Интеграционные процеси у Західному Европе

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ РФ.

РОСІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

САРАТОВСЬКИЙ ІНСТИТУТ (ФИЛИАЛ).

по міжнародним економічним отношениям.

ТЕМА: «Інтеграційні процеси в Европе».

Выполнила:

студентка 2 ВЭД.

Єрмоленко Ю. А.

№ ВДВ — 1 009.

Проверил:

Федоров Б. П.

САРАТОВ, 2002.

Введение

…3.

ГЛАВА 1. Міжнародна економічна інтеграція …6.

1. Об'єктивні основи та етапи економічної інтеграції …6.

2. Особливості розвитку західноєвропейської економічної интеграции.

…10.

3. Європейська асоціація вільної торговли…15.

ГЛАВА 2. Особливості розвитку Західноєвропейської економічної интеграции…19.

2.1. Інституційне оформлення західноєвропейської интеграции.19.

2. Єдиний внутрішній ринок ЄС умовах нової валюты…22.

ГЛАВА 3. Економічні відносини Росії із ЕС…27.

1. Економічна та фінансова політика керівництва ЕС…27.

2. Політика економічного співробітництва в ЄС з країнами Східної Європи і сподівалися Россией…29.

Заключение

…35.

Список литературы

…36.

Розвиток інтеграційних процесів є важливим характеристикою сучасного світового господарства. Процеси міжнародної економічної інтеграції помітно активізувалися у другій половині ХХ століття у різних регіонах земного шара.

Міжнародну економічну інтеграцію (МЭИ) можна з’ясувати, як процес хозяйственно-политического об'єднання країн з урахуванням розвитку глибоких стійких взаємозв'язків й міжнародного поділу праці між національними господарствами, взаємодії навчальних відтворювальних структур в різних рівнях й у різноманітних формах.

Інтернаціоналізація господарському житті у другій половині ХХ століття стала провідною тенденцією розвитку сучасного світового господарства. Один із основних тенденцій глобальної інтернаціоналізації світового господарства як результату розвитку міжнародної поділу праці та міжнародної кооперації виробництва проявляється у освіті великих зон впливу тієї чи іншого держави чи групи — найбільш розвинутих країн. Ці країни й групи держав стають своєрідними інтеграційними центрами, навколо яких групуються інші держави, створюючи своєрідні материки в океані світогосподарських связей.

На межі 1999 р. за умов господарської діяльності багатьох країнах Європейського Союзу (ЄС) сталися кардинальні зміни. На місце безлічі національних валют прийшла єдина європейська грошова одиниця (євро), що заміняє ці валюти переважають у всіх сучасних функціях від грошей і переважають у всіх ділових операций.

1 січня 1999 року увійшло історію як дня народження нової валюти — євро. Протягом трьох років вона існувала лише відчутною, електронній формі. Але потім у зверненні з’явилися нові банкноти і монети, а знайомі багато десятиліть німецька марка, французький франк, італійська ліра, голландський гульденом, бельгійський (і люксембурзький) франк, іспанська пезета, португальський ескудо, ірландський фунт, австрійський шилінг, та фінський марка безслідно зникнуть, залишившись лише анналах економічної истории.

Створення одинадцятьма державами європейського Союзу єдиної колективної валюти — це одномоментний технічна операція, така, скажімо, пережитому нами 1998 року обміну старих рублів налаштувалася на нові. У на відміну від російської деномінації запровадження євро має три глибоких виміру — минуле, сьогодення та будущее.

Єдина валюта — це найвищий з досягнутих на сьогодні етапів інтеграції. Інтеграція, своєю чергою, є апогей тривалої історичної еволюції Західної Європи — її економіки, соціальних відносин, політичного устрою, Європа ішла євро майже два тисячі років. На межі 1999 р. за умов господарської діяльності багатьох країнах Європейського Союзу (УС) сталися кардинальні зміни. На місце безлічі національних валют прийшла єдина європейська грошова одиниця (євро), що заміняє ці валюти переважають у всіх сучасних функціях від грошей і переважають у всіх ділових операций.

