Методика і техніка складання фінансової звітності

Європейський університет Конотопська філія КАФЕДРА ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ І АУДИТУ

КУРСОВА РОБОТА

із дисципліни: «Фінансовий облік II»

на тему:

Методика і техніка складання фінансової звітності, її аналіз Конотоп — 2008

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи ведення фінансової звітності

1.1. Характеристика основних форм фінансової звітності

1.2. Нормативно-правова база з питань складання і регулювання фінансової звітності

1.3. Огляд літературних джерел

1.4. Економічна сутність підприємства

2. Особливості ведення бухгалтерського та податкового обліку з питань складання фінансової звітності

2.1. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві

2.2 Аналітичний і синтетичний облік фінансових результатів від звичайної діяльності підприємства

2.3. Аналіз фінансово-господарського стану ТОВ «Алло» по даним фінансової звітності

3. Пропозиції по удосконаленню системи обліку на підприємстві

3.1. Автоматизація бухгалтерського обліку. Використання програми

1С «Підприємство»

3.2. Вдосконалення фінансової і облікової політики Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ

Кожне підприємство в процесі свого функціонування має на меті досягнення максимального ефекту від своєї діяльності, а це неможливо без ефективного управління ним. В свою чергу управління виступає творчим процесом керівника, що ґрунтується на виважених рішеннях прийнятих на основі даних, що відображають реальний стан речей на підприємстві. Дані, що є основою прийняття рішень, представляються у формі фінансових звітів відповідних звітних періодів. Тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Як наслідок процес підготовки та складання фінансових звітів повинен бути організований відповідно до законодавства та забезпечувати користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності і фінансовий стан підприємства. А так як є і зовнішні користувачі то фінансова звітність забезпечує у повній мірі їх потреби, пов’язані з інформацією про даний суб'єкт господарювання. Отже, фінансова звітність є провідною категорією, що покликана забезпечити користувачів в інформації і як наслідок створити умови для ефективної та цілеспрямованої роботи підприємства.

Цілями цієї роботи є висвітлення основних категорій фінансової звітності та особливостей складання її на підприємстві, тобто, розкриття значення і основних принципів фінансової звітності у відповідності з діючими нормативно-правовими актами; характеристика фінансово-господарської діяльності та постановка фінансового обліку на підприємстві, звітність якого є об'єктом дослідження.

Фінансові звіти складає більшість підприємств у всіх країнах світу. Вигадати універсальний звіт, який відображав би фінансове життя підприємства у всій його багатогранності, поки що не вдалося. Так, баланс містить інформацію про стан активів, зобов’язань і власного капіталу підприємства на конкретну дату (як правило, на останній день основного або проміжного звітного періоду — року, кварталу або місяця). Це дає можливість судити про масштаби підприємства, а наявність графи «на початок звітного періоду» дозволяє дійти висновків і щодо деяких тенденцій його розвитку. Водночас за показниками балансу важко судити, наприклад, про те, наскільки успішною була діяльність підприємства у звітному періоді, які доходи було отримано і які витрати здійснено. Цю інформацію містить звіт про фінансові результати. А оскільки звітних форм кілька, дуже важливо, щоб наведені у них показники взаємно доповнювали один одного, а коли потрібно — узгоджувалися між собою.

Інформація, яка викладена в фінансової звітності підприємства дозволяє виробити необхідні заходи і процедури, спрямовані на:

— виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби;

— запобігання банкрутства і великих фінансових невдач;

— лідерство в боротьбі з конкурентами;

— росту економічного потенціалу підприємства;

— ріст обсягу виробництва і реалізації;

— максимізацію прибутку і мінімізацію витрат;

— забезпечення рентабельної роботи підприємства.

У цьому і полягає актуальність теми.

Метою даної роботи є вивчення принципів формування фінансової звітності підприємства, проведення фінансового аналізу підприємства на її основі.

Предметом дослідження є процес складання фінансової звітності підприємства.

Об'єктом дослідження є фінансова звітність ТОВ «Алло», його виробничо-господарська і фінансова діяльність, а також фінансовий стан.

1. Теоретичні основи ведення фінансової звітності

1.1 Характеристика основних форм фінансової звітності

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П (С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (табл. 1.1.1).

