Соціальна захист населення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАИНЫ.

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ Й МЕНЕДЖМЕНТА.

КАФЕДРА УЧЕТА І АУДИТА.

КУРСОВА РАБОТА.

на задану тему: Соціальний захист населення за дисципліни «Макроекономіка «.

Виконала: студентка групи АУ-11з.

Щербакова О.Е.___________________.

________ «__ «_______2001г.

Науковий руководитель:

Весела Е.Ю. _____________________.

_________.

" __ «______2001г.

Севастополь 2001.

СОДЕРЖАНИЕ Введение…3.

1 Соціальний захист населения…6 1.1 Державна політика зайнятості і його эффективность…6.

1.2 Соціальне забезпечення і соціальний помощь…11 1.3 Соціальне страхование…13 1.4 Регулювання найманого труда…15.

1.5 Соціальна реабилитация…16.

1.6 Соціальна благотворительность…18.

1.7 Турбота про навколишньому середовищі як соціальний процесс…19.

1.8 Служби соціальної допомоги за рубежом…20.

Заключение

…24.

Список використаних источников…26.

Найбільш масштабної завданням соціально орієнтованою економіки держави у що складається ринковому народному господарстві України є діяльність із соціальний захист усіх верств суспільства і з виробленні стратегії ефективної соціальної полі-тики. Формою його реалізації виступає фактичний образ дій держави, втілений у соціальну політику, що охоплює всі сфери економічних взаємин у стране.

Існують певні проблеми, пов’язані з регулюванням зайнятості і забезпечення соціального захисту населення. У цьому роботі розглянуті такі немалозначні проблеми, як нестабільність ринку праці і неспроможність охопити соціальний захист усі верстви населення, зумовлені відсутністю прийнятною нормативно-законодавчої бази, недостатністю фінансування та ін труднощами, які грунтуються на сформованій политико-социальной атмосфері нашого несформованого в зароджуваних ринкових відносин і накалившейся криміногенної ситуації суспільства, яка погіршилася кризою державної власти.

Чим важче ситуація у тій чи іншій країні тим більше й голосніше звучать у ній заклики соціальної захист населення. Реальність такої захисту настійно просять її вимагають уряд. Складність становища при такі умови криється у тому, що, тоді як країні є економічний спад, знижується виробництво, зменшується створюваний національний продукт, то можливості уряду виділяти додаткові кошти соціальної захисту населення вкрай обмежені. Навантаження на до державного бюджету зростає, уряд змушене вдаватися до підвищення податків, у зв’язку з із чим знижуються доходи працюючих. І це породжує нові соціальні напряжения.

Щоб виправить таке становище недостатньо бажання людей отримати соціальний захист від негараздів погіршення життя, як і недостатньо намірів та обіцянок уряду поліпшити життя. Проблема то, можливо цілком розв’язано тільки тоді ми, коли економіка піде гору і стане створювати мінімум благ, необхідний людям. У цьому вся зрештою і полягає порятунок. Але що робити доти, під час, коли економіка, перебувають у спаді і нездатні задовольнити потреби від населення в благах і послугах? Як допомогти людям що потрапили у важке тяжке становище і до кого саме треба помогать?

Слід передусім зрозуміти, що й знизити виробництво благ і послуг у країни й одночасно допомогу з-за кордону, якщо закупівлі імпорту неспроможні компенсувати таке зниження, а запаси й резерви доведені до мінімуму, то запобігти зниження рівень життя практично неможливо. Так само нереальна цих умовах завдання повної соціального захисту всього населення від зменшення споживання і у цілому й у розрахунку одну людину. Ще гірше, коли ми спробуємо надати блага у властивому, бажаному кількості одним, то явно постраждають інші, кому ці блага не достанутся.

Тому хоча й уряд, і народ мають відчути, що поголовна соціальний захист населення від зниження рівень життя за умов економічного спаду неможлива. Точніше, казати про соціальної підтримці окремих верств населення та груп населення у ній нуждающихся.

У широкому значенні слова соціально уразливими вважаються люди, які мають доходом нижче прожиткового мінімуму. У принципі, при віднесення розв’язання тих чи інших груп людей до категорії соціально уразливих було б враховувати не але їхні поточні грошові доходи, а й грошові заощадження, накопичене багатство, так званий майновий ценз. Проте, оскільки отримати вичерпні відомості про про майновому становищі людей важко, доводиться використовувати як критерію, що характеризує матеріальне становище людини, його офіційні грошові доходы.

У цій практиці соціально уразливими вважаються сім'ї з низьким грошовим доходом на членів сім'ї (найчастіше це члени багатодітних сімей), сім'ї, втративши годувальника, матері виховують дітей самі, інваліди, старі, пенсіонери отримують недостатнє посібник, студенти живуть на стипендію, безробітні, особи, жертви стихійних лих, політичних вимог і соціальних конфліктів, незаконного переслідування. У багатьох випадків до соціально вразливих верствах відносять дітей. Всі ці люди потребують соціальної підтримки з боку суспільства, влади правительства.

Соціальна підтримка може виявлятися в різноманітних формах: в вигляді грошової допомоги, надання матеріальних благ, безплатного харчування притулку, притулку, подання медичної, юридичної психологічної допомоги, покровительства, опікунства, усыновления.

Питання, кому, у яких видах і формах, що не обсязі надавати соціальну підтримку, належить до найважчих у соціальній економіці. Оскільки всім бажаючим одержати таку допомогу і потребують ній просто допомогти неможливо, то ряд економістів і соціологів радять такий рецепт: «Допомагати лише хто може допомогти сама». Звісно, нелегко виявити, хто може і хто здатний допомогти сама, але рецепт заслуговує на увагу. У період початку ринкової економіки найгостріше проявляється проблема соціального захисту населення від подальшого зростання цін (інфляції) і безробіття. А, щоб зростання ціни товари та не призводив би до катастрофічного зниження споживання й життєвого рівня, частково застосовується індексація доходів. Це означає, що вести, пенсії, стипендії, решта видів доходів збільшуються зі зростанням роздрібних цен.

На жаль, при спаду виробництва ні уряд, ні підприємства немає можливості підвищити доходи, рівно у стільки разів скільки підвищуються ціни. Оскільки кількість товарів зменшується, то виплата надмірної кількості грошей призведе до повені ринку грошової масою і, як наслідок до инфляции.

1 Соціальний захист населения.

1.1 Державна політика зайнятості і його эффективность Неоклассики розглядали ринок праці як рівноцінний, де досвід минулого і пропозицію зрівнюються з допомогою коливань рівня зарплати, а безробіття постає як що пом’якшує обставина, викликане природним прагненням працівників знайти краще робоче місце. У двадцятому столітті виявилося, що організувати неможливо віддавати ринок праці в «відкуп» стихійним ринковим силам. Найважливішими причинами розвитку та активізації діяльності держави у сфері, яка розглядається, були: 1) розвиток НТР і посилення ролі людини у громадському виробництві; 2) забезпечення спільних умов відтворення, зокрема відтворення робочої сили в; 3) забезпечення підприємництва необхідними кадрами; 4) необхідність компромиссности і пом’якшення соціальних конфліктів; сприяння розвитку й удосконаленню інтелектуального потенціалу суспільства; необхідність стримування монополізацію ринку; вплив ідей конкретних соціальних досягнень (відсутність явною безробіття — передусім) капіталізму. Реальні й потенційні масштаби безробіття України на її формах величезні. Фахівці вважають, що тільки прихована форма безробіття (коли троє виконують роботу одного) сягає у межах колишнього СРСР 37 млн. людина. Якщо рівень продуктивність праці у суспільстві підняти до загальносвітових показників (на початку 90 рр. однієї шахтаря доводилося 320 т. видобутку на-гора вугілля щороку, США — 7,143 т. Один зайнятий у сільському господарстві у СРСР міг своєю працею прогодувати лише 15 чол., тоді як і США — близько 90 відсотків чол., тощо.), то безробітними став би понад 34 млн. чол. В.

1988 р., за розрахунками фахівців, з 131 млн. чол., зайнятих в народному господарстві, 16 млн. чол. були зайвими з виробництва. Ними покривалася загальна потреба підприємств у робочої сили, як від них потребували людей для сільгоспробіт, збирання території і що інших невиробничих робіт. Чисельність економічно активного населення України кінцю 1995 року становила 24 млн. людина, чи 49% від кількості країни. У тому числі 22 млн. человек (91,8%) були задіяні економіки і 2 млн. людина (8,2%) не мали заняття, але активно його шукали. Офіційно зареєстроване органах служби зайнятості як безробітних 1,6 млн. человек чи 3,2% економічно активного населення. Триває зростання неповної зайнятості (в 1993 року — 5,3%; 1994 року — 6,4% від кількості работающих).