Такий крок істотно просуває вперед процес інтеграції, бо складаний єдиний внутрішній ринок ЄС не міг спиратися різні грошові системи, залишаються у національному підпорядкуванні. Це зберігало б у середині ЄС очевидні розбіжності у організації кредитів, розрахунків, курсової політики, отже, і з цим валютні ризики, затримки платежів, розбіжності у податках та ціни і разнобои у зовнішній валютної політиці. З переходом до євро ЄС перетворюється на потужну і консолідовану валютну зону, здатну додатково стимулювати економічного зростання, помітно знизити операційні витрати підприємств на рівних змагатися з американським доларом і йеной. Саме тому європейський бізнес, особливо великий, від початку активно підтримав перехід до нової валюти. А втім, її позитивно прийняв і думку стран-участниц.

ГЛАВА 1. Міжнародна економічна интеграция.

1. Об'єктивні основи зовнішньої і етапи економічної интеграции.

Економічна інтеграція створює умови з метою прискорення інтернаціоналізації виробництва країн — учасниць цього процесу, вирівнювання їх основних соціально-економічних параметрів. Схематично процеси, які ведуть економічної інтеграції, можна сформулювати наступній взаємопов'язаної (із другого зв’язком) ланцюжком: розвиток продуктивних сил міжнародний поділ праці інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розрахована з урахуванням стандарту купівельної спроможності, де за базу прийнята середній розмір для 15 країн ЄС, розподіляється так. Вище від середньої перебувають Люксембург — 169, Данія — 116, Німеччина — 111, Австрія — 108, Франція — 108, Нідерланди — 107, Італія — 103, Швеція — 101. Нижче: Фінляндія і Великобританія — 96, Ірландія — 93, Іспанія — 77, Португалія -67, Греція — 66.

Бюджет ЄС має спеціальні шість статей, призначені для фінансування економічної політики Співтовариства, зокрема дві їх — безпосередньо щодо забезпечення розвитку промисловості через відповідні фонди. Наприклад, за 57-ю статтею «Структурні дії «фінансуються фонди соціального, регіонального розвитку, сільського господарства та Фонд згуртування (вирівнювання соціально-економічних показників). Останній передбачено тих країн — членів ЄС, у яких величина ВНП душу населення вбирається у 90% середнього показника по Спільноти. У списках одержувачів підтримки значаться Греція, Іспанія, Ірландія і Португалія. За статтею «Внутрішня політика «фінансуються заходи щодо поліпшенню конкурентоспроможності європейської промисловості, коли в 50 до70% коштів виділяється для наукових досліджень. (Відомо, що кінець 80-ті і початок 90-х рр. характеризуються певної економічної стабілізацією (і навіть зростанням) за умов посилення західноєвропейської інтеграції. Насамперед намітилася тенденція до зростання капіталовкладень в промислового виробництва. При зниженні інфляції скорочуються показники дисперсії цін (ступінь відхилення від середній рівень ціни на Співтоваристві) і зростання грошової маси. Так було в початку 80-х рр. дисперсія цін залишала близько 8% до ЄС, а до 1990 р. становить 3%. Зростання грошової маси як уповільнився і зблизився з темпами економічного зростання, а й став більш однаковим, тобто. з не меншою дисперсией. Коли на початку 80-х рр. розрив голосів на зростанні грошової маси становив 4,1%, то 1989 р. — близько 3%. Це було вирішальним передумовою становлення «загальноекономічного економічного простору» та підписання Маастрихтського договору грудні 1991 р. Таким чином, у Європі робляться реальні кроки щодо рішенню головного завдання її об'єднання — створенню єдиного Європейського внутрішнього ринку при гарантування воєнної безпеки у Європі колективного лідерства (при партнерство зі США можуть в мире).

2. Політика економічного співробітництва в ЄС з країнами Восточной.

Європи і сподівалися Россией.

Тривалий період ідеологічного, економічного і военнополітичне протистояння двох громадських систем на європейському континенті визначив і різний підхід, теоретичне розуміння й саму практику забезпечення організаційно-структурних та знайти економічних систем господарювання, зокрема й за умов інтеграційних процессов.

Колись економічно розвинених країн колишнього «соціалістичного табору (НДР, Чехословаччина, Угорщина), котрі входили до чільної десятки за рівнем населення, виявилися перед складних соціально-економічних і політичних проблем. Одначе замість об'єднання з іншими Східної Європи з подолання кризи вони пішли шляхом згортання економічних відносин із Росією і прагне до склад західноєвропейського економічного і військово-політичного Сообщества.

