства: однією з племінників Святослава був Ярослав Ярославович, перший князь тверской.

3. Князювання Ярослава. 3.1. Князювання Ярослава до його сходження на великий володимирський престол.

(1264 рік). У перші роки після свого вокняжения в Тверському долі Ярослав не фігурує в літописах. Саме тоді в Суздальську Русь відбувається зміна правителів: наприкінці 1240-х років старші брати Ярослава — Андрій Ярославович Суздальський і Олександр Самсонович Невський витісняють свого дядька Святослава, князя переяславського і новгородського, з великокняжого престолу. У У. З. Борзаковського відзначається інше. У татищевском зведенні літописів говориться, що негайно по смерті Михайла Московського в Олександра Невського й Андрій «бути їм пручи велия про великого княжении, вони ж уложа ити у орду, і пойдоша князі Олександр — і Андрій і багато стязанию бывшиу». З поїздки до Каракорум Андрій і Олександр Самсонович повернулися, розділивши володіння, пов’язані з титулом великого князя. Андрій дістав листа від великого хана володимирське князювання, Олександр ж — «Київ й усю російську землю», тобто Русь у вузькому значенні слова, Київську область.

Еккехард Клюг свідчить, Олександр не була задоволений таким поділом і він вирішив помститися Андрію з допомогою татар. А У. З. Брозаковский вказує все навпаки: Андрій почав шукати спосіб помститися Олександру без допомоги татар. Андрій вступив у тісний зв’язок з Данилом Романовичем Галицьким, одружившись з його доньки 1250 року. Данило був найсильнішим южноруським князем. Щоправда, що він принуждён був з'їздити кланятися до Батия, але відомо, хоча Данило і побував на орді, а усе ж думав про тому, хіба що назавжди розправитися з татарами. Сторону Андрія приймає та її брат Тверській князь Ярослав Ярославович. Хоча у літописі ані слова прямо, що Тверській князь був у союзі з Кримом Андрієм, але має думати у процесі тодішніх подій: свого часу навіть Тверській князь мав розділити гірку долю з Андрієм — залишити свою отчину Твер, піти у іншу землю і навіть, як здається, Ярослав Ярославович думав у тому, щоб бігти на чужину, саме у Швецію. Що й казати могло спонукати Тверського князя діяти разом із Андрієм проти старшому братові? Невідомо. Але безперечно вони умовилися як поділити собою землі на разі успіху: те й могло схилити Ярослава набік Андрія. Тверській князь думав досягти своєї мети без підтримки татар, але з допомогою Андрія, і - то, можливо думав про тому, щоб у спілці з ним скинути татарську влада. Звісно, це були необачно, але у Ярославі Ярославиче можна припустити така точку зору: він також, подібно Данилу Романовичу, пізніше інших князів з'їздив в орду, та й то вже після різних нещасть. По крайнього заходу в літописах — тільки в під 1258 рік, а інших під 1257 рік у вперше говориться про його поїздку до орду, тоді як які були роком перераховані багато поїздки інших князів до татарам. Мимоволі впадає правді в очі спільна риса у трьох князів: Данила Романовича, Андрія Клюєва та Ярослава Ярославичей — це зневага до татарам, за що вони всі троє поплатилися повинні були покаятися. Тим більше що хвороба утримувала Олександра Невського в Новгороді. Але як тільки він повнів, то поїхав до 1252 року у орду. Еге. Клюг свідчить, Олександр скористався сходженням на престол нового великого хана Мунке (Менгу), щоб змінити співвідношення сил на Русі у свою користь. У. З. Борзаковський говорить про тому, Олександр поїхав до орду до Батыеву синові Сартаку скаржитися на брата Андрія Клюєва та зумів зачепити інтереси татар: він створив їх запевняв, що Андрій «виходи і тамги хану платить сповна». Хан дав Олександру «старейшинство в усій братьи його» та, крім того татарську рать під начальством царевича Неврюя, князів Катиана і Алыбуги, що й пішли на Андрія Ярославовича і всю землю Суздальскую, отже й на Тверський. Андрій Ярославович довідавшись про вторгненні татар, сказав: Боже! Чи довго нам сваритися і наводити друг на друга татар; краще втекти в шматок чужої землі, ніж дружиться з татарами і це служити. Тим більше що союзники, Андрій і Ярослав Ярославичи, за відсутності Александрово захопили Переяслав Залесский, що тоді сильної фортецею. Звісно, Андрій і Ярослав знали, навіщо Олександр попрямував до хану. Не дивлячись те що союзники-братья зібрали війська, отже вони збираються були битися не тільки з Олександром, але й татарами. І сили братів повинні бути значні, якщо монголо-татари захопили таку сильну фортеця як Переяслав. На значну рать Андрія Клюєва та Ярослава також натякає вираз літописі, що татари, перейшовши Клязьму у Володимира, йшли на Переяславль «таящеся». Повинно бути, шукаючи твердість Переяславля, Тверській князь покрив у ньому своє сімейство від татар. Мабуть, Твер була тоді ще погано укріплена. Чи, можливо бути Ярослав, боючись напади проти Твер із сусідніх новгородських володінь, відправив своє сімейство в Переяслав. Ця боротьби з Невським та її союзниками татарами була найпершою спробою відкритого протидії татарам північ від Росії. У Переяславля був князь Андрій; Ярослав не був, але залишив братові замість себе свого воєводу Жидислава. Тут під містом стався завзятий бій, у якому татари здобули гору. Про перемозі татар Лавреньевская літопис повідомляє следующее:

