Культурницька та освітня діяльність українських січових стрільців на території Волині

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВМІСЬКРАДИ

(КИЇВСЬКА МІСЬКА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ) КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

(КИЇВСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК) Культурницька та освітня діяльність українських січових стрільців на території Волині

Роботу виконала:

Усатенко Анастасія Олегівна Київ — 2013

Зміст Вступ

1. Пресова квартира — осередок культурно — мистецької діяльності УСС

2. УСС на Волині

2.1 Соціально-політичне та культурно-освітнє життя на Волині напередодні Першої світової війни

2.2 Початки

2.3 Народні школи

2.4 Релігія

2.5 Організація культурних заходів

2.6 Українська преса на Волині

Висновки січовий стрілець волинь преса

Вступ Вивчення проблем становлення національної свідомості та національно-культурного відродження початку ХХ ст. передбачає дослідження цілої низки питань, без вирішення яких неможлива об'єктивна оцінка цього процесу. Діячі української культури, ставлячи перед собою завдання боротьби за незалежність України, ясно усвідомлювали необхідність культурно — просвітницької роботи серед українців, просвітництва задля формування почуття національної ідентичності серед українського населення, що на той час фактично було роздерте між двома великими імперіями — Австро — Угорською та Російською.

Із початком Першої світової війни естафета боротьби за українську ідею плавно перейшла до новоутвореної формації Українські січові стрільці, які намагалися пробудити національний дух українського народу, проводячи активну культурницьку та освітню діяльність. «Українське Січове Стрілецтво, — наголошував визначний український військовий історик Степан Ріпецький, — «Вже від свойого народження, як революційна, політично — військова формація та ідейно — культурна спільнота, було творцем та носієм новаторських ідей та нових духовних цінностей, які воно впродовж усього свойого існування всебічно розвивало». [2;39]

Особливо важливою була діяльність УСС на українських теренах, які перебували до Першої світової війни під владою Російської імперії і були окуповані військами Четвертного блоку.

Мета дослідження — з’ясувати внесок УСС в пожвавлення громадсько-політичного та культурно-освітнього життя українців Волині та у зростання їх національної самосвідомості. Виходячи з мети, завданнями дослідження є:

— висвітлення особливостей громадсько-політичного життя волинян напередодні та в роки Першої світової війни;

— характеризувати політику урядів Росії та Австро-Угорщини щодо Волині;

— визначити позиції українських політичних партій щодо Волині;

— окреслити форми і методи просвітньої діяльності січових стрільців.

Об'єкт дослідження — Західна Волинь напередодні та в роки Першої світової війни, а предмет — культурно-просвітницька діяльність галицької інтеліґенції на означених теренах.

Хронологічні межі дослідження — період Першої світової війни 1914;1918 рр. Територія дослідження — Західна Волинь.

Новизна дослідження визначається висвітленням теми, яка є малодослідженою.

Практичне застосування; результати дослідження можуть бути використані для поглибленого вивчення українського національного і культурно-освітнього руху, історії українських національно-визвольних змагань з курсу історії України у 10 класі; з метою популяризації культурно-освітньої діяльності УСС на благо української національної ідеї.

1. ПРЕСОВА КВАРТИРА — ОСЕРЕДОК КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УСС В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали сторінки нев’янучої слави. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що січові стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Друга — своїми невтомними військовими змаганнями вони заклали підвалини незалежної держави, ім'я якої - Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Важливу роль у військово-патріотичному та морально-правовому вихованні стрілецтва відігравав організаційно-керівний центр — Пресова Квартира (Пресова Кватира). Вона розгорнула дієву організаційну, ідеологічну, видавничу, культурно-освітню роботу.

Її осередок був як на фронтi (спочатку тут дiяла так звана «Артистична Горстка»), так i в Кошi. Серед стрілецтва ідея про заснування такого культурно-мистецького осередку зародилася вже в 1914 р. завдяки ініціативі сотника Никифора Гірняка, четарів Юліана Буцманюка та Петра Герасиміва, хорунжого Івана Іванця, підхорунжого Миколи Угрина-Безгрішного, лікаря Івана Рихла. Головним завданням «Пресової Кватири» було збирання матерiалiв до iсторiї Українських Січових Стрільців та збереження їхнiх традицiй. Але на практицi вона мала ширшi повноваження i, об'єднуючи в своїх рядах людей з лiтературно-мистецьким хистом, стала своєрiдним центром, який органiзовував i спрямовував духовне, культурне та творче життя леґіону. За словами одного з учасникiв, стрiлецтво вже тодi усвiдомлювало, що творить першу сторiнку новiтньої української iсторiї i що треба зберiгати свої слiди, щоб нащадки не стояли перед пустими сторiнками української минувшини, а також, щоб цим «будити» українське громадянство та поширювати серед нього нацiональну свiдомiсть i прагнення до волi.

