Вплив фізичних вправ на розумову працездатність учнів середнього шкільного віку

Зміст

Вступ Розділ I. Фізичні навантаження і працездатність людини

1.1 Характеристика розумової працездатності

1.2 Втома, локалізація та механізми виникнення втоми після розумової і фізичної працездатності

1.3 Функціональні можливості організму людини

1.4 Фізіологічна характеристика дітей середнього шкільного віку Розділ II. Методи і організація дослідження

2.1 Аналіз літературних джерел

2.2 Оцінка фізичного стану і розумової працездатності школярів Розділ III. Ефективність застосування фізичних вправ для покращення розумової працездатності учнів середнього шкільного віку після тренування логічними іграми

3.1 Застосування фізичних вправ, як засіб реабілітації з послабленим здоров’ям в умовах загальноосвітньої школи

3.2 Виховання у школярів норм і навиків здорового способу життя

3.3 Самостійні заняття школярів фізичними вправами Висновки Список використаної літератури Додаток

Вступ

Актуальність теми. Постійні шкільні навантаження та проблеми у фізичному розвитку значно впливають на розумову працездатність школярів. Основна увага фахівців фізичного виховання і спорту, а також тренерів спрямована на оптимізацію спортивного тренування. Досконалий рівень спортивних досягнень потребує пошуку нових шляхів формування, корекції й підтримки високої працездатності юних учнів. Тому проблема вивчення динаміки взаємозв'язків фізичної і розумової працездатності і механізмів їх формування є важливою і актуальною проблемою.

Мета: вивчити та дослідити вплив фізичних вправ на розумову працездатність школярів середнього шкільного віку.

Завдання :1) проаналізувати науково-методичну літературу щодо впливу фізичних вправ на організм учнів, зокрема на розумову працездатність;

2) дослідити вплив фізичних навантажень на розумову працездатність учнів;

3) розобити методичні рекомендації щодо покращення фізичного стану організму після навантаження;

4) застосувати фізичні вправи, як засіб реабілітації з послабленим здоров’ям в умовах загальноосвітньої школи ;

Об'єктом роботи є працездатність учнів середнього шкільного віку, які займаються в гуртку логічних ігор.

Предметом роботи є механізм формування взаємозв'язків між фізичними вправами і розумовою працездатністю школярів.

Неодноразово вчені різних спеціальностей стверджували, що інтелектуальний розвиток вимагає відповідного стану, а відомий український педагог В. О. Сухомлинський підкреслював, що інтелектуальне багатство особи залежить від гармонії фізичного розвитку, здоров’я і праці.

Зв’язки фізичного виховання з розумовим різнобічні. Насамперед, продумана шкільна система фізичного виховання може бути надійним підгрунтям високого рівня розумової працездатності протягом всього навчального дня. Систематичні заняття фізичними вправами позначаються на творчому інтелектуальному довголітті.

Система знань, що постійно розширюється в багаторічному процесі фізичного виховання, набуває все більшого загальноосвітнього значення і сприяє розвитку інтелекта школярів та збагаченню їх спеціальними фізкультурними знаннями. Сучасна освічена та й просто культурна людина немислима без грунтових фізкультурних знань.

Освітня суть фізичного виховання тісно пов’язана із вихованням пізнавальної активності і таких якостей розуму як допитливість, динамічність, гнучкість і гострота, для чого у фізичному вихованні, немало можливостей. Реалізуючи ці можливості, необхідно поряд з передачею знань оптимізувати пізнавальні процеси безпосередньо в ході занять фізичними вправами, спонукаючи учнів до осимслення руховихзавдань, їх аналізу і корекції. При цьому використовуються наочні посібники, тренажери, різні способи зворотньої інформації, ігровий і змагальний методи. Активізуючи розумову діяльність учнів, слід використовувати завдання, що вимагають самостійного пошуку шляхів їх вирішення. Тут, зрозуміло, необхідно враховувати, що можливості пізнавальної активності залежить від віку тих, хто займається, обсягу і змісту засвоєних знань, досвіду практичного їх застосування і рухового досвіду взагалі.

Специфіка практичної діяльності у процесі виконання фізичних вправ, ігор і змагань дозволяє вдосконалювати такі інтелектуальні здібності учнів як аналіз, порівняння і проектування своїх дій. Вона фактично відтворює життєві ситуації, а тому має велике значення для розвитку дітей та підлітків, і, на випадково називається педагогами «лабораторією формування особистості».

Сенсорна діяльність суттєво впливає на розвиток психічних процесів, що лежать в основі мислення. В дошкільному віці фізичні вправи та ігри допомагають дітям у вивченні рахунку елементарних арифметичних дій, засвоєння віршів. Під впливом занять фізичними вправами розвивається рухова, слухова, зорова пам’ять, спостережливість і увага.

У свою чергу інтелектуально розвинені учні досягають кращих результатів у фізичній культурі та спорті. Більше того, однією з причин неуспішності у фізичному вихованні школярів є відставання в інтелектуальному розвитку.

Таким чином, у процесі занять фізичними вправами педагог та учень повинні прагнути не до однобічного розвитку, а до гармонії розуму душі і тіла. Саме рухова активність допомагають школярам кращому засвоєнню навчального матеріалу та поліпшенню у розвитку для фізичного навантаження.

Доречно цитувати стару істину: «У здоровому тілі - здоровий дух».

Розділ І. Фізичні навантаження і працездатність людини

1.1 Характеристика розумової працездатності

На відміну від фізичної роботи розумова працездатність людини характеризується більшою інтенсивністю. У зв’язку з цим надмірний вид розумової праці впливає на функціональний стан організму людини. Особливо розумова працездатність збільшується при занятті школярів на тренуванні з логічних ігор, де нижче описується дослідження, яке ми проводили.

Схематично можна показати, що показники розумової працездатності людини (продуктивність, точність, швидкість роботи) у процесі робочого дня можна виділити періоди роботи і побудувати криву роботи. (рис. 1).

