Життя і правління Ярослава Мудрого

Вступ

Ярослав Мудрий народився в 980 році. Це другий син Володимира Красне Сонечко і злощасної полоцької князівни Рогнеди. Християнське і?мя — Георгій або Юрій (звідси м. Юрєвнині Тарту).

Відтворена єдність Русі, зосередження влади в руках великого князя, підпорядкування Києву окремих російських земель, за допомогою направлення туди великокнязівських синів-намісників стало тією політичною основою, на якій розвинулися нові господарські процеси, розквітли міста, ускладнилося громадське життя, рушила вперед культура країни.

В часи Ярослава християнська церква одержала на Русі більш широке поширення і придбала визначну вагу в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, що відрізнявся великою побожністю, знанням церковних творів. При житті він одержав прізвисько «Мудрого».

Боротьба за Київський престол

Ярослав Мудрий народився в 980 році. Це другий син Володимира Красне Сонечко і злощасної полоцької князівни Рогнеди. Християнське ім'я — Георгій або Юрій (звідси м. Юр'єв нині Тарту).

В дитинстві він страждав від паралічу ніг. Параліч пройшов в 988 році після сильного нервового потрясіння, залишилася тільки хромота, яка йому зовсім не заважала.

15 липня 1015 році помер великий київський князь Володимир Свято-славович (Красне Сонечко) — четвертий із династії Рюриковичів. В останні тижні життя Володимир спробував передати престол всупереч усталеній традиції, одному із своїх молодших улюблених синів, народженому в християнському шлюбі від візантійської принцеси Анни — Борисові, з чим не могли змиритися старший син від Рогнеди Ярослав і його зведений старший брат Святополк. Отже по смерті Володимира київський престол захопив туровський князь Святополк Окаянний. Бажаючи усунути можливих суперників, Святополк убиває братів, князів ростовського Бориса, муромського Гліба, древлянського Святослава, намагається вбити і Ярослава, але його завчасно попереджує про небезпеку сестра Предслава.

Ярослав у грудні 1015 року в битві під Любичем здобуває перемогу над Святославом і захоплює Київ. Але Святополк не змирився з поразкою і в 1018 році він разом з тестем, польським королем Бориславом Хоробрим завдає поразки Ярославові в битві на Бузі і відбиває Київ. Ярослав відступив до Новгорода, звідки мав намір відправитись у Скандинавію. Але новгородці порубали князівські тури і змусили Ярослава продовжити боротьбу. В битві на Альті 1018 року Святополк потерпів нищівну поразку і Ярослав знову зайняв Київ.

Після перемоги над Святополком Ярослав почав боротьбу з іншим своїм братом — тмутараканським князем Мстиславом, який також пред’являв свої права на престол.

В 1023 році між братами разгорілася відкрита війна. Мстислав рушив на північ, зібравши велику рать із підвладних йому народів, зокрема хазар і касогів. Він вибрав зручний час для походу: Ярослав знаходився в улюбленому Новгороді. Тмутараканська рать підійшла під самі стіни Києва, але городяни зачинили ворота і не прийняли Мстислава. На штурм міста Мстислав не зважився, відійшов до Чернігова і зайняв це стольне місто величезної землі, куди входила ледве не половина, включаючи всю північно — східну Русь.

Ярослав звернувся по допомогу до варягів. Зустріч протиборчих сторін відбулася в 1024 році під містом Листвином, неподалік від Чернігова, в кромішній пітьмі, в дощ і грозу. Ярославова рать не витримала натиску Мстиславових полків і Ярослав утік, минаючи Київ, в Новгород. Русь, яка за часів Володимира Святославовича була єдиною, знову розкололася на дві частини. Ярослав зберіг за собою Новгород, Мстислав залишився володарем Чернігівської і Тмутараканської земель, не зважившись на захоплення руської столиці.

Через два роки Ярослав, зібравши дружину на півночі, з’явився в Києві. Цього разу брати утримались від кровопролиття і уклали мир. Русь була розділена на дві частини.

На початку 1030 років у Польщі, як і на Русі почалися міжусобиці. Скориставшись ситуацією, Ярослав у союзі з Мстиславом зібрали велике військо, відвоювали захоплені раніше поляками «червінські міста». В 1036 році Мстислав помер, не маючи спадкоємців і його частина Русі відійшла до Ярослава. Так через двадцять з лишком років після смерті Володимира Русь знову стала єдиною.