Пресова Кватира започаткувала та планово розвинула писання стрілецького літопису. Професор І.Боберський (додаток 1) при Бойовій Управі у Відні заснував архів. Виїхавши на фронт навесні 1915 р., О. Назарчук (додаток 2) невдовзі після того опублікував нариси «Слідами Українських Січових Стрільців» і «Над Золотою липою». Деякі опубліковані літописні матеріали є сьогодні важливим історичним джерелом. Як літописці відомі Василь Дзіковський і Лесь Новіна-Розлуцький. У 1917 р. у Львові за редакцією м. Голубця видано великий календар-альманах УСС. Побачили світ видання «УСС в Карпатах» (Відень, 1917), «Співанник УСС» за редакцією О. Назарчука (Відень, 1917), «З кривавого шляху» («Просвіта», Львів, 1916).

Також стрілецька фотографія, яка дала дуже цінний і багатий документально-історичний матеріал, — це також заслуга передусім Пресової Кватири. Фотографія напевно найцінніше та найбагатше щодо кількості й всебічності джерело (в одному тільки Відні на середину 1916 р. зберігалося близько 3000 негативів стрілецьких робіт.) Завдяки таким творцям як четарі Юліан Буцманюк та Іван Іванець, підхорунжі Тоефіль Мойсейович і Микола Угрин-Безгрішний, стрілець Василь Горобець та інші було відзнято фактично всі сторони життя стрілецтва, його будні та свята, бойові підходи та відпочинок. Стрілецька фотографія й на сьогоднішній день є важливим джерелом вивчення боротьби легіону Українських Січових Стрільців.

В колі членів Пресової Кватири створено в 1915;1917рр. переважну частину стрілецьких пісень. Тут працював духовий оркестр під керівництвом підхорунжого Михайла Гайворонського, який навесні 1917р. нараховував близько тридцяти музикантів, та хор під керівництвом підхорунжого Леся Грінішака.

Стрільці організували український театр, який існував у 1917;1918рр. в Галичині та в Україні (Херсонщина), де працювали Л. Новіна-Розлуцький, І. Рубчак, М. Бенуаль, Л. Лісевич та інші.

Пресовою Кватирою в полі керував І. Іванець, а в Коші - М. Угрин-Безгрішний (додаток 3). Згiдно зі статутом кошевої «Пресової Кватири», її робота подiлялася на 8 вiддiлiв (письменникiв-дописувачiв, спiвакiв, музикантiв, рисувальникiв, рiзьбярiв i малярiв, фотографiв, а також науковий, видавничий та економiчний), якi дозволяли охопити стрiлецьке життя та дiяльнiсть у всiй їх багатоманітності. Тут активно працювали вiдомий прозаїк пiдхорунжий Осип Назарук, мистецтвознавець пiдхорунжий Микола Голубець, поет пiдхорунжий Юрко Шкрумеляк, музикант Антін Баландюк, фотограф пiдхорунжий Микола Угрин-Безгрiшний та багато iнших. Нерiдко один i той же член Пресової Кватири був одночасно i малярем, i фотографом, i дописувачем у рiзноманiтнi часописи. Всi розумiли значення своєї працi, тому намагалися зробити якнайбiльше.

Пресова Кватира ініціювала всю освітню роботу, дискусії, провадила курси для неграмотних стрільців, гімназійні курси, та добре зібрану бібліотеку. Між іншим, дуже оригінально представлялась бібліотечна справа серед фронтових частин. Багато стрільців носило в своїх наплечниках, крім частин одягу та харчів, також духовну поживу — книжки до читання. У хвилях відпочинку, постою в запасі, чи під час спокою в окопах, можна було бачити багатьох стрільців зайнятих читанням книжок, які шляхом обміну кружляли між ними. Книжки діставались на фронт на замовлення стрільців, або стрільці привозили їх з відпустки. Присилали їх з УБУправи, Союзу Визволення УкраЇни та інших установ. Можемо отже говорити про існування між стрілецтвом в полі поважної, нереєстрованої і некаталогізованої рухомої бібліотеки, що обіймала багато сотень книжок та мала численних і солідних читачів.

Стрiлецьке командування дбало також, щоб стрiльцi, якi до вiйни вчилися в гiмназiях чи унiверситетах, мали змогу продовжувати навчання, складаючи час вiд часу iспити. У цьому їм допомагали Збiрнi Станицi УСС, головним чином у Вiднi та Львовi, якi опiкувалися ними пiд час iспитiв. Так, тiльки у Вiденськiй Збiрнiй Станицi з 8 грудня 1914 р. до 11 лютого 1915 р. побувало 85 Українських Січових Стрільців, якi приїздили зі згаданою метою. У Львовi до вересня 1916 р. iспити склали 87 гiмназистiв та 25 студентiв унiверситету з числа УСС.

