Масонство в Росії

МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

кафедра соціальної истории.

Р Є Ф Є Р, А Т.

М, А Т Є М У :

«МАСОНСТВО У РОССИИ».

Проводина Ю.В. — студентка.

II курсу социально-экономического.

факультету, вечірнього отделения.

р. Москва, 1996 г.

— 2 ;

СОДЕРЖАНИЕ Введение Російське масонство XVIII століття …3 Початковий період (1731- 1762)…4 Другий період (1762−1781): Першу половину царювання імператриці Катерини II.

(масонство повчальне)… …7 Третій період (1781−1792): Пошуки вищих ступенів і перемога розенкрейцерства (наукове масонство)… …10.

— 3 ;

РОСІЙСЬКЕ МАСОНСТВО XVIII ВЕКА.

У історії російської культури немає, здається, більш заплутаного і складного питання, ніж інше запитання про походження та розвитку масонства у Росії. Особливо це справедливо щодо масонства XVIII століття, тобто. як раз на той час, як його відігравало значної ролі під час нашого історичного поступу. Головним труднощами під час спроби дослідника скласти собі хоча скількинибудь виразне уявлення про послідовному розвитку нашого масонського руху, є крайня убогість архівного матеріалу, що стосується «зовнішньої історії ордена» в Росії: пов’язані продиктованої орденськими законами таємницею, наші масони залишали украй обмаль слідів своєї організаційних питань, так з цих слідів більшість була знищена в разі настання крутих часів «гоніння» на братство. Наші архіви укладають у собі тому безліч ритуалів різноманітних масонських систем, статутів, збірок різного масонського змісту, серед яких тільки дуже рідко трапляються уривчасті і темні звістки про долю російського масонства в у вісімнадцятому сторіччі. Найцінніший для історика матеріал, — офіційна і приватна листування російських братів, протоколи зборів тощо. п., перебуває тут порівняно в незначному кількості. Не можна й пошкодувати про те, що російськими дослідниками не торкнуті досі іноземні масонські архіви, які мають порадити цінні інформацію про російському масонстві у те час, як його ще перебував у залежність від іноземних ложь.

Тому справжній нарис розвитку російського масонства з його початку до кінця царювання Катерини II має на увазі лише встановити головні, основні моменти цього розвитку, не претендуючи на повноту, і безпомилковість наведених у ньому фактичних даних, які в час представляється вкрай затруднительной.

Аналізований тут період, на погляд, розпадається втричі головних моменту: а) початковий період, коли масонство було в нас виключно модним явищем, запозиченим із Заходу зволікається без жодної критики і носившим у собі майже ніяких ознак здорових громадських потреб. Цей період охоплює собою період від виникнення масонства у Росії приблизно на початок царювання Катерини II. Далі йде б) другий період, коли масонство було у Росії першої моральної філософією; це переважання трьох перших ступенів «иоановского» чи «символічного» масонства, простирающийся на початок 80-х. І, насамкінець, втретє періодцей час панування ми «вищих ступенів», quasi-научной боку масонства.

— 4 ;

и особливо розенкрейцерства, що охоплює собою 80-ті роки до загибелі Катерининського масонства у 90-ті годах.

ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД (1731−1762).

Серед російських масонів існувало переказ у тому, що як перша масонська ложа" в Росії було засновано Петром Великим, негайно з його поверненні з першого закордонного подорожі: сам Крістофер Врен, знаменитий засновник ново-английского масонства, нібито присвятив їх у таїнства ордена; майстром стільця у започаткованій Петром ложе був Лефорт, Гордонпершим, а сам цар другим наглядачем. Переказ це, лишённое який би то не було документальної основи, знаходить собі тільки непряме підтвердження у тому високому повазі, яким ім'я Петра користувалося серед російських братів XVIII распевавших у своїх зборах відому «Пісня Петру Великому» Державіна; воно показує лише, що діти наші масони свідомо чи несвідомо пов’язували з масонськими ідеями перебудовчу діяльність Петра, «яку перевидали Росії настільки ж нововведенням себто цивілізації, яким масони мали вважати своє братство».