«Татарове ж расунувшася по землі, і княгыню Ярославлеві яша і изъимаша, і воєводу Жидослава ту оубиша, і княгыню оубиша, і Яярославли в полонъ послаша, і людии бе-щисла поведоша до кінь, і худоби, і багато зла створше отидоша». Андрій біг спочатку Новгород, де було прийнято; потім у Псков, де дочекався своєї дружини, і у Колывань (Ревель), а звідти з дружиною та своїми боярами виїхав у Швецію, де знайшов райдужне прийом. Татари ж оволоділи Переяславлем, захопили убили дружину Ярослава, його дітей повели в полон і умертвили воєводу Жидислава. Літопис вона каже саме про руйнуванні Тверського князівства, а взагалі відгукується, що татари йшов всю Суздальскую землю, і потім має думати й у Тверській області татари багато розорили і багато полона набрали. І, спроба Тверського князя посилити себе рахунок Олександра всупереч татарам скінчилася повну неудачею. Олександр ж прийшов з орди у Володимир «зі многою честию», зустрінутий був митрополитом Кирилом і посаджений на великому княжении у Володимирі, та був «воздвиже церькви по полоненні Невруеве». Ярослав Ярославович після Переяславського поразки залишався ще близько року у своєму князівстві, саме до 1254 року. У цьому року він утік із Твері. З літописів немає, що змусило так вступити Ярослава Ярославовича: то, можливо Олександр, выгнавши одного брата, захотів забрати доля і в іншого. Принаймні причина має бути дуже важлива. У деяких літописах сказано, що Ярослав саме утік із своєї отчины Твері, з Низівській землі на Ладогу, де його прийняли добре; приїхав він у Ладогу не один, а відносини із своїми боярами. Еге. Клюг говорить про іншому, що робить довелося Ярославу втекти з Твері. Після подій першочерговою метою Ярослава мало стати звільнення дітей. У решті випадків літописі розповідають про выкупах княжих дітей, які у орді як заручників. Що стосується дітям Ярослава про це не йде. Проте його сини Святослав і Михайло в 1260-е роки фігурують на політичної сцені. У 1271 року Святослав успадковує свого батька тверське князювання. Отже, Ярославу Ярославичу якось вдалося звільнити своїх дітей. Якщо татари, як можна припустити, зажадали викуп, Ярославу знадобилося в короткий термін зібрати значні кошти. Це могло б б засвідчити його дії наступні роки, які важко зрозуміти інакше: взимку 1253/54 року в великий поспіху вирушає до Псков і сідає там княжити, а початку 1255 року з’являється разом із боярами в Ладозі, населення якої надає їм урочистий прийом. Приблизно тоді час укладають між собою союз литовці та Ливонський лицарський орден, сусіди північно-західній Русі, досі перебувала у ворожих стосунках одне з одним. Хоча союз цей у результаті розширення зрештою виявився неефективним, він повинен доставити російським серйозне занепокоєння. Мабуть, у такому критичну ситуацію новгородці вирішили посадити у своїх слабко защищённых «передмістях» чужих князів чи бояр, отримали реалізації військових оборонних заходів певні збори. Ярослав у своїй вишукував можливість задоволення своєї потреби у грошах. Якби Ладожани самі звали його себе, то Ярославу не навіщо було б втекти з Твері й у літописах не трапилося ще вираз. Тверській князь утік у Ладогу, вперед не знаючи, як його там приймуть, тим паче, що у Новгороді тоді княжив Василь син Олександра Невського. Однак у Новгороді тоді були не задоволені Василем Олександровичем, тому ладожани прийняли втікали князя Ярослава у Псков, а в самий Новгород, изгнавши Василя. Та з всієї ймовірності метою його остаточного втечі була Ладога, а Швеція: Ярослав мав про ласкавому прийомі свого брата Андрія у Швеції та зважився сам піти туди через Ладогу і Фінляндію. Разом з Ярославом поїхали та її бояри (аналогічно, як бояри Андрєєв поїхали з Андрієм). Втеча бояр разом із князем показує, що бояри, однаково з князем, боялися будь-яких насильницьких вчинків з боку Олександра; водночас це втеча бояр натякає те що, що всі колишні дії Ярослава, — його блок з Андрієм і Данилом, його повстання проти Олександра і вороже ставлення до татарам, — були результатом лише особистої волі самого Ярослава, але залежали також від бояр: Тверській князь та її бояри заодно, і тепер, при несприятливому повороті обставин, бояри біжать разом із князем. Якби тверские бояри не приймали діяльного участі у політиці свого князя, то звісно де вони бігали би за іншим землям, а пішли на службу до того що князю, який тоді здобув перемогу, то є до Олександра, що було б вигідніше. Тверській князь проте довго пробув в Ладозі. У Новгороді в повному обсязі тоді були задоволені Василем Олександровичем, сином Невського. Новгородці розділилися на дві партії: бік великих коштів і бік