3 червня 1915 р. почала працювати Стрiлецька гiмназiя, яка пiзнiше стала називатися «етапною гiмназiєю УСС». Її доцiльнiсть мотивована тим, що стрiльцi повиннi прислужитися своїй Батькiвщинi не тiльки крiсом, а й наукою. Навчали у стрiлецькiй гiмназiї як новобранцiв, так i «стару войну»; їх число коливалося, залежно вiд фронтових обставин, вiд 20−30 до майже 230 чоловік. Викладачами були студенти (десятник Iван Гуцуляк, стрiльці Андрій Дiдик і Теодор Вишиваний); викладачі гімназій (пiдхорунжий Микола Угрин-Безгрiшний, четар Сава Никифоряк, стрiльцi Юліан Мiнко, Юліан Гiрняк, Лев Смулка, Антін Лотоцький та iнші). Незважаючи на плиннiсть учнiв, якi вiдходили на фронт, часту змiну постою Коша, вiдповiдно й гiмназiї, вiдсутнiсть примiщень та пiдручникiв, якi стрiлецькi викладачi нерiдко змушенi були купувати за власнi кошти i таке iнше, навчання вiдбувалося здебiльшого регулярно. Серед предметiв були: українська, грецька, латинська та нiмецька мови, iсторiя України, математика, фiзика, природознавство, а також психологiя, логiка, iсторiя фiлософiї, стародавня iсторiя та iнші. Щосереди вiдбувалися читання «Iсторiї України» Миколи Аркаса, на якi приходили фактично всi стрiльцi, вiльнi вiд служби.

Необхiдно також пiдкреслити, що всi стрiльцi-гiмназисти вчилися охоче й енергiйно, особливо пiсля того, коли їм, починаючи з кiнця 1915 р., було дозволено здавати iспити за прослуханi курси. Загалом близько 140 стрiльцям удалося подібним чином закiнчити гiмназiї. У середині 1916 р. на 1665 старшин і бійців фронтових сотень першого полку УСС мали вищу й середню і, принаймні, стільки ж — неповну середню освіту. Це мало неабияке значення для всiєї нацiональної справи, особливо якщо врахувати тодiшнiй освiтнiй рiвень галицько-українського суспiльства.

Вже навесні 1916 р. були засновані УСС перші українські школи на Волині. Загалом же на волинських землях протягом 1916 — початку 1918р. було вiдкрито, в основному завдяки УСС, близько 150 українських шкiл, де вчилися тисячi дiтей. Найкращими з них були школи у Володимирі-Волинському (імені Тараса Шевченка), Ковелі, Матієві, Устилузі (імені Івана Франка) та інші.

В Пресовій квартирі розпочав творчість поет Роман Купчинський (додаток 4) — автор низки популярних стрілецьких пісень, що стали народними. У 1915 р. в стрілецькі лави влилися поет і композитор Левко Лепкий та художник Осип Курилас. Тут працювали талановиті молодий художник Іван Іванець, студент Краківської Академії мистецтв Юліан Назарак. При Українських Січових Стрільцях розпочав працю і Лев Гец, який разом з молодим поетом Василем Бобринським 1917 року створив велику антологію, куди увійшли твори 36 авторів. Багато мистецьких творів вийшло з-під пера і пензля В. Оробця, В. Старчука, Л. Лепкого, М. Талпаша і Розумовича. За допомогою Пресової Квартири у Львові здійснено видання місячника «Шляхи». Тут друкувалися твори, документальні нариси, публіцистичні статті В. Кучабського, В. Дзінськовського, Р. Купчинського, М. Голубця, Л. Лепкого, І. Балюка, Б. Заклинського (додаток 5), Ю. Шкрумеляка, Р. Кузьмовича та ін. За участю А. Лотоцького, В. Оговського, Ю. Шкрумеляка, Ткачука видано збірник «Червона калина», кілька випусків «Вісника Пресової квартири», сатиричні журнали «Самоповал» та «Самоохотник» .

У Коші УСС створено однострій стрільців: введено стрілецьку шапку, так звану мазепинку, перероблено крій військової австрійськой уніформи. Завдяки цьому в 1916 р. оформився стрій українського вояка. За проектом І.Іванця Жіночий комітет у Львові виготовив стрілецький прапор з архангелом Михаїлом, в руці якого був щит з Галицьким левом, що підкреслювало єдність Галичини і Наддніпрянщини. Прапор посвятив у Розвадові під Львом 28 жовтня 1917 р. митрополит Андрей Шептицький.