У другій половині 80-х у СРСР була й отримала офіційне схвалення концепція ефективної зайнятості. Не поголовна, а соціально орієнтована зайнятість, основними компонентами якої є: скорочення (ліквідація у майбутньому) важкого, примітивного, некваліфікованої праці; стимулювання гнучких форм зайнятості, що дозволяє можливість забезпечити роботою всіх охочих працювати настільки, наскільки він цього бажають; формування соціального партнерства працюють за наймом з адміністрацією, що передбачає можливість ведення переговорів із умовам й оплати праці; свободу вибору місця роботи з погляду форми власності (держ. підприємство, приватне, кооперативний тощо.); посилення зв’язку оплати роботи з кінцевим результатом, ліквідація принципу сплати вихід, за робоче місце; визнання суспільно повноцінної роботи у сім'ї; запровадження і ліквідація максимуму зарплати. Ефективна зайнятість — це модель розвитку і використання кваліфікованої, дорогою, і мобільного робочої сили в, орієнтоване на переоцінку її зростаючих матеріально-побутових потреб. Велику роль реалізації концепції ефективної зайнятості мають відігравати державна служба працевлаштування, заснований державою Фонд сприяння зайнятості. Необхідно організувати також службу прогнозування процесів, які відбуваються у сфері попиту й пропозиції праці, розробляти програми перетворення всіх форм рівнів освіти і навчання, підготовки й перепідготовки робочих кадрів. Політика ефективної зайнятості є набагато раціональнішій, соціально спрямованої, який відповідає вимогам ринку робочої сили в, що формується. Діяльність керівництва України у роки реформ у бік ефективної зайнятості мала половинчастий, а часто лише декларативний характер. Зокрема це виразилося фактично на підтримці прихованої безробіття, мала метою з одного боку запобігання обвальних звільнень і підтримку хоча б мінімального життєвий рівень людей з іншого боку висновок них далеко за межі системи соціальної допомоги у умовах хронічного дефіциту фінансування. По-друге, нині головною функцією ФСЗ є реєстрація і облік безробітних, яких не можна розглядати як інструмент активної політики ринку праці. ФСЗ розробив комплекс заходів, що міститься у щорічних програмах сприяння зайнятість населення. Проте, як набір цих заходів, і ефект від участі них обмежені. Наприклад, ідея підтримки і шляхом створення робочих місць — лише декларація, якщо суперечить проведеної структурної політиці. ФСЗ неспроможний підтримувати Малий бізнес і Середній бізнес, для цього немає необхідних економічних умов. Чинником збільшення безробіття у суспільстві є політика, спрямовану фінансово-кредитну стабілізацію економіки, утримання зростання інфляції. В усьому світі такий традиційний напрямок внутрішньої політики держави сприяє зниженню попиту робочої сили збільшує армію безробітних. Найперші крок до ринкової економіки вдарили, крім інших, ще однієї сфері відносного соціального добробуту у старій системі господарювання — за повною зайнятості. Проблема ця виключно складна вже тим, що підвалини колишньої економічної системи, що виключало безробіття, у разі, не приховану залученням надлишкових працівників. Важливо, що безробіття, з якою ми сьогодні зіштовхуємося, пов’язана з технічним прогресом чи кризою надвиробництва, як циклічно трапилося в ринковій економіці, і з чинниками, зумовлені глибокими деформаціями у розвитку народного господарства. Коли Заході безробіття виникає за умов надвиробництва товарів хороших і відносної вузькості ринку, результатом чого став і є падіння попиту робочої сили, то наших умовах ситуація інша. Скорочення зайнятості у сучасній Україні пов’язано першу чергу, з катастрофічним падінням виробництва упродовж свого реформ. Слід зазначити, що скорочення ВВП були не спричинити у себе скорочення асигнувань на соціальних програм і різкого падіння життєвий рівень населення. Такий стан утворює базу для структурної безробіття, властивій нашої преобразующейся економіки. І тут, очевидно, про процесі як важкому і хворобливому, а й дуже затяжному, оскільки усунення глибоких структурних перекосів в стислі терміни нереально. Втім, і це усунення не зніме проблему безробіття повністю. Остання лише матиме форми, характерні для зрілої ринкового середовища, у якій вивільнення працівників відбувається передусім під впливом реалізованих пропозицій науково-технічного прогресу і інтенсифікації виробництва. Усунення деформацій народного господарства вимагає форсованого зростання виробництва товарів, появи підприємств, фірм, зокрема підприємств Малого і Середнього бізнесу. За даними ООН у світі цьому секторі економіки зайнято понад 50 відсотків% населення, створюючи у своїй до 60% ВВП. Проте цих підприємств необхідна державну підтримку — пільгові кредити і оподаткування, інвестиції, правову базу, що дозволить швидку віддачу по цепочкам ділову активність насамперед: у виробництві будматеріалів, у будівництві і ремонті, у переробці сільгосппродукції, в конверсії, у сфері послуг тощо. Відмова від установки на повну зайнятість означатиме втрату важливою соціальної гарантії з усіма звідси наслідками. Тут потрібен, а то й повне запобігання такої втрати (це пояснити неможливо), то крайнього заходу, ослаблення породжуваних нею явищ. Необхідний комплекс заходів, що упорядковують процес, які дають безробіттю стати масової, дозволяють ефективно вести перекваліфікацію працівників, підтримуватимуть їх у період пошуку роботи, активно створювати нові робочі місця та т.д., пов’язаний насамперед зі справжньою економічної стабілізацією (поверненню до дореформенному рівню виробництва), а чи не стабілізацією дно якої економічної прірви. Зниження капітальних капіталовкладень у державному масштабі (яке неминуче під час вирішення проблем фінансову стабілізацію та ліквідації дефіциту бюджету) може бути кілька компенсоване енергійної інвестиційної політикою місцевих, регіональної влади. Нині у першу чергу передбачається забезпечити компенсацію втрат надходжень у оплаті. Йдеться перш лише про посібниках безробітним, виплаті підйомних на на новому місці проживання, вихідної допомоги т.п. Питання упирається в джерела фінансування, в поліпшення роботи служб зайнятості, створення системи перепідготовки кадрів, інформаційних центрів, сосредоточивающих дані про надлишках робочої сили й потреби у ній. Нині підприємства виплачують частину власних доходів для формування фонду зайнятості. Ці відрахування, передбачається, будуть витрачатися переважно отримувати допомогу безробітним, на перенавчання кадрів зміст служб зайнятості. Найперспективною й ефективної представляється система економічних пільг підприємствам, які самі утворюють в собі додаткові робочі місця та працевлаштовують высвобождающих працівників, переобучают їх. У нагороду на такі підприємства повинні звільнятися частини податків, отримувати пільгові інвестиції під приріст робочих місць та інші переваги. Якщо ж підприємство (будь-який форми власності) виштовхує надмірну робочої сили, то сума її шести місячного змісту повинна вноситися в муніципальні органи, які перерозподіляють і переподготавливают вивільнених людей. Роботодавця корисно ставити перед альтернативою: створювати нові робочі місця у власному підприємстві чи оплачувати своїх колишніх робочих. Саме такою механізм, до речі, існує у Швеції, де, як і у Японії, безробіття помітно менше, ніж у сусідніх державах із розвиненою ринковою економікою. У законодавстві деяких республік СНД передбачено, що суми коштів, витрачені професійну підготовку й перекваліфікацію працівників, віднімаються з оподатковуваного прибутку. Є надія, що ця міра позначиться процесах подолання масового безробіття. Неправильно вважати безробіття неодмінним атрибутом ринкової економіки. Навпаки, такий економіці, якщо виходити із самих принципів її функціонування, безробітні зайві, оскільки вони є вагомими покупцями. Інша кілька картина становлення ринку, але з воно саме собою викликає незайнятість. Остання все-таки, стосовно нашим конкретним умовам, коріниться у тих засобах розвитку народного господарства, які приймають цивілізовані форми ринку виробництва і деформують економіку сваволею, протиставленим об'єктивним економічним законам.

1.2 Соціальне забезпечення і соціальний помощь.

Існують види стабільної соціальної підтримки певних верств населення та тих категорій населення з боку держави, уряду, суспільства, не пов’язані безпосередньо з надзвичайними ситуаціями. Йдеться людях що є на тривалому чи постійному утриманні держави й суспільства що у основному з допомогою державного забезпечення. А аби допомогти цих людей, гарантувати її необхідною засобами, існує соціальна галузь економіки звана соціальним забезпеченням. Соціальна політику держави може мати різні виміру: економічне, організаційне, правове, власне соціальне, культорологічного, екологічне, особистісне. Тому можлива кількісна і якісна характеристика проведеної державою соціальної полі-тики. Серед цих характеристик об'єктивних критеріїв найважливішу значення мають: практична реалізація соціальної справедливості у суспільстві; облік соціальних інтересів різних груп, і верств населення з погляду дійсного задоволення їх раціональних потреб; звісно ж, соціальна захищеність, як вже зазначалося малозабезпечених прошарків, дітей, пенсіонерів, безробітних, біженців, тяжкохворих і т.д.

