Естетизм Оскара Уайльда в романі «Портрет Доріана Грея»

Міністерство освіти і науки України Сумський державний педагогічний університет імені А.С.Макаренка

Інститут філології

Естетизм Оскара Уайльда в романі «Портрет Доріана Грея»

Курсова робота Спеціальність: англійська та інша іноземна мова Науковий керівник

Дзюба Л. Ю Суми — 2011р.

Зміст Вступ РОЗДІЛ I. Характеристика літературної епохи за життя О. Уайльда

1.2 Естетизм і його особливості

РОЗДІЛ IІ. Життєвий шлях Оскара Уайльда

2.1 Життя та творчість О. Уайльда

2.1.1 Літературна спадщина Оскара Уайльда

2.2 Своєрідність естетизму О. Уайльда РОЗДІЛ ІIІ. Естетизм у романі «Портет Доріана Грея»

3.1 Історія створення роману «Портрет Доріана Грея»

3.2 Своєрідність жанру роману

3.3 Особливості естетизму у романі «Портет Доріана Грея»

ВИСНОВКИ

SUMMARY

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП Провідним принципом світогляду й художньої творчості Оскара Уайльда був естетизм. Естетизм виник в Англії в кінці XIX століття як реакція на пуританський стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів була ідея «мистецтва заради мистецтва», що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. Поборники естетизму вважають, що література не повинна виконувати моральну місію, вчити добру, справедливості, що вона байдужа до проблем добра і зла. Мистецтво має служити красі, яка вища від життя.

Течію естетизму пов’язують із 1880−1890-ми роками. Проте вона не виникла на «голому місці» і мала в Англії попередників. Перші представники цієї течії називали себе прерафаелітами. Уайльд, який багато що сприйняв у прерафаелітів, Рескіна і Пейтера, сам перетворюється на теоретика естетизму. Головним у його переконаннях було служіння Красі, віра в значущість і важливість Мистецтва. Естетичні погляди Вайльда мали міцний філософсько-літературний підмурок, ім'я якого — культ краси.

Важливе положення естетики Уайльда — співвідношення мистецтва і моралі. Вайльд приходить до думки про те, що мистецтво перебуває поза сферою моралі. Поширюючи тезу про самодостатність мистецтва, він заперечував вплив морально-етичних законів суспільства на митця та його твори: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі»; «Естетика вища від етики!»; «Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання приводять до непрощенної манірності стилю»; «Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про зле й добре»; «Будь-яке мистецтво аморальне». Одним із його творів, де наявний естетизм є «Портрет Доріана Грея»

Актуальність дослідження естетизму в романі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея"в тому що, автор через свої думки і за допомогою своїх переконань віддзеркалює події свого часу. У його романі найбільш вдало відображаються головні особливості естетизму, його принципи.

«Портрет Доріана Грея» можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця 19 ст. У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки, що визначали спосіб і стиль його власного життя.

Дана тема, на нашу думку, достатньо актуальна на сьогодні. Відомо, що багато сучасних російських та українських літературознавців намагаються дослідити естетичну критику О. Уайльда, а також історію формування такого сприйняття в культурному просторі Росії та України.

Принципи західного естетизму помітно вплинули на російську символістську та імпресіоністську критику, сприймаючись російськими літераторами переважно саме в формулюванні О. Уайльда, творчість та особистість якого на початку ХХ сторіччя викликала в Росії особливий інтерес. Так, Г. М. Пономарьова вважає, що на ідеї та метод естетичної критики О. Уайльда орієнтувались такі представники російської імпресіоністичної критики, як Ю. Айхенвальд та К. Бальмонт, хоча й полемізували з англійським естетом з приводу окремих положень його теорії. Однак, найбільшого впливу естетичної критики О. Уайльда, на думку дослідниці, зазнала критична діяльність І. Аннєнського. Зв’язок уайльдівської концепції естетичної критики з «Книгами відображень» Аннєнського простежується в роботах Г. М. Пономарьової та В.А. Добрицької. Що стосується сучасного сприйняття естетичної критики О. Уайльда, то, на наш погляд, воно є досить неоднозначним. Окремі дослідники (М.Г. Соколянський, Г. В. Анікін та інші) вказують на внутрішню суперечливість та навіть деяку «безсистемність» естетичної теорії англійського письменника. Інші (зокрема А.А. Аствацатуров) дотримуються протилежної точку зору, розглядаючи естетичну теорію О. Уайльда взагалі та його концепцію естетичної критики зокрема як цілісні явища, достатньо обґрунтовані теоретично та послідовно втілені письменником у власній художній та літературно-критичній творчості.

Об`єктом дослідження являється роман «Портрет Доріана Грея» О. Уайльда.

Предмет дослідження — прояв естетизму у романі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея».

Мета дослідження — дослідити, що твір О. Вайльда «Портрет доріана Грея» є підтвердженням естетизму його автора.

На даному шляху дослідження виникає ряд завдань, а саме: * розглянути творчий шлях письменника та його особливості естетизму у романі «Портрет Доріан Грея». * простежити життєвий і творчий шлях головного героя як прояв духовної деградації особистості через сповідування хибних ідей; * розкрити образи головного героя; * дослідити, що філософія насолоди не може заповнити духовний світ людини

Методи дослідження Під час дослідження проблеми були використані теоретичні методи: пошук та аналіз потрібного матеріалу, аналіз і синтез вивченої інформації, систематизація дослідженого та його узагальнення.

