Шляхи підвищення рентабельності підприємства

• Шляхи підвищення рентабельності підприємства
• Зміст

Вступ

1. Поняття та суть рентабельності підприємства

2. Аналіз діяльності та рентабельності підприємства

2.1 Загальна характеристика виробничої діяльності ВАТ «М'ясокомбінат»

2.2 Характеристика показників рентабельності

3. Шляхи підвищення рентабельності підприємства

3.1 Основні заходи щодо підвищення прибутку підприємства

3.2 Напрямки зниження витрат підприємства

Висновки

Використана література

Вступ

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин пов’язаних з неперервним кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також із приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства.

Важливими формами фінансування підприємств є кредит, випуск цінних паперів. Спеціальними формами довгострокового кредитування є оренда і лізинг.

Ефективність виробництва — це узагальнене і повне відображення засобів, предметів праці і робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу.

Під резервами підвищення економічної ефективності підприємства розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні чинники підвищення ефективності виробництва — це підвищення його технічного рівня вдосконалення управління, організації виробництва і праці, змінні обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів.

1. Поняття та суть рентабельності підприємства

Рентабельність — один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

Коефіцієнти рентабельності - система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний прибуток в процесі своєї господарської діяльності. Коефіцієнти (показники) рентабельності визначають загальну ефективність використовуваних активів і вкладеного капіталу.

Вони можуть бути розраховані як коефіцієнти і тоді представлені у вигляді десятинного дробу або у вигляді показників рентабельності і тоді представлені у вигляді процентів.

Показники рентабельності розрахововуються на основі Балансу ф.1 та Звіту про фінансові результати підприємства ф.2. В основу розрахунку показників рентабельності можуть бути покладені різні величини прибутку підприємства: валовий (маржинальний) прибуток, операційний прибуток, прибуток до виплати процентів і податку на прибуток (EBIT), прибуток до виплати податку на прибуток (EBT), чистий прибуток. Найчастіше для розрахунку коефіцієнтів рентабельності використовується чистий прибуток або прибуток до виплати процентів і податку на прибуток. Значення цих показників прибутку підприємства можна взяти ізтаблиці Вертикального (компонентного) аналізу фінансових результатів.

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Основні показники рентабельності підприємства: рентабельність продажів, рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність інвестицій, рентабельність продукції, темпи приросту власного капіталу.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

· рентабельність продажів;

· рентабельність активів;

· рентабельність власного капіталу;

· рентабельність інвестицій;

· рентабельність діяльності;

· рентабельність продукції.

Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів пдприємства.

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Рентабельність інвестицій — розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.

Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

Використання звіту про фінансові результати для розрахунку і аналізу показників рентабельності.

Основні форми звітності українського бухгалтерського обліку (Баланс і Звіт про фінансові результати) незручні для використання в аналітичних цілях. Необхідність такого перетворення викликана:

· частою зміною самих форм звітності у попередні роки і, в силу цього, неможливістю без перетворення здійснювати порівняння різних періодів діяльності підприємства;

· незручною для прямого аналізу формою угруповання статей у стандартному Звіті про фінансові результати, у тому числі і в останній його формі;

· необхідністю привести його до виду більш близького до міжнародних стандартів;

· аналітичними цілями дослідження.

Звіт про фінансові результати доцільно перевести в більш наочний виглядтаблицю Вертикальний аналіз фінансових результатів. В цій таблиці більш чітко визначаються окремі рівні прибутку підприємства у взаємозвязку із загальновизнаними способами їх визначення. Такими рівнями є валовий (маржинальний) прибуток, операційний прибуток, прибуток до виплати процентів і податку на прибуток (EBIT), прибуток до виплати податку на прибуток (EBT), чистий прибуток. Наявність таких показників дозволяє використовувати їх для розрахунку фінасових коефіцієнтів без проведення додаткових розрахунків. Окрім того, таблиця Вертикальний аналіз фінансових результатів дозволяєздійснити аналіз структури валового і чистого доходу, а також їх зміни за різні періоди за дпопомогою методів вертикального і горизонтального аналізу.

2. Аналіз діяльності та рентабельності підприємства

2.1 Загальна характеристика виробничої діяльності ВАТ «М'ясокомбінат»

ВАТ «Івано-Франківський м’ясокомбінат» — одне із найстаріших підприємств м’ясної промисловості області.

Станіславська бойня була збудована магістром міста в 1909 році. Вона складалася з 7 приміщень: для забою великої рогатої худоби, забою свиней, холодильника, котельні з двома паровими котлами та компресорною дільницею з обладнанням для виготовлення холоду.

Крім цих приміщень на території бойні знаходились два господарських приміщення для утримання великої рогатої худоби та свиней перед забоєм та невелике житлове приміщення для постійного проживання сторожа бойні.

Штатних працівників на бойні працювало 19 чоловік, де одноразово перероблялось 12 голів великої рогатої худоби та 12 свиней. Ковбасні вироби не виготовлялись.

Переробка м’яса на міській бойні проводилась горизонтальним способом, вручну. Штучний холод для холодильника виготовлявся за допомогою вуглекислотного компресора. В холодильнику були окремі приміщення для зберігання м’яса приватними особами. За користування холодильником приватні особи сплачували магістру певну суму грошей.

