Розпорядок дня школяра

РЕФЕРАТ на тему:

" Розпорядок дня школяра"

План:

ВСТУП

1. 1.Режим дня.

2. 2.Учися вчитися.

3. 3.Як правильно готувати уроки.

4. 4.Як підготуватися до іспитів.

ВСТУП

Кому не доводилося всю ніч читати детектив, уна­слідок чого зранку важко прокинутися? А відкладання написання твору «на останній момент»? А хвилювання перед іспитом з по­стійним оханням, що не вистачило тільки одного дня на відмінну підготовку? Але ж усього цього могло б і не бути, якби режим дня був організований правильно. Нудно? Зовсім не всі Люди, які дотримуються режиму,-це саме ті, хто завжди бадьорий і ве­селий. Адже вони встигають і погуляти, і почитати, і допомогти в домашній роботі, і вивчити уроки. Людство вступило в такий період розвитку, коли ефективність роботи визначається, на­самперед, умінням керувати складними машинами й технологіч­ними процесами, творчо мислити й діяти, раціонально викори­стовувати зростаючий потік інформації. Рівні здоров’я й освіти визначають працездатність і соціальну активність людини.

У зв’язку з цим задачею першорядної важливості є наукова розробка та впровадження таких правил та форм організації праці, які забезпечують найбільшу ефективність розумової праці при повному збереженні здоров’я. Раціональна організація ро­зумової праці повинна сприяти ще більшому розкриттю духов­них сил, вольових якостей та інтелектуальних можливостей лю­дини, і вкрай необхідно, щоб знання та навички правильної органі­зації розумової діяльності були закладені в шкільні роки.

Привчатися дотримуватися режиму дня необхідно змалку. У цьому віці легко виробити звичку до організації і порядку, до систематичної праці.

1. Режим дня

Правильний режим дня школяра — це доцільно організований розпорядок добової діяльності, який відповідає віковим особливостям і передбачає повторюваний щодня ав­томатизм життєвих процесів. При цьому надзвичайно важли­во, щоб усі елементи режиму проводилися строго послідовно й у той же час. Це сприяє виробленню стійких умовних реф­лексів, причому кожен попередній етап денного ритму є умов­ним сигналом для виконання наступного. У зв’язку з цим учні, які дотримуються режиму дня, швидше залучаються до робо­ти, швидше засинають і менше втомлюються.

У задачу побудови режиму дня входить правильна організа­ція сну, харчування, організація зміни видів діяльності, чергу­вання праці та відпочинку.

У добовому бюджеті часу учнів виділяються такі основні ком­поненти: навчальні заняття в школі та вдома, сон, позашкільні заняття: музика, читання художньої і науково-популярної літератури, заняття (іноземною мовою та ін.), самообслуговування, виконання правил особистої гігієни, прийом їжі, перебування на свіжому повітрі, заняття фізкультурою і спортом.

З віком змінюється співвідношення окремих компонентів ре­жиму в часі, з’являються нові види діяльності, міняється харак­тер організації і проведення тих чи інших режимних моментів.

Природно, що жодна схема розпорядку дня не може бути універсальною, однаково придатною для всіх. Однак головне правило — розумне чергування розумових і фізичних наванта­жень з відпочинком, раціональне харчування — слід виконувати у всіх випадках.

Особливу увагу слід приділяти організації відпочинку. Організм школяра повинен відпочивати не тільки під час нічного сну, але і протягом навчального дня, у перервах між заняттями в школі та вдома, між іншими видами позашкільної діяльності. Обов’язковим повинне бути перебування на свіжому повітрі.

Життя дитини, зрозуміло, не вичерпується тільки шкільними заняттями. Діти шкільного віку з величезним задоволенням зай­маються в технічних і художніх гуртках, музичних, спортивних, юннатських школах, люблять відвідувати концерти, кіно, театри. Однак перегляд кінофільмів і телевізійних передач, відвідування театру не повинні порушувати їхнього режиму і шкодити здоро­в'ю та навчанню. Культурні заходи й заняття за інтересами слід регламентувати, враховуючи на вікові особливості дітей.

Нерідко лікарям доводиться вислухувати скарги батьків на неспокійний сон, збудливість дитини. Часто ці небажані явища зустрічаються в тих школярів, які зайняті в численних секціях і гуртках, учаться в спецшколах, перебувають далеко від будинку і яким не дуже подобається те, що пропонують ці гуртки та спец­школи. Дитина воліє гуляти на вулиці з друзями, але їй дово­диться їздити в музичну школу, спортивну чи… Звичайно те, що не подобається, вдається погано і забирає багато часу, до того ж не приносить радості та задоволення.

Найчастіше батьки намагаються дати своїм дітям і вкласти в них те, чого недоодержали у своєму дитинстві. Вони усвідом­люють це і саме цим пояснюють свою наполегливість у на­сильницькому розвитку дітей. Однак в одних дітей розвивається нервовий тне і порушення сну через навчання в ненависній му­зичній школі та додаткових заняттях англійською мовою з пе­дагогом, в інших — нейродерміт після того, як до англійської школи і фігурного катання додалися спеціальні заняття істо­рією.

Люди розпоряджаються своїм часом по-різному: одні керу­ють часом, а інші підкоряються йому.

У шкільні роки треба навчитися берегти час. Для цього ко­жен школяр може спробувати «сфотографувати» свій день: на аркуші паперу ліворуч записати кожну, навіть найменшу справу, а праворуч — проставити витрачений на неї час.

Наприклад:

«Робив уроки з фізики — 25 хвилин».

«Відвідував бібліотеку — 40 хвилин».

І так усе з точністю до хвилини. Увечері переглянути записи та визначити, де і коли був витрачений час даремно. Відразу слід подумати, як краще спланувати завтрашній, день, щоб втрати часу не було. Така «фотографія» допоможе навчитися цінувати час.

