Ирак: війна за поняттями

Ирак: війна по понятиям

Л. І Шершнев, президент Фонду НИМБ Американо-британская коаліція офіційно оголосила про закінчення війни у Іраку й своєї цілковиту перемогу. Війна виявилася недовгою, всупереч багатьом прогнозам російських генералів і політиків, але й так уже швидкоплинної, як розраховували навіть Англія. У будь-якому разі вдвічі-втричі дня американських військ із захопленням Багдада не вклалися, але в шляху у його перші п’ятнадцять днів пережили чимало драматичних моментів, зустрівшись, за визнанням, з несподівано «затятим і стійким опором» іракської армії й ополченців. Американське командованье виявилося вимушеним терміново перекинути до Іраку 100 тисяч вояків США і Європи, фактично, подвоївши цим свою безпосередньо воюючу угруповання військ. І тільки раптовий і майже повсюдний те що іракської армії з займаних позицій дозволив англосаксам в стислі терміни і втрат опанувати найважливішими центрами страны.

Заявленная навіть Англією мета війни — повалення режиму С. Хусейна — ними досягнуто. Усю владу передано тимчасової адміністрації Іраку на чолі з відставним американським генералом Джеем Гарнером. Нафтові ресурси країни захоплено. США, судячи з усього, мають намір залишитися у Іраку назавжди, розглядаючи її територію як ідеального стратегічного форпосту контролю над Близьким Сходом з його нафтовими запасами. За повідомленнями друку, США планують створити в Іраку чотири військові бази: околицях аеропорту в Багдаді, авіабази Башур (Північ країни), бази ВПС у районах Західної пустелі і близь міста Эн-Насирия. Переможці диктують умови повоєнного світу у Іраку. Продемонструвавши з прикладу цієї країни свою могутність і свої спроби з «наведення порядку» без опертя ООН та інші міжнародні інститути, США відкрито виявляють імперські амбіції стосовно інших країнах і народам, викликаючи в них «шок і трепет» перед «всесильним хозяином».

Фактически, не існує антивоєнна коаліція Росії, Франції та Німеччини, яка виступила проти війни у Іраку. Привертає змінена тональність заяв глав цих країн щодо дій США проти Іраку. Вони були змушеними відмовитися від своєї основного вимоги у тому, щоб ООН грала головну роль в повоєнному врегулюванні проти Іраку. Президент Росії У. У. Путін, Президент Франції Ж. Ширак і Канцлер ФРН Р. Шрьодер висловили задоволення щодо повалення Саддама й у зі свого закликав США до примирення. У цьому ключі слід розглядати разюче м’який, майже перепрошуючий тон протесту керівництва РФ у зв’язку з розстрілом російській дипломатичній колони, рухалася з Багдада до Сирії, американськими спезназовцами. Проте, США мають намір серйозно покарати «непокірних». Росія, Франція та вже відсунуті від участі у повоєнного відновлення Іраку. Багатомільйонні контракти на відновні роботи розподіляються, переважно, між американські компанії. Усі колишні угоди трьох країн із Багдадом незабаром буде визнані недійсними (для Росії це 40 млрд. доларів). Понад те, США у досить знущальною формі запропонували їм списати борги Іраку порядку допомоги у його відновленні (для Росії це 8 млрд. доларів). Кураж переможців може вилитися й інші форми політичного та скорочення економічної на країни, що намагалися якось протистояти американському сваволі міжнародної политеке.

Думается, навіть Англія поквапилися рису під війною проти Іраку. Явною перемогою для них закінчилася лише перша її фаза. Вже з’явилися прикмети входження війни у другу фазу — національно-визвольну. І шансів виграти у ній у окупантів немає. Зараз дуже важливо задля же Росії та країн світу зробити правильні висновки та винести з іракської кризи, що дозволить вірно визначити стратегію поведінки у що складається міжнародної обстановці. Нам вони видаються следующими:

1. Війна американсько-британської коаліції проти Іраку має як свої подібності з попередніми війнами другої половини ХХ століття і формального початку ХХІ сторіччя (епоха глобалізації), і свої особливості. Вона органічно вписується до системи геополітичного й іншого протиборства на міжнародній арені за панування одних країн і народів з інших, за встановлення нового світового порядку. Війна проти Іраку вперше з всієї визначеністю виявила те що, що людство перебуває у стані Четвертої Першої світової, прийняла естафету від Третьої Першої світової (холодної). Про Четвертої світової війни відверто заговорили і в Америці, намеривающейся стати «планетарної імперією», послідовно скоряючи одна держава одним, ставлячи під сферу впливу регіон за регіоном. Виступаючи нещодавно з лекцією у Лос-Анджелесі, який був директором ЦРУ Джеймс Вулсі в закамуфльованої під прийняті країні штампи формі сказав звідси так: «Холодна війна насправді була Третьої світової війною, а зараз США входять у Четверту — проти іранських релігійних фанатиків, фашистів Іраку й Сирії, ісламських екстремістів». Вулсі злукавив, вказавши лише для цієї об'єкти нападу. Устремління США — завоювання абсолютного світового панування, потім і Четверта світова війна, у якій агресія англосаксів проти Іраку є лише епізодом. Отже, Четверта світова війна стала реальністю і з цього реальності слід виходити Росії у своїм внутрішнім і до зовнішньої политике.

2. Спільним визначальним ознакою для Третьої і Четвертої світових війн є переважне використання у них коштів «стратегії непрямих дій» в поєднані із військовим насильством. Фактично, США — не виграли у яких жодного вирішального бою на полі бою. Поразка Радянського Союзу (1991 рік), що володів військовим перевагою над США, в Третьої світової війни, капітуляція Югославії, окупація Афганістану, і тепер Іраку — всі ці перемоги досягнуто вони за одному сценарієм: запуск вірусу розкладання правлячої еліти й руйнації політичною системою, ведення переговорів і досягнення таємних домовленостей, демонстрація військової могутності із застосуванням чи ні застосування (як у з СРСР) Збройних Сил. Щоразу прирощення американського панування відбувалося з допомогою політичного розпаду держав — жертв їх агресії, зрадництва вищого керівництва цієї країни і/або її союзників (в випадку з Югославією). Якщо країну є достатні передумови для ефективного застосування Америкою «стратегії непрямих дій» (основна їх — відсутність пасіонарності народу), то власна влада може бути головною загрозою національній безпеці й незалежному існуванню. З цього випливає лише ще один висновок: якщо хоче уникнути долі СРСР, Югославії, Іраку, в неї мусить бути глибоко моральна, невід'ємна від інтересів народу власть.

Без зрадництва Росію у війнах не перемагали. Важливо навчитися розпізнавати і профилактировать зрадництво. Здається, те що, що діти наші розвідка, Генеральний штаб, експерти класу серед колишніх військових помилилися у прогнозах сценарію війни у Іраку, пов’язаний саме з недооцінкою чинника зрадництва серед іракського керівництва, механізм реалізації якого був розкрито своевременно.

Война проти Іраку виявила багатьох «внутрішніх американців» у Росії, потенційно готових бути й реально відстоювати національні інтереси Сполучених Штатів. Вона руба поставила найголовніше питання національної стратегії безпеки Росії - профілактика зрадництва влади. Небезпечні для Батьківщини чиновників і політичних діячів, «думаючі по-американськи». Досить нам «кращих американців» і «кращих німців» у Кремлі, за іншими державних установах. Однією з провідних гасел прийдешніх парламентських і президентських виборів повинен стати: «До влади кращих російських, кращих росіян». Давайте, нарешті, навчимося вчитися, а то й із власного гіркий досвід, те з іракського.

3. Війна проти Іраку сфокусувала у собі багато традиційні і нетрадиційні кошти, способи, прийоми протиборства. Попри свою швидкоплинність, вона поставила під низку доктринальних установок, яких дотримувався американське керівництво. Це насамперед належить до теорій «безконтактної війни», «високотехнологічної війни», застосування аэромобильных зусиль і ін. Війна показала, основним умовою на успіх бою залишається людина, у якого високими морально-боевыми якостями. Ставка американсько-британської коаліції на високоточну зброю явно не виправдала. Зате спрацювали «непрямі дії» — підкуп, схиляння до зради вищого керівництва Іраку, а також позбавлення населення джерел життя — води, енергії, що рівносильне геноциду.

