Конституция Австрійської республики

Австрія — розвинене індустріальне держава робить у центральної Європі. Австрійська республіка утворилася в 1918 року після розпаду Австроугорської імперії. Найважливішою правовими підвалинами політичного режиму демократії у Австрії служить конституція Австрійської республіки. Головним конституційним актом країни є Федеральний конституційний закон, прийнятий у 1920 року. У 1929 року у даний закон було внесено істотні зміни, спрямовані до посилення виконавчої. З того часу він має офіційне найменування — Федеральний конституційний закон від 10 листопада 1920 року, в редакції 1929 року. Цей закон складається з восьми розділів: I. Розділ. Загальний стан речей. II. Розділ. Законодавча влада Федерації. III. Розділ. Виконавча влада Федерації. IV. Розділ. Законодавча і виконавча влада земель. V. Розділ. Контроль за розрахункової і втратити фінансове діяльністю. VI. Розділ. Гарантії дотримання Конституції та законності управління. VII. Розділ. Народна правозахист. VIII. Розділ. Заключне становище. Відповідно до Федерального конституційного закону від 1920 року: «Австрія є демократичною республікою. Її право походить від народу. Австрія є федеративним державою. Столицею Федерації й місцем перебування верховних органів Федерації є Відень. Для кожної землі встановлюється своє громадянство. З громадянством землі купується і громадянство Федерації. Усі громадяни Федерації рівні перед законом. Привілеї в залежність від походження, статі, становища, класовою належністю і віросповідання виключаються.» (ст.1−7) ст.9а говорить: «Австрія визнає свою відповідальність за всебічну оборону країни. Оборона спрямовано забезпечення зовнішньої незалежності, а також недоторканності й цілісності території Федерації, зокрема для підтримки і здійснювати захист постійного нейтралітету. Кожен австрійський громадянин чоловічої статі є військовозобов'язаним. Кожен, котрі відмовляються і звільняється з виконання військового обов’язку з релігійних мотивів, мусиш заподіювати службу, яка заміняє військову.» Вищими органами виконавчої Федеральний президент, федеральні міністри і державні секретарі, і навіть члени урядів земель. (ст.19) Другий розділ. Законодавча влада Федерації. Законодавча влада Федерації здійснюється Національна рада що з Федеральним радою. Національну раду обирається народом Федерації відповідно до принципами пропорційного представництва з урахуванням рівного, прямого виборчого права, належить особам чоловічого й основою жіночого статі, яким до початку виборчій кампанії виповнилося 19 років, шляхом особисто здійснюваного таємного голосування. Кожен, у якого виборчого права, якому до початку виборчої компанії виповнився 21 рік, може бути обраний. Термін повноважень Національної ради чотири року, починаючи з дні його першого скликання, але у будь-якому разі досі скликання нового Національної ради. Федеральний президент може розпустити Національну раду, проте за однієї й тієї причини його може розпорядитися про це лише одного разу. Землі Федеральному раді представлені пропорційно до чисельності громадян землі. Земля із найбільшою чисельністю громадян висуває дванадцять членів, а кожна інша земля — таку частку цього числа, яка пропорційна співвідношенню чисельності її громадян, і зазначеної найбільшої чисельності громадян, причому залишок, перевищує половину квоти, приймається за цілу квоту. Кожна земля має проте, право щонайменше ніж на трьох представників. Члени Федерального ради та їх заступники обираються Ландтагами. Члени Федерального ради на має входити у складі Ландтагу, що їх делегує; але вони повинна мати право на обрання у цей Ландтаг. Місце головуючого Федеральному раді займають почергово представники різних земель, що змінюють одне одного через кожних півроку в алфавітному порядку найменування земель. Для прийняття рішень Федеральним радою потрібно присутність щонайменше однієї третини членів однак більшість поданих голосів. Національну раду і Федеральний рада, що утворюють Федеральне збори, скликаються на спільне відкрите засідання за місцеві перебування національного ради доведення Федерального Президента до присяги й для ухвалення рішення про, а оголошенні війни. Федеральне збори скликаються Федеральним президентом, а окремих випадках Федеральним канцлером. Законопроект вносять у згодом національну раду за пропозиціями його членів або за поданням Федерального