Таблиця 1.1.1. Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П (С)БО 1, до неї відносяться:

* баланс;

* звіт про фінансові результати;

* звіт про рух грошових коштів;

* звіт про власний капітал;

* примітки до звітів.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти одних і тих же господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 1.1.2).

Таблиця 1.1.2. Призначення основних компонентів фінансової звітності

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П (С)БО1 вимагає наявність у ній даних про:

* підприємство;

* дату звітності та звітний період;

* валюту звітності та одиницю її виміру;

* відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

* облікову політику підприємства та її зміни;

* аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

* консолідацію фінансових звітів;

* припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

* обмеження щодо володіння активами;

* участь у спільних підприємствах;

* виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;

* переоцінку статей фінансових звітів;

* іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П (С)БО.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів:

1) принцип автономності підприємства. Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників — фізичних осіб.

2) принцип безперервності діяльності підприємства — тобто підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду).

3) принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності. За П (С)БО 1 звітний період складає календарний рік.

4) принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться

5) принцип послідовності - полягає у наданні користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів

6) принцип єдиного грошового вимірника — передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

Характеристика основних форм фінансової звітності

Порядок заповнення першої форми фінансової звітності регулюється положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», де розкриті основні терміни, зміст статей балансу та порядок визнання, оцінка та розкриття статей балансу, а також визначена стандартизована форма звітності, яка передбачає, як і більшість фінансових звітів наявність таких обов’язкових реквізитів, як:

· назву підприємства,

· територія, на якій зареєстровано підприємство,

· форма власності,

· орган державного управління,

· галузь діяльності, вид економічної діяльності,

· одиниця виміру: тис. грн., та адреса підприємства, а також контрольна сума та дата, на яку складена звітність.

Більшість перелічених показників має свій статичний код, який вказується у відповідній графі. Наприклад, код підприємства складається з 8_ми цифр.

Норми зазначеного положення (стандарту) не регулюють порядок складання балансів банків та бюджетних установ. Малі підприємства при складання балансу регулюються положенням (стандартом) 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва». [8]

Особливості складання консолідованого балансу визначаються окремим положенням (стандартом).

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал підприємства.

Різниця між вартістю активів і сумою зобов’язань підприємства характеризує розмір його власного капіталу.

Не допускається у балансі проводити згортання статей активів та зобов’язань, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами).

Баланс складається з двох частин: Активу, де представлені господарські засоби, та Пасиву, де згруповані їхні джерела. Основним елементом бухгалтерського Балансу є стаття (активна чи пасивна).

Актив Балансу складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

ІІ. Оборотні активи.

ІІІ. Витрати майбутніх періодів.

Пасив Балансу складається з п’яти розділів:

І. Власний капітал.

ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів.

ІІІ. Довгострокові зобов’язання.

ІV. Поточні зобов’язання.

V. Доходи майбутніх періодів.

Оскільки в балансі відображаються активи (ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому), зобов’язання (заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди) та власний капітал (частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань), то підсумок активу балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу, тобто пасиву балансу.

До активу належать статті, які відображають ступінь рухомого майна (ступінь ліквідності), предметний стан майна підприємства. Приклади активних статей — основні засоби, матеріальні запаси, розрахунки з дебіторами тощо.

До пасиву належать статті, які показують розмір коштів (капіталу), вкладених у господарську діяльність підприємства, і ступінь терміновості повернення зобов’язань. Приклади пасивних статей — статутний капітал, прибуток, розрахунки щодо заробітної плати тощо.

У першому розділі активу відображаються:

· Нематеріальні активи (їх залишкова вартість, первісна вартість та сума зносу),

· незавершене будівництво;

· основні засоби (їх залишкова вартість, первісна вартість та сума зносу),

· довгострокові фінансові інвестиції (які обліковуються за методом участі в капіталі та інші фінансові інвестиції);

· довгострокова дебіторська заборгованість;

· відстрочені податкові активи;

· інші необоротні активи.

Другий розділ активу містить інформацію про запаси:

· виробничі;

· тварини на вирощуванні та відгодівлі;

· незавершене виробництво;

· готову продукцію;

· товари;

· одержані векселі;

· дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги (чиста реалізаційна вартість, первісна вартість, резерв сумнівних боргів);

· дебіторську заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків, інша поточна дебіторська заборгованість);

· поточні фінансові інвестиції;

· грошові кошти та їх еквіваленти (в національній валюті, в іноземній валюті та інші обробні активи).