2. УСС НА ВОЛИНІ

2.1 Соціально-політичне та культурно-освітнє життя на Волині напередодні Першої світової війни Напередодні Першої світової війни Волинська губернія з економічного погляду була однією з найвідсталіших в Україні, залишалась глухим аграрним краєм.

Політика російського царизму щодо Волині характеризувалася тотальним придушенням проявів національної самоідентичності. Цей край розглядався як невід'ємна частина споконвічних російських земель, тому будь-яке ствердження української своєрідності сприймалося як антидержавний виступ і жорстоко каралося. Національна самосвідомість українців Волині була вкрай низькою ще й через низьку активність місцевої еліти, яка історично зазнала не лише полонізації, а й зросійщення.

Шовіністична політика російського самодержавства яскраво проявлялася у відсутності національних шкіл та засилля великодержавної ідеології в діючих навчальних закладах. Тому саме освіта була чи не найважливішим чинником денаціоналізації українського населення Волині.

У 90-х роках ХІХ ст. тут серед православних тільки 18% усього населення було письменним, 70%, то грамотність серед українців становила лише 9,3% (із 70%). Причина полягала і в тому, що селяни ігнорували навчання чужою мовою.

Все ж, попри репресії та переслідування, український рух в підросійській Україні мав певні здобутки, зокрема й на Волині. Наприкінці ХІХ ст. з ініціативи місцевої інтеліґенції розпочало діяльність «Товариство дослідників Волині», яке скерувало зусилля на вивчення історії краю; після 1905 р. в ряді міст Волині пожвавився просвітянський рух — створювалися місцеві «Просвіти»; в деяких навчальних закладах, наприклад, у Волинській духовній семінарії Житомира, діяли підпільні українофільські гуртки.

З посиленням національних рухів на Волині активізувався великоруський шовіністичний рух. На початок 1907 р. у Волинській губернії вже діяло понад 1000 осередків «Союзу російського народу», які підтримувала навіть значна частина духовенства (архиєпископ Антоній Храповицький (додаток 6), архимандрит Почаївської Лаври Віталій, єпископ Кременецький Никон). Українська мова майже не вживалася у проповідях священників.

Ситуація в краї ще більше загострилася напередодні війни. Будь-які спроби налагодження національного життя розглядалися російською владою як сепаратизм, ініційований ворожою стороною. В планах ліквідації «небезпеки з Галичини» Волині відводилося місце зручного плацдарму, одного з осередків підтримки галицьких москвофілів. Тут, окрім Почаївської Лаври, містилися такі центри русофільської пропаганди, як інтернат в Житомирі та філії «Російсько-галицького благочинного союзу» .

І Австро-Угорщина, і Росія прагнули використати Волинь для реалізації своїх планів у конфлікті, що назрівав: перша — долучити до своїх володінь, друга — використати як плацдарм для захоплення Галичини з ліквідації там проявів «мазепинства» .

2.2 Початки Наприкінці 1915р. австро-німецькі війська в результаті наступу здобули Холмщину, Підляшшя, частину Західного Полісся і Західної Волині. 23 серпня 1915р. було окуповано Ковель. На землях Західної Волині, які потрапили під юрисдикцію австро-угорських окупаційних військ була утворена окрема територіально-адміністративна одиниця — Волинський округ з центром у м. Володимирі-Волинському.

Після відходу росіян і вступу на землі Західної Волині австро-угорського війська деякий час суспільно-політична ситуація в краї залишалася невизначеною. Правлячі кола Австро-Угорщини чітких планів щодо цього регіону не мали. Серед урядовців обговорювалася можливість створення на приєднаних територіях національно-територіальної автономії: причому спершу переважали проукраїнські варіанти вирішення цього питання, а пізніше — пропольські. Претензії польських політиків на Волинь посилилися після листопадових актів 1916 р., які визначали майбутнє Польської держави. Німеччина, погодившись на залежність цих земель від Австро-Угорщини, намагалася закріпитися там економічно шляхом підтримки німецької колонізації.

Проте українські національні сили Галичини, зокрема Загальна Українська Рада (ЗУР), Союз визволення України (СВУ) і Бюро культурної помочі для окупованих земель, заручившись згодою окупаційної влади, скористалися обставинами для розгортання широкої культурно-просвітницької роботи серед місцевого населення. Австрійський уряд дозволив утворити на території Волинського округу стрілецькі комісаріати для вербування добровольців у легіони Українських січових стрільців, що воювали у складі австрійської армії. Було створено три комісаріати УСС: у Володимирі-Волинському — комісар М. Саєнко, Ковелі - Д. Вітовський, Луцьку — комісар М. Гаврилко.

