Виклад основного матеріалу дослідження

тичина педагогічний освіта виховання Згадуючи про П. Г. Тичину, відомий український письменник Ю. О. Збанацький писав: «…він належав до людей, про яких уже за життя складалися легенди…, в яких Павло Тичина постає людиною кришталевої чистоти, незглибимої мудрості, безмежної відданості народові та його справі, дивовижного таланту» [6, с. 199].

І, мабуть, не випадково, коли постало питання, хто б міг очолити наркомат освіти УРСР в час, коли ще йшла війна, а на визволеній території республіки вже треба було організовувати роботу шкіл, відновлювати діяльність вищих навчальних педагогічних закладів, вибір випав саме на П. Г. Тичину.

Особисті якості Павла Григоровича, організаційні здібності, знання проблем шкільної освіти дозволили ЦК КП (б)У прийняти рішення про призначення його влітку 1943 р. на посаду наркома освіти УРСР, на якій він працював до серпня 1948 року (до речі, до 1944 року поет був безпартійним).

Аналіз літературних та архівних джерел дозволяє стверджувати, що інтерес до проблем освіти у П. Г. Тичини розпочався в юнацькі роки. Саме в ці роки він зробив висновок про те, що без всебічного розвитку дитини, її загальноосвітньої підготовки неможливо виростити з неї освічену людину. Під час навчання у Чернігівському духовному училищі та семінарії почали формуватися його педагогічні погляди. Вчитель гімназії І.П. Львов, який навчав майбутнього поета з 3 по 6 класи, зокрема, згадує, що письмові роботи юного Павла Тичини з психології й філософії були вдумливими, цікавими та оцінювались не нижче четвірки. Він, як і більшість семінаристів, віддавав перевагу загальноосвітнім предметам перед богословськими [1].

У семінарії була створена студія образотворчого мистецтва, де бажаючі мали можливість навчатися малюванню олівцем, тушшю, аквареллю та олійними фарбами. Малювали пейзажі і портрети. Навчав їх відомий в Чернігові художник М.І. Жук, який здобув освіту в Краківській академії мистецтв. Під керівництвом цього досвідченого педагога в студії старанно навчався і П. Г. Тичина. Особливо йому подобалося малювати пейзажі. Любив семінарист Тичина і співи. У семінарському церковному хорі був він не тільки співаком, а й диригентом.

Навчаючись в семінарії П. Г. Тичина почав писати вірші. Будучи від природи людиною дуже скромною, він не виставляв на показ своє захоплення, а маленький зошит з віршами ретельно ховав від інших. Але все ж таки згодом стало відомо, що вірші семінариста високо оцінив М. М. Коцюбинський. Успіх на першій «суботі» у видатного письменника вселив віру в свої можливості і потребу працювати над собою. Таким чином молодий Павло Тичина навчався, так би мовити, у двох школах — офіційній — семінарії, та в школі високих ідей і творчої майстерності - у письменника Михайла Коцюбинського. Обидві школи сприяли його зростанню. Павло Тичина став поетом, педагогом, вченим. Усе, що сприяло духовному й ідейному збагаченню, допомогло йому в майбутньому вирішувати відповідальні завдання у галузі народної освіти, навчання та виховання дітей та молоді.

Очоливши наркомат освіти, а потім Міністерство, поет проявив себе як видатний педагог та організатор освіти того складного і суперечливого часу. Починався новий день, і в наркоматі освіти перед ним поставали цілі піраміди невідкладних справ. Школи поруйновано. Підручників немає. Вчителів теж. Дітям ні в що вдягтися й взутися, вони голодні. Нічим і ні на чому писати.

Доводилося дуже тяжко. Нарком мусив сам шукати вчителів для шкіл. Всіх своїх знайомих, які б могли працювати вчителями, він агітував на роботу до школи. Після звільнення України від окупантів, завдяки титанічним зусиллям та авторитету П. Г. Тичини вдалось поновити роботу 6 університетів, 20 педагогічних і 18 учительських інститутів, 77 педагогічних училищ [4, с. 73].

Завжди зацікавлено у П. Г. Тичини проходили бесіди із сільськими педагогами. Приймаючи їх в наркомівському кабінеті, він з болем помічав і латані штани та піджак вчителя, й старі калоші замість черевиків. Під кінець зустрічі діставав з шухляди конверт з грішми: «Це вам премія від наркома, візьміть, будьте ласкаві». Не було на той час в наркоматі грошей на стільки премій. Павло Григорович до цієї справи прилучав свою наркомівську зарплату, гонорари за книги й статті, опубліковані у пресі.

Предметом особливої уваги П. Г. Тичини була допомога багатодітним родинам, дітям-сиротам. Завдяки його клопотанню учні одержували пайки, безплатні черевики та форму, зошити і підручники. Проте все одно було важко. Відвідуючи школи в містах і селах України, буваючи на уроках, міністр з болем вдивлявся в худенькі, обірвані постаті дітей. Але жаль, розмірковував він, поганий помічник. Треба було думати, як допомогти тим, кому найтяжче. І він думав, вишукував найменшу можливість і допомагав.

Багато працював Павло Григорович з керівниками промислових підприємств республіки. Просив їх допомогти у вирішенні будівельних проблем шкіл, виготовленні парт, іншого обладнання. До речі, нарком Тичина ніколи не забував подякувати керівникам, які відгукнулися, за підтримку на нарадах у Раднаркомі УРСР, у пресі, у своїх прилюдних виступах.

Павло Григорович докладав багато зусиль для того, щоб школи республіки якнайшвидше стали до ладу. З цією метою він їздив по селах та містах, домовлявся з керівниками установ і головами колгоспів, «вибивав» для дітей уцілілі чи хоча б нашвидкуруч відремонтовані приміщення.

Аналіз творів та наукових праць П. Г. Тичини дозволяє стверджувати, що в українській радянській педагогіці поета-академіка можна поставити поряд з такими подвижниками педагогічної ниви, як А. С. Макаренко та В. О. Сухомлинський.

У багатьох статтях та доповідях П. Г. Тичина розкрив свою педагогічну концепцію шкільної справи, виховання дітей. У зверненні до вчителів республіки, надрукованому 2 вересня 1944 р. в газеті «Правда Украины», нарком освіти підкреслював, що на одному з перших місць у педагогічній роботі стоїть виховання у молодого покоління почуття любові і відданості Вітчизні, виховання героїзму, мужності й честі. Він наголошував на необхідності формування освіченої, культурної, вольової, сміливої, здібної, талановитої, ініціативної, дійової особистості [7].

Особливе значення у педагогічній діяльності П. Г. Тичина надавав питанням змісту освіти та виховання дітей. З часом дослідники педагогічної творчості наркома П. Тичини зберуть всі його статті, виступи та висловлювання, розшифрують стенограми засідань колегії Наркомату освіти — і перед нами постане ціла система освітніх ідей, що йде в річищі К. Д. Ушинського і А. С. Макаренка. Вона передувала відкриттям В. О. Сухомлинського, який, до речі, був одним із вихованців Тичини на педагогічній ниві.

Але ми вже зараз можемо говорити про те, що ідеї видатного чеського педагога Я.-А. Коменського, викладені у «Великій дидактиці» (про виховання громадянина, людини, яка знає не лише різні науки, а й використовує їх на благо співгромадян), знайшли втілення у теоретичній і практичній педагогічній спадщині П. Г. Тичини. Про суспільну моральність, суспільне духовне здоров’я, а не лише розумовий розвиток, повинна дбати справжня педагогіка — був переконаний послідовник великого гуманіста. У багатьох своїх статтях, присвячених вихованню підростаючого покоління, Павло Тичина наголошує передовсім на цьому. І не просто наголошує, а подає в конкретних образах, як, скажімо, у статті-нарисі «Моя учителька». Як теоретик педагогіки, він не раз підкреслював важливість образного мислення у викладанні будь-яких дисциплін, і особливо суспільних [2; 3].

У статті «Виховуємо культурне, грамотне покоління», він, зокрема, зауважував, що у навчальній та виховній роботі початкової школи мало ще використовується усна народна творчість, корінного поліпшення вимагає викладання малювання, співів та музики [4, с. 234].

На жаль, до цих думок вченого-академіка тоді не прислухалися. Але, не зважаючи на перепони П. Г. Тичина і як міністр і як педагогічний діяч послідовно відстоював принцип гармонійного виховання підростаючого покоління. Робив це він не тільки у статтях виступах, а навіть у віршах, зокрема, таких як «На співанці» [6, с. 398].

П.Г. Тичина був ворогом будь-якого зубріння. Найголовніший його навчальний принцип — нехай учень сам собі відкриє потрібну істину. А першим помічником дитині в цій справі має бути вчитель.

Велику цінність сьогодні мають думки Павла Григоровича про патріотичне та інтернаціональне виховання підростаючого покоління. Особливе значення має його позиція щодо вивчення української мови (яка, на жаль, не була підтримана). Поет-академік рішуче виступив проти законопроекту, згідно з яким навчання в національних школах і вивчення рідної мови в школах республіки повинно вестися за бажанням батьків. У своїй статті «Початкова школа в системі народної освіти та її завдання» (1945) Тичина-міністр говорив, що «нам треба поставити справу навчання в початковій школі так, щоб рідна мова, географія та історія виховували в дітей любов до своєї Батьківщини…» [4, с. 267].

Розкриваючи ідею народності у навчанні та вихованні, розроблену К. Д. Ушинським, Павло Тичина підкреслював важливість і необхідність навчання дітей українською мовою. Крилате висловлювання великого педагога «Коли зникне народна мова, — народу вже більше немає» було для Павла Григоровича основоположним принципом [3, с. 73].

Поет рішуче ставив питання про піднесення рівня викладання української мови і літератури в школі, справедливо вважаючи це одним з найважливіших моментів патріотичного й інтернаціонального виховання. Йому також належить ідея відкриття в Україні двомовних шкіл: українсько-англійських, українськонімецьких, українськофранцузьких, українськоіспанських.

Як освітній діяч П. Г. Тичина обстоював принципи спеціалізованого та трудового виховання дітей. «Праця — то єдине, доступне людині на землі і єдине гідне її щастя», — наголошував К. Д. Ушинський. [3, с. 74]. «Труд переростає у красу», — продовжуючи великого педагога, свого земляка, писав Павло Тичина [3, с. 74]. Ці слова стосувалися не тільки праці робітника чи селянина, інженера чи вчителя, а й праці учня. Поради Тичини-міністра сучасна школа може, й повинна, виконувати завдяки Тичині-поетові. Адже творчість П. Г. Тичини, уміло підібрана й майстерно викладена, сприяє формуванню українського патріотизму в учнівської молоді.