Рис. 1. Періоди кривої роботи (розділені вертикальними лініями)

1- впрацьовуваність

2- оптимальна працездатність

3- повна компенсація

4- нестійка компенсація

5- кінцевий порив

6- прогресивне зниження працездатності

а) максимальні резервні можливості

б) ефективність роботи в) втома Слід зазначити, що більшість дослідників вважають, що принципіальних відмінностей у кривій роботи при фізичній і розумовій праці немає, періоди роботи на кривій одні і ті ж. Відмінності є тільки в адекватних показниках і фізичній працездатності (продуктивності, точності і інших показників праці).

Необхідно підкреслити, що крива працездатності являється найбільш продуктивним критерієм для постановки раціонального режиму робочого дня.

На кривій роботи можливо більше або менше чітко відрізнити наступні періоди.

1) Період впрацьованості, який може продовжуватись від декількох хвилин до годин. Виражається він у поступовому підвищенні працездатності з деякими коливаннями продуктивності роботи. Це коливання продуктивності роботи спочатку обумовлене пошуками адекватного способу дії. Психофізіологічний зміст періоду впрацьовуваності зводиться до формування робочої домінанти, яка характеризується констеляцією (об'єднання в цілісну функціональну систему) нервових центрів, регулюючих ті функції, які забезпечують виконання роботи, до вироблення і засвоєння оптимального ритма (темпа) роботи. Слід підкреслити, що перехід до регуляції функції організму у робочому стані і формуванні робочої домінанти супроводжується певними, нерідко досить вираженими функціональними зрушеннями, неадекватному професійному розумовому напруженні. У зв’язку з цим у період впрацьовуваності спостерігаються виражені коливання (із помітним короткочасним вираженням) вироблення чи продуктивності, точності і якості роботи, підвищення пульса, підвищенння кров’яного тиску, збільшення дихання. Для цього періоду, особливо при виконанні відповідальної професіональної розумової праці діяльності, характерне високе нервово-психічне збудження. З практичної точки зору важко максимально зменшити продовженість періоду впрацьовуваності, як можна швидше перевести організм у стан оптимальної працездатності. Виключне значення для цього має установка (мотивація) до розумової працездатності і вольові зусилля які долають зниження продуктивності.

2) Період оптимальної працездатності характеризується стабільною розумовою працездатністю. Функціональний стан організму визначається як «врівноважений робочий стан». Всі зміни показників функцій організму адекватності тому навантаженні, яке витримує людина і лежить у критеріях фізіологічної норми. Слід підкреслити, що для отримання найбільш конкретних даних від реакцій організму на конкретну розумову роботу, необхідне це дослідження проводити в цей період.

3) Період повної компенсації непомітно і поступово переходить з періоду оптимальної працездатності. Тому виділення цих двох періодів на кривій роботі носить відповідальний характер. Відрізняючою рисою періода повної компенсації являється, по-перше: виникнення початкових признаків втоми, яке однаково, компенсується вольовим зусиллям людини і позитивною мотивацією його до роботи. Тому зовнішньо не спостерігається зниження працездатності (продуктивності, якості і інших показників роботи), які являються головним признаком втоми. В цей період об'єктивні признаки втоми «маскуються» і воно проявляється у працюючого у виді суб'єктивного відчуття втоми. По-друге, вольові зусилля, компенсують втому, реалізуються через фізіологічні механізми підвищення діяльності вегетативних функцій і неспецифічних зрушень нейрогуморальної системи, які забезпечують розумову роботу і активують процеси людини. Ці зусилля функцій організму при роботі, напрвлене на компенсацію і попередження зниження працездатності людини, пов’язано також з нервово-психологічним навантаженням. Тому в цей період на ряду від попереднього показника спостерігаються вегетативні зміни зі сторони вегетативних функцій. Але ці реакції відображають не стільки інтенсивність розумової працездатності, скільки нервово-психічне навантаження, яким вони супроводжуються .

Слід підкреслити, що тривалість періодів оптимальної працездатності і повної компенсації найбільше зі сторони інших кривої роботи. Вона визначається інтенсивністю і нервово-психічним наванатженням розумової роботи, гігієнічними умовами навколишнього середовища, в якому воно виконується і об'ємом компенсаторних реакцій, резервних можливостей організму.

4) Період нестійкої компенсації характеризується нарощенням втоми, зниженням працездатності. Правда, вольові зусилля людини деякий час може підтримати розумову працездатність на заданому необхідному рівні. Ступінь руху працездатності і здатність компенсації її в цей період кривої роботи у значній мірі залежить від індивідуальних особливостей і від типу нервової системи людини, від тренованості, фізичного стану і діапазона компенсаторних його можливостей. У цей період стостерігається виражене відчуття втоми, різновиди в зміні показників функцій різних систем. Величини одних показників збільшуються, інших — зменшуються, а третіх — залишаються без змін. Різноманітність змін у характері функціонування будь-якої системи не випадково. Воно відображає закономірності функціонування організму як єдиного цілого і включає реакції безпосереднього забезпечення виконаної роботи, компенсаторні і мобілізуючі реакції. Однак всі ці зміни не виникаюь однаково і не розвиваються в одному і тому ж напрямку. Зміни виникають скоріш за все у тих органах і системах, які безпосередньо забезпечують виконання оперативної роботи.

Ці зміни можуть першопочатково виникати також і в психічних функціях, які в структурі конкретної розумової діяльності людини мають вирішальне значення (наприклад, оперативна пам’ять, зберігання уваги). Зміни в інших системах мають регуляторне чи комплексаторне значення. При розвитку втоми різні здібності змінюються по-різному.

5) Період прогресивного зниження працездатності характеризується швидким нарощуванням втоми, яке виражається у зниженні продуктивності, ефективності розумової роботи і в функціональних зрушеннях, неадекватним виконуванням роботи. При цьому людина, звичайно, не в стані вольовим зусиллям компенсувати зниження працездатності.

Період закінчення роботи можна спостерігати так званий кінцевий прорив, який виражається у короткочасному підвищенні роботи. «Кінцевий прорив» — мобілізація організму, яка здійснюється по механізму тяжкорефлекторних реакцій на комплекс умовних подразників, сигналізуючих перед закінченням роботи. Необхідно підкреслити, що «кінцевий прорив» перед закінченням роботи спостерігається далеко не у всіх випадках, і рівень короткочасного підвищення ефективності роботи у окремих людей може бути самою різноманітною.