По відношення до іракській війни можна використовувати чимало визначень, кожна з яких відбиває той чи інший її грань: «договірна», комерційна, цивілізаційна, технологічна, експериментальна, «імітаційна», кримінальна, «брудна» і т.п.

Есть чимало свідчень про це, що результат війни було вирішено заздалегідь, до її початку шляхом змови позаду народу високопоставлених діячів США та Іраку. Схоже, що саме іракське керівництво, пам’ятаючи тяжку поразку в Першої війні в Затоці (1991 рік), не вірило у спроможності країни протистояти американській могутності. Організовувані їм повсюдні багатотисячні демонстрації з шумним вираженням їх учасниками готовність воювати з американцями за Саддама, носили, скоріш, відволікаючий характері і були способом выторговывания США великих собі поступок. За деякими даними, США витратили 600 млн. доларів на підкуп оточення Саддама, чиновників, військових, польових командирів (У Афганістані 200 млн. доларів забезпечили несподіваний результат талібів з Кабула й інших містах. От уже воістину: якщо військо над змозі узяти штурмом місто, то це завдання вирішує осів, навантажений золотом). На користь цієї версії свідчить те, що та, ні інший бік серйозно до війні не готувалися. Звідси явно недостатня угруповання військ навіть Англії щодо настільки масштабної військової компанії, скупченість в невеличкий території у Кувейті перед вторгненням до Іраку, неорганізований і хаотичний характер наступу, розпочатого при цьому без масованої авіаційної, і артилерійської підтримки, слабке інженерне забезпечення (лише дві понтонно-мостовые роти), загальний настрій особового складу швидку і безкровну победу.

В своє чергу іракське командування не скористалося 11-річної перепочинком для підготовки до відсічі невідворотної агресії. Не було обладнано належним чином театр бойових дій; були створені серйозні оборонні споруди розрахунку затяжну війну; противнику залишилися цілості мости, комунікації; не проводилися минно-взрывные диверсійні дії; цілими залишилися нафтові свердловини та інші об'єкти; бракувало протитанкових коштів, здатних пробивати броню американських танків; не використовувалася авіація; була створено систему управління військами в бойових умовах; були прийнято політичні заходи для згуртуванню народу, з налагодження з курдськими племенами таких відносин, які виключали та їхні виступ на боці американсько-британської коаліції у війні. І, насамкінець, залишається загадкою, куди так раптом зникло регулярна армія, республіканська гвардія, служба безпеки, поліція, ополченці, іноземні добровольці, всі вищі державних діячів, чиновники? Розчинилися, як таліби в Афганистане.

Похоже, американці розіграли проти Іраку кривавий видовищний спектакль, влаштували демонстрацію своєї економічної потужності про те, щоб утвердити себе як одноосібного хазяїна планети. Їм треба було ця грандіозна дорога акція «все світ» як заради нафти, як такою, а передусім для досягнення своїх геополітичних цілей, проведення іспиту новітніх видів зброї, вибуху всієї системи міжнародних відносин, розколу Європи, загострення міжцивілізаційного противоборства.

Особую небезпеку становлять те що, війна проти Іраку стала прологом цивілізаційних війн. Англосаксонська цивілізація у війні виступила проти ісламської цивілізації. Цивілізаційна чинник простежується і з логіки, й у обгрунтуванні, й у методи ведення війни. Однією з ознак ведення такий війни — месіанство, з позицій якого США її обгрунтовують. Інший ознака — безжалісне руйнація найдавнішої східної цивілізації, колиски людства. Війна проти Іраку посилює конфронтацію культур. Світська, матеріалістична культура Заходу сьогодні проти Іраку прямо протистоїть ісламської.