Наукова новизна полягає у дослідженні естетизму у романі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». Визначення особливостей естетизму письменника, обґрунтування поглядів інших дослідників даної теми може підтвердити поставлену мету цього, дослідження.

Теоретичне і практичне значення роботи — результати дослідження можуть слугувати теоретичною базою для наукових розробок у літературній галузі, етичній, естетичній та ін. галузях гуманітарного знання. Основні положення, узагальнення та висновки курсової роботи можуть бути використані при підготовці навчальних програм та спеціальних курсів з циклу гуманітарних дисциплін. Практичне значення роботи полягає у можливостях наукового використання результатів дослідження або у їх рекомендаціях щодо використання майбутніми студентами.

РОЗДІЛ I. Характеристика літературної епохи за життя О. Уайльда Епоху, коли творив О. Уайльд (1859 -1900), часто називають fin de siecle — кінець століття. За наших днів це французське словосполучення знову потрапляє до літературного вжитку, хоч між нами й тим «кінцем століття», пролягає така довга дистанція. Проте, мають, очевидно рацію, ті культурологи, які знаходять підстави для порівняння нинішньої fin de siecle з попереднім. І там, і тут — серйозні злами в соціальній історії та її розумінні, зіткнення консервативних традицій з декларативним ультрановаторством, ускладненість історико-культурного процесу, в якому сучасникам нелегко буває відрізнити вічне від одноденного, цінне від гучного, істину від її імітації. 10; 97] Може, нам варто уважніше придивитися до деяких культурних явищ тієї доби, щоб адекватніше зрозуміти наше строкате сьогодення?

Про погляди Уайльда на літературу і мистецтво написано мабуть, неменш, ніж про його художню спадщину. На основі дослідженого матеріалу можно стверджувати, що причиною цього є не тільки своєрідність літературно-естетичних позицій, але й сама форма виразу. Уайльд був схильний до парадоксальної афористичності у самовислові та оформленні своїх суджень і його блискучі парадокси, які приваблювали ще сучасників письменника, надовго пережили естетизм як літературну течію.

Власне естетизм як історико-літературний феномен має в англійській культурі досить точне датування: 80 — 90-ті роки минулого століття. Перелічуючи основні принципи цієї течії, одразу ж, як правило, згадують, що британські естети сповідували культ «чистого мистецтва» і найвище місце на своїй шкалі цінностей відводили могутній красі.

В тім, ще один з попередників цієї течії Джон Раскін, ставив красу вище над усе, але, на відміну від свого вчителя, молодші естети викорінювали з поняття краси будь-який етичний зміст, підкреслюючи байдужість справжнього мистецтва до будь-якої моралі.

1.2 Естетизм і його особливості

Естетизм (англ. aesthetic movement) — суб'єктивно-ідеалістичний підхід до мистецтва, що ґрунтується на теорії «мистецтво для мистецтва» і протиставляє його дійсності, заперечує ідейність і соціальну спрямованість мистецтва. [12; 11] Напрям в англійському мистецтві й літературі 1880—1890-х років, який представили письменник, теоретик, історик мистецтва Волтер Пейтер (1839—1894) та угруповання поетів і художників, теоретиків літератури й мистецтва — Артур Саймонс (1865—1945), Обрі Бьордслі (1872—1898), Оскар Вайльд, Ернест Даусон (1867—1900) та інші, що об'єдналися навколо журналів «Жовта книга» (1894—1897) і «Савой"(1896), своєрідних духовних нащадків» прерафаелітів. Естетизм виник в Англії в кінці XIX століття як реакція на пуританський стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів була ідея «мистецтва заради мистецтва», що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми.

Особливості естетизму.

Основна ж вимога, яку О. Уайльд та його послідовники висунули до мистецтва, — не копіювати природу, а відтворювати її за законами краси, недоступної для повсякденного життя. Не мистецтво відображає дійсність, а життя наслідує мистецтво — вважав письменник. Мистецтво покликане створити новий світ, який є маренням, казкою, неправдою — і при цьому воно нічого не виражає, крім самого себе. Неправда, за Уайльдом, — форма вияву краси, а тому вона важливіша за голий практицизм повсякденності.

Мистецтво байдуже до морального та неморального, воно вище за життя і, як відзначив А. Саймонс, «може мати мораль за прислужницю, але саме ніколи не стане її слугою», бо принципи мистецтва вічні, тоді як принципи моралі змінюються з плином часу. Англійські естети виступали проти засад респектабельного суспільства, проти самовдоволеної ідеології вікторіанської Англії, піддавали різкій критиці матеріалізм і реалістичну естетику як його породження, зневажливо оцінювали класиків реалізму, вважаючи їхній метод «неґрунтовним».

Кредо естетизму — перетворення пороку в естетично прекрасне. І таке перетворення вважалося за вищу магію мистецтва, чарівність відвертості, безрозсудство

Бьордслі та Вайльд — центральні фігури естетизму — викликали захват справжніх шанувальників і ґвалт неприйняття захисник «старих завітів». Ілюстрації Бьордслі до «Жовтої книги» спричини, галас обурення художником, який зважився відкинути пуританську сором’язливість співвітчизників і спотворив зображення людського тіла не для досягнення комічного ефекту, як у карикатуристів, а для надання більшої витонченості і психологічної індивідуальності образам.