Окремі періоди на кривій роботі добре спостерігаються при фізичній роботі. Менш чітко, але все ж можна прослідкувати ці періоди на моделі розумової працездатності спеціалістів.

1.2 Втома, локалізація та механізми виникнення втоми після розумової і фізичної працездатності

Процес втоми — це сукупність змін, які проходять в різних органах, системах і організмі в цілому, в період виконання фізичної та розумової роботи, яке приводить в кінці до неможливості її продовження. Стан втоми характеризується визваним роботою тимчасовим зниженням працездатності, які привод ять у суб єктивне відчуття втоми. У стані втоми людина не здатна підтримувати відповідний рівень інтенсивності чи якості роботи або вимушена відмовитися від її продовження.

Ступінь участі тих чи інших фізіологічних систем у виконанні вправ різного характеру і потужності неоднакова. У виконанні будь — якої вправи можна виділити основні і ведучі, найбільш навантажуванні системи, функціональні можливості яких визначають здатність людини виконувати дану роботу на відповідному рівні інтенсивності та якості. ступінь навантаження цих систем по відношенню до їх максимальних можливостей визначає певну продовжуваність виконання даної, вправи і т.д., період настання втоми. Таким чином, функціональні можливості ведучих систем не тільки визначають, але і лімітують інтенсивність і певну тривалість та якість виконання даної вправи.

При виконанні різних вправ причини втоми неоднакові. Розглядання основних причин втоми пов’язано з двома основними поняттями. Перше поняття — локалізація втоми, виділення тої ведучої системи, функціональні зміни у яких і визначають наступні стани втоми. Друге поняття — механізми втоми, тобто ті, які визначають конкретні зміни у діяльності ведучих функціональних систем, які обумовлюють розвиток втоми.

При локалізації втоми можна, по суті, розглядати три основні групи систем:

1) регулюючі системи — центральна нервова система, вегетативна нервова система і гормональна — гуморальна система;

2) система вегетативного забезпечення м’язової діяльності - системи дихання, крові і кровообігу;

3) виконуюча система — руховий (периферично нервово — м’язовий) апарат.

При виконанні будь — якої вправи відбувається функціональні зміни у стані нервових центрів, які керують м’язовою діяльністю і регулюючих її вегетативне забезпечення. При цьому найбільш чутливі до втоми будуть коркові нервові центри. Проявляннями центральної - нервової втоми будуть порушення в координації функції, як виникає відчуття втоми.

1.3 Функціональні можливості організму людини

Не надійтесь на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою.

М.М.Амосов.

До теперішнього часу ведуться суперечки про те, які якості визначають фізичну підготовленість людини. Найбільш відомі фахівці в галузі здорового способу життя (Г.Гілмор, А. Лідьяр, М. Амосов) пов’язують процес зміцнення здоров’я з розвитком витривалості. Саме в процесі розвитку цієї фізичної якості підвищуються функціональні можливості серцево-судинної і дихальної систем, відповідальних за постачання організму киснем, розширюються резервні можливості печінки, нирок, збільшується капіляризація м’язів, покращується стійкість до несприятливих зрушень у внутрішньому середовищі організму і зовнішнього впливу.

Відомий французький професор Юшар писав: «Викликає захоплення людське серце з його дивовижним і досконалим механізмом, перший рух якого передує народженню, а останній удар сповіщає про смерть». За 70 років життя серце робить біля 3 мільярдів скорочень. Для порівняння — двигун сучасного лекового автомобіля до капітального ремонту може зробити 500−600 мільйонів обертів. Таким чином кількість скорочень серця майже в 6 разів перевершує кількість обертів колінвалу двигуна. А проте, якраз серце є «найслабшою ланкою» в організмі людини. По-перше, серцене парний орган, в той час як всі життєво важливі органи парні. Людина може жити з однією долею легенів або з однією ниркою, а відмова від роботи навіть невеличкої ділянки серця ставить організм під загрозу смерті. Головне призначення серця — забезпечувати кровообіг в усіх тканинах організму. Практично серце є унікальною живою помпою, потужність якої залежить від того, з якою частотою воно може скорочуватись і скільки крові може виштовхнути за одне скорочення (ударний об'єм). Чим більшу кількість крові здатне перекачати серце, тим краще воно зможе постачати до працюючих тканин і органів поживні речовини і виводити із них продукти обміну. У добре тренованих спортсменів з високим рівнем розвитку витривалості пульс в спокої може бути низьким- 30−35 уд./хв. Отож серце добре тренованої людини для забезпечення нормальної життєдіяльності організму здійснює вдвічі менше скорочень і, відповідно, повільніше зношується.

Якщо припустити, що на протязі 50 років ви будете підтримувати високу тренованість серця, то неважко підрахувати який запас функціональної міцності воно буде мати і наскільки повільніше буде зношуватись.

При помірному фізичному навантаженні пульс швидко підвищується і на протязі 1−2 хв. досягає відповідного рівня, а потім може утримуватись на ньому досить тривалий час. При підвищенні інтенсивності фізичного навантаження пульс також досить швидкоі практично лінійно підвищується.

Мал.1. Залежність ЧСС від величини фізичного навантаження (схема)

Оскільки в більшості видів діяльності (виробничій, спортивній) тяжко визначити реальну інтенсивність навантаження, більшість фахівців в галузі фізіології тренування радять визначити її по ЧСС. При максимальному напруженні у 10-річних дітей пульс досягає 220−230 уд/хв, у 20-річних — біля 200 уд/хв, а у 60-річних — приблизно 160 уд/хв. Граничні показники ЧСС у тренованих людей приблизно на 20% вищі, ніж у нетренованих. Таким чином у тенованих людей в спокої серце працює економніше (рідше скороується), а в екстремальних умовах воно скорочується з більшою частотою, ніж у нетренованих.

