Роль політичних партій на функціонуванні політичною системою общества

План Введение 3.

1. Поняття політичну партію. 4.

2. Поняття політичною системою суспільства. 8.

3. Політична система як ієрархія і взаємозв'язок політичних інститутів. 10.

4. Роль політичних партій на функціонуванні політичної системи суспільства. 12.

Заключение

19.

Список літератури: 20.

Одне з найважливіших суб'єктів політичних взаємин у ліберальної демократії є партії. Саме них конкретно виражаються основоположні принципи демократії - політичний плюралізм, представництво, виборність посадових осіб. Основні партії, у їх взаємодії, стосунках, взаємних конфліктів і взаємної ротації при владі розглядаються як одна партійна система, у що свідчить -визначальна життєздатність і функціонуванні всієї політичної системи загалом. Говорити про партії - це, отже, порушувати питання про їхнє місце й роль в політичній системі, їх функціях, соціальному складі - й електораті, їх організаційну структуру, типах, форми і т.д. Політичне життя суспільства так можна трактувати у різних аспектах. З одним боку, її найважливішим атрибутом є взаємозв'язок існуючих політичних інститутів, складових так звану політичну систему суспільства. З іншого боку, вона виявляється у сукупності які у суспільстві політичних процесів, у яких задіяні різноманітні політичні, інститути. Нижче ж про політичних партій, політичній системі нашого суспільства та про роль цих партій на функціонуванні політичною системою общества…

Поняття політичної партии.

Засвоїти історію і історіографію політичних партій важко без розуміння деяких теоретико-методологических проблем. У тому числі першу місце висувається визначення суті партії як суспільно-політичного явления.

Поняття «партія» походить від латинського partis (частина) і означає організовану групу людей, об'єднаних загальними ідеями і якими інтересами. І це стосується й «політичну партію», але тут можна додати, що вона є організацію політичного характеру, яка висловлює інтереси громадського класу, або певного соціального шару, об'єднує найактивніших їхніх представників у процесі досягнення поставлених целей.

Одне з вітчизняних дослідників політичної Росії писав: «…політичні партії суть вільні громадські групи, які утворюються всередині правової держави задля об'єднаного політичного дії грунті загальних всім індивідуумам інтересів і идеи"[1]. Автор також вважав, однією партії, тобто. партії, у однині, існувати не може. Проте історичний досвід Росії думку цю підтвердити, бо понад сімдесяти років тут існувала лише одне партія, превратившаяся по суті на партию-государство.

У 1906 р. спробу сформулювати суть партії зробив Ю.0. Мартов. Він сказав, що це — «союз людей единомыслящих, що ставлять собі одні й самі цілі й сговорившихся з'єднати свої сили для узгодженої діяльність у державної жизни».

Для виникнення партій необхідні відповідні об'єктивні і суб'єктивні чинники. Найважливіший об'єктивний чинник — наявність певного рівня социально-экономичес-кого розвитку. Невипадково партії часто виникають на капіталістичної стадії розвитку людського суспільства, точніше — за доби становлення і затвердження капіталізму, коли, об'єднані у класи, мають загальні інтереси й поривання і, отже, з’являються умови, які б протиборству з-поміж них. Не суперечить з того що термін «партія» вживався й раніше, наприклад, у XV—XVI ст. Але тільки тоді, коли розгорнулася боротьба між феодалами і нарождавшейся буржуазією і стала висловлювати свою групову волю, можна казати про готовності суспільства до появи партій та протиборстві між ними.

Серед піддається відзначимо усвідомлення своїх політичних ідеалів передовими елементами суспільства. Переважна більшість людей до цього ще, то, можливо, неготовим — тоді формирующаяся партія роз’яснює їм свої цілі і завдання. Історичний досвід свідчить у тому, що нерідко устремління класу (верств, груп) усвідомлюють раніше не їх безпосередні представники, а це з інших класів (верств, груп), освіченіші, але вже настав порвавшие зв’язок із середовищем походження. Це інтелігенти; і вони в вона найчастіше стають організаторами і вождями партій. Причини цього явища різні. Встановлено, що свідомість який завжди адекватно відбиває інтереси людей. Відомо, що політичні партії з політичної структурі не відрізняються так різко, як класи у економічній життя суспільства. На партію і його програму впливають національні, релігійні та інші загальнолюдські чинники. Нарешті, той чи інший клас внаслідок своєї неоднорідності (соціальної і національної) може мати кілька партій, найчастіше вступників між собою у борьбу.

А загалом питання соціальної і класової базі партій слабко вивчений. У цьому сенсі наведемо кілька положень з политологии.