Крім того, на бойні виготовлявся штучний лід в кусках, який продавався літом господарям приватних магазинів.

Всі ці дані взяті з польських документів, які зберігаються в обласному державному архіві /1935 рік/. З цих же документів відомо, що прибуток міської бойні в 1933;1934 бюджетному році складав 192 тисячі злотих.

В 1939 році всі приміщення бойні були передані новоствореному м’ясокомбінату.

В 1945 році на Станіславському м’ясокомбінаті працювало 39 чоловік. Крім переробки м’яса великої та дрібної рогатої худоби, свиней була організована переробка м’яса свійської птиці та кролів, а також розпочалось виробництво ковбасних виробів. Асортимент ковбасних виробів становив 22 вида.

За весь 1945 рік м’ясокомбінатом вироблено 490 тон м’яса і субпродуктів І категорії, 44 тони ковбасних виробів. Загальний об'єм валової продукції, виробленої у 1945 році, складав — 808 тисяч карбованців (сума в оптових цінах введених в дію у 1967 році).

До 1957 року переробка худоби проводилась вручну. Худоба оглушалась молотом. Обезкровлювання, зняття шкури, виймання нутрощів проводилось в горизонтальному положенні туші.

В жировому відділенні витопка харчових жирів проводилась у відкритих двостінних котлах. В субпродуктовому відділенні обробка всіх груп субпродуктів, в основному, проводилась вручну. Всі шерстні субпродукти оброблялися паяльними лампами.

Переробка домашньої птиці та кролів було передано створеному птахокомбінату.

У післявоєнний період швидкими темпами розвивалося сільське господарство, особливо тваринництво. Для забезпечення переробки швидкоростучого поголів'я худоби виробничі дільниці м’ясокомбінату протягом 1945 — 1965 років реконструювалися декілька разів.

Інтенсивний розвиток тваринництва в області викликало необхідність розширення виробничих приміщень.

З 1965 року була проведена реконструкція Івано-Франківського м’ясокомбінату на додатково виділеній території, був побудований новий холодильник на 1200 тон одночасного зберігання м’ясопродуктів, була проведена реконструкція старого холодильника на 400 тон м’яса, побудований новий компресорний цех з установкою аміачних компресорів, які постачають холод камерам заморожування м’яса (відЗО до -35 градусів цельсія) та камери зберігання м’ясопродуктів (від -18 до -20 градусів цельсія).

В 1970 році побудована та здана в експлуатацію м’ясожирова дільниця потужністю 30 тон м’яса за зміну з відділеннями: база передзабійного утримання худоби, забійне відділення, субпродуктове відділення, кишечне відділення, жирове відділення, шкірозасолювальне відділення та цех технічних фабрикатів потужністю 1,8 тон сухих кормів за зміну. Крім того була побудована санітарна бойня, ізолятор та приміщення для миття автотранспорту.

Забезпечення водою проводиться через два міські водопроводи та введено в дію два артезіанські колодязі.

Для очистки стічних вод побудовано комплекс очисних споруд.

Для обслуговування на комбінаті працюють механічна, енергетична та будівельна дільниці, є автогараж, в якому нараховується понад 80 одиниць транспортних засобів.

На підприємстві приділяється велика увага соціальним питанням.

В 1987 році побудовано здоровпункт, в 1988 році - адміністративний будинок, їдальню та актовий зал, в 1989 році - прохідну, в 1994 році побудовано 3-х поверхове побутове приміщення.

У 1998 році введений в дію консервний цех.

У цьому ж році зданий в експлуатацію 35-ти квартирний житловий будинок по вулиці Хіміків, 17а.

В травні 1991 р. на базі Тисменицького малого підприємства по прийманню худоби в держресурси від населення створене Тисменицьке підсобне господарство Івано-Франківського комбінату (наказ № 123 від 15.05.1991 р.) для виробництва сільськогосподарської продукції.

За Тисменицьким малим підприємством по прийманню худоби в держресурси від населення залишилась заготівля худоби від населення.

В 1993 р. Тисменицьке мале підприємство по прийманню худоби в держресурси від населення ліквідоване (розпорядження представника президента в Тисменицькому районі від 22.06.1993 р. № 292) і його функції передані приймальному пункту по заготівлі худоби підсобного господарства Івано-Франківського м’ясокомбінату (наказ № 137 від 11.06.1993 р.)

З 1 листопада 1999 р. Тисменицьке підсобне господарство перейменоване в Тисменицький аграрний цех.

За Тисменицьким аграрним цехом закріплено 100 гектарів землі, відгодовуються свині та ВРХ, вирощуються овочі, картопля, зернові культури, вирощуються хутрові звірі.

З метою забезпечення реалізації аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора, забезпечення підприємства сировиною для переробки в с Долина Тлумацького району створено аграрний цех «Долинський», в с Довгий Войнилів Калуського району — аграрний цех «Довго-Войнилівський», в с. Підлісся Тисменицького району — аграрний цех «Підлісся», які займаються відгодівлею худоби і свиней та вирощуванням сільськогосподарської продукції.