Перше безумовно достовірне звістку про початку масонства у Росії належить до 1731 р., коли, як стверджує офіційний англійський джерело, гросмейстер Великої Лондонській ложі лорд Ловель призначив капітана Джона Філіпса провінційним великим майстром «для всій Росії». Отже, початкове масонство дійшло до нам, як всюди континенті, з Англії, але, зрозуміло, не може бути розмови про російському масонстві, і Філіпс, звісно, поширював орденське вчення лише вузькому колі своїх одноплемінників, переселившихся з Росією. Цей гурток, очевидно, твердо тримався протягом усього періоду німецького повені при Ганні Иоановне, оскільки вже 10 років (1740 р.) англійська Велика ложа призначила нового гросмейстера для Росії у особі генерала російської служби Джеймса (Якова) Кейта. Можливо, на той час і треба віднести перші випадки вступу російських людей масонська союз: недаремно російські брати вважали саме Кейта засновником масонства в России.

Більше ми щось чуємо про англійському масонстві до 1771 р., коли було засновано Петербурзі ложа Parfaite Union, яку англійські джерела називають першої правильної ложею у Росії. Ця обставина, а також виключно англійський склад членів ложі показує, що цій формі масонства вони мали ми поширення до запровадження т. зв. Елагинской системи, т. е. аж до Єкатерининських часів. Так само незначно було в нас вплив французького масонства, сліди якого, втім, зберігаються в виде.

— 5 ;

французских назв масонських титулів і ступенів (венерабль, метр, екоссе, екосские градуси тощо.). Набагато природніше було б очікувати поширення серед російських братів німецького масонства у зв’язку з німецьким впливом країни при Ганні Иоановне. Справді, існують, дуже втім темні, звістки про зносинах Петербурга з берлінської ложею «Трьох глобусів» ще 1738−1744 рр. Оскільки вона була заснована лише 1740 року, то, очевидно, що як більш-менш діяльні зносини з німецькими ложами могли розпочатися лише після цього часу. Отже масонство у Росії починає повинна розвиватися у сорокових роках, т. е. вже у царювання Єлизавети, хоча усе ще залишається далеким російському суспільству, і вербує собі «адептів» головним чином з-поміж німецького елемента у Петербурзі, зрідка залучаючи зважується на власну бік деяких представників російської знаті, близько сталкивавшейся з іноземною життям і, то, можливо, вступавшей в «орден» під час перебування по закордонах. Так було в 1747 р. мала місце відомий допит повернувся в Німеччині графа Головіна, у вчинках якої Єлизавета «задоволені причини мала цілком сумніватися», оскільки підозрювала їх у ні чистих зносинах із прусським королем. Оскільки Фрідріх був відомий за ревного масона, то природно, що Головін на допиті мав дати відверті свідчення і про своє приналежність до масонству. Крім себе, він їх назвав ще графів Захара та Івана Чернышёвых, як «мешканців такому ж ордені». У той час проте масонство були привернути більш-менш значний коло осіб російського походження, оскільки нашого суспільства було майже зовсім ще позбавлене ідейних інтересів: воно бачила в орденських роботах лише модну забаву, освящённую у власних очах російської знаті її закордонним походженням. Цікавим свідченням цілком ще легковажного ставлення до масонству на той час є історія вступу до орден відомого Ів. Перф. Єлагіна. Згодом, ревний масон і провінційний великий майстер для всій Росії, Елагин розпочав братство «вільних каменярів» (в 1750 р.) тільки з цікавості і марнославства: з одного боку його приваблювала до собі знаменита масонська «таємниця», і з інший — можливість для спілкування з людьми,"кои в гуртожитку знаменитими" і стояли високо з нього «і чинами, і достоїнствами, і знаками»; уникнути не вдалося тут і без «хвалебною надії» заручитися заступництвом «друзів, які можуть споспешествовать його щастю». Зрозуміло, що серйозні внутрішні спонукання, що змусили Єлагіна згодом шукати в масонстві більш глибокого змісту, тоді ньому ще були відсутні, як були відсутні вони у російському суспільстві. Зрозуміло тому, що Елагин не міг знайти тоді масонстві ніякої користі, оскільки тут ще було ні тіні якогоабо вчення, нижче преподаяний моральних. Він лише предмети незбагненні, обряди странные.

