Література ХІХ століття

ЛІТЕРАТУРА У ХІХ веке.

Буржуазные реформи середини ХІХ століття були кордоном для соціальноекономічного життя Росії і близько позначали початок капіталістичного періоду в її історії. Общественно-демократический підйом кануна буржуазних реформування і перших років після скасування кріпацтва, який визначав ідейну атмосферу у суспільстві, визначив і пояснюються деякі нових рис історико-культурного процесу. У пореформенную епоху у Росії було створено чудові твори літератури і мистецтва, посівши своє достойне місце в всесвітній скарбниці культури. Сила російського мистецтва полягала у його художності, високої моральності й демократичної направленности.

Мистецтво КРИТИЧНОЇ РЕАЛІЗМУ -основне художнє напрям на той часбуло пов’язане з ідейними її пошуками. Його вирізняла підвищена соціальна активність. Література і мистецтво, як ніколи, близько підійшли до відображенню реальному житті (нарис і роман про сучасного життя, сучасна побутова драма, побутової жанр у живопису тощо. д.).

У другій половині ХІХ століття ідейно — художнє розвиток багато в чому визначала революційно-демократична естетика, основи якої було закладено ще Бєлінськ. Подальше її розвиток було з ім'ям М. Р. Чернишевського. Мистецтво, на його думку, то є вияв реальної людської сутності, тому ‘ прекрасне є'. Громадська функція мистецтва має полягати у відтворенні і поясненні життя, а й у винесенні ‘ вироку про явищах її'. Такий теза був новий аспект у сенсі искусства.

У художній літературі було використано соціальні проблеми пореформенного часу. Дух обличительства, критичне ставлення до дійсності були характерними для творів російських письменників тих років. Література як таврувала громадське зло, а й прагнула знайти шляху боротьби з нею. Щоправда, шляху ці по-різному порузумівались; одні бачили звільнення від соціальних несправедливостей в моральному удосконаленні людини, інші закликали до активній боротьбі проти них. Але російську літературу завжди вирізняли демократизм, любов до простого людині, прагнення допомогти йому позбутися вікового угнетения.

Література пореформенного періоду являла собою ‘ яскраве сузір'я великих імен'. Тоді ж створювали твори найбільші російські письменники, шлях яких почався ще попередню эпоху.

На общественно-культурную життя Росії у першій половині ХІХ століття значний вплив надали дві події в стране.

— Вітчизняна війна 1812 г.

— Рух декабристов1825г. Вони зіграли визначальну роль розвитку суспільної свідомості, вплинули на політику уряду у сфері культури. Ці події не пройшли безслідно багатьом областей художньої культури. Епоха 1812 року -важливий етап у розвитку національної самосвідомості. Зі збільшенням національного самосвідомості пов’язаний інтерес до історії, особливо зростання у цей час. Фактом величезного культурного значення стала ‘ Історія держави Російського ‘ М. М. Карамзіна, перші 8 томів якої побачили світ у 1818 г. Карамзін був охарактеризований першим істориком, фільму була читати публика.

Основне направлення у художньої літератури перших десятиліть ХІХ століттяромантизм. У Росії її саме воно виникло в переломну епоху Великої Вітчизняної війни 1812 року. Суттю романтичного мистецтва було прагнення протиставити реальної буденної дійсності узагальнений ідеальний образ. Російський романтизм невіддільне від загальноєвропейського, та його особливістю був яскраво виражений інтерес до національної самобутності, вітчизняної історії, твердження сильної, вільної личности.

У російській літературі виникнення романтизму пов’язаний з ім'ям У. А. Жуковського (1783−1852 рр.). Його балади, виконані гуманності і високого людської гідності, дали російської поезії «душі і серце», склали ‘цілий період морального розвитку нашого суспільства", як Бєлінський. Розвиток лірики від елегійно мрійливій до глибоко громадянської, просякнуту почуттям боротьби ‘' за пригнічену свободу людини', було характерною рисою романтичної поезії. Поэты-декабристы сприяли утвердженню думку про її високому цивільному назначении.

У руслі романтичного руху закладалися основи російського історичного роману (А. А. Бестужев-Марлинский, М. М. Загоскин), формувалося розуміння національної самобутності і народності культури. Поети — романтики багато зробила художнього перекладу. Фактично, вони вперше познайомили російського читача твори сучасних західноєвропейські античних письменників. Жуковський був талановитим перекладачем творів Гомера, Байрона, Шіллера. До цього часу ми читаємо ‘ Іліаду" у перекладі М. І. Гнедича.

Найважливіше проблема культури, зокрема літератури, — народність малярських творів, еволюція самого цього поняття. Народність у період отожествлялась з потребами національної самобутністю, тобто. особливостям укладами життя, побуту, костюму й т. буд. Останні передреформні десятиліття розвиток художньої культури характеризувалося рухом від романтизму до реалізму. У літературі це рух пов’язані з іменами Пушкіна, Лермонтова, Гоголя.