Характеристика основних виробничих процесів ВАТ «Івано-Франківський м’ясокомбінат» займається переробкою великої рогатої худоби, коней, свиней і виробництвом продукції з одержаного м’яса. Структура виробництва підприємства:

Цехи основного виробництва:

1. Забійний цех

2. Жировий цех

3. Кишечний цех

4. Шкірзасолювальний цех

5. Холодильник (охолодження, замороження, зберігання)

6. Цех технічних фабрикатів (ЦТФ)

7. Обвалювальний цех Цехи допоміжного виробництва:

1. База перед забійного утримання

2. Енергоцех та КВПіА

3. Автотранспорт

4. Компресорний

5. Механічний

6. Очисні споруди

7. Котельня Основна продукція підприємства виробляється на двох підрозділах:

1. М’ясожирове виробництво,

2. Цех холодильної обробки м’яса і субпродуктів.

М’ясожирове виробництво.

1. Приймання сировини на базі передзабійного утримання худоби з оформленням документів і проведенням ветеринарного контролю.

2. Забій худоби, свиней, коней, знімання шкіри на механічній шкурозйомці, нутровка, розпиловка на півтуші, виділення жиру, субпродуктів і надання півтушам товарного вигляду. Забій худоби проводиться під наглядом ветеринарної служби. Обробка субпродуктів — поділ субпродуктів на види в залежності від біологічної цінності і способу обробки. Слизисті і шерстні субпродукти обробляють на центрифугах, де проходить прошпарки при t 65−72° С і очистки їх. Шерстні субпродукти обпалюються і промиваються в центрифузі вторично. М’якотні субпродукти промиваються, зачищаються і передаються в холодильник на заморозку,

3. Віділення перетопки жирів. Жири перетоплюються на автоматичній лінії АВЖ і розливаються в бочки або гофротару.

4. Відділення обробки кишок. Комплект кишок розбивається на окремі види: черева, круга, синюги, пузирі з подальшою обробкою-звільнення від вмістимого обезжирювання, шлямовка, посол. Оброблені кишки використовуються для власного ковбасного виробництва, або продаються.

5. Шкури дообряжуються і засолюються (сухим посолом) на стелажах.

Відділення холодильної обробки м" ясопродуктів.

1. Одержанні при м" ясожировому виробництві півтуші яловичі, свинні, кінські по підвісних шляхах перегоняються в камеру охолодження м’яса з

t — 0 +4° С обладнану стаціонарними батареями з аміачним охолодженням. Частина охолодженого до t +4° С м’яса продається для подальшої переробки в ДП «Івано-Франківські ковбаси». Залишок м’яса заморожується в морозильних камерах при t -23−27° С. Морозильні камери обладнані повітреохолоджувачами, які працюють на аміаку з центрального компресорного цеху.

2. Субпродукти І та II категорії розкладаються в поліетиленові пакети і заморожується в блоках спеціальної форми.

3. Заморожені півтуші м’яса і субпродукти зберігаються на стелажах в штабелях при t -18° С для подальшої реалізації на ринку.

Споживчі характеристики товарів.

Вироблена продукція відноситься до групи товарів народного споживання і технічної продукції.

До товарів народного споживання відносяться продукти харчування слідуючих назв і характеристик:

1. М’ясо яловичини І і ІІ категорій, свинини 1−5 категорій, конини І-ІІ категорій в півтушах охолоджене і заморожене до -8° С Використовуються, як сировина у власному виробництві, або реалізується на ринку.

2. Субпродукти в залежності від біологічної цінності діляться на І категорію (язик, печінка, нирки, серце, діафрагма) і II категорію (вим'я, голови, легені, селезінка, рубець, ноги, вуха). Субпродукти виробляються замороженими в поліетиленових пакетах в формі блоків 60*60*15, або охолоджені. Використовуються у власному виробництві, або реалізовуються на ринку.

3. Жири топлені харчові яловичі, свинні вищого, першого сорту, упаковані в бочки, використовуються на харчові цілі, а також для виробництва мила.

4. Півфабрикати м’ясні — вирізка, лопаточна і задня стегнова частини реалізовуються в мережі громадського харчування.

5. Фарш — упакований і закліпсований в поліамідній оболонці, реалізовуються в мережі громадського харчування.

Нормативи витрачання основної сировини та енергоресурсів для випуску одиниці продукції розробляються відділом головного технолога керується ГОСТ, РСТ ГСТ, ТУ.

В період 2006 рік — 1 півріччя 2007 року роботу підприємства можна охарактеризувати як стабільну, поквартальні коливання обсягів виробництва (особливо зменшення у І кварталі 2007 року через наявність великої кількості державних та релігійних свят, відсутності пропозиції сировини) відповідають середньостатистичним показникам по підприємствах даної галузі та промисловості в цілому. Але необхідно зазначити помітну тенденцію до зростання обсягів виробленої продукції, що підтверджується порівняльним аналізом даних за 2007 рік з відповідними періодом 2006 року.