Аргументація вербункових комісарів УСС четаря Миколи Саєвича у Володимирі-Волинському, сотника Дмитра Вітовського у Ковелі та четаря Михайла Гаврилка в Луцьку полягала в тому, що неосвіченість і низький рівень національної свідомості волинян стали на заваді виконання завдання по поповненню лав УСС місцевим населенням.

2.3 Народні школи Погодившись на організацію національних приватних шкіл — не лише українських, а й польських, єврейських, чеських, — австрійська військова адміністрація Волинського округу виробила для них спеціальний статут. Згідно з цим документом шкільну владу очолював військовий комендант, а безпосередній нагляд здійснював інспектор. Організацію шкільного навчання на Волині, Холмщині та Підляшші регламентувала інструкція ЗУР і СВУ.

Для опіки над шкільництвом на зайнятих Австро-Угорщиною землях у Львові було створено дві організації: Шкільна комісія при Учительській Громаді, яка закладала теоретичні основи освіти, і Бюро культурної помочі, очолене відомим істориком І.Крип'якевичем, для вирішення організаційних завдань.

В основу навчання у волинських школах було покладено галицькі навчальні плани, пристосовані до місцевих умов. Але згодом стало зрозуміло, що галицькі навчальні плани та підручники не повністю відповідали місцевим умовам. Враховуючи це, стрільці уклали спеціальні підручники для волинських шкіл, і вже наприкінці 1916 р. у Володимирі-Волинському з друку вийшов буквар та читанка «Матірнє слово» з матеріалами та ілюстраціями на волинську тематику. Автором «Українського букваря» (1916, 1917) та «Читаночки для чемних діточок» (1917) був Б.Заклинський. Аналіз цих навчальних посібників свідчить, що їх метою було донести до дітей ідею національної єдності, дати елементарні знання про українську культурну спадщину.

У Володимирі-Волинському було утворено Українську шкільну раду з 10 осіб, яка розв’язувала широке коло питань: підбір вчителів, збирання та розподіл пожертвувань між школами округи, організовувала двомовні українсько-німецькі школи.

Із заснуванням українських шкіл досить гостро постало питання учительських кадрів. Вчителів — уроженців Волині залишилось дуже мало. Більшість евакуювалось на схід, і тому Бойова управа усусів звернулась до педагогічної інтелігенції Галичини і Буковини із закликом поїхати працювати на Волинь. Щоб вирішити проблему нестачі вчителів, у школах нерідко викладали стрільці. З цією метою Бойова Управа УСС скерувала на Волинь вояків, які мали закінчену вчительську семінарію, або принаймні гімназійну освіту. На Волинь прибуло приблизно 40 освічених інтеліґентних військовиків, яких з різних причин звільнили від військової служби. Серед них — відомі громадсько-політичні діячі: педагог Л. Мишуга, інженер Г. Мартинець, письменник О. Назарук, а також Б. Заклинський, А. Дідик, О. Вахнянин, І. Вербяний, О. Демчук, Е. Ткач та інші.

Окрім військовиків, в освітню працю на Волині включилися молоді педагоги-ентузіасти з Галичини С. Сидорович, Г. Бігунівна, І. Пеленська, М. Мокрицька, В. і К. Волянські.

До роботи залучалися також волинські інтеліґенти. У Володимирі-Волинському були організовані підготовчі курси для вчителів. Літнє навчання, до програми якого входили українська мова, історія та географія України, тривало два місяці - з 15 червня до 15 серпня 1916 р. По закінченні цих курсів волинські педагоги почали займати платні вчительські посади в нових школах.

Спільними зусиллями представників УСС і освітніх працівників вже за перший місяць діяльності комісарів засновано 46 сільських шкіл, де навчалося понад 800 дітей. Загалом у 1916;1918 рр. УСС, за різними підрахунками, відкрили у краю від 150 до 250 українських шкіл.

Найбільшою популярністю користувалася приватна школа у Володимирі-Волинському, відкрита у травні 1916 р. Наприкінці 1916 року в школі навчалося 212 учнів, серед яких було 111 православних, 29 католиків, 72 юдейського віросповідання. Школа мала дві бібліотеки — для учителів і учнів. Володимир-Волинська школа ім. Т. Шевченка проіснувала аж до окупації Волині Польщею 1920 р.

Українською справою в Ковелі опікувався Д. Вітовський. По тримісячній праці він запропонував Бюро культурної помочі план створення 10 шкіл. Розпочато навчання дітей у Новій Вижві, Мизові, Нових Кошарах, Миляновичах, Торговиці, Любитові, Витоніжі, Білашеві, Великому Порську, Радошині. Найкращими в Ковельській окрузі були школи в Матієві й Любомлі.

