Розділ 3. Шляхи та форми впливу на особистість правопорушника підліткового віку в умовах соціально-педагогічної діяльності

Особливості роботи соціального педагога з делінквентними підлітками

Прогресуюча тенденція неперервного росту різноманітних процесів девіантної поведінки, їх об'єктивність і неминучість ставлять перед суспільством, конкретною соціальною службою і соціальним педагогом, в якості основних завдань — пошук форм, методів і технологій роботи з дезадаптованими підлітками, концентрацію зусиль, направлених як на реабілітацію дитини, так і, що більш необхідно, попередження відхилень від соціальних норм, тобто запобігання умов, які прямо чи опосередковано мають негативний вплив на вчинки та дії неповнолітнього. Тому, у своїй роботі ми зупиняємось на особливостях діяльності соціального педагога з підлітками девіантної та делінквентної поведінки. А саме, детальніше зупинились на профілактиці і реабілітації.

Під профілактикою ми розуміємо передусім науково обґрунтовані і своєчасно прийняті дії, направлені на:

• · Попередження можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних обставин у окремої дитини чи неповнолітнього, які належать до групи соціального ризику;
• · Збереження, підтримка і захист нормального рівня життя і здоров’я дитини;
• · Допомога дитині в досягненні соціально значимих цілей і розкриття його внутрішнього потенціалу.

Ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена лише при умові обов’язкового включення наступних складових:

• · Направленість на викорінення джерел дискомфорту як в самій дитині, так і в соціальному і природному середовищі і одночасно на створення умов для придбання неповнолітніми необхідного досвіду для вирішення виникаючих перед ним проблем;
• · Навчання дитини новим навичкам, які допомагають досягнути поставлених цілей чи зберегти здоров’я;
• · Попередження виникнення протиправної поведінки.

В профілактичній роботі ми використовували:

Інформаційний підхід. Він спирається на те, що відхилення у поведінці підлітків від соціальних норм виникають тому, що неповнолітні їх просто не знають. А тому, нашим основним напрямком роботи було — інформування підлітків про їхні права та обов’язки, про вимоги, які ставить держава і суспільство до виконання встановлених для даної вікової групи соціальних норм.

Соціально профілактичний підхід. В якості основної мети розглядає виявлення, усунення і нейтралізацію причин і умов, які викликають різного роду негативні явища. В рамках цього підходу нами були розроблені «Рекомендації щодо подолання протиправної поведінки підлітків»:

Педагогам:

• 1) контроль за відвідуванням,
• 2) зв’язок з сім'єю,
• 3) залучення учнів до шкільного життя,
• 4) пропаганда здорового способу життя,
• 5) профілактична робота щодо вживання наркогенних речовин,
• 6) індивідуальний підхід до учня (перебудова внутрішньої позиції з урахуванням особливостей, нахилів, потреб учнів),
• 7) чітка аргументація оцінок з акцентом на позитиві, оцінювати не тільки результат, а і старання учня,
• 8) враховувати і особливе новоутворення підліткового віку почуття дорослості, будуючи стосунки з учнями на основах довірливості та партнерства,
• 9) додаткова допомога у навчанні,
• 10) не критикувати учнів в присутності інших,
• 11) не зрівнювати одних учнів з іншими,
• 12) доброзичливе ставлення до всіх учнів,
• 13) залучити до співпраці інших спеціалістів.

Батькам:

• 1) заохочувати і розвивати здібності дитини,
• 2) любити дитину і підтримувати її,
• 3) не потакати і обожнювати, а заохочувати ініціативу, самостійність,
• 4) відводити побільше часу на спілкування з дитиною (на теми взаємин між людьми, вибір професії),
• 5) у вихованні дітей притримуватись одних вимог,
• 6) емоційно не ігнорувати дитину,
• 7) не нав’язувати дитині своєї волі тільки тому, що ви батьки, аргументуйте свої вказівки,
• 8) не карайте дітей, а допоможіть вибратись із складної ситуації,
• 9) не порівнюйте дітей,
• 10) пам’ятайте, якщо дитині погано в сім'ї, вона шукає інше середовище, де б їй було добре,
• 11) звертайтесь до спеціалістів з питань виховання дітей, читайте спеціальну літературу,
• 12) обмежте перегляд телепередач вашими дітьми.

Учням :

• 1) звертайтесь до психологів,
• 2) займайтесь спортом,
• 3) навчіться планувати режим дня,
• 4) удосконалюйте знання по предмету, що цікавить,
• 5) тренуйте пам’ять,
• 6) придивіться до тих, кому самотньо в класі і подружіться з ним,
• 7) навчіться відстоювати свою точку зору,
• 8) оцінюйте бажання свої з позиції корисності та шкідливості для себе та оточуючих,
• 9) уменшіть час перегляду телепередач,
• 10) поважайте себе та інших,
• 11) вчіться спілкуванню з іншими,
• 12) полюбіть себе і своїх батьків.

Соціальним педагогам і практичним психологам:

• 1) вивчайте соціально-психологічні характеристики сімей для визначення потенційної групи ризику школярів.
• 2) здійснюйте психологічний супровід учнів, звертайте особливу увагу на етап підліткової кризи, впроваджуйте в практику активні форми роботи зі школярами.
• 3) пріоритетним напрямом діяльності соціально-психологічної служби визначте роботу з підлітками-правопорушниками.

Здійснюйте:

• · психодіагностику індивідуальних особливостей та акцентуацій, соціометричні дослідження колективу;
• · психологічну корекцію протиправної поведінки;
• · психологічну підтримку в подоланні психотравмуючих ситуацій;
• · соціально-педагогічний патронаж.
• 4) орієнтуйте учнів на здоровий спосіб життя, шляхом:
  • § реалізації національних програм («Рівний рівному», «Молодь на роздоріжжі»);
  • § впровадження факультативних курсів з психології;
  • § організації позакласної роботи.

Медико-біологічний підхід. Його мета полягає в попередженні можливих відхилень від соціальних норм ціле направленими мірами лікувально-профілактичного характеру по відношенню до осіб, які страждають різними психічними аномаліями, тобто патологіями на біологічному рівні. Коли у людини існує патологія психічного розвитку і здоров’я, він, у силу своїх психофізіологічних особливостей, може порушити існуючі морально-правові норми. Дуже важливим є те, щоб вчасно розпізнати у підлітка різні патологічні порушення психіки, які можуть привести до вчинення ним необдуманих вчинків.

Наступний підхід — соціально-педагогічний — в основі якого лежить відновлення або корекція якостей особистості підлітка з делінквентною поведінкою, особливо його моральних і вольових якостей особистості.

У підростаючого покоління потрібно формувати наступні вольові риси його поведінки:

• — бути господарем свого слова і діла;
• — зупиняти намагання і мотиви, які можуть привести до вчинків, які приносять шкоду суспільству;
• — концентрувати зусилля на головному, найбільш важливому на теперішній час.

Для того, щоб виховувати людину, яка вміє розумно використовувати запропоновані йому суспільством права і свободи, потрібно навчити її володіти собою.

Існує ще один підхід, пов’язаний із застосуванням санкцій. Суть його полягає в покаранні людини яка здійснила правопорушення, на основі кримінального законодавства. Однак весь світовий досвід свідчить про неефективність тільки жорстких санкцій зі сторони суспільства, тому покарання ми розглядали лише як допоміжний засіб, головне ж — виявлення і усунення причин соціальних відхилень.

Щодо реабілітації, то це така форма роботи, яка забезпечує відновлення втрачених функцій, у тих дітей, які вже здійснили правопорушення. Через це, у загальноосвітній школі ми не проводили даний напрям роботи, так як він проводиться, у спеціальних закладах, які для цього призначенні.

Все ж, при побудові реабілітаційної програми для підлітків з делінквентною поведінкою, в якості основних враховуються наступні положення:

• 1. Опора на позитивні якості неповнолітніх. Соціальному педагогу необхідно створити «ситуацію успіху» для підлітка, потрібно знайти позитивне в поведінці підлітка.
• 2. Формування майбутніх життєвих установок. Робота соціального педагога направлена на визначення підлітком його майбутньої професії, вибір, який співпадає з інтересами і можливостями підлітка.
• 3. Включення неповнолітнього, який схильний до девіантної поведінки, у важливу для нього і суспільно-корисну діяльність: (а не читання моралі, нотацій, повчань, настанов).
• 4. Глибока довіра і повага у взаємостосунках з підлітком. Терпіння і витримка — головні помічники соціального педагога в роботі з такими дітьми.

Тому, роблячи висновок з усього вище сказаного слід зазначити, що:

існуючі технології роботи з делінквентними підлітками направлені на те, щоб поставити девіантну поведінку під соціальний контроль, який включає у себе:

• 1. Заміщення, витіснення найбільш шкідливих форм девіантної поведінки в суспільно корисними або нейтральними.
• 2. Направлення соціальної активності дитини в одобрене суспільством або нейтральне русло.
• 3. Відмова від кримінального чи адміністративного переслідування підлітків які займаються наркоманією, бродяжництвом, проституцією, гомосексуалізмом.
• 4. Створення спец. центрів соціальної допомоги: суїцидальних, наркологічних.

Заслуговує на увагу розгляд питання про індивідуально профілактичний вплив на особистість неповнолітнього правопорушника. Однієї з найактуальніших і соціально значущих завдань, що стоять перед нашим суспільством сьогодні, безумовно, є пошук шляхів зниження зростання злочинів серед молоді і підвищення ефективності їх профілактики. Необхідність найшвидшого вирішення цього завдання обумовлене не лише тим, що в країні продовжує зберігатися достатньо складна криміногенна ситуація, але перш за все тим, що в сфери організованої злочинності втягується все більше і більше неповнолітніх; кримінальними угрупуваннями, створеними підлітками, скоюють ся небезпечні злочини, і число їх неухильно росте. Злочинність молодіє і приймає стійкий рецидивний характер. А така криміналізація молодіжного середовища позбавляє суспільство перспектив встановлення в недалекому майбутньому соціальної рівноваги і благополуччя.

Головна роль у вирішенні цієї щонайгострішої проблеми відводиться нам, соціальним педагогам, хоча, звичайно, вирішити її можна тільки комплексно, із залученням всіх сил суспільства. Проте інтеграція зусиль суспільства може здійснитися лише в рамках науково обґрунтованої, забезпеченої ефективними технологіями соціально-педагогічної системи перевиховання особистості неповнолітнього, за допомогою послідовних педагогічних і виховно-профілактичних впливів, які забезпечують формування особистості з твердими і правильними життєвими установками.

Багато витрат, упущень у вихованні є наслідком того, що немає належної системи в області індивідуальної роботи, організації виховно-профілактичного процесу з конкретними правопорушниками. Важливо при цьому подолати обмежене розуміння самого індивідуального підходу, який нерідко зводиться до обліку приватних особливостей хлопців і дівчат, що мають відхилення в поведінці. «індивідуальний підхід, — писав А. З. Макаренко, — не означає метушню з відокремленою капризуючою особою. Безпорадний той педагог, який потурає недолікам учня, сліпо слідує його капризам, підігрує і сюсюкає замість того, щоб виховувати і переробляти його характер…». Індивідуальний підхід в тому і полягає, щоб стосовно його індивідуальних здібностей і схильностей повідомити йому якість особистості, яка визначена суспільним характером виховання.

В практиці індивідуального підходу, на думку Макаренка, зустрічаються найбільш часто дві помилки: перша полягає в прагненні «обстригти всіх під одну гребінку», втиснути людину в стандартний шаблон, виховати вузьку серію людських типів. Друга — пасивне проходження за кожним індивідуумом, безнадійна спроба справитися відразу зі всіма за допомогою розрізненої метушні з кожною людиною окремо. Це — гіпертрофія «індивідуального підходу».

Індивідуальна профілактика правопорушень включає виправно-корегуючу дію як один з елементів, але не зводиться тільки до нього. Це цілеспрямований процес управління перевихованням особи, який полягає в тому, що правопорушники під впливом вихователів, громадськості і колективів виробляють у себе правильні погляди і переконання, опановують навиками і звичками соціально-позитивної поведінки, розвивають свої відчуття і волю, змінюють таким чином інтереси, прагнення і схильності. З другого боку, індивідуальна профілактика направлена на усунення несприятливих впливів на конкретну особу навколишнього середовища. Щоб ефективно управляти даним процесом, ми виділили профілактичні методи, що забезпечують:

вироблення етичної свідомості.

формування навиків і звичок позитивного поведінки виховання вольових зусиль, що дозволяють протистояти антигромадським впливам соціальне оздоровлення мікросередовища.

Проте треба мати на увазі, що перевиховання особистості правопорушника неповнолітнього віку, вироблення позитивних навичок і звичок, вольових зусиль пов’язані з різними, особливими сферами психологічної діяльності, спираються на певні фізіологічні чинники, специфіка яких не може не враховуватися при виборі методів профілактики.

В структурі індивідуальної профілактики правопорушень ми виділили наступні основні завдання:

своєчасне виявлення осіб з соціально-відхиленою поведінкою і схильних до здійснення правопорушень, а також батьків і інших осіб, які негативно впливають на них;

вивчення вікових і психологічних особливостей особистості неповнолітніх правопорушників з метою не допущення конфлікту молодої людини з суспільством;

розробка програми індивідуальної виховної і профілактичної дії на правопорушника і оточуюче середовище, з урахуванням наявних форм і методів, результативності їх вживання.

Специфіка індивідуальної профілактики, а також особливість самих об'єктів вивчення і виховної дії вимагають обліку:

психологічних процесів (особливості уяви, уваги, мислення, пам’яті, сприймання і ін.), які виникають в свідомості правопорушника при формуванні антисуспільних поглядів, переконань, звичок, при виконанні протиправних задумів і осмисленні шляхів їх реалізації;

рівня світоглядного і етичного розвитку підлітка-правопорушника, моральних мотивів, властивих даній дитині (відчуття сорому перед рідними, знайомими, засудження колективу і т. п.), які, як правило, примушують його зберігати в таємниці свої анти суспільні погляди, вести «подвійне життя». Тому не завжди вдається своєчасно виявити таких підлітків, визначити причини відхилень в їхній поведінці, способі життя, а тому, і вчасно надати їм ефективний виховний і профілактичний вплив ;

обставин, при яких у підлітка виникли анти суспільні наміри, зріла і реалізовувалася рішучість скоїти правопорушення або аморальну провину;

негативних чинників конкретного середовища (найближчеоточення в школі, в сім'ї, на вулиці), що викликають ці мотиви протиправної поведінки.

З цією метою нами і була розроблена «Картка індивідуального вивчення підлітка, схильного до правопорушень»:

• 1. П.І.П. дитини _______________________________________________
• 2. Дата народження ____________________________________________
• 3. Домашня адреса, телефон ___________________________________
• 4. З якого часу навчається в даній школі _________________________
• 5. Загальні відомості про батьків: ________________________________
• (П.І.П., вік, де і ким працюють) _________________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

• * Умови проживання ________________________________________
• * Матеріальне положення _____________________________________
• * Культурний рівень сім'ї_______________________________________
• 6. Виховні можливості сім'ї____________________________________
• * Рівень вихованості учня____________________________________

(Високий, середній, низький).

* Рівень педагогічної культури батьків :

Батька _______________________________________________________.

(Високий, середній, низький).

Матері_______________________________________________________.

(високий, середній, низький).

* Мікроклімат в сім'ї________________________________________.

(здоровий, стійкий, недостатньо здоровий, нестійкий, нездоровий).

* Направленість сім'ї __________________________________________.

(суспільно направлена, індивідуалістична, асоціально направлена).

* Ситуація сімейного виховання _______________________________.

(благополучна, ускладнена, неблагополучна).

• * Тип сім'ї __________________________________________________
• 7. Риси характеру підлітка, явні і приховані слабкості _______________

_____________________________________________________________.

8. Інтереси і нахили, здібності підлітка ___________________________.

_____________________________________________________________.

9. Відношення до навчання, відвідування занять ____________________.

_____________________________________________________________.

• 10. Участь в суспільному житті класу____________________________
• 11. Основні заняття дитини після школи _________________________

_____________________________________________________________.

• 12. З ким товаришує у школі __________________________________
• * по місцю проживання _______________________________________
• 13. Кого вважає авторитетом і чому ____________________________

_____________________________________________________________.

14. Характер відносин з друзями _______________________________.

(рівність, залежність, керівництво).

15. Відношення дорослих до позаурочних занять дитини: __________.

_____________________________________________________________.

(зацікавлене, контролююче, заохочуючи, байдуже, негативне).

16. Відношення сім'ї до навчання дитини: _______________________.

_____________________________________________________________.

• (постійно зацікавлене, контролююче, підтримка, непослідовне, конфліктне через оцінки)
• 17. Чи наказують вдома за шкільні успіхи і невдачі: ________________

_____________________________________________________________.

(майже ні, досить часто, ні, ніколи).

18. Чи часто дитина конфліктує з членами сім'ї ____________________.

(старшими, молодшими).

19. Відношення дорослих до спілкування і друзів дитини: __________.

_____________________________________________________________.

(зацікавлене, байдуже, негативне).

• 20. Успішність у цьому році ___________________________________
• 21. Плануючі основні напрямки роботи з підлітком: _______________

_________________________________________________________.

Часто негативна дія на молоду людину мікросередовища, життєвих негараздів продовжується протягом довгого часу, змінює його особистість, сприяє становленню на антигромадський шлях. Наше своєчасне втручання в цей процес може запобігти негативному впливу на хлопця або дівчину, змінити їх погляди, переконання, направити енергію в суспільно корисне русло.

Не дивлячись на численні психологічні дослідження причин і можливих шляхів профілактики і корекції девіантної поведінки дітей і підлітків, дана проблема не втрачає своєї актуальності. Пов’язано це з особливостями соціалізації підростаючого покоління в сучасних соціально-економічних умовах.

Актуальною залишається проблема ефективної психологічної корекції поведінки, що відхиляється у дітей і підлітків. У вітчизняній психології під психокорекцією розуміється система заходів направлених на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічної дії []. При цьому необхідно підкреслити, що виправлені недоліки не є такими тяжкими, щоб визнати їх носія за психічно хвору людину, і вони не мають такої ж органічної основи, які відносяться до тих якостей або властивостей, які здатні змінитися.

Профілактика та корекція відхилень у поведінці - це майже завжди вирішення питання про їх причини. Причинно-наслідкові зв’язки при цьому можуть бути багатовимірними та неоднозначними. Так, за порушенням учнем дисципліни на уроці можуть стояти: неуважність, підвищена психомоторна збудливість, відсутність інтересу до предмета, вороже ставлення до вчителя тощо.

Близько 25% відхилень у поведінці дітей обумовлені так званими межевими (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема — акцентуації. До їх діагностики, профілактики та корекції доцільно залучити психологів та дитячих психіатрів [].