— 6 ;

действия безрозсудні і чув символи про мир суперечать, пояснення темні і здоровому розуму противні, котрі або які хотіли або знаючими майстрами це без будь-якого смаку викладалися. Заняття в ложах навіть породили в Елагине цілком негативна думка про моральний бік масонства: все ложе здалося йому грою людей, бажаючих іноді неблагопристойно забавлятися; всі присутні вміли лише, з його словами, зі статечним виглядом у відкритій ложе жартувати і урочистому вечорі за трапезою незгодним криком незрозумілі пісні ревіти. Хоча враження те й викликано почасти легковажним ще ставленням до масонству самого Єлагіна, із задоволенням яка в ложі, тим щонайменше воно безсумнівно показує, що масонство не мало ще ніяких коренів у свідомості російського нашого суспільства та нерідко набувало потворного вигляду, відповідні грубої жадобі насолод, що характеризує людей Елизаветинской епохи, мало сприятливою для серйозної постановки питань ще віри і моральності, а отже й у розвиток масонства. Немає тоді масонстві й скількинибудь міцної організації, був постійних зносин російських брехня з иностранными-по простої причини, що ні може бути серйозних турбот про зміцненні і розширенні ордена в России.

Лише наприкінці царювання Єлизавети починають з’являтися деякі ознаки пробудження громадських інтересів, у найбільш утвореному шарі російського суспільства. Зачатки європейського освіти, внесені в російську життя генієм Петра Великого, мали, звісно, порушити цілісність колишнього патріархального укладу духовного життя Московської Русі і просить викликати в російському товаристві інстинктивне прагнення согласовыванию старих ідеалів з новими йому началами західної культури. Звісно ж, що це сталося не відразу, і у кінці правління Єлизавети ми помічаємо ознаки перших спроб до розробки нового ідеалістичного світогляду, відповідального проснувшемуся громадському самосвідомості: ці спроби природно полягали в виправданню і зміцненню колишнього релігійноморального ідеалізму на засадах просвещённого розуму, який прийшов змінюють церковному авторитету. Справді, у найбільш культурних шарах суспільства безпосередній реалізм Петровською епохи змінюється тим часом неясними ідеалістичними її пошуками, нашедшими собі бліде вираження у повчальних тенденціях перших російських журналів і особливо у органі Московської університетської молоді. Наприкінці царювання Єлизавети масонство початок вже укорінятися у російській грунті, даючи готовими формами для ідеалістичних прагнень, вперше пробуждавшихся тоді умах кращої частини молодёжи.

Отже, початковий існування масонства у Росії характеризується загалом відсутністю який би не пішли національної забарвлення: то була лише мода, притому порівняно мало распространённая,.

— 7 ;

«игрушка для пустопорожніх умів», за словами Єлагіна, і у в самісінькому кінці цього періоду помічають ознаки деякою зв’язок між масонством й туманно піднімаються у кращій частині суспільства ідеалістичними потребами; ці ознаки показують нам можливість швидкого наступу моменту, коли позитивне зміст масонського вчення стане доступними цінами й близьким росіян людей, надаючи їм серйозну підтримку з їх незрозумілих прагненнях побудувати вперше у Росії незбираного громадського миросозерцания.

ДРУГИЙ ПЕРІОД (1762−1781):

ПЕРША ПОЛОВИНА ЦАРЮВАННЯ ИМПЕРАТРИЦЫ.

КАТЕРИНИ II.

(МАСОНСТВО НРАВОУЧИТЕЛЬНОЕ) Кратковременное царювання Петра III, хоча й дуже сприятливим поширення масонства, були ще, проте, дати належної грунту у розвиток масонських ідей у російському товаристві. Новий імператор, благоговевший перед Фрідріхом, імітуючи останньому надавав явне заступництво «вільному каменщичеству»: він навіть подарував будинок ложе «Сталості» у Петербурзі й, за переказами, сам керував масонськими розробками Ораниенбауме. Але цю обставину сприяло широкому поширенню ордена, оскільки при цьому був ще найважливішого і необхідна умова, — був ще російської інтелігенції, об'єднаними загальними духовними інтересами, які щойно намічалися наприкінці попереднього царювання і було ще позбавлені більш-менш серйозного освітнього фундаменту. Потужним поштовхом до розвитку російської інтелігентній думки послужило початок царювання Імператриці Катерини II. Російська громадська думку в Єкатерининське час значно швидше рушила вперед шляхом природного примирення безыскусственного релігійного ідеалізму Московської Русі з новими віяннями освітній епохи, знайшла собі відгук у реформованої Росії; це примирення легко могло знайти собі точку грунті захоплення религиозно-нравственным змістом масонського вчення, і ми бачили вже деякі ознаки цієї можливості ще кінці попереднього царювання. Але з тим розвиток ордена вільних каменярів йшло ми повільно: масонству бракувало міцної організації, бо було тоді навіть були ще бути серед російських людей енергійних фанатиків масонської ідеї, використані б її відповідно до пробудившимися потребами національної свідомості: самі потреби були ще зародку. Саме тому майбутні стовпи російського масонства, на кшталт Єлагіна, не бачили і себе могли видеть.