У третьому розділі активу відображаються витрати майбутніх періодів.

У першому розділі пасиву наводяться дані про статутний, пайовий, додатковий вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений та вилучений капітал.

У другому розділі пасиву відображається забезпечення виплат персоналу, інше забезпечення та цільове фінансування.

Третій розділ пасиву відображає довгострокові кредити банків, інші довгострокові зобов’язання, відстрочені податкові зобов’язання та інші довгострокові зобов’язання.

Четвертий розділ пасиву містить дані про короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, видані векселі, кредиторську заборгованість за товари, роботи й послуги, поточні зобов’язання за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, з внутрішніх розрахунків, інші поточні зобов’язання).

П’ятий розділ пасиву відображає доходи майбутніх періодів.

Кожний з розділів балансу завершається проміжним підсумком по розділу, сума яких дає відповідно загальний підсумок активу чи пасиву балансу.

Практично майже усі дані, які знаходять своє відображення у балансі, беруться з даних синтетичних (й аналітичних) рахунків бухгалтерського обліку, крім результативних рахунків, що визначають прибуток чи збиток діяльності підприємства, який розраховується і наводиться у формі № 2, а вже потім переноситься у перший розділ пасиву балансу.

Складання звіту про фінансові результати регулюється положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3, який так і називається «Звіт про фінансові результати. [4]

Метою складання звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки та збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Згортання доходів і витрат не дозволяється, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами). Показники про непрямі податки, вирахування з доходу, собівартість, витрати і збитки наводяться у дужках.

За структурою звіт поділяється на три розділи:

1. Фінансові результати.

2. Елементи операційних витрат.

3. Розрахунок показників прибутковості акцій.

Малі підприємства подають звіт по скороченій формі № 2-м.

Перший розділ «Фінансові результати» визначає усі доходи і витрати, прибутки та збитки підприємства, які мали місце у звітному періоді. Додатково показуються відповідні показники за попередній період.

Розділ І містить показники по операційній діяльності, тобто основній діяльності підприємства, по фінансовій діяльності підприємства, визначає:

1. фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

· прибуток чи збиток;

2. податок на прибуток від звичайної діяльності.

3. фінансові результати від звичайної діяльності:

· прибуток чи збиток.

4. надзвичайні доходи чи витрати:

· податки з надзвичайного прибутку.

· чистий прибуток чи збиток.

У розділі ІІ звіту про фінансові результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством.

Розділ ІІІ звіту про фінансові результати заповнюють акціонерні товариства, прості акції або потенційні акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які перебувають у процесі випуску таких акцій.

«Звіт про рух грошових коштів» (далі форма № 3) є однією з найскладніших форм. Порядок заповнення його регламентується П (С)БО 4. Складність цієї форми зумовлена тим, що для її заповнення потрібно детально проаналізувати як показники даних бухгалтерського обліку, так і перші дві форми фінансової звітності: балансу та звіту про фінансові результати Форму № 3 не подають підприємства малі, які в свою чергу керуються положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25, який не містить звіту про рух грошових коштів.

Згідно з П (С)БО 4 метою складання звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної і достовірної інформації про зміни, що відбулися у складі грошових коштів підприємства та їх еквівалентах.

Під грошовими коштами підприємства розуміється готівка, кошти на рахунках у банках і депозити до запитання. Еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми коштів і характеризуються незначним ризиком зміни їхньої вартості. Як приклад еквівалента грошових коштів можна навести високоліквідні цінні папери з дуже коротким терміном погашення (векселі, сертифікати тощо).

У звіті про рух грошових коштів наводяться дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій тощо) не включаються до звіту про рух грошових коштів.

У міжнародній практиці існує два основних методи складання звіту про рух грошових коштів: прямий і непрямий. [13]

Прямий метод передбачає послідовне відображення всіх надходжень і вибуття грошових коштів, а також визначення приросту або зменшення грошових коштів за звітний період як різниці між ними.