менших. Великі, як видно, були за князя Василя, а менші проти. Менші хотіли позбутися Василя, а водночас і зажадав від батька його Олександра, будучи незадоволені ними, звісно, за тією ж причини, через яку в попередні роки Новгородці скаржилися Олександра, тобто за причини його самовладдя. Менші хотіли скористатися нагодою і закликати в Новгороді на князювання Ярослава, розраховуючи зрозуміло те що, що він не надходити оскільки надходили Василь та її батько. Менші тоді здобули гору, і перший раз висловили своє неприхильність в Василю тим, що перевели Ярослава з Ладоги у Псков, а слід те і в Новгород, выгнавши князя Василя в 1255 року. Проте заклик нового князя не примирив партій, а навпаки менші ще сильніше розійшлися з більшими на, котрим хотілося запровадити князя на своїй волі. Тим більше що Олександр йшов до Новгороду із сином своїм Василем і з двоюрідним братом Дмитром Святославичем; до них приєднались і жителі Торжка, сильного новгородського передмістя. Отже, Ярослав був у дуже скруті: вона бачила, що у Новгороді боротьба партій, що може розраховувати лише бік менших; знав, що Новгороду йде Олександр з військом, що він міг, у разі потреби збільшити татарами. Боротися із Олександром тоді не міг, і Тверській князь біг — та куди, невідомо. Новгородці ж примірилися з Олександром і навіть задля йому змінили посадника Ананію, ватажка боку менших, і зробили посадником Михайла Степановича, прибічника великих. Напевно невідомо, коли Ярослав повернулося на Твер — в 1255 року й в 1258 року. Не виключено, що він повернулося на Твер в 1255 року, оскільки у цьому року повернувся й жити Андрій Ярославович зі Швеції. Тим більше що при новому хані, Бергові чи Берке, брат Батия, відбувалася на теренах 1257 року перепис жителям Росії. Приїхали численники з татар, і изочли всю землю Суздальскую і Рязанську, і Муромскую, і направили десятників, і сотників, і тысящников, і темників «точию не чтоша архимаритов, і ігуменів, і попів, і дияконів, і крылошан, і лише причёта церковного, хто дивиться на Господу Богу і Пречисту Богородицю, і оселяється в дому Господні, і є Божим церквам». Тільки після цього перепису, поїхав до 1258 року князь Ярослав в орду, де зараз його досі пір не бував. Поїхав він у орду разом із братами, Олександром і Андрієм, і з двоюрідним племінником князем Борисом Ростовським. У орді Тверській князь було прийнято добре, відпущений «зі многою честию на Русь» і повернулося на свою отчину Твер. Лише тепер смерился князь Тверській перед ханом і примирився з татарами. Мабуть, а тепер Ярослав вивіз із ординського полону і дітей. Татари після Другої перепису при хані Берке, очевидно, стали сильніше пригнічувати російських ніж раніше. Було велике насильство від татар, каже літописець; їм допомагали і деякі росіяни: багаті откупали данини від татар і «корыстовахуся самі»; бідні мали позичати в багатія, щоб виплатити данина; багатії брали великі відсотки, яких бідні неспроможна були виплатити повинні були через те працювати на багатих, має бути ішли у кабалу. Особливо своїми утисками тоді відрізнявся у Ярославі якийсь відступник Изосим, колишній чернець, який на догоду татарському баскаку залишив християнство. Народ був виведений з терпіння і хотів більш зносити сваволі грабіжників: в 1262 року він повстав і татарських складальників данини — одних вигнав, інших убив, при що ж таки загинула й відступник Изосим. У цьому погромі що з татар прийняли хрещення. У одних літописах сказано, що таке повстання свого роду Ростовської землі та татари були вигнані з Ростова, Володимира, Суздаля, Переяславля і Ярославля; але є й звістка, що татарські складальники данини були вигнані з усіх міст. Не можна думати, щоб становище Твері щодо платежу данини було вигідніше становища у інших князівствах, тому цілком імовірно й у Тверській землі з утисками було поступлено як і деінде. У цей час (1262 рік) в Новгороді, де княжив тоді Дмитро Олександрович, готувалися до походу на німців. Сам Олександр послав Ярослава Тверського допоможе новгородцям, і другий не зумів не послухатися старшого брата, великого князя. Дмитро і новгородці з Ярославом Тверським та інші князями пішли до сильно укреплённому Юр'єву, взяли місто, розорили його, набрали багато полону і будь-якого товару і собі тому. А сам Олександр Невський поїхав до орду, де дуже несприятливо глянули на повстання проти складальників данини і готувалися послати військо на Російську землю. Олександр встиг умилостивити хана й зупинити татарське полчище, а й у час цієї поїздки він помер 14 листопада 1263 року в зворотному шляхи виходу з орди. Під наступним роком новгородський літописець отмечал:

