Казахстан у другій половині 40-х – середині 1980-х годов

Тема 11 Казахстан у другій половині 40-х — середині 1980;х годов.

План.

1. Казахстан у перших повоєнні роки, повернення до довоєнної моделі економічного развития.

2. Освоєння цілинних і перелогових земель: досягнення і недоліки. Економічні реформи 1960;х років, їх незавершенность.

3. Казахстан у 70−80-х роках. Суперечності соціально-економічного розвитку, наростання кризових явлений.

1. Абылхожин Ж. Б. Нариси соціально-економічної історії Казахстану сучасності. — Алмати, 1997.

2. Берденова К. А. Спільна й економічна історія Казахстану. — Алмати, 2000.

3. Історія Казахстану та Азії. — Алмати, 2001.

4. Куркулів У. Історичний досвід освоєння цілинних земель. — М., 1978.

Командно-адміністративна система, утверджена країни до середини 20-х, досягла апогею в 30−40 рр. — початку 50-х рр., зокрема й у Казахстані. Їй повною мірою були властиві такі негативні явища, як придушення свободи людини, ігнорування його прав, відчуження від коштів виробництва, формування політики впливу влада управління державою. У дивовижній країні домінував культ І.В. Сталіна. Усі успіхи у країні приписувалися його вмінню керувати, а великі вади суспільства і провали — ворогів народу чи всіляко замалчивались.

Усе це негативно впливало на громадсько-політичний розвиток республіки і обернулося важкі наслідки. Під різними гаслами з допомогою політичних ярликів відбувалися порушення законності, тривали зловживання владою. Політична система демонструвала свою з нездатністю до саморазвитию.

Відповідно до традиції керівна роль сприймався як безпосереднє, суто командно-административное втручання партійних органів в різні боки життя суспільства. Вирішуючи питання, перебувають у компетенції державні органи, комуністична партія позбавляла їх самостоятельности.

А у країні множаться негативні моменти: союзних республік живуть у умовах жорсткої адміністративно-командної системи, які мають ніяких прав, будь-яке починання мало отримувати добро Москви. Центр вирішував усі і поза всіх. Із завершенням відновного періоду відбувається переоцінка цінностей. Народ задихався у лещатах тоталітаризму, була потрібна нова атмосфера життя, де немає вимагали від виконання плану «за будь-яку ціну », а й опікувалися ньому, щоб позбутися відчуття гвинтика великий машини. Знизу посилюється тенденція до критичним виступам, спрямованим проти недоліків у організації виробництва, невлаштованості побуту, різних зловживань і т.д.

Проте переходу до відновлення суспільства давала стійка політична структура. Понад те, перемога у надзвичайно важкій війні створила в післявоєнний період упевненість у ефективності діючої системи керівництва, а керівництво більшості банків увірували у непогрішність адміністративних методів правління.

Ідеологія соціалізму в 40-ві - нач.50-хгг. досягла апогею. У цих складних умовах під контролем партійних комітетів розвивалися громадські науки. Особливо негативно вдарило по подальшому становищі громадських наук постанову ЦК ВКП (б) «0 журналах — «Зірка «і «Ленінград» (14.8.1946г.), яке знаменувало початок новий виток переслідування інакомислення. У руслі зазначеного постанови будували діяти і партійні комітети Казахстану. 21 січня 1947 г,.

вийшла сеймова постанова Компартії Казахстану «0 грубих політичних помилках у роботі інституту мови та літератури АН КазССР». Воно визначило як реакційний і антинародне практично відтворення усній і письмовій літератури дореволюційного казахського суспільства. («Ер-Саин, «Кобланды», «Кок бар», «Кози Корпеш і Баян Сулу», «Кыз-Жибек», «Айман — Шолпан», «Едыге» та інших.). Огульному заперечення і охаиванию зазнали великі поэтн, публіцисти, мислителі. У тому числі виявився, наприклад, З. Торайгыров. Постанова в негативному тоні констатувало, що «творча діяльність БАГАТЬОХ представників казахської літератури Х1Х-ХХ століть оцінюється однобоко, тільки з позитивної стороны».

Наприкінці 40-х — початку 50-х рр. політичні переслідування, з наслідками широко застосовувалися щодо наукової та мистецької інтелігенції.

У 1950 г. з газети «Щоправда» у статті «За марксистско — ленінське висвітлення питань з історії Казахстану» автори «Історії Казахської РСР» звинувачувались у тому, що історія казахського народу до Жовтневої соціалістичної революції розглядається не як історія класів та класової боротьби у Казахстані, а політикою переважно як історія боротьби казахів упродовж свого незалежність. Ця дискусія навколо характеристики повстання Кенесары Касымова перетворилася на побиття найвизначніших представників найрізноманітніших загонів казахської інтелігенції. Наукові погляди молодого історика Е. Бекмаханова, висловлені їм у монографії «Казахстан в 20−40гг. XIX» було оголошено політично шкідливими. Він був із Академії наук, а 4 листопада 1952 г. засуджено до 25 років. Тільки по смерті І.В. Сталіна її - річ було переглянуто і припинено через відсутність складу якихось злочинів. Жертвами несправедливих політичних обвинувачень стали провідні вчені суспільствознавці республіки А. Жубанов, Х. Жумалиев, Б. Исмаилов, М. Каратаев, Б. Сулейменов, З. Кенесбаев, Т. Тажибаев, Ю. Л. Домдбровский, О. Г. Кассин (творець першої геологічної карти Казахстану). Необгрунтовано були звинувачені в допущенні політичних вимог і буржуазно-націоналістичних помилок А. Абишев, До. Аманжолов, До. Бекхожин, З. Бегалин й інші найвідоміші вчені письменники. Президент АН Казахської РСР К. И. Сатпаев і як видатний письменник і видатний учений М.0. Ауэзов, піддані гонінням, змушені були виїхати з Казахстану Москву. Ряд учених біологів, медиків і геологів, звинувачених у космополітизмі, також було з наукових і кафедр вузів республіки. Зревшее у суспільстві усвідомлення потрібності змін було вміло придушене адміністративної системою з допомогою низки заходів ідеологічного і репресивного характера.

У тому 1953 г. помер І.В. Сталін. По ньому позначилися дві лінії, два підходи до питання характері можливих змін. У 1953;1954гг. розгорнулася ціла дискусія про характер суперечностей у соціалістичному суспільстві, ролі особи і народних мас історія, співвідношенні теорії та практики, колективності керівництва та т.д.

Важливою віхою по дорозі демократизації життя стало припинення злочинну діяльність Л. П. Берія. З смертю І.В. Сталіна і усуненням від втручання влади Л. П. Берії завершилася один із найбільш ПОХМУРИХ сторінок жорстокого режиму, яка була у СРСР. Процес демократичних перетворень у країні став протікати активніше. Але смерть І. У. Сталіна означала демонтаж вибудуваної ним командно-адміністративної системи. Тисячі засуджених як і сидів у таборах, а багато політичних діячі, як і причетні спричиняє порушення правами людини, як і саме І.В. Сталін, продовжували займати високі партійні урядові посты.

Вже у лютому 1956 г. у Москві пройшов XX З'їзд КПРС, ключовим питанням якої було питання подоланні культу особи Сталіна. М. С. Хрущов у доповіді проаналізував причини виникнення, суть і характер прояви культу особи І.В. Сталіна та її последствий.

Відзначаючи мужність і ваша сміливість М. С. Хрущова та її сподвижників, знайшли у собі для боротьби на культ особистості І.В. Сталіна, необмежену владу вузьке коло осіб слід підкреслити, що що намітився злам авторитарної системи ні до кінця. А виникаючі проблеми вирішувалися шляхом субъективистских імпровізацій, розрахованих, переважно, на ефект організаційних перебудов. Непродумані і найчастіше сменявшие одне одного реорганізації несли серйозну загрозу стабільності, зниження життєвий рівень і соціальних гарантий.

Випустивши тисячі безневинно ув’язнених людей з табору, реабілітувавши деяких видатних діячів партії, державний і партійний апарат невдовзі звернув ці реформи. Багато безневинно засуджені продовжували нудитися у тюрмах, не отримала об'єктивної політичної оцінки діяльність Л. Троцького, Л. Каменєва, Р. Зинов'єва, М. Бухаріна і багатьох інших. Замовчувалися чи подавалися однобічно трагічні сторінки минулого: історії Жовтневої революції, джерела та характер громадянську війну, голод 1930;х і винищування селянства. Половинчастість кроків після сталінського керівництва у тому, що, повернувши на Батьківщину чеченців, інгушів, калмиків, балкарців, вона відновила прав корейців, німців, кримськотатарського народу і турок-месхетинцев.

комуністична партія і Радянський уряд, вів у 1954 р. і 1956 г. комплекс заходів, вкладених у усунення зайвої централізації і розширення прав союзних республік, цілу низку прийнятих актів звело нанівець проголошений зростання суверенітету. Вироблення загальної лінії з економіки, призначення та усунення кадрів багато іншого залишалося до рук вузьке коло осіб, республіки залишалися відчуженими від них.

У листопаді 1954 р. замість Ш. Шаяхметова першим секретарем Компартії Казахстану був обраний П. К. Пономаренко, секретарем Л.И. Брежнєв. Питання змішанні Я. Шаяхметова було вирішено у Кремлі, без консультації з партійною організацією Казахстану, не радячись із коммунистами.

Відчуженими від керівництва суспільством залишалися б і самі трудящі. Як і раніше структура суспільства була за принципу згори донизу, у якому людям залишалося виконувати ті рішення, які вироблялися нагорі. Ентузіазм, народжений перемогою над фашистської Німеччиною, став в народу змінюватися втомою. Люди не знаходячи виходу з існуючого становища, байдуже почали лояльніше ставитися до праці, політиці. Практично все повноту влади у руках взяв партійний апарат. Тісно умонтованими в командно-адміністративну систему і позбавленими прав, ініціативи виявилися профспілки і комсомол. Але не втрачав віри у майбутнє та сподівання кращу жизнь.

Незабаром стало придушуватися і політичний інакомислення. Людей, відкрито що на пороки суспільства, переслідували. Але покласти край інакомислення колишніми методами не міг, тому політичні обвинувачення стали скрытными.

Як і раніше комуністична партія контролювала роботу Рад, одноосібно спрямовувала роботу господарських, наукових, навчальних, армійських, суспільних інституцій і организаций.

Отже, командно-адміністративна система, що панувала у країні й республіці, року сприяла демократизації суспільства, навпаки заважала і гальмувала зростання суспільної свідомості розвиток суспільно-політичної жизни.