Деякі учні повільно встають зранку, не поспішаючи прово­дять прибирання кімнати, довго готуються до виконання до­машніх завдань і т. ін. Разом з тим годину чи дві змарнованого часу при належній навичці й контролі з боку батьків школярі могли б провести на свіжому повітрі або займаючись суспіль­но-корисною працею.

Особливий день для школяра — неділя. Вона повинна бути днем повного відпочинку, у цей день ніяких уроків! Домашні навчальні заняття краще приготувати в суботу після обіду, а тим, хто вчиться в другу зміну, — у понеділок зранку. Вихідний день слід присвятити улюбленим заняттям і розвагам, а час, що залишився після вечері, присвятити підготовці до наступ­ного навчального дня.

Неділя-день відпочинку, і цей день повинен бути веселим і святковим. Однак це не значить, що можна і перевантажувати його розвагами. Це не значить так само, що можна забути всі правила розпорядку дня. Адже зламати звичний добовий сте­реотип, зруйнувати вироблений рефлекс на час дуже легко, а відновити важко. У зв’язку з цим розпорядок вихідного дня шко­ляра не повинен значно відрізнятися від такого у звичайні на­вчальні дні.

У вихідні дні учням бажано вставати не пізніше 7.30, вико­нувати, як звичайно, фізичну зарядку та всі інші справи, обіда­ти о 12−14 години, вечеряти не пізніше 19−20 години, лягати спати у звичний час. Краще проводити неділю повністю на свіжому повітрі. Цікаві екскурсії, нетривалі походи, прогулянки на лижах усією родиною, поїздка за місто — все це дає пре­красний заряд на весь тиждень! Однак, заповнюючи неділю іграми та фізичними вправами, не можна допускати перевтоми хлопців. Не страшно, якщо вони відчують легку приємну втому, — вона швидко проходить і приносить тільки користь, але такі ознаки, як збліднення, млявість, загальне нездужання, голов­ний біль свідчать про перевтому.

Крім того, у неділю можна піти в кіно, у театр чи музей, побу­вати на святковому заході в школі, почитати цікаву книгу. Знай­дуться справи і вдома по господарству.

У квітні всі годинники переводять на годину вперед, а в жовтні - знову на годину назад. Деякі батьки турбуються: чи не позначиться на здоров'ї дітей порушення звичного ритму життя? У цьому випадку — ні. Біологічні ритми пластичні й здатні швидко прилаштовуватися до зовнішніх умов. До зру­шення часу менше ніж на 2 години організм пристосовується легко. Особливо швидко звикають діти. У цей період рекомен­дується розвантажувати другу половину дня від емоційних навантажень, готуючи організм до більш раннього засинання.

Не менш важливий процес раннього пробудження. Воно та­кож повинно проходити у звичній обстановці: дзвінок будильни­ка, спокійна музика, що супроводжує ранкову фізичну зарядку, розсунуті на вікнах штори, які пропускають у кімнату сонячне проміння… У школярів звикання до нового розпорядку дня три­ває не більше 1−2 днів.

У літні канікули, щоб добре відпочити та набратися сил для подальшого навчання, школяреві також необхідний правильний режим дня. Загальна схема розпорядку дня в цей період не по­винна різко відрізнятися від такої ж під час навчального року:

7.00−7.30.

7.30−9.00.

9.00−13.00.

13.00−14.00.

14.00−16.00.

16.00−19.30.

19.30−20.00.

підйом;

зарядка, ранковий туалет, сніданок;

перебування на свіжому повітрі;

обід;

пообідній сон чи спокійний відпочинок;

прогулянки, ігри на повітрі;

вечеря.

Після вечері можна почитати книгу або подивитися телевізійну передачу, впорядкувати одяг, взуття.

21.30−21.50 — вечірній туалет- 22.00 — відхід до сну.

Це приблизна схема, від якої, безумовно, можуть бути незначні відступи, але головним, як і раніше, залишається вико­нання основних елементів розпорядку дня.

2. Учися вчитися

Важливою складовою частиною психічного й інте­лектуального здоров’я є уміння концентрувати свою увагу й пра­вильно розраховувати час. Людина, що не вміє керувати своїм часом, на кожну справу затрачає набагато більше зусиль, ніж це необхідно, втомлюється сильніше за інших, більш організова­них людей, у неї слабшає зір, порушується нервова система, не тренується належним чином пам’ять.

Ви неуважні, ледачі й через ці якості занадто довго виконує­те домашні завдання? Поставте секундомір на три хвилини. Те­пер пишіть, рахуйте, учіть, намагаючись ні на секунду не відволі­катися від справи. Зосередьте свою увагу на тому, що ви вико­нуєте. Це вимагає великої напруги сил і викликає втому. Тому, коли годинник продзвенить, зробіть «робочу перерву». Відхилі­ться назад, відкладіть ручку чи олівець, пор' хайте пальцями. Розслабтеся. Перевірте те, що ви написали. Якщо зроблене вас задовольняє, продовжіть роботу. Якщо ви незадоволені тим, що зробили (написали брудно, з помилками, з великою кількістю виправлень), переробіть роботу. Поставте секундомір. Знову, максимально зосередившись, працюйте три хвилини. Через кілька днів, коли трьох хвилин для зосередженої роботи вам буде мало, збільшуйте час роботи до чотирьох хвилин.

Цього проміжку часу для зосередженої роботи дотримуй­тесь доти, поки він вам знову не видасться занадто коротким. Тоді продовжіть його до п’яти хвилин і в тім же порядку про­довжуйте працювати, поступово збільшуючи час «робочого циклу». Завдяки цьому ви будете ставати все уважнішими. Робота із секундоміром не тільки цікава й приваблива, її ре­зультати доводять, як швидко головний мозок може навчитися підкорятися вашим наказам.