— 8 ;

тогда у навчанні ордена нічого притягального. А, щоб масонство одержало стала вельми поширеною, щоб він могло зробитися тим російським громадським рухом, яку ми побачимо його згодом, передусім потрібен був факт освіти першої російської інтелігенції, а цього майбутнім її представникам стояв ще серйозний підготовчий спокуса, їм не судилося ще пережити глибоке внутрішнє потрясіння, випробувати жахливе стан душевного роздвоєння та страждань від втрати колишньої душевної цілісності: тільки тоді ми вони знову звернуться до забутого масонству, щоб у вченні ордена знайти порятунок від терзавших їх сумнівів та душевних мук. Цим пробою захопив російського суспільства насаждённое руками просвещённой імператриці із надзвичайною швидкістю що охопила широкі громадські круги.

Як напрям скептичне, вольтерианство неможливо було міцним в цей час пробуждающейся російської думки; вона лише ще починала жити і тих самим не могла вирушити відразу після шляху руйнівного заперечення. Тому вольтерианство XVIII століття, несподівано прервавшее природний плин суспільной думці, були лише легко привившейся модою. Це було, хоч і поверховим, але тривожним явищем, що сприяло широкому громадському розбещенню. Глибоке свідомість суспільної небезпечності і необхідності серйозної боротьби з згубним впливом «вольтерианства» і послужило тим грунтом, що сприяла перші гуртки російської інтелігенції, а роль головного її гармати у боротьбі зіграло масонство. Саме з цього моменту масонство у Росії стає російським масонством, попри іноземне походження і іноземні форми; навіть утримання її було чужим, але його було зігріто російським духом проснувшегося національного самосвідомості і тому то, можливо у всій справедливості названо першим ідеалістичним течією російської суспільной думці. У цьому вся, здається мені, і полягає величезна важливість нашого масонського руху на у вісімнадцятому сторіччі. У перебігу майже десятиріччя з початку нового царювання масонство розвивається порівняно повільно, хоч і помітні деякі ознаки прагнення до більш міцної організації ордена шляхом зносин з Німеччиною: так, заснована 1762 року ложа «Щасливого Злагоди» отримала визнання і заступництво із боку берлінської ложі. Саме тоді майже скрізь проникли до Європи звані «вищі ступеня», і рух негайно позначилося Росії. Відразу після проштовхування у Німеччині тамплеерства, німецька її форма під назвою «Точного спостереження», була введена й у Петербурзі. Вищі ступеня цією системою, зі своїми лицарськими одіяннями і прикрасами, користувалися серед російського дворянства великим успіхом. Але навіть серед кращої частини російської інтелігенції Суворе Спостереження вызывало.

— 9 ;

совершенно негативне ставлення. Тому ложі, які належали до тамплеерской системі, нерідко вироджувалися в «гучні праздненства».

Справжня історія масонства у Росії починається лише 70-ті роки, коли одночасно виникають ми дві масонські системи, котрі здобули великим успіхом. Ложі цих систем, — про Елагинской і Циннендорфской (шведсько-берлінської), — працювали у цей час у перших трьох ступенях «иоановского» чи «символічного» масонства, яке навідує мети религиозно-нравственного виховання. Росіяни масони працювали над очищенням від пороків гріховного людини. Така масонська мораль справила сприятливий впливом геть суспільство, служачи до того ж час реакцією проти модних читань західно-європейської скептичною мысли.

Головна роль цей період історії російського масонства належить відомому Елагину, завдяки якому російському масонстві знову початок переважати англійське вплив. Але невдовзі «суспільству Елагинской системи» довелося зустрітися і боротися з яка проникла з Росією нової формою німецького масонства, з так званої Циннендорфской чи, точніше й правильніше, шведсько-берлінської системой.