Криминальный характер війни особливо виявився у повальних грабежі, спровокованих англосаксонскими окупантами в які проводять містах Іраку. Вони випустили з в’язниць злочинців, підігріли найбільш ниці інстинкти юрби юнаків і дозволили грабежі переможеним всупереч всієї логіці війни (зазвичай цим займаються переможці). Фактично, на Іраку відпрацьовувалася модель розкладання народів в умовах збройного протистояння як спосіб керування людьми, які виявилися «повязанными» аморальним поведінкою. Щось подібне є США відпрацювали на завершальному етапі Третьої Першої світової на Росії. Заради прискорення «демократизації» і ринкових відносин (саме в цій ідеології повсюдно встановлюється американське панування) США запустили у Росії механізм несправедливого присвоєння власності, назвавши той процес розграбування своєї країни «приватизацією». Така поведінка США був частиною їхнього свідомої політикою цивілізаційної деградації та здичавіння народів, відбитком їх глибокої аморальності, низького рівня внутрішньої культури та інтелекту. Дії США проти Іраку показали, яку величезну небезпека таять у собі всім цивілізацій світу американські соціальні технології війни, відпрацьовані ними профессионально.

Как висновок: Модель війни у Іраку дає значний матеріал для осмислення та внесення коректив у стратегію і тактику забезпечення безпеки, застосування російських збройних сил.

4. Досвід протистояння у Іраку показав, що з «всесильної Америкою» воювати можна до того ж досить успішно. Фактично, перші десять днів війна проти Іраку йшла на рівних, попри переважна технічну перевагу американсько-британської коаліції, її повну владу повітря і підтримку з космосу. Це перевага перекривалося мужністю і стійкістю іракських солдатів та ополченців, які у на відміну від генералів і в політиків воювали «усерйоз», і з повної віддачею зусиль і вірою в правоту свого ратного справи. Своїм героїчним опором вони похитали міф про непереможності американської армії й довели, що у війні результат боїв вирішують не «розумні» бомби і, якщо це, звісно, не ядерні боєголовки, а моральний чинник, бойову мораль особового складу, його виучка. Масоване застосування американцями високоточної стратегічного зброї не мало успіху, хоча США витратили порядку 25% його готівкових коштів у складах. Іракське застаріле зброю досить ефективно протистояло новітнім американським системам озброєнь. Як виявилося, доктрина «безконтактної війни», побудована з урахуванням застосування високоточної зброї, працює лише у кризовій ситуації зрадництва, попередніх домовленостей про те як, відсутності волі до опору. «Шок і трепет» вже переходив в «дзенькіт і лепет» і тоді було включено додаткові важелі на іракське керівництво, після чого армія і ополченці припинили опір.

Опыт іракську війну покликаний допомогти великим малий народам позбутися страху перед американським удавом. Є, й видано багато, уразливих місць у американському могутність. Таких дітей потрібно знати, щоб бити по больовим точкам США, що вони будуть готуватися до агресії або вчинять напад зважується на власну чергову жертву. Слон великий, але миша може прогрызть йому ступню і це могутнє тварина загине. Те саме з імперіями: їх створюють гіганти, а руйнують пігмеї (доморослі і забугорные).

Одно із найуразливіших місць Америки перебуває у тексті нової Стратегії національної безпеки США, ухваленої наприкінці 2002 року. У ньому США присвоїли собі односторонні привілеї ведення превентивних війн, що й реалізовано плані Іраку. Стратегія кладе основою забезпечення безпеки США «активні випереджаючі дії і знищення загроз ще до його їх виникненню». Тим самим було Америка поставила стан війни усі держави світу, оскільки взяла на себе право превентивних дій зі відношення до будь-якій з них. Але цим вона підставила і, оскільки надала «законні підстави» будь-якій державі наносити випереджаючі удари по самим США, по будь-яким їх об'єктах, де вони не перебували (вони порядку 395 військових баз на чужих територіях). Ірак, який не представляв ніякої небезпеки США, міг гаразд самооборони накрити усіма які є в нього вогневими засобами американських військ, изготовившиеся в Кувейті для нападу. Зокрема, цієї мети успішно були використані військові й цивільні літаки Іраку, начинені вибухівкою і відомі шахидами-камикадзе (інакше літаки у цій війні не мало сенсу застосовувати за повної пануванні США повітря). Якби ж то виправданими з місця зору законів війни" та самої американської Стратегії національної стратегії безпеки дії завчасно занедбаних диверсионно-подрывных груп безпосередньо біля США.