До Луцька і його округи зі Львова скеровано М. Гаврилка, стараннями якого у Луцькому повіті відкрито українські школи в Острові, Теремному, Біло-стоці, Коршеві, Оздонежі, Ватині, Садові, Рожищі, Воютині, Золочівських Нивах. До роботи М. Гаврилко залучав місцевих українців — вчителя парафіяльної школи з-під Берестечка М. Голубовича, братів Вербицьких з Луцька, випускницю «гувернантського класу» при Житомирській духовній семінарії Анастасію Скобелюк та ін.

Основний тягар витрат на організацію шкільництва лягав на галицьку громадськість за рахунок пожертв. Тільки з лютого до червня 1916 р. на Волинь було надіслано 9000 книг, зокрема лише зі Львова прийшло посилок із навчальною літературою на суму 5 367 крон. Значну допомогу надавали й полонені наддніпрянські українці з таборів у Зальцведелі, Раштаті, Вецлярі, Фрайштадті та Йозефштадті.

2.4 Релігія Важливе місце у національно-культурній праці на Волині українські громадські організації відводили задоволенню релігійних потреб. Враховуючи важливість церкви в житті волинян та майже повну відсутність священиків, які масово виїхали разом із російським військом, січовим стрільцям доводилося звертатися з клопотанням про приїзд духовенства з Буковини для задоволення потреб православних і захисту храмів від руйнувань. Усією справою реорганізації займався Комітет для церковних справ окупованих земель за участі українського православного духовенства Буковини. Відомо, що на Волинь та Холмщину тоді приділено шість православних куратів, однак лише двоє з них були свідомими українцями. Священики-румуни погано розуміли українську мову і не могли долучитися до національно-просвітницької праці. За ініціативою галичан у грудні 1916 р. у Володимирі-Волинському вивільнено Успенський собор, який окупаційне військо використовувало як харчовий склад. Розпочато впорядкування бібліотеки братства Святого Володимира, але його архів врятувати тоді не вдалося.

2.5 Організація культурних заходів Вплив на національно-культурне відродження волинян мали різноманітні концерти з патріотичним змістом, організовані у Володимирі-Волинському, Устилузі, Матієві та інших населених пунктах, які збирали багато місцевих українців і приїжджих січових стрільців. Кошти, отримані під час їх про-ведення, передавалися школам для поповнення бібліотек підручниками та наочністю.

2.6 Українська преса на Волині

Вагомим чинником поширення національної ідеї було розповсюдження української преси («Діло», «Вістник Союза визволення України», «Українське слово» та ін.), на сторінках якої обговорювалися урядові дозволи на використання української мови в публічному житті та розвиток українських шкіл. У Володимирі-Волинському напередодні Різдвяних свят почали поширюватися листівки рідною мовою. З’явилася і місцева україномовна преса. Так, у Луцьку почали видавати тримовні «Луцькі новини». Подібне видання планувалося організувати і у Володимирі-Волинському.

У 1917 р. заходом і коштом Володимир-Волинського комісаріяту УСС було видано «Український православний календар для Волині на 1917 р.» зі статтями на історико-національні теми. Був також намір видавати «Волинський альманах», який би започаткував український літературний рух у краї.

Разом з «Педагогічним товариством» у Львові «Бюро культурної помочі для українського населення окупованих земель взяло на себе оплату проїзду і праці вчителів, вислало на Волинь кілька груп кваліфікованих педагогів. Перші, відомі як громадські діячі, педагоги-добровольці - це вчитель Лука Мишуга, інженер Гнат Мартинюк, письменник Осип Назарук та зовсім ще молоді педагоги-ентузіасти Іванна Бігунівна, Михайлина Мокрецька, Володимира Волянська, Савина Сидорович, Іванна Пеленська, Михайлина Мудрицька.

У перші місяці діяльності комісаріату УСС на Ковельщині працювало 17 шкіл. Школи були багатонаціональним за контингентом своїх учнів. Так, в Ковельській школі переважали діти поляків. Мова викладання залежала від того, якого вчителя направила австрійська адміністрація — поляка чи українця. Конфлікт, пов`язаний з цим виник у Ковельській українській приватній гімназії.