Непрямий метод полягає у визначенні чистого руху грошових коштів шляхом послідовного коригування прибутку (збитку) звітного періоду на вплив негрошових операцій, змін у складі запасів, дебіторської та кредиторської заборгованостей, доходів і витрат, пов’язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

І хоча ці методи не знайшли свого відображення у П (С)БО 4, під час заповнення форми № 3 передбачено використання обох таких методів:

· прямого — для надання інформації про рух грошових коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльності;

· непрямого — для надання інформації про рух грошових коштів у результаті операційної діяльності.

Під час заповнення форми № 3 слід керуватися П (С)БО 4, а також скористатися Методичними рекомендаціями № 053.

Форма № 3 складається з трьох розділів:

— «Рух коштів у результаті операційної діяльності»;

— «Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності»;

— «Рух коштів у результаті фінансової діяльності».

Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою. Прикладом операційної діяльності може бути будь-яке придбання матеріальних цінностей, реалізація продукції (товарів, послуг), платежі постачальникам тощо.

Фінансова діяльність — діяльність, яка спричиняє зміни розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства. Прикладом такої діяльності можуть бути операції з випуску акцій, отримання і погашення позик, виплати дивідендів тощо. [22]

Інвестиційна діяльність — діяльність, пов’язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Прикладом інвестиційної діяльності можуть бути операції з придбання основних фондів, надання позик іншим підприємствам, інвестиції у цінні папери.

Звіт про власний капітал складається за формою, наведеною в таблиці 1.1.3.

Таблиця 1.1.3. Зміст статей звіту про власний капітал

Дані звіту в графах 3−11 наводяться зі знаком «+» або" -«, що означає збільшення або зменшення залишку відповідного елементу власного капіталу. [6]

Складання звіту про власний капітал регламентується положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 під однойменною назвою, де визначаються зміст і форма звіту та загальні вимоги до розкриття його статей. Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал визначаються окремим положенням.

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. [20]

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

Звіт про власний капітал здійснює аналіз усіх видів капіталу підприємства за звітний період, а саме: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, неоплачений капітал, вилучений капітал.

Складання приміток до бухгалтерської звітності.

Згідно з пунктом 2 статті 11″ Загальні вимоги до фінансової звітності" Закону України «Про бухгалтерський облік», примітки до фінансової звітності входять до складу річної фінансової звітності для всіх підприємств, крім: [7]

— бюджетних установ;

— представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності;

— суб'єктів малого підприємництва, визнаними такими відповідно до чинного законодавства.

Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обгрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними положеннями (стандартами).

Відповідно до П (С)БО 1, за складом примітки до фінансових звітів поділяються на три компоненти: облікова політика; інформація, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов’язковою за відповідними положеннями; інформація, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити також дані про: [2]

* консолідацію фінансових звітів;

* припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

* обмеження щодо володіння активами;

* участь у спільних підприємствах;

* виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

* переоцінку статей фінансових звітів;

* іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у примітках до фінансової звітності, включає:

* назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

* короткий опис основної діяльності підприємства;

* назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його материнської (холдингової) компанії;

* середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

На підставі П (С)БО керівництву підприємства під час підготовки приміток до фінансових звітів необхідно пам’ятати таке:

* якщо до фінансової звітності включаються показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємства, то це повинно бути розкрите у примітках;

* якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого П (С)БО 1, то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;

* якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього та методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

* якщо необхідна інформація подається в основній частині звітів, немає потреби повторювати її в примітках до фінансових звітів. Інформація в примітках є основним засобом розкриття невизнаних елементів фінансових звітів;

* розкриття інформації може поєднувати коментарі та конкретні кількісно визначені дані, які відповідають характеру елементів фінансових звітів і їх відносному значенню для підприємства;

* визначення рівня докладності розкриття інформації про конкретні елементи фінансових звітів є питанням професійного судження керівництва підприємства з урахуванням їх відносної суттєвості.

Мета перелічених рекомендацій — забезпечити якість приміток до фінансових звітів.

У примітках до фінансових звітів слід розкривати таку інформацію щодо виправлення помилок, які мали місце в попередніх періодах:

* зміст і суму помилки;

* статті фінансової звітності минулих періодів, які були перераховані з метою повторного подання порівняльної інформації;

* факт повторного оприлюднення виправлених фінансових звітів або недоцільність повторного оприлюднення.