«Улітку 6772. Выгнаша новгородци князя Дмитра Олександровича, сдумавше з посадникомъ Михаиломь, зане князь ще малъ бяше; а, по Ярослава послаша, по брата Александрова, у Тферь сынъ посадничь і лучшии бояры».

3.2. Ярослав Ярославович — великий князь володимирський і князь новгородський. Смерть Невського відкрила князю Тверскому шлях до великого князівському Владимирському престолу; але він спочатку має був витримати суперечка зі своїми старший брат Андрієм Суздальським, вже колишнім колись великим князем Володимирським. Колишні союзники тепер засперечалися, однак самі своїми засобами не вступив у відкриту боротьбу друг з одним. Тоді вже орда мала престолами князів. Андрій і Ярослав поклали віддати свій суперечка влади на рішення татар, своїх колишніх гонителів. Вони надіслали послів в орду до хана Берке, але останній зажадав себе самого Ярослава. Ярослав пробув в орді до серпня та повернувся від туди разом з ханським послом Жанибеком і ярликом на велике князювання. Не знаємо, чому хан зажадав себе одного Ярослава і потім предпочёл його Андрію. Перш обидва брати однаково прогневали татар, а потім Андрій встиг побувати у орді раніше Ярослава. Може, й посол Тверській, і саме Ярослав встигли задарить в орді всіх кого потрібно й таким виграли справа. Хай не пішли, але Ярослав здобув перемогу над Андрієм, який і і помер 1264 року. Тепер Ярослав міг розташовувати силами Твері і поважали Володимира, а разі потреби закликати татар допоможе. Тепер все увагу великого князя Ярослава Тверського звертається на Новгород; Ярослав, подібно іншим великим князям, намагається посилитися рахунок цього міста. Після вступом на великий князівський престол Ярослава, в Новгороді відбулася зміна: новгородці вигнали свого князя Дмитра Олександровича і закликали до себе Ярослава Ярославовича, у них колись який князював з їхньої вибору. Може бути новгородці були незадоволені своїм колишнім князем, і може бути вони вигнали його тому, щоб уникнути сварки з новими великим князем: вже був такий звичай, що великим князем новгородським робиться той, хто іменується великим князем Володимирським. Якби новгородці не вигнали Дмитра, то сам Ярослав зажадав його видалення. Втім літописець по через це помічає: «вигнала новгородци князя Дмитра Олександровича, сдумавше з посадником Михайлом, зане князь ще малий бяше». Удаливши Дмитра, новгородці послали у Твер сина посадничего та кращих бояр кликати себе Ярослава. Посольство привезло у Твер і грамоту, яких умов Ярослав повинен княжити в Новгороді. Ця грамота писана при посаднике Михайла і тысяцком Кондрате, це і є перша такого роду новгородська грамота, дошедшая по наш час. На початку грамоти говориться, щоб Ярослав цілував хрест до всього Новгороду, на що ж цілували його діди, і батьки, та її батько Ярослав, і що він тримав Новгород по давнини, по миту. Потім крім звичайних умов, обмежують влада князя в Новгороді, йдуть умови щодо княжих доходів населення і полювання. Так сказано, 1) що Ярослав може у Торжке і Волоку тримати тіуна у своїй частини, а новгородці триматимуть у своїй; до Бежичанам і до Обонежанам князь було посилати суддів у протягом 3 років, оскільки князь Дмитро з новгородца віддали їм суд на цей термін; князь було пересуживать грамоти, тобто перевершать решённые справи. 2) в Русу князь міг їздити восени, а чи не влітку; міг їздити у Озвадо бити звірів; в Ладогу посилати осетринника і мёдовара як зазначено в грамоті його Ярослава. 3) з купців новгородських в тверський і суздальської землі князя міг брати митий по дві білки з тури, і з стільки ж із воза, і з льону, і з короби хмелі. З іншого боку новгородці, навчені досвідом, зажадали этою ж грамотою від Ярослава, що він не робив у Новгороді такої ж насильства, як він брат Олександр. Але те року, має бути, у Твері ж. Ярослав мав цілувати хрест, і в інший грамоті, писаною тим більше ж посаднике і тысяцком. Ця грамота мало відрізнялася від першої; у ній істотні додатку щодо торгових мит і можливого полювання; те й інше у цій грамоті визначено кілька точніше. Що стосується торгових мит сказано, що князь може брати по дві білки з воза і з короби хмелі і з новгородца, і з новоторжца: то, можливо колишні князі, маючи свого тіуна в Торжке у своїй частини, намагалися брати з новоторжцев з понад новгородців, і може бути навпаки — князі бажаючи схилити на свій бік Торжок, іноді не ладивши з Новгородом, з новоторжцев менш ніж із новгородців. А з приводу полювання сказано так: свиней (кабанів) бити за 60 верст від Новгорода; на полювання на Озвадо їздити влітку, а в Русу на третю зиму, в Ладогу ж третє літо; в Ладогу можна посилати осетринника по грамоті його. Мабуть Ярослав Ярославович був жагучий мисливець, тоді як нової грамоті було багато уваги на полювання. На часи полювання становила улюблену потіху князів. Князі