Управління процедурою кредитування

Реферат на тему:

Управління процедурою кредитування

Основні етапи управління процедурою кредитування такі.

1. Створення кредиту. Саме на цьому етапі робиться переважна більшість помилок. Може бути проведений досить поверхневий аналіз кредитної заявки, неправильно оцінені кредитні ризики, неправильно визначені терміни та умови погашення кредиту.

Процедура створення кредиту складається з трьох етапів:

а) подання та попередній аналіз кредитної заявки;

б) оцінювання кредитних ризиків;

в) проведення переговорів.

При поданні та попередньому аналізі заявки співробітник кредитного відділу, для того щоб мати можливість оцінити ризик невиконання зобов’язань з боку позичальника, повинен знайти відповіді на такі запитання.

• Яка морально-етична репутація потенційного позичальника? Яка репутація його як підприємця? Які можливості маркетингу та менеджменту на підприємстві?

Особливо важливими є відповіді на ці запитання у разі нового клієнта або дрібних та середніх фірм.

• Яка якість кредитної заявки, наскільки вона реалістична з економічного та ділового погляду? Чи реальні терміни та цілі використання кредиту?

• Чи прийнятна ціль використання позики для банку? Чи приводить вона до більшої диверсифікації кредитного портфеля банку та до зменшення його ризиковості?

• Чи мають співробітники банку достатній рівень компетентності, щоб оцінити дану заявку?

При оцінюванні кредитних ризиків насамперед визначається дійсна причина фінансування. Причина, названа позичальником, може не збігатися з дійсною причиною кредитування. Знання реальної причини надання кредиту дає змогу співробітнику банку визначити необхідну структуру кредиту: вид кредиту, термін та механізм погашення. Як правило, термін кредиту обмежують терміном життя проекту, графік погашення узгоджують з особливостями очікуваного по проекту грошового потоку.

Після цього аналізують джерела погашення кредиту. Джерелами погашення довгострокових кредитів є прибутки, які будуть отримані фірмою-позичальником протягом тривалого періоду в майбутньому. Тому аналіз джерел погашення в цьому випадку полягає у вивченні перспектив розвитку фірми на тривалий період та її можливостей отримувати в майбутньому прибуток, достатній для повернення основної суми боргу і процентів. З цією метою докладно аналізується фінансова звітність за попередні роки і складається досить точний прогноз очікуваних грошових потоків на основі бізнес-планів позичальника. При короткостроковому кредитуванні основним джерелом погашення кредиту є виручка від реалізації продукції. Тому перш за все розглядаються оборотні засоби підприємства та аналізуються можливості перетворення їх на готівку з метою використання додаткових джерел погашення кредиту.

Наступним етапом є проведення оцінювання підприємницьких ризиків, які супроводжують конверсію активів позичальника і полягають у можливості виникнення таких обставин, які будуть протидіяти ефективному завершенню обороту активів. Підприємницькі ризики можуть бути пов’язані як з діяльністю конкретної фірми, так і з характером галузі. Це ризики в господарському циклі, а саме ризики при закупівлі сировини, в процесі виробництва, при реалізації продукції та при розрахунках з покупцями. Оцінка підприємницьких ризиків складається з оцінки ризиків, притаманних галузі, до якої належить позичальник, взагалі й з оцінки ризиків у господарській діяльності самого позичальника. Для цього аналізуються конкурентоспроможність позичальника, ефективність його господарської діяльності та якість менеджменту.

Останнім кроком в оцінюванні кредитних ризиків позичальника є проведення кількісного аналізу. З цією метою аналізуються фінансова звітність позичальника за поточний та попередні роки, фінансові показники та очікувані в майбутньому грошові потоки. Іншими джерелами інформації, що використовуються для проведення кількісного аналізу, є оцінки та аналітичні звіти третіх осіб, безпосереднє відвідування фірм і аналіз постачальників.

Бажано, щоб фінансова інформація, яка використовується для проведення кількісного аналізу, охоплювала не менш як три роки, а остання інформація була не більш як 6 міс. давності. Фінансова інформація, що подається позичальником до банку, як правило, містить:

• річну або квартальну фінансову звітність — баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про джерела та використання фінансових ресурсів, звіт про грошові потоки;

• докладну структуру запасів, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості за останні 12−18 міс., якщо надається короткостроковий кредит;

• бізнес-план, що містить різні варіанти фінансового плану та прогноз грошових потоків на період надання позики, якщо надається довгостроковий кредит;

• особисті фінансові декларації за попередні 3 роки, якщо кредит надається приватній особі або якщо важко відділити активи фірми від особистих активів підприємця.

При проведенні переговорів узгоджуються терміни та умови погашення кредиту, забезпечення, застереження тощо.

Слід зауважити, що в сучасній світовій практиці кредитування оцінка ризиків неповернення кредиту ґрунтується переважно на оцінці параметрів грошових потоків від операційної діяльності позичальника, тобто на його можливості створити адекватний грошовий потік, достатній для покриття боргу і подальшого розвитку. В країнах з перехідною економікою при оцінюванні поверненості кредиту найважливішими параметрами є розмір та ступінь ліквідності забезпечення.

2. Схвалення кредиту. Процедура схвалення кредиту полягає в перевірці документів і застави, юридичному оформленні кредитного договору та видаванні кредиту.