Щодо змін в облікових оцінках підприємству слід розкривати:

* зміст і суму змін в облікових оцінках, які мають суттєвий вплив на поточний період або,

* як очікується, суттєво будуть впливати на майбутні періоди.

У разі потреби розкриття події, що відбулася після дати балансу, слід надавати інформацію про:

* зміст події та оцінку її впливу на фінансовий результат або

* обґрунтування щодо неможливості зробити таку оцінку.

Важливе значення для користувачів фінансової звітності надають розкриття щодо непередбачених подій. Така інформація попереджує їх про можливі ризики, які очікуються у майбутньому. [24]

У випадку припинення діяльності підприємству слід у примітках до фінансових звітів надати відомості про:

* характер припиненої діяльності;

* галузеві або географічні сегменти;

* дата фактичного припинення діяльності для облікових цілей;

* спосіб припинення діяльності (продаж або відмова);

* прибуток або збиток від припинення діяльності та облікова політика, що використовується для визначення суми прибутку або збитку та

* дохід та прибуток або збиток від звичайної діяльності даного виду за період разом з відповідними сумами за попередній звітний період.

У примітках до фінансових звітів за період, у якому відбулося об'єднання підприємств, слід наводити:

* назву та загальну характеристику підприємств, що об'єдналися;

* метод обліку об'єднання;

* фактичну дату об'єднання для бухгалтерського обліку;

* будь-які операції, які є результатом об'єднання та які підприємство вирішило ліквідувати.

Стосовно об'єднань підприємств, які є придбанням, у примітках до звіту за період, у якому відбулося придбання, необхідно розкривати:

* відсоток придбаних акцій з правом голосу;

* вартість придбання і опис зустрічної компенсації за придбання, яку було виплачено, або яка умовно підлягає виплаті;

* характер та сума забезпечення реструктуризації та інші витрати на закриття виробництва, які виникають у результаті придбання і визнаються на дату придбання.

Фінансові звіти мають також розкривати:

* підхід до обліку гудвілу, (негативного гудвілу) та період його амортизації;

* якщо строк корисного використання гудвілу, або період амортизації негативного гудвілу перевищує 5 років, обгрунтування прийнятого періоду;

* якщо гудвіл, або негативний гудвіл амортизується не за прямолінійним методом, слід зазначити метод, що використовується та обгрунтування цього методу;

* узгодження гудвілу та негативного гудвілу на початок та кінець періоду, яке показує:

— валову суму та накопичену амортизацію на початок та кінець звітного періоду;

— будь-який додатковий гудвіл або негативний гудвіл, відображений протягом звітного періоду;

— амортизацію, нараховану протягом звітного періоду;

— будь-які інші списання протягом звітного періоду.

При будь-якому придбанні, якщо справедлива вартість активів та зобов’язань, або компенсація за придбання може бути визначеною тільки на тимчасовій основі в кінці періоду, в якому відбулося придбання, це слід зазначити і навести причини. В разі наступних коригувань такої тимчасової справедливої вартості, ці поправки мають розкриватися і пояснюватися у фінансових звітах відповідного періоду. [30]

Примітки до фін.звітів щодо впливу змін валютних курсів на підприємство має розкривати:

* суму курсових різниць, які включені до чистого прибутку або збитку протягом звітного періоду;

* курсові різниці, включені до складу власного капіталу, а також інформацію, що пояснює різницю між сумою таких курсових різниць на початок і кінець звітного періоду.

Коли валюта звітності не співпадає з валютою країни розташування підприємства, яке звітується, слід пояснювати причину застосування іншої валюти. Також наводиться причина будь-якої зміни валюти звітності.

Коли відбувається зміна у класифікації закордонного підприємства слід розкривати:

* характер та причини зміни;

* вплив зміни у класифікації на акціонерний капітал та на чистий прибуток;

* збиток за кожний попередній наведений період, якщо зміна у класифікації відбулася на початку самого першого із наведених періодів.

Проаналізувавши дану тему, можна зробити висновок, що для прийняття правильних управлінських рішень на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів, такими даними є фінансова звітність. Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. До неї відносяться:

* баланс;

* звіт про фінансові результати;

* звіт про рух грошових коштів;

* звіт про власний капітал;

* примітки до звітів.