відправлялися на полювання на довгий час, забирали з собою дружин і дружину; в Никоновском списку про Всеволоде Новгородському говориться, що любив відігравати й утішатися, а людей не управляв, зібрав яструбів і собак, а людей не судив. Тривала і часта полювання з більшими на натовпами ловчих можна було руйнівна жителям, тому новгородці й захистити себе, выговоривши де й коли князь може полювати. Ярослав погодився на обидві грамоти й поїхав до Новгород, де був прийнятий з більшою честю і посаджений на княжому столі (27 січня 1266 року). Його син Святослав почав княжити у Пскові. Тоді ж у Новгороді Ярослав Ярославович вступив на другий шлюб, одружившись з Ксенії, дочки Юрію Михайловичу. Ярослав ймовірно хотів підлестити Новгороду, одружившись з одній з його жительок; притому беручи одружився з донькою боярина, князь цим самим міг тісніше пов’язати з собою інтереси однієї з боярських будинків, отже інтереси партії великих Недовго він проте жив у світ із Новгородом. Наступного року ледве не розійшовся з Новгородом через князя Довмонта. Тоді, у Литві, по убиении князя Миндовга, почалися сильні междоусобия, від яких бігли Литовці. Близько 300 литовців бігли у Псков з жёнами і дітьми. Новгородці хотіли їх побити, але Ярослав не допустив доти; син його Святослав хрестив всіх таких втікачів. Псковичі навіть зробили своїм князем Довмонта, однієї з швидких литовських князів, невдовзі що прославився своїми подвигами і сделавшегося улюбленим князем псковитян. Ярославу Ярославичу не сподобалося таке перевагу Довмонта Святославу. Ярослав з Володимира прийшов у Новгород з великим військом, аби «йти на Псков. Але новгородці доти не допустили. Вони сказали йому: «князь, як йти на Псков, переведайся на нас». Князь не очікував такої перешкоди і відіслав свої полки тому, а згодом і сам поїхав, залишивши в Новгороді свого племінника Юрія Андрійовича. З цією князем новгородці в 1268 року ходили за Нарову на датчан до Раговору (Везенберг), землю спустошили, але міста не взяли і повернулися тому. Вони задумали повторити похід у тому року, але з великі сили. Новгородці послали просити допомоги в Дмитра Олександровича Переяславського і в великого князя Ярослава. Ярослав допоможе новгородцям послав як синів, Святослава і ескізів Михайла, з полками, але крім того ще деяких інших князів. У Новгороді відшукали стінопробивних майстрів і почали владычном дворі лагодити стенобитные машини. Коли ливонские німці дізналися про такі готуваннях, то надіслали сказати новгородцям: «ми із вами світ, перемогайтеся з Колыванцами і Раковорцами, ми до них не пристаём, у тому і хрест цілуємо». Після такої клятвеного договору з німцями, новгородці виступили водночас у похід разом із союзними князями, у тому числі був і Довмонт Псковський. Вони все спустошили дорогою до Раковору, і, нарешті під цим містом відбулася знаменита Раковорская битва, у якій мали мати і з німцями, обманувшими їх і які порушили клятву. Новгородці виграли бій, переслідували ворогів 7 верст, а й понесли великих втрат: багато хто хотів вбиті, зокрема посадник Михайло, багато без вести зникли, наприклад тысяцкий Кіндрат (колись їздив кликати Ярослава в Новгород). Князь Юрій у цій битві «вда плечі, чи первет був у ньому, то бозна». Повернувшись із походу, новгородці замість вбитого посадника вибрали нового — Павшу, сина того Ананьи, що колись був на чолі менших, призвавших Ярослава (в 1255 року). А місце тысяцкого залишилося не зайнятим, бо думали, що Кіндрат то, можливо врятовано від смерті Леніна і невдовзі повернеться. Новгородці не примирилися остаточно з німцями. У Новгороді став заколот: одні вважали, що тільки великий князь Ярослав може примирити з німцями і що нього не обійтися, і тому хотіли послати його у Володимир; інші проти. Ярослав Ярославович хотів забрати посади в деяких бояр, ось на підтримку що їх було розраховувати, і замістити їх своїми прибічниками. Він думав, що новгородці все зроблять з його бажанню, оскільки він їм багато допоміг поході на Раковор, і за тому й тоді ще вони сильно потребували. Великий князь думав, що з такого видалення неприязних йому було тоді найзручніший час. У 1269 року він приїхав до Новгород і став скаржитися на Жирослава Давидовича, на Михайла Мишинина, на Юрія Сбысблавича; він вимагав, аби в них віднята влада з тієї причини, що нібито посварили Новгород з німцями. Новгородці не погоджувалися цього, але з тим просили князя не гніватися ними і від нього не їхати, оскільки вони не примирилися з німцями. На і це князь звісно, і розраховував; він хотів залякати віче і виїхав із міста. Новгородці послали його владику із кращими мужами, що й наздогнали їх у Бронницах. Князь повернувся, але через те новгородці на вакантне місце тысяцкого вибрали Ратибора Клуксовича, однієї з його прихильників. Того ж рік, зимою, Ярослав