Окремі батьки-поляки захотіли перевести своїх дітей з української школи у польську. Однак дітей у польську школу не хотіли приймати на тій підставі, що вони в попередній українській школі не вивчали польської мови. Натомість, шкільний Інспектор, щоб уникнути в майбутньому подібних непорозумінь, запропонував ввести в українській приватній школі викладання польської мови. Це викликало обурення вчителів школи. Іванна Пеленська та В. Каддубський заявили про те, що введуть у школі викладання польської мови тільки за умови введення у програму польської приватної школи предмету української мови. Конфлікт посилювався через те, що І Пеленська від початку роботи у Ковельській школі викликала невдоволення австрійської адміністрації своєю принциповою позицією Вчителька, порушуючи статут школи, писала українською мовою звіти не тільки шкільному Інспектору, але навіть свої заяви чи пояснення австрійському коменданту. На жаль своєрідний протест Іванни Пеленської проти «приниження української мови і школи на корінних українських землях» вчителями інших шкіл не був підтриманий. На засіданні окружної педагогічної ради факт написання офіційних документів українською мовою розглядався як курйозний випадок, а не метод протесту.

Восени 1916 року на Волинь прибуло ще 16 січових стрільців. Працювати у школах погодились і деякі місцеві педагоги. Навчання школах проводилось за галицькими програмами. ЗУР і СВУ (З початком Першої світової війни в 1914 році наддніпрянські українські політичні емігранти створили для пропаганди ідей самостійності України організацію Союз Визволення України .Союз розвинув політичну діяльність у Німеччині, Австрії та інших державах) видали відповідну інструкцію щодо організації шкільного навчання на окупованих землях. В одному із пунктів цієї інструкції рекомендувалось повністю виключити з навчання польську і російську мови, натомість ввести українську та німецьку. Отже, на рівні політики справа національної освіти на Волині розглядалась як один із методів політичної боротьби.

Культурно-освітня діяльність вимагала значних коштів. Допомога волинським школам йшла з найрізноманітніших місць Галичини, навіть з таборів військовополонених. Так, у червні 1916 р. військовополоненими-українцями, при сприянні УСС та І.Крип`якевича особисто, було пожертвувано на волинські школи 1732 крони.

За відомостями Осипа Думіна, переважно завдяки старанням січовиків до початку 1918 року на Волині було відкрито 150 шкіл. Лише незначну частину з них утримувала австрійська військова влада, решту — українське громадянство. До кінця 1916р. вчилися по галицьких підручниках, потім Володимир-Волинський комітет видав свій буквар «Матірне слово». У квітні 1917 р. з утворенням УНР сотника Вітовського відкликали знову на фронт.

Записом добровольців відав відомий археолог, історик мистецтва доктор Йосип Пеленський. Згодом сюди прибули такі досвідчені діячі, як доктор Л. Мишуга, доктор Осип Назарук, підхорунжий Микита Угрин. Вони йшли з новим українським словом, проповідували живу українську визвольну ідею, ширили українське друковане слово, часописи, книжки, закладали товариства, хори, бібліотеки. З ентузіазмом зустріли стрільці дозвіл на відкриття на Волині українських шкіл, вибороний українськими політичними партіями у Відні.

На Волині до 1914 року були лише початкові російські школи та деякі єврейські. Переважна більшість населення була неписьменною: серед православних — 82%, католиків — 58%, євреїв — 49%.Активно розпочалась робота УСС у створенні «народних шкіл». Відомим шкільним організатором був четар УСС Микола Саєвич. Його стараннями з’явилося на Волині багато українських шкіл. Спочатку вони були невеликі, однокласні, в яких викладали переважно самі стрільці. О. Цинкаловський пише, що за короткий час організовано 61 українську школу куди мало ходити 3515 українських дітей. За іншими даними в 1916 році на Волині стрільцями створено 46 сільських шкіл, в яких навчалося понад 800 селянських дітей. Всього до літа 1916 р. було відкрито понад 50 початкових і дві семикласні школи. Серед вчителів — 10 місцевих жителів серед них і майбутній історик — краєзнавець, професор Олександр Цинкаловський. Велику допомогу розвитку освіти на Волині надавало «Бюро культурної помочі для українського населення окупованих земель» у Львові, яке очолював молодий тоді історик Іван Крип’якевич. Разом з «Педагогічним товариством» у Львові «Бюро» взяло на себе оплату проїзду і праці вчителів, вислало на Волинь кілька груп кваліфікованих педагогів, серед яких були: Савина Сидорович, Іванна Пелянська, Гайдучівна, Михайлина Мудрицька, Іванна Бігунівна, Михайлина Мокрецька, Володимира Волянська.