Другим вразливим місцем США є приватизація ними ідеї глобалізації, яка є прикриттям американських амбіцій на всевладдя. США зазіхнули настільки великий ласий кусень, який не проковтнути, хіба що широко де вони відкривали свій рот. І тут підставили себе під набирающее силу протестне рух антиглоболистов зі своїми девізом: «світ може бути інакшим», т. е. неамериканским, не насильницьким тощо. п. Війна проти Іраку переконала багатьох, що США як государство-террорист, игнорирующее норми міжнародного гуртожитки, покусившееся на найбільші цінності людської цивілізації, неможливо знайти моральним лідером світу. Опір американському панування представляється неминучим. Це може вжити воістину різноманітні форми від зламування хакерами стратегічних мереж США до їх інтелектуального бойкоту (припинення ввезення «мізків» до й інтелектуального продукту дуже швидко призвело б до дестабілізації всієї обстановки в стране).

После війни у Іраку вразливість США зросла й у про те, що він дав поштовх розповзання зброї масового знищення, та вже буде неспроможна завадити цьому. Своєю нічим не спровокованої агресією вони переконали малі країни, що іншого способу захиститися вони мають. Знову популярним став гасло: «Хочеш світу — готуйся до войне».

Несомненно, окупації опиратиметься сама жертва агресії - іракський народ. У містах Іраку пройшли антиамериканські демонстрації. У Мосулі вони розстріляли окупантами, є загиблі і поранені. Під антиамериканськими гаслами відбулося масове паломництво іракських шиїтів і сунітів в священному місті Кербелі, де поховано імам Хусейн, онук пророка Мухаммада і перший ісламський мученик. Цю саму численне збори іракців після падіння режиму Саддама, фактично, висунуло політичні вимоги: «Ні Америці!», «Ні Саддаму!», «Так ісламу!». Відбувається швидка радикалізація Іраку. Вбиті двоє священнослужителів, що намагалися працювати з американськими окупантами. Під тиском 40 тисяч шиїтів, які вийшли на вулиці Багдада, американці змушені були звільнити заарештованого ними шейха аль-Фартуси. Ситуація у Іраку починає розвиватися іранською моделі ісламської революції, і США важко буде перешкодити этому.

Поражение Іраку завдало величезний удару самосвідомості арабів в усьому світі. Палестина назвала його «арабської трагедією», а день захоплення Багдада (9 квітня) американцями «днем ганьби, коли араби стали рабами». Навряд арабський світ погодиться на довге рабство. Війна проти Іраку прийме нових форм: саботаж, партизанські дії, шахіди й т. буд. Поки триває накопичення протестного потенціалу. Звісно, США великий політичний досвід управління окупованими країнами (Німеччина, Японія, Південну Корею та інших.), але із ситуацією проти Іраку їм впоратися буде в. Не повстане сам іракський народ, знайдуться шахіди з деяких інших країн, які піднімуть прапор боротьби з оккупантами.

Растёт число вимог арабських і неарабських країн про якнайшвидшому виведення американсько-британських військ з Іраку. Так, президент Єгипту Мубарак заявив, що навіть Англія повинні завершити окупацію і вивести «свої війська з Іраку як студія-продакшн і швидше». Міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Фейсал закликав «якомога швидше покласти край іноземної окупації проти Іраку». Президент Ірану Хатамі дав рада американцям припинити загрози як на адресу Сирії, і у адресу країни. Він сподівається, що «окупанти невдовзі залишать країну». Іран та інших країнах мають намір завадити США встановити Багдаді маріонетковий режим, який проводив б політику, продиктовану з Вашингтона.

В час іракська війна, почасти, перемістилася на «нафтове полі», де розгоряється битва між навіть ОПЕК. Річ у тім, що «Ірак є засновником цієї організації. Окупувавши цій країні і, отримавши доступом до іракським нафтовим свердловин, американці можуть через маріонетковий уряд домогтися виходу Багдада з ОПЕК і вміння добувати нафту країні поза діючих всередині цієї організації квот. І тут США зможуть диктувати ОПЕК умови. Зібравшись днями у Відні, 11 членів могутнього нафтового картелю вирішили не здавати нафтові ціни і розпочати цьому питанні в конфронтацію зі США можуть, у цьому числі у Іраку.