У розвитку російської національної літератури й культури загалом роль А. З. Пушкіна (1799−1837) величезна. Чудово висловив це Гоголь: ' При імені Пушкіна відразу ж осіняє думка про російському національному поета … Пушкін є явище надзвичайне і, то, можливо, єдине явище російського духу: це живий російський чоловік у її розвитку, як він, то, можливо, з’явиться через двісті лет.'.

Як чоловік і художник Пушкін формувався в переломну епоху російської історії, під час становлення дворянській революційності (перше вірш Пуш кіна ‘ До другу стихотворцу' було надрукований 1814 г.). Його творчістьзакономірний підсумок у художній осмисленні життєвих проблем, що стояли Росії від часу ПетраI до декабристів. З Пушкіна почалося наступне розвиток російської літератури. З творчістю пов’язані твердження сучасного літературної мови, початок реалізму у літературі як художнього напрями. ‘ Євґєній Онєґін' Пушкіна був охарактеризований першим російським реалістичним романом, ‘ найвищою мірою народним твором' (Бєлінський). Вперше окремим виданням роман опублікований 1833 г.

Важливою віхою по дорозі романтизму до реалізму було творчість М. Ю. Лермонтова (1814−1841)б відбило важке время-погибшие і надії який настав після подій 14 грудня 1825 г. розчарування. Неприйняття поетом навколишньої дійсності набувало яскраво виражений соціальний характер. Його роман ‘Герої сьогодення' (1841), зберігаючи романтичні риси, з’явився однією з перших творів літератури критичного реализма.

Величезна роль М. У. Гоголя (1809−1852) у російській літературі. ‘ Мертві душі' (перший тому вирушив у 1842 г.) — одна з яскравих реалістичних зображень російського життя на той час. У. Р. Бєлінський оцінив його як ‘ творіння суто російського, національне, вихоплене з схованок народної жизни'.

Залишаючись глибоко гуманістичної, література дедалі більше набуває характеру вчительства і співстражданні. Соціальність російської літератури, її співпричетність життя -загальновизнана особливість та характерна риса. Однією з відкриттів письменників ‘ натуральної школи' (ранні твори Гончарова, Некрасова, Тургенєва, Достоєвського та інших.) був ‘ маленька людина' з його нелегкої життєвої судьбой.

Предметом пильної уваги російської літератури ставала доля кріпака (повісті Д. У. Григоровича, нариси з селянське життя У. І. Даля, цикл оповідань ‘Записки мисливця' І. З. Тургенєва). Новий небачений раніше світ російського купецтва відкрив читачеві і глядачеві А. М. Островский.

Художня література, як одне з форм суспільної свідомості в духовного життя суспільства переважна вплив, замінюючи частково за умов самодержавної Росії відкриті публіцистичні виступи. Її соціально действителтный характер, вплив' на поняття і чесноти суспільства' відзначали багато сучасники.. 60−70-ті роки -час найбільшого досягнення російського класичного роману і повісті. Величезний внесок у вітчизняну та світові культуру внесли Тургенєв (1818−1883) і Достоєвський (1821−1881). У вашому романі Тургенєва ‘ Батьки й діти ‘, опублікованій у 1862 р., та інших його творчості створено образи нових героїв епохи. У 60 -70 -е роки тривала літературна діяльність І. З. Тургенєва. Їм було створено романи ‘ Батьки й діти' ,' Дим', ‘ Напередодні'. У цих романах Тургенєв поставив важливі питання сучасності. Майстерність Тургенєва робило її улюбленою і найпопулярнішою письменником, навколо творів якого йшли гарячі ідейні суперечки, допомагали подальшому розмежування демократичних і ліберальних кругов.

Творчість Достоєвського, ідейно складне, часом трагічне, завжди глибоко морально. Біль за принижених і ображених, віра у людини були головною темою письменника глибоко хвилювали Достоєвського революційне підпіллі у Росії, характер для її діячів. Він я виступав проти смути і крові як засобу відновлення мира.

Н.А.Некрасова (1821−18 771 878) різночинська молодь вважала своїм ідейним вождем. Тема народу, його пошуків та надій займала в поезії Некрасова центральне місце. У ньому виражена мрія як про щастя народу, а й віра у його сили, здатні скинути пута рабства (поема Некрасова ‘ Кому жити на Русі хорошо'.

Вершиною російської літератури ХІХ століття стало творчість Л. Н.

Толстого (1828−1910). Він спирався у романах, повістях, драмах, публіцистиці ‘ великі питання'. Письменника завжди хвилювали доля народу і Батьківщини (історична епопея ‘ Війна і світ'). Однією з гострих соціальних літературних творів сучасності став роман Толстого.