рентабельність показник прибуток витрата Таблиця 2.1 — Виробництво основних видів продукції

Підприємство в результаті своєї діяльності забезпечує достатню для даного типу виробництв глибину переробки сировини, отриманої в результаті забою заготовленої худоби. Так, крім власне м’яса, на підприємстві отримують наступну супутню продукцію: субпродукти 1 та 2 категорії, шкіри мокросолені, жири топлені харчові, кишечну та рогокопитну сировину, борошно м’ясокісткове, кормосуміші для годівлі звірів, ендокринну сировину (жовч згущену, підшлункову залозу, сім'янники та т.п.).

Після створення у кінці 2004 року дочірнього підприємства «Івано-Франківські ковбаси», виробництво ковбасних виробів та напівфабрикатів відповідно перенесено на нього. В зв’язку з цим, в порівнянні з попередніми періодами на підприємстві відбулося зменшення обсягів виробництва м’ясних напівфабрикатів.

Основні постачальники та покупці.

Основною сировиною для виробництва продукції є ВРХ. свині, коні.

Закупівля м’яса в живій вазі від населення протягом 2006 -2007 років проводилась товариством через підприємницькі структури і сільгоспвиробників на підставі укладених з ними договорів-доручень .

За умови договорів-доручень із заготівельниками за виконанням послуг по заготівлі м’яса в живій вазі від населення., на підставі приймальних квитанцій ф. ПК-2 м’ясо, де вказуються реквізити довідки місцевої ради про наявність земельної ділянки у Продавця худоби, паспортні дані та ідентифікаційний номер Продавця, сплачуються оргнакладні витрати в межах 8−9% від вартості зданого товару без врахування дотацій.

Поставка сировини здійснюється як транспортом підприємства, так і транспортом заготівельників. В разі використання заготівельником власного транспорту, товариство компенсує транспортні витрати в розмірі 0.1 гри за 1 кг живої ваги.

Розрахунки товариства з підприємцями за придбане м’ясо в живій вазі проводиться шляхом перерахування належних сум на розрахунковий рахунок платіжним дорученням (вартість м’яса в живій вазі без ПДВ, організаційні витрати з ЛДВ). або готівкою з каси за пред’явленою довіреністю по факту поставки м’яса.

Водночас заготівельниками (підприємцями) проводиться закупівля м’яса в живій вазі від населення з послідуючим розрахунком готівковими коштами та оформлення приймальних квитанцій (форма ПК-2).

Закупка м’яса в живій вазі склала:

за період з 01 04.2006р. по 31,12.2006р. — 7 115,2 тонн за період з 01.01.2007р. по 30.06.2007р. — 3 438,5 тонн;

В порівнянні з попереднім 2003 роком обсяги заготівлі худоби в живій вазі в 2006 році зменшилися. Це спричинено зменшенням загальної чисельності поголів'я худоби в регіоні та загостренням конкурентної боротьби між м’ясопереробиими підприємствами на ринку сировини.

Проведемо аналіз техніко-економічних показників діяльності ВАТ «Мясокомбінат» який наведено в таблиці 2.2

Таблиця 2.2- Динаміка техніко-економічних показників

Як видно з наведених даних протягом аналізованого періоду по ВАТ «Івано-Франківський м’ясокомбінат» виручка в 2007 р. порівняно з 2006 роком зросла на 336 859 тис. грн, порівняно з 2005 роком на 42 855,4 тис.грн. темпи росту у 2007 році порівняно з 2006 роком становила 155,9%, порівняно з 2005 роком — 183,8%, що характеризує підвищений попит на м’ясопродукти, збільшення робочої потужності. Розширення ринку збуту.

Також зростає валовий дохід протягом аналізованого періоду 2005;2007 рр. У 2007 році Збільшився порівняно з 2006 роком на2619,9 тис.грн. і становив 154,9%, порівняно з 2005 роком росту зріс в 2,5 рази.

Затрати на 1 грн. товарної продукції в 2007 році становив 0,75 грн., в 2006 році 0,49, в 2005 — 0,58 грн.

Із зростанням вартості продукції і енергоносіїв затрати в 2007 році зросли порівняно з 2006 роком на 1 грн. товарної продукції на 0,26 грню Під час здійснення виробничо-господарської діяльності перед підприємством постає безліч різноманітних завдань, успішне вирішення яких визначає стабільність та міцність його фінансово-економічного стану, що відображає ефективність здійснюваних операцій, фінансову незалежність і платоспроможність.

Фінансово-економічним станом підприємства цікавляться кредитори під час вирішення питання про надання йому позик та кредитів, інвестори — при схваленні рішень про доцільність інвестування в нього. Крім того, фінансово-економічний стан підприємства є об'єктом постійної уваги як конкурентів, так і партнерів.

Фінансово-економічний стан підприємства перебуває також у центрі уваги і керівництва самого підприємства, оскільки відображає всі позитивні та негативні впливи прийнятих ним рішень на ефективність діяльності організації .

Основними загальнодоступними джерелами інформації, на підставі якої можна зробити висновки про фінансово-економічний стан та ефективність роботи підприємства, є його фінансова звітність: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) та Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).