уряду. Федеральний рада може вносити в згодом національну раду законодавче пропозицію через Федеральне уряд. «Кожне законодавчому розв’язанні національного ради має бути негайно передано його президентом Федеральному раді. Законодавче рішення, то, можливо посвідчено і опубліковано в тому разі, якщо Федеральний рада не заявить проти рішення нікого обгрунтованого заперечення. Це заперечення має має бути передане національному раді головою Федерального ради в письмовій формах протягом восьми тижнів після отримання законодавчого рішення Федеральним радою; воно має бути доведено до Федерального канцлера. Якщо Національний рада підтвердить своє початкове рішення, у присутності щонайменше половини членів, це розв’язання має бути посвідчено і опубліковано. Якщо Федеральний рада не заявить заперечення чи перебігу восьми тижнів не подасть обгрунтованого заперечення, то законодавчому розв’язанні має бути посвідчено і опубліковано» (ст.42) Конституційні закони чи конституційне становище, які у звичайних законах, може бути прийнятий національним радою лише у присутності щонайменше половини членів і більшістю на два третини поданих голосів; вони мають бути є такі як токовые («конституційний закон», «конституційне становище»). Перегляд всієї Федеральної Конституцією, суть у тому разі, якщо цього зажадає ода третину членів національного ради, чи Федерального ради, і кожен її часткове зміна по закінченні процедури, передбаченої ст. 42, але до посвідчення Федеральним президентом, потрібно поставити голосування народу всієї Федерації. Під час проведення народного голосування рішення приймається простим більшістю поданих дійсних голосів. Федеральні закони набувають свій конституційного статусу як такі після їх посвідчення підписом Федерального президента. Федеральні закони мають бути опубліковані Федеральним канцлером в Бюлетені Федеральних законів. Третій розділ. Виконавча влада Федерації. Федеральний президент обирається народом Федерації з урахуванням рівного, прямого виборчого права шляхом особисто здійснюваного таємного голосування (ст.60). Обраним вважається обличчя, яке здобуло понад половина всіх визнаних дійсними голосів. Якщо така більшість не зібрано, то проводиться другий тур виборів (ст.60). Федеральним президентом може бути обрано тільки обличчя, має право участь у виборах в Національну раду і досягла до першого січня року виборів 35 років. Право обраним позбавлені члени імператорських будинків чи сімей, які колиабо належали до таких. Термін повноважень Федерального президента означає 6 років (ст.60). Здійснення вищого управління справами Федерації, якщо вона передано Федеральному президенту, доручається Федеральному канцлеру, віце-канцлеру і іншим федеральним міністрам. Вони утворюють у своїй сукупності Федеральне уряд, очолюване Федеральним канцлером (ст.69). Федеральний канцлер і на його пропозиції інші члени Федерального уряду призначаються Федеральним президентом. Федеральним канцлером, віце-канцлером чи Федеральним міністром може бути призначена тільки обличчя, має право обраним в згодом національну раду; члени Федерального уряду не має входити до складу Національної ради (ст.70) Судова влада походить від Федерації. Вироки і рішення виносяться і проголошуються ім'ям Республіки (ст.82). Смертна страту скасовано (ст.85). Судді призначаються за поданням Федерального уряду Федеральним президентом або уповноваженою їм компетентним Федеральним міністром (ст.86). Судді незалежні під час здійснення своїх суддівських обов’язків (ст.87). Юстиція відділена управління усім рівнях (ст.94) Шостий розділ. Гарантії дотримання Конституції та законності управління. Забезпечення законності всього управління доручається Адміністративний суд (ст.129). Адміністративний суд приймають ухвали по скаргам, у яких обгрунтовується a) протиправність рішень органів управління; b) протиправність безпосереднього виконання службового наказу чи здійснення примусового впливу на відношенні певного обличчя чи з) порушення органами управління обов’язків прийняття рішень (ст.130) Конституційний Суд розглядає все майново правові вимоги, які пред’являються Федерації, землям, районам, громадам, і спілкам громад, які підлягають вирішенню у звичайному в судовому порядку, не виконання шляхом прийняття рішень органом управління (ст.137). Конституційний Суд дозволяє також суперечки: a) між суднами і органами управління; b) між Адміністративним