Іще більші розбіжності між тренованим і нетренованим серцем спостеріагються в кількості крові в одному серцевому викиді, відповідно 150−200 і 40−60 мілілітрів. Нетреноване серце на зростаюче навантаження відповідає різким збільшення ЧСС і в меншій мірі - збільшенням ударного об'єму, а добре треноване — навпаки, в більшій мірі - збільшенням ударного об'єму і в меншій — зростанням ЧСС.

Об'єм крові в організмі дорослої людини складає 4−6 літрів. В спокої серце перекачує 4−5 літрів крові на хвилину. У добре тренованих людей цей показник складає 5−6 літрів. При високоінтенсивному фізичному навантаженні серце спортсменів, які займаються розвитком витривалості, здатне перекачувати до 40 літрів крові за 1 хвилину, в той час як серце нетренованої людини тільки 6−8 літрів, тобто резерви серця добре тренованої людини в 4−5 разів вищі, ніж у нетренованої. Наскільки це важливо, буде видно із наступного прикладу. Уявіть собі, що добре тренована людина, серце якої має потужність 40 літрів на хвилину, тяжко захворіла. Різке підвищення температури до 40 градусів і навіть більше, призводить до одноразового збільшення потреби організму в кисні. Але для організму такої людини це не страшно. Її серце здатне витримати і 4−5 разове збільшення навантаження. А що може статися з людиною, у котрої нетреноване серце, максимум продуктивності якого — 6−8 літрів крові на хвилину? Його тканини почнуть задихатися від нестачі кисню. Хвороба буде проходити значно важче, виникнуть ускладнення з боку інших органів, які в свою чергу ляжуть ще більшим навантаженням на серце. Про наслідки легко здогадатися. Людина помре від «ускладнення з боку серця».

Одне з багатьох призначень крові - транспортувати кисень від легенів до працюючих клітин, а від них — вуглекислий газ до легенів. Із легенів вуглекислий газ виводиться разом з видихнутим повітрям. Необхідною умовою для того, щоб кров могла циркулювати і надходити до всіх ланок організму, є відповідний кров’яний тиск. Коли лівий шлуночок серця скорочується і виштовхує кров до аорти, тиск крові у 20-річної людини дорівнює 120 міліметрам ртутного стовпчика. у людей похилого віку тиск вищий, і може становити 130−140 мм рт.ст. у великих венах поблизу серця тиск близький до нуля, і навіть може бути від'ємним. Ця розбіжність і тиску необхідна для того, щоб кров поступала до тканин і органів, а від них назад до серця. В фазі серцевого розслаблення тиск крові в аорті знижується приблизно до 70−80 мм рт.ст.

Суттєву допомогу серцю в перекачуванні крові здійснює м’язова система. Не дивлячись на свою дивовижну працездатність, серце не змогло б упоратись з величезною роботою по перекачуванню крові, лімфи і тканинної рідини без помічників, особливо при великих фізичних навантаженнях.

У спортсменів, які займаються циклічними видами спорту, пов’язаними з переважним проявом витривалості, показники роботи м’язових насосів сягають 60 мм рт. ст.

Під час досить інтенсивного навантаження внаслідок накопичення кисневого боргу може виникнути велика задишка.

Систематичні заняття фізичними вправами сприяють нормалізації зсідаючих і протизасідаючих систем крові.

Одним із об'єктивних критеріїв здоров’я людини є рівень фізичної працездатності. Висока працездатність є показником міцного здоров’я, і навпаки, низькі її значення розглядаються як фактор ризику для здоров’я.

В побутовій і виробничій діяльності фізична працездатність найбільш тісно пов’язана з витривалістю. Чим менше стомлюється людина при виконанні досить тяжкого фізичного навантаження і чим вища стійкість її організму до несприятливих зовнішніх впливів, тим, за інших рівних умов, більшу кількість роботи вона виконує.

В останні десятиріччя в більшості розвинутих країнах світу широко розгорнулась компанія «фізична культура на виробництві». Її першопричина має економічний характер. Вкладати гроші в зміцнення здоров’я виявилось набагато вигіднішим, ніж в лікуванні захворювань.

При доборі вправ для фізкультурних пауз необхідно також подбати про усунення застійних явищ, які виникають в різних ланках організму при виконанні робочих операцій.

1.4 Фізіологічна характеристика дітей середнього шкільного віку

Середній шкільний вік охвачує дітей у віці від 12 до 15 років. (5−8 класи).

Середній шкільний вік характеризується інтенсивним розвитком росту і збільшенням розмірів тіла. Річний приріст довжини тіла досягає 4−7см головним чином за рахунок збільшенням довжини ніг. Маса тіла прибавляється щорічно на 3−6 кг. Найбільш інтенсивний темп росту хлопчиків відбувається у 13−14 років, коли довжина тіла збільшується за рік на 7−9 см. А у дівчат інтенсивне збільшення росту відбувається у 11−12 років.

У підлітковому віці швидко ростуть довгі губчасті кістки верхніх і нижніх кінцівок, прискорюючи ріст хребців у висоту. Хребет підлітка дуже рухливий. Великі м’язові навантаження, прискорюючи процес окостеніння, можуть затримувати ріст трубчастих кісток у довжину.

У цьому віці швидкими темпами розвивається і м’язова система. З 13 років різкий стрибок в збільшенні загальної маси м’язів, головним чином за рахунок збільшення товщини м’язових волокон м’язова маса особливо інтенсивно наростає у хлопців в 13−14 років, у дівчат — 11−12 років.

Спостерігаються суттєві зміни у період статевого дозрівання хлопців і дівчат. Період статевого дозрівання у дівчат наступає на 1−2 рік раніше, ніж у хлопців. В одному класі навчаються учні з різним ступенем статевого дозрівання, а послідовно, з різними функціональними адаптаційними можливостями. Звідси видно, що у підлітковому віці набирає особливу актуальність проблема індивідуального навчання в умовах колективних форм виховання.