Виручка від реалізації (продажу) — основне джерело доходів підприємства.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть нормально функціонувати лише за умов, якщо їхня продукція регулярно знаходить на ринку своїх споживачів (покупців), передається їм, і від покупців надходять кошти у вигляді грошового еквівалента вартості продукції. Ці кошти використовуються виробником для підтримання процесу відтворення й поповнення фінансових ресурсів. Через оптові (роздрібні) ціни, якщо вони реально віддзеркалюють вартість продукції, підприємство, одержавши гроші за товари й послуги, покриває ними витрати на виробництво та обіг, тобто має можливість постійно авансувати кошти у виробничий процес і, крім того, одержує прибуток (якщо, звичайно, витрати на виробництво та обіг не досягають величини ціни продукції). Цим визначається значення реалізації продукції як важливої стадії кругообігу коштів у життєдіяльності кожного підприємства. У зв’язку з цим важливо насамперед точно з’ясувати саме поняття «реалізація», бо в господарській практиці розрізняють декілька термінів, так чи інакше пов’язаних з цим процесом [15,с.245].

Нормативно-законодавчі акти, що регулюють організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, податкову систему, визначають реалізацію (продаж) як будь-яку операцію з купівлі-продажу товарів, поставки товарів, міни та інших форм цивільно-правових договорів, які передбачають передачу права власності на товари, тобто під реалізацією (продажем) мається на увазі відвантаження (передання) продукції, якщо мова йде про товари, а також підписання сторонами документів про виконані роботи, надані послуги. На жаль, у законодавстві терміни «реалізація» (продаж) і «виручка від реалізації» (виручка від продажу) ототожнюються. Датою реалізації і виручки від реалізації вважається дата відвантаження (відпуску) товарів або дата підписання приймально-здавальних документів про виконані роботи, надані послуги. Отже, у чинному законодавстві операція з реалізації продукції не прив’язана міцно до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення оплати.

Тим часом, для організації фінансового господарства

ВАТ «Івано-Франківський м’ясокомбінат» найважливіше значення має саме обсяг реальних надходжень коштів від реалізації (продажу).

2.2 Характеристика показників рентабельності

В умовах ринку від рентабельної роботи залежить життєздатність підприємства, його можливості нагромаджувати фінансові ресурси, забезпечувати інтереси інвесторів, і конкурувати з іншими підприємствами. Рентабельна робота підприємства визначається насамперед прибутком, який воно отримує, а показники рентабельності характеризують відносну доходність і визначаються в процентах до витрат чи капіталу. Виділяють три групи показників: рентабельність майна (всього авансованого капіталу чи вкладень у підприємство); рентабельність виробничих фондів і рентабельність продукції (всієї реалізації чи окремих виробів).

Основним визначником рентабельності майна є рентабельність підприємницької діяльності або норма прибутку на вкладений капітал у сферу виробництва. Таким показником є рентабельність виробничих фондів, яка визначається відношенням балансового прибутку до середньої вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних засобів. Середня вартість матеріальних оборотних засобів визначається так само, як і середня вартість майна (за підсумком другого розділу аналітичного балансу-нетто). Цей показник можна оцінювати і за чистим прибутком.

Прибуток — це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунку.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов’язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку для більш наглядного розуміння показників, які характеризують рентабельність. Класифікація показників рентабельності.

Рентабельність показує рівень прибутковості від реалізації товарів і є одним із загальних показників діяльності підприємств. Рівень рентабельності розраховується відношенням одержаного прибутку до витрачених коштів на виробництво продукції або як відношення одержаного прибутку до обсягу реалізованої продукції.

Для аналізу показників рентабельності необхідно з облікових даних вибрати ту інформацію, яка використовується для розрахунків.

Таблиця 3.1- Комплексний аналіз розрахунку рентабельності за 2005 рік

На підставі наведених даних у таблиці 3.1 розраховуються такі показники рентабельності:

А: Рентабельність всього підприємства:

Р1= стр.1: стр. 6 (8,35%)

Р2= стр.2: стр. 6 (9,69%)

Р3= стр.3: стр. 6 (12,44%)

Р4= стр.4: стр. 6 (12,90%)

Р5= стр.5: стр. 6 (6,92%)

Б: Рентабельність власного капіталу Р6= стр.2: стр. 7 (14,24%)

Р7= стр.4: стр. 7 (18,97%)

Р8= стр.1: стр. 8 (10,97%)

Р9= стр.2: стр. 8 (12,66%)

Р10= стр.3: стр. 8 (15,86%)

Р11= стр.4: стр. 8 (16,86%)

Р12= стр.5: стр. 8 (9,04%)

На основі наведених розрахунків можна зробити висновок, що аналізуючи кожний показник рентабельності, можна визначити вплив окремих факторів на рівень рентабельності. Зокрема, рентабельність реалізованої продукції становить 8,35%. Прибуток і амортизаційні відрахування, як джерело власних коштів разом становлять 12,44% при цьому рентабельність за рахунок амортизаційних відрахувань становить (12,44 — 8,35) = 4,09%. Рентабельність до виплати відсотків за кредит становить 12,9%. А після виплати відсотків та податків — 6,92%. Рентабельність власного капіталу становить 14%. Слід відмітити, що на АТВТ «Трембіта» досить непогана рентабельність продаж.

