Исаак Альбеніс

Исаак Альбенис

Исаак Альбеніс /Isaac Albeniz/ (1860—1909) був старшим в прославленої «музичної» трійці іспанського Відродження (Ренасимьенто), що охопила всі сфери мистецтва останніх десятиліть ХІХ століття. (До трійки музичного Ренасимьенто, крім Альбеніса, заслужено ввійшли Енріке Гранадос і Мануель де Фалья). «Іспанським Рубінштейном» називали співвітчизники і шанувальники піаністичного таланту Альбеніса — композитора і піаніста-віртуоза, який заклав засади сучасної іспанської професійної музики. «Наш батько Альбеніс зазначив нам шлях, по якому ми повинні», — говорив молодший сучасник І. Альбеніса, композитор Хоакін Турина.

Уроженец Каталонії, Альбеніс у дитинстві навчався у Мадриді, Лейпцигу і Барселоні, рано почав концертні мандрівки по Іспанії, побачив Андалусію, потім побував за океаном, відвідав Аргентину і Бразилію і, нарешті, Кубу. Усе це збагатило його музичними враженнями, безпосереднім знайомством за участю народної музикою, не кажучи вже у тому, і ним, тоді ще зовсім юним, майже хлопчиком, розкрився великий світ Латинська Америка, де йому довелося пройти сувору життєву школу. Дух вільних мандрівок і неутолимой спраги змін, з юних літ захопили Альбеніса, дозволили то розмаїтою зміні міст і більш, в кипучої діяльності, нагромадити величезний запас життєвих вражень, питавших його творчество.

Баловень публіки, піаніст, пленявший поетичністю своєї гри, він зберіг назавжди легкість і невимушеність імпровізатора і щедрість фантазії, котрі почали важливими особливостями його композиторської манери. Щоправда, у його творів, особливо ранніх, є багато недосконалих, що створювалися в метушні і поспіху нескінченних концертних поїздок. Ця поспішність, ця потреба швидкого відгуку на творчі пориви також й у Альбеніса, щодо його неприборканого темперамента.

Ребёнок, що з’явився 29 травня 1860 року Альбенисов, яка жила каталонському місті Кампрадон, стала об'єктом педагогічних амбіцій глави сім'ї. — Батько маленького Ісаака мріяв зробити з нього вундеркінда і завантажував хлопчика нескінченними вправами на фортепіано настільки, що він й не залишалося часу навіть навчання грамоті, а відвідання школи. Дочка композитора пише в спогадах, що він був самоуком, будь-коли мав учителів і говорив, «що навчився читати, бачачи своє ім'я, надруковане великими літерами на афішах своїх концертів. І, тим щонайменше, — додає вона, — мій тату чудово читав і писав іспанською, английски, французькою, итальянски і досить добре по-немецки».

Всё це прийшло значно пізніше, а дитинстві Альбеніс нальоту схоплював шматки знань і захоплював публіку своєї грою на фортепіано, яка приносила його батькові чималі доходи. Восьми років надійшов Мадридскую консерваторію, де навчався класі фортепіано і зачитувався новими на той час романами Жуля Верна. Вони надали несподіване вплив перебіг найближчих подій його жизни.

Ученик консерваторії сіл без білети у перший потяг i вирушив, як йому здавалося, в привабливий світ, раскрывавшийся то романах Жуля Верна. Так почалася його перша концертна поїздка, изобиловавшая пригодами і котра закінчилася благополучним поверненням до Мадрида. Але він не затримався надовго у Києві і у Андалусію, де дістався Кадиса, в якому було не встояв перед спокусою і сів у пароплав, що йшов у Південної Америки. Почалася заокеанська епопея 12-річного хлопчика, познавшего успіхи й невдачі…

Год через Альбеніс повернувся до Європи й вирушив у Лейпциг, аби продовжити заняття під керівництвом Ядассона і Рейнеке. Неважко уявити, чого могла призвести зіткнення академізму і неприборканої романтики. У 1875 року він повернулося на Іспанію, де їм зацікавився секретар короля, меценат граф Морфи, котрий надав йому матеріальну допомогу для занять в Брюсселской консерваторії. Морфи розумів, що з всіх успіхи молодому піаністу бракувало солідної виучки і широти кругозору, які не можна було придбати за умов кочовий життя, повної мінливостей, не оставлявшей часу для серйозних занятий.

Эта життя поклала свою печатку на Альбеніса, й у Брюсселі він не являв прикладу посидючості і старанності. Проте природний талант взяв своє, і його вдалося завоювати Grand Prix Брюссельської консерваторії. Тепер усі його помисли були спрямовані те що, щоб зустрітися ще з Лістом та стати його учеником.

Как говориться «було бажання», — 15 серпня 1880 року Альбеніс відвідав Ліста у Будапешті. Про це можна прочитати у одному з його листів: «Сьогодні бачив Ліста. Він узяв то мене дуже люб’язно. Я зіграв дві свої етюду й з Угорських рапсодій. Здається, я йому дуже сподобалося, особливо коли зімпровізував танець дану їм мені угорську тему. Він розпитував мене докладно про Іспанію, про моїх батьків, про моєму ставлення до релігії, і, нарешті, про музику взагалі». Ця зустріч вразила юного Альбеніса моє найбільше враження. Мабуть, вона сприяла посиленню інтересу до фольклору, у разі, вплинула формування його піаністичної манери. Не раз зазначалося найбільш проникливими сучасниками, ценившими Альбеніса за високу поетичність і романтичну спрямованість, які ріднили його з мистецтвом великого угорського пианиста.