Найбільш відомою на Волині стала приватна школа у ВолодимиріВолинському, заснована місцевим Комісаріатом Січових Стрільців на чолі з читарем Миколою Саєвичем, яка була названа ім'ям Тараса Шевченка. Керівництво цією школою довірили молодій, але досвідченій вчительці зі Львова Савині Сидорович (додаток 7). Наскільки важкою і самовідданою стала праця, тогочасного вчителя свідчить запис у книзі протоколів Окружної шкільної ради про дітей, евакуйованих з прифронтової смуги у приміське село Островок. Досить часто уроки зривалися, тому що діти, які не жили у Володимирі, не маючи перепусток не могли потрапити до міста, бо затримувались жандармськими патрулями. В міру збільшення Українських шкіл постала нагальна потреба забезпечення їх підручниками та підготовки педагогічних кадрів. З цією метою У Володимирі - Волинському відкрито підготовчі курси вчителів. При сприянні УСС на Волині з’явилася українська преса.

У Володимирі - Волинському поширювалися листівки українською мовою. Також, на села було відправлено багато книжок та часописів, які приходили від Бюра Культурної Помочі у Львові, Союзу Визволення України у Відні й з таборів полонених Українців у Зальцведелі, Вецлярі, Раштаті і Фрайштаті.

Стрілецькі учителі працювали не лиш у школі, але також дуже багато серед місцевого громадянства. Симпатії населення до УСС росли дуже швидко і вони завоювали серед нього безмежне довіря. Малі й дорослі дізнались багато нового про Україну, українців та їхні змагання. Між населення і Стрілецтвом зав`язалася сердечна дружба. Стрільців запрошували всюди, аби лише був привід. Діти дуже полюбили своїх стрілецьких учителів і мабуть не було випадку, щоб якась дитина у шкільному віці не вписалася до школи, хоча на той час це було не обов`язковим. Старші разо із дітьми заходили до школи та залюбки прислухалися науці. Національна свідомість села зростала на очах.

Висновки Отже, у визвольній стратегії українського стрілецтва важливим чинником була ідейно — культурна складова, що охоплювала усі головні її напрями: літературу, образотворче і музичне мистецтво, театр. Творчі здобутки січового стрілецтва стали однією з найважливіших складових ідейно — духовного життя військових формувань доби визвольних змагань 1914 — 1920 рр. Вони сприяли піднесенню морально — бойового духу українського вояцтва в напруженій тривалій боротьбі за незалежну і соборну Україну. Водночас, здійснили великий прорив у національному житті українського народу в галузі культури, письменства, образотворчого мистецтва, музики і театру.

Під час діяльності Українських Січових Стрільців настали місяці великого підйому та радісної праці. Те, що почали УСС, з таким зусиллями, розросталось на очах так, що скоро сил не стало. На допомогу прийшли освідомлені Волиняки, що із запалом та посвятою закріпляли стрілецьке діло. Вони продовжували його тоді, коли після берестейського миру УСС мусили покинути Волинь і повернутися у ряди Стрілецтва 1918 року.

Усі ці заходи впливали на зростання національної свідомості значної частини волинян. В результаті діяльності галицької інтеліґенції українці Волині починали усвідомлювати всеукраїнську спільність історичної долі й ті завдання, що поставали перед ними, і вирішити які було можливо тільки разом.

Створене зусиллями галицької громадськості та самовідданої праці учителів українське шкільництво відіграло важливу роль в національно-культурному відродженні українців Західної Волині.

Список використаної літератури

1. Українські січові стрільці/ /Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові

2. Культурно — освітня діяльність у легіоні УСС (1914 — 1919 рр.)/ /Башняк Л.І.

3.Стрілецькі композитори легіону УСС і музично — стильові особливості їхньої творчості/ /Башняк Л.І.

4. Українське січове стрілецтво як феномен української історіографії/ / Великочий В. С.

5. «А ми тую стрілецькую славу збережемо». Спомини з визвольної війни/ / Заклинський М.

6. Українські Січові Стрільці у боротьбі за створення і захист Західноукраїнської Народної Республіки//Каляєв А.О.

7. Історія галицького стрілецтва/ /Литвин М. Р., Науменко К. Є.

8.Лицарі рідного краю: січово — стрілецька традиція в історії, культурі та мистецтві України ХХ століття// Матеріали Всеукр. Наук.-теор. Конференції, присвяченої пам`яті організатора січово — стрілецького руху в Галичині Кирила Трильовського.

9. Слідами Українських Січових Стрільців// Назарук О.С.

10. Формування легіону Українських Січових Стрільців напередодні Першої світової війни// Плисюк В.

11. Слідами пісні Українських Січових Стрільців// Шкрумеляк Ю.

12. Українські Січові Стрільці// Шкрумеляк Ю.

13. З історії УСС//Якимович Б.

14. Рідні гості. Спогади з побуту Українських Січових Стрільців//Темницький В.

15. Нарис історії Українських Січових Стрільців// Угрин — Безгрішний М.

Додатки