Отже, на початку 70-х років у Росії відразу з’являються дві міцних масонських організації, які негайно вступають між собою до боротьби за переважна вплив у країні. Це суперництво відразу виявилося до котроїсь із сторін, — німецької цілком непосильним. Тому німецької ложе щось залишалося робити як звернутися до Елагину. Однак як ставлення братів Елагинского суспільства до масонству був досить серйозним, то Елагин легко піддався переконанням Я. Рейхеля, глави німецької ложі, спокусившись обіцянками останнього забезпечити його істинними актами, в так мав потребу Елагин своїх робіт і котрих пристрасно жадало його масонський серце. Хай не пішли, але Рейхель блискуче виконав свій план: 3 вересня 1776 року відбулися з'єднання Рейхелевских і Елагинских лож, при що ж Елагин відмовився від англійської системи та пообіцяв вводити на своїх ложах роботи з шведсько-берлінської системі. Рейхелю здавалося, що у Росію і знову повертається щасливий століття Астреи, та його надіям не судилося збутися, і верховенство шведсько-берлінської системи у Росії виявилося дуже нетривалим. Поєднання Елагинских і Рейхелевских лож не минуло без тертя, серед підлеглих їм братів стався розкол, який повів потім до нових пошукам «істинного» масонства і до підпорядкування російських лож Швеції. Але дні шведсько-берлінської системи полічені. Невдовзі, з Берліна була надіслана папір, у якій виявлялося бажання заснувати нову Велику Національну ложу у Петербурзі. Елагин, очевидно, швидко розчарувався у цій системи та, мабуть, протягом найближчих років повернувся до англійської масонству. Подальша доля Елагинских лож невідома до самого їх закриття 1784.

— 10 ;

г. По розповіді масона Л… ра, російські ложі у період часу працювали цілком безперешкодно, але у 1784 р., з невідомих причин, роботи Елагинских лож було припинено за бажання провінційного гросмейстера і з дозволу членів лож, але не матимуть наказу з боку вищого уряду; унаслідок чого імператриця удостоїла передати ордена, що вона, за сумлінність її членів уникати будь-яких контактів із закордонними масонами, при справжніх політичних відносинах, виявляє ним велике повагу. Елагин відновив свої роботи лише 1786 р. і заодно на нових підставах, про які йшлося буде вже ніколи. У аналізований мною момент переважання переходить набік нової, шведської системи, циннендорфство само швидко зникає совсем.

ТРЕТІЙ ПЕРІОД (1781−1792): ПОШУКИ ВИЩИХ СТУПЕНІВ І ПЕРЕМОГА РОЗЕНКРЕЙЦЕРСТВА.

(наукове масонство) Из сказаного вище випливає, що масонська діяльність у Петербурзі у другої половини 70-х років носила, хоч і безладний, але занадто вже оживлённый характер. «Хитання» братів з боку убік, несподівані переходи від однієї системи в іншу, — від Точного Спостереження до англійської масонству, від Єлагіна до Циннендорфу, далі від шведсько-берлінської системи до шведському тамплиерству і, нарешті, від шведської системи до розенкрейцерству, — усе це свідчить у тому, що у російському масонстві почали виявлятися якісь нові лихорадочно-беспорядочные пошуки, що російське суспільство стало пред’являти до масонству нових вимог і жадібно шукати у ньому відповідей на пробудившиеся питання. Вже шведско-берлинская система, в протилежність англійської, дала певне задоволення масонам, які шукали істини. Але тим щонайменше Рейхелевское масонство скоро розчарувало більшість братів, і причина цього явища легко то, можливо розгадана; Новиков свідчить про неї, кажучи: «прихильність всіх причетних до цього масонству збільшилася, а барон Рейхель більше чотирьох чи п’яти, невідомо, градусів не давав, відговорюючи тим, що він немає більше дозволу, а має шукати». Тут, у тих словах, всю історію її подальшого розвитку масонства в Росії: ясно, що «моральні преподаяния» масонства перших трьох ступенів перестали задовольняти російських братів;- виховані вольтерианством уми вимагали іншої їжі, відповідно до пробудившейся жагою освіти, але їжа ця була мати протилежний вольтерианству, не скептичний, а неодмінно религиозно-идеалистический характер, не руйнуючи, а зміцнюючи і розумно обгрунтовуючи врождённые початку моральності й релігійності. Так як вольтерианство спиралося на западно-европейскую науку, те й боротьба против.

— 11 ;

него необхідно потребувала тому самому зброї, що межі блідого масонско-христианского моралізаторство. Така саме «наука» стала найнагальнішою потребою російської інтелігенції та, при слабкому розвитку критичної думки, мусила призвести зрештою до жагучому захопленню масонської містикою і натурфілософією. І на цій грунті, справді, і зійшлися кращі російські масони всіх, навіть ворожих друг другу систем. Тепер перейдём до опису зовнішнього процесу наших масонських пошуків наприкінці 70-х і на початку 80-х. Ми зараховуємо сюди час захоплення російських масонів шведським тамплиерством, хоч і вважаємо початок третього й останнього періоду інтенсивної життя російського масонства XVIII століття лише з 1781 року оскільки почуття незадоволеності цієї системою була головною причиною в нас розенкрейцерства і найяскравішим показником цього у який бік були спрямовані прагнення російських братьев.

Отже, бажання поринути у таємниці вищих ступенів, не яке здобуло задоволення в Рейхелевском масонстві, наштовхнуло російських братів на думку звернутися за новими «градусами» до західно-європейським джерелам. Належачи раніше до шведско-берлинскому масонству, вони природно подумали про Швеції. У такий спосіб 1778 р. було засновано Петербурзі Капитуль фенікса, відомий під назвою Великої Національної ложі шведської системи. Ставши отже, у тісну залежність від Швеції, російські масони думали, що нарешті отримають звідти вищі орденські пізнання, але незабаром їм не судилося у тому жорстоко розчаруватися. Відтоді закінчується домінуюче значення Петербурга історія російського масонства: первенствующая роль тепер переходить до московським ложам, у яких зосередилися кращі російські інтелігентні сили. Серед лідерів московського масонства чільне місце обіймав колишній співробітник Я. Рейхеля князь Н. Н. Трубецкой, майстер ложі Озириса, не приєднався спілки Єлагіна і Я.Рейхеля. Взагалі московські ложі сильно страждали все від відсутності стрункої організації та єдності, та розвитку тут масонства йшло по порівнянню з Петербургом дуже важко до того часу, поки я під главі їх стали головні діячі московського братства — Новиков і Шварц, які приїхали Москву в 1779 року. Вони дали потужний поштовх швидкому розвитку масонства в усій Росії, поклавши початок самому блискучому періоду його існування, пов’язаному з запровадженням розенкрейцерства. Тим більше що справи масонські ішли у Москві погано: головна з лож, князя Трубецького, «дуже умалилась і члени відставали», тому найбільш ревні масонські брати заснували своєрідну ложу Гармонія, що складалася з малої кількості членів ложи. В її складу ввійшло: Н. Н. Трубецкой, Новиков, М. М. Херасков, И. П. Тургенев, А. М. Кутузов та інші. Допущений був у цю ложу і Шварц. Незабаром він вирушив в Курляндию у тому, щоб знайти истинные.

— 12 ;

акты. Приїхав у Курляндию в 1781 р. Шварц дістав листа від майстра Курляндской ложі два листи, які вирішили подальшу долю російського масонства.

Таким чином Шварц опинився на чолі російського розенкрейцерства. Отже, від часу повернення Шварца з-за кордону (нач.1782 р.) і до її смерті (поч. 1784) московські масони прийняли двояку організацію: уперших, вищий лицарський градус суворого спостереження, члени якого, сосредоточившиеся у двох капитулах-Трубецкого і Татіщева, управляли власне масонськими ложами, їм підвідомчими, і, по-друге, розенкрейцерство, на чолі якого стала Шварц.

За тимчасове прийняття «лицарського градуси» московські масони були винагороджені отриманням «Теоретичного градуси Соломоновых наук», який тримав, крім ритуалів теоретичної ступеня, основні початку розенкрейцерской науки, якому вони так пристрасно домагалися. У половині 1782 року відбулася общемасонский конвент в Вильгельмсбаде, у якому система Точного Спостереження була різко перероблено шляхом отграничения від ордена тамплієрів. Отже, лицарство було формально зруйновано і Росія отримала визнання 8-ой провінцією Точного Наблюдения.