США, вигравши війну з, несуть чималий «супутній збитки», котрі можуть переважити в довгостроковій перспективі плоди їх військової перемоги. Мабуть, США ще не були такій ситуації відчуження, якою вони опинилися у в зв’язку зі агресією проти Іраку. Вони втратили колишнє довіру лідера «демократії». Примітно, що принесе велику настороженость і знервованість у багатьох країнах викликала остання пропозиція президента США Буша зняття міжнародні санкції з Багдада. Цей заклик сприйнятий з великою невірою як тактичний хід переможців, щоб їх свої позиції Іраку рахунок побеждённых країн антивоєнної коаліції і ООН.

Весь світ зараз висуває претензії США за розграбування що належать людству культурний цінностей на Багдаді й інших містах Іраку. Під упливом загального осуду Америки при цьому варварство змушений був подати у відставку голова комісії з культурної власності за нового президента США Мартін Салливан. У листі на ім'я президента Буша він пише: «Наші озброєні сили продемонстрували виняткову точність і стриманість, застосовуючи зброя терористів-камікадзе і забезпечуючи безпеку міністерства з справам нафти і нафтових родовищ, але виявили фактичну імпотенцію, не зумівши приділити увагу захисту культурних надбань Іраку». Те, що здійснили у Іраку американці, це культурна, цивілізаційна катастрофа: знищені чимало історії людства, Національна бібліотека, знаменита бібліотека Коранів, музеї та пам’ятники. Америка постала перед світом образ мародёра, і це тавро ганьби їй будь-коли смыть.

После американського безумства в Іраку в дуже багатьох, напевно, зміниться ставлення до подій 11 вересня 2001;го року. Вже нічого очікувати співчуття американському народу, який втратив своїх співвітчизників у нью-йоркських небоскрёбах. Вбиваючи дітей і у іншій країні, американці не можуть можуть на безкарність. Американський народ, схваливши війну, і захоплено спостерігав її ходом на екрані телевізора, несе пряму провину й за загибель кожного дитини проти Іраку, кожний спалений Коран, кожну уворованную історичну цінність. Тому будь-які диверсионно-террористические дії проти Америки сьогодні вже є сприйматимуться про те співчуттям, як це було 11 вересня.

Таким чином, агресія США проти Іраку стала застереженням усієї світової співтовариства про небезпечність, вихідний для людства від навіть, одночасно, поштовхом до боротьби з американським гегемонізмом. За всіх зовнішні прояви багатьма країнами особливих почуттів США світ нині вже може бути лише антиамериканським. Настав момент истины.

5. Війна проти Іраку наочно підкреслила важливість інформаційного, спецпропагандистского чинника у збройному протиборстві сторін. Мабуть, вперше на полі бою информационно-пропагондистское зброю було лише традиційним засобом забезпечення дій військ, а повноправним і дуже значимим що становить елементом для всієї воєнної кампанії. Такого аналога настільки масштабного застосування спецпропоганды немає у історії сучасного військового мистецтва. І, судячи з усього, кошти інформаційно-психологічного впливу відтепер вийдуть до рівня стратегії війни. Це пов’язано, в певною мірою, про те, що з США недостатньо Збройних Сил для встановлення військового контролю за ключовими регіонами світу, а боєздатність наявних, як показали перші 10 днів війни у Іраку, невисока. Спецпропаганда покликана компенсувати брак бойової мощи.

Следует відзначити, що навіть Англія почали інформаційну війну проти Іраку набагато раніше початку бойових дій в державному рівні, принаймні, не за п’ять років. Безпосередньо перед вторгненням до Іраку вони розкидали її територією мільйон листівок устрашающего змісту, вели масовану радиопропаганду, намагаючись переконати іракців в марності опору. Усю іракську армію США брали на повне фінансове забезпечення, якщо вона братиме участі в бойових діях. Американо-британское командування створило спеціальний штаб для роботи із засобами масової інформації та взяла під жорсткий роботу журналістів із висвітлення війни у Іраку. Тих із них, хто писав правду про війну, позбавляли акредитації. Ірак загинули 9 журналістів — більше, аніж будь-якій іншій локальному конфлікті протягом останніх 20 років. Не виключається, що з них убили американськими і британськими солдатами у тому, аби ті не заважали союзникам вести спецпропоганду. У інформаційної війни американо-британское командування масовано застосовувало дезінформацію, брехня, фальсифікацію фактів. Примітно, що, прагнучи приховати бойові втрати, воно списывало їх у рахунок «дружнього вогню». Уже наступного дня війни союзники розкидали листівки, в яких повідомляли про капітуляцію 51-ой механізованої дивізії, що обороняла Басру і Эль-Фао, хоча вона продовжила героїчне опір протягом двох недель.