Організації соціального забезпечення приймають він піклування про тих категоріях, частинах населення, які у законодавчо встановленому порядку мають правом тривалу чи постійну допомогу в з віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел существования.

Найпоширеніший вид соціального забезпечення — пенсійне забезпечення. Пенсіонерам віком виплачується пенсія, що залежить від стажу праці та рівня зарплати, отримувана пенсіонер до виходу за рахунок пенсій. Однак у кожному разі кожному пенсіонеру гарантована виплата пенсії не нижче мінімального передбаченого законом рівня. Поруч із пенсією від старості виплачуються пенсії за інвалідністю й не залежить від віку і її обумовлені лише становищем здоров’я, неможливістю чи обмеженою можливістю людини здійснювати діяльність. Пенсії виплачуються рахунок коштів Пенсійного фонду, утвореного з відрахувань підприємств та організацій у цей фонд і лише частково з допомогою держбюджету. Принаймні початку ринкових відносин і підвищення господарської самостійності підприємства отримують унікальну можливість створювати власні пенсійні фонди з виплати пенсій своїм работникам.

Крім пенсій із засобів державного устрою і місцевого бюджетів надаються різноманітні посібники та виплати різних категоріях нужденного населення. Посібники і можуть мати постійний, тривалий і тимчасовість. Можливо надання разової, одномоментної соціальної допомоги. Посібники видаються дедалі частіше з метою соціальної підтримки дітей, хворих, престарілих, осіб, позбавлених коштів існування. Виявляється турбота про його літніх людях які мають дітей і рідних, здатних надати їм допомогу. Для таких людей, нужденних як гроші, а й у догляді у наданні послуг, створюються вдома престарелых.

Соціальна допомога виявляється й у вигляді надання людям, сім'ям кредитів для будівництва житла, благоустрій, придбання домашнього имущества.

Поширеним виглядом грошової допомоги учнівської молоді є виплата стипендий.

Особливий вид соціальної допомоги — медичну допомогу. У значної ступеня такої допомоги надається безоплатно. Але навіть багаті країни не здатні повністю покласти витрати охорони здоров’я на плечі державного бюджету, частина медичних послуг і ліки є платними. У період переходу України залучені до економіці ринкового типу неминуче часткове використання коштів населення Криму і підприємств потреби охорони здоров’я на формі платній і медицини. Страхова медицина передбачає формування страхових фондів з заробітної плати інших відрахувань підприємств і закупівельних організацій. Кошти страхових фондів передаються медичним установам, що дозволяє право учаснику фонду звернеться у час за необхідної медичної допомогою раніше оплаченной.

Держава надає значну допомогу безробітним передусім, вона проявляється у вигляді виплат офіційно зареєстрованим безробітним державного допомоги за безробіттям. Особам, втратили роботу, таке допомогу у перші місяці виплачується обсягом, близький до тієї заробітної платі, що вони мали перед втратою роботи. У місяці посібник знижується. Зазвичай прийнято надавати посібник безробітним протягом півроку від часу утрати роботи. Поруч із посібником державного фонду зайнятості витрачає вартість навчання безробітних, допомога їм в оволодінні нової специальностью.

1.3 Соціальне страхование.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до якого входить пенсійне, медичне, страхування від безробіття і від нещасних випадків з виробництва. У розвинених країн Заходу медичне і пенсійне страхування здійснюється через з заробітної плати прибутку на однаковому розмірі. У, наприклад, із метою з зарплати найманих працівників утримується 7,5%. У цій країні соціальні фонди формуються повністю з допомогою держави. У Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати працівника. Кошти з цих фондів направляються спеціальними порадами, в що входять представники трудящих, і підприємців. Допомога за безробіттю надається зі спеціальних страхових фондів. Розмір виплат залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, удругих, від специфічні умови тій чи іншій країни. У першому випадку максимальні суми виплат (від 50 до70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття протягом визначеного періоду. Далі суми виплат зменшуються. У другий випадок береться до уваги період зайнятості, виробничого стажу, фізична здатність праці, час подання допомогу й ін. Так було в Німеччини виробничого стажу має становити щонайменше 6 місяців зайнятості в протягом 3-х років і проінвестували щонайменше 10 тижнів протримала у протягом останнього року стабільна перед втратою роботи. У Франції таким умовою є робота у протягом 150 днів щороку і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги лише виплата внесків у страхової фонд: протягом роки їх частка має бути 26. Україна має, попри існування досить прогресивного закону про зайнятості (мінімальний період праці - 12 тижнів, посібник не нижчу від мінімальної заробітної плати т.д.), виконання соціальних програм постійно наштовхується на хронічне недофінансування — зокрема, затримки виплати допомоги безробітним досягають у регіонах кількамісячної і навіть років. Важливим ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування і перекваліфікації. При запровадження цих програм беруть участь держава й підприємці. Щороку американські фірми витрачають для цієї заходи близько тридцяти млрд. доларів, але кошти надходять від держави. Наприкінці 90-х США пройдуть перекваліфікацію чи навчатимуться близько 50 млн. чол. З метою створення нових робочих місць держава утруднює себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво шляхів, каналізацій тощо. Найближчим часом економічної кризи держава збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподаткування компаній, які створюють робочі місця. Україна має 1994 року послуги з профорієнтації і консультації з працевлаштування отримали більш як 1 млн.человек. За рахунок фінансування з коштів ФСЗ відвернуть звільнення 500 тис. працюючих. У загальнонаціональному масштабі сучасну державу з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати зарплатню такому рівні, щоб темпи його зростання були нижче від подальшого зростання продуктивність праці. І тому здійснюється «політика доходів», активна кредитно-грошова політика та т.д. Таку тактику застосовують приватних фірм, намагаючись зробити, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робочої сили в. Найбільших успіхів у цьому справі досягли США. З 1974 р. незалежності до середини 80-х було створено 23 млн. додаткових робочих місць і заведено роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, чого це час 500 наймогутніших корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні фірми утворили 7 млн. таких місць. Конкретні результати у виконанні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. Останні 100 років у більшості розвинутих країн Заходу тривалість робочого дня скоротилася вдвічі. Винятком з цього правила лише Японія. Японець сьогодні працює у середньому 2150 годин на рік, що у 230 годин більше, ніж у США перевищив на 450 годин більше, ніж у Німеччини, на 400 годин більше, ніж мови у Франції. Скорочення тривалості робочого дня з метою підвищення зайнятості відбувався за Швеції 70-х роках, мови у Франції - в 1982;1983 рр. та інших країнах. Україна має законодавча основа програм захисту населення за перехід до ринкової економіки закладена й у Законі про зайнятості. У Законі передбачено комплекс заходів, вкладених у збереження високого рівня зайнятості, вдосконалення його структури та підтримки ринку (із метою буде поступово формуватися житловий ринок, вдосконалитися інфраструктура ринку праці, посилюватиметься мобільність робочої сили й ін.), зміна структури робочих місць з допомогою вивільнення частини працівників з неперспективних в перспективні галузі й збільшення зайнятості у сфері нематеріального відтворення, підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного рівня робочої силы.