‘Ганна Кареніна', коли він, зображуючи життя російського суспільства 1970;х років, виносить нещадний вирок моралі, нравам, устоям цього товариства.. Наприкінці 1970;х років на арену російської літератури виступив А.

П. Чехов (1860−1904), почав свою літературну діяльність у гумористичних і сатиричних журналах. У творчості Чехова — його глибокий демократизм, потяг до трудовим людям, непримиренному до буржуазному і міська влада імущому. Величезне вразити все передове російське суспільство справив його розповідь ‘ Палата N 6', у якій автор показав всю страшну правду російської жизни.

У розвитку суспільної свідомості 80-ті останні роки були перехідним часом, коли зміни лише намічалися, але з достатньою впевненістю вони ще проявились.

У надрах російського життя відбувалися глибокі й важливі процессы.

Розвивався капіталізм, разом із ріс промисловий пролетаріат, починала формуватися пролетарська ідеологія. 80-ті роки — час зародження російської социал — демократии.

Ідейна атмосфера 80-х відбилася на долях російського мистецтва та літератури. Багато діячів культури поступово відходили від гострої обличительности. Увага письменників, художників дедалі більше стали залучати загальнолюдські, философско-обобщенные, моральнопсихологічні проблемы.80-е роки у історії російського класичного роману не залишили щось значне. Яскраві, неперевершені твори створені у попередній період (‘ Батьки й дети'.

Тургенєва; ‘ Війна і світ',' Ганна Кареніна' Толстого; ‘ Злочин покарання', ‘Брати Карамазова' Достоєвського; ‘ Панове Головлевы'.

Солтыкова-Щедрина; ‘ Обрив' Гончарова та інших. Але пішли з життя найбільші російські письменникиДостоєвський, Тургенєв, Островский.

Із середини 90-х в суспільно-політичного життя Росії знову починається громадський подьем, особливістю якого став широке ліберальне рух, участь робітників у революційнодемократичних выступлениях.

Художня культура рубежу століть — одне з найцікавіших сторінок на культурну спадщину Росії. У. ній позначилися соціальна, і ідейна гострота епохи, ‘ рубежность' суспільної свідомості, зрослий інтерес до постаті, його духовному світу и.

навпаки, зниження інтересу до проблеми соціальності в искусстве.

Нові явища мистецтво кінця ХІХ століття -началаXX століття вони були своєрідною реакцією на реалізм, преобладавший у мистецькій культуре.

ХІХ століття. Серед таких явищ було ДЕКАДЕНСТВО, (від фран. -упадок),.

МОДЕРНІЗМ, (від фран.-новейший, современный).

Російська література продовжувала грати винятково важливу роль культурному житті країни. Тоді ж ще жив і Л. М. Толстой. В.

1899 г. було опубліковано його останній роман ‘ Воскресіння', у якому протест проти громадського зла та соціальній несправедливості звучало гостро і гневно. Толстой прийняв і підтримав модернізм в искусстве.

У аналізованих час кращі свої твори створив А.

П. Чехов; повісті й оповідання (Моє життя', ‘ Чоловіки', будинок із мезанином,.

Дама з тим песиком та інших.,). У 90-х роках почався шлях А. М.

Горького (Пешкова1868−1936). Свій перше оповідання ‘ Макар Чудра'.

Горький опублікував 1892 г. з газети ‘ Тифліський вісник'. Українці, які наприкінці 1990;х років ‘ Нариси і його розповіді' принесли письменнику всеросійську популярність. Героїчна романтика молодого Горького була гимном.

‘шаленості хоробрих ‘, відбивало демократичні революційні настрої, распространившиеся 90-х років. У творах, написаних у цей час (Стара Изергиль, Челкаш, Дівчина і смерть, пісня про буревестнике,.

Буревісник) він оспівав гордого, вільної людини, любов як джерело життя, безстрашність тих, хто кликав до боротьби і була віддати ми за неї жизнь.

Тоді ж в російську літературу ввійшли молоді письменники. В.

1893 г. у журналі ‘ Російське багатство' з’явився перше оповідання І. А.

Буніна ‘ Танька'. У 1897 г. вийшла збірка його оповідань ‘ На край землі, присвячений гіркою долі селян-переселенців. Наприкінці 1990;х р. з’являються перші значні твори А. І. Купріна (Олеся, Молох).

Бунін (1870−1953) і Купрін (1870−1938) — найбільші письменники російської реалістичної літератури кінця ХІХ ст.- і XX в.

Літературну і культурне життя Росії другої половини XIX—XX вв. в. ‘ може бути навесні життя, епохою розквіту духовних зусиль і громадських ідеалів, часом гарячих прагнень до світла і до нової ще незвіданої суспільної діяльності; … небувале до того часу прагнення суспільства до моральному і розумовому оновленню' - так писала одне з учасниць педагогічних рухів 60-хгодов Є. М. Водовозова.