1.2 Нормативно-правова база з питань складання і регулювання фінансової звітності

Таблиця 1.2.1. Нормативно-правові джерела фінансової звітності

Більшість із цих нормативних документів введена в дію з 01.01.2000 р, а інша — в наступний період їх розробки і затвердження. Аналіз прийнятих нормативних документів свідчить, що система нормативно-правового забезпечення бухгалтерського фінансового обліку в Україні набула багаторівневого характеру.

Перший рівень — конституційний, який забезпечує регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності на основі Конституції України, котра є єдиним нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили основний закон України встановлює загальні принципи здійснення підприємництва. Її положення є нормами прямої дії, а це означає, що державні закони й інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй Другий рівень — законодавчий, який передусім включає Закон «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». В цьому законі передбачено обов’язковість ведення бухгалтерського фінансового обліку всіма юридичними особами, незалежно від їх організаційно-правового статусу і форм власності, визначені його головні принципи, мета, основні поняття, єдині правила ведення та порядок регулювання, обов’язки та відповідальність осіб за організацію бухгалтерського фінансового обліку на підприємстві, вимоги до фінансової звітності підприємства, а також взаємовідносини зі споживачами інформації. Разом з тим склалося, що деякі питання ведення бухгалтерського фінансового обліку регулюються кодексами України, іншими законами, зокрема «Про господарські товариства», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Проаналізувавши Закон «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» й інші законодавчі акти, можна зробити висновок, що між ними існують деякі неузгодженості, так у вказаному законі зазначено, що фінансова, податкова, статистична та інші звітності складаються підприємствами, які використовують грошовий вимірник, на основі даних бухгалтерського обліку, а Законом України «Про оподаткування прибутку підприємства» передбачено, що податкова звітність складається за даними податкового обліку. Це призвело до того, що сьогодні підприємства змушені вести два види обліку — бухгалтерський і податковий. Ведення двох обліків у практиці спричиняє виникнення помилок і перекручень у бухгалтерському фінансовому обліку та недостовірне визначення фінансових результатів і в кінцевому випадку суттєво впливає на прийняття обґрунтованих управлінських рішень не тільки керівництвом підприємства, а й іншими користувачами фінансової інформації.

Третій рівень — нормативний. До нього відносяться П (с)БО, План рахунків бухгалтерського обліку, Інструкція до його застосування, тощо.

Незважаючи на те, що всі ці П© БО базуються на МСБО, між ними існують деякі відмінності. Найголовнішою з них, зокрема, є відсутність концептуальної основи П© БО. З метою єдиної інтерпретації змісту П© БО, Плану рахунків та інших нормативних документів бухгалтерами виникає необхідність у розробці методичних рекомендацій, щодо їх застосування.

Таким чином, проаналізувавши нормативно-правову базу видно, як швидко змінюються нормативні документи, приймаються нові документи, доповнення та зміни до вже діючих. Так з дня прийняття незалежності України та до сьогоднішнього дня ще не створилася стала законодавча нормативна база, як б задовольняла всі групи користувачів.

1.3 Огляд літературних джерел

Розкриваючи тему курсової роботи «Методика і техніка складання фінансової звітності підприємства та її аналіз» був вивчений великий обсяг літератури.

У більшому ступені робота ґрунтувався на нормативних документах, а саме на Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, також Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996_ХIV від 16.07.1999 р. зі змінами і доповненнями.

Також було використано:

1. Бутинець Ф. Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. — 2_е вид., перероб. та доп. — Житомир: ПП «Рута», 2005. — 672 с. [14]

У підручнику в доступній формі і на високому професійному рівні розглянуті економічні основи організації та здійснення аудиту на підприємствах всіх форм власності, актуальні питання планування та напрями вивчення операцій за видами діяльності, дотримання внутрішньофірмових стандартів та правил вибіркових перевірок.

Особливу увагу приділено питанню щодо підтвердження достовірності фінансової звітності.

Вперше в одній книзі розкриваються питання методології наукового пізнання і логіки в аудиті, які раніше не розглядалися. Саме синтез методологічної і логічної проблематики істотно полегшує розуміння як цілком теоретичних аспектів аудиторської діяльності, так і практичної значимості логіко методологічних досліджень документів і операцій.