Особливість естетизму полягала в тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де «дозволене» і «недозволене» диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигади уяви й майстерності художника перед копією життя. Творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва XX ст., зокрема на творчість англійських і російських символістів, а також на Т.-С. Еліота і В. Вульф, М. Пруста та Дж. Джойса.

Отже, ми можемо зробити висновок, що епоха естетизму за часів Уайльда мала свої особливості та принципи. На той період відбулися суттєві зміни і в суспільстві і в літературі. З’явилося протистояння консервативних традицій новим, був ускладнений культурний процес. Ідея що існувала ще з античних часів — «мистецтво заради мистецтва» призвела до укорінення естетизму та його перевага у XIX ст.

Найбільш яскравим представником естетизму являється О. Уайльд, який вважав, що мистецтво керує світом, а реальність вигадали люди.

Естетизм наявний був у мистецтві, але мав вплив на всі сфери діяльності суспільства. А літературні здобутки цього періоду мали важливе значення для подальшого розвитку мистецтва в цілому.

РОЗДІЛ ІI. Життєвий шлях Оскара Уайльда

2.1 Життя та творчість Оскара Уайльда Принцом Парадоксом називали англійського письменника Оскара Уайльда ще за життя. Парадоксальним є вже те, що донині в різних англійських виданнях співіснують дві дати народження Уайльда Оскара Фінгала О’Флаерті Уїлса: 1854 та 1856 рік. Ще підлітком Оскар мав власний погляд на все, що його оточувало, мужньо демонстрував свою позицію, навіть якщо вона суперечила загальновизнаній.

Навчаючись у дублінському коледжі, дванадцятирічний хлопчик зневажливо ставився до улюбленої гри ровесників — футболу. У святкові дні носив високий циліндр на своїх дівочих кучерях, що також викликало непорозуміння з однокласниками.

Народжений в інтелігентній ірландській родині (батько — відомий лікар, мати — письменниця), Уайльд змалку прагнув до вишуканого стилю в усьому. «Добре зав’язана краватка — перший у житті серйозний крок», — це тільки один із численних його афоризмів, що завжди мали іронічний підтекст. 4; 286]

Закінчивши у 1878 році Мадлен-коледж, Оскар Уайльд віддається творчості. «Найбільша праця для творчої уяви митця — створити перше самого себе, а тоді вже свою публіку», — стверджує Уайльд. Лондон наповнюється чутками про естетизм Уайльда. «Апостол естетизму», «естет» це стало начебто його професією, визначенням його громадського статусу. Та й одягався він відповідно: оксамитовий, золотистого кольору піджак, бриджі, чорні довгі панчохи, вільну сорочку з відкладним коміром пов’язував бантом, часто мав квітку у руках, носив каштанові кучері до плечей — так не було прийнято у доброчинних англійців. Навколо його естетизму завжди панувала атмосфера якогось легкого скандалу. Він начебто умисне дбав про те, щоб зробити із своєї «релігії краси» комедію. Розповідають, наприклад, що, обурений неестетичним лахміттям жебрака, якого Уайльд постійно бачив за вікном, він поїхав з цим нещасним до найкращого кравця й одягнув його за останньою модою, а потім позначив місця на новому одязі, де треба було прорізати дірки і зробити симетричні, гармонійні плями.

Оскар Уайльд любив поезію Верлена, але, побачивши самого поета, відмовився від знайомства з ним, бо зовнішність Верлена не сподобалася йому.

Одружився Уайльд з красивою донькою дублінського адвоката — Констанцією Ллойд. Будиночок на Тайт-стріт, де мешкало подружжя, було обставлено з великим смаком (на думку естетів, бо справжнім вікторіанцям він вважався дещо дивним). Улюбленим заняттям Уайльда було показувати своїм гостям дружину, щомісяця вбрану в інший костюм: грецький, середньовічний, старовенеціанський, голландський. То був період ніжного подружнього кохання. Оскар майже не виходив з дому, а якщо відлучався на кілька годин, надсилав дружині листа і квіти.

Блискуче знання античного світу відкрило юнакові двері до аристократичного Оксфорду. Лекції з мистецтва тут читав філософ Джон Рескін, який натхненно розповідав про красу — й ту, що існує в природі. Джон Рескін мав великий вплив на Оскара Уайльда, однак він пішов своїм шляхом. Його вчитель із запальністю біблійного пророка відстоював правду й етичну чистоту мистецтва. Уайльд же відривав естетику від етики і заперечував зв’язок мистецтва з мораллю: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі», «Естетика вища за етику!"[6; 20]

Крім того, як зазначав Уайльд, на його творчість мали вплив Едгар По, Шарль Бодлер, Теофіль Готьє, Стефан Малларме, Жоріс Карл Гюїсманс. Цих видатних і художників об'єднували неприйняття буржуазного прагматизму, зацікавленість особистістю людини, її духовним світом, уболівання за справжнє мистецтво і його творців, прагнення зберегти традиційні уявлення про гуманізм. [16]