і іншими судами, зокрема також між Адміністративним і самим Конституційного суду, і навіть між звичайними та інші судами; з) між землями, і навіть між землею та Федерацією (ст.138). Восьмий розділ. Прикінцеві положення. Ст.149: «На ряду зі справжнім Законом і з урахуванням обумовлених їм змін як конституційних законів має діяти: Основний Закон держави від 21 грудня 1867 року про правах громадян королівств і земель, які у імперському раді; Закон від 27 жовтня 1862 року про захист особистої свободи; Закон від 27 жовтня 1862 року про охорону недоторканності житла; Закон від 03 квітня 1919 року про вигнання із країни й конфіскації майна Габсбург-Лотарингского вдома; Закон від 03 квітня 1919 року про скасування дворянства, світських лицарських і дамських орденах і спроби деяких титули і почесних звань; Закон від 08 травня 1919 року про державному гербі й форми державної друку Германо-Австрийской Республіки зі змінами, внесеними статтями 2, 5, 6 Закону від 21 жовтня 1919 року; Глава 5 частині третій Сен-Жерменского державного договору з 10 вересня 1919 року» З фашизацией політичного режиму на 1934 року у Австрії було прийнято сословно-корпоративная Конституція, оформившая фактичне скасування країни парламентського устрою. Ця конституція проіснувала до 1938 року, аж до приєднання Австрії до фашистської Німеччини. Це приєднання означало кінець першої Австрійської Республіки (1918;1938гг.) і зникнення Австрійського держав з політичної карти Європи. Із визволенням Австрії від німецько-фашистського панування у травні 1945 року відновлено дію Федерального конституційного закону 1920 року, в редакції 1929 року. Тим самим належить початок історії другий Австрійської Республіки. 26 жовтня 1955 року Австрійський парламент прийняв «Федеральний конституційний закону про нейтралітет Австрії», який вважається складовою частиною Конституції Австрійської Республіки: «З метою міцно затвердити за на своїй незалежності і з метою забезпечити недоторканність території Австрія добровільно заявляє про своє постійному нейтралітет. Австрія буде удається зберігати й захищати його з допомогою всіх в неї коштів. Що б уберегти досягнення цього, Австрія ні у майбутньому не вступить до жодної військових союзах і допустить створення у своїй території військових баз інших держав» Не варто шістдесятих років Конституція Австрії не піддавалася суттєвим змінам. Однак у наступні роки у неї було внесено ряд важливих зміни й доповнення, що стосуються, зокрема, перерозподілу компетенції між Федерацією і землями, регулювання шкільного справи, запровадження інституту народної правозащиты. Федеральний конституційний Закон 1920 року, з урахуванням наступних зміни й доповнення зовсім позбавлений жодних норм про економічний і соціальному ладі країни, про роль політичних партій. Федеральний конституційний Закон 1920 року містить спеціального розділу про основних своїх правах і свободи громадян. З цього питання Конституція відсилає до Основного Закону держави від 21 грудня 1867 року про правах громадян королівств і земель, які у імперському раді, прийнятому ще з часів існування Габсбурзької Австро-угорської імперії. Деякі громадян встановлено поточним законодавством чи випливають з міжнародних актів, яких приєдналася Австрія. У результаті конституційно правове регулювання статусу особистості є конгломерат правових розпоряджень різних епох, доповнюють і перекрывающих одне одного, що серйозно утрудняє їх тлумачення й застосування їх. У Австрії конституційно не проголошуються соціально-економічні громадян (права на працю, на соціальне страхування тощо.). Один із істотних особливостей Австрійської Конституції - роздробленість правових основ. На ряду з Федеральним конституційним законом 1920 року, діє низку інших конституційних законів. Крім того, конституційні становища містяться у багатьох звичайних законах. Такі, наприклад, конституційне положення Закону про громадянство 1965 року, закону про політичних партій. Розпорядження конституційних законів у згодом включалися у текст Федерального конституційного Закону 1920 року. Проте сьогодні чинна Конституція Австрії складає собою не єдиний акт, а серію конституційних актів законодавчих і конституційних положень, включених у звичайні законы.

1. Австрійська республіка. Конституція України та законодавчі акты.-М.,.

«Прогрес», 1985 2. У конституційному праві зарубіжних стран.-М., «БЭК», 1996.