допоміг новгородцям укласти світ із німцями. Він велів синові своєму Святославу привести в Новгород низові полки; закликав ще й татар, які прийшли під начальством «великого баскака Владимирскаго Амрагана» і його зятя Айдара. Ярослав хотів на Колывань, але німці злякалися і надіслали сказати: «кланяємося на волі вашої, відступаємося всієї Наровы, лише крові не проливайте». Був заключён світ на волі новгородській. Князь хотів було пограбувати Корелу, але новгородці відхилили його від цього, оскільки вважали Корелу за своїх. Князь погодився і відіслав свої і татарські полки; сам залишився у Новгороді. Боротьба німцями закінчено успішно завдяки Ярославу. Сам Ярослав думав, що Новгород ж без нього обійтися неспроможна. Він довів Новгороду, як і він у разі потреби може зібрати великі полки, та й татари прийдуть щодо нього негайно допоможе. Посадником був Павша Ананійович, а тысяцким його улюбленець Ратибор. Ярослав думав, що Новгород тепер йому опиратися не буде, та й може. І ось Ярослав почав у Новгороді надходити самовладно, подібно до свого батьку й братові Олександру. Ярослав самовільно захопив двір якогось Алексы Морткинича; узяв гроші у Никифора Манускинича, Романа Болдыжевича і Варфоломія; відібрав деякі вотчини у храму Святої Софії; став перевершать колишні грамоти; захопив грамоту свого батька Ярослава щодо посилки осетринника і мёдовара в Ладогу; захопив новгородських купців в Костромі й інших містах; став втручатися у німецьку торгівлю в Новгороді отже її стискувати; його «гогольные» ловці заважали судноплавством Волховом. Княжі улюбленці, розраховуючи з його підтримку, також почали тіснити народ. Новгородці було неможливо виносити таких утисків. Народ повстав в 1270 року і зібрався на віче на ярославському дворі. Вбили якогось Іванка, хотіли дістатися й до інших княжих прибічників бандерівців і радників. Деякі зникли в темряві церкви Святого Миколи, інші з тысяцким Ратибором і виявилася якимось Гаврилом Кияновым втекли до князю на Городище. Народ я не встиг їх схопити, зате розорив і розграбував їх удома. До самого ж князю народ посилав грамоту, де було прописані усі його провини: «навіщо відібрав Волхов гогольный, а полі заячими ловцями? навіщо взяв двір Алексы Морткинича? навіщо взяв срібло на Никифоре Манускиниче, і Романа Болдыжевиче, і Варфоломее? навіщо виводиш ми іноземців, які в нас живуть? і чому робиш багато іншого незаконне? тепер, князь, ми можемо терпіти твого насильства, їдь ми, чому ми собі князя промыслим». Коли князь побачив таке рішуче повстання, то почав робити поступки. Він надіслав на віче сина Святослава і свого тысяцкого Андрія Воротиславича сказати, що він відступає від України всього цього у що ж його обвинувачують, і готовий цілувати хрест на волі Новгородської. Поступитися відразу ж князю — означало дати можливість повторити іншим разом аналогічні вчинки, а тим часом при князя був війська, яка могла б загрожувати новгородцям, тому останні стояли своєму: «князь, їдь проти, ні тебе, говорили вони, інакше всім Новгородом підемо прогнати тебе». Робити було нічого. При вигляді такого одностайності народу, князь побачив своєї слабкості, мале кількість своїх прихильників, і виїхав із міста по неволі. Новгородці стали кликати себе Дмитра Переяславського, але зважився йти проти великого князя, тому надіслав сказати новгородцям, що не хоче взяти столу перед дядею. «І быша новгородци печални», помічено в літописі. Тим більше що Ярослав у Володимирі готували до походу на Новгород: щодо нього прийшли допоможе Дмитро Переяславський і Гліб Смоленський відносини із своїми полками. З іншого боку Ярослав стала чекати війська у татар і щоб вірніше у тому встигнути, він хотів обмовити новгородців перед ханом. Його улюбленець Ратибор Клуксович, ідеться разом із з Новгорода, поїхав до орду і з приказанию князя так говорив хану Менгу-Тимуру, наступнику Берке: «новгородці тебе не слухають, ми данини просили тобі, що нас вигнали, інших побили, наші вдома розграбували і Ярослава безчествовали». Хан також послав на Новгород татарську рать. Становище Новгорода було скрутне. Але вони собі захисника там, де може бути очікував, саме у особі брата Ярослава, Василя Мезинном, князя Костромському. Костромскому князю невигідно було посилення Твері, однієї з близьких князівств. Тверській князь був і князем Володимирським. Якби Тверській князь підпорядкував собі Новгород, те, що могло заважати йому захопити і Костромське князівство. До того ж ж Ярослав недавно надійшов насильно у самій Костромі, веливши там захопити новгородських купців. Тепер випала нагода Василю і відплатити Ярославу за образу, та її послабити, втрутившись в новгородські справи, так якраз і розмістити новгородців собі на користь, прикинувши їх доброзичливцем. У Новгород він послав своїх послів, котрі з віче від