Изображение громадянської війни романі Б. Пастернака Доктор Живаго

ИЗОБРАЖЕНИЕ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВОЇНИ У РОМАНІ Б. ПАСТЕРНАКУ «ЛІКАР ЖИВАГО».

По темі роман Бориса Пастернака «Доктор Живаго» досить традиційний. Він примикає до прози М. Шолохова, А. Фадєєва, І. Бабеля, М. Булгакова, Б. Пільняка. Але, приєднуючись по тематичного ознакою, до того ж час істотно відрізняється від «Донських оповідань», і південь від «Розгрому», і південь від «Конармии». Чим же?

По-перше, цей витвір написано за «гарячих слідах». Між часом його створення (1950;ті роки) і відбитими подіями: перша світова війна, революція, громадянської війни— пролягла тимчасова дистанція більш, ніж у тридцять років. «Обличчям до обличчя особи не побачити. Велике видно з расстоянье»,—сказал Сергій Єсенін. І це дійсно, історія багато поставила на місце, спонукала з того, що вважалося цілком очевидним, тобто створила підгрунтя для філософського осмислення минулого. Філософський погляд на речі й властивий Пастернаку.

Во-вторых, «Доктор Живаго» — роман, написаний поетом, а чи не прозаїком. І це істотна різниця. Поет більш трохи до деталей, відтінкам почуттів та переживань. Імпульси, які від зовнішнього світу, він звик пропускати як через свідомість, а й через своє серце, душу, своє «я». Звідси особлива емоційна забарвленість і автобіографічність розповіді. Головний герой Юрій Андрійович Живаго, до того що ж, і саме поет, і вірші, які він, непросто долучені до основному тексту роману. Вони «просвічують» цей текст зсередини, переводять прозове розповідь мовою ліричних образов.

В романі Юрій Живаго — одне із мільйонів росіян, утягнутих у круговорот революції й війни. Він часто безсилий протистояти натиску подій і підпорядковується загальному вихревому руху. Невипадково у Пастернака, як і в А. Блоку в поемі «Дванадцять», основним образом-символом революційної стихії є заметіль. Юрій Андрійович часто бере участь у подіях за своїй волі, а лише як піщинка, підхоплена метельным поривом, не що належить самої себе.

В віршах ж, написаних від імені героя, навпаки, піднімається тему самітності й особистої відповідальності на то" що його свидетелем:.

Гул ущухнув.

Я посів підмостки.

Прислонясь до дверному одвірку,.

Я ловлю в далекому отголоске ;

Что станеться на моєму веку.

На мене наставлено сутінки ночі.

Тысячью біноклів на осі.

Если лише можна, Авва Отче,.

Чашу цю повз пронеси. .

Не випадково Живаго вільно цитує з Євангелія Христових слів, Сина Людського, предчувствующего борошна та смерть. Такими передчуттями було наповнене життя й самого персонажа, російського інтелігента, испившего до дна гірку чашу страждань, що випали частку народа.

По професії лікар, тобто людина, котрій немає своїх колег та чужих, Юрій Андрійович Живаго чудово розуміє трагічність братовбивчої війни. Він сприймає це як «криваву колошматину і человекоубоину, якої передбачалося кінця». Герой Пастернака може стати над битвою, але бачить, що правди майже не за білих, і червоних. Їх бузувірства суперничали за жорстокістю, «поперемінно збільшуючись одне у відповідь інше, точно їх перемножали». Кров тих і інших викликала напади нудоти, «вона підступала до горлу і впадала на думку, нею запливали глаза».

Правоту позиції доктора Живаго, понимавшего безглуздість і злочинність братовбивчої бойні, підтверджує факт, має символічного значення. Так, уодновременно убитих юнца-гимназиста, воював за білих, і червоного партизана знаходять один і хоча б псалом, зашитий в ладанки, що був уберегти їхнього капіталу від загибелі, але, як нам бачиться, не уберег.

Борис Пастернак наближається до подій тридцятирічної давності ні з класової," але загальнолюдської, гуманістичної погляду. Знищували одне одного нс вороги, а співвітчизники, сини однієї Землі, брати за кров’ю і духу. Сьогодні ми це добре розуміємо. І Пастернак був однією з перших, хто побоявся чесно кажучи про громадянської війни як «про «узаконеному і восхваляемом смертоубийстве».

Но прямо — не отже однозначно. Юрій Живаго — особистість, постійно коливання, сомневающаяся. Ситуація роздвоєності почасти йде джерелами в особисту драму героя, у його любов до Ларе, Ларисі Федорівни Антиповой, яка ототожнюється йому з чином Росії. Цією любові не судилося перемогти душевне сум’яття. Зім'яті, скалічені революційним поривом людські судьбы—обычное явище тих грізних років. Більшовики вислали межі Радянської республіки близьких Юрія Андрійовича — його першу дружину з дітьми. Не шукаючи зустріч із улюбленої жінкою, Живаго заводить нову сім'ю і вмирає від серцевого нападу, впавши на каміння бруківці. А сама героїня, переживши самогубство його й смерть Юрія Андрійовича, зрештою зникає безвісти у одному з численних концтаборів півночі. Залишається лише Марина — третя дружина Живаго. На найостанніших сторінках роману з’являється «кастелянша Танька», у якій друзі Юрія Андрійовича дізнаються його дочку, але її сама звідси не підозрює. Отож Європа відповість ті смерті, вигнання, беспамятство?

И все-таки оповідальна частина роману Пастернака закінчується не сценою загибелі Живаго, не повідомленням про зникнення Лариси Федорівни, не розповіддю про «неученой» бельевщице Тетяні. Він закінчується описом тих світлих почуттів, які охопили друзів Юрія Андрійовича під час читання його віршів через дуже багато років по смерті героя. І це почуття «свободи душі», і «щасливе, розчулене спокій» за землю, за всіх учасників відчуття історії і дітей їх, і це відчуття нечутної музики щастя, «разлившейся далеко кругом».

Подобный фінал — не відбиток офіційного оптимізму автори і не штучний доважок до розповіді про кохання та скорботи. Це погляд поета, світлий і досвідчений, вміє вгадати повсякденному і страшному велике і високе начало.

Стихотворный цикл Юрія Живаго, що відкриється проханням Христа до Отцу-Вседержителю пронести повз нього «смертну чашу», закінчує вірш про прийдешньому воскресіння Спасителя, про значному подію в «книзі жизни»: .

Я у домовину зійду й утретє день повстану, .

И, як сплавляють річкою плоты,.

Ко мені на суд, як баржі каравану, .

Столетья попливуть з темноты.

Список литературы

Пастернак Б. «Доктор Живаго «.