Напрям думок теж буває хворобливим і здоровим. Є навіть такі терміни: «саногенне» мислення (воно робить людину здоро­вою і радісною) і «патогенне» мислення (воно спричиняє зане­пад сил і викликає хвороби). Усі знають приказку: «У здоровому тілі-здоровий дух». Правильним є і зворотне припущення: «Здо­ровий дух допомагає і тілу бути здоровим».

От, наприклад, під час виконання тих же домашніх завдань. Ви вже встигли зрозуміти, що увага залежить від вашого на­строю. Якщо у вас на душі камінь лежить, то тут вже не до зосе­редженої роботи. Настрій потрібно злегка підняти. Напишіть великими буквами на великому аркуші паперу такі пропозиції: «Я-здатний (здатна)!», «Я хочу багато знати!», «Я буду багато знати!», «Я з усім впораюся!», «Мені подобається вчитися!». Прикріпіть написане кнопками над своїм столом на рівні очей. Щоразу, коли на плакат буде падати ваш погляд, голосно читай­те написані на ньому рядки.

Звичайно, ці формули самонавіювання подіють не відразу. Особливо, якщо ви ненавидите школу! Але ваша підсвідомість прийме повторювану інформацію як наказ до дії.

За будь-яку справу беріться, будучи твердо впевненим, що ви з нею впораєтеся. Невпевненість у своїх силах підточує волю, знижує ймовірність успіху.

Прекрасним прийомом, що підвищує увагу, є міркування вго­лос. Коли ви вирішуєте задачу, виконуєте вправу, обговорюйте кожну свою наступну дію, обговорюйте із самим собою хід ду­мок, намагаючись сформулювати вголос кожен крок. Тільки не треба соромитися таких міркувань із самим собою. У такий спосіб працюють багато вчених. Ми говоримо повільніше, ніж думає­мо, завдяки цьому вдається виконати завдання більш ретельно і точно. Випереджаючи дію словами, ви краще зосереджуєте свою увагу і до того ж, як не дивно, заощаджуєте час. Багато розум­них людей працюють хоч і ефективно, але недбало. Час, який вам був би потрібний для виправлення помилок, допущених че­рез неуважність, ви можете використовувати на яке-небудь інше, цікаве для вас заняття.

Міркувати вголос починайте відразу, як тільки сядете за ро­бочий стіл:

* Яке завдання для мене сьогодні найважливіше?

* До якого часу я повинен зробити цю роботу?

* Що я повинен зробити?

* Як я повинен це зробити?

* Що мені для цього потрібно?

* Чого мені ще не вистачає?

Ви обов’язково зверніть увагу на те, що ці питання допома­гають вам раціонально організувати свою роботу протягом двох намічених годин. І взагалі питання — це основа розумової праці.

Під дією питань головний мозок починає працювати швид­ше. Іноді його порівнюють з комп’ютером, є навіть таке вислов­лювання — «електронний мозок». Однак цей вираз виправда­ний тільки тоді, коли мова йде про нагромадження та виклик інформації. Насправді ж наш головний мозок набагато перевер­шує найбільш досконалий комп’ютер. Адже завдяки йому ми мо­жемо не тільки вирішувати задачі, але й фантазувати, мріяти, робити відкриття, створювати образи та уявлення — це всі ті види діяльності, на які комп’ютер не здатний. Наш мозок посту­пається комп’ютеру тільки у двох параметрах: по-перше, у нього не настільки швидка реакція, і, по-друге, він має властивість працювати все гірше і гірше, якщо його не примушувати постій­но напружуватися.

Перший недолік не настільки істотний.

А от другий-дуже серйозний. Але його можна позбутися, потрібно тільки постійно завантажувати свій мозок роботою, давати йому їжу для міркувань, а такою їжею служать у першу чергу питання. Питання мобілізують клітини сірої речовини і ви­тягують із пам’яті вивчене, почуте, побачене й пережите.

«Під лежачий камінь вода не тече!» — ця стара приказка особливо влучно відбиває особливості роботи мозку. Тому мак­симально використовуйте можливості свого мозку, змушуйте його трудитися. Якщо хтось надає перевагу тупому споглядан­ню фільмів жахів на екрані чи годинами любить крутитися перед дзеркалом, то такі люди ризикують перетворитися в жахливо нудних осіб, вже одна поява яких у компанії розумних людей буде викликати позіхання. Так що не бійтеся ставити не тільки собі, але й іншим питання! Думайте над відповідями, шукайте інформацію в книгах.

Дурних питань не буває! У всякому разі, у шкільному віці. У сим чи десять років зовсім не соромно чогось не знати. Наба­гато гірше нічим не цікавитися. Відсутність допитливості - хвороба ледачого розуму. Не соромтеся, якщо ви чогось не знаєте! Ніколи не вдавайте, що зрозуміли пояснення, якщо воно насправді залишилося таким же незрозумілим, як і до цього. Ніколи не вважайте те, що вам говорять інші, незапе­речною істиною, тільки тому, що почули це від дорослого, учи­теля, журналіста чи відомого письменника: «Раз він так сказав, значить, так воно і є!» Усі вони теж люди, і їм властиво поми­лятися. З’ясовуйте незрозуміле вам доти, поки у вас не буде повної ясності. Не бійтеся, що вас будуть вважати дурнем тільки тому, що ви ставите багато питань.

Навпаки, багато хто буде думати: «А-а, хоч хтось виявив справ­жню зацікавленість цим питанням, значить молодець, відразу видно, що тягнеться до знань!» Ставте питання!