2.1.1 Літературна спадщина Оскара Вайльда Оскара Уайльда напрочуд різноманітна і багатогранна: першими значними творами його були «Вірші», збірки казок «Гранатова хатина». У 1881 p. вийшла друком перша збірка його поезій. Проте, з 1882 по 1888 рр., щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займається здебільшого журналістською працею: редагує дамський журнал «Жіночий світ» (англ. Woman’s World), часопис «Драматичне рев’ю» (англ. Drama Review). У 1888 p. вийшла друком збірка казок «Щасливий принц» (англ. The Happy Prince and Other Stories). 1891 p. позначився збіркою «Злочин лорда Артура Севіля» та інші оповідання" (англ. Lord Arthur Savile’s Crime and Other Stories), що вийшла друком, та оприлюдненням, як і критичних праць «Задуми» (англ. Intentions)), «Занепад неправди» (англ.The Decay Of Lying: An Observation), «Критик як художник» (англ. The Critic As Artist), «Душа людська при соціалізмі» (англ. The Soul of Man under Socialism), так і єдиного роману «Портрет Доріана Грея» (англ. The Picture of Dorian Gray) — тепер найбільш уславленого його твору, який після публікації приніс доволі неслави: скандал, процес, суд і дворічне ув’язнення за моральні збочення. Знову власною тезою-підсумком пролунали, гіркі слова виданої анонімно «Балади Редінзької тюрми» (англ. The Ballad of Reading Gaol, 1898): «Коханих убивають всі». 9; 147] Успіх і визнання принесли автору його п'єси «Віяло леді Віндермір» (англ. Lady Windermere’s Fan, 1892), «Жінка, не варта уваги» (англ. A Woman of No Importance, 1893), «Ідеальний чоловік» (англ. An Ideal Husband, 1895). І все ж кращою вважається п'єса «Як важливо бути поважним. Легковажна комедія для серйозних людей» (англ. The Importance of Being Earnest, 1895).

Сучасна література не подобалася Уайльдові саме тому, що була надто наближена до дійсності й перетворювалася на копію реального життя. Творчість, же, на його думку, — це мистецтво брехні (тобто вигадки). Занепад брехні Уайльд і вважав головною вадою творів своїх сучасників. Відкидаючи принципи натуралізму і реалізму в мистецтві, Уайльд протестує не стільки проти цих художніх напрямів, скільки проти монотонної, безбарвної, потворної, непоетичної, антиестетичної дійсності, яка не заслуговує на те, щоб бути відображеною митцем. При цьому Уайльд високо цінував реалізм таких великих майстрів, як Діккенс, Теккерей, Бальзак, Достоєвський, хоча і розумів їхню творчість по-своєму.

У 1900 році Оскар Уайльд помер. Його поховали на бідному паризькому цвинтарі. У 1909 році завдяки клопотам друга письменника Роберта Росса прах Уайльда було урочисто перенесено на кладовище Пер-Лашез, а над могилою встановлено величний пам’ятник. [16]

2.3 Своєрідність естетизму О. Уайльда Оскар Уайльд не тільки один із славетних письменників свого часу, але й оригінальний мислитель, який запропонував нове розуміння мистецтва та його ролі в житті людини й суспільства. 7; 14]. Провідним принципом світогляду й художньої творчості Оскара Уайльда був естетизм. Художнім чинником зародження таких поглядів була ідея «мистецтва заради мистецтва», що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми.

Естетичні погляди Уайльда мали міцний філософсько-літературний підмурок, ім'я якого — культ краси. Поклоніння мистецтву та красі стають сенсом його життя. Важливе положення естетики Уайльда — співвідношення мистецтва і моралі. Уайльд приходить до думки про те, що мистецтво перебуває поза сферою моралі.

Провідною в Уайльдових естетичних поглядах була думка про те, як недосконалі люди здатні творити красу, створювати прекрасне і як рукотворна краса впливає на життя людини. Уайльд довів до логічного завершення тезу представників Відродження: створений письменником досконалий образ впливає на життя й людей, тому що його починають наслідувати, прагнучи до краси й гармонії, і таким чином мистецтво перетворює життя.

Поширюючи тезу про самодостатність мистецтва, автор заперечував вплив морально-етичних законів суспільства на митця та його твори: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі»; «Естетика вища від етики!»; «Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання приводять до непрощенної манірності стилю»; «Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про зле й добре»; «Будь-яке мистецтво аморальне». Уайльд говорить, що мистецтво «не можна оцінювати зовнішнім мірилом схожості із дійсністю. Воно швидше покривало, ніж дзеркало «Уайльд стверджує, що справжнє мистецтво засноване на брехні, а занепад мистецтва XIX століття пояснюється тим, що «мистецтво брехні» виявилося забутим. 7; 16] Мистецтво, на думку Уайльда, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно вище від життя. У трактаті «Занепад брехні» Уайльд формулює основні принципи естетизму:

— велич і вічність мистецтва;

— самодостатність мистецтва;

— мистецтво вище за істину й мораль

— замилування прекрасним;

— естетична увага до почуттів, вражень людини;

— зображення краси в усіх ЇЇ проявах

— проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм).