Разом про те політика керівництва західноєвропейського Союзу у прийнятті країн Східної Європи на Співтовариство викликає чимало питань. Йдеться, зокрема, про перенесення всіх соціальноекономічних труднощів і наслідків знову країн-вступників зі Східної Європи на плечі зацікавленої сторони. З розпадом СРСР й у з політичною нестабільністю в у низці країн Східної Європи наміри керівництва ЄС форсувати вступ в Співтовариство змінилися курсом на підтримку реформ (насамперед у Чехії, Угорщини, Польщі, Словаччини) через механізми надання гуманітарної та в технічному допомоги, різноманітних кредитів," Водночас прийнято програму технічної допомоги «ФАРЕ ». З ініціативи ЄС 1991 р. створили Європейський банк реконструкції та розвитку зі статутним капіталом 10 млрд. екю, головне завдання якого стало фінансове сприяння реформам. На країни Східної Європи поширювалися пільгові мита по значному списку товарів. Натомість керівництво Євросоюзу проводить економічну політику зі країнами Східної Європи пов’язано з розрахунком у найближчій перспективі прийняти в ЄС і основі створити «велику Європу ». Основними умовами вступу стали: відмови від державній монополії зовнішньої торгівлі, дозвіл здійснювати зовнішньоекономічні операції всім зацікавленим юридичним і фізичних осіб, запровадження внутрішньої конвертованості національної валюти, перехід до методів регулювання зовнішньоекономічних зв’язків у вигляді ліцензій, митних тарифів, заходи, які сприяли «відкриттю «їх економік (внутрішнього ринку) для доступу іноземного приватного капіталу і заохочення экспорта.

Орієнтація в розвитку експорту й імпорту забезпечили зростання обороту зовнішньої торгівлі. Експорт у 1995 р. на 56% перевищував нижчий рівень 1991 р. Особливо помітних результатів домоглися Польща, Чехія та Словаччина. У той самий час імпорт за темпами розвитку цей самий період випередив експорт, і окреслилася тенденція різкого (23%) перевищення імпорту за експортом. З всіх джерел західноєвропейських інвестицій у ці країни найвищий приплив був у економіку Польщі, Чехії та Угорщини (11,3, 26,1 і 16,9 млрд. дол. в 1995 р.) і нижчий за до Румунії (3,4), Словаччину (4) і Болгарію (3,4 млрд долл.).

Основний формою економічного, зокрема і фінансового, співробітництва країн Східної Європи і сподівалися Євросоюзу стали асоціативні відносини, що передбачають створення між сторонами протягом десяти років зони вільної торгівлі промисловими товарами шляхом поступової взаємної скасування мит та інших бар'єрів. Протягом 1991;1992 рр. кожної країною Східної Європи був підписано звідси угоди з ЄС. Воно передбачає політику найбільшого сприяння східноєвропейських країн із їх менш конкурентоспроможної промисловістю. У частковості, ЄС прийняло зобов’язання в в односторонньому порядку скасувати свої митні бар'єри для товарів з цих страд протягом 5 років (з 10 відведених за угодами). У другому п’ятилітті східноєвропейські країни самі зобов’язані прийняти аналогічні рішення. З січня 1995 р. з боку ЄС митні та інші бар'єрів було усунуті. Проте політика протекціонізму для продукції гсх галузей, в пріоритетності яких зацікавлені країни Західної Європи, залишиться чинним, що впливає економічний і соціальний добробут східноєвропейських стран.

Складаються економічних відносин між країнами Східної Європи (і Центральної Європи) та, прогнозовані перспективи якої і наслідки для їхніх включення до інтеграційне Співтовариство поставили керівництво ЄС перед необхідністю виділення у майбутньому значних фінансових коштів у реформування економіки та соціальну підтримку цих країн. Так, поширення єдиної сільськогосподарської політики ЄС під час східноєвропейські держави, зі своїми великим, але недостатньо розвиненим аграрним сектором, вимагатиме збільшення вкладення засобів у його галузі, за деякими розрахунках, близько 60 млрд. екю. Тим більше що обсяг асигнувань за 57-ю статтею «Розвиток аграрного сектора Євросоюзу «1994 р. становив 35 млрд. екю, чи 49% всіх ассигнований.

Ще значного збільшення (із 25-ма до 60 млрд. екю) зажадала б підтримка відсталих регіонів і із нижчим рівнем середньодушових доходів (дохід душу населення у країнах Східної Європи сьогодні становить середньому близько третини середнє в ЄС). Таке бюджетне тягар є на заваді членства країнах Центральної і Східної Європи в ЄС. Проблема загострилася, коли перед країнами Євросоюзу окреслилася перспектива різкого зниження бюджетних витрат, аби зменшити дефіцит державних бюджетів, і показники внутрішнього боргу по відношення до ВВП до рівнів, передбачених Маастріхтським договором. Реально ця зустріч стала виявлятися у суперечності бажання з можливостями ЄС включити країни Східної Європи на свою орбіту. Звідти, очевидно, критерії «європейське™ «країн, бажаючих розпочати Євросоюз, появу у 1995 р. «Білої книжки », присвяченій умовам, підготовки країнах Центральної і Східної Європидо інтеграції у внутрішній ринок Співтовариства. У вашій книзі дана система законодавства, з допомогою якої у країнах-претендентах повинні створити внутрішні ринки, аналогічні західноєвропейським странам.

Представники східноєвропейських країн запрошуються на засідання робочих органів ЄС для інформації, або спільного обговорення питань загальноєвропейської значимості (транспорт, екологія, міграція населення тощо.). Іншим на місце країн Східної Європи рішенням ЄС стала запланована фінансову підтримку Євросоюзу на 1995;1999 рр. обсягом 9 млрд. дол. Приблизно за такої ж схеми економічного співробітництва в керівництво ЄС створює сприятливі умови й у прибалтійських государств.

Створювані механізми входження країнах Центральної і Східної Європи в загальний ринок ЄС, з одного боку, практично блокують торгові інтереси Росії на ринках, з іншого — створюють реальні передумови згортання інтересів цих у сфері торгівлі, і більше спільного производства.

Після розвалу РЕВ експорт нафти й імпорт Росії та країн Східної Європи перестали грати відчутну роль економіки нашої країни. Частка в загальному обсязі торгівлі Росії з країнами далекого зарубіжжя становила 1996 р. 13,6−13,8% загального обсягу. Практично припинені производственнотехнологічні і інвестиційні зв’язку, крім енергетики, частково машинобудування і автомобілебудування. У цьому країни Східної Європи активізують торгівлю із такими високорозвиненими странами.

Так, Чехія 1996 р. закупила у країнах машин і устаткування суму 100 разів більшу тоді як імпортом їх із России.

Отже, закладається протиріччя між Росією як партнером кожної східноєвропейської країни й країнами — членами ЄС — із їх правами і зобов’язаннями по «захисту «інтересів Співтовариства, за одночасного підтримці поміркованого курсу економічної співпраці з третіми країнами, зокрема і з Россией.

У підставі цього «особливого «курсу лежить той самий геополітична завдання: усунути Росію головного конкурента із усіх життєво важливих (політичних, економічних пріоритетів і військових) сфер загальноєвропейського розвитку, перетворивши їх у аграрно-сырьевую периферію міжнародного європейського інтеграційного Сообщества.

Попри спільно (ЄС і Росія) проголошені мети, наміри так і декларації, і навіть заяви керівництва ЄС та їх лідерів країнах — членів Євросоюзу про їхнє стратегії встановлення рівноправного економічного партнерства з Росією, реальна практика свідчить про зворотному. Загальний ринок ЄС для російських товарів залишається закрытым.

Парадоксальна ситуація: країн ЄС останніми роками різко збільшили свої експортне постачання з Росією, особливо машин, устаткування, продовольства та текстильних товарів. Проте частка Росії у товарообігу в цілому в Євросоюзу в 1995 р. становила лише 3%, серед зовнішніх партнерів ЄС Росія займала восьме місце. На середину 90-х рр. частка імпортного продовольства, зокрема з ЄС, перевищила дві п’ятих споживання Росії, що негативно позначилося розвиток російського сільськогосподарського виробництва та продовольчому ринку. Такі і наслідки імпорту текстильних товаров.