3. Як правильно готувати уроки

Сумлінне виконання домашніх завдань сприяє за­кріпленню й поглибленню знань, розвитку й удосконалюванню умінь та навичок, одержуваних дітьми на уроках у школі. Пра­вильно організовані навчальні заняття вдома виробляють і за­кріплюють у школярів навички самостійної роботи, привчають контролювати ЇЇ результати, сприяють розвитку наполегливості й працьовитості.

Виховання звички до систематичної роботи починається з визначення постійного часу для готування домашніх завдань, без чого не можуть бути досягнуті успіхи в навчанні. Відомо, що у школярів, які звикли займатися в той же час, з’являється до цього часу налаштування всього організму до напруженої розу­мової роботи.

Нерідко доводиться спостерігати, як, сідаючи займатися з найкращими намірами, учні раз у раз змушені відволікатися — то знадобиться олівець, то немає гумки, то треба пошукати лінійку і т. ін. На це витрачається багато часу, а головне — це відволікає увагу на сторонні справи. У зв’язку з цим одним зі способів економії часу є дотримання порядку на робочому місці.

Велику роль у підвищенні продуктивності розумової праці також відіграють звичка до постійного місця роботи, створення робочої обстановки, що включає робоче місце, робочу зону (пись­мовий стіл, стілець, шафа, стелаж та ін.), температуру і вологість повітря навколишнього середовища, освітлення (природне і штучне), звукове тло.

Постійне місце, завдяки повторним заняттям, міцно асоці­юється з працею, викликаючи відповідний настрій. Звична об­становка не відволікає уваги та швидко налаштовує на діловий лад, таким чином забезпечуючи добру працездатність.

Фізіологи та гігієністи визначили оптимально використову­вані зони письмового столу. Помічено, що на столі стандартного розміру лівий і правий далекі кути практично вибувають із ак­тивного використання, тому тут необхідно розташовувати пред­мети, які доводиться використовувати рідко.

На столі школяра під час роботи, як правило, знаходиться багато книг, зошитів, чернеток. В усьому цьому потрібно завес­ти певний порядок і завжди його підтримувати. Наприклад, усе, з чим працювати вже не доведеться (пописані аркуші, чернетки, зошити та зайві книги вже виконаних уроків), можна складати праворуч від себе чи взагалі прибирати зі столу. Усе, що ще буде потрібно (лінійка, олівець, чистий папір тощо), краще клас­ти ліворуч від себе. Книгу, зошит, письмове приладдя, тобто те, чим користуєшся у цей момент, зручніше покласти перед со­бою. На письмовому столі не повинно бути зайвих предметів, щоб не витрачати час на пошуки необхідного.

До початку занять варто підготувати підручники, посібники, що можуть знадобитися. Книги, зошити, ручки, олівці теж по­винні мати своє постійне місце. Незручне місце роботи дратує, заважає зосередитися. Треба подбати про те, щоб учню було зручно сидіти під час виконання уроків, а для цього треба підібра­ти меблі, що підходять за ростом.

Якщо стіл, за яким пише школяр, виявляється низьким, йому доводиться працювати зігнувшись, у напруженій позі, що може призвести до викривлення хребта. Навпаки, якщо робоча пло­щина піднята занадто високо, учень «пише носом», а це шкідли­во для зору.

Сидяча поза, якщо немає опори для рук, а поперек знахо­диться тривалий час у зігнутому положенні, може спричинити статичну м’язову напругу. При цьому малі кровоносні судини стискаються, у результаті чого порушується постачання організ­му кров’ю. От чому потрібно прагнути до усунення статичної на­пруги при розумовій роботі. Меблі повинні бути зручними й по­винні «розвантажувати» статичну м’язову напругу.

Старшокласники можуть займатися за тим же столом, за яким сидять дорослі. Для школярів молодших класів необхідно підібрати меблі, що відповідають їх росту. Це легко перевіри­ти. Поставте дитину біля столу. Висота столу повинна бути вище ліктя на 2−3 см. Якщо стіл високий для дитини, на стілець потрібно покласти подушечку, а для ніг потрібна підставка. Сидіти зручніше, коли ноги мають опору. Сидіння стільця по­винне забезпечувати зручне положення тіла і знаходитися на рівні колінного суглоба. Тривалий час сидіти без опори (на­приклад на табуретці) важко для спини, крім того, знижується увага і працездатність, тому сидіння повинне обов’язково мати зручну спинку. У наш час випускаються спеціальні меблі (парти, секретери), призначені для учнів молодших і середніх класів. Ці меблі зручні й відповідають необхідним гігієнічним вимогам.

Батьки часто запитують, у якому порядку варто робити уро­ки: починати з легких чи важких, усних чи письмових? Єдиної послідовності у виконанні уроків, однаково раціональної для всіх школярів, бути не може, тому що в дітей наявні індивідуальні відмінності у засвоєнні нового матеріалу, стійкості уваги, волі переключення з одного виду роботи на інший.

Учні старших класів повинні самі встановлювати собі розпо­рядок виконання завдань на основі спостережень за своєю пра­цездатністю. Якщо школяр входить у роботу легко і спочатку працює з підйомом, більш продуктивно, ніж під кінець занять, відносно швидко стомлюється, то йому слід починати виконання домашнього завдання з найбільш важкого предмета. Якщо учень втягується в роботу повільно, багато часу витрачає на «розгой­дування», продуктивність роботи наростає поступово, втома з’яв­ляється не так раптово, то такому учню треба починати з більш легких завдань і поступово переходити до важкого.

