Права та обов'язки сторін при укладанні договору лізингу

Зміст

Вступ

1. Поняття договору фінансового лізингу

2. Права та обов’язки сторін згідно Конвенції УНІДРУА Висновки Список використаної літератури

Вступ

Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарського виробництва. Активізація зовнішньоекономічних зв’язків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарського виробництва.

У розвитку економічних зв’язків та співробітництва українських підприємців із зарубіжними партнерами важливу роль відіграє міжнародний фінансовий лізинг.

Проблеми міжнародних відносин неодноразово підкреслювалася в працях багатьох вітчизняних дослідників, а зокрема Багрова І.В., Гетьман О. О., Власюк В.Є., Кириченко М. та ін.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу прав та обов’язків сторін по Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг».

Для досягнення цієї мети першочергове значення має чітке визначення й реалізація таких завдань:

— дати загальну характеристику договору лізингу;

— вивчення правової конструкції договору фінансового лізингу за допомогою аналізу основних підходів і уявлень про фінансовий лізинг;

— проаналізувати права та обов’язки між сторонами у відповідності до Конвенції;

1. Поняття договору фінансового лізингу

Здійснення фінансового лізингу підприємцями можливо за наявності сумісних кореспондуючих зобов’язань. Такі зобов’язання можуть виникнути тільки з договору фінансового лізингу, який є юридичним фактом для виникнення лізингових правовідносин.

Тому, основою в лізингових правовідносинах є саме договір фінансового лізингу, який встановлює, змінює або припиняє права і обов’язки сторін, що беруть участь в лізинговій операції.

Згідно статті 806 ч.1 ЦКУ за договором фінансового (прямого) лізингу одна сторона (лізингодавець) зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та на визначений строк за встановлену плату. Аналогічне визначення містить ЗУ «Про фінансовий лізинг», але в Законі містяться деякі уточнення. Наприклад, нормативний акт чітко визначає, що строк, на який лізингодавець передає у користування річ, має бути не менш, як один рік., а «встановлену плату» визначає лізинговими платежами. В свою чергу вносить уточнення і Конвенція УНІДРУА Про міжнародний фінансовий лізинг. Вона визначає, що користувач визначає обладнання та обирає постачальника, не покладаючись при цьому на досвід і судження лізингодавця.

В юридичній літературі обґрунтовуються різні погляди щодо правової природи договору лізингу. Найбільш поширена — договір лізингу є різновидом майнового найму, але оскільки ним опосередковується підприємницька діяльність з передачі майна в користування, він близький до оренди. Включаючи до уваги вимоги частини другої ст. 806 ЦКУ и частини першої ст. 2 Закону про фінлізинг, до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, що встановлені ЦКУ, але враховуючи вимоги самого Закону про фінлізинг.

Згідно статті 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. У доповнення до цього договір обов’язково повинен бути підписаний представниками, а коли договір укладається юридичними особами, скріплений печаткою. В залежності від того, яке майно передається договір може підлягати нотаріальному посвідченню (ч.2 ст 792 ЦК) та державній реєстрації (ст. 794 ЦК).

Згідно частини 1 ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначає такі істотні умови:

— предмет лізингу;

— строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

— розмір лізингових платежів;

— інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зокрема, на відміну від старої редакції Закону про лізинг, умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством України; повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; страхування об'єкта лізингу; експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача є істотними умовами угоди тільки у разі якщо це прямо встановлено законодавством або визначено сторонами.

Договір фінансового лізингу розглядається Цивільним кодексом як окремий вид договірних орендних зобов’язань. Але в юридичній літературі можна зустріти іншу точку зору, згідно якої договір лізингу це самостійний тип договірних зобов’язань, у тому числі і від договору оренди. Для того, щоб зрозуміти, що ж таке договір фінансового лізингу треба визначити його правову природу. Для цього, виділимо характерні особливості договору лізингу. В. В. Витрянский виділяє шість таких особливостей:

По-перше, на відміну від звичайного договору оренди (найму) в користування орендаря (лізингоодержувача) передається предмет, спеціально придбаний лізинговою фірмою для лізингоодержувача на його прохання.

По-друге, договір лізингу, як правило, укладається на певний термін, встановлений договором. Цей термін є тривалим і охоплює нерідко весь період ефективної служби устаткування, переданого в лізинг, тобто наближається до розрахункового терміну його повної амортизації.