3. Шляхи підвищення рентабельності підприємства

3.1 Основні заходи щодо підвищення прибутку підприємства

Оскільки своєчасне і повне надходження виручки від реалізації є предметом особливої і постійної уваги підприємств, то фінансові служби у взаємодії зі збутовими та виробничими підрозділами домагаються суворого додержання договірної дисципліни поставок щодо асортименту, якості продукції, ритмічності відвантаження продукції споживачам, пильно стежать за своєчасністю розрахунків за продукцію.

Затримка надходження виручки від реалізації паралізує роботу підприємства: воно не може своєчасно розраховуватися з постачальниками, затримує виплату заробітної плати робітникам і службовцям, розрахунки з бюджетом; в кінцевому рахунку це призводить до зменшення обсягу виробництва. На жаль, у перехідний для ринкових відносин період все це у великих масштабах відбувається в Україні, оскільки не відрегульовані питання, пов’язані з формуванням фонду оборотних коштів, які мають обслуговувати сферу розрахунків, є збої у банківському механізмі організації розрахунків, підприємства не можуть пристосуватися до порядку розрахунків у вигляді попередньої оплати товарів і послуг Виручка від реалізації надходить підприємству здебільшого за оптовими цінами, тому на поточний рахунок у банку або готівкою надходять кошти, що покривають насамперед усі операційні витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Це, по-перше, матеріальні витрати на виробництво продукції, по-друге, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів, нематеріальних активів, по-третє, інші витрати, які для підприємства мають такий самий характер, як і матеріальні витрати (мова йде, наприклад, про відрахування за рахунок собівартості продукції на соціальне страхування, на створення цільових бюджетних та позабюджетних фондів тощо), по-четверте, витрати ВАТ «М'ясокомбінат», у складі собівартості продукції на оплату праці (трудові витрати), по-п'яте, адміністративні витрати й витрати на збут, які, хоч і не є елементами виробничої собівартості, прилучаються до складу операційних витрат і формують повну собівартість реалізованої продукції.

Крім покриття всіх елементів операційних витрат (повної собівартості реалізованої продукції), виручка від реалізації містить прибуток, а також податок на додану вартість, які мають у повному обсязі перераховуватися до державного бюджету, бо це накопичення, які централізуються державою.

Структура доходу (виручки) ВАТ «М'ясокомбінат», від реалізації може бути представлена такою схемою (рис. 3.1).

Рис 3.1 — Оперативний контроль за надходженням доходу (виручки) від реалізації.

Дохід (виручка) від реалізації продукції є основним джерелом доходів ВАТ «М'ясокомбінат», тому фінансова служба зобов’язана забезпечити повне й рівномірне надходження її від покупців. Це потребує встановлення фінансового контролю за ритмічністю виробництва, дотриманням графіка відвантаження готової продукції, одержанням платіжних документів, своєчасним переданням їх покупцям або в банк — залежно від форми розрахунків, які встановлені в договорах.

Дослідники виділяють наступні складові економічної стійкості підприємств: виробничу, технологічну, організаційну, фінансову, ресурсну, інвестиційну, ринкову, інтерфейсну, соціальну та екологічну. З огляду на специфіку функціонування підприємств, вважається за доцільне виділити такі складові економічної стійкості, як виробнича, фінансова, ресурсна, соціальна та екологічна (рис 3.1). кожна із складових економічної стійкості детермінується рядом внутрішніх і зовнішніх чинників. Так, виробнича стійкість підприємства відображає ступінь використання та захищеності його виробничого потенціалу. Вона визначається рівнем технічної, технологічної й організаційної стійкості підприємства і характеризується рівнем прогресивності технологій та продукції, що виробляється, ступенем адекватності органірційної й виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон’юнктурі (табл. 3.1).

Фінансова стійкість залежить від забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами. Вона відображає збалансованість засобів і джерел їх формування, доходів та витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного й залученого капіталів підприємства, темпів нагромадження власних засобів у результаті (господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов’язань, забезпеченість матеріальних оборотних засобів власними джерелами. Про її послабленім свідчать зниження ліквідності, зростання кредиторської та дебіторської заборгованості.

Рис 3.1. — Основні напрями забезпечення економічної стійкості ВАТ «М'ясокомбінат»

Ресурсна стійкість характеризує забезпеченість виробництва основними видами ресурсів (матеріально-технічними, фінансовими, трудовими, інформаційними), їх якість, ефективність використання, наявність резервів тощо. Одним із найважливіших ресурсів ВАТ «М'ясокомбінат», є його працівники, без яких навіть автоматизоване виробництво буде недієздатним. З огляду на це окремою складовою економічної стійкості підприємства слід виділити соціальну стійкість, яка характеризує соціальну стабільність у їй виробничому колективі, умови праці, розмір мінімальної заробітної плати, середню заробітну плату, чисельність працівників, розмір заробітної плати яких нижчий від прожиткового мінімуму, заборгованість із заробітної плати тощо. Для підприємств оцінка соціальної стійкості є дуже важливою, оскільки низький рівень розвитку соціальної інфраструктури спричиняє зростання міграції кваліфікованих і молодих кадрів, внаслідок чого в підприємствах загострюються такі проблеми як плинність кадрів, їхня вікова структура й рівень кваліфікації.

