История соціалістичних учений

РОСІЙСЬКА ЭКОНОМИЧЕСКАЯ.

АКАДЕМІЯ їм. Г. В. Плеханова.

РЕФЕРАТ.

ПО ПОЛІТОЛОГІЇ НА ТЕМУ:

«ІСТОРІЯ СОЦІАЛІСТИЧНИХ УЧЕНИЙ.».

Реферат по політології на задану тему: «Історія соціалістичних учений».

План:

1.

Введение

.

2. Глава I Основні риси раннього утопічного социализма.

3. Глава II Утопічний соціалізм епохи буржуазних революцій та становлення капіталізму (XVII-XVIII века).

4. Глава III Критичний утопічний социализм.

5. Глава IV Утопічний соціалізм в России.

Ще за часів античності окремі представники передовий суспільно-політичної думки намагалися зазирнути у суспільство майбутнього, заснованого за принципами рівності. А перші соціалістичні вчення з’явилися торік у епоху первинного накопичення капіталу. Вони найтіснішим чином, вони пов’язані з рухом пригноблених мас за своє соціальне освобождение.

Утопічний соціалізм виступає ідеологічною основою цих рухів. Не все вчення про майбутнє суспільстві ставляться до утопічному соціалізму, т.к. є певні ознаки, дозволяють віднести те чи інше вчення до соціалістичної утопії. Серед цих ознак можна назвати наявність ідеї ліквідації експлуатації, досягнення як політичного, а й соціальної рівності, загальної обов’язки праці, цілеспрямованого виховання, державної власності і др.

Історія утопічного соціалізму ділиться втричі великих этапа:

— ранній утопічний соціалізм доби первісного накопичення капіталу (XVI — початок XVII века);

— утопічний соціалізм епохи буржуазних революцій та становлення капіталізму (XVII — XVIII века);

— утопічний соціалізм епохи затвердження капіталізму (кінець XVIII початок XIX века).

Критерієм такого розподілу є класова обумовленість виникнення соціалістичних теорій, обгрунтована класиками марксизмуленинизма.

ОСНОВНІ ЧЕРТЫ РАННЕГО.

УТОПІЧНОГО СОЦИАЛИЗМА:

У XVI — XVII століттях у економічній та суспільно-політичному житті Західно-європейських країн відбуваються значні зрушення, які характеризуються процесом первинного накопичення капіталу, розкладанням феодальних відносин, знецінюванням селян, виникненням промислових монофактур і появою найманих робітників. З’являється і прогресивне громадське протягом — гуманізм. Гуманісти виступали проти релігійного аскетизму, за свободу особистості, за задоволення людиною земних потреб. Але вони негативно ставилися до руху мас, далекі від них. І лише окремі представники гуманізму відкрито стали набік пригноблених. До них належать основоположник утопічного соціалізму Томас Мор (1478−1535), який однією з перших зрозумів, що основою експлуатації человеком-человека є приватна власності на гармати й засоби виробництва. У своїй роботі «Золота книга, так само корисна, як потішна, про найкращому устрої держави й про новий острові Утопія» (1576г.) не лише критикує сучасні йому соціальноекономічних відносин, але й дає зображення такого суспільства, де панує громадська власність. Т. Мор однією з перших на раціоналістичній основі розв’язує проблеми організації громадського споживання з допомогою демократичного централізованого держави у вигляді впровадження громадського виробництва. Поруч із видатними здогадками про побудову майбутнього суспільного устрою, організації соціальнополітичного життя, вченню Мора притаманні риси наївності і примітивізму, ідеалізуємо патріархальну сім'ю, припускайся рабський працю, терпимий до релігії, уравнительность в распределении.

Іншим основоположником утопічного соціалізму з права вважається італійський чернець Тосмано Компанелла (1568−1639). У творах Т. Компанелла зазнають критики феодальні стосунки держави й супутні їм такі явища, як ледарство, ленность, дармоїдство, відкидає приватну власність і протиставляє їй громадську. Попри наївність і утопічність суджень Компанелло, деякі положення заслуговують серйозного уваги. До них належать виховання кохання, і шанування праці; вибір сфери праці відповідно до вподобаннями й здібностями; посилення ролі громадських, державних органів вчених підростаючого покоління; емансипація жінок. «Утопію» Т. Мора і «Місто Сонця» Т. Компанелло об'єднує те, що створювались у відповідні умови періоду первинного накопичення капіталу і розкладання феодальних відносин, автори їх є яскравими представниками раннього утопічного соціалізму. У тому поглядах позначалася ідеологія визвольного антифеодального руху найбільш пригнобленої частини народу — селянства, й предпролитариата.

II УТОПІЧНИЙ СОЦІАЛІЗМ ЭПОХИ.

БУРЖУАЗНИХ РЕВОЛЮЦІЙ И.

СТАНОВЛЕННЯ КАПІТАЛІЗМУ (XVII-XVIII ВЕКА).

