Розділ І. Теоретико-методологічні основи розрахунків з постачальниками та підрядниками та нормативно-законодавче регулювання
Способи поточного групування інформації про розрахунки мають бути закріплені в обліковій політиці шляхом побудови робочого плану рахунків, відносно якого національне законодавство припускає самостійність підприємств при обранні набору аналітичних ознак. Ретельний аналіз діючого плану рахунків показав, що перш ніж організовувати аналітичний облік, необхідно виправити серйозні недоліки… Читати ще >
Розділ І. Теоретико-методологічні основи розрахунків з постачальниками та підрядниками та нормативно-законодавче регулювання (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Економічна сутність розрахунків з постачальниками та підрядниками, їх значення, роль і місце в діяльності підприємства.
Оформляються і закріплюються господарські зв’язки договорами, згідно яким одне підприємство виступає постачальником товарно-матеріальних цінностей, чи робіт послуг, а інше їх покупцем, споживачем, а значить і платником. У договорах обмовляються: вид матеріальних цінностей, що поставляються, виконуваних робіт і послуг; комерційні умови постачання; кількісні і вартісні показники постачань; терміни відвантаження матеріальних цінностей (виконання робіт послуг); порядок розрахунків (умови платежів) між підприємством і постачальниками (підрядчиками). По визначенню Кондракова М. П., до постачальників та підрядників відносять організації, що поставляють сировину й інші товарно-матеріальні цінності, а так що само роблять різні види послуг (відпустка електроенергії, пари, води й ін.) і виконуючі різні роботи (капітальний і поточний ремонт основних засобів і ін.).
Робота відділу постачання значною мірою визначається зовнішніми факторами, зокрема пошуками постачальників у зовнішньому середовищі.
Процес постачання в широкому розумінні означає загальне керівництво постачальницькою діяльністю, здійснення якої покладено на спеціалізований відділ. Завданням відділу постачання є визначення рівня витрат на організацію постачання, здійснення політики щодо постачальників, укладання договорів тощо. У вузькому розумінні під управлінням постачання розуміють процес планування і щоденного керівництва забезпеченням поставок для виробничих і невиробничих потреб.
Відділ постачання відбирає з масиву постачальників таких, що забезпечують якісні матеріальні ресурси за прийнятним рівнем цін на матеріали, вузли, устаткування, економічно вигідні товарні партії, регулярність поставок. Особлива увага звертається на умови розрахунків та доставку найбільш економічним способом з метою зниження транспортних та складських витрат.
Потрібно враховувати, що рішення з постачання приймаються в умовах, коли часто змінюються як зовнішні фактори господарювання (економічні, політичні, соціальні, культурні, технічні, законодавчі, юридичні, ринок, кон’юнктура, пропозиція), так і внутрішні (план постачання і завдання, зв’язки підприємства, взаємовідносини з іншими відділами, зміна асортименту), що породжує певні проблеми та обмеження.
Можливості й потреби постачання створюються та реалізуються як результат дії внутрішніх та зовнішніх факторів, котрі змінюються з різною інтенсивністю і впливають на ефективність роботи відділу постачання.
Планування постачальницьких операцій передбачає збір вхідної інформації та її аналіз:
- — визначення ключових факторів економічної ситуації;
- — підбір вхідної інформації, що стосується постачальників — виробників матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, енергії, запасних частин тощо на основі бюлетенів, довідників, преси, прайс-листів;
- — аналіз інформації (аналіз роботи відділу, аналіз плану, аналіз постачальників, аналіз витрат, аналіз ризику);
- — формування плану на майбутній період (специфічні завдання, вироблення альтернативного плану на випадок непередбачених ситуацій, шляхи досягнення цілей, організаційні заходи, тактика дій, методи перевірки плану).
Для реалізації плану постачання належну увагу треба приділити питанням навчання персоналу та підвищення його кваліфікації. Персонал повинен знати властивості матеріалів та їх техніко-економічні характеристики, логістику, способи доставки, ціноутворення, склад транспортно-заготівельних витрат, складське господарство, формування собівартості заготовок та інші питання.
Тільки грамотні спеціалісти можуть оптимізувати собівартість закупівельних матеріально-технічних ресурсів шляхом вибору вигідного постачальника і методів доставки.
Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками ведеться на рахунку, який призначений для обліку поточних зобов’язань за розрахунками з постачальниками, підрядниками та між учасниками промислово-фінансових групах одержані матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги.
Розрахунки з постачальниками є кредиторською заборгованістю за товари, роботи, послуги за умов наступної оплати або іншого погашення зобов’язань. У випадку здійснення передоплати в бухгалтерському обліку виникає дебіторська заборгованість за авансами виданими.
З метою підвищення надійності поставок при виборі постачальника потрібно враховувати ряд умов, серед яких: цінова конкурентоспроможність (включаючи витрати на зберігання, транспортування і страхування); умови платежу; гарантійні строки; ремонт і після продажне обслуговування; відповідність продукції постачальника стандартам якості; можливість закупок безпосередньо у виробників або оптовиків; географічне місце розташування; основні види діяльності та фінансовий стан; виробнича потужність та обсяги випуску продукції за останні роки.
Якщо спеціалізоване стороннє підприємство виконує будівельно-монтажні роботи, то розрахунки з таким підприємством належать до розрахунків з підрядниками.
При дослідженні економічної сутності категорії «розрахунки» було виявлено, що між науковцями і фахівцями у галузях бухгалтерського обліку, фінансів, економіки та управління не має одностайної думки, а в бухгалтерському обліку в період після початку його реформування з 2000 р. взагалі відсутнє будь-яке трактування. З погляду бухгалтерського обліку, розрахункові операції є об'єктом обліку, по-перше, як динамічний процес (проведення платежу до, одночасно чи після одержання товарів, робіт, послуг) і, по-друге, як статичний стан, тобто заборгованість між суб'єктами розрахунків.
Поняття «розрахунки» та «заборгованість» в переважній більшості містять посилання на «зобов'язання»: розрахунки виникають за зобов’язаннями або зобов’язання витікають з розрахунків, заборгованість — це зобов’язання або навпаки. Тобто є необхідність визначити місце кожного з понять та взаємозв'язки між ними.
Зобов’язання мають масштабний характер, проникають в усі сфери діяльності підприємства та виникають з моменту прийняття будь-якого рішення, але не кожне зобов’язання є дійсним. У разі прийняття рішення про практичну реалізацію зобов’язання, яке передбачає обмін ресурсами, та набуття ним юридичного оформлення, його можна вважати фінансовим.
Виконання фінансового зобов’язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника.
Існують різні визначення поняття в нормативних документах з бухгалтерського обліку, зокрема, в П© БО 11 «Зобов'язання».
Розрізняють нормальну (законну) і прострочену кредиторську заборгованість.
Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати, а заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою. В регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов’язань може подати на нього позов в судовому порядку і вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним і застосовує механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб'єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий фактор економіки. Проте в періоди глибоких економічних потрясінь механізм банкрутства належним чином не виконує зазначені функції, і через несприятливі об'єктивні обставини дуже часто неплатоспроможними стають виробники з нормальним і навіть високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства і кредиторська заборгованість у такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства.
Економічна сутність кредиторської заборгованості полягає в тому, що це не тільки частина майна організації, як правило кошти, але і товарно-матеріальні цінності, наприклад у зобов’язаннях по товарному кредиті.
Як правова категорія кредиторська заборгованість — особлива частина майна організації, що є предметом обов’язкових правовідносин між організацією і її кредиторами. Організація володіє і користається кредиторською заборгованістю, але вона зобов’язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї.
Отже, кредиторська заборгованість має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить організації на праві володіння, чи навіть праві власності щодо отриманих позичкових грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об'єкт зобов’язальних правовідносин — це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, уповноваженими на витребування чи стягнення від організації зазначеної частини майна.
Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредитором, і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості в одного підприємства, і кредиторської - в іншого. Відтак, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, цілі її суб'єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією зі спроб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства. Однак рух грошей — і позитивний, і негативний — не може відбуватись сам по собі, як не може представляти самостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємству необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів.
Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками — це короткострокові зобов’язання, що виникають при постачанні продукції чи наданні послуг. Дані зобов’язання повинні погашатися згідно договорів про купівлю-продаж товарів, що заключається з постачальниками чи підрядниками.
Організація обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками проводиться згідно наказу про облікову політику, розрахунок з постачальником проводиться згідно укладеного договору про постачання товарів чи надання послуг.
Створення цілісної та ефективної системи бухгалтерського обліку неможливе без застосування такого специфічного елементу як облікова політика. Законодавство України визначає облікову політику як «сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності», та встановлює обов’язковість її розробки підприємствами.
Способи поточного групування інформації про розрахунки мають бути закріплені в обліковій політиці шляхом побудови робочого плану рахунків, відносно якого національне законодавство припускає самостійність підприємств при обранні набору аналітичних ознак. Ретельний аналіз діючого плану рахунків показав, що перш ніж організовувати аналітичний облік, необхідно виправити серйозні недоліки в синтетичному, а саме: при групуванні рахунків для обліку розрахунків за класами в основу має бути покладена їх економічна сутність та класифікація. Існуючий план рахунків спрямований на облік дебіторської та кредиторської заборгованості як об'єкти фінансової звітності, не враховуючи те, що заборгованість це лише статичний стан розрахункових операцій, а також те, що ці операції відбуваються щоденно і, звичайно, повинні відображатись в обліку, а заборгованість представляють у фінансовій звітності лише на визначену дату.
Кредиторська заборгованість у підприємств та організацій виникає найчастіше через невиконання установами своїх зобов’язань.
Облік кредиторської заборгованості підприємств та організацій ведеться на рахунках класу 6 «Поточні зобов’язання», який об'єднує рахунки, призначені для обліку зобов’язань установи, що виникають у процесі її діяльності, і погашення яких здійснюється протягом одного бюджетного року.
До поточних зобов’язань підприємств та організацій належать:
- — заборгованість за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки із заробітної плати;
- — заборгованість із заробітної плати штатного і нештатного персоналу, із допомоги за тимчасовою непрацездатністю, за стипендіями аспірантам та учням;
- — зобов'язання за відрахуваннями до Пенсійного фонду України, на соціальне страхування та індивідуальне страхування працівників;
- — авансові платежі, отримані від фізичних і юридичних осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;
- — кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги.
Важливість аналізу і керування кредиторською заборгованістю обумовлюється її значною часткою в поточних пасивах підприємства, її зміни помітно позначаються на динаміку показників його платоспроможності і ліквідності.
Господарські зв’язки — це необхідна умова діяльності підприємства, тому що вони забезпечують безперебійність постачання, безперервність процесу виробництва і своєчасність відвантаження, а так само реалізації продукції (робіт, послуг). В науковій літературі загалом існують досить чіткі визначення основних економічних категорій та зроблена оцінка економічної сутності розрахунків з постачальниками та підрядниками, і її значення, роль і місце в діяльності підприємства.
Постачальник — юридична чи фізична особа, товаровиробник, торговець, що забезпечує постачання товарно-матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, палива, будівельних матеріалів, запчастин, товарів), надання послуг (постачання електроенергії, газу, води, пари тощо), виконання робіт (поточний і капітальний ремонт основних засобів тощо) покупцям відповідно до замовлень, заявок, угод, договорів.
Постачання — матеріально-технічне забезпечення підприємства основними і оборотними засобами виробництва.
Поставка товару — заключний стан виконання договору купівлі-продажу, на якому відбувається передача товару продавцем покупцеві, здійснюється остаточний фінансовий розрахунок по закінченні операції.
Поставка — організація руху товарів від продавця (його складів) до покупця. Здійснюється на підставі договорів (контрактів) укладених між продавцем і покупцем, в яких повинно бути відображено наступні основні умови поставки: вид, обсяг, строки поставки, вид транспортного засобу тощо.
Договір купівлі-продажу — договір, у якому встановлюються умови, обсяг купівлі, продажу товарів, ціни, умови й способи оплати, строки поставки, спосіб транспортування і відповідні розрахунки, відповідальність сторін за порушення умов договору тощо.
Підряд — договір, відповідно до якого одна сторона (підрядник) зобов’язується під свою відповідальність виконати за завданням другої сторони (замовника) певну роботу з використанням власних матеріалів або матеріалів замовника за певну плату. Оплачується тільки готовий результат, зданий замовникові.
Підрядники — спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об'єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.
Послуга — трудова діяльність, результати якої відображаються у корисному ефекті, особливій споживній вартості. Особливістю послуги є збіг у часі та в просторі процесів виробництва, реалізації і споживання її споживчої вартості.
Розрахунки — це система взаємин між юридичними і фізичними особами, що виникають у момент практичного виконання юридично оформлених фінансових зобов’язань при здійсненні товарних і нетоварних операцій.