Не менш важливим для школярів є уміння займатися в енергійному темпі. Зрозуміло, у кожної дитини свій темп робо­ти: одні засвоюють досліджуваний матеріал швидко, іншим по­трібно набагато більше часу. Але якщо часу витрачено багато, а бажаного результату немає, то тут уже причина скоріше в тому, що чимала частка витраченого часу пройшла марно, на непотрібні паузи й сторонні справи. Крім того, у школяра, що звик працю­вати мляво, часто відволікаючись, темп розумової діяльності набагато повільніший, ніж в учнів, що звикли до інтенсивної ро­зумової роботи, а це, звичайно ж, збільшує час занять. Адже після кожної паузи йому знову доводиться повертатися до про­читаного, знову робити зусилля, щоб зосередитися й почати осмислювати досліджуваний матеріал. Зрештою така манера роботи стає для нього звичною і змінити її, навіть при бажанні дуже важко. Таким чином, основна умова успішної роботи-умін­ня працювати інтенсивно, з повною віддачею сил. На виконання уроків доцільно витрачати:

у І класі І годину у 2-му 2,5 години у 3−4 класах 2 години у 5−6 класах 2,5 години у 7-му класі до 3 годин у 8−10 (11) класах до 4 годин Школярі повинні прагнути не виходити за межі рекомендо­ваного часу. Відомий російський педагог К. Д. Ушинський го­ворив, що у дитини, яка довгий час зайнята підготовкою уроків, слабшають пам’ять і увага, знижується успішність. Додамо до цього, що надзвичайно тривалі заняття недобре позначаються на загальному розвитку дитини, шкодять здоров’ю. Школярі, які витрачають надмірно багато часу на уроки, менше бувають на свіжому повітрі, недостатньо рухаються, систематично не­досипають, не дивно, що в них розвивається перевтома, — загальна слабість, сонливість чи, навпаки, легка збудливість, нервозність, головні болі.

А чи не шкідлива інтенсивна розумова робота для молодого організму школяра? — іноді запитують батьки. Справа в тому, що в пропонованому дозуванні завдань враховані вікові можли­вості учнів. Більш того, проведені останнім часом дослідження учених-гігієністів, фізіологів і психологів свідчать про те, що ці можливості використовуються далеко не повністю. Так що ду­мати, начебто виконання шкільних завдань може виявитися для дитини роботою «на межі», немає ніяких підстав. Крім того, відомо, що для досягнення успішних результатів у якій-небудь діяльності, у тому числі навчальній, необхідні певне напружен­ня, зусилля, подолання труднощів, тому що без цього не може бути руху вперед.

Ви, мабуть, звернули увагу, що класична шкільна парта по­хила. Це створює більш зручне положення книги щодо очей. У домашніх умовах можна використовувати спеціальну підставку промислового виробництва чи зроблену самимможна просто підкласти під край книги, яку читають, товсті зошити чи іншу книгу. Нахил книги, яку читають, не повинен перевищувати 45 градусів.

Читання не буде вимагати сильного напруження зору, якщо відстань від очей до книги буде в середньому не менше ЗО см. Вона дорівнює приблизно довжині руки від ліктя до кінчиків пальців.

Учні зі зниженою гостротою зору при читанні й писанні, щоб уникнути зорового стомлення, повинні обов’язково користува­тися окулярами відповідно до рекомендацій лікаря.

Для того щоб очі відпочивали, потрібно, відвівши їх від об'єк­та роботи, спрямувати вдалину, це корисно для м’язового апа­рата очей. Крім того, при тривалій зоровій напрузі можна засто­совувати спеціальний комплекс вправ для відпочинку очей. Про­тягом 1 хвилини треба поморгати і, відхилившись на спинку стільця, спокійно посидіти. Це поліпшує водопостачання очей, сприятливо впливає на зорові функції.

При короткозорості після 20−25 хв. роботи рекомендується робити 10-хвилинну перерву, при високому її ступені після хв. роботи -10 хв. відпочинку.

Особливу увагу необхідно звернути на організацію правиль­ного й достатнього освітлення. Під час вечірніх занять і в похму­ру погоду необхідно, крім загального освітлення кімнати, вико­ристовувати настільну лампу потужністю не менше 75 Вт.

Істотне значення має також розташування джерела світла. Якщо воно знаходиться праворуч чи позаду, то тінь від руки пи­шучого буде заважатирозташоване спереду, воно сліпить очі працюючого. Джерело світла слід розташовувати ліворуч і трохи спереду. Щоб уникнути прямого потрапляння променів світла в очі бажано мати лампу із захисним абажуром.

На працездатність школяра можуть несприятливо впливати й інші фактори. У задушливій, надмірно натопленій кімнаті, до того ж при шумі, який створює включений радіоприймач чи те­левізор, утома настає раніше. Перед початком виконання уроків необхідно провітрити кімнату, усунути по можливості все, що може відволікати й заважати.

Напружена робота без відпочинку, без перерв не може довго бути ефективною. Зовсім неправильно вчиняють ті батьки, які вводять правило: «Не виходь із-за столу, поки не зробиш усі уроки!» Треба вміти не тільки продуктивно працювати, але й раціонально відпочивати. Під час виконання домашніх завдань дуже важливо правильне чергування праці та відпочинку. Через кожні 40−45 хв. занять влаштовувати короткі (10−15 хв.) перерви для відпочинку з виконанням фізичних вправ, що швидко віднов­люють працездатність.

Під час виконання фізичних вправ треба дихати носом гли­боко і ритмічно. На цей час бажано відчиняти вікно чи кватирку.

При тривалій роботі авторучкою, олівцем пальці кистей рук мають потребу в спеціальній гімнастиці. Описані нижче вправи не тільки послужать активним відпочинком для стомлених пальців, але й збільшать їхню рухливість та силу.

Вправа 1. Стиснути пальці в кулаки та зробити кругові рухи кистю вліво, потім управо.

Вправа 2. Із силою стискати і розтискати пальці, поки вони не втомляться.

Вправа 3. Випрямити пальці, великий палець відвести вбік і проробити ним кругові рухи спочатку вліво, потім вправо.

Вправа 4. Випрямити пальці. Одночасно згинати й розги­нати дві перші фаланги.