імені свого князя сказали: «кланяюся святої Софії і мужам новгородцям; чув, що Ярослав, Дмитро і Гліб роблять Новгород з усією силою; шкода мені своєї отчины». А сам поїхав до орду і пояснив хану, що новгородці мають рацію, а навпаки Ярослав винен. Хан повернув свої війська, але залишив при Ярославі своїх послів, Чевгу і Баиши, звісно для контролю над ходом справ, втім дав їм свій ярлик, тобто грамоту. Отже Ярослав дістав листа від хана не допомогу, а якихось наглядачів за своїми вчинками. Новгородці між тим зміцнили місто острогом з обох боків, а маєток своє ввезли до міста. Весь Новгород від малого до велика озброївся. До Новгороду прийшли допоможе псковичі, ладожани, корелы, ижора, вожане. Все новгородське ополчення рушило до Городищу, і стояло 2 дні - піші за Жилотугом, а кінні за Городищем. Ярослав пішов повз безпосередньо до Новгороду, але, побачивши новгородських полків, відступив до Руса, а Новгороді на віче послав сказати: «відмовляюся від України всього того, внаслідок чого вами не взлюбили; все князі у цьому доручаються за мене». Але новгородці бачили чинність і йшов світову, а до великого князю послали Лазаря Мойсейовича сказати: «князь, ти надумав на Святу Софію; їдь, чи ми чесно помремо за Святу Софію; В Україні князя немає, але Бог, і справді, і Свята Софія, а тебе ні». Все новгородське ополчення рушила на Голино, що й стало на броді не доходячи Руси. Тиждень стояли новгородці однією березі, а Ярослав іншою. Ні та, ні інша сторона не зважилася перша розпочати битву. Уся новгородська волость стала одностайно людина, а татари до Ярославу не прийшли. Тоді Ярослав зважився діяти іншим, зброєю, що було подействительнее будь-яких татарських ратей і ханських ярликів. Він звернувся безпосередньо до духовної влади митрополита (Кирила II). Духовна владу зі самому властивості своєму мала турбуватися про світі. У наслідок часу духовна влада багато й успішно допомагала Москві, але в цього разу ті ж самі справжню підтримку справила Тверскому князю. Митрополит надіслав Новгород таку грамоту: «мені доручив Бог архиепископию у Російській землі, ви повинні слухатися Бог і погода мене; ви крові не проливайте, а Ярослав перестане гніватися; зробив у тому ручаюся; коли ви навіть хрест цілували, то я приймаю эпитемью лише відповідаю за та над Богом». У разі непослуху новгородців, митрополит наприкінці грамоти погрожував накласти заборона на новгородців, у своїх духовних синів. Митрополича грамота вразила новгородців: вони боялися посваритися з духовну владою викликати він гнів божий. До того ж, коли Ярослав послав у новгородський полк з поклоном, то новгородці відступився від своєї колишнього слова — не сприймати його князем. Тепер обидві сторони зробили поступку. Новгород визнав його знову своїм князем, але через те уклав світ на усім своїм волі, у чому Ярослав цілував хрест. Ярослав мав тоді ж цілувати хрест нові грамоту, через яку обіцяв тримати Новгород в давнини, по миту. У цьому грамоті між іншим було зазначено, що Ярослав повинен віддати тому батьківську грамоту про посилці осетринника і мёдовара в Ладогу; повинен посуженные грамоти забрати, а старі оправити; німецькій дворі торгувати через новгородців, а двору німецького не зачиняти, і приставів не приставляти; повернути село Святий Софії; захоплених новгородських купців в Костромі й інших містах відпустити з товаром; звільнити полонених; не заважати торгувати новгородським купцям по Суздальській землі, щоб ним було без рубежу, тобто без затримки по ханської грамоті, яку новгородці встигли виправити собі у орді. Після хрещеного целования із боку князя, він був посаджений на престол новгородцям і татарським послам. Зимою великий князь повернувся в Володимир, залишивши в Новгороді своїм намісником Андрія Воротиславича, а у Пскові посадив чомусь якогось Литовського князя Айгуста, хоча той був там Довмонт. Можливо, Довмонт поступився князювання довіреній особі великого князя тільки короткий час. Після смерті Ярослава Довмонт виразно повернувся на псковське князювання, що він зберігав у себе до смерті в 1299 року. Хоч би як розглядати становище Айгуста в Пскові, саме його поставляння показує, що з подій 1270 року Ярослав вийшов ні з жодному разі який програв. Отже, Ярослав хоча й підпорядкував Новгород своїй волі, натомість не допустив Василя Костромського зробитися тамтешнім князем. Ярослав одне час міг собі побоюватися, що татари допоможуть його молодшого брата. Здається, великий князь Ярослав хотів в орді позиватися зі своїми братом Василем Костромським; по крайнього заходу в 1271 року він поїхав до хана з Василем і з племінником Дмитром Олександровичем Переяславським, але відомо, що у них же в орді. У тому ж року на шляху з орди він помер, привезён у Твер і погребён у церкві Святий Козьми і Деміана єпископом Тверським Симеоном.