Таблиця 3.1 — Цілі стійкості підприємства

З таблиці видно, що досягнення економічної стійкості забезпечить підприємству не лише стабільні високі економічні результати діяльності, а й дасть змогу йому комплексно розвиватися, в довгостроковій перспективі задовольняючи свої потреби.

Характеризуючи структуру фінансової підтримки розвитку агропромислового комплексу на державному рівні (без урахування видатків на місцях через відсутність відповідної звітності та незначний їхній розмір), вкажемо на переважання в абсолютному розмірі непрямої підтримки за допомогою спеціальних режимів і механізмів оподаткування над прямим бюджетним фінансуванням.

ВАТ «М'ясокомбінат», потрібно постійно проводити аналіз цін на свою продукцію. Як свідчить попередній аналіз цін по галузі що ціна на продукцію надалі буде зростати. Зростання ціни не залежить від цінової політики підприємства, метою якої є, навпаки, встановлення оптимально низької ціни, що привело б до збільшення збуту, а залежить від економічних факторів, які торкнулися всіх підприємств України. А саме: інфляція, неефективна податкова політика, постійне зростання цін на паливо і енергію, збільшення ціни зерно.

Підприємство потрібно активно займатися рекламною діяльністю. Його рекламні оголошення повинні періодично друкуватися в обласних газетах.

ВАТ «М'ясокомбінат», потрібно брати участь у різних виставках і ярмарках, які проводяться періодично в осінній період, що є важливою складовою конкурентної боротьби та підвищення стимулювання персоналу, так як працівники отримують спеціальні надбавки до заробітної плати від участі в даних ярмарках.

ВАТ «М'ясокомбінат», щорічно потрібно складати фінансовий-план, в якому воно має планувати основні заходи на наступний рік.

Визначення збутової політики передбачає планування і формування каналів збуту товарів кооперативу по прямому або непрямому методу.

Прямий метод передбачає зв’язки: підприємство — виробник — споживач.

Непрямий метод представлений наступними зв’язками:

1. Підприємствовиробник — Оптова торгівля — Роздрібна торгівля — Споживач.

2. Підприємство — виробник — Дрібнооптова торгівля — Підприємства громадського харчування.

ВАТ «М'ясокомбінат», повинне використовувати обидва методи. Перевагами прямого методу є те, що кооператив здійснює управління всіх процесів товаропросування і має чіткий обернений зв’язок, який дозволяє швидко реагувати на зміни потреб споживачів. Крім того, в даній економічній ситуації існує криза неплатежів, тобто, коли посередник бере продукцію під реалізацію, а гроші за неї повертає лише через декілька місяців. Звісно, ці кошти на довгий час вилучаються з виробничого процесу.

3.2 Напрямки зниження витрат підприємства

Перехід економіки на інтенсивний шлях розвитку, орієнтація господарського механізму на економію і бережливість викликають необхідність створення нових організаційних форм пошуку найбільш ефективних напрямків планомірного зниження матеріаломісткості виробництва і раціонального використання матеріальних ресурсів.

Заключним етапом аналізу собівартості є загальний підрахунок невикористаних резервів, зменшення витрат і можливості підвищення рентабельності діяльності підприємства за рахунок мобілізації цих резервів.

Особливістю резервів зниження собівартості є їх комплексний характер, оскільки в них відбиваються використання всіх ресурсів підприємства — трудових, матеріальних і грошових.

Резервами зниження собівартості є лише ті, які створюють реальну економію засобів. До них відносять:

— скорочення затрат матеріалів на одиницю продукції;

— випередження темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання заробітної плати;

— впровадження використання передової техніки і технології;

— покращання використання обладнання, скорочення затрат на його утримання і експлуатацію.

— економне використання предметів праці

— скорочення витрат від браку

— зниження внутрішньовиробничих витрат.

До резервів зниження собівартості не відносять фактори, які зв’язані з асортиментом і структурою випущеної продукції, зміною оптових цін на матеріали, ставок обов’язкових відрахувань і тарифів.

Резерви зниження собівартості а аналізі потрібно розглядати в двох взаємозв'язаних аспектах: за видами затрат і характером їх використання.

За видами затрат резерви поділяються на групи, пов’язані з економією матеріальних цінностей, транспортно — заготівельних витрат, заробітної плати на одиницю продукції, зниженню і запобіганню браку, витрат на обслуговування і управління виробництвом на одиницю продукції.

По фактору використання резерви, пов’язані з удосконаленням технології виробництва, оснований модернізацією обладнання, покращання організації виробництва, праці і управління.

В числі найважливіших напрямків роботи по економії матеріальних ресурсів можна виділити наступні:

— зниження матеріаломісткості продукції;

— збільшення випуску готової продукції;

— зменшення і ліквідація витрат;

— використання вторинних ресурсів і відходів.

Напрямки економії матеріальних ресурсів показують за рахунок яких заходів можна реалізувати ту чи іншу економію ресурсів.

Таким чином, джерела економії - це потенційні матеріальні ресурси, обсяг котрих потрібно і можна кількісно оцінити.

По початковій класифікації джерел економії матеріальних ресурсів виділяють два диви економії: пряма і побічна.

Пряма економія матеріальних ресурсів — це скорочення затрат на одиницю продукції. Утворюється безпосередньо в виробничому процесі.