Кредитний договір є юридичною угодою, що визначає терміни й умови надання кредиту, фінансові та інші, пов’язані з ними вимоги, виконання яких банк чекає від позичальника протягом періоду дії кредитної угоди, а також умови, якими банк може обмежити цей договір. Крім зобов’язань щодо погашення кредиту, кредитний договір може містити захисні статті - застереження. Вони є переліком умов, яких повинен дотримуватись позичальник за вимогою кредитора. Наприклад, це може бути зобов’язання підтримувати визначений мінімальний рівень оборотного капіталу, фінансового левериджу чи чистих активів.

Крім кредитного договору банк протягом усього періоду роботи з клієнтом веде кредитну справу, в якій реєструє в хронологічному порядку всі взаємовідносини з клієнтом.

Існує дві основні схеми схвалення кредиту: послідовна та колективна. При послідовному схваленні кредиту рішення про надання кредиту приймається співробітниками кредитного підрозділу, а потім керівниками різного рівня (від нижчого до вищого). При колективному схваленні кредиту рішення про кредитування певного позичальника приймається на засіданні кредитного комітету, до якого входять керівники банку та співробітники кредитного відділу. Частіше відповідальність працівників банку при послідовному схваленні кредиту вища, а отже, вища й ефективність процедури кредитування в цілому.

Чим менші розміри банку, тим більш централізовано відбувається прийняття рішень щодо ухвалення кредитів. Чим більший банк, тим менша централізація при прийнятті таких рішень. Звичайно, процедура схвалення істотно залежить також від розміру кредиту. Чим менший розмір кредиту, тим простішою буде процедура його схвалення.

Кредитна документація є важливим елементом кредитної політики. Правильно розроблена та оформлена на чіткій юридичній основі кредитна документація дає певні гарантії кредитору та зменшує його кредитні ризики. Чітко продумані застереження, передбачені кредитним договором, дають змогу кредитору позитивно впливати на фінансово-господарське становище позичальника і тим самим поліпшувати можливості останнього щодо вчасного погашення кредиту. У разі погіршення якості кредиту такі застереження дають змогу банку внести суттєві корективи в діяльність підприємства-позичальника з метою оздоровлення ситуації та мінімізації можливих збитків.

3. Управління кредитом. Правильний нагляд за кредитами не поліпшує якості поганих кредитів, проте дає змогу в багатьох випадках зберегти якість хороших кредитів, не допустивши їх перетворення на проблемні. Нагляд за кредитом полягає в контролі за виконанням умов кредитного договору, погашенням кредиту, фінансовим становищем позичальника, станом та місцезнаходженням застави. Банк має контролювати використання кредиту. Кредити повинні витрачатись на цілі, обумовлені в кредитному договорі. При цьому позичальник не повинен брати на себе нові фінансові зобов’язання, які могли б збільшити ризик непогашення боргу. При контролі за кредитом регулярно мають переглядатись перспективи взаємовідносин з клієнтом. Залежно від поведінки позичальника взаємовідносини можуть як розширюватись, так і, навпаки, скорочуватись чи припинятись.

У процесі управління кредитами здійснюється регулярна переоцінка кредитів, а саме вносяться зміни в класифікацію кредитів, виявляються проблемні кредити та приймаються відповідні заходи по них.

Ранніми ознаками проблемного кредиту можуть бути неподання позичальником у термін фінансових звітів, зміни в його діяльності чи керівництві, зміни в ринковій кон’юнктурі. При виявленні проблемного кредиту співробітник кредитного відділу повинен виконати такі дії:

• проаналізувати проблеми позичальника;

• рекомендувати знизити класифікацію кредиту;

• проаналізувати всю кредитну документацію, особливо за заставою;

• розробити план дій, спрямований на поліпшення ситуації. Діяльність за поліпшення проблемного кредиту може обійтись банку дорожче, ніж визнання і фінансування збитків. Тому завжди потрібно вибирати ту лінію дії, яка б мінімізувала витрати банку.

Розглянемо основні підходи з поліпшення ситуації при виявленні проблемного кредиту. Заходи, які вживає банк, значною мірою залежать від оцінки банком подальших перспектив співпраці з клієнтом: від тісної взаємодії до повної відмови від обслуговування клієнта. Якщо банк має намір підтримати позичальника і продовжити роботу з ним, можуть бути вжиті такі заходи:

• скорочення витрат на підприємстві та організація додаткового фінансування за рахунок банку, акціонерів чи сторонніх осіб;

• поліпшення якості забезпечення через отримання нових гарантій або залучення додаткових активів як забезпечення;

• заміна керівництва, призначення нових консультантів та керівників для управління компанією від імені банку.

Якщо банк не має позитивного прогнозу щодо розвитку подій на підприємстві, можуть бути запропоновані:

• реорганізація чи продаж компанії стороннім особам;

• продаж забезпечення чи інших активів позичальника, звернення до гарантів, ініціація процесу банкрутства.

4. Закриття кредиту. Закриття кредиту полягає в сплаті основної частини боргу та процентів і повному погашенні кредиту або ліквідації застави і фіксації втрат у разі неповернення кредиту.

Рекомендована література.

1. Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 29 вересня 1997р, JV5 323.

2. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368.

3. Банковское дело / Под ред. ОЛ. Лаврушина. — М., 1998.

4. Вступ до банківської справи / За ред. MJ. Савлука. — К., 1998.

5. Кредитование / Под ред. МЛ. Гольцберга. — К., 1994.

6. Мак Нотон. Банковские учреждения в развивающихся странах. — Вашингтон, 1994.

7. Опарін ВМ. Фінанси (загальна теорія). — К., 1999.

8. Роуз П. С. Банковский менеджмент. — М., 1997.

9. Финансовое управление компанией / Под ред. Е. В. Кузнецовой. — М., 1996.

10. Черкасов Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. — М., 1995.