У підлітків на фоні морфологічної і функціональної незрілості серцево-судинної системи, а також продовженого розвитку центральної нервової системи особливо помітно виступає незавершеність формування механізмів, регулюючих і координуючих різні функції серця і судин. Тому адаптаційні можливості системи кровообігу у дітей середнього шкільного віку при м’язовій діяльності значно менша, чим у юнацькому віці. Їх система кровообігу реагує на навантаження менш економніше. Повного морфологічного і функціонального вдосконалення серце досягає лише до 20 років.

У період статевого дозрівання у підлітків спостерігаються найбільш високий темп розвитку дихальної системи. Об'єм легенів у віці з 11 до 14 років збільшується майже у 2 рази, значно підвищується хвилинний об'єм дихання і росте показник життєвої ємкості легень (ЖЕЛ): у хлопців — з 1970 мл (12 років) до 2600 мл (15 років); у дівчат — з 1900 мл (12 років) до 2500 мл (15 років).

Режим дихання у дітей середнього шкільного віку менш ефективний, чим у дорослих. За один дихальний цикл підліток споживає 14 мл кисню, у той час як дорослий 20 мл. Підлітки менше чим дорослі, здатні затримувати дихання і працювати в умовах не достатку кисню. У них швидше, чим у дорослих знижується насищення крові киснем.

Підлітковий вік — це період продовження рухового вдосконалення моторних здібностей, більших можливостей у розвитку дихальних якостей. (приріст основних рухових якостей наведений у таблиці № 1,2)

Таблиця №1

Темпи приросту різних фізичних здатностей у дітей середнього шкільного віку (%)

Таблиця №2

Темпи приросту активної і пасивної гнучкості у дітей 11−14 років (%)

У дітей середнього шкільного віку досить високими темпами покращуються окремі координаційні здатності, силові і швидкісно-силові здатності, помірно збільшуються швидкісні здатності і витривалість. Низькі темпи спостерігаються в розвитку гнучкості.

Задачі фізичного виховання у середньому шкільному віці.

Багатогранність задач, які вирішуються в середньому віці, дозволяє :

1) підтримувати гармонійний фізичний розвиток ;

2) здійснення подальше навчання основам базових видів рухових дій ;

3) продовжити розвиток координаційних здібностей ;

4) формування основи знань про особисту гігієну, про вплив занять фізичними вправами на основі системи організму ;

5) поглиблювати представлення про основні види спорту, значення, знаряддя і інвентар ;

6) розвивати звички до самостійних занять у вільний час фізичними вправами ;

7) виробляти організаторські навики проведення занять у якості командира відділення ;

8) формування вміння адекватності оцінки особистих фізичних якостей ;

9) виховувати ініціативність, самостійніть, дисциплінованість ;

10)допомагати розвитку психічних процесів і навчання основам психічної саморегуляції.

Засоби фізичного виховання.

Основними засобами фізичного виховання дітей 12−15 років являються фізичні вправи, за допомогою яких у підлітків формуються життєво важливі вміння і навики. До них відносяться:

а)гімнастичні і акробатичні вправи:

1) вправи у шикуванні і перешикуванні;

2) загальнорозвиваючі вправи без предметів на місці і в русі;

3) загальнорозвиваючі вправи з предметами: хлопці з набивними м’ячами, гантелями (1−3 кг), дівчата з обручами, булавами, великим м’ячем;

4) вправи у висах і опорі на різних гімнастичних знарядах;

5) опорні стрибки;

6) акробатичні вправи.

б) легкоатлетичні вправи:

1) біг з високого і низького старту (10−60 м);

2) біг з прискоренням (20−50 м);

3) біг з максимальною швидкістю (40−80 м);

4) біг у рівномірному темпі: хлопці - до 20 хв; дівчата — до 15 хв;

5) крос;

6) стрибки в довжину з розбігу з 9−13 кроків способом «зігнув ноги» ;

7) стрибки у висоту з розбігу з 6−8 кроків способом «перешагування» ;

8) метання малого м’яча (150 г) у горизонтальну і вертикальну ціль: хлопці - з відстані 8−18 м, дівчата — 8−14 м;

9) метання малого м’яча на довжину з розбігу.

в) лижна підготовка:

1) рух на лижах різними класичними ходами;

2) підйоми на лижах вгору;

3) спуск з гір на лижах;

4) гальмування на спусках;

5) повороти на лижах в русі;

6) проходження навчальних дистанцій (1,2,3 км).

г) спортивні ігри.

У якості базових ігор рекомендується баскетбол, ручний м’яч (гандбол), волейбол, футбол (для хлопців), а у якості допоміжних ігор — настільний теніс, бадмінтон. По своїй дії спортивна гра буде універсальним компрлексним засобов фізичного виховання. Спеціально підібрані вправи, виконуються індивідуально, у групах, командах.

д) плавання:

1) спеціальні плавальні вправи для вивчення кроля на грудях, спині, брасом;

2) повторні пропливи відрізків 25−50, 100−150м;

3) ігри і розваги на воді.

е) елементи єдиноборств.

Підвідні вправи по оволодінню основними прийомами греко-римської боротьби (хлопці).

Фізична підготовка. Діти середнього шкільного віку повинні показати результати, не нижче середнього рівня показників, характеризуючих розвиток основних фізичних якостей.

Особливості методики фізичного виховання.

Особливістю урочних форм занять з дітьми середнього шкільного віку виступають углублення навчання базовим видам рухових дій.

У підлітковому віці збільшуються індивідуальні відмінності дітей, що необхідно враховувати в навчанні рухів і при розвитку рухових дій. У цьому зв’язку для групи школярів і окремих учнів необхідно диференціювати задачі, зміст, темп засвоєння програмним матеріалом.

При виборі методів і засобів, які використовуються на занняттях, необхідно у великій мірі, чим у молодшому шкільному віці, враховувати статеві особливості школярів.

Розділ ІІ. Методи і організація дослідження

У дипломній роботі були застосовані такі методи дослідження: аналіз літературних джерел, констатуючий педагогічний експеримент за допомогою методів які визначали фізичну і розумову працездатність школярів та спостереження.

2.1 Аналіз літературних джерел

Вивчення літературних джерел з теорії і методики фізичного виховання показує, що терміни потреба у сфері фізичної культури почав вживатися на початку 60-х років.