Своєрідним виявом естетизму письменника своєрідним розумовим гедонізмом — насолодою від гострої гри думок — можна вважати його знамениті парадокси. За них сучасники називали Уайльда «Принцом парадоксу». За яскравими парадоксами, які виявилися життєздатнішими за теоретичні постулати естетизму, приховується рідкісне розуміння явищ природи і завдань мистецтва, функцій художньої критики, аналізу літературних явищ Уайльд абсолютизував положення, нібито рукотворна краса досконаліша за природну. У його естетиці виникає перевернута система порівнянь, де природне порівнюється зі штучним, а не навпаки. Місяць здається йому обробленим шматком бурштину, зернятка достиглого гранату світяться, як дорогоцінні камені у кольє, а очі юної дівчини, її погляд нагадують сяйво сапфірів.

Суперечливими були погляди Уайльда і на проблему співвідношення краси й моралі. «Мораль завжди стає останнім притулком людей, які не розуміють краси», — стверджує він в есе «Істина личин», котре також увійшло до книги «Задуми».

Однак у художній практиці Уайльд часто суперечив власним естетичним деклараціям. Яскраво віддзеркалилось у романі «Портрет Доріана Грея». Вайльдівський герой власним життям відстоював позаморальність краси, але у фіналі роману він покараний за це. Остання теза передмови до роману твердить: «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі». У грі таких взаємовиключних протиріч і полягають особливості світогляду та творчості Уайльда. І справа тут не тільки в «бальзаківському парадоксі» — явищі, коли автор як митець покликаний сказати правду, не може її не сказати й виявляється більш гідним самого себе мислителя й теоретика. Така сила творчості й мистецтва слова. Справа ще й в тому методі, який обирає або витворює Вайльд: він грає словом, подає протилежні судження, їхні зіткнення, але ніколи в межах художнього цілого потворне і неморальне не перемагає.

Висновки Отже, за життя Оскар Уайльд зробив безцінний вклад в літературну спадщину. Письменник був прибічником правди й етичної чистоти мистецтва. Уайльд же відокремлював естетику від етики і заперечував зв’язок мистецтва з мораллю. Він був людиною, яка має свої власні погляди та переконання. Проте у своїх художніх творах Уайльд часто суперечив власним естетичним переконанням. Тому сучасники його називали «Принцом парадоксу». Естетичні погляди Уайльда мали особливий філософсько-літературний напрямок.

Літературний внесок дуже великий і має важливе значення для послідовників даної течії. Найбільш відомими роботами є збірки «Злочин лорда Артура Севіля», «Щасливий принц», п'єси «Жінка не варта уваги», «Ідеальний чоловік» і єдиний роман «Портрет Доріана Грея».

Стосовно естетизму Оскар Уайльд мав свої власні переконання. Сенсом його життя стає поклоніння мистецтву та красі. Прибічник самодостатності мистецтва, Уайльд вважав, що мораль не впливає на митця та його творчість. Мистецтво розвивається самостійно і на нього ніщо не впливає. Тому на основі своїх поглядів щодо естетизму письменник окреслює головні його принципи, які все ж таки відрізнялися від принципів естетизму.

уайльд роман грей естетизм

РОЗДІЛ ІІI. Естетизм у романі «Портет Доріана Грея»

3.1 Історія створення роману «Портрет Доріана Грея»

Як же з’явився цей роман? «Портрет Доріана Грея» дослідники називають одним із найбільш загадкових творів Оскара Уайльда. Все — від історії його створення до провідної ідеї, яку автор втілив у своїх образах — викликало подив сучасників і суперечки дослідників. Однак роман цей справедливо вважають яскравою пам’яткою декадентської доби.

Оглядаючи творчий і життєвий шлях письменника, ми намагалися довести, що така творча особистість, якою постав Оскар Уайльд на арені світової літератури, попри всю свою неповторну індивідуальність, могла з’явитися лише в певну, декадентську, добу. Характеризуючи роман «Портрет Доріана Грея», спробуємо показати, як естетичні і світоглядні принципи декадансу, втілені у романі, виявили і неповторну індивідуальність письменника.

Відомо, що О. Уайльд написав «Портрет Доріана Грея» на замовлення одного американського журналу. Написав у рекордно короткий строк — трохи більше ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме у такий термін. У липні 1890 р. роман опублікували в американському журналі «Ліппінкотс Манслі Мегазін». Журнальна публікація «Портрета Доріана Грея» мала широкий резонанс, і письменник вирішив видати твір окремим виданням, доопрацювавши окремі глави, аби зробити твір «вагомішим», тобто більшим за об'ємом, бо в англійській літературі того часу склалися певні традиції щодо роману. Саме для цього окремого видання О. Уайльд написав і відому «Передмову», що складається з 25 афоризмів. В афоризмах у парадоксальній формі була викладена естетична теорія О. Уайльда. У квітні 1991 р., набувши нового вигляду, роман вийшов окремою книжкою.

3.2 Своєрідність жанру роману За формальними ознаками «Портрет Доріана Грея» — «роман виховання». Адже О. Уайльд викладає історію Доріана Грея, який «вибудовує» власне життя, втілюючи певні ідеї. Але фактично «Портрет Доріана Грея» — моральна притча про молоду людину, яка ставиться до життя як до експерименту і нехтує загальнолюдськими нормами моралі. Це допомагає усвідомити композиція твору, яка будується, як властиво притчі на зразок параболи: рух сюжету відбувається наче по кривій лінії розпочинаючись і завершуючись одним предметом, у серединівіддаляючись до зовсім іншого.