Видання призначене для аудиторів, їх клієнтів, менеджерів всіх рівнів, бухгалтерів, фінансово-кредитних працівників, викладачів економічних спеціальностей, слухачів центрів та курсів підвищення кваліфікації, підготовки професійних аудиторів і бухгалтерів, аспірантів і студентів економічних спеціальностей.

Запропонований підручник може зацікавити широке коло читачів, яких цікавлять питання розвитку теорії та практики сучасного аудиту.

2. Бутинець Ф. Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів вузів спеціальності 7.50 106 «Облік і аудит». — 3-є вид., доп. і перероб. — Житомир: ЖІТІ, 2004. — 440 с. [15]

Третє видання підручника розкриває погляди автора на методику викладання базового навчального курсу бухгалтерської професії у вищій школі. Дається принципово новий підхід до розгляду основних понять бухгалтерського обліку, зокрема, питання предмету, об'єкту і методу. Висвітлено сутність і завдання документування, технологію відображення господарських операцій на рахунках, порядок облікової реєстрації даних та формування бухгалтерської звітності, логіку обґрунтування бухгалтерських процедур. Запропоновано нові класифікації елементів бухгалтерської системи: господарських операцій, документів, рахунків, регістрів, балансів тощо. Окрему увагу приділено зіставленню системи бухгалтерського обліку України з системами інших країн і міжнародними стандартами та підготовці до подальшого вивчення фінансового обліку.

В кожній темі наводяться цікаві та доступні для сприйняття студентами приклади. Зв’язок набутих знань з практичною діяльністю реалізується через рубрику «Розмова студента з бухгалтером».

В кінці теми зазначається мінімум знань, вмінь та навиків, якими повинен оволодіти студент перш ніж перейти до вивчення наступної теми.

Призначений для студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів, може бути корисним для бухгалтерів, які прагнуть підвищити свою кваліфікацію, керівників підприємств та працівників фінансових і економічних служб підприємств.

3. Бутинець Ф. Ф. Організація бухгалтерського обліку. [16]

Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. / За редакцією проф. Ф. Ф. Бутинця. — 3-є вид., доп. і перероб. — Житомир: ПП «Рута», 2004. — 592 с.

Підручник присвячений основним теоретичним і практичним питанням організації бухгалтерського обліку на підприємствах. В ньому послідовно висвітлено етапи організації бухгалтерського обліку від створення господарюючих суб'єктів до їх ліквідації.

Основна увага приділяється формуванню облікової політики підприємства, організації облікового процесу, документообігу, організації роботи облікового апарату, організації контролю та відповідальності на підприємстві, а також організації обліку операцій з активами і пасивами підприємства, організації обліку витрат, доходів і фінансових результатів, організації складання та надання фінансової звітності. Матеріал систематизований у відповідні розділи, вміщує багато різних тем, що роблять його корисним для всіх, хто вивчає бухгалтерський облік. Призначений для студентів, що вивчають бухгалтерський облік, а також для бухгалтерів-практиків, керівників.

4. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. — 6_е вид., доп. і перероб. — Житомир: ПП «Рута», 2006. — 756 с. [17]

Підручник містить теми, що висвітлюють облікову політику підприємства, методику бухгалтерського фінансового обліку, характеристику і порядок складання фінансової звітності та Приміток до неї згідно з П (С)БО.

Підручник, як і інші видання, підготовлений співробітниками кафедри обліку і аудиту ЖДТУ, пройшов апробацію шляхом використання при викладанні навчальної дисципліни у вищих закладах освіти всіх рівнів акредитації, та в практичній діяльності бухгалтерів підприємств.

Шосте видання враховує всі зауваження і побажання, що надійшли на адресу кафедри, доповнене характеристикою всіх чинних на момент видання П (С)БО, первинними документами, регістрами обліку.

При використанні матеріалів підручника слід враховувати норми чинного податкового законодавства.

Призначений для студентів економічних спеціальностей ВНЗ усіх рівнів акредитації, слухачів системи підвищення кваліфікації, бухгалтерів-практиків, економістів, а також всіх тих, хто самостійно вивчає бухгалтерський облік.