По-третє, загальна сума лізингових платежів за користування орендованим устаткуванням включає його вартість з урахуванням амортизації, відсотки за користування позикою (якщо був кредит), оплату послуг лізингодавця. Таким чином, об'єм лізингових платежів повинний перевищувати купівельну ціну устаткування, а різниця складає прибуток лізингодавця.

В четверте, після закінчення терміну дії договору лізингу лізингоодержувачу зазвичай надається право придбати предмет лізингу у власність за його залишковою вартістю.

По-п'яте, для лізингового договору характерний особливий, відмінний від договору оренди, розподіл прав і обов’язків між його сторонами, основний сенс якого полягає в звільненні лізингодовця від більшості обов’язків, властивих орендодавцеві, що підкреслює переважно фінансовий характер його зобов’язань.

По-шосте, лізингоодержувач наділяється певними правами і обов’язками відносно продавця майна за зобов’язанням купівлі-продажу, не дивлячись на те, що одержувачем за даним договором є лізингодавець.

Не дивлячись на всі особливості лізингового договору, відносини між лізингодавцем і лізингоодержувачем по користуванню предметом лізингу є все-таки виключно орендними.

Проте, разом з тим договору лізингу властиві певні характерні особливості, що виділяють його в окремий вид договору оренди.

Виходячи з визначення договору лізингу, можна зробити висновок, що його учасниками є: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець майна. А в ст. 4 Закони «Про фінансовий лізинг» всі ці три особи названо суб'єктами лізингу. Тому в юридичній літературі, присвяченій лізингу, можна зустріти точку зору, що договір лізингу це багатостороння угода. Укладання трьохстороннього договору часто зустрічається на практиці. З точки зору ж законодавства і доктрини договір фінансового лізингу це двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем, для виконання якої обов’язково укладається договір купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем.

Характеризуючи договір фінансової лізингу в цілому, узагальнюючи вищесказане, відзначимо, що він є:

— підприємницьким (його укладають, перш за все, з метою отримання прибутку; основна мета лізингодавця — інвестування коштів (і як наслідок отримання прибутку);

— консенсуальним;

— двосторонній;

— взаємним;

— оплатним;

— остаточним;

— майновим;

Зараз лізингові відносини в Україні регулює цілий ряд законодавчих та нормативних документів, основними серед яких є Господарський Кодекс України (ст. 292) та Цивільний Кодекс України (параграф 6 гл. 58). І в ГКУ, і в ЦКУ закріплені норми, що пояснюють суть лізинга, однак вони дещо відрізняються одна від одної. ГКУ (ч.1 ст. 292) визначає лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

В ЦКУ, на відміну від ГКУ не наводиться як таке визначення лізинга, що пояснює його суть. Цю роль «виконує» ч.1 ст. 806, у відповідності до котрої за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

2. Права та обов’язки сторін згідно Конвенції УНІДРУА

Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» регулює операцію фінансового лізингу, в якій одна сторона (лізингодавець), на умовах іншої сторони (лізингоодержувача) укладає договір (договір поставки) з третьою стороною (постачальником), згідно з яким лізингодавець одержує виробниче обладнання, засоби виробництва або інше обладнання (обладнання) на умовах, схвалених лізингоодержувачем настільки, наскільки вони стосуються його інтересів, та укладає договір (договір лізингу) з лізингоодержувачем, надаючи лізингоодержувачеві право користування обладнанням за лізингові платежі.

Майнові права лізингодавця на обладнання є чинними незважаючи на права керуючого конкурсною масою та кредиторів лізингоодержувача, у тому числі кредиторів, які добилися накладення арешту чи виконання судового рішення. Термін «керуючий конкурсною масою» включає ліквідатора, адміністратора чи будь-яку іншу особу, призначену для управління майном лізингоодержувача в інтересах основної маси кредиторів.

Якщо, згідно із застосовним законом, майнові права лізингодавця на обладнання є чинними незважаючи на права особи, лише за умови дотримання правил щодо офіційного повідомлення, ці права є чинними незважаючи на права цієї особи лише за умови додержання правил Конвенції.

Термін «застосовний закон» означає закон держави, яка на час набуття особою права вимагати застосування зазначених у Конвенції правил:

— у випадку зареєстрованого судна є державою, в якій воно зареєстроване на ім'я власника;

— у випадку літального апарата, зареєстрованого відповідно до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, підписаної в Чикаго 7 грудня 1944 року, є державою, в якій він зареєстрований таким чином;

— у випадку такого іншого обладнання, у тому числі двигуна літального апарата, яке зазвичай перевозиться з однієї держави до іншої, є державою, в якій знаходиться основне місце здійснення підприємницької діяльності лізингоодержувача;

— у випадку всього іншого обладнання є державою, в якій знаходиться обладнання[5].