И все-таки, попри застосування новітніх інформаційних технологій, прийомів маніпуляції і зомбировния, США, можливо, уперше у своїй історії програли інформаційну війну проти Іраку. Позначилося те, що США втратили монополію на інформацію. Арабська «Аль-Джазіра» опинилася у ролі інформаційного зброї ефективніше CNN. Не спрацював застрашливий американський образ війни у пропаганді, зведеної до показу смерті, страждань, неминучого поразки, і т. буд. Будучи впевненими свою перевагу, англосакси особливо піклувалися про аргументації своїх дій, використовуючи традиційні ще від часів Другий Першої світової прийоми спецпропоганды: показ полонених, організація зустрічей населення з іншими кольорами, роздача гуманітарної допомогу й т. п. Найбільше поразка навіть Англії інформаційної війни у тому, що де вони зуміли переконати ні іракців, ні світове громадську думку на обгрунтованості своїх дій. Через місяць після війни президент США Буш визнав, що ніякого зброї масового знищення проти Іраку знайти вдалося. Тим самим було помилковий привід війни став очевидним всім. Війна навіть Англії проти Іраку виразно постала перед світовим співтовариством як агресія, толкуемая в словниках як «будь-який незаконний з погляду Статуту ООН застосування сили однієї держави проти територіальної цілісності чи політичної незалежності іншого держави або народу». У цьому збройне напад інше держава вважається «найтяжчою міжнародним злочином проти світу та безпеки людства». Тож цілком резонно порушувати питання про організації нового Нюрнберзького процесу над американськими і англійськими військовими злочинцями. Сама постановка цього вопрса знімає претензії США до лідерства, по крайнього заходу, моральному.

Опыт інформаційної війни у Іраку говорить про необхідність докорінної зміни ставлення до спецпропоганде у російському військовому будівництві, військовому мистецтві. За винятком періоду Громадянської війни, роль і значення ідеологічної боротьби з супротивником як і мирний час, і у бойових умовах нашим керівництвом цілком недооцінювалися, а то й ігнорувалися. До цих пір спецпропоганда залишається якимось «екзотичним зброєю», застосовувати яке командири і штаби як і вміли, не вміють (приклад: чеченська війна). Без вмілого використання інформаційних технологій перемоги у сучасної війні не здобути. За всіх вад інформаційно-пропагандистських акцій США в Іраку, внесок в перемогу американсько-британської коаліції є незаперечним.

6. Війна проти Іраку, безсумнівно, наклала свій відбиток на внутрішню й зовнішню політику Росії, позначилася на стані умів у суспільстві. Переважна маса росіян засудила американо-британську агресію і підтримала Ірак його справедливою боротьбі. У цілому нині досить зважену позицію у питанні зайняв Президент Росії У. У. Путін, назвавши військову агресію проти Іраку «великою політичною помилкою». Росія на перешкоді стала разом із Францією, Німеччиною й іншими прийняттю резолюції ООН, одобряющей застосування військової сили проти Іраку. Вона не вступив у антиіракську коаліцію на чолі з США, що саме собі є знаковим подією для пострадянського часу, враховуючи репутацію Росії виглядала як самої проамериканською країною. Сьогодні вже зрозуміло, що помилкою був наш що у американо-натовской коаліції у Югославії, оскільки своєю присутністю там Росія, фактично, побічно підтримала агресію навіть НАТО. Той самий помилкою є наша що у антитерористичної коаліції. Відмова від будь-яких коаліцій зі США можуть у цьому і майбутньому, як свідчить досвід Іраку, найбільше відповідав би національних інтересів Росії. Час припинити ігри в американські гри. Ось вже воістину: «Боронь Бог нас від такого типу друзів, як від ворогів своїх ми позбудемося».