На думку М.Я. Віленського, А. П. Внукова, І.М. Каплана, В. А. Щербини формування потреби фізичного удосконалення є сьогодні актуальним і повинно бути довгостроковим позитивним результатом всієї діяльності з фіз. виховання.

М.Я Віленській, який вивчав питання формування в учнів загальноосвітніх шкіл потреби фізичного вдосконалення, вважає цей напрям принципово важливим у вирішені завдань фізичного виховання. Він вбачає мету цього виховання у досягненні суб'єктом фізичного вдосконалення, тобто такого стану, який спонукає людину в наслідок регулярних занять фізичною культурою домагатися всебічного розвитку. Основою реалізації школярами цієї мети виступає самовиховання, зрозуміле в тій позиції, що визначає ставлення людини до свого фізичного розвитку і стану здоров’я. Серед зовнішніх чинників провідне місце він відводить особистості викладача фізичного виховання, методиці викладання, змісту матеріалу, умовам і ситуаціям занять, а також впливу оточення. З внутрішніх чинників автор виділив мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, установки і ставлення, серед яких на перше місце поставив самооцінку. Розроблені доповнення дали змогу виділити такі етапи формування потреби:

1. Опосередкований, коли метою проведення практичних занять є створення позитивного емоційного ставлення учня до предмета. Умовою є відмова від оціночних суджень негативного впливу. Метою фізичного виховання є формування постави, зміцнення здоров’я.

2. Активізації можливостей учня. Практичні дії підкріплюються не лише позитивним самооцінюванням, а й інформацією про досягнутий результат.

3. Активізації в учня власної активності та ініціативи, застосування складнішої системи фізичних вправ, а також формування розуміння занять фізичними вправами.

А.П. Внуков розглядає проблему формування у школярів потребу фізичного самовдосконалення в умовах шкіл є необхідністю єдність навчальних і поза навчальних занять фізичними вправами, сприяє соціальному та професійному встановленню особистості майбутнього вчителя, раціональній організації навчання, побуту і відпочинку школярів.

І. М. Каплан розглядає формування у школярів потреби фізичного самовдосконалення як педагогічний процес в загальноосвітніх школах, дає визначення педагогічних умов, які забезпечують формування потреби фізичного самовдосконалення, виділяє рівні її сформованості у школярів та їх соціальні типи. Поетапне формування потреби фізичного самовдосконалення, відзначає автор, поліпшується за умов цілеспрямованого формування суспільних та індивідуальних мотивів, які забезпечують поєднання особистої зацікавленості з суспільно-значущою метою діяльності; професійної фізичного виховання школярів; виявлення наявних і розвитку нових фізкультурно-спортивних інтересів; усвідомлення учнями можливостей формувати рухові здібності, які зумовлюють перехід від зовнішніх регуляторів поведінки до внутрішніх; диференційованого підходу до пізнання й обліку об'єктивних закономірностей, що комплексно впливають на фізичне самовдосконалення школярів.

Критеріями сформованості у школяра потреби фізичного самовдосконалення слід уважати такий рівень самосвідомості (мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій, установок), який активно спрямовує практичну діяльність на досягнення фізичного вдосконалення, ведення здорового способу життя, забезпечує виконання суспільних і професійних функцій майбутнього спеціаліста. А конкретизація критеріїв може відображати об'єктивні показники здоров’я, фізичну підготовленість, якість і обсяг спеціальних і професійних умінь, задоволення ступенем власного розвитку, рівнем інтересів тощо.

На думку В. А. Щербини, потреба — це те, в чому людина постійно зазнає нужду і привертає її увагу. Важливим компонентом потреб є інтереси, які формуються в процесі занять фізичною культурою і спортом. Найтиповішими інтересами учнів загальноосвітніх шкіл є інтерес до занять фізичними вправами; інтерес до взаємного спілкування; інтерес до перевірки фізичних можливостей у спортивних змаганнях, іспитах з фізичної підготовки.

Отже, основними показниками сформованості у школярів потреби фізичного вдосконалення є :

— рівень знань з фізичної культури

— усвідомленість у виконанні фізичних вправ

— активність на заняттях з фізичного виховання

— регулярність виступів у спортивних змаганнях

2.2 Оцінка фізичного стану і розумової працездатності школярів

Під час дослідження був застосований констатуючий педагогічний експеримент. Двадцятьом підліткам середнього шкільного віку, 17 хлопчикам і 3 дівчатам, які займаються у гуртку логічними іграми на базі від палацу дітей та молоді було запропоновано після двохгодинного тренування комплекс фізичних вправ. У цей комплекс входили вправи, які покращували розумову працездатність. Зокрема спеціальні вправи для зняття розумової напруги, вправи з гігієнічно-оздоровчої гімнастики у поєднанні з рухливими іграми. Заняття як і самі тренування проводились 2 рази на тиждень. Робота проходила на свіжому повітрі на спортивному майданчику. Після цього діти ще протягом однієї - півтори години проводили тренування, займаючись логічними іграми.

До занять фізичними вправами було виміряна ЧСС і АТ та зафіксовано його після навантаження. Дані наведено у таблиці № 3.

Таблиця № 3

Середні показники ЧСС (за 1хв) учнів які брали участь в експерименті

ЧСС вимірювалося за допомогою пальпації променевої та сонної артерії. У таблиці середні показники ЧСС за 1 хв у школярів. В загальному середня ЧСС у спокої становить 71 уд/хв, після навантаження 120 уд/хв, отже збільшення ЧСС відбулося на 70%. Відомо, що оптимальне навантаження для занять фізичними вправами становить 120−140 уд/хв середнього шкільного віку. Хоча для деяких школярів необхідно підбирати індивідуально фізичне навантаження. Адже вік дещо відрізняється між ними.

Отже, результат заміру ЧСС у школярів до і після навантаження відповідає більш менш нормам дозування фізичних вправ.

При оцінці АТ визначалися функціональні здібності серцево-судинної системи школярів. Вимірювання здійснювалося за допомогою фонендоскопа, тонометра та манжетки відповідно до і після фізичного навантаження. Результати наведені у табл.№ 4.