Вправа 5. Роз'єднати прямі пальці та, починаючи з мізинця, послідовно (віялоподібним рухом) стиснути всі пальці в кулак. Потім, починаючи з великого пальця, повернутися у вихідне по­ложення (розігнути пальці).

Вправа 6. Стиснути пальці в кулак. Спробувати розгинати й згинати окремо кожен палець. Прагнути до того, щоб всі інші залишалися зібраними в кулак.

Вправи можна виконувати сидячи, поставивши лікті на стіл. Кожну вправу повторюють 10−15 разів. Закінчивши гімнастику, слід потрясти розслабленими кистями й зробити масаж пальців, погладжуючи їх від кінчиків до зап’ясть.

Практика засвідчує, що школярі старших класів нерідко не­рівномірно щодня завантажені самостійними навчальними за­няттями. Нерівномірність навантаження підлітків так велика, що в один із днів, справді, важко виконати всі завдання як слід, якщо починати готувати їх тільки напередодні.

Домашні твори школярам задають, як правило, заздалегідь. Учням доводиться протягом досить тривалого часу знаходити можливість попрацювати над ними серед своїх щоденних справ. Усе це, природно, вимагає від них уміння планувати свій час протягом декількох днів, тижня. Школярі старшого і середнього віку повинні вміти досить реально оцінювати свої можливості та чітко уявляти, скільки часу буде потрібно їм на підготовку зав­дань з кожного предмету. Знаючи це, вони можуть приступити до тижневого планування. Спочатку слід визначити, які з днів тижня порівняно менше, а які більше завантажені. Найкраще це зробити, склавши тижневий розклад самостійних занять. Тоді відразу ж виявляється, які з днів тижня завантажені більше, а які менше. Після цього вже зовсім неважко встановити, які з уроків, що задаються на «важкі» дні, можна буде зробити зазда­легідь, у «легкі» дні. Крім того, учні зможуть з’ясувати, у які дні залишається більше вільного часу, що може бути використаний для підготовки домашнього твору чи повторення великого за обсягом матеріалу.

Після цього можна скласти робочий план на всі дні тижня із зазначенням часу, що відводиться на виконання кожного зав­дання. Щоб втілити його в життя, потрібно строго дотримувати­ся двох основних правил: приступати до самостійних навчаль­них занять у запланований час і в процесі роботи по можливості не виходити за межі часу, відведеного на кожний із предметів.

4. Як підготуватися до іспитів

Підготовка до іспитів-напружений і відповідаль­ний період. І від того, наскільки правильно учень організує ре­жим занять і відпочинку, багато в чому буде залежати й успішне складання іспитів.

У цей період змінюється попередній, уже звичний, розпоря­док навчальних занять: в основному, вони тепер будуть прохо­дити в домашніх умовах. Тим часом відомо, що різке порушення звичного режиму вимагає додаткових витрат енергії, а це може істотно знизити працездатність. У зв’язку з цим дуже важливо прагнути до того, щоб зміни в режимі були мінімальними. Крім того, протягом тривалого часу занять учневі доводиться викону­вати роботу з одноманітними за характером операціями (наприк­лад, читання, математичні дії й ін.), що значно прискорює на­стання стомлення.

Інтенсивна розумова діяльність і підвищене статичне наван­таження через тривалість занять, істотне обмеження рухової ак­тивності, скорочення в ряді випадків часу сну і перебування на свіжому повітрі, емоційні переживання-усе це вимагає від учня чіткої і раціональної побудови режиму дня й дотримання гігієнічних умов у процесі праці та відпочинку, які б забезпечили організму високу працездатність протягом тривалого часу.

Багато учнів відчувають страх перед іспитами. У чому найча­стіше причини такого страху? Головна причина полягає в тому, що нервова система підлітка не в змозі впоратися з вимогами, які створює ситуація підвищеної відповідальності на іспитах. Звичайно це буває через надмірно великі, нераціонально розпо­ділені навантаження, ослаблення організму після перенесеної до цього хвороби, невміння продуктивно працювати в режимі підви­щених вимог й ін. Нерідко страх спричиняється усвідомленням учнями своєї безпорадності (через недостатні знання й підго­товку) перед обличчям неприємності, що насувається, низькою оцінкою на іспиті. Напружена розумова робота в цей період су­проводжується в підлітків негативними психоемоційними реак­ціями — занепокоєнням, тривогою, хвилюванням, що значною мірою позначається на апетиті й обмінних процесах організму. При цьому можуть з’явитися і невластиві для цього школяра риси поведінки, у вигляді необґрунтованої впертості, бруталь­ності, нестриманості, подавленого похмурого настрою й ін.

В основному, це результат значної напруги психоемоційної сфери внаслідок неправильної організації режиму праці та відпо­чинку під час підготовки та складання іспитів. Тим часом при раціональній його організації несприятливий вплив цього на­пруженого й відповідального періоду на психофункціональний стан організму учнів буває меншим.

Багато порушень організації режиму самостійних навчаль­них занять і часу відпочинку в цей період пов’язані з відсутністю у школярів знань і навичок із планування своєї діяльності.

Нерідко учні, які залишилися без сторонньої підтримки, не­продуктивно працюють удень, а потім займаються допізна, не­регулярно харчуються, мало відпочивають. Усе це негативно позначається на їхньому здоров'ї та якості підготовки до іспитів.

Підготовку до кожного іспиту варто починати з рівномірного розподілу навчального матеріалу на всі дні, відведені на повто­рення певного предмета, тобто необхідно скласти правильний план повторення матеріалу.

Спочатку треба проаналізувати програму іспиту, порівняти її з підручником, конспектами й підібрати необхідну літературу. Це допоможе краще оцінити обсяг і складність майбутньої роботи, створить відповідний психологічний настрій.