Другий етап розвитку утопічного соціалізму розгортається в умовах підготовки й проведення буржуазних революцій. Однією з основоположників цього етапу є англійська соціаліст — утопіст Джерард Уинстэни (1609−1652). Основні становища його памфлету «Закон свободи» (1652 р.) щонайтісніше пов’язані з англійської буржуазної революцією. Саме тому «Закон свободи» відносять до другого етапу розвитку теорії утопічного соціалізму, і бачать у ньому нову сторінку в розвитку останнього. Важливою відмінністю утопічного соціалізму Д. Уинстэни виступає те, що її ідеї носять революційного характеру, тісно пов’язані із практичною боротьбою народних мас за своє соціальне звільнення. Історичний значення «Закони свободи» Уинстэни полягає у тому, що він вперше виражено вимога державотворення, заснованого на громадської формі власності і рівномірному розподілі землі серед тих, хто її обробляє. З оточуючої дійсності, реально сформованих соціально-економічних взаємин у результаті англійської буржуазної революції. Д. Уинстэни створює якісно нову соціальну утопію, бо розробляє її раціоналістично, бо як кінцевий результат того громадського перевороту, який стався 40-х роках XVII століття Англії. У «Законі свободи» вперше зустрічається конструктивна критика капіталістичних громадських відносин із позицій зароджуваного пролетариата.

Раніше революційне напрям утопічного соціалізму одержало найяскравіше свій відбиток у ідеях Французького священика Жана Мелье (1664- 1729 р.). Історичний значення утопічного соціалізму Мелье («Заповіт») у тому, що він перший поєднав ідею створення нової соціального ладу, заснованого на рівність, з ідей революційної боротьби трудящих мас за своє освобождение.

У аналізований період помітне місце належить Мориани та її твору «Кодекс природи чи істинний дух її законів» (1754г.). Мориани слід за позиції знищення приватної власності у сфері пролетаріату і селянства, бо панування приватної власності, з його думці, є причиною соціального зла. Мориани — типовий представник того напрями утопічного соціалізму, яке виступало за аскетичний комунізм. Характерною рисою його вчення є груба уравнительность, яка, по До. Марксу і Ф. Енгельсу, була властива всім рухам предпролитариата. У наївності і утопічності теорії Мориани знайшов свій відбиток рівень розвитку продуктивних зусиль і громадських відносин, який був притаманний Франції середини XVIII століття. У цей час у Франції помітне поширюються комуністичні ідеї Габріеля Бонно де Майли (1709−1785). Його суспільно-політичні погляди найбільш повно відбито у наступних творах: «Про права та обов’язків громадян» (1758); «Про законодавстві чи принципи законів» (1776). Основою світогляду Майли і те, що рівні від природи, що майнове нерівність з’являється з появою приватної власності. Остання породжує різні пороки, зокрема гноблення, війни, станову борьбу.

Особливе місце у історії соціально-політичних ідей кінця XVIII століття належить Франсуа Гоель Бабефу (1760−1797), що є першим утопістом, який спробував практично з'єднати ідею комунізму із тим революції. Розробка конкретної програми практичних революційних перетворень життя виділяє вчення Бабефа із усіх попередніх і є важливим кроком уперед, у становленні та розвитку утопічного соціалізму. У межах своїх теоретичних міркуваннях встановити рівності Бабеф сягнув розуміння необхідності як затяжного перехідного періоду, а й встановлення трудящих з метою рішення поставлених завдань, створення союзу працівників з дрібними собственниками.

Отже, соціальної основою розвитку утопічного соціалізму за доби буржуазних революцій та становлення капіталізму, є боротьба предпролетариата і селянства проти феодалізму, проти зароджуваних буржуазних відносин. Раціоналізм, ідеї рівності від природи, розвиток думки, природничонаукові відкриття створювали сприятливі умови подальшого розвитку утопічного соціалізму, для постановки нових проблеем, не выдвигавшихся основоположниками утопічного соціалізму, для висновків щодо необхідності соціальної революції, про шляхи і методах створення справедливого суспільства, і розробити вже прямо комуністичних теорий.

III КРИТИЧНИЙ УТОПІЧНИЙ СОЦИАЛИЗМ.

Перші десятиліття ХІХ століття характеризуються подальшим розвитком та поширенням теорій утопічного соціалізму, що обумовлено передусім подальшим розвитком капіталізму, промисловими переворотами, загостренням протиріччі нового суспільного устрою, посиленням експлуатації найманої праці як наслідок, соціальним рухом народних мас, спрямованим проти експлуатації. Відображенням боротьби народних мас за своє соціально-економічне звільнення з’явилися численні соціальнополітичні теории.

Особливе місце у системі соціалістичного утопізму належить теоріям Сен-Симона («Женевські листи» — 1802 г.); Шарля Фур'є («Всесвітня гармонія» — 1803 р. та інших.), Роберта Оуена, оскільки вони з’явилися однією з теоретичних джерел марксизму. При аналізі вчення Сен-Симона, Фур'є і Оуена звертає увагу нещадна критика ними капіталістичних відносин. Не можна забувати, що капіталізм тоді був у стадії підйому, яке численні протиріччя ще проявилися. Попри це, погляд на капіталістичне суспільство як суспільство історично обмежений, змінюють якому прийде соціалістичне, показує геніальність і широту мислення, представників критичного утопічного социализма.

