Мотивы злочину Родіона Раскольникова у романі Ф.М. Достоєвського Злочин покарання

Мотивы злочину Родіона Раскольникова у романі Ф.М. Достоєвського «Злочин покарання «.

«Преступление і покарання» — одне з найкращих творів великого письменника другий половини ХІХ століття Ф. М. Достоєвського. Тим більше що важко знайти інше настільки давно і одностайно визнане класичне твір, оцінки якого були настільки суперечливі і навіть протилежні, причому розбіжності ці пов’язані саме з аналогічним запитанням мотиви злочину Раскольникова про ставленні до них Ф. М. Достоєвського.

По думці багатьох дослідників, домінує все-таки концепція двоїстості мотивів. Перший є теорію «права сильного», яка відбивала дух часу і було породженням громадської теорії нігілізму: «Я Наполеоном зробитися, тож і убив». Другий — повна протилежність першому: бажання добра людям, прагнення врятувати сестру від загибелі, а собі дати можливість добрі справи усього життя загладити злочин. Деякі дослідники знаходять три, чотири континенти і ба більше мотивів, але вони тяжіють до двом переліченим вище полюсах.

Вообще, розпочинаючи роботі над романом, Достоєвський писав: «…знищити невизначеність, тобто котрі чи так пояснити все вбивство…». Є літературознавці, хто вважає, що зробити це Достоєвському зірвалася: він не дійшов висновку, як саме мотивувати злочин, і залишився дві, «не узгоджені між собою» мотивування, залишилася невизначеність. Друга, більш поширена думка у тому, що спочатку у Достоєвського були коливання, але їх вирішив «діалектично», тобто — сочетав обидві. Отже, що Раскольникову хочеться, чи це тільки здається, бути «добрим Наполеоном». У цьому вся словосполученні сполучено несумісне, але у цьому й полягає зерно, суть питання. Усі, що стало мотивами злочину Родіона Раскольникова, побудовано на глибоких, заплутаних протиріччях, в яких нас і доведеться розбиратися.

Прежде їх слід шукати у внутрішніх суперечностях самої натури Раскольникова. Не випадково автор дав йому таку прізвище, яка постійно нагадувала б читачеві про внутрішній розколі героя. Але це розкол зовсім не від слід розуміти, як боротьбу між «поганими» і «хорошими» мотивами злочину. Так здається самому Раскольникову, але лише його самообман, і ми повинні йому піддаватися.

То, що у насправді відбувається у душі Р. Раскольникова, вірно визначив сучасний літературознавець Ю. Ф. Ка-рякин: «боротьба мотивів за злочин проти», «правих і неправих цілей, визначальних і свої гроші». Підтвердженням суперечливості характеру Раскольникова є й Разумихина, який знає Родіона небагатьом, але інших: «великодушний і добрий» й те водночас «холодний і бесчувственен до бесчеловечия». Сам Достоєвський пише: «…вже у таку хвилину це ставав інший людина, яким він був попередню». І, як знов-таки вірно помітив Карякін, «навіть сни його — також різні, протилежні»: один сон — «застереження від вбивства», другий — його «повторення». Кожне слово героя «розколоте» і по суті вже укладає у собі реали: «клята мрія», «похмурий захоплення», «кров відверто». Швидше, ці словосполучення було б розбити на два низки слів: «клята, похмурий, кров» і «мрія, захоплення, совість». Такий порядок уражає свідомості пересічної людини. Однак у найскладнішої системі самосвідомості Раскольни-кова порядок порушується, та між несумісними поняттями відбувається боротьба.

Родион Раскольніков постійно відчуває боротьбу, але неправильно її розуміє, словом, піддається самообману, видаючи боротьбу протистояння правих цілей неправим засобам.

Нередко мотив вбивства пояснюють фатальним впливом міста. Справді, задушлива атмосфера вузьких і курних вулиць, гробообразная комірчина Раскольникова — усе це, можна сказати не перебільшуючи, згубило його: «рідко де знайдеться стільки похмурих, різких і дивних впливів на свою душу людини, як і Петербурзі». Згубило, але зовсім як героя, вступило бій з іще чужим йому світом в ім'я правих цілей. Раскольніков намагався стати цей шлях, але незабаром розчарувався у ньому і змирилися існуючим порядком. Змінити б у цьому світі здається Родіонові Рас-кольникову неможливим, як і зупинити скриплячу, проте діючу машину. Над теорією «загального щастя» герой сміється: «несу, мовляв, цеглинка на загальне щастя… Ха-ха!» І відбувається трагедія — внутрішнє пора-;жение Раскольникова, його поневолення цими замкнутими стінами і брудними вулицями. Перевертається всю систему цінностей героя — вона вже заражений «впливами» Петербурга, та її душевного стану справді набуває форми хвороби. І, зазначив Ю. Ф. Карякін, «не кепську п'єсу хоче він скасувати, а намагається (безнадійно) зіграти у ній іншу роль, роль головного героя». Наступний крок хворого розуму — перекручена арифметика — «одна смерть і сто життів замість», «купа» обставин, навалившихся разом на героя, які той вважав за фатальні. Повне розпач у його справжньому становищі, неможливість врятувати сестру, допомогти сломленному життям Мармеладову та його сім'ї, безнадійною назавжди дівчинці, вийшла на панель, наводять нас стало на думка про, як кажуть, «нетрадиційному засобі»… Питання, смо: жет він нею скористатися?

Уже усі його борошна до скоєння злочину дають Р. Раскольникову відчути, що не має змоги зробити таке. Але того вирішальний момент, коли герой стоїть вже майже звільнився від бажання влади цієї ідеї, й просив Бога йому вказати правильний шлях, дорога наводить його доречно, де зараз його чує свій вирок: завтра й у певному години. Усі вирішено, Раскольніков от уже майже свідомо жертвує собою спасіння інших. Хто він — новий Христос, Месія? Обравши роль рятівника людства, Родіон Раскольніков прагне «стати» над глупою юрбою та силою своєї місцевої влади зробити це, що хоче. Але здійснюється його місія інакше: його приклад показує оторвавшейся від народу і помішаної на «наполеонівської ідеї» інтелігенції її нелюдськість і нікчемність. Але хіба що не пішли, такого призначення сам Раскольніков вгадати, зрозуміло, було б, у цьому він повністю підкорився авторської волі. І, тому «добро» не вважати мотивом злочину. І знову посилаючись на можливість Ю. Ф. Каря-кина, можна сказати, що якщо «добро» спочатку й протистояло злочину, потім воно капітулював перед злом, та ще пізніше — стало непомітно прикривати собою гірку правду: «Я просто убив, собі убив…».

Таким чином, ми змогли трохи ближче розглянути той складний і заплутаний клубок, той вузол, в якому сплетені мотиви злочину Родіона Раскольникова. Складність ця — гнітюча, важка, як тягар, отже як у помсту їй хочеться сказати: все геніальне просто, підтверджуючи цим протиприродність як і ускладненості, яка з плутаниною, хаосом. Звідси випливає побачена Ю. Ф. Карякіним головна думка Ф. М. Достоєвського: «в тому справа, як обгрунтувати злочин, суть у тому, що неприпустимо його обгрунтовувати хіба що не пішли».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.