1.4 Регулювання найманого труда.

Однією з елементів соціального захисту населення умовах ринкового економіки є правова регулювання найманої праці, яке здійснюється шляхом законодавчого встановлення рівня зарплати, пенсій, порядку скоєння колективних договорів із відношення до умов праці, оплата робочої сили в, соціального страхування, відпусток тощо. При встановленні рівня заробітної плати у документах Міжнародної Організації Продовольства (МОП) рекомендується враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість житла, соціальних пільг, рівень інфляції, і навіть показники, які впливають до рівня зайнятості. За базу рівня зарплати приймають набір основних товарів та послуг, які задовольняють основні фізіологічні і соціальні потреби окремої людини чи типових сімей різного типу (з однією дитиною, двома та інших.). До цього набору за кордоном включають неоднакові компоненти. У, наприклад, до нього входить оплата найманого житла, близько 20 видів м’ясопродуктів, купівлі 1 уп’ятеро років старого автомобіля та інших. Розмір мінімальної заробітної плати у розвинених країн Заходу становить від 30 до 50% розміру середньої зарплати. У цей показник сьогодні становить 4.5 дол. за годину. Окремий мінімум встановлюється серед молоді. Україна має мінімальний розмір зарплати становить 126 грн. Але тоді як США мінімальний рівень зарплати встановлено з розрахунку, щоб споживання м’яса на рік душу населення становила 80 кг, то Україні під час мінімальну зарплатню можна купити лише 60 кг м’яса в рік, та грошей інші товари та не залишиться. МОП рекомендує 33 кг м’яса на рік, але стільки цього продукту споживається лише у слаборозвинених країнах. З мінімальним рівнем зарплати тісно пов’язаний критерій бідності. Важливим елементом програми соціального захисту є регулювання зарплати незалежно від сфери роботи і професії, форми власності. Так було в розвинених країн Заходу здійснюється пряме регулювання заробітної плати держсекторі. Спеціальним законодавством встановлюються правничий та обов’язки зайнятих в держапараті, військовослужбовців, виборних осіб. Зазвичай, до й ін. країнах Заходу заробітна плата держсекторі нижче, ніж у приватному, але до працівників і кількість службовців першого існує значно більша гарантія зайнятості, більш високі соціальні виплати тощо. Зарплата для найманих працівників регулюється з допомогою колективних договорів і тарифних угод. Більше широке коло питань регулюється колективними договорами. Але вони, крім оплати робочої сили в, фіксуються тривалість робочого дні й відпусток, конкретні гарантії стосовно до місцевих умов праці, доплати за понаднормові роботи, іншого за надання додаткового харчування та інших. У тарифному угоді встановлюються мінімальний рівень заробітної плати тих чи інших галузях, і мінімальні гарантії рівня зарплати до працівників різною кваліфікації. Тарифне угоду з представників підприємства і робітників складається за посередництва держави. Це виступає гарантом його виконання. Проте, насправді така практика склалася проіснувала зовсім недовго, розбившись про амбіції керівників підприємств і профспілок. Нині регулювання відносин працівник — роботодавець здійснюється за допомогою контрактів, трудових угод, що дає широке полі для сваволі адміністрації за умов самоусунення профспілок захисту прав трудящихся.

1.5 Соціальна реабилитация.

Слово «реабілітація» означає відновлення, повернення втраченого. Прийнято казати про відновленні здоров’я, прав поверненні доброго імені. Соціальна реабілітація означає, передусім, відновлення порушеною соціальної справедливости.

Особливо гостро нашого часу стоїть проблема соціальної реабілітації безневинно постраждалих. Будь-кого постраждалого людини шкода, але сумно, коли людина постраждав за власної вини, а безвинно, по злого умислу чи з випадковому збігу обставин. Тому суспільство, держава маєте виявляти особливу піклування про безневинно постраждалих, стали жертвами. Треба робити всі можливе, аби повернути їм втрачене, по крайнього заходу, те, що можна вернуть.