Критичний утопічний соціалізм хотів полегшити ситуацію і звільнити відразу всі людство у вигляді відкриття і потужної пропаганди абсолютної істини. Основне історичне значення утопічного соціалізму, основоположники наукового комунізму в Маніфесті Комуністичної Партії писали: «Ці твори нападають попри всі основи існуючого суспільства. …Їх позитивні висновки щодо майбутнього суспільства, наприклад, знищення протилежності між містом і селом, знищення сім'ї, приватної наживи, найманої праці, проголошення громадської гармонії, перетворення держави у просте управління виробництвом, — всі ці становища висловлюють необхідність усунення класової протилежності, яка хіба що починала розвиватись агресивно та був відомий їм лише її первинної безформної невизначеності. Тому й нині становища ці мають ще зовсім утопічний характер.» (Маркс До., Енгельс У. Тв. т. 4 стор. 456).

IV УТОПІЧНИЙ СОЦІАЛІЗМ У РОССИИ.

Росія пізніше західноєвропейських країн вступила на шлях капіталістичного розвитку. Лише на середині ХІХ століття у Росії очевидна ознаки, що характеризують криза феодально-кріпосницького ладу. З огляду на цих причин захід західноєвропейського утопічного соціалізму за часом збігаються з його сходом в России.

Соціальна структура російського суспільства на основному була представлена селянством. Саме її інтересів представляла передова російська соціально-політична думку на той час, від імені А.І. Герцена (1812−1870), В. Г. Бєлінського (1811−1848), Н. Г. Чернишевського (1828−1889), К. А. Добролюбова (1836−1861), вчення яких найближче стояло до наукового комунізму, було вищої щаблем у розвитку утопічного соціалізму. Утопічний соціалізм російських революційних демократів загалом знайшов своє вираження у так званому російському общинному соціалізмі А.І. Герцена. У основі його вчення перебувало ідеалістичний положення про те, що селянська громада з її традиційними формами володіння землею і самоврядування є носієм соціалістичних взаємин у соціальноекономічного життя Росії, тобто. основи соціалістичного ладу закладено у Російської селі. Натомість капіталізму Герцен пропонує соціалізм, який спирається на селянську громаду і ремісничу артіль в демократичній народної влади. У цьому необхідною умовою є вигублювання кріпосницьких взаємин держави і самодержавства. Отже, у творчості Герцена чітко прослідковуються дві лінії - теоретична і практична, створені задля розробку революційної теорії та її реалізацію в специфічних умовах Росії. Соціалістичні ідеї Герцена розвинулися з позицій революційного демократизму у творчості В. Г. Бєлінського. Основний соціальної силою, здатної створити демократичну республіку, Бєлінський вважав революційне селянство. Він постає як відкритий прибічник селянської революції. Історична заслуга Бєлінського у розвитку передовий російської соціальної думки у тому, що ідею народної революції він тісно пов’язав із тим соціалізму, що вкорне відрізняє його світогляд від критичного утопічного соціалізму Західної Европы.

Особливе місце у історії утопічного соціалізму займає вчення Н. Г. Чернишевського. У основі його поглядів про соціології, як і і в Герцена, — общинне землеволодіння. Виходячи з цього, Чернишевський вважає, що специфічні особливості Росії, саме — традиційна селянська громада, зменшують лещата приватновласницьких взаємин держави і полегшують перехід до социализму.

Отже, ідеали соціалізму у діяльності російських социалистов-утопситов були нерозривно пов’язані із тим селянської революції. Те, що ця революція призведе до розвитку буржуазних відносин, залишалася поза розуміння революційних демократів, зокрема і Чернишевського, хоч і передбачав, що становлення соціалістичних громадських відносин досить длительный.

Об'єктивна обстановка на той час не дозволяла соціалістамутопістам Росії зробити справді наукові висновки про можливості перемоги соціалізму, шляхах, методах, формах його завоювання. Попри це, ідея створення соціалізму через революційне творчість мас була вершиною в розвитку соціально-політичної думки домарковского периода.

Після виникнення і перемоги наукового комунізму у світовій революційному русі утопічний соціалізм не припинили свого існування, бо залишилися класи і соціальні верстви, серед що їх знаходить опору і підтримку. Проте сучасні теорії утопічного соціалізму не грають революційної ролі, т.к. протистоять науковому комунізму, вносять хибні ідеї на масове революційне рух, спрямований проти всіх форм експлуатації. Але цю обставину вказували ще До. Маркс і Ф. Енгельс в «Маніфесті Комуністичної партии».

Мор Т. «Утопія» М, 1953, Компанелло Т. «Місто сонця» М,. 1954 Мелье Ж. «Заповіт» М, 1964 Маркс До., Энгшедльс Ф., Тв. т.4 Э. С. Рахематулин «Історія соціалістичних навчань» Казанський ГУ, 1989.