Виктор Платонович Некрасов та її твори

Виктор Платонович Некрасов та її произведения

В.П. Некрасов народився 17 червня 1911 року на Володимирській вулиці (у районі жила тоді інтелігенція: Врубель, Булгаков) у ній лікаря. Його батьки дружили з В.І. Леніним і А. В. Луначарським, сестра його матері довгі роки працювала з М.К. Крупської. Декілька років провів зустріч із рідними у Парижі, повернувся там. Навчався на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту. Одночасно закінчив театральну студію і протягом чотирьох років актором і театральним художником в театрах Владивостока, Кірова, Ростова-на-Дону.

Еще зовсім недавно закінчилася Велика Вітчизняна війна. На столі головному редакторові журналу «Прапор» Вишневського лежала рукопис. Ні прізвище її автора, ні назва повісті «В кінці землі» — щось говорили серцю. Зазвичай рукописи початківців читають із упередженням. Рідше — з зацікавленням прочитає і надією: ану ж бо на літературному небокраї зійшла нова зірка? Прочитавши рукопис, Вишневський сказав, що це 1946 рік пройде «під знаком повісті У. Некрасова». Журнал його повість перейменували на «Сталінград», а до читача вона під назвою «У окопах Сталінграда». Наступного року повість удостоїлася Державної премії СРСР. Некрасов першим чесно, неприкрашений, розповів про людину на війні, першим розповів про болісному важкому «вростання» колишніх фронтовиків в мирну життя (повість «У місті»). У повісті «Кіра Георгієва» розповів про сталінські репресії. І ламаючи звичні стереотипи, чесно розповів читачеві про життя людей там в дорожніх нотатках «Перше знайомство».

Некрасов був людиною мужнім. Разом з А. Д. Сахаровим голосно протестував проти спроб Брежнєва реанімувати сталінізм. Всупереч Суслову разом із українськими письменниками підписав письмо-протест проти цькування український мову. І тоді, коли його молодий, і тоді, як у волоссі з’явилася сивина, не належав до жодних літературним групам, провідним міжусобну боротьбу за місце під сонцем. Він був сам собою. І тому був начальству незручний. Тому начальству, яке звикло давати вказівки й управляти ними. У. Некрасов у своїй прозі уникає літературних блискіток. Свідомо. Він шукає і знаходить найпростіші слова, які можуть звучати лунко і такі суто. Витоки прози У. Некрасова слід шукати в «Севастопольських розповідях» Л. Н. Толстого. У свого попередника Некрасов навчався точності й діють неброскости, скромності прози. Свою прозу писав лише м’яким олівцем, користуючись гумкою, виголошував у фанерці, яку, сидячи у міністерському кріслі, тримав похило. Чернетки Некрасова існує лише в єдиному примірнику. Проза Некрасова дивовижна. Ємна, звучна, небагатослівна, чиста. Автор старанно добирає ті слова, які потрібні, щоб передати стан особи на одне війні, як, наприклад, в повісті «У окопах Сталінграда». Певною мірою повість визивно политична. Скоряючи читача своєї природністю, простотою і правдивістю, повість відверто протистояла наростаючому тоді з нашого літературі потоку белетристики, отримувала повне схвалення партійних верхів. Хоча повість «У окопах Сталінграда» і було удостоїлася Державної премії СРСР, критика стала позирати на Некрасова з підозрою до. А Некрасов продовжував як нічого не бувало працювати. Цього разу над повістю «У першому місті». Він вважав за свій обов’язок розповісти правду у тому, як його покоління поверталися з роботи вже звичної їм війни до незвичній мирного життя.

А до мирного життя вони звикли важко. А редактори вимагали переможних маршів, жадали ідеальних героїв. А демобілізований офіцер Микола Митясов з повісті Некрасова «У місті» на такі герої не годиться. Мова письменника як і суворий і простий. Його погляд, усі як і зіркий. Кожна деталь свідчить про що свідчить. Некрасов відрізняється від авторів, які люблять вигадку. Зазвичай він писав у тому, що сама пережив. Але чого ж тоді повість «Кіро Георгіївно»? Адже Некрасов не сидів у сталінських таборах. І те, що у цієї повісті, так хвилювало автора, що не пройшов байдуже повз цієї тоді ще «закритою теми». Цю повість офіційна критика дружно засудила. Про своїх рідкісних поїздках до інших держав Некрасов написав дорожні нотатки. Розповів про закордону правду з любов’ю чужим людям. Але «відлига» вже йшла знижуються, інший нарис Некрасова про США викликав державний гнів. Становище у літературі круто змінилося до найгіршого. Друкуватися ніде було. За аж десять років Некрасову вдалося опублікувати лише кілька нарисів й видрукувати невелику книжку «У житті і листах», що вийшла мізерним тиражем. А хмари тим часом згущалися. Навіть їздити країною ставало дедалі складніше й важче. Некрасову довелося взяти безвихідне рішення — поїхати. Емігрував він до Франції. Помер Некрасов за кордоном 3 вересня 1987 року у Париже.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.