Це насамперед жертви протизаконних репресій із боку державних окремих осіб, сваволі, насильства, порушення прав людини. Особливо сумнозвісний цьому плані сталінський період радянської історії, коли мільйони людей були без будь-яких відносин позбавлені свободи, майна, прав, стали переселенцями, втратили роботу, зазнавали собі тавро хибних обвинений.

Це з іншого боку, жертви війни, втративши здоров’я, які є інвалідами, котрі позбулися притулку. Найбільш важкий збитків на такому випадку принесла людям України, колишнього Радянського Союзу, Велика Вітчизняна війну з німецьким фашизмом, у яких жорстко постраждали десятки мільйонів людей. На жаль, тривають локальні регіональні військові дії різного масштабу, результатом яких є величезних втрат життів, здоров’я людей, майна, і цінностей. І знову у їх жорна потрапляють безвинні люди, які потім потребують реабилитации.

І це особи, жертви катастроф, стихійних лих, аварій. Тільки часткову компенсацію втрат, обумовлених аварією на Чорнобильської АЕС електростанції, поглинула багато сотень мільярдів рублів. Через війну землетрусів, зсувів, затоплень, інших стихійних лих страждають десятки тисяч чоловік, нужденних потім у соціальної реабилитации.

До безневинно постраждалих ставляться інваліди через хворобу, жертви епідемій постраждалі про шкідливості виробництва, що потребують реабилитации.

Через війну міждержавних, міжнаціональних конфліктів збільшується кількість безневинно постраждалих, з’являються мільйони змушених переселенців, які потребують соціального реабилитации.

Все це «безвинно винним» держава, суспільство покликані надавати всебічну допомогу, намагаючись зробити усе можливе задля повної соціальної реабілітації пострадавших.

1.6 Соціальна благотворительность.

Є такі чудові категорії, поняття, властивості як «доброта», «жаль», «співчуття», «чуйність», «що у чужій біді». Вважають, що людина відрізняється від тварин наявністю розуму. Але, ще, щонайменше важливого моменту людину, як вищого істоти наявність почуття любові до ближнього. Недарма одну з найважливіших заповідей християнства говорить: «Люби ближнього свого яко себе». Найбільш шляхетні і шановні у світі люди стверджували, що щастя людини укладено у цьому, щоб зробити щасливими якнайбільше іншим людям, що давати приємніше ніж брати. Якщо й проголошувалися іноді соціалістичні заклинання на кшталт «людина людині - друг, товариш і брат», то нічого, крім формального гасла у яких не содержалось.

У результаті суспільстві виникло стійке переконання, що турбота про інші людях турбота держави, а кожен має піклується лише себе, своєї сім'ї своїх близьких і рідних. Не означає, що доброта, взаємодопомога були взагалі вилучити з побуту. Жалісливі люди завжди і залишалися в будь-якому суспільстві, милосердя виявлялося у багатьох життєвих ситуаціях. Але спостерігалося вона від випадку випадку і у разі був державно шанованим способом мислення й стилем поведінки. Такою була та значною мірою залишається соціальна нравственность.

Слід добре засвоїти становище, чого жодне держава може саме, з допомогою законів, виділення коштів, надання державних форм соціальної допомоги долатиме проблеми соціальної економіки. Завжди за рисою, кордоном офіційної узаконеною, обов’язковій державній допомоги будуть перебуває тис. чоловік, якому здатний ефективно допомогти лише ближній, безпосередньо бачить чужу біду, що виявляє жаль до бідуючим, нужденним, здатний глибше всього зрозуміти, що їм нужно.

Тому соціальна благодійність, що виявляється у цьому, що навколо лише люди безкорисливо, з душевного позиву допомагають іншим, ніж можуть: грошима, речами, послугами, порадами, турботою, лікуванням, розрадою найяскравіший ознака шляхетності, совісті человека.

Звідси зовсім не від слід, що обов’язково допомагати вся і цікава всім, подавати, умовно кажучи, кожному, хто простягає руку. Це навіть за бажанні просто неможливо. Яким є критерій розумних дій у тому відношенні? Звертатися у таких ситуаціях потрібно лише у розуму, до серцю. Поклик душі, совість, внутрішнє переконання підкажуть вам, коли можна пройти миом, варто виявити співчуття, допомогти, якщо ваше душа не очерствела.

Корисними можуть опинитись і поради людей, прагнення слідувати прикладу інших, але твердо засвоїти думку, за якою добро лише мінімальний ступінь твориться зі велінню, вказівкою ззовні, він повинен виникатимуть із власної волі, бажання внутрішнього позыва.

1.7 Турбота про навколишньому середовищі як соціальний процесс.

Людина, люди, суспільство живуть у природному оточенні якого була б неможливою саме життя. Людям життєво необхідні земля, яку вони спираються, де будують, сіють, вода, що вони п’ють, у якій миються, купаються, якої обігрівають, охолоджують, зрошують, повітря, яким вони дихають, природні багатства, використовувані у виробництві та потреблении.

Отож соціальна економіка, вивчає економічні процеси та явища у тісному ув’язці з життям людей, способом мислення й рівнем життя, безсумнівно включає у собі екологічних питань і проблеми. Адже екологія життя й пов’язані між собою узами, стаючи більш і більше тісними. Людина, прагнучи кращого життя, настільки глибоко трансформував і немилосердно експлуатував природу, що таке життя від прийняття цього стало набагато гірше і небезпечнішою, здатна бути і більш короткой.

Тому найактуальніша соціальна завдання у встановленні розумного рівноваги тим часом, що ми беремо від природи, наскільки втручаємося у ній, і тих, що ми даємо природі, наскільки охороняємо захищаємо, відновлюємо його в ім'я життя сьогодення й майбутніх поколінь. Усе це разом узяте утворює предмет і той економічної екології та соціальній экономики.

Усвідомлення значимості екології проявляється у безперервне збільшення коштів, виділених на охорону здоров’я та відновлення довкілля державному та місцевому бюджетах, бюджетах підприємств. Разом про те поки цих коштів замало запобігання руйнівної впливу виробництва на природу, у зв’язку з ніж екологічна ситуація у ряді зон України ухудшается.

Зазвичай наслідки зневажливого ставлення підприємств і до природі, навколишньому середовищі виявляються не відразу. Ті хто допускає шкідливі викиди в повітряне середовище, забруднює відходами грунт, і воду, несхильні сприймати свої дії як соціальні які завдають збитків життя і здоров’я людей. І коли виявляються важкі соціальних наслідків таких дій, суспільство піднімає тревогу.

З сказаного слід, що охорона та своєчасне відновлення довкілля мають розглядатися як складова частина соціальної економіки та соціальної политики.

1.8 Служби соціальної допомоги за рубежом.

Соціальна допомога виявляється муніципалітетом, біля якого поживає або перебуває нужденний людина. Це робить соціальний відділ у складі муніципальної адміністрації - соціальної помощи.

Муніципальний відділ соціальної допомоги то, можливо зрозумілий як державна установа, яке виконує такі суспільно важливі завдання: він веде роботу, що попереджтиме розвиток соціальних проблем, здійснювати страхування людини, допомагаючи йому уникати у житті важких соціальних обставин. Він є частиною місцевої адміністрації на рівні комун і. Соціальна робота ввозяться межах обов’язків відділу соціальної допомоги з урахуванням законом і суворо за законом. Увага зазвичай звертається ми такі проблеми:. Забезпечення фінансову допомогу конкретних людей, сім'ям, які мають достатніх засобів, щоб утримувати себе матеріально, і/або тим, котрі мають права на матеріальну допомогу, надану іншими агентствами.

(наприклад, посібник безробітним, пенсія від старості і т.д.).

Базуючись на законі, ця допомогу об'єднується з консультуванням із єдиною метою допомогти клієнту стати самостійним. Це правда звана «допомогу для самодопомоги»;. Допомога й підтримка батьків, які мають й виникають проблеми у забезпеченні достатньої піклування про своїх дітей. Там, якщо надана допомогу не призводить до позитивних зрушень, дитина (чи діти) вкладаються у вдома прийомних батьків або установи;. Допомога злоупотребляющим алкоголем і наркотиками, проведення відповідної роботи у суспільстві зменшення залежність від них; надання різних видів допомоги людям, сім'ям, які потребують додаткових посібниках внаслідок непрацездатності, старості або якихто інших причин.

Більшість відділів соціальної допомоги невеликі, у яких трудяться від 10 до 20 работников.

Стає звичайною справою поділ різних функцій і постачальники послуг, які пропонують працівники соціальної допомоги. Соціальні працівники можуть спеціалізуватися лише з працювати з дітьми і спостереженні за батьками, чи наданні матеріальної допомогу й консультуванні, чи підтримці сімей з важко хворими людьми — інвалідами, на роботи з старими, нарешті, як консультанти особам, які залежать від алкоголю і наркотиків. Законодавчої основою діяльності відділів соціальної допомоги є закону про соціальної допомоги (1991 р.), цілями якого є:. сприяння підвищенню економічного соціального забезпечення, поліпшення умов життя людей, опинилися у складній ситуації, підвищення ступеня рівності у суспільстві та попередження соціальних проблем;. розвиток здібностей людей, дозволяють жити самостійно, вести активну повноцінне життя у тому оточенні (общине).

Першорядне увагу закону звернуто створення мережі забезпечення особи у суспільстві. Основний наголошується виховання в людини здібності, що він зрештою, міг уникнути економічної допомоги із боку служб соціального забезпечення, міг допомогти самому собі. Закон жадає від соціального працівника, приймаючої заяву про допомоги, провести велике вивчення у тому, аби з’ясувати потреба заявника у допомозі і, чому він став, залежний від соціального допомоги. Зібрана інформація мають забезпечувати основу у загальне зміни ситуації заявника і необхідна в наданні допомоги. Фахівцю відділу щоразу, коли вивчається проблема людини, треба враховувати також індивідуальні чинники (фізичний розвиток, стан здоров’я, інтелект, почуття, психіку, минулі заняття), міжособистісні чинники (взаємовідносини заявника з важливими йому людьми, включно з членами сім'ї, сусідів, друзів для роботи, шкільних товаришів), соціальні чинники (основні тенденції суспільства, що впливають матеріальний добробут заявника, побутові умови, робота, освіту т.д.).

Потому, як соціальний працівник становитиме картину труднощів заявника, він починає працювати у напрямі вирішення проблеми, забезпечуючи інформацію, рада та контроль у вигляді забезпечення заходів підтримки та інших форм соціальної помощи.

На додачу до обов’язків радити, поспостерігати на межах його відповідальності, соціальний працівник зобов’язаний консультувати, охоплюючи все питання соціального характеру, починаючи з інформації про державних підприємств і приватних програмах соціальної допомогу й закінчуючи питаннями суто особистого характеру. Від соціального працівника очікують ради з найрізноманітнішим проблемам.

Людина може вимагати, щоб надали соціальної допомоги, коли самого він «неспроможна забезпечити своє власне утримання». Допомога повинна опинятися незалежно від цього, справді чи ні заявник відповідальний створення існуючої складній ситуації. Соціальна допомогу надається, якщо наявний одне з двох представлених проблем:. у заявника відсутні кошти, щоб забезпечити своє власне утримання;. заявник неспроможний піклується себе і давно потребує допомоги після виходу чи надзоре.

Вимоги про надання матеріальної допомоги є необхідною підставою його надання. Усі потенційні носії повинні, передусім, вживати наявні вони можливості, що спробувати самим забезпечити себе. Ця обов’язкова попередню умову: вони мають використати всі можливості колись, ніж заявити необхідність соціальної допомоги. Соціальний працівник зобов’язана з’ясувати, справді чи ні клієнт проти неї отримати соціальну підтримку, муніципальне житлове призначення, аванси й інші державні посібники. Дієздатний людина зазвичай, у змозі забезпечити своє зміст. Якщо безробітний потребує економічної допомоги, то соціальний працівник повинен, у перших, спробувати допомогти людині знайти роботу, щоб в такий спосіб той сам міг утримувати. І тут відділ зайнятості стає союзником, з яким співпрацює відділ соціальної допомоги, аби допомогти заявнику знайти підходяще занятие.

Економічна допомогу може бути людині, котрий досяг 18 років. Ця фінансову підтримку покриває Витрати харчування і житло, місцевий громадський транспорт, підписку на газети і телебачення, одяг, обслуговування (включаючи ліки), плату за телефон, дозвілля. Вартість житла повинна підтверджуватися документами. Грошова допомогу зменшується, якщо в заявника є джерело доходів. Заява про економічну допомогу робиться у письмовій формах, всі доходи і витрати фіксуються так само. Економічна допомога надається як субсидія і вимагає возмещения.

Відділ соціальної допомоги може вимагати інформації і документи про матеріальне становище заявника: дані про доходи, банківські документи, документи про витрати життя тощо. Якщо буде надано неправильна чи неповна інформація, заявнику можуть повернути тому виплачені деньги.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Підтримка економічних, політичних лідеріва і соціальних умов є базис для стабільності суспільства. Будь-які зміни у однієї з цих сфер відразу ж потрапляє віддзеркалюється в інших. Як ми знаємо з історії, ігнорування цих зв’язків веде соціальної дестабілізації. З іншого боку, зміни у цієї структурі необхідні дальшого поступу суспільства. Поліпшення життєвих умов населення — ось найчастіше мета реформ. Однак у Україні життєві умови різних груп змінилися до найгіршого. У цих змін потреба у соціальної підтримці населенню різко зросла, і продовжує зростати по цей день.

Загальний аналіз показав, що служби соціальної допомоги є невід'ємною частиною соціальної полі-тики сучасної Української держави. Їх необхідність — питання, який вимагає обговорення, їх ефективність — проблема сучасної України. В наявності такі недоліки соціальних служб в України, як:. зациклення роботи лише з «соціально незахищеніших шарах населення», тоді як інші великі групи людей залишаються поза увагою;. відсутність єдиної соціальної полі-тики;. низька (скоріш недостатня) кваліфікація соціальних працівників;. убогий набір соціальних послуг; розвиток соціального неравенства.

Крайня ступінь нерівності може призвести до нестабільність у суспільстві, соціальних вибухів, руйнації продуктивних сил. Тож у цивілізованих суспільствах політичних структур ведуть політику щодо пом’якшенню соціального нерівності, створення умов задоволення хоча б мінімальних потребує матеріальних та духовних потреб людей, яка досягається шляхом податкової політики, розширенням і поглибленням Школі соціальної роботи по захисту найбільш малозабезпечених верств населения.

У разі кризового стану Українського реріхівського товариства ні теоретично, ні тим паче практично неможливо ставити завдання ліквідації нерівності. Йдеться повинна бути про запобігання його крайнощів, тобто. не допущень глобальної поляризації соціальних груп, верств населення та класів щоб уникнути соціального вибуху, і забезпечити стабільність в обществе.

Політики розуміють вибухонебезпечність цій ситуації. Робляться певні кроки на її запобігання. Але ці кроки часто непослідовні, а вжиті заходи є далеко ще не повними і, саме головне, погано реализуются.

Немає сумніву у цьому, що з порівняльного аналізу змісту соціальної політики різних держав дозволяє значно збагатити теорію і практику цієї бурхливої діяльності. У той самий час під час освоєння закордонного досвіду в сфері соціальній підтримки необхідна за повною мірою враховувати історичні умови і національні особливості України. Треба пам’ятати вже сформовану нашій країні (і має минулого) систему соціального забезпечення населення, і навіть, природно, особливості культури, менталітету, життя української спільноти, розумно доповнюючи її нововведеннями, з новій суспільно-політичній ситуації. На майбутній доступний для огляду період доцільно збереження переважно державну соціальну допомогу у сфері охорони здоров’я, розподілу житла тощо. насамперед для незаможних і забезпечених верств населения.

Відомо, що у різних країнах, склалася різна система надання соціальної допомоги «слабким «верствам населення. Якщо, приміром, США робиться акцент на приватний сектор, громадські організації, благодійність, то переважно країн Європи головну роль вирішенні цих проблем вирішує государство.

Щодо України, то тут слід віддавати перевагу державі як оскільки приватний сектор, комерційні фірми та інші недержавні структури досі були слабкі й не розвинені (сьогодні про них цього скажеш), а й оскільки вони у значної своєї частини недостатньо цивілізовані, криминальны.

Не заявляю, що «вони краще», мені випала у вигляді - «вони вийшло». При науковому підході і тверезому контролю над ситуацією, виконанні всіх рекомендацій теоретиків і практиків Школі соціальної роботи, стабільному фінансуванні в України", то може бути досягнуть високий рівень соціальної допомоги населению.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ИСТОЧНИКОВ.

Макконнел До., Брю З. «Економікс» Республіка, 1992 р. Світ в цифрах. СНД Стат. — М., 1997. Орлов А. «Погрози у сфері, їх діагностика, і можливості їх попередження» Питання економіки, № 1, 1995 р. Павленок П. Д. Теорія й методику Школі соціальної роботи. — До., 1995. Павленок П. Д. Основи Школі соціальної роботи. -До.: ИНФРА-М, 1998. Країни світу. Короткий політико-економічний довідник. — М.: Інтеркнига, 1996. Україна-2000 і країни світу. — До.: ПЦ Держкомстату України, 1997.