4. Укладання. Отже, ми розглянули частина історії Тверського князівства, а саме: як виникла Твер, як виникло удільним князівством тверське, як розвивалася історія цього князівства за правління Ярослава Ярославовича. Ми також дізналися, що немає точної дати освіти Твері, багато спірного у тому. Князювання Ярослава також оцінюють різні історики по-різному. Соловйов в III томі стор. 205 робить таку замітку про характер діяльності Тверського князя: «при прагненні кожного великого князя посилити своє власне князівство, при що ж усі вони починають із Новгорода, жереб — посилитися та мріяв стати через це сосредоточивающим пунктом Русі, випав спочатку Твері, але недолік твердості в Ярославі Тверському і суперництво брата його Василя перешкодили посиленню Твері». У. З. Борзаковський стверджує, що «Ярослав Ярославович керувався лише вузькими інтересами, інтересами свого князівства, а чи не общерусскими». Еге. Клюг вважає, що «Ярослав переслідував далеко котрі виступають поза його долі політичну мету. Спираючись на влада і авторитет, завдані разом із великокняжеским титулом, він спробував зміцнити або ж затвердити своє панування в Новгороді і Пскові; він прагнула захистити північно-західну Русь від лицарів Лівонського ордену. Знайдене собі єпископом Сімеоном нове полі діяльність у Твері, хоча і є єдиним доказом її піднесення, може розцінюватися одночасно подія виняткової важности».

Cодержание.

1.

Введение

…2 1. Рання Твер і питомої князівства тверського. 1. Початок міста Твери…2 2. Монгольське навала і питомої князівства тверского…5 3. Князювання Ярослава.

3.1. Князювання Ярослава до його сходження на великий володимирський престол.(1264 год)…7 3.2. Ярослав Ярославович — великий князь володимирський і князь новгородский…12 4.

Заключение

…18.

Література. 1. В. С. Борзаковський: Історія князівства тверського. — Твер.: вид. Леан, 1994. — 424 с.

2. Еккехард Клюг/общ. ред. П. Д. Малыгина і П. Р. Гайдунова. — Князівство тверське (1247−1485 року). — Твер.: 1994.-432 з.: ил.

Міністерство вищої й фахової освіти Російської Федерации.

Тверській державний технічний университет.

Кафедра истории.

Реферат.

«Твер: виникнення питомої князівства, монгольське навала, правление.

Ярослава Ярославича".

Виконав: студентка групи БТ-111.

Миколаєва Є. С.

Перевірив: Токмин Ю. А.

Прийняв: Токмин Ю. А.

Твер, 2000 г.