Краще, якщо план роботи розрахований на день і розбитий чітко на розділи. «Скакати галопом» не рекомендуєтьсянавіть вузьке питання потрібно усвідомити спочатку в цілому, знайти принципові зв’язки з попереднім, а потім вже переходити до іншого розділу. Визначивши загальний запас часу підготовки, необхідно підрахувати, скільки годин можна виділити на кожну окрему тему.

Безумовно, методи підготовки до іспитів багато в чому інди­відуальні, однак спостереження і досвід дозволяють дати ряд корисних порад. Дрібниць тут не буває, кожна з них може не­сприятливо позначитися на стані здоров’я та якості підготовки до іспитів.

Насамперед, слід ретельно повторити раніше вивчений ма­теріал для того, щоб знов осмислити та запам’ятати отримані знання. Повторення щораз повинне бути і новою роботою: про­читання конспектів, усний переказ, виписування окремих поло­жень, висновків, фактів і т. д. Якщо дозволяє час, доцільно та­кож скласти новий, стиснутий конспект усього курсу, виділяючи тільки головне. Особливу увагу при повторенні варто приділяти важким, раніше не дуже зрозумілим положенням. Для цього тре­ба постаратися сформулювати додаткові питання до цього ма­теріалу й відповісти на них. Взагалі додаткова постановка пи­тань до всього курсу й відповіді на них особливо корисні при повторенні. Перед іспитом важливо також поділитися з товари­шами своїми знаннями, обговорити з ними найважчі питання і таким чином перевірити своє та їхнє розуміння того чи іншого питання.

У період підготовки до іспитів учням не слід різко змінювати режим дня: необхідно зберегти звичний час пробудження й за­синання, тривалість і порядок занять, години прийому їжі та перебування на свіжому повітрі.

Прокинувшись, 10−15 хвилин слід присвятити ранковій гімнастиці. Фізична зарядка в період напруженої розумової праці, коли денна рухова активність значно знижена, особливо необхідна учням. Фізичні вправи допоможуть швидше ввести організм у діяльний, робочий стан, створити гарний настрій і бадьорість, активізувати центральну нервову систему. Після гімнастики «період розплановування», тобто перехід організ­му зі стану відносного спокою (нічний сон) у стан оптимальної працездатності коротший, що у свою чергу значно збільшує час продуктивної роботи.

Підготовку до Іспитів краще проводити в ранкові та денні го­дини, коли працездатність учнів найбільш висока.

Добре поснідавши, варто відразу ж приступити до занять, їх краще почати в той же час, що і заняття в школі, тобто о 8.30−8.45.

Режим занять повинен відповідати індивідуальним особли­востям організму учня. У частини школярів з перших хвилин ро­боти помічається досить висока розумова працездатність, у про­цесі занять сприйняття навчального матеріалу поступово слаб­шає. Таким учням рекомендується починати заняття із найбільш складних розділів, а потім (коли засвоєння навчального матеріа­лу погіршується) перейти до повторення більш легких питань. Інші учні на початку навчального дня відчувають млявість, загальмованість. Але поступово цей стан проходить і настає період оптимальної розумової працездатності. Природно, у таких ви­падках слід, навпаки, йти від простого до складного, від більш легких питань до вивчення важчих.

Готуватися до іспитів краще на своєму звичному місці, прин­ципи його раціональної організації описані вище.

Деякі учні вважають, що музика, шум, розмови не заважають їм під час занять. Справді, можна звикнути до шуму і ніби не звертати уваги на нього, але негативний вплив цього фактора все-таки позначається на працездатності. При цьому стомлення настає значно швидше через те, що головному мозку доводить­ся витрачати частину своєї енергії на те, щоб «затримувати» сторонні звуки від їх проникнення у сферу свідомості. Очевидно, що таке додаткове навантаження на мозок є трохи зайвим. Та­ким чином, найбільш продуктивна розумова діяльність можлива лише в умовах тиші.

Однією з головних умов підтримки високої працездатності протягом тривалого часу підготовки до іспитів є правильна зміна видів діяльності. У процесі занять необхідні короткочасні пере­рви для відпочинку-приблизно через кожні 50−60 хв. «Паузи» не повинні перевищувати 10−15 хв., інакше може знизитися ро­бочий настрій, набутий під час занять.

Відпочинок не повинен бути пасивним. Краще встати з-за робочого столу, відчинити кватирку, зробити трохи фізичних вправ з комплексу ранкової зарядки. Для плечового пояса реко­мендується підтягування, для кистей рук — ритмічні згинання й розгинання пальців, потрушування ними. Рух, легкі фізичні вправи під час напруженої розумової праці відіграють роль своєрідних фізичних стимуляторів.

Стомлення на якийсь час зникає, якщо прийняти прохолод­ний душ.

Після 1, 3−5 годин роботи треба зробити більш тривалу (20- 30 хв.) перерву для другого сніданку, після чого можна відновити заняття ще на 3−4 години. Потім обід і відпочинок-прогулянка на свіжому повітрі (не менше 2 годин) чи сон.

Добре відпочивши, можна продовжити роботу ще протягом 2,5−3 годин.

Бажано уникати в цей період перегляду кінофільмів і теле­візійних передач, в шашки чи шахи, читання художньої літе­ратури, уроків музики, тому що вони збільшують і без того ве­лике розумове навантаження.

Дотримання раціонального режиму занять буде сприяти гли­бокому спокійному сну, а це у свою чергу дасть добрий заряд енергії для наступного робочого дня. Тривалість нічного відпо­чинку в цей напружений період повинна бути не менше 9 годин.

Розумова діяльність, працездатність і якість підготовки до іспитів більше залежать від того, наскільки правильно організо­ване в цей час харчування учня.