Розквіт Русі при Ярославі Мудрому

Ставши «самовластцем», Ярослав пішов по шляху батька. Він послав у великі міста і землі своїх синів і вимагав від них повної покори. У Новгород відправився старший син Володимир, а після його смерті - наступний по старшинству син Ізяслав. Святославові він віддав під керування Чернігівську землю. Всеволоду — зміцнілий на цей час Переяславль. Інші його сини були послані до Ростова, Смоленська, Володимир-Волинського.

Відтворена єдність Русі, зосередження влади в руках великого князя, підпорядкування Києву окремих російських земель, за допомогою направлення туди великокнязівських синів-намісників стало тією політичною основою, на якій розвинулися нові господарські процеси, розквітли міста, ускладнилося громадське життя, рушила вперед культура країни.

Останній великий напад кочівників-печенігів відбувся в 1036 році (до цього Русь більше десяти років жила у мирі і спокої). У цей час Ярослав залишив Київ і знаходився в Новгороді. Очевидно, цією обставиною, а також тим що не стало великого воїна Мстислава, і вирішили скористатися печеніги. Великий князь зібрав військо і знову це були варяги, новгородська дружина, ремісники, смерди. Ярослав спочатку пробився в Київ, а потім вийшов у чисте поле для вирішального бою. Весь день тривав бій, і лише в вечері русичі здолати печенігів. Від цієї поразки печеніги так і не змогли оправитись. Після 1036 року їхні набіги на Русь практично припинилися.

У 1037 році Ярослав в ознаменування блискучої перемоги над печенігами і на місці битви заклав храм — собор Святої Софії. Він був названий, так само, як і головний собор Константинополя, і в тім була своя політична символіка.

Територія Києва, яка значно збільшилась, була обнесена високими валами. Довжина цих гіганських земельних стін, висота яких досягала 14 і ширина 16−18 метрів дорівнювала 3.5 км. Територія, оточена новою лінією укріплень у 7 разів перевищувала первісну і сягала 72 га. Перед валом знаходився глибокий рів, а вал доповнювала стіна з дубових колод. Місто Ярослава мало троє воріт. Золоті ворота були головним парадним в?їздом в центральну частину міста.

1037 рік став знаменним ще і тим, що у цей час зароджується російське літописання. Створюється Найдавніший літописний російський звід. Його зв’язують з будівництвом Софійського собору, який відразу став не тільки релігійним, але й духовним центром країни.

Виникла найдавніша частина збірника норм давньоруського права — «Правда Ярослава» («Руська Правда»), норми якої діяли на всій території Русі.

Після 1036 року об?єднана Русь нарешті змогла знайти власного метрополита. Ярослав лише утверджувався як Великий князь Русі, він потребував не тільки ідеологічної підтримки всередині країни, але й доброзичливого політичного клімату за рубежем. Тому запрошено було митрополита з Константинополя, що відразу ж нормалізувало русько-візантійські відносини і стабілізувало міжнародні зв’язки Русі.

Усі вказує на те, що об'єднання Русі Ярославом стало поворотним пунктом у багатьох відношеннях. Прийняття першого на Русі зводу законів, упорядкування церквовной організації, початок складання нового літописного зводу — були тими рисами державного, релігійного, культурного життя Русі, що як би підкреслили цей знаменний поворот.

З великою наполегливістю Ярослав Володимирович продовжував зовнішню політику свого батька і діда. Але він розширив її масштаби, удосконалював методи її проведення відповідно до зростаючої господарськї, військової, політичної міці держави. Він затвердив владу Русі на західному березі Чудского озера і вивів руські кордони до Прибалтики. Тут було засноване місто Юр'єв (нинішній естонський Тарту). Місто одержало свою назву на честь Ярослава (Георгій — Юрій його християнське ім?я). Ярослав неодноразово починав походи на войовниче балтійське плем’я ятвягів; у літописах згадуються і його походи на Литву. Таким чином Ярослав прагнув забезпечити вихід Русі до Балтійського моря, зміцнити безпеку її північно-західних кордонів.

