Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів аграрних формувань і мотивація праці

Трудові ресурси сільськогосподарських підприємств — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, тобто має необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріального виробництва.

Все населення залежно від віку поділяється на:

• * осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);
• * осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки
• — від 16 до 59 років включно);
• * осіб старших працездатного віку, з досягненням якого встановлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55 років, чоловіки — з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних.

Непрацездатні особи в працездатному віці - це інваліди 1 -ї та 2-ї групи, а працездатні особи в непрацездатному віці - це підлітки та працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

• *населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1 -ї і 2-ї групи та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, що вийшли на пенсію раніше у зв’язку з важкими і шкідливими умовами праці);
• * працюючі особи пенсійного віку;
• * працюючі особи віком до 16 років.

Згідно українського законодавства на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої роботи.

Все населення поділяється на економічно-активне та економічно-неактивне.

Економічно-активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва продукції і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно-неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу трудових ресурсів, а саме:

• * учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
• * особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
• * особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;
• — особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;
• * особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;
• * інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази: формування, розподілу і перерозподілу, використання.

Фаза формування характеризується: природним відтворенням (тобто народженням людей та досягненням ними згодом працездатного віку); відновленням здатності до праці в існуючих працівників; одержанням людьми освіти, спеціальності і певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу і перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт і діяльності, а також за підприємствами, районами і т.д. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці. Перерозподіл трудових ресурсів здійснюється у вигляді їх руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно-активного населення на підприємствах. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Усі ці фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний і інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах країни в загальному без зміни їхніх якісних характеристик. Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості (зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо). Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємодоповнюють один одного.

Відповідно до діючого класифікатора усі працівники в народному господарстві за характером виконуваної роботи поділяються на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти та службовці.

До робітників відносять тих працівників, які безпосередньо зайняті в процесі створення матеріальних благ, а також здійснюють ремонт, переміщення вантажів, транспортування пасажирів, надають матеріальні та побутові послуги.

До керівників відносять працівників, які займають посаду керівників підприємств і їх підрозділів (директори, голови підприємств, керуючі відділками, бригадири, завідуючі фермами (майстернями) тощо), заступників керівників з цих посад, а також головних спеціалістів (головний агроном, головний бухгалтер, головний інженер, головний механік, головний електрик та інші).

До спеціалістів відносять працівників, які виконують економічні, інженерно-технічні і технологічні роботи (економісти, бухгалтери, агрономи, зоотехніки, диспетчери, механіки, інженери, енергетики, нормувальники тощо).

До категорії службовців відносять працівників, які готують і оформляють документацію, здійснюють контроль, господарське обслуговування (касири, чергові, секретарі-друкарки, статистики, стенографісти, табельники тощо).

Залежно від умов найму працівників в сільському господарстві класифікуються за такими категоріями:

• * постійні працівники (такі, що прийняті на роботу на тривалий термін без його точного визначення);
• * тимчасові працівники (залучені працівники, їх зараховують тимчасово з наперед встановленим терміном);
• * сезонні працівники (наймані працівники на роботу для виконання сезонних робіт).

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості, безробіття, мотивацією праці.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна суть.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Мотивація праці, тобто спонукання людини до дії, виступає у двох формах-біологічній і соціально-психологічній. З біологічного погляду — це збудження нервової системи людини до дій, спрямованих на використання природних факторів для свого існування і відтворення; із соціально-психологічного — спонукання людини до задоволення своїх матеріально-побутових нужд, потреб та запитів, що досягається за рахунок її праці.