Перше. Соціальну базу партії включає у собі як класи, а й верстви і групи, людей. Друге. Соціальний склад — не дзеркальне відображення соціальної бази, тому що в більшості партій, крім її основного класового кістяка, є хто долучився представники інших верств населення та груп. Третє. Соціальну базу і жорсткого політика партії діалектично взаємопов'язані, визначальною тут є соціальна база, а й політика може грати відому незалежну роль. Четверте. Історичний досвід Росії та інших країн свідчить у тому, що зовсім який завжди політичні партії проводять у життя й відстоюють ті програмні мети, що вони декларують, отже, найчастіше неадекватно висловлюють інтереси тих соціальних верств, від імені яких вони виступають. П’яте. Соціальну базу — явище не статичне, а динамічний, вона залежно від стратегії і тактики партії. Шосте. Образ партії, зокрема і його соціальна база, найчастіше пов’язані з суб'єктивним чинником — лінією поведінки її лидеров.

І ще про один. Діяльність партій на СРСР регулювалася «Положенням про добровільні товариства та його союзах», затвердженим ВЦВК і РНК лише 10 липня 1932 р. Стосовно ВКП (б) — КПРС воно формально застосовувалося по аналогії. Легитимационная норма партію більшовиків з’явилася лише Конституції СРСР 1936 р., зафіксувала ідею керівну та направляючу ролі ВКП (б). Вона стала закріплена й у 6-ї статті Конституції СРСР 1977 г., особливо подчеркнувшей, що КПРС є «ядром політичною системою соціалістичного суспільства». Попри те що, діяльність партії обмежувалася рамками Конституції СРСР, КПРС перетворилася на партіюдержава. Вона фактично встановлювала закони країни, визначаючи її внутрішню й зовнішню политику.

Набувши чинності з 1 січня 1991 р. Закон СРСР «Про громадських об'єднаннях» встановив, що політичну партію, як різновид громадських об'єднань є, створюється і діє основі добровільності, рівноправності її, самоврядування, законності і гласності. То була створена правова і політичний основа формування многопартийности.

Поняття політичною системою общества.

Дане поняття — одне з найважливіших в політології. Воно порівняно нове, введено в науковий обіг в 50—60-е роки XX в. Сенс поняття «система» позичений з біології (Л. Фон Берталанфи) і означає наявність певної цілісності взаємодіючих між собою й довкіллям елементів. Розвиток системи обумовлюється зміною елементів, і навіть іншими внутрішніми зовнішніми факторами.

Теорія політичною системою пов’язана насамперед із конкретними іменами американських соціологів і. Соціолог Т. Пирсоне (1902—1979), автор книга «Соціальна система» (1952 р.), аналізує суспільство як взаємодія підсистем (політичної, економічної, соціальної і приклад духовної), виконують відповідні функции.

Д. Истон, основоположник підходу в політології, на роботах «Політична система» (1953 р.) і «Системний аналіз для політичної життя» (1965 р.) розглядає політичну систему як механізм формування та функціонування влади з метою розподілу ресурсів немає і цінностей суспільства. У цьому функціонування політичною системою має переконувати громадян, у справедливості такого і розподілу і запобігати виникнення з цього приводу конфліктів між членами суспільства. Системі необхідно адекватно реагувати на внутрішнє і зовнішня воздействия.

Стійкість політичною системою, на думку Д. Истона, багато в чому визначається зворотної зв’язком. Наявність інформації про стан системи та реакції людей на діяльність влади повинні спонукати вона до відповідним діям. Підтримка суспільством політичної системи та в кінцевому підсумку її життєздатність безпосередньо залежить від здібності влади реагувати на зовнішні та внутрішні сигнали, знімати напруженість у обществе.

Американський політолог, піонер у дослідженні політичної культури, професор Стенфордського університету Гебриел Алмонд характеризує політичну систему як підтримує лад у суспільстві. Усі інститути виступають як взаємодіючі елементи, щоб забезпечити задоволення потреб системи через що їх її елементами функції. У цьому Р. Алмонд основну увагу приділяє не інститутам політичною системою, а виконуваних системою функцій, насамперед взаємодії із зовнішнього середовищем, взаємозв'язку всередині системи, і навіть функцій адаптації й збереження системы.

У виконанні вітчизняної літературі політичну систему суспільства нерідко визначають як сукупність взаємозалежних і взаємодіючих державних та громадських інститутів, здійснюють політичну владу у суспільстві, і навіть відносини з-поміж них щодо влади. Власне він є механізм, з допомогою якого здійснюються владу у суспільстві, керівництво і управління ним. Діяльність політичною системою суспільства спрямовано регулювання існуючих у суспільстві політичних відносин та у ньому політичних процессов.

Політична система як ієрархія і взаємозв'язок політичних институтов.

К елементам політичною системою суспільства відносять держава, політичні партії, громадські об'єднання, союзи, групи тиску, церква, кошти масової інформації та інші інститути суспільства, які б формуванню влади й що потребують її підтримці для реалізації своїх інтересів. Першим й головним інститутом політичною системою суспільства стало держава — на відміну інших її елементів найбільш впливовий суб'єкт здійснення влади. Тому держава з права вважається ядром політичною системою будь-якого суспільства. Іншою важливою інститутом політичною системою суспільства є політичні партії, