Природа у романі Б. Л. Пастернака «Доктор Живаго»

Природа в романі Б. Л. Пастернака «Доктор Живаго»

Природа — це сфера, поглинаюча простір роману. Щоб осягнути причини поведінки Живаго в певних ситуаціях, потрібно дати раду значенні йому природи й її місці у творі.

Вся життя Живаго — інстинктивне прагнення розчинитися у природі, не опиратися їй, повернутися до дитинство, де «світ обступав Юру зусебіч, дотикальний, непрохідний і явний, як ліс… Цей ліс становили все речі у світі… Усім своїм напівзвіриної вірою Юра вірив у Бога цього лісу як лісничого». Навіть християнство тут неминуче природно: то Ісус представляється «человеком-пастухом у стаді овець на заході Сонця», то квіти проводжають Живаго в той світ, оскільки «царство рослин — найближчий сусіда царству смерті. У зелені землі зосереджені таємниці перетворення і загадки життя».

Отойдя Божий, а тим самим від природи, під час про його молодість, Живаго під час громадянської війни, коли «скінчилися закони людської цивілізації» і тиск розуму послаб, повертався в природу через любов до Ларе. У вашому романі «природность» любові постійно підкреслюється: «Вони любили оскільки хотіли усі навколо: земля під ними, небо за їх головами, хмари й дерева». Та й саме Лара з’являється у образі то лебедя, то горобини, тож під кінець кінців можна зрозуміти, що для Живаго Лара — втілення саму природу: «Юрій Андрійович з дитинства любив який вчувається вогнем зорі вечірній ліс. У такі хвилини саме і він пропускав крізь себе — ці стовпи світла. Точнісінько дар живого духу потоком входив у його груди, перетинав усі його істота і парою крил виходив з-під лопаток назовні…» «Лара!» — закривши очі, полушептал чи подумки звертався він до усім своїм життя, до всієї Божої землі, до всього расстилавшемуся проти нього, сонцем осяяному простору".

Именно тим, що Лара для Живаго уособлювала всю природу, можна пояснити його інстинктивне до ній прагнення. Він був у ній розчинитися, як тоді лісі, що він приліг на галявині і «строкатість сонячних плям, усыпившая його, картатим візерунком покрила його вытянувшееся землі тіло і його невиявленим, неотличимым в калейдоскопі променів і листя, точно він наділ шапку-невидимку». Розчиняючись у природі, людина зрівнюється прав з тваринами: вони единоправные брати і з комахою: «Метелик непомітно стушувалася у ньому (на сосні), як безслідно губився Юрій Андрійович для ока під котра відігравала у ньому сіткою сонячних променів і тіней».

Возвращение в ліс, до початку, коли були рівні, — єдина можливість для Живаго як творчій особистості, інакше він постійно відчуватиме ущербність свого існування. Воно й Лара — єдине ціле, того вимагає природа, того вимагає його душа. Поля, «сиротеющие і кляті без людини», цікавить Живаго відчуття жарового марення: він бачить, як у ним «зміїться глузлива усмішка диавола»; тоді як і лісах, «красующихся, як випущені волю в’язні», живе Бог, і людини йде стан просвітління, одужання.

Пастернак змушує Живаго і, читачів, відчувати як внутрішні прояви природи, а й зовнішні, окремі стають постійними вісниками радості чи нещастя. Вони пророкують майбутні події «оскільки герої перебувають у системі природи, ними вона поширює свої умови, у її влади і віданні їхнє майбутнє і минуле».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.