Художник Північного Відродження: Ян ван Эйк

Ян Ван Ейк Найбільший живописець епохи Відродження Ян ван Ейк (ок.1390−1441) відкриває плеяду блискучих талантів мистецтво Нідерландів п’ятнадцятого століття. Поруч із Робером Кампеном він став зачинателем мистецтва Відродження, знаменовавшего відмови від середньовічного аскетичного мислення, звернення художників до реальності, відкриття у природі й людині істинних цінностей та краси. Ян ван Ейк є яскравий особистості ренесансної епохи. Наділений багатьма здібностями, який володів різнобічними великими знаннями завдяки допитливому інтересу всім явищам дійсності, Ян ван Ейк сміливо ламає стару середньовічну систему зображення коштів художньої виразності, зробивши мову реалістичних форм головним способом втілення своїх идей.

Ян ван Ейк походив із міста Масэйка, що за долині річки Маас. Він побачив світ близько 1390 року й помер Брюгге 9 липня 1441 року. Можливо, його учителем був старшого брата Губерт ван Ейк, талановитий художник, померлий у 1426 року. Відомо, що у 1420-е роки Ян працював над прикрасою замку графів Голландських у Гаазі. У 1425 року він перейшов до службу до бургундському герцогу Філіппу Доброму, ставши його придворним живописцем, високо цінованим і шановним, і переїжджає жити у Лілль. У 1427 року художника було посланий до Іспанії, а 1428— Португалії на переговори стосовно можливої одруження герцога й у написання портрета гаданої нареченої. Близько 1430 року Ян ван Ейк переселяється в Брюгге.

Збереглося трохи творів прославленого художника, але кожна з них є видатне явище у живопису. Багато картин датовані і підписано характерним девізом ван Ейка: «Als ixh xan» («Як вмію»). Головним твором Яна ван Ейка, безумовно, можна припустити знаменитий Гентський олтар, багатоклапанний складень, що у капелі св. Іоанна собору св. Бавона у Генті. У травні 1432 року вівтар показали присутнім і відтоді мета паломництва художників України та любителів мистецтва. На зовнішніх його стулках зображені пророки і сивіли, сцена Благовіщення, святі Іоанн Хреститель і Іоанн Богослов, замовники вівтаря Иосс Вейдт і Ізабелла Борлют. Образи донаторов створені з рідкісної життєвістю і пластичної осязаемостью. Їх постаті більш матеріальні, ніж інші, в образах цих гентских бюргерів виражений пафос живої конкретної реальності в усьому її переконливому правдоподібності. Ван Ейк демонструє майстерність ілюзорною передачі обсягів продажів і фактур кам’яних статуй Иоаннов, красу драпіровок в одежах архангела Гавриїла і мадонни, світних поверхонь мідних глечика та таза, гладіні білого рушники, предметів, які символізують чистоту діви Марії. Світло у ван Ейка означає акт божественного присутності, але сприймається як цілком реальна явище, більш того, художник імітує хіба що фізичне його проникнення ззовні й пише тіні, нібито отбрасываемые всередину вівтаря рамами його стулок. Загальна тональність зовнішніх стулок приглушена, таїть у собі елемент таємничого очікування, недомовленості. У святкові дні вівтар відкривався, досягаючи в ширину п’яти метрів, вражаючи пишнотою колориту. Верхній ряд зображень починається з центрального урочистого образу бога Саваофа, благословляючого все суще, в протилежні боки його зліва і правих читаюча Марія і проповедующий Іоанн Хреститель, потім боках стоять співаючі і музицирующие ангели, возносящие хвалу творця, а, по краях — Адам і Єва. Нагие тіла прабатьків людства намальовані явно з натури, особливо це теж стосується постаті Адама. Перебування їх поруч із вищими персонажами християнської релігії означало нове ставлення до людини за доби Відродження. Нижні п’ять стулок присвячені прославляння спокутної жертви Христа, символом якої є стоїть на вівтарі білий агнець. До нього збираються натовпу людей, святі і праведники, чоловіків і жінок, як усі людство. Релігійне єднання обертається згуртованістю і Орденом, духовної спільністю всіх народів на чудової мирної землі, благоухающей великим безліччю квітучих дерев і трав, осіненої ясним блакитним небом, залитій світлом променистого сонця. Відчуття гармонії всесвіту й ослаблює людину виражено й у легко доступній для огляду композиції, особливо в сяючій радісною звонкости фарб. Світ радісній краси відкривається очам глядача. У ньому кожна дещицю дорогоцінна і необхідна. Використовуючи прозорість олійних фарб, ван Ейк домагається виняткових ефектів сяйва поверхні зображення правдивої точності відтворення форми. Лесування збільшують глибину кольору, його силу. Головний колірної акорд живописної системи вівтаря складається з полум’яного червоного, синього і зеленого квітів, зосереджених в одежах Саваофа, Марії і Іоанна, Завдяки реалістичним прийомів Гентський олтар став школою як для нідерландських, а й європейських майстрів. Його вивчали й неодноразово копировали.

Близько 1434 року ван Ейк закінчив інше знаменитого твору — «Мадонна канцлера Роллена» (Париж, Лувр), де на кількох колінах перед Марією з немовлям представлений відомий діяч, що домоглася високого посади лише завдяки своїх надбань — рідкісний випадок у феодальному світі. Крізь лоджію відкривається найкрасивішим ландшафт, перший панорамний пейзаж у європейському мистецтві, дає широку картину життя землі і людства. Художник проектує свої образи цей прекрасний світ, пов’язуючи їхню соціальну значимість із тим величної вселенной.

У «Мадонни каноніка ван дер Палє» (1436, Брюгге, Міський музей) ван Ейк зображує Марію з немовлям на троні у церкві романської архітектури в оточенні святих Донациана і Георгія, що становить старого каноніка. Портрет його вражає глибоким проникненням в суть характеру. У всі деталі картини ван Ейк домагається враження найбільшої матеріальності і речовинної відчутності. Буквально відчувається пергаментна шкіра старого з її сухими зморшками і складками чи жорстка світна золотим гаптуванням парча ризи архієпископа Донациана, його митри з дорогоцінними камнями.

Ян ван Ейк був охарактеризований першим, хто розпочав створювати портрети, маючи на меті точного відтворення індивідуального образу моделі і аналітичного дослідження натури людини з її різноманітними прикметами і властивостями. Збережені портрети свідчить про його проникливості і високому повагу до людську індивідуальність. До найдосконаліших портретів ставляться «Кардинал Ніколо Альбергати» (1431, Відень, Музей історії мистецтва), «Портрет молодої людини» («Тимофій», 1432, Лондон, Національна галерея), «Портрет людини у червоному тюрбані» (1433, Лондон, Національна галерея), «Маргарет ван Ейк» (1439, Брюгге, Міський музей).

«Портрет подружжя Арнольфіні» (1434, Лондон, Національна галерея), написаний із нагоди заручення багатого італійського купця, друга ван Ейка, є першою парним портретом у європейському мистецтві. Молоді дружини перебувають у спальні свого будинку і кажуть клятву подружньої вірності. Предметы-символы красномовно розповідають про сенсі сцени: апельсини натякають на райське блаженство, туфлі — на подружню відданість, статуетка св. Маргарити — на благополучні пологи, запалена свіча в люстрі означає символически-мистическое присутність божества, освящающего таїнство. У дзеркалі, відбиваються дві постаті, а з них на стіні читається напис, свідомо виділена: «Ян ван Ейк тут було», яка пояснює, що художник виступав у справі як свідок у своїй старому нідерландському звичаї заручення вдома, над церкви.

У основі зображень ван Ейка лежить міцний, здебільшого зроблений з натури, малюнок. Чудовим прикладом графічного майстерності художника служить «Св. Варвара» (1437, Антверпен, Королівський музей образотворчих мистецтв) — предмет довгих суперечок учених, не які до єдиної думки, чи це твір закінченим малюнком чи ненаписаною картиною. Сріблястий малюнок зроблено найтоншої пензлем по загрунтованной дошці, вставленої в авторську раму з написом: «Іоанн ван Ейк мене зробив в 1437 року». За спиною прекрасної діви, сидить на пагорбі з книжкою й пальмової гілкою мучениці до рук, йде будівництво вежі, що є її атрибутом, але трактованным ван Ейка в жанровому ключі із зображенням маси трудових эпизодов.

Ян ван Ейк був однією з найбільших геніїв, чию творчість, виконане величезної духовної сили та глибини ідей, стало джерелом, цілющим для розвитку мистецтва Нідерландів інших країн Европы.

Список використаної литературы:

«Молодёжи про мистецтво» Тийу Вийранд Таллінн 1990 р. Велика Радянська енциклопедія. Фотографії - internet.