Таблиця № 4

Середні показники АТ в учнів середнього шкільного віку

Середній АТ (систолічний) у спокої = 104 мм.рт.ст.

Середній АТ (діастолічний) у спокої = 61 мм.рт.ст Середній АТ (систолічний) після навантаження = 122 мм.рт.ст.

Середній АТ (діастолічний) після навантаження = 57 мм.рт.ст.

Середній АТ (систолічний)становив — 104 мм.рт.ст; діастолічний — 61 мм.рт.ст. після фізичного навантаження 122/57. Різниця АТ після фізичного навантаження: систолічного — 17%, діастолічного — 7%

Отже, нормальною реакцією вважається прискорення ЧСС на 50−70%. Більш значні величини свідчать про нераціональну реакцію системи кровообігу на навантаження. У даному випадку реакція на навантаження була у нормі. Показники АТ при оцінці враховувалася аналогічно. У нормі систолічний АТ збільшується на 15−20%, а діастолічний — знижується на 20−30%. У нашому випадку спостерігаються показники у нормі.

Можна вважати, що дозоване фізичне навантаження проводилося за дотриманням відповідних норм і правил, що в подальшому дало позитивний відновлювальний ефект при занятті логічними іграми на розумову працездатність школярів. Методика визначення фізичних можливостей організму школярів показала здатність систем пристосовуватися до фізичних навантажень.

Для вивчення та діагностики розумової працездатності була використана методика вивчення уваги та концентрації, а саме «коректурна проба» — буквенний варіант (додаток № 1). Школярам, які займаються логічними іграми було запропоновано до та після тренувань методику дослідження уваги. Їм представлявся бланк з різними буквами 40 рядів по 40 букв у кожному. Досліджувані повинні у кожному ряду вичеркнути визначену букву і підкреслити іншу. Робота проводилася на час з використанням максимальної точності. Час роботи — 1 хвилина.

Робота проводилася швидко і точно. Об'єм уваги оцінювався по кількості букв, які продивилися, концентрація — по кількості зроблених помилок. Таким чином по даній методиці оцінювалося два показники.

Норма об'єму уваги — 850 знаків і вище, концентрація — 5 помилок і менше. Методика використовувалася в групі та індивідуально.

Тест для вивчення методики уваги проводився на 20 школярах, декілька разів до тренування та заняття фізичними вправами. Результат показав, що після тренування логічними іграми, з напруженням розумової працездатності школярі допустили на 7−8 помилок на концентрацію та встигали дослідити до 500−700 знаків, це показує, що йшло навантаження на нервову систему та значно знижувалася розумова працездатність під впливом втоми.

Після заняття фізичними вправами кількість помилок у запропонованому тесті зменшилася на 3−4 у середньому на одну особу та кількість знаків, які школярі продивились збільшилась на 100−200 букв у середньому.

Отже, по даній методиці оцінилися два показника: концентрація та увага в досліджуваній групі. Концентрація зросла в середньому на 30−40%, а увага дійшла до норми і зросла на 20−30%.

Розумова працездатність школярів підвищилася та додала емоційну наснагу для подальших тренувань. Дозовані дихальні вправи з використанням статичних і динамічних напружень та додаванням симетричних, асиметричних і циклічних та загальнорозвиваючих вправ у поєднанні з рухливими іграми дало позитивний ефект для зняття втоми та розвантаження напруги. Це свідчить, що діти, які займалися фізичними вправами після тренування, стали краще думати та концентрувати свою увагу на грі довше, ніж до того, коли вони не були зайняті «фізхвилинкою' та не відпочивали як слід .

Під спостереженням слід розуміти постійний нагляд за школярами зі сторони. Спочатку спостереження проводилося без втручання у тренування та використання додаткових умов роботи з дітьми. Пізніше під час застосування педагогічного експерименту контролювалося правильне використання запропонованої роботи та слідкування за тим, щоб дана робота з нашої сторони допомогла у подальшому ефективно використовувати та виконувати дані вказівки та знання під час тренування та заняття. Було використано численний ряд запропонованих принципів та зауважень з педагогічним напрямком. Насамперед принцип систематичності та поступовості, ціленаправленості, свідомості і активності учнів. Ставилися конкретні завдання з оволодінням необхідних знань та вмінь. Ми навчили самостійно самооцінювати дії учнів, виховувати творче ставлення до занять. Передбачили постійні вимоги до учнів, підвищували вимоги до здійснення шляхом поставлення перед ними постійно нових завдань.

Отже, дане спостереження дало позитивний ефект для виявлення та виправлення помилок, які допускалися. Закріпити набуті навики, які вивчалися у минулому та підкреслити основні завдання, які складалися з самого початку для вирішення поставлених проблем.

Розділ ІІІ. Ефективність застосування фізичних вправ для покращення розумової працездатності учні середнього шкільного віку після тренування логічними іграми На розумову працездатність учнів середнього шкільного віку впливає багато різних чинників. Основними показниками розумової працездатності була концентрація та увага. Як показало дослідження за допомогою тесту «коректурна проба» чітко видно, що після тренування логічними іграми наступала втома і якість гри та самого тренування значно знижувалась.

З допомогою комплексу фізичних вправ після тренування нормалізувався фізичний стан учнів та покращувалась емоційне самопочуття що дало змогу швидше відновитися після розумового навантаження та продовжити тренування на досить значний час на високому рівні по якості та класу.

Слід зазначити, що для кожного учня комплекси фізичних вправ впливали не однаково, адже у кожного своя індивідуальна підготовка та рівень фізичного тренування. Цим можна сказати що повна ефективність у загальному від застосування фізичних вправ повністю не буде реалізована.

Таким чином, можна давати загальні рекомендації фізичної підготовкою додатково поза тренувальний період і у вільний час. Це дасть кращі показники результатів на тренування. Для цього необхідно:

1) застосовувати фізичні вправи, як засіб реабілітації з послабленим здоров’ям в умовах загальноосвітніх шкіл;

2) виховувати в учнів норми і навики здорового способу життя;

3) рекомендувати самостійні заняття школярам фізичними вправами.