Практика торгівлі продукцією високотехнологічних галузей показує стриманість, а де й відверте тиск на відповідні організації Росії з боку відділу міжнародних організацій, патронируемыхЄС або США, по приводу проникнення наукомістких вітчизняних виробів до ринків ЄС або ринки, контрольовані навіть Японією. Йдеться продажу атомних реакторів, запуску комерційних супутників російськими ракетами, ядерному паливі для атомних електростанцій до ЄС, і навіть про російському оружии.

Політика ЄС дестабілізує зовнішньоекономічну і торгову діяльність Росії з країнами Східної Європи на зв’язки Польщі з проведенням курсу скасування митних та інших бар'єрів, стримуючих вихід до ринків Євросоюзу. Адже саме ринки країн Східної Європи на недавньому минулому мали першорядне значення для російської промисловості. Обстановка для російських товарів у Європі ще більше важка й він у зв’язку з появою відособлених зон вільної торгівлі, створюваних країнами, які входять у ЄАВТ та ЄС, і навіть ЄАВТ і країнами Східної Європи — й Балтії і др.

Ухвалений травні 1996 р. План дій ЄС для Росії (лише на рівні міністрів закордонних справ), крім пункту про «можливість запровадження зони вільної торгівлі між ЄС і Росія », видають як, конструктивний підхід до економічного співробітництву, поки що залишається декларацією про наміри. Звісно, ці тривалі- «наміри «перекриваються, зокрема, діяльністю міжнародних банківських кіл з надання кредитів і перенесенню термінів сплати боргів кредиторам, реальними заходами щодо вступу Росії до ВОТ. Росії доведеться старанно зважити ситуацію та спробу виробити стратегічну лінію свого поведения.

Заключение

.

Попри всі проблеми й небезпеки, рішення про створення ЭВС є безповоротним. Можливі складнощі у його подальший розвиток вирішуватимуться будь-якою ціною, крім розпуску ЭВС, оскільки це найбільш драматичними наслідками Європи на целом.

Майбутня міжнародна роль євро становитиме визначатися тим, наскільки успішно учасникам економічного і валютний союз вдасться провести необхідні реформи їх фінансових і соціально-економічних систем. Багато чого залежить також від її подальшого розвитку їх економіки та її міжнародної конкурентоспроможності. Виникнення євро ні з жодному разі який суперечить інтересів Росії. Як партнер Європейського Союзу, має великі і тісні економічні через відкликання ним, Україна зацікавлена успіху проведеного нашими західноєвропейськими сусідами сміливого кроку. Співпрацювати зі економічним і Міжнародним валютним союзом послужить ще одним стимулом завершення реформ у Росії, особливо у області кредитногрошового звернення. Додаткові можливості відкриває перед з нею й виникнення біполярності міжнародної валютної системе.

Отже, наших економічних відносини з країнами ЄС отримали хороший імпульс до розвитку після ратифікації 1997 р. угоди про партнерство і співробітництві між Росією та ЄС. Існуюча договірно-правову базу цих відносин, здається, вже бути визнана загалом достатньої для того, щоб основну увагу партнерів зосереджена на рішенні конкретних практичних завдань взаємодії. Наприкінці хотілося б підкреслити: перспективи подальшого зближення Росії із ЄС, створення зони вільної торгівлі з-поміж них і перетворення РФ в органічну частина загальноєвропейського економічного простору залежать тільки від ефективності зовнішньоекономічної політики, а й у найбільшою мірою — від успішності вирішення внутрішніх антикризисно-реформационных проблем.

1. Авдокушин Є. Ф. Міжнародні економічних відносин, 2000 р., С.

253 — 264.

2. Колесов У. П., М. М. Осьмова // Світова економіка. Економіка розвинених країн / М, 2000 г.

3. Рибін У. І. // Нова єдина європейська валюта євро / М, 1998 г.

4. Шемятников У. Р. // ЄВРО «Два аспекти однієї медалі» / 1998 г.

5. Лесняков Р. Стратегія західноєвропейської інтеграції і ставлення к.

Росії // Економіст / 1998, 1.

6. Менаев У., Шмелёв М. Економічні відносини Росії і близько ЄС, заглядаючи у XXI століття // РЭЖ / 1999, 8.

7. КОРИНФ / 2000, 39.

8. КОРИНФ /2002, 6.

9. КОРИНФ /2002, 7.