На початку роману Доріан Грей, усвідомивши свою красу завдяки портрету, висловлює егоїстичне бажання, аби змінювався портрет, а він залишався непідвладним впливу життя. Основна частина роману присвячена опису різних стадій цього експерименту. Егоїзм Доріана, його невситиме бажання лише насолоджуватися життям, відмова нести будь-яку відповідальність дальність за власні вчинки перетворюють його на безжалісного вбивцю. У зображенні деградації героя автор теж удається до притчових прийомів: тричі Доріан має можливість покаятися й змінити своє життя, але він не робить цього. Спершу Доріанів егоїзм і нездатність кохати людину, а не прекрасне уявлення про неї, призводять до гибелі Сібіл Вейн. Проте він не бере на себе відповідальності за смерть і не кається. Більш того, Доріан певен, що Сібіл — егоїстка і навмисно заподіяла собі смерть, аби завдати йому шкоди. Коли приходить час відповідати за ці та інші гріхи, він перекладає всю відповідальність на Безіла Голуорда, який відкрив у портреті Доріанову вроду, і у розпачі вбиває художника. Проте ні розпачу, ні каяття не відчуває Доріан, коли примушує Алана Кемпбела розчинити тіло в азотній кислоті. Звістку про самогубство Алана сприймає байдуже. А смерть брата Сібіл Вейн хоча б ненадовго принось йому жаданий спокій. Але наприкінці роману Доріану Грею все несила бачити відображені на портреті наслідки власного експерименту з життям. Саме портрет звинувачує Доріана, і в нападі люті герой кидається на своє портретне зображення з ножем. Насправді ж він убиває себе: до обличчя повертається його краса й досконалість, а Доріан із молодого красеня перетворюється на бридкого старого. Висновок до цієї книги О. Уайльд сформулював в одному зі своїх есе: «безкарно вбити совість не можна».

3.3 Особливості естетизму у романі «Портет Доріана Грея»

Твір О. Уайльда слід розглядати як яскраву демонстрацію естетизму письменника, що визначив і його життєве кредо, і творчу манеру. Художні твори «апостола естетизму» — людини парадоксального світовідчуття, парадоксального стилю життя, парадоксальних суджень — свідчать про те, що й естетизм їх автора не позбавлений парадоксальності. Без урахування цього не можна сподіватися на правильне розуміння роману. Наголошуючи на думці, що мистецтво вище за життя, показуючи впродовж усього роману перевагу мистецтва над життям, у фіналі автор доводить, що долю людини визначає не вигадане, а реальне життя. Етика, моральні критерії оцінки стилю життя Доріана Грея беруть гору над естетикою. Уайльд вступає у боротьбу з власним естетизмом. [8; 7]

Головна теза естетики Уайльда «Мистецтво вище за життя». Це судження породжує цілу низку протиставлень, якими переповнений роман: естетика — етика, мистецтво — мораль, мистецтво — природа, прекрасне — моральне тощо. Це обумовлю контрастність композиції роману. Найглибшим є контраст між життям і мистецтвом.

Наведені спостереження наочно доводять, що все нове й привабливе автор пов’язує з мистецтвом, а все потворне — з життям. Відповідно до свого естетизму віддає перевагу мистецтву. Метаморфози, що відаються з портретом і зовнішністю Доріана Грея впродовж роману, — теж на користь мистецтва. Роман починається з протиставлення життя мистецтву, хоча це й не одразу помітно. Генрі Уоттон і Безіл Голуорд ведуть мову про портрет Доріана Грея. Художник не хоче демонструвати цей твір перед публікою, тому що вклав у полотно занадто багато душі. 8; 8] Викладаючи свій погляд на мистецтво, він підкреслює: «Митець повинен творити прекрасне, але не повинен у нього нічого вкладати із свого власного життя. У нашу добу люди тлумачать мистецтво, як різновид автобіографії. Ми втратили абстрактне почуття краси"[3; 125]. Уайльд був проповідником саме такого почуття краси. Але усім романом письменник доводить, що краса, не поєднана з моральністю, перетворюється на свою протилежність, стає потворною.

Реальна людина надихнула Голуорда на створення шедевра, і доля найпрекраснішого творіння визначатиметься реальним життям Доріана Грея. Фабула парадоксальна. Але це один з найблискучіших парадоксів великого естета, що допомагає наочно побачити жахливу потворність способу життя героя, бруд, у якому він тоне, бездонну прірву, в яку він летить. Зміни на портреті відбуваються поступово.

Спочатку ледь помітні. Згодом окреслені все яскравіше й яскравіше. Доріан Грей, який на початку роману ще здатний переживати з приводу сварки з Сибіл, вирішив навіть одружитися з нею, щоб залагодити свою провину, поступово морально здеградував настільки, що став справжнім злочинцем, але жодних докорів сумління вже не відчував. Єдиним почуттям, яке керувало вчинками Доріана все життя, був егоїзм.

Свій життєвий шлях Доріан Грей визначив сам. Його супутниками і на початку, і наприкінці життєвого шляху були егоїзм, лицемірство, жадоба насолод, байдужість до інших людей. Вражений змінами, що відбулися на портреті за роки його розбещеного життя, герой подумки начебто прагне змінитися. 8; 9] Але портрет не залишає йому надії, стверджуючи, що в основі цього прагнення — лише лицемірство: «Він думав про Гетті Мертон. Бо таки цей портрет, нібито дзеркало його душі, — він бреше! Марнославство? Цікавість? Лицемірство? Невже нічого іншого не було в його самозреченні? Ні, неправда, там було щось інше, щось більше. Принаймні так він гадав. Але — хто може сказати?..