Кількість масонських лож, підлеглих московської префектурі, швидко збільшувалася. Після смерті Шварца верховним предстоятелем розенкрейцерства призначили барон Шрьодер, який приїхав Москву близько 1782 р. Але не користувався особливим впливом у Москві скоро розійшовся з російськими розенкрейцерами через грошових розрахунків. У 1784 р. розвиток розенкрейцерства дещо загальмувався оголошенням «силанума"(молчания), заявою, поданою від вищих орденських начальників. До 1785 року роботи відновилися. Але долі розенкрейцерства наближалися до розв’язки. У 1786 р., мабуть, внаслідок будь-яких урядових розпоряджень, все масонські ложі, які під управлінням московського братства, були закриті. Урядові гоніння зайвими не були роботам не тільки розенкрейцерів, а й «теоретичного градуси»: брати продовжували збиратися «у тиші» і намагалися друкувати «орденські» книжки на таємницею друкарні. Але наприкінці 1786 р. Шрьодер повідомив, що із настанням 1787 року всі орденські зборів, листування і зносини скасувати. Але, попри це зборів продовжували у чотири, п’ять разів на рік, але поступово число братів тануло і по суті в 1787 року з розенкрейцерством було покінчено. І імператриця обірвавши своїм ударом наприкінці нитку розвитку розенкрейцерства, лише сприяла невдалому його відродження на початку ХІХ століття, коли російське свідомість випередило масонську «науку» й у ложах шукало інший сучасної їжі: зв’язок масонства з політичними рухами першої чверті нової доби ясно свідчить про пробудження вже є цілковито інших интересов,.

— 13 ;

использовавших орден, як форму, як прекрасну організаційну школу, і влагавших до нього нове, глибше громадське зміст. Ось тому й в розенкрейцерстве було покладено основою той самий общемасонская повчальна сторона, нічим яка відрізняється від звичайного масонського прагнення до моральному самовдосконалення, придававшего йому риси свого роду «толстовства XVIII века».Но головною притягальної силою розенкрейцерства була його «наукова» частина. Масонам ця наука дісталася за посередництвом однієї з «мудрих», — Соломона, який «є одна із найкращих з нашого науці, у його часи існувало багато філософів в Іудеї». Вони з'єдналися і «представили философическое справу за виглядом споруди Храму Соломонового: цей зв’язок дійшло нас під назвою Вільного каменщичества, і вони за справедливості похваляються, що взяли своє початок від споруди храму». Спочатку все масони були філософами, але потім майстра приховували пояснення знаків і таємничих обрядів. Справжня премудрість, знайшла собі відбиток у багатьох містерій давнини, заснованих обранцями, зрештою, в такий спосіб, дісталася розенкрейцерам, яких таємничі начальники і є у справжнє час єдиними її володарями. Їх «братства» тримається потаємно: вони знаходяться «у певній частини цього видимого світу, як і зовнішньому раю, де їх творять й виконують великі й дивовижні дива, оскільки вони мають скарбами рудного мінерального царства: ці дива зберігаються для великого справи (une grande oeuvre), яке відкриється в свій час і годину, що станеться тоді, коли спорудиться рід, народжений частині більш очищеної або як висока Божественного любомудрія». Отже, пізнання вищих таємниць природи зводиться у розенкрейцерів до «потаємним наук" — до магії (звісно, «божественної», а чи не какомагии !), кабалі і алхімії. Нам невідомо, яких щаблів досягли російські брати розенкрейцерстве і (наскільки пішли вони у свої роботи далі «теоретичного градуси», але зі свідчень Новикова видно, що з них були «ухвалюватимуть у орден». Тому цікаво буде познайомиться про те, що становила предмет «робіт» найвищих ступенях розенкрейцерства: саме тут розкриваються дикі безглуздя і за ними можна будувати висновки про тих сумних результатах, яких прийшло російське масонський рух, викликане живими потребами суспільной думці і запутавшееся зрештою в нетрях магії і алхімії внаслідок недостатні підготовленість російського розуму до сприйняттю істинної науки. Пізнання природи зводилося врешті-решт до шуканню філософського каменю, обертаючого неблагородні метали в золото, панацеї чи «загального універсального врачества» і до «божественної магії», тобто до спроб укладати зносини зі світлими духами, а пізнання Бога — до містичним тлумаченням Святого Письма. Не может.