Пункт 2 ст. 7 Конвенції не впливає на положення будь-якої іншої угоди, згідно з якою вимагається офіційне визнання майнових прав лізингодавця на обладнання.

Якщо інше не передбачене цією Конвенцією або не встановлене в договорі лізингу, то лізингодавець не бере на себе жодних зобов’язань перед лізингоодержувачем щодо обладнання, крім випадків, коли лізингоодержувач зазнав збитків через покладання на досвід і думку лізингодавця та через втручання лізингодавця у вибір постачальника або технічних вимог обладнання.

Лізингодавець, що виступає як лізингодавець, звільняється від відповідальності щодо третіх сторін у випадку смерті, тілесного ушкодження або шкоди майну, спричинених обладнанням.

Зазначені положення Конвенції не регулюють будь-якої відповідальності лізингодавця, що виступає як будь-хто інший, наприклад як власник.

Лізингодавець гарантує, що лізингоодержувачеве спокійне володіння не буде порушене особою, яка має переважний титул або право чи яка заявляє переважний титул або право й діє на підставі рішення суду, якщо такий титул, право чи заява не зумовлені дією чи бездіяльністю лізингоодержувача.

Сторони не можуть відступати від положень Конвенції або змінювати їхню дію з тієї причини, що переважний титул, право чи заява зумовлені умисною дією, грубою недбалістю чи бездіяльністю лізингодавця.

Положення Конвенції не впливають на будь-яку ширшу гарантію спокійного володіння, яку дає лізингодавець і яка є обов’язковою відповідно до закону, застосовного на основі норм міжнародного приватного права.

Лізингоодержувач дбайливо ставиться до обладнання, використовує його в розумний спосіб та підтримує його в такому стані, в якому воно було поставлене, з урахуванням нормального зменшення й нормального спрацювання та будь-якої модифікації обладнання, погодженої сторонами.

Після закінчення терміну дії договору лізингу, лізингоодержувач повертає лізингодавцю обладнання в стані, визначеному в Конвенції, якщо він не використовує право придбати обладнання чи орендувати його й надалі.

Обов’язки постачальника за договором поставки також стосуються лізингоодержувача, як це було б, якби лізингоодержувач був стороною цього договору і якби обладнання необхідно було постачати безпосередньо лізингоодержувачеві. Однак постачальник не несе відповідальності перед лізингодавцем та лізингоодержувачем за один і той самий збиток[3].

Ніщо не дає лізингоодержувачеві право розірвати договір поставки або анулювати його без згоди лізингодавця.

На права лізингоодержувача, що випливають з договору поставки, укладеного відповідно до цієї Конвенції, не впливає зміна будь-якого строку договору поставки, попередньо схваленого лізингоодержувачем, якщо він не дав згоди на цю зміну.

Якщо обладнання не поставлене, або поставлене із затримкою, або не відповідає договору поставки:

— лізингоодержувач має право стосовно лізингодавця відмовитися від обладнання або розірвати договір лізингу;

— лізингодавець має право виправити становище, що склалося внаслідок його неспроможності запропонувати обладнання згідно з договором поставки, як це було б, якби лізингоодержувач погодився придбати обладнання в лізингодавця на тих самих умовах, що й умови договору поставки.

Право, надане Конвенцією, здійснюється у той самий спосіб і втрачається за тих самих обставин, які мали б місце, якби лізингоодержувач погодився придбати обладнання в лізингодавця на тих самих умовах, що й умови договору поставки.

Лізингоодержувач має право затримувати лізингові платежі, належні до сплати згідно з договором лізингу, доти, доки лізингодавець не виправить становища, що склалося внаслідок його неспроможності запропонувати обладнання згідно з договором поставки, або доки лізингоодержувач не втратить права на відмову від обладнання.

У випадку, коли лізингоодержувач здійснив право на розірвання договору лізингу, лізингоодержувач має право повернути собі будь-які лізингові платежі та інші суми, сплачені наперед, крім обгрунтованої суми за будь-яку користь, отриману лізингоодержувачем завдяки використанню обладнання.

Лізингоодержувач не може висунути жодної іншої претензії до лізингодавця щодо непоставки обладнання, поставки його із затримкою або поставки обладнання, яке не відповідає договору поставки, за винятком того, наскільки це є результатом дії чи бездіяльності лізингодавця.