Ні! Нічого іншого там не було. Лише через марнославство він пощадив її. З лицемірства натягнув машкару доброчесності. Заради цікавості спробував ускромити себе. Тепер він ясно бачить усе це" [3; 144].

На нашу думку, авторитетом для нього став не чесний, людяний, працьовитий Безіл, а лорд Генрі — людина, теорії якої Грей утілював у життя. Він прислухався до Уоттона саме тому, що філософія останнього виправдовує його власні пристрасті, бажання й поведінку. Знайти алібі — найлегший, але дуже небезпечний шлях.

Образ портрета є символічним, — він уособлює потаємні пристрасті й бажання героя, його свідомість, його ставлення до людей, врешті-решт — його совість, заплямовану кров’ю. Розплата прийшла у реальному житті, до реальної людини. Але ця людина нічого спільного з портретом, що став шедевром серед полотен Безіла Голуорда, вже не мала. Витвір мистецтва зберіг свою красу. Мимоволі згадується теза Уайльда: мистецтво вище за життя. Воно нетлінне і належить до тих вічних цінностей, які зберігають людину у людині.

Водночас письменник суперечить іншій тезі, що виражає його естетизм: «Усяке мистецтво аморальне» Звернімося, наприклад, до розділу VIII. Доріан дізнався про смерть Сибіл. Доріан перестав відчувати свою провину. Звістка про смерть Сибіл приголомшила, але не стала приводом для страждань. Ця подія навіть привабила юнака своєю подібністю до трагедій, що розігрували на сцені, своєю романтичністю. Зробленим вибором герой остаточно відцурався тих моральних норм, які визначають нормальні стосунки між людьми. Невипадково розділ закінчується фразою, яка не потребує коментарів: «Годиною пізніше він був уже в опері, і в ложі за ним ззаду сидів лорд Генрі, спираючись йому на крісло».

Створюючи «суто декоративний роман», «апостол естетизму» Уайльд виступив як мораліст, оцінюючи поведінку діючих осіб. Змальовуючи Доріана Грея, письменник вдався до крайнощів:спосіб його життя не просто аморальний — він злочинний! Аналізуючи роман можна визначити найбільший гріх Доріана Грея — його слабкість. Слабкість духу, слабкість душі перед словом, перед почуттям, перед насолодами. Ми бачимо, як душа його легко піддається словам лорда Генрі про красу, про те, що він сама досконалість: «Адже перед вами чудова юність — це єдина річ у світі, що варто мати!.. Краса є прояв Генія — навіть вище за Генія. Краса — це одна з великих істин світу, як сонячне світло, як весняна пора. Краса є дивом із див». 3; 164] А це породило гордість, пиху, призвело до обожнювання самого себе. Хіба на світі мало вродливих, незвичайних людей, але вони не вважають себе надлюдьми. Керуючись теорією краси, Доріан шукав її скрізь. Хіба це відповідає уявленню людини про прекрасне? Ні. Грей перенаситився життєвими враженнями, для нього немає нічого недозволеного, недосяжного. Він зваблює молодих дівчат, дехто навіть намагався покінчити життя самогубством. Але совість не прокинулася, навпаки, Доріан Грей прагнув нових змін, нових вражень! [9; 20]

На нашу думку, біда Доріана Грея в тому, що він шукав її серед життєвого бруду. Теорія гедонізму, яку прищепив юнаку лорд Генрі, повністю отруїла молоде серце душу. Хто ж міг протистояти теоріям? Тим паче, що лорд своїми проповідями про швидкоплинність життя, невідворотність старості підштовхував Доріана від життя все, що тільки можна, і не мучитися докорами совісті: «А коли ваша юність мине і краса разом з нею, ви раптом виявите, що для вас уже не лишилось перемог. Кожен місяць ви дедалі ближче до жахливого майбутнього. Ви будете неймовірно старіти!».

Висновки Так чи став твір О. Уайльда «Портрет доріана Грея» підтвердженням естетизму його автора? Відповідь на це питання неоднозначна. На нашу думку, треба спробувати зрозуміти «великого естета», прийняти його в усій складності, з помилками й хибними судженнями, з гуманізмом і скептицизмом, благоговінням перед красою й беззастережним неприйняттям брутальності й цинізму реального життя.

Філософський характер роману наближує його до найвидатніших творів світової літератури — «Фауста"Ґете, «Шагреневої шкіри» Бальзака. Проблеми, порушені в романі, надають твору універсального характеру: життя і мистецтво; прекрасне і моральне; щастя і насолода; егоїзм і злочин; проблема морального вибору; проблеми кохання і дружби.

Стверджуючи, що «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі», Оскар Уайльд створив роман, у якому наявне «прагнення істини, правди, добра…» все те, що ми визнаємо розумним, справедливим, істинним, моральним, прекрасним" (В.Стоюнін).

Розуміння естетизму, на нашу думку, у кожної людини своє, «будувати життя за принципами краси» — поняття відносне! Адже для кожного «краса» є щось особливе і відмінне, навіть неординарне. Для однієї людини це краса, а для іншої - ні.