США, звісно, спробують посилити тиск Росію, щоб тримати її пристёгнутой до американської колісниці. З окупацією Іраку й заволодінням його нафтовими ресурсами США з’явилося більші можливості використовувати нафтові ціни як зброю проти Росії, що у свій час успішно виконав Президент США Рейган в відношенні Радянського Союзу. У водночас, поки Росія контролюється Америкою, займається «демократією» та ринкової економікою, вторгнення військ США наша країну навряд чи відбудеться. Хоча все можливо. Про це свідчать недавно які у «Ренд корпорейшн» доповідь «Оцінюючи занепад Росії: стратегічні наслідки для ВПС США». Його головним видавцем стала одна з керівників Ради національної стратегії безпеки, спецпредставник президента США по Афганістану, посол у справі «вільних іракців» Залмай Халілзад. Його вважають близьким людиною до президента Бушу, віце-президенту Чейні, міністру оборони Рамсфельду, заступнику міністра оборони Вульфовицу. У доповіді стверджується, нинішня Росія є нову загрозу США, які можуть стати мимовільною жертвою її «політичного та високого соціального занепаду». Тому, «можливі ситуації, коли американські ВПС будуть покликані здійснювати операції у території РФ». І тому пропонується, скориставшись нинішніми хорошими стосунки з Росією, здійснити масований збирати інформацію про ситуацію в країні, навіщо розпочинати прямі контакти до наших військовими, співробітниками МНС тощо. І тому все цю підготовку до військових операціям біля Росії пропонується проводити під запевняннями про «дружбі» і «важливість Росії у справі всесвітньої боротьби з міжнародним тероризмом». Коментарі зайві. Втім, подібне може статися, якщо власне уряд доведёт народ до такого стану, що він сам попросить американців прийти і правити країною.

Обстановка, що складається у світі через відкликання війною США проти Іраку, зобов’язує нас критично подивитись те, що робиться у країні. Ні єдності, нація розколотою, зберігається загроза розпаду країни, невіра уряду, влада контролюється народом, корупція, злочинність, духовна деградація, надсмертність, низька народжуваність, занепад економіки, розвал армії, военно-прмышленного комплексу, науки, освіти, технологічне відставання, можливість техногенним катастрофам — усе це чинники, які свідчать, що Росія є сьогодні однієї з найбільш незахищеніших країн світу і дуже швидко може стати жертвою агресії. Рецепта ж, як вивести народ зі стану загальмованості, апофегизма, як мобілізувати його за розв’язання найскладніших завдань виживання та розвитку за умов Четвертої Першої світової, не дає жодна політична структура. Не проявилася жодна сила, здатна вести народ від перемоги до перемоги. Отже, приречені? Якщо збережеться нинішній стан, те і. Але кожний зробити щось своє, щоб змінити ситуації у країні до кращому. І тоді в Росії з’явиться шанс на позбутися все тугіше стягивающей її петли.

7. Війна навіть Англії проти Іраку завдала величезний політичний збитки всім провідною міжнародною організаціям світового масштабу: ООН, Європейському Союзові, частково НАТО та інших. Вона показала дуже обмежені спроби з забезпечення стабільності та безпеки творчого розвитку народів. Ці інститути світового порядку не зуміли утримати навіть Англію від розв’язання війни. Відбулася фактична денонсація ними ООН. Сформована сьогодення часу конструкція міжнародних відносини виявилася ненадёжной, над стані парирувати нові виклики і загрози для. Вона вичерпала себе і давно потребує заміні. Виникла нагальна потреба знайти нових форм буття, більш справедливого перебудови світу, більш надёжной системи безпеки і правопорядка.

Это означає, що можна негайно відмовитися від ООН і міжнародних інститутів. Необхідні глибокі наукові дослідження області світоустрою, відкритий діалог із приводу моделі світового правопорядку і системи колективної міжнародної безпеки, покликаної забезпечити виживання людства. При цьому народи нічого не винні довірятися правителям у визначенні їхнього долі. Їх має залишатися вирішальне слово в перебудові світу. ООН міг би виступити ініціатором проведення таких досліджень, і їх матеріального забезпечення. Завдання представляється невідкладної, враховуючи спровоковану США ескалацію процесу перебудови світу заснованого на пануванні Америки, що відбуваються природні зміни і катаклізми, майбутні соціальні катастрофи. Війна проти Іраку може бути каталізатором для пошуку рішень глобальних проблем, що стали перед людством.