— 14 ;

быть сумнівів у тому, що все розенкрейцерская «наука» був у Західної Європі явним анахронізмом. Її дикі крайності у Росії, звісно, були явищем, сприятливо отражавшимся на нашому громадському розвитку, оскільки відволікали російський «розум, ще судженнях хисткий», від нормального шляху до засвоєнню справжньої європейської культури. Однак у російському розенкрейцерстве були і свої хороші боку, які пройшли безслідно для історії нашої культури і в яких розтлумачувалося, чому приєдналися до цього руху кращі інтелігентні сили Росії. Насамперед важливо, що це перша ми інтелігентне громадське протягом, вперше що згуртувало російських покупців, безліч направившее їх убік служіння громадським потреб та інтересам в інших формах широкої добродійництва та боротьби з «вольтерианства», поколебавшего правильний хід нашої музичної культури. Усім відома філантропічна діяльність російських масонів XVIII століття, і це невипадково, звісно, грунтом, де вона виникла, було розенкрейцерство: саме розенкрейцери відкривали лікарні і аптеки, створювали успіхи російського освіти, йшов допомогу голодуючої Росії свою «братньої» любові до людству. Розенкрейцерство, колишнє на Заході явищем розумової відсталості, ми мали досконалої новиною, і вперше давало російському суспільству відоме світогляд, яке, — це питання інше, — але важливо, що було дано, що, завдяки розенкрейцерству, було створено його необхідність. Це була перша філософська система у Росії, яка, становлячи певний ідеалістичний світогляд, зіграла важливу просвітню роль у вісімнадцятому сторіччі: успішно борючись із самим впливом далекого російському духу вольтерианства, розенкрейцерство, попри свої дикі крайності і кумедні боку, виховувало, дисциплинировало російські уми, давав їм вперше серйозну розумову їжу, приучало, — щоправда, допомогою містичної теософії і масонської натурфілософії, — до постійної, напряжённой та освоєння нової їм роботі абстрактною думки. Також, ще одна сторона розенкрейцерства, — як, звісно, переклади містичних книжок, зроблених російськими масонами, але переважно самостійні спроби масонського творчості полягає і особливо рrьчи в зборах братів, безсумнівно внесла своєї частки й до справи збагачення російської літературної языка.

Залишається сказати ще кілька слів про долю Елагинских лож, які, припинивши свої роботи у 1784 року, незабаром відновили їх знову. Добре осведомлённый Елагин, масонська діяльність якого полягає заглухла, скористався більш прийнятними обставинами і на прохання братій про з'єднання їх спробував відновити «ланцюг вправ» підлеглих йому лож. Зібравши своїх «братів» в капітулі він прочитав низку розмов із метою ознайомити його з новими підставами майбутніх занять в англійських ложах. Ненавидячи розенкрейцерство і співчуваючи гонінням, вжитим проти нього урядом, Елагин за духом є сам найтиповіших розенкрейцером.

— 15 ;

Он дізнався, що «масонство є найдавніша таємнича наука, святою премудростию звана; що вона, проте інші науку й мистецтва у собі містить». Та це ж нічим іншим, як фантастична історія розенкрейцерской «іскри світла», викладену у творах Шварца. Далі, яким книжкам дали Елагину основу щодо його нових «істинних» пізнань? Він називає Старий і Новий Завіт, батьків церкви, древніх філософів, та був ми зустрічаємо імена Ермия Трисмегиста, алхіміків Веллінга і Роберта Флуктиба і т. буд. Адже усе це любимейшие книжки розенкрейцерів, яких, очевидно, входив і перший вчитель Єлагіна. Програма задуманого Елагиным твори саме у тому, що становило зміст головного керівництва розенкрейцерів — «Теоретичного градуси Соломоновых наук» та інших книжок «по ордена». Запозичуючи від нього, сам того і не відаючи, всі свої таємниці, Елагин в той час з дивовижною наївністю називає розенкрейцерів «не вільними мулярами, але фанатиками чи пустосвятами" — за те, що «до розуміння цього Божественного Письма не дають ключа вони». Якби тільки знала, що ключ, яким він хотів піти з такий урочистістю відкрити вищі таємниці своїм підлеглим, є ключ від двері, яка веде до обитель «братства злато-розового хреста», настільки йому ненавистного.

Так закінчилися пошуки Єлагіна, й у описаному їм процесі ми знаходимо найкращий доказ те, що в розенкрейцерской науці, як й у моральної філософії масонства перших трьох ступенів, укладалися елементи, відповідальні глибоким громадським потребам века.