Ще в 30-і роки 11 століття Русь продовжувала успішне протиборство з Польщею. Але після того, як були відвойовані «Червінскі міста» Польща потерпала від впливу Німецькій імперії і Чехії, а також прибалтійських слов’янських язичницьких племен, і потребувала підтримки з боку Русі. Союз двох держав був скріплений династичними шлюбами: польський король одружився на сестрі Ярослава Добронігою (християнське ім'я Марія), а старший син Ярослава Ізяслав — з сестрою Казимира. Русь надала Польщі допомогу у війнах з Чехією і прибалтійськими слов’янами.

На півночі Русь зв’язували тісні дружні відносини зі Швецією. Ярослав був одружений з дочкою шведського короля Інгігердою (Іриною). Добрими були відносини і з Норвегією, куди була видана заміж за норвезького короля молодша дочка Ярослава Єлизавета.

Після довгого періоду мирних відносин з Візантією Русь при Ярославі почала нову війну з великою імперією. Приводом послужила розправа з руськими купцями в Константинополі.

Велика руська рать на чолі з старшим сином Ярослава Володимировича рушила на турах до Константинополя. Але біля західних берегів Чорного моря флот потрапив у бурю, що розметала і потопила частину руських кораблів. Біля шести тисяч воїнів на чолі з воєводою Вишатою висадилися на сушу, інші морем рушили назад.

Довідавшись про це, імператор Костянтин Мономах наказав переслідувати руський флот і знищити руське військо. Але в морському бою русичі завдали поразки грекам і лише після цього вирушили на батьківщину.

Доля сухопутних військ була трагичною. Греки оточили і взяли в полон загін Вишати, багатьох з них осліпили і відпустили на всі чотири сторони для залякування Русі. Довго ще по руських селах і містах бресли нещасні сліпці, пробираючись до рідних домівок. Лише в 1046 році Русь уклала новий мирний договір з Візантією. В знак поновлення дружніх зв’язків між двома країнами був улаштований шлюб візантійської принцеси, дочки Костянтина Мономаха, і четвертого сина Ярослава — Всеволода. У 1053 році у молодої пари народився син, якого назвали на честь діда Володимиром, а в християнстві дали йому, як і діду, ім'я Василь. Це був майбутній великий київський князь Володимир Мономах.

Цей шлюб лише підкреслив, як виріс за останнє десятиліття мужнародний авторитет Русі. Русь воістину стала Європейською державою. З її політикою рахувалися Німецька імперія, Візантія, Швеція, Польща, Норвегія, Чехія, Угорщина, та інші європейські країни. На сході аж до низовин Волги в неї тепер практично не було суперників. Її кордони простягалися від Карпат до Ками, від Балтійського моря до Чорного.

Ріст міжнародного престижу Русі підтверджували і династичні шлюби київського князівського дому. Усі сини Ярослава були одружені на можновладних принцесах — Візантії, Польщі, Німеччини. Його дочки були видані заміж за правителів різних країн. Старша Ганна — за французького короля Генріха 1, Анастасія — за угорського короля Андрія, молодша красуня Єлизавета — за норвезького короля Гарольда.

Цікава доля цих жінок. Після смерті чоловіка Ганна Ярославівна під час малолітства сина була регентшею Франції, Єлизавета після загибелі на війні короля Гарольда удруге вийшла заміж за короля Данії і відігравала велику роль у європейській політиці.

Церква і релігія при Ярославі

ярослав русь київський монастир В часи Ярослава християнська церква одержала на Русі більш широке поширення і придбала визначну вагу в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, що відрізнявся великою побожністю, знанням церковних творів. При житті він одержав прізвисько «Мудрого».

Ярослав заложив великокнязівський монастирь святих Георгія і Ірини — на честь християнських святих, свого і своєї дружини. Монастирі стали з’являтися повсюдно й у великих містах, і в сільській місцевості, знаменуючи собою подальше поширення християнства і зміцнення ролі церкви в суспільстві.

У середині 50-х років IXст. Під Києвом виник знаменитий Печенерський монастирь. В основі його створення був Іларіон, священик великокнязівської церкви в селі Берестове, заміської резиденції великих князів. Іларіон був глибоко віруючою людиною.