Побічна може бути отримана як в сфері виробництва, так і в сфері обігу. Вона утворюється поза виробничим процесом за рахунок раціонального розміщення і зберігання виробничих і товарних запасів, використання ресурсів вторинної сировини.

Основні групи джерел прямої економії:

цільове використання технології виробництва, направлене на економію матеріальних ресурсів (розробка раціональних способів розкрою листового металу, впровадження економічних профілів прокату, широке застосування зварних конструкцій);

підвищення якості сировини;

зменшення витрат і відходів.

Групи джерел побічної економії:

заготовка і раціональне використання вторинних ресурсів та штучних;

зменшення витрат матеріальних ресурсів та їх транспортування.

Основне значення в оцінці можливих резервів економії матеріальних ресурсів відіграє аналіз їх використання, так як лише на його основі можна зробити висновки про можливі резерви економії матеріальних ресурсів на даному підприємстві за аналізований період.

Розрахунок можливих факторів зниження собівартості

— ліквідація перевищення прямих матеріальних витрат на виготовлення продукції

— ліквідація непродуктивних виплат заробітної плати основним виробничим робітникам

— доведення до планових розмірів витрат на утримання й експлуатацію устаткування

— ліквідація понадпланових і непродуктивних виплат у складі загальногосподарських витрат

— те саме у складі загальновиробничих витрат

— втрати від браку Мобілізація резервів зниження собівартості продукції що, як показує аналіз, є у розпорядження підприємства, забезпечує:

а) зниження рівня витрат на 1 гривню товарної продукції;

б) підвищення рентабельності продукції ;

Для більш точного розрахунку економії електроенергії потрібно встановлювати лічильники в кожному цеху і в кожному підрозділі.

Отже, загальна економія витрат гумової суміші по цих виробах становить 21,3 грн. Для того, щоб запобігти понаднормативним витратам сировини і матеріалів, я пропоную переглянути норми витрат по всіх видах продукції, що виготовляються на підприємстві.

Значеним резервом зниження матеріалоємності продукції є максимілізація використання відходів у власному виробництві. Нова технологія виробництва, для виготовлення пресформи, передбачає переробку крихту і її подальше використання при виробництві.

Висновки

Головне джерело грошових накопичень підприємств—виручка від реалізації продукції, а саме та її частина, що залишається за відрахуванням матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції. Тому важлива задача кожного суб'єкта господарювання—одержати більше прибутку при менших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії у витраті засобів і найефективнішого їх використання.

В період 2006 рік — 1 півріччя 2007 року роботу підприємства можна охарактеризувати як стабільну, поквартальні коливання обсягів виробництва (особливо зменшення у І кварталі 2007 року через наявність великої кількості державних та релігійних свят, відсутності пропозиції сировини) відповідають середньостатистичним показникам по підприємствах даної галузі та промисловості в цілому. Але необхідно зазначити помітну тенденцію до зростання обсягів виробленої продукції, що підтверджується порівняльним аналізом даних за 2007 рік з відповідними періодом 2006 року.

Як видно з наведених даних протягом аналізованого періоду по ВАТ «Івано-Франківський м’ясокомбінат» виручка в 2007 р. порівняно з 2006 роком зросла на 1066,4 тис. грн, порівняно з 2005 роком на 1984,4 тис.грн. темпи росту у 2007 році порівняно з 2006 роком становила 121,5%, порівняно з 2005 роком — 122,8%, що характеризує задовільний стан кооперативу.

Також зростає валовий дохід протягом аналізованого періоду 2005;2007 рр. у 2007 році ріст валового прибутку порівняно з 2006 роком становив 121,2%, порівняно з 2005 роком темп приросту становив 53,4%.

Валовий дохід у 2006 році зріс порівняно з 2005 роком на 1067,0 тис. грн, а в 2007 році порівняно з 2006 роком на 279,7 тис.грн. зменшення росту валового доходу у 2007 р. виходить із тих причин, що в 2007 році подорожчали матеріали, паливо та обладнання.

Використана література

1. Статистичний щорічник України. — К.: УРЕ, 1997.

2. Аналіз господарської діяльності промислового підприємства (під ред. Шкарабан М.В.). — К.: Економічна думка, 1998.

3. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник. — 4-е изд., перереаб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 1997.

4. Жак Ришар. Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия. — М.: «ЮНИТИ», 1997.

5. Івахненко В.М. Економічний аналіз. — К., 1999.

6. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000.

7. Іващенко В.І., Болюх М. А. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. — Львів: Наука, 1998.

8. Коробов А. М. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства. — К., 2000.

9. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 2003

10. Мних Є.В. Ференц І.Д. Економічний аналіз. Навчальний посібник. — Львів: «Армія України», 2000.

11. Музалева В. Методы оплатоемкости продукции // Бизнес-информ. — 1998. — № 19. — С. 46−48

12. Попович П. Я. Економічний аналіз та аудит на підприємстві. — Снятин: Фірма «ПрутПринт», 1997.

13. Прыкин Б. В. Экономический анализ предприятия: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ — ДАНА, 2000.

14. Руденко В. П. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства. — К., 2000.

15. Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. — Львів: ЛБІ НБУ, 2000