Розглянувши і проаналізувавши роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея», виділемо основні положення естетизму за Уайльдом:

— велич і величність мистецтва

— самодосконалість мистецтва

— мистецтво вище від істини і моралі

— замилування прекрасним

— зображення краси у всіх її проявах

— проголошення гедонізму Зрозуміло, моралізм Уайльда не так прямолінійний, однак моральна сторона роману, відіграє важливу роль — будь-яка надмірність, як у тому що людина сприймає, так і в тому, від чого вона відмовляється, несе в собі покарання.

В самому сюжеті роману закладена головна ідея естетизму про безумовну перевагу мистецтва над реальним життям, як приклад, остання сцена, коли Доріан намагався вбити своє зображення на портреті. А це в свою чергу доводить, що філософія насолоди не може заповнити духовний світ людини.. Головний герой деградує морально, його внутрішній світ повністю протилежний його зовнішності. Доріан обирає марнославний спосіб життя, заради свого задоволення. Виправдовується важким дитинством, суворим вихованням, аніж протистоїть труднощам та спокусам.

Отже, на основі дослідження можно зробити висновок — естетизм наявний у романі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». Оскар Уайльд впевнений — існує щось заховане в самій красі та мистецтві, що вказує не тільки на шлях насолоди, але також може призвести до страждань внаслідок зіткнення з недосконалим реальним світом, який люди створили для себе. А це означає, що мистецтво диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. На думку Уайльда, мистецтво, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно вище від життя. Саме ці погляди письменник і висвітлив у романі «Портрет Доріана Грея «.

Summary

The subject of our research is «Aestheticism in the novel «Portrait of Dorian Gray» by O. Wilde can be considered as a novel predictive model of the late XIX century. In this work we try to find the most expensive for the writer’s opinion that determined the manner and style of his own life.

In our view, this issue is sufficiently relevant nowadays. The object of our research is the novel «The Picture of Dorian Gray» Oscar Wilde. The subject of research — a manifestation of aestheticism in Oscar Wilde’s novel «The Picture of Dorian Gray.» The purpose of the course work is to research that the novel «The Picture of Dorian Gray» is a confirmation of author’s aestheticism.

Examined and analyzed the Oscar Wilde novel «The Picture of Dorian Gray», we focus on these characteristics of Wilde’s aestheticism: 1) arts is the most important thing; 2) art is above of truth and morality; 3) great admiration; 4) images of beauty; 4) declaration of hedonism. Understanding aesthetism, we firmly believe that every person has his own «build a life on the principles of beauty» — is the relative notion! Indeed, for every «beauty» is something special and different, even eccentric. For one man it is a beauty, but for another — it does not.

That’s why we researched: the literature epoch of Wilde’s life, author’s life and art, the signs of aestheticism, the special aesthetism manifestations in the novel «The Picture of Dorian Gray» Oscar Wilde. During the research we used the theoretical methods: discovery and analysis of the desired material, analysis and synthesis of information studied, systematization of the whole found material and its generalizations.

In conclusion, we could say that aestheticism is available in Oscar Wilde novel «The Picture of Dorian Gray». According to Wilde, art does not express anything but itself, and is independently developed by its own rules. Art can not to be the product of a particular era or her playing, because it is higher than life. These views of the writer and shown in the novel «The Picture of Dorian Gray.»

Список використаної літератури

1. Аникст А. А. Уайльд Литературная энциклопедия: В 8 т. — М.: Сов. энциклопедия, 1972. Т.7. — С. 715−718.

2. Бабенко В. Паломник в страну прекрасного // Уайльд О. Избранное. -Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1990. — С. 5−18.

3. Вайльд О. Портрет Доріана Грея: роман, п'єси / Пер. з англ., передмова та примітки Р.Доценка. — Харків: Фоліо, 2006. — 398 с.

4. Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія 10кл. — Тернопіль: «БогДан», 2000. — 398 с.

5.Міщук В. Своєрідність естетизму Оскара Уайльда. Його роман «Портрет Доріана Грея» Відродження. — 1994. — № 8. — С. 21−27.

6.Ніколенко О. Специфіка уроку зарубіжної літератури в старших класах

Всесвіт. л-ра та культура в навч. закл. України. — 2001. — № 1. — С.19−23.

7.Оскар Вайльд. Зоряний хлопчик. Портрет Доріана Грея. Посібник для учнів 10 класу, вчителів зар. літ./Автор-укладач І.Л.Столій. — Харків: Веста: «Ранок», 2002. — 80 с.

8.Ржевська З. Естет чи мораліст? // Зарубіжна література. — 2007. — № 10−11. — С. 7−10.

9.Соколянский М. Г. Оскар Уайльд: Очерк творчества. — Киев; Одесса: Лыбидь, 1990. — 199 с.

10.Урнов М. В. На рубеже веков. Очерки английской литературы: Конец 19-го-начало XX-го века. — М., 1970. — 165 с.

11.Черниш О. Спільний пошук істини // Всесвіт. л-ра та культура в навч. закл. України. — 2001. — № 2. — С. 3−7.

12. Штанько Л. Оскар Уайльд та роман «Портрет Доріана Грея"//Зарубіжна література. — 2007. — № 10−11. — С. 11−12.

Додаток 1

Додаток 2