Деякі учні в цей період набувають шкідливої звички працю­вати пізно ввечері й навіть уночі. Відразу ж зазначимо, що нічна робота, як правило, менш ефективна, ніж денна. Крім того, після занять у нічний час школярі недостатньо відпочива­ють удень. У результаті цього втома накопичується: після однієї ночі, проведеної за робочим столом, учень кілька днів відчуває млявість, працює непродуктивно. Заняття вночі розморюють нервову систему і призводять до хронічного стану сонливості. Кожний знає, як важко переборювати сонливість і як повільно при цьому йде робота.

Низька працездатність у нічний час має біологічне обґрунту­вання. Протягом тисячоріч людина звикла працювати в основ­ному у світлий час доби. У зв’язку з цим у її організмі виробився певний злагоджений ритм життєвих процесів, при яких праце­здатність найбільш висока в денні години і знижується до мініму­му в нічні. Саме тому день і є більш сприятливим часом для ро­боти, а ніч — для сну.

Таким чином, варто не тільки відмовитися від занять у вечірній і нічний час, але й ввечері не менше, ніж за годину, припиняти важку розумову роботу.

Нерідко учні для боротьби зі сном і для підйому працездат­ності в період підготовки до іспитів застосовують всілякі штучні стимулятори. Одні п’ють міцний чай чи каву, інші вживають різні фармакологічні засоби. Ці засоби сильно стимулюють вищу не­рвову діяльність і після короткочасного ефекту призводять до послаблення функцій кори головного мозку.

Психоемоційна напруга особливо проявляється в учнів напе­редодні іспиту. Насамперед вона позначається на тривалості їхнього сну в ніч перед іспитом. Напередодні перед іспитом по­трібно вчасно лягти спати й спробувати добре виспатися. Зран­ку рекомендується зробити всі звичні гігієнічні процедури, потім залишок часу погуляти на свіжому повітрі й коротенько повтори­ти навчальний матеріал. Усе це створює навчальний настрій.

Іспити, як і будь-яка перевірка знань, не тільки сприяють їхньому поглибленню, систематизації і закріпленню, але і вихо­вують у школярів відповідальне ставлення до праці, дисципліно­ваність, організованість — якості, вкрай необхідні в наступному самостійному житті.

Уміння складати іспити вимагає від учнів певних здібностей і навичок. Так, окремі школярі регулярно одержують на іспитах оцінку на бал нижчу, ніж того заслуговують (надмірно нервують, забувають від хвилювання те, що до цього знали добре). На противагу їм інші учні звичайно одержують на бал вище, ніж зна­ють. У зв’язку з цим не можна забувати про психогігієну в пері­од складання іспитів. Головне — спокій. Іспити — час хвилювань, який переживають усі, навіть найбільш спокійні, упевнені у своїх знаннях учні-відмінники. І це природно.

Учням, які особливо страждають від страху перед іспитами, доцільно провести репетицію за всіма правилами справжніх іспитів. Роль екзаменатора можуть виконувати як однокласники, так і хто-небудь із дорослих. При цьому тому, хто проходить ре­петицію, варто поводитися так само, як і на справжніх іспитах. Кілька таких репетицій можуть усунути нервовість і розгубленість, а на справжньому іспиті з’являться впевненість і спокій.

На іспиті учням необхідно зосередитися на тому, що вони повинні згадати для відповіді, а не на думці про те, яку постав­лять оцінку. Тим часом нерідко екзаменовані не стільки вдуму­ються в питання білета, скільки гарячково стежать, як запиту­ють інших. Тим, хто не в силах зосередитися, краще чекати, не йти відповідати першими.

Учні повинні твердо пам’ятати загальні вимоги до відпові­дей на іспиті. Це — повнота, чіткість, усвідомленість і оформ­лення відповіді. Як правило, учні найкраще засвоюють вимогу повноти відповіді, інші умови усвідомлюються і виконуються не так добре.

Чіткість — це виклад матеріалу в певній логічній послідов­ності, тобто спочатку найголовніше, потім-додаткове, що пояс­нює деталі. Якщо учень у процесі викладу матеріалу переходить з одного на інше без якого-небудь логічного порядку, то йому бракує чіткості, навіть якщо він нічого не пропустив. Вироблен­ню чіткості у відповіді дуже допомагає прагнення відповідати педагогу так, начебто він нічого не знає про матеріал розповіді, а учень йому про це повідомляє вперше.

Усвідомленість викладу матеріалу тісно пов’язана з дотри­манням чіткості викладу, але при цьому варто пам’ятати про дві особливості доброї відповіді.

Перша особливість — прагнення наводити в процесі відповіді не тільки приклади, що подані в підручнику та пропонувалися педагогом на заняттях, але й свої.

Друга особливість — показ у викладі навчального матеріалу вміння пов’язати те чи інше описуване явище з навколишньою дійсністю, життям та ін.

І, нарешті, оформлення відповіді. Воно цілком включає вимо­ги, пропоновані до усного мовлення: наскільки грамотно, впев­нено і переконливо буде відповідати екзаменований. Дуже допо­магає у цьому складання плану для відповіді. Його доцільно скла­дати не тільки для себе, але й на той випадок, якщо екзамена­тор загляне в нього. Ясний, точний, строго послідовний, розді­лений на абзаци та пункти план відповіді показує, що учень доб­ре володіє цим матеріалом.

Після складання іспиту не варто відразу ж приступати до підготовки наступного предмета. Залишок екзаменаційного дня — час для розрядки, для зняття екзаменаційної напруги, відновлення зниженої працездатності. Якщо наявна можливість, то краще відпочити ще наступного дня.

Таким чином, правильна організація всього екзаменаційного періоду (дотримання звичного режиму, чергування праці й відпо­чинку, повноцінне харчування, спокійна й доброзичлива обста­новка) значно знизить його негативний вплив на організм шко­ляра, буде сприяти успішному складанню іспитів.