У разі несплати лізингоодержувачем лізингодавець може в судовому порядку стягнути накопичені несплачені лізингові платежі разом із відсотками й відшкодовуваними збитками.

Якщо заборгованість лізингоодержувача є значною, то за умови дотримання Конвенції лізингодавець може також вимагати прискореної сплати розміру майбутніх лізингових платежів, якщо це передбачено договором лізингу, або може припинити дію договору лізингу і після такого припинення:

— відновити володіння обладнанням;

— стягнути такі збитки, завдяки яким лізингодавець опиниться в такому становищі, в якому б він був, якби лізингоодержувач виконував договір лізингу відповідно до його умов[5].

Якщо лізингодавець розірвав договір лізингу, то він не має права застосовувати положення цього договору, яке передбачає прискорення сплати майбутніх лізингових платежів, але розмір таких платежів може бути взятий до уваги під час обчислення збитків згідно з Конвенцією.

Лізингодавець не має права здійснювати своє право прискорення лізингових платежів або право розірвання договору лізингу згідно з Конвенцією, якщо він не надав лізингоодержувачу, за допомогою повідомлення, прийнятної можливості виправлення становища, що склалося в результаті несплати, настільки, наскільки воно може бути виправлене.

Лізингодавець не має права стягувати збитки настільки, наскільки він не вжив усіх обгрунтованих заходів для зменшення своїх втрат.

Лізингодавець може передавати або в інший спосіб розпоряджатися всіма чи будь-якими з його прав на обладнання, а також правами за договором лізингу. Така передача не звільняє лізингодавця від будь-яких з його зобов’язань за договором лізингу або не змінює сутності договору лізингу або її правової оцінки, як передбачено у цій Конвенції.

Лізингоодержувач може передати право користування обладнанням чи будь-які інші права за договором лізингу тільки за згоди лізингодавця та з дотриманням прав третіх сторін[5].

Висновки

Лізинг стає гнучким і багатообіцяючим економічним важелем здатним залучити інвестиції, сприяти підйому вітчизняного виробництва, залучити капітал в життєво важливі галузі економіки країни, забезпечити реальну підтримку малому бізнесу, забезпечити довгостроковий і надійний дохід для комерційних банків і тому подібне На обличчя величезний потенціал лізингу в Україні.

Можна з повною упевненістю сказати, що лізинг в нашій країні поступово нарощуватиме свої звороти і гратиме усе більш ваговиту роль в економіці України.

На закінчення варто ще раз підкреслити, що лізинг не є дешевою заміною кредиту. Існують певні переваги фінансування устаткування основних засобів, але навики кредитування і оцінка фінансових потоків виявляється настільки ж критичними, як при незабезпеченому кредиті. Іншими словами пропадає основний привабливий момент для лізингоотримувача (зокрема для малого бізнесу), що полягає в тому аби почати справу без достатніх засобів, але з високоефективним проектом, оскільки і при лізингу банки вимагають надання застави (об'єкт лізингової операції може представляти цінність для проекту, але не володіти ліквідністю в тій мірі, аби покрити витрати банку).

Таким чином, лізинг став ефективним інструментом обслуговування інвестиційних проектів «своїх» клієнтів банку. Але потенціал лізингу в Україні дуже великий і державою і лізинговими компаніями виконана величезна робота.

Галузями, найпривабливішими для розвитку українського лізингу, експерти рахують сільське господарство, будівництво, важке машинобудування, транспорт (авіаі судоперевозки), а також мале підприємництво. Саме тут, на їх думку, слід чекати активізації лізингової діяльності.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-ІV

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV

3. Закон України «Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» від 11 січня 2006 року № 3301-ІV

4. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР

5. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», 08.05. 1988р.

6. Багрова І.В., Гетьман О. О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. посіб. / За ред. IB. Багрової. — К.: «Центр навчальної літератури». — 2004. — С 168—169.

7. Витрянский В. В. Договор аренды и его виды: 4-е издание стереотип — М. Статут. 2002 — 300 с.

8. Кириченко М. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України.- 2006. — № 7. — С.67−74

9. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини. Навч. посіб. — 5-те видання. — К.: Знання, 2004. — 406 с.

10. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. Посібник. — К.: Хрінком Інтер, 2009. — 560 с.

11. Макогон Ю. Україна на зовнішніх ринках, перспективи // Економіка України — 2005 — № 4 — С. 72−80

12. Международные экономические отношения. Учебник для ВУЗов / Жуков Е. Ф., Капаева Т. И. — М.: Юнити-Дана. — 1999. — 458 с.