3.1 Застосування фізичних вправ як засіб реабілітації школярів з послабленим здоров’ям в умовах загальноосвітньої школи

Серед найважливіших відновлювально-профілактичних заходів для учнів з послабленим здоров’ям помітне місце посідають фізичні вправи, тобто різноманітні рухи. Вони виконують важливу біологічну функцію будь-якого живого організму. Як засіб фізичної реабілітації фізичні вправи часто поєднуються з іншими природними факторами — такими як сонце, повітря, вода.

Систематичне, раціональне та цілеспрямоване застосування різноманітних комплексів фізичних вправ позитивно впливає на послаблений організм учня. Вони спричиняють зміну його реактивності у потрібному напрямі, збагачують умовно-рефлекторну діяльність дитини новими властивостями, поліпшують «урівноваження» в навколишньому середовищі, сприяють кращій функціональній адаптації в умовах цього середовища, яке безперервно змінюється.

Фізична культура сприяє вихованню витривалості, спритності, покращує координацію рухів, прискорює процеси відновлення функцій окремих органів, які мають патологічні відхилення від норми.

Спеціальні фізичні вправи повністю себе виправдали під час лікування багатьох захворювань й усунення наслідків травматичних уражень.

Під час реабілітації школярів з послабленим здоров’ям в умовах загальоосвітніх шкіл фізична культура застосовується з урахуванням стану здоров’я, особливостей статі та віку.

За усіх умов фізичні вправи мають виконуватися з дотриманням основних правил, а саме: а) систематичності застосування фізичних вправ протягом усього курсу відновлення; б) поступового нарощування інтенсивності фізичного навантаження; в) повторюваності фізичних вправ протягом певного проміжку часу з метою закріплення досягнутих результатів; г) індивідуалізації фізичних вправ залежно від захворювання та його особливостей.

У загальноосвітніх школах, де створені кабінети та зали фізичної реабілітації, фізичні вправи мають проводитись у вигляді гігієнічної гімнастики, як правило зранку та у вигляді різномантіних комплексів, які призначаються відповідно до фази захворювання.

Слід користуватися двома методами проведення фізичної культури: а) індивідуальним — для більш тяжких хворих; б) малогруповим — для інших.

Групи слід комплектувати за ознакою однотипності захворювання дітей і здатності їх виконувати вправи однакової інтенсивності та навантаження. Найчастіше застосовуються загальнорозвиваючі та дихальні вправи.

Дихальні вправи призначаються для навчання хворих школярів правильному диханню взагалі і, зокрема, за необхідності безпосереднього впливу на дихальний апарат і органи кровообігу, при захворюваннях органів грудної клітки (емфізема легенів, бронхіальна астма, плеврит, різного роду міокардіодистрофії). Під час правильного дихання грудна клітка рівномірно розширюється на вдиху у трьох напрямках: передньо-задньому — для верхньої половини грудної клітки; боковому — для її нижньої частини та у вертикальному — за рахунок руху діафрагми у бік черевної порожнини. Дихати слід через ніс, спокійно, глибоко та рівномірно. Тривалість вдиху 2−4 с, видиху — 3−5 с.

Вдих має збігатися з випрямленням корпусу, підняттям або розведенням рук. Його слід виконувати у період найменшої напруги сил під час виконання кожної окремої фізичної вправи.

Видих має відповідати періоду найбільшого зусилля і за часом збігатись із згинанням корпуса, опусканням або зведенням рук.

Дихальні вправи поділяються на такі: а) статичні, які здійснюються грудною клітиною без додаткових рухів корпуса та рук; б) динамічні, які пов’язані з рухом корпуса та рук; в) спеціальні, призначені для переважного впливу на окремі ділянки дихального апарату або на фази дихання (однобічні спайки, підсилений видих при емфіземі).

Кожний окремий урок фізичної реабілітації необхідно проводити так, щоб максимум навантаження припадало за часом на середину заняття.

У зв’язку з цим урок фізичної реабілітації розподіялють на три частини: вступну, основну і заключну.

Вступна частина складається з 3−4 вправ, які призначаються для поступової підготовки серцево-судинної, дихальної, нервової систем і всього організму вцілому до найкращого виконання вправ основного розділу. Тривалість цієї частини уроку може коливатись від 3 до 4 хв. Вправи слід проводити спокійно, у тривалому темпі.

Основна частина вміщує 8−12 вправ як загальнорозвивального характеру, так і спрямованих переважно для безпосереднього впливу на вогнище ураження та на побічні ускладнення.

Заключна частина уроку має на меті заспокоїти учня, поступово знижуючи навантаження, відновити нормальний пульс, ритм дихання, тобто привести організм до його початкового стану. Для цього добираються 3−4 вправи на розслаблення м’язів заспокійливого характеру.

Фізична реабілітація з використанням фізичних вправ після хірургічних втручань має починатися якомога раніше для попередження післяопераційних ускладнень і покращення функціональних результатів хірургічного втручання. Фізичні вправи (у комплексі з іншими засобами фізичної реабілітації) широко застосовуються після хірургічних втручань із приводу захворювань опорно-рухового апарату, черевної порожнини, післяопераційних ателектазів, порушення дихальної функції легень, боротьби із спайками та зрощенням, алопластики великих судин, операцій на серці, у процесі лікування опікової хвороби (попередження застійних явищ); токсикозу; розвитку контрактур; рубців, які порушують функцію кінцівок) та хірургічного лікування цих видів травм.

Під час захворювання органів дихання фізичні вправи є необхідними для покращення дихальної функції (шляхом поглиблення дихання, навчання хворої дитини правильного дихання), зміцнення дихальної мускулатури; покращення крово і лімфообігу в органах грудної клітки, попередження застійних явищ; попередження утворення спайок і зрощень при плевритах та після хірургічних втручань на органах грудної клітки; прискорення розсмоктування випотів, інфільтратів і гематом, розтягування спайок, рубців і зрощень, які порушують функцію органа (після операцій на органах грудної порожнини).