Вакцинотерапія

РЕФЕРАТ на тему:

Вакцинотерапія Досягнення сучасної мікробіології, імунології, та інших наук дають змогу глибше пізнати ос­нови розвитку патології і захисних сил організ­му, розробляти ефективні методи боротьби із захворюваннями. У загальному комплексі про­тиепідемічних заходів, які широко проводяться в нашій країні, вели­ке значення приділяється специфічній профілактиці і терапії інфек­ційних хвороб, зокрема штучній імунізації людини і тварин за допо­могою вакцинації.

Вакцини (лат. vacca — корова) — препарати, що складаються з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяль­ності. Ці специфічні речовини дістали назву від противіспяного пре­парату, виготовленого з вірусу коров’ячої віспи. Метод щеплень за допомогою вакцин називають вакцинацією, або імуніза­цією.

Творцем наукової теорії запобігання інфекційним захворюван­ням за допомогою виготовлених в лабораторії вакцин був засновник медичної мікробіології Л.Пастер. Вперше вакцинацію було здійсне­но в 1796 р. англійським лікарем Е. Дженнером, який штучно прище­пив дитині коров’ячу віспу, в результаті чого ця дитина набула іму­нітету до натуральної віспи.

Вакцини врятували людство не тільки від віспи. Переможено тяжку дитячу хворобу поліомієліт, вакцина БЦЖ виявилася досить ефективною проти туберкульозу. За допомогою вбитих мікробів або виділених з них антигенів створюється стійкий імунітет до кору, кок­люшу, правця, газової гангрени, дифтерії та багатьох інших інфек­ційних захворювань. Велика надія покладається на вакцинопрофі-лактику у боротьбі з ВІЛ-інфекцією, вірусними гепатитами і маля­рією.

Сучасні вакцини поділяють на чотири групи:

а) вакцини, які виготовляють із живих збудників з ослабленою вірулентністю (проти віспи, туберкульозу, чуми, сибірки, сказу, грипу, полімієліту та ін.);

б) вакцини з убитих патогенних мікробів (холерна, черевноти­фозна, коклюшна, лептоспірозна, поліомієлітна тощо);

в) анатоксини (виготовляються з екзотоксинів відповідних збуд­ників обробкою їх 0,3−0,4%-м розчином формаліну і витриму­ванням при температурі 38−40 °С протягом 3−4 тижнів). Добуті у такий спосіб дифтерійний, правцевий, стафілококовий, холер­ний та інші анатоксини знайшли широке застосування в практи­ці;

г) хімічні вакцини (їх виготовляють не з цілих бактеріальних клітин, а із хімічних комплексів, добутих шляхом обробки суспензії клітин спеціальними методаминаприклад, для профілак­тики черевного тифу і правця застосовують хімічну сорбовану вакцину з Оі Viантигенів черевнотифозних бактерій і очище­ного концентрованого правцевого анатоксину).

Вважають, що найбільш перспективними є комбіновані полівакцини, що містять різні антигени. За допомогою таких асоційованих полівакцин можна буде виробляти антибактеріальний, антитоксич­ний і противірусний імунітет. При специфічній профілактиці інфек­ційних хвороб часто використовують моновакцини, дивакцини і тривакцини. Останнім часом почали застосовувати рекомбінантні вакцини з рекомбінантних штамів бактерій і вірусів.

Вакцинотерапія. Вакцини застосовуються не тільки для профілак­тики, а й для лікування хронічних процесів, що мають млявий пе­ребіг, — дизентерії, бруцельозу, фурункульозу, гонореї та інших хвороб. З цією метою використовують вакцини з убитих мікробів, анатоксини, екстракти із стафілококів тощо. Досить ефективним виявилось використання полівалентної стафілококової, стрептоко­кової, гонококової, протибруцельозної вакцин.

При орнітозі, актиномікозі, коліентеритах, стафілококових та ін­ших захворюваннях хороші результати дає комплексна імуноанти-біотикотерапія. Ефективним виявилось також застосування аутовакцини, тобто вакцини, виготовленої з культури бактерій, виділеної від даного хворого. Вакцинація проводиться різними способами: нашкірно, підшкірне, через рот, у слизову оболонку носа тощо.

Препарати, що містять антитіла, які згубно діють на мікроби або нейтралізують їхні токсичні продукти, дістали назву сироваток. Виробляють їх із крові тварин, яких імунізують певним антигеном (живі чи вбиті мікроби, віруси, мікробні, тваринні та рослинні ток­сини). Лікувальні і профілактичні сироватки випускають в очищено­му вигляді (без баластних білків, які не містять специфічних антитіл).

Сироватки поділяють на антитоксичні і антимік­робні. До перших належать протиботулічна, протидифтерійна, протиправцева та інші. Антимікробні сироватки містять глобуліни і імуноглобуліни. Останні добувають методом фракціонування сироваткових білків із спиртововодяних сумішей при температурі нижче від 0 °C.

Імуноглобуліни, виділені з крові людини, з профілактичною ме­тою використовують проти поліомієліту, кору, коклюшу, вірусного гепатиту, скарлатини та інших інфекцій. Нині виготовляють специ­фічні Імуноглобуліни спрямованої дії із сироватки донорів, які іму­нізовані проти даної інфекції.

Сироватки застосовують і з діагностичною метою, зокрема, щоб визначити природу збудника, який спричинив якесь захворювання. Багаторічне застосування вакцин і сироваток показує, що специфіч­на профілактика має дуже важливе значення в системі заходів проти епідемій.

ГОМЕОПАТИЧЕСКИЕ ПРИНЦИПЫ ВАКЦИНОТЕРАПИИ Основными положениями гомеопатии является «закон подобия», «закон малых доз» и необходимость испытания действия препаратов в нелечебных, токсичных и смертельных дозах в целях установления «патогенеза» их, т. е. выявления вызываемых препаратами болезненных симптомов с целью познания механизма действия «подобное излечивается подобным».

Сторонники гомеопатии утверждают, что «закон подобия» служит предпосылкой таких методов лечения, как вакцинотерапия и десенсибиляция.

Вакцинотерапия в ветеринарной практике пока не получила широкого применения из-за сложности подбора эффективных терапевтических доз возбудителя — антигена для осуществления принципа «подобное излечивается подобным», согласно которому применяются малые дозы препарата, вызывающих в больших дозах у здоровых животных явления аналогичные признакам инфекционной болезни. Более того, при многих конкретных инфекционных болезнях до сих пор ещё не определены способы введения возбудителя — антигена, ритмичность и кратность воздействия антигеном, момент инъекции с учётом стадии инфекционной болезни и фазы иммуногенного десенсибилизирующего процесса, от которых зависит эффективность вакцинотерапии. Вакцинотерапию чаще применяют при вяло или длительно текущих инфекциях.

Миксоматоз кроликов остро протекающая высококонтагиозная болезнь, отличающаяся высокой летальностью. При ликвидации заболевания в соответствии с инструкцией о мероприятиях по борьбе с миксоматозом, всех находящихся в неблагоприятном пункте кроликов разделяют на две группы. К первой группе относят животных больных и подозрительных по заболеванию, их убивают на месте. Тушки и трупы кроликов утилизируют. Остатки корма, тару, малоценный инвентарь, навоз и подстилку сжигают. Убытки от миксоматоза возрастают, когда на территориях неблагополучной и угрожающей зон всё поголовье восприимчивых кроликов, не имеющих клинических признаков заболевания, прививают противомиксоматозной вакциной в соответствии с наставлением, что приводит зачастую к массовом поствакцинальным осложнениям и появлению клинических признаков болезни. Такие кролики в соответствии с инструкцией (с поствакцинальными рецидивами миксоматоза) также подлежат убою и утилизации.

В стационарно неблагополучных хозяйствах и населённых пунктах убытки от миксоматоза значительно могут быть предотвращены применением вакцинотерапии. Нами разработан способ вакцинотерапии при миксоматозе кроликов в личных и коллективных фермерских хозяйствах, расположенных на территории неблагополучных по этой инфекционной болезни.

Для вакцинотерапии при миксоматозе со стабильными результатами эффективности наиболее целесообразно использовать вакцины из убитых или живых ослабленных (аттенуированных) культур, изготовленных биофабриками, что позволяет вводить ежедневно в одно и тоже время малые дробные дозы вакцины, на которые организм отвечает умеренной поствакцинальной реакцией с последующим выздоровлением.

Нам представилась благоприятная возможность выполнить исследования по изучению лечебной эффективности вакцины шт. В — 82 на 237 кроликах, больных миксоматозом, в клинике кафедры эпизоотологии ДонГАУ, и на значительном поголовье в производственных условиях кролиководческих хозяйств.

При введении внутримышечно ежедневно в 9 — 10 часов утра в течении 3−4 суток вакцины сухой живой культуральной из штамма. В — 82 против миксоматоза больным кроликам по одной профилактической дозе (по 1 мл) в область внутренней стороны бедра, регистрировали местную, общую и очаговую реакции. Последняя оказалась наиболее важной для определения кратности введения вакцины по конечному эффекту терапии. При инъекции вакцины с терапевтической целью обычно отмечали местную реакцию в виде небольшого инфильтрата и узелка на месте введения, слегка болезненного при надавливании.

Общая реакция выражалась в угнетении, ускорении частоты сердечных сокращений и повышении температуры тела на более чем на 1 градус.

Очаговая реакция определялась в месте локализации миксом усилением болезненности, повышением очаговой температуры, временным увеличением отёчности и позднее (через 3−4 суток) при продолжении вакцинотерапии, улучшением общего состояния и состояния, поражённых миксомных участков, их постеленным исчезновением в результате рассасывания.

Ритмичное воздействие специфическими антигенами раздражителями на весь инфицированный организм, вероятно, сопровождается возникновением ряда последовательных гормональных, ферментативных и иммунологических процессов, направленных на восстановление гомеостаза, что приводит к улучшению обменных процессов в первичном очаге поражения, к рассасыванию миксом. В итоге восстанавливается нарушенная деятельность подкожных тканей и систем организма.

Терапевтическая эффективность противомиксоматозных вакцин возрастает до 100% - ной выздоравливаемости инфицированных кроликов, когда лечение начинали в инкубационный период и в первые 24 — 48 часов с момента появления первичных миксом. Вакцинотерапия в свежих эпизоотических очагах, когда миксоматоз возник впервые и запоздалая, при генерализованной форме — мало эффективна.

Використана література:

1. 1.Букринская А. Г. Вирусология. — М., 1986.

2. 2.Гудзь С. П. та ін. Основи мікробіології. — К., 1991.

3. 3.Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. — К.: Либідь, 2001.