Саме Іларіонові належить ряд творів, написаних у 40−50-і роки. Перше місце серед них займає блискучий пам’ятник ідеології і культури IX століття «Слово про закон і благодать». Власне кажучи в цьому творі Іларіон викладає державно-ідеологічну концепцію Древньої Русі, концепцію яка вплинула на світогляд інших русичів авторів IX століття. Саме тоді, у 40-і роки IX століття, на русі вперше виникла концепція про закономірний зв’язок Русі зі світовою історією, зі світовими державами. Вся обстановка IX століття вимагала створення таких таких державно-ідеологічних концепцій.

Представляється, що в «Слові…» Іларіона концепція про зв’язок Русі з «світовими державами» і трактування Русі як спадкоємиці Римської величі, Римської держави пролунав зовсім разом. Крізь церковну фразеологію Іларіон проводить думку про рівність і тотожність дій Володимира з римськими апостолами.

Таким чином, історію Русі, діяльність її володарів Іларіон розглядає на широкому, по істині всесвітнім тлі. В основі політичних і релігійних імпульсів Русі знаходяться римські зразки. Цієї ж ідеї і відбивалися в Древньому руському літописному зводі, що ввійшов складовою частиною в початковий руський літопис. Здається, що ця близькість руського літописання 30−50-х років IX століття до кола Іларіона і визначила ту ідеологічну спрямованість, що літопис зберіг стосовно до розуміння місця Русі в тодішньому світі і її співвідношення з історією Рима і Візантії. Іларіон давав відповідь на ключові запити часу, запити руської державності, що розвивається.

З ім'ям Іларіон зв’язаний і перший церковний Статут Ярослава, тобто система церковної юристдикции, віднесення до відомства церкви ряду справ, зв’язаних із сімейним і шлюбним правом. Це були норми, що погоали формуванню родини, зміцненню моногамії в противагу язичеській безлічі, висвітленню приватної собствености, підвищенню авторитету центральної влади. Статут вводить заборону на викрадання наречених, захистив честь дівчини, строго карав батьків за примус дітей до вступу в шлюб. Новий церковний судебник захищав честь дівчини, давав їй більш шикрокі права в суді. Церква виступала в Уставі захисником християнської порядності, закликала до гуманізму, зменшувала жорстокість тих ранніх століть руської історії.

У 1051 році на загальних зборах руських єпископів Іларіон був обраний метрополитом.

Висновки

Ярослав Мудрий ввійшов в історію не тільки як великий державний діяч. Він показав себе і як людина, що зуміла перебороти самого себе. Не володіючи фізичною силою, будучи кульгавим, Ярослав був хоробрим воїном і хоробро вів військо в бій. Народившись ще в язичницькій родині, він став дійсним християнином.

Великий князь у той же час показав себе людиною винятково різнобічною.

Ярослав залишився в історії як великий містобудівник. При ньому в Києві був побудований нове «Місто Ярослава» і Київ набагато розширив свої межі. Були споруджені численні церкви. У той час у Києві нараховувалося близько 400 церков. На честь перемоги над ворогами Ярослав вибудував так звані «Золоті ворота», що вражали іноземців своєю пишнотою. Його будівельний розмах виходив далеко за межі руської столиці. Він заснував міста на Волзі і берегах Балтики, на південних кордонах Русі.

Ярослав був ревним поборником створення, відкриття шкіл, розвитку грамотності. При ньому були створені перші бібліотеки, одержала визнання і підтримку перекладацька діяльність. Багато книг древніх авторів, творів візантійських батьків церкви й істориків були переведені на слов’янську мову.

Час Ярослава — час внутрішньої стабілізації, що сприяла зростанню міжнародного авторитету Русі.

Своїми діяннями цей князь заслужив у нащадків прізвисько Мудрий.

Помер він у 1054 році в Вишгороді. Похований у збереженій до нашого часу мармуровій труні в церкві Святої Софії в м. Києві. Після смерті Ярослава Мудрого землі давньоруської держави були поділені між п? ятьма його синами Ізяславом, Святославом, Всеволодом, Ігорем, Вячеславом.

Список використаної літератури

ярослав русь київський монастир

1. Греков Б. Д. Київська Русь. К., 1951

2. Верстюк В. Ф., Гарань О. В. та ін. Історія України. Навчальний посібник. К. Видавничий дім «Альтернативи» 1997

3. Янин В. Л. Таинственный XI век. Знание — сила. 1969. № 3

4. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. М. Книга. 1990. Кн. 1 стр. 9−21

5. Филист Г. М. История «преступлений» Святополка Окаянного. Минск, 1990