Встреча з Лістом мала ще одне наслідок, яким натякають останнє слово цитованого листи: то, можливо змусила молодої людини подумати про вступ у монастир — рішення несподіване незрозуміла, коли про тому, як проходили його молоді роки, мало що володіли до релігійним розмірковуванням. Альбеніс почав на органі в бенедектинском монастирі в Саламанці, але настоятель виявився проникливим людиною і навіть запропонував неофітові випробувати себе у «світу». Ця перевірка повернула молодої людини до сфери музыки…

Биографы Альбеніса, не проявляючи одностайності його подальшого спілкування з Лістом вважають, що 1880 рік став важливою віхою біографії іспанського музиканта. Він нову велику поїздку до Америці, яка стала справжнім початком його артистичної кар'єри — на той час піаніст отримав віртуозну впевненість і підійшов до утвердження виконавського стилю, яскраво темпераментного, відзначеного рисами романтичної импровизационности. Його репертуар на той час став дуже великим, включаючи чимало творів класиків і романтиков.

В репертуар Альбеніса входило тоді близько 50 власних творів, чимало їх були вже видано. Але, як відзначають його біографи, по більшу частину це були нічим іншим, як записи імпровізацій. Нерідко п'єси импровизировались просто у кабінеті видавця — тут одна з пояснень надзвичайної композиторської плодючості Альбеніса і самої характеру, їх раннього творчості. Втім, навіть у таких яких умовах він створював сторінки, відзначені талантом, які свідчать про мелодійної щедрості, а головне — про зв’язки з іспанської музичної средой.

В результаті розширення зрештою Альбеніс відчув, очевидно, недостатність своєї профессионально-композиторской підготовки, і це привело їх у Барселону, до славнозвісному що тоді метру Феліпе Педрелю. Заняття з нею не носили систематичного характеру, часто перетворювалися на розмови, але де вони багато в чому допомогли музиканту, сочинявшему раніше за велінням інстинкту не дуже знайомого з елементарного теорією. Педрель одразу ж зрозумів характер свого учня і підприємців посів по відношення до нього позицію досить дивну для ученого теоретика, але очевидно виправдану щодо Альбеніса: вирішив «невтомно говорять з нею щодо правил, акордах, та інших технічних ієрогліфи, а виховувати смак, займаючись лише керівництвом такий виняткової індивідуальності» (Collet H. Albeniz et Granados, p.43.) Понад те, запропонував кидають у вогонь теоретичні зошити, які, за його словами, могли знищити природний геній учня. Цей ризикований педагогічний прийом виявився, проте, виправданим стосовно молодому Альбенису, через чиї пальці минуло безліч великих творів фортепіанної літератури, чудовому импровизатору і знавцю іспанського фольклору. Він дійшов Педрелю вже дорослим, з існуючим характером, важко було підпорядкувати дисципліни систематичних уроків, він легше засвоював знання на творчому спілкуванні. Особистість Педреля вразила нього глибоке враження, розмовах із ним Альбенису розкрилися широкі музыкально-исторические і творчі горизонты.

В мелодиці багатьох творів Альбеніса чується сильніший андалусский акцент, можна сказати визначення — композитор постійно звертався до характерних формулам стилю фламенко. Нагадаємо про такий його властивості, як найтісніша зв’язок танцю спів. Звідси й особлива роль ритмічного елемента у музиці Альбеніса. Легко знайти її фольклорні прототипи, зокрема — в ритмах і фактурі гітарних импровизаций.

Небезынтересно привести тут рядки однієї з біографів Альбеніса, присвячені грі іспанських гітаристів: «Існує стиль гітарного акомпанементу, яке сягнуло високої ступеня досконалості внаслідок багатовікової практики. Гітаристи, більшість якого є незрівнянними віртуозами, вміють прелюдировать у власній буквальному розумінні, як кажуть створюють своєчасно й точно гармонійну базу, на якої виступає людський голос, пробуджують цікавість, приваблюють увагу слухача своїми майстерними вступами, піднімаючи настрій залу, викликають своїм мистецтвом передчасні оплески перед виступом соліста… протягом тривалих хвилин у центрі напруженого уваги, — слухають звучання одного інструмента…» (Laplan G. Albeniz, za vie, son oeuvre, p.89−90.).

Виртуозная гра гітаристів захопила ще Глінку, вона виявилася багато в чому прикладом (звісно — не єдиним) й у Альбеніса. Йдеться щодо буквальному використанні технічних засобів іспанської гітарної техніки, а про індивідуальному перетворенні окремих її елементів в фортепьянном стилі композитора-пианиста.

В п'єсах Альбеніса часто зустрічається позначення alla guitarra, а й ж без нього цілком ясний джерело композиторської фантазії. Не можна, проте, забувати, що Альбеніс був піаністом-віртуозом, глибоко відчував природу свого інструменту та тому перелагавшим гітарні формули з його мову. Це відчувається навіть у «гітарних» його п'єсах, що й співвідношення регістрів, та фарби пов’язані з особливостями звучності і техніки фортепіанного виконавства. У цьому полягає сила композитора, який був далекий від постійного прагнення натуральному відтворення фольклора.

Творчество І. Альбеніса надихалося Іспанією — її природою, звичаями, багатющим пісенним і танцювальним фольклором. «Не цитуючи справді народних мелодій, композитор настільки пізнав їх і зріднився із нею, що часом його музику важко від народної» — так характеризував творчість І. Альбеніса Клод Дебюссі. Альбеніс не писав музику спеціально для гітари, але чудові транскрипції Ф. Тарреги, М. Льобета, А. Сеговии та інших метрів гітари, дозволили гітаристам освоїти цей величезний чудовий пласт іспанської романтичної музыки.

Список литературы

Матынов І. Музика Іспанії. Радянський композитор. М., 1977.