Проблема єдності єврейського народу радянських антисіоністських изданиях

Національне питання був однією з головних пунктів політичної програми більшовицької же Росії та СРСР. Рішення єврейського питання було однією з основних завдань державної національної політики. Проблема єдності єврейського народу, як і проблема визнання євреїв окремої нацією, займала важливе місце у роботах політичних діячів і учених на той час. Лідер більшовицької партії глава держави, В.І. Ленін, у своїй полеміці з Бундом (Загальним єврейським робочим союзом Литва, Польщі й Росії, нинішньому у вересні 1897 року, пізніше влившемся в російське соціал-демократичний рух), вимагали виділення території для створення єврейської соціалістичної республіки, я виступав проти цього, пояснюючи умови та вимоги тим, що євреї є особливим народом і в усьому світі, крім Галичини та Росії, давно асимілювалися. У Росії її, з його думці, євреї є нічим іншим, як касту, тому проти «ассимиляторства» можуть кричати лише єврейські реакційні міщани, хотіли б повернути тому колесо історії, примусити її йти немає від порядків Росії і близько Галичині до порядків Парижа і Нью-Йорку, а навпаки" /8/. Відповідно, «ті евреи-марксисты, які зливаються на інтернаціональні марксистські організації з російськими, литовськими, українськими та ін робітниками, вносячи свій внесок (і по-російському і по-єврейському) для створення інтернаціональної культури робітничого руху, ті євреї - всупереч сепаратизму Бунду — продовжують кращі традиції єврейства, борючись проти гасла «культури» /8/. У своїй роботі Ленін: «Цілком необгрунтована у науковому відношенні ідея про Особливе єврейському народі реакційна зі свого політичному значенням» /9/. Він існування єдності єврейського народу, оскільки вважав євреїв народом, мотивуючи це тим, що вони немає території, ні спільної мови, а «характерні риси євреїв немає такого, що мало на собі відбиток національності» /9/.

Значну увагу національного питання приділяв і І.В. Сталін. Його точка зору багато в чому схожа з ленінської, якщо Ленін, прагнучи до встановлення диктатури світового пролетаріату, я виступав проти сепаратизму і націоналізму взагалі, його «наступник» намагався осмислити як позитивну, і негативну роль «справі світову революцію» кожної окремо взятому нації. Отже, що саме думав Сталін євреїв? «У євреїв немає що з землею широкого стійкого шару, природно тримає купи націю як як його остов, а й як „національний ринок“. З 5−6 мільйонів російських євреїв лише 3−4% пов’язані однак з сільське господарство. Інші 96% зайняті у торгівлі, промисловості, в міських закладах державної і, взагалі, живуть у містах, причому розсіяні Росією в жодній губернії не становлять більшості. Отже, вкраплені в инонациональные області у ролі національних меншин, євреї обслуговують, переважно, „чужі“ нації, вищі як промисловці і торговці, як і люди вільних професій, природно пристосовуючи до „чужим націям“ себто мови та іншого. Усе це… веде асимілюватися євреїв» /11/. Сталін вважав, що крім релігії, незвичайного історичного минулого і «деяких залишків національного характеру» /11/ в євреїв нічого спільного не залишилося. «Що це, наприклад, за єврейська нація, що складається з грузинських, дагестанських, російських, американських та інші євреїв, члени якої розуміють одне одного (кажуть говорять різними мовами), існують у різних різних частинах земної кулі, ніколи одне одного не побачать, будь-коли виступлять спільно, ні з мирне ні з час?!» /11/ - писав он.

Позиція Леніна, отримавши розвиток на роботах Сталіна, лягла в основу пізніших праць вчених і публіцистів по цій проблемі, хоча мети дискредитації євреїв для суспільства змінилися у зв’язку з утворенням 1948 року державу Ізраїль. Якщо 20-ті роки сіоністське рух бралося, як одна з численних ворожих буржуазних течій, то в 50-х — почали з’являтися публікації про загрозу сіоністського змови. Сіонізм розглядався, передусім, як рух антикомуністичне, родинне фашизму, намагається підірвати підвалини соціалістичних держав. Радянські влади було також стурбовані можливістю масової еміграції, у Ізраїль, у зв’язку з зрослої сіоністської агітацією. Завдяки вищезгаданим причин, у СРСР з’явилася пласт літератури антисіоністського характеру, у якій поряд з іншими темами, присвяченими єврейських питань і сіонізму, обговорювали і проблему єдності єврейського народа.

Так було в книзі Ю. С. Іванова «Обережно: сіонізм!..», вийшла двохсоттисячним накладом витримала кілька видань, куди посилалися багато авторів, позиції сіоністів представлені так: «Притупити класове свідомість єврейських трудящих, примусити їх у цьому, що єврейський товстосум ближче ним духові та цілям, ніж російська чи німецький робочий, протиставити євреїв всім народам, як антисемітів, заронити недовіру, а за можливості й розвинути ненависть до неєвреїв, змусити підкоритися волі новоявлених „месій“ (тобто. сіоністів) — саме з цими цілями було висунуто ця порочна наскрізь фальшива концепція. Запровадженню думку про „вічності антисемітизму“ до тями єврейських трудящих сіоністи завжди надавали першочергового значення. Одряхлілий Яхве та її недбайливий неможливо появлявшийся посланник було неможливо вже у повною мірою виправдовувати на нову епоху покладені ними надії (звідси, як ми бачили, говорили самі сіоністські лідери). Тому істинним богом, дійсною надією на успіх, фактичної ставкою життя сіонізму стали щодо його лідерів антисемітизм, гоніння проти євреїв» /6/.

У працях Ю. С. Іванова, Е.С. Євсєєва, М. Б. Митина та інших про антисемітизмі говориться, як про основне пособнике сіоністів та керівництво нібито останні іноді навіть допомагають антисемітів, для досягнення своєї мети. Що саме стосується єдності єврейського народу, то своєї книжки Іванов наводить цитату Леніна, цитирующего, своєю чергою, Альфреда Накэ, у якій говориться у тому, що євреї уявити не можуть собою єдину націю, через відсутності в них території Польщі і спільної мови. Проте, відмовляючи в існуванні єврейської нації, він, тим щонайменше, говорить про яке почалося 1948 року і ще минулому процесі формування ізраїльської нації, представники якої від євреїв країн диаспоры.

Звернімося до іншого роду літератури, створюваної на допомогу лекторам і написаної чітким мовою без емоцій і «ліричних відступів», виражають ставлення до оскільки він розглядався предмета. Однією з таких посібників була брошура М. Б Митина «Сіонізм — різновид шовінізму і расизму». Тут бачимо ясне послідовне виклад матеріалу, що дає однозначний, ідеологічно вивірений підхід вирішення проблеми. Автор виділяє дві тенденції історія єврейських громад: «тенденцію до замкнутості й тенденцію до срастанию з життям тій чи іншій країни й переважної у ній народності» /10/, першу у тому числі вважає реакційної, друга ж, на його думку, історично довела свою правомочність і прогресивність. Саме першу тенденцію, за його словами, сіоністи вважали основою дозволу єврейського вопроса.

Наводячи марксистське визначення нації, Митин спростовує можливість віднесення до неї євреїв, мотивуючи тим, такі використовувані сіоністами аргументи, як «історичне минуле», «єдиний дух», «єдина боротьба» і «єдина релігія» неправомочны, оскільки є ознаками нації. Він свідчить, що, живучи однієї економічної і політичною життям з іншими народами, євреї асимілювалися і нічого спільного, що могла б говорити, у користь «єдиній усесвітній єврейської нації» в них осталось.

Багато літератури антисіоністського характеру видавалося в Україні, де мешкала найбільша єврейська громада у СРСР, існувала ще до революції. До авторам подібних видань ставляться Л.Є. Беренштейн, Т. К. Кичко, Р. М. Бродський, О.Я. Красівський, А.І. Едельман і другие.

Л.Є. Беренштейн у своїй книжці «Приреченість політики і практики сіонізму» послідовно доводить неспроможність теорії сіоністів про єдності євреїв усього світу. Заперечуючи чистоту «єврейської нації», він говорить про тому, що євреї ведуть свій родовід від різних народів, наводячи як підтвердження своїх слів й з Біблії. На його думку, «ніякої „виняткової“, „богоизбранной“, „найвищої“, „найчистішої“ єврейської нації насправді ніколи було, й не існує існувати не може» /3/. Його буква стверджує, що усталені озброєння сіоністами ідеї про значимості етнічних чинників (тобто те, що склалося у житті тієї чи іншої народу надувалася протягом багатьох тисячоліть під впливом загальних умов його розвитку), у яких виявляються «сила первородної прив’язаності» і «емоційне згуртування», — від початку неправильні, оскільки «у процесі формування націй етнічне своєрідність була одна, проте головним і вирішальним, із чинників формування та розвитку» /3/. Беренштейн звертає увагу, що «по фізичним даним європейські, індійські, єменські і ефіопські євреї відрізняються одна від друга більше, ніж тевтони, слов’яни та жіночі романи…, але з тих щонайменше ідеологи сіонізму стверджують, що у Ізраїлі відбувається „консолідація“ єврейського населення як нації» /3/.

Р.М. Бродський і О.Я. Красівський у роботі «Істинне обличчя сіонізму», розмірковуючи з цього ж тему, критикують твердження сіоністів у тому, що з євреїв відсутні класові протиріччя. «Для євреїв, мовляв, не має значення різниця у майновому становищі, бо всі вони, по словами сіоністів, складають у межах єдиної нації загальну сім'ю, є друзями й братами, об'єднаними загальними інтересами, й разом протистоять оточуючим ворожим народам» /4/, — пишуть вони. Вони, подібно Ю. С. Іванову, кажуть, що «в зусиллях довести „єдність євреїв“ і існування „всесвітньої єврейської нації“ сіоністи домовилися до затвердження, під нацією слід розуміти сукупність людей, объединяемых боротьбою проти загального ворога» /4/.

Завершуючи короткий огляд української антисіоністської літератури, згадаємо про виданні, яка вийшла Ужгороді під назвою «Кому служить «богообраність». Автор, А.І. Едельман, насамперед свідчить про неспроможність догми «богообраності» у відповідь, у тому, що «вона узята на озброєння ідеологами сіонізму, які, політизуючи догми іудаїзму, штучно створюють міф про «всесвітньої єврейської нації», що визнають навіть буржуазні критики сіонізму» /12/. Потім він порівнює ідею «богообраності» із нацистською теорією «расової релігії», що полягає у тому, що «релігія проростає з расової душі, а «душа коріниться у крові» /12/. На відміну від якого вже згаданих авторів, Едельман вважає, що подібність між євреями різних країн і континентів пояснюється лише тим, що, «за умов вікової замкнутості й обмеження прав, вони склалися схожі звичаї і чесноти» /12/.

Наступну книгу, яку йтиметься, належить Е.С. Євсєєву і відома за двома різними назвами: «Фашизм під блакитний зіркою» (видання 1971 року) і «Расизм під блакитний зіркою» (1981 рік). Вже з найменувань видно, як автор ставився до сіоністському руху і євреям. Отже, що хоче донести її до нас Євсєєв? «Дані низки досліджень різних груп населення, відомих під загальним назвою „євреї“ і світом живих за сто країнах, показують, що цим групам до створення 1948 року державу Ізраїль був властиво нічого спільного, крім релігії. Але релігія — це основа народу, а тим паче нації. Релігійна спільність будь-коли давала у результаті народності, народу чи нації» /5/. У цілому нині, подібно іншим авторам, він свідчить про асиміляції євреїв як про величезною небезпеку стратегії сіонізму, про расистських похилостях сіоністів тощо. буд. Ось як підходить Євсєєв до проблеми єдності єврейського народу: «До сіоністських конгресів і чекає появи сіонізму у вигляді організації, навіть релігійні зв’язок між окремими єврейськими громадами, що у відповідних країнах, або не мали місця та були для євреїв чимось сполучною чи цементуючим на щось більш-менш певне, у якуто світову спільність, хоча б і базі релігії. Отже, можна говорити про етнічних групах, причому кожен окремо взятій країні і кожному континенті окремо, які мають різні соціальні, економічні та культурні особливості, зокрема й расові аспекти» /5/.

Завершимо огляд антисіоністської літератури книгою доктора філософських наук з Махачкали Л. Х. Авшалумовой «Реакційна сутність сіоністської ідеології». У роботі приділяють значну увагу татам, котрі мешкають у Дагестані. «Видаючи релігійну спільність за національну, сіоністи, всупереч історичну правду, нації, марксистсько-ленінському підходу до визначенні нації, вищі народності, намагаються навіяти татам-иудеям ідею нібито ізраїльському походження їх далеких предків, уявити, в такий спосіб, Ізраїль їх «історичної батьківщиною» /1/. Посилаючись на теорію професора національного університету Мексики Хуана Комаса, автор ділить євреїв, що у різних країнах ми такі групи: 1) нащадки євреїв, емігрантів з Палестини; 2) нащадки від союзу між євреями та інші етнічними групами і трьох) євреї лише з релігійною ознакою. Авшалумова називає ідею «всесвітньої єврейської нації» «сіоністським міфом» і характеризує її як «безглузду і сміховинну» /1/.

Отже, бачимо, що проблему єдності єврейського народу турбувала як політиків, зайнятих дозволом національних питань, і вчених і літераторів 50−80-х років, цілі яких переважно полягали в дискредитації сіоністського руху, і євреїв у власних очах широкого загалу. Однак у цілому вона не не знайшла свого рішення на працях вищезгаданих авторів, бо ті, підкоряючись загальної ідеології, за До. Марксом і У. Леніним, кожен по-своєму намагалися довести неспроможність теорії єдності євреїв, «змагаючись» методів антисіоністської пропаганди, і через небажання суперечити «авторитетів» зовсім на прагнули з’ясувати правду.

Литература

Авшалумова Л. Х. Реакційна сутність сіоністської ідеології. Махачкала: Дагкнигоиздат, 1982, сс. 6, 63.

1. Антисемітизм у союзі. Його корені і наслідки. Иерусалим:

Бібліотека — Алію, 1979.

2. Беренштейн Л.Є. Приреченість політики і практики сіонізму. Киев:

Вища школа, 1980, сс. 55, 60, 63.

3. Бродський Р. М., Красівський О.Я. Істинне обличчя сіонізму. Львов:

Каменяр, 1983, з. 11.

4. Євсєєв Е. С. Расизм під блакитний зіркою. Саратов: Приволжское книжкове видавництво, 1981, сс. 22−23, 28.

5. Іванов Ю. С. Обережно: сіонізм! Нариси з ідеології й практиці сіонізму. М.: Политиздат, 1970, сс. 48−50.

6. Кичко Т. К. Модернізація іудаїзму у системі ідеології сіонізму. Киев:

Знання, 1974 (укр. языке).

7. Ленін В. Критичні нотатки з питання; на право націй самовизначення… М.: Политиздат, 1990, сс. 9−12.

8. Ленін В. про питанні і національну політику. М.:

Видавництво політичної літератури, 1989, з. 66.

9. Митин М. Б. Сіонізм — різновид шовінізму і расизму. М.: Общество.

«Знання» РРФСР, 1972, сс. 9−10.

10. Сталін Й.В. Національне питання. Л.: РКПО «Русь», 1996, сс.19;

20, 40. Едельман А.І. Кому служить «богообраність». Ужгород: Карпати, 1985, сс. 8, 14, 26−27.