Стан сформованості комунікативних навичок школярів у сучасній школі

Зупинимося на деяких основних положеннях теорії формування комунікативних умінь старшокласників на уроках технології в середній школі. Основні тенденції розвитку цього напряму у вітчизняній і зарубіжній науці, а також різні підходи до вирішення цієї проблеми, розглянуті в численних психологічних дослідженнях В. А. Кан-Каліка, Л. А. Петрівської, Г. М. Андрєєвої. Вони стали основою для розробки педагогічних аспектів проблеми формування комунікативних умінь. Основні особливості понять «спілкування» і «комунікація» проаналізовані у філософській (А. А. Брудний, М. С. Каган, Б. Д. Паригін), в психологічній (В. М. Бехтєрьов, О. Ф. Лазурський, Л. С. Виготський, Г. М. Андрєєва, О. О. Бодальов, В. А. Кан-Калік, О. О. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, О. М. Леонтьев, Ю. М. Емельянов, Л. А. Петрівська, Б. Г. Ананьєв, Ю. М. Жуков, В. Г. Мясищев, А. У. Хараш), і педагогічній (В. О. Сухомлінський, В. Я. Ляудіс, О. В. Мудрик) літературі.

Вважатимемо комунікацією таку соціальну взаємодію, при якій відбувається обмін інформацією за допомогою вербальних і невербальних засобів. Відмітимо, що тотожність і/або міра схожості понять «спілкування» і «комунікація» залежить від контексту, в якому вони розглядаються. Комунікація різноманітна, так як і інформація, яка складає її основу.

Спираючись на трактування поняття «умінь», сформульовані різними авторами, визначимо уміння, як головну характеристику навчальної діяльності школяра, що включає разом з ним знання і навички, як освоєний суб'єктом спосіб виконання дії. Для класифікації комунікативних умінь і визначення психолого-педагогічних особливостей їх формування у старшокласників нами проаналізовано відомі класифікації комунікативних умінь таких науковців, як Г. К. Селевка, Д. В. Татьянченка, С. Г. Воровщикова, О. В. Мудрика, Л. А. Петрівської, Р. С. Немова, Г. М. Андрєєвої, А. Л. Солдатченко. Класифікація комунікативних умінь у різних авторів відрізняється критерієм, по якому вона проведена. Як критерій найчастіше використовуються: психологічні особливості, інформаційні процеси, види інформації, джерела інформації [54].

Комунікативні уміння, що формуються на уроках з предмету «Технології», розуміються як володіння розумовими і практичними діями, спрямованими на встановлення і підтримку доцільних взаємовідносин з людьми в процесі навчальної, а потім і подальшій професійній діяльності в умовах інформатизації освіти і суспільства. Будемо використовувати класифікацію, виконану за критерієм «інформаційні процеси», таким чином, ця група умінь складається з наступних компонентів: уміння зберігати, обробляти і передавати інформацію [54].

Для успішного формування комунікативних умінь необхідно враховувати: міру володіння учителем комунікативними уміннями; вікові особливості учнів, пов’язані з одночасною потребою у відособленні і включенні в групу. В учнів молодшого юнацького віку виникає підвищений інтерес до спілкування як з однолітками, так і з дорослими. Зростання потреб і їх незадоволення — причина появи труднощів, а неможливість самостійно здолати виникаючі труднощі призводить до конфліктів. Тому необхідно формувати у старшокласників цілісну систему знань про механізми спілкування, комунікативні уміння і навички, вчити знаходженню способів пізнання себе, розуміння інших людей.

Розглянемо специфіку протікання психологічних процесів (психологічний зворотний зв’язок, наявність комунікативних бар'єрів, комунікативний вплив, рівні передачі інформації) відносно того в якому середовищі вони проходять: учень-викладач або учень-комп'ютер. Якщо під комунікативною системою розуміти сукупність засобів, методів, каналів зв’язку і учасників спілкування, то з’ясовується, що в цю систему доданий новий активний елемент — комп’ютер. Розглядаючи специфіку протікання комунікаційного процесу стосовно уроку технології, порівняємо особливості комунікації в системах «учень-вчитель» (У — В) і «учень-комп'ютер» (У — К). Незалежно від того, як відбувається міжособове спілкування на уроці безпосередньо (без участі комп’ютера) або опосередковано (за участю комп’ютера як інструменту), існує ряд феноменів, що вимагають розгляду: психологічний зворотний зв’язок, наявність комунікативних бар'єрів, комунікативний вплив і існування різних рівнів передачі інформації [58, с 94].

Обов’язковим компонентом міжособового спілкування є зворотний зв’язок _ прямий або непрямий. Непрямий зворотний зв’язок важливий так само як прямий і припускає приховану передачу психологічної інформації. У системі У — В зворотна реакція, окрім змістовної інформації несе і емоційний відгук учня або вчителя, залежить від особових взаємовідносин, тому якщо міжособові стосунки вчителя і учня позитивні, то психологічний зворотний зв’язок позитивний, якщо стосунки між вчителем і учнем негативні, то вона неефективна. У системі У — К практично повністю відсутня емоційна реакція на дії учня (чи вона не має особової диференціації і однакова для усіх), зменшується обмін інформацією в емоційній сфері.

Відмінності сприйняття, розуміння і переробки інформації учасників комунікативного процесу ведуть до появи комунікативних бар'єрів — психологічних перешкод на шляху адекватної передачі інформації. Можуть виникнути об'єктивні і суб'єктивні бар'єри, наприклад, фонетичне нерозуміння (швидка мова, слова-паразити), соціально-культурні бар'єри (політичні, релігійні, професійні та ін., призводять до різної інтерпретації понять), семантичні (відмінність в тезаурусах) і стилістичні (невідповідність змісту і стилю, форми викладу), логічні («жіноча», «дитяча»), бар'єри відношення [9, с. 27].

Позитивними моментами в подоланні комунікативних бар'єрів при організації роботи в системі У — К являються індивідуальна швидкість спілкування, можливість багатократного повторення, орієнтація навчальних програм на особливості конкретного віку, відсутність особистої неприязні. Небезпекою в обох системах є так звані ентімеми — міркування, в яких деякі посилання або наслідки не формулюються в явному вигляді [30, с. 159]. У процесі пояснення матеріалу вчитель може вдаватися до додаткових коментарів, щоб пояснити свою думку, хоча це і уповільнює процес спілкування. Особливо небезпечні ентімеми в комп’ютерних навчальних програмах, де «розриви» в логічних ланцюжках усунути практично неможливо. Тому, при застосуванні технологій комп’ютерного навчання, необхідно виконувати вимір здібностей і міри розуміння навчального матеріалу, надавати можливість вибору вбудованих методів корекції, передбачати зміну стратегії навчання і способів представлення інформації, ставити їх в залежність від типів помилок і здібностей учня [30, с. 147].

Ще одним цікавим феноменом є комунікативний вплив. Комунікативна дія з боку комп’ютера на учня має ознаки, що дозволяють віднести його до авторитарного типу: безособовий характер, відсутність почуттів, аксіоматичний зміст матеріалу, що подається. У системі У — В бажаний діалогічний тип дії, який характеризується персоніфікацією, відкритим пред’явленням власних почуттів, дискусійним характером.

Розглядаючи особливості рівня і напряму передачі інформації, можна сказати, що в системі У — В зміст передається на вербальному рівні, підтекст, реакція у відповідь на невербальному рівні, здійснюється ретіальний (від латів. rete — мережа) комунікативний процес, коли сигнали спрямовані безлічі можливих адресатів (групі, класу); у системі У — К відсутня невербальна реакція на дії учня, здійснюється аксіальний (від латів. axis — вісь) комунікативний процес, коли сигнали спрямовані одиничному приймачу інформації [58, с. 428]. При організації передачі інформації в системі У — К важливе значення має інтерфейс програми, з якою працює учень. Обмеженість засобів і способів спілкування комп’ютера є швидше технічною проблемою, цілком вирішуваною в майбутньому. Для найбільшого наближення до природного для людини процесу спілкування інтерфейс комп’ютера має бути адекватний або характеристикам зорового аналізатора людини (роздільна здатність, тимчасове розширення, кількість градацій кольору, яскравість, контраст та ін.), або внутрішнім нейропсихологічним закономірностям обробки інформації мозком людини [30, с. 189].

Крім того, одній з особливостей обміну інформацією між людьми є прагнення учасників не лише передати інформацію, але і виробити загальне поняття. Комп’ютеру така особливість не властива.

Розуміючи під формуванням уміння цілеспрямовану і вужчу в порівнянні з розвитком дію, пов’язану із створенням умов і припускаючу здатність особи до перспективного саморозвитку і самоудосконалення по засвоєнню комунікативних дій, виділимо комплекс необхідних психолого-педагогічних умов для успішного формування комунікативних умінь:

• 1. Створення позитивної мотивації на основі внутрішніх потреб, попереднього індивідуального досвіду спілкування і комунікативних здібностей учня.
• 2. Розширення комунікативної бази у рамках уроків, шляхом використання системи вправ, в яких формування комунікативних умінь розглядатиметься як спеціальне педагогічне і дидактичне завдання.
• 3. Занурення в комунікативну діяльність через організацію роботи в діалогових режимах із застосуванням інформаційно-комп'ютерних технологій.
• 4. Конструювання «образу Я» за допомогою завдань рефлексій, що розглядається як умова формування комунікативних умінь на продуктивному і творчому рівнях.
• 5. Облік вікових особливостей учнів.
• 6. Наявність високого рівня сформованості комунікативних умінь учителя. В результаті розвиваються вербальні і невербальні комунікативні уміння, підвищується активність в комунікативній діяльності, здійснюється широке перенесення в інші види діяльності; формується інтерес до інформації; «образ Я» як суб'єкт комунікативної діяльності, разом з потребою в подальшому вдосконаленні.

Наявність такого компонента педагогічного процесу, якими стали сучасні комп’ютерні засоби, одночасно і полегшує процес навчання, і ускладнює його. Розглядаючи особливості формування комунікативних умінь школярів необхідно також уточнити дидактичні і методичні можливості комп’ютера по формуванню комунікативних умінь, розглянути структуру комунікативної діяльності вчителя і учня, що змінилася на уроці у зв’язку з появою нових комунікаційних каналів, пов’язаних з використанням ІКТ.

Вербальна комунікативна діяльність учнів при використанні комп’ютера може існувати в трьох видах:

• 1. Як вільне спілкування учнів в режимі реального часу за допомогою використання електронної пошти і інформаційних мереж, тобто як автентичний діалог у письмовій формі між партнерами по комунікації, при якому комп’ютер виконує роль інструментального засобу комунікації. Тут комп’ютер дозволяє реалізувати такі форми міжособового опосередкованого спілкування, як:
  • ? усна контактна комунікація (телеконференції) і письмова дистанційна комунікація (електронна пошта);
  • ? індивідуальне спілкування (особисте листування) і групове спілкування (дошка оголошень).
• 2. Як інтерактивна діалогова взаємодія учня з комп’ютером, при якій переслідуються реальні цілі комунікації (запит і отримання інформації), тобто як людино-машинний діалог, в якому комп’ютер виступає в ролі партнера по комунікації.
• 3. Як спілкування учнів в класі в процесі роботи з комп’ютерними навчальними програмами, що виступають в ролі стимулу для комунікації і засобу відтворення умов ситуації спілкування [49, с. 73].

Комунікативна діяльність учителя на уроках з предмету Технології складається з наступних етапів: підготовчого, настановного, діалогового, завершального, пост діалогового. Основою комунікативної діяльності учня на уроці технології є діалог. Найбільшу ефективність у формуванні комунікативних умінь мають наступні види діалогу: по складу учасників — діалог, який здійснюється при роботі в системі «Викладач — учень — комп’ютер — викладач» або в системі «Учень — комп’ютер»; по рівню глибини проникнення в комп’ютерні технології - діалог, який вимагає самостійної розробки алгоритму рішення якої-небудь задачі; по творчому рівню діалогу — творчий тип діалогу; по стилю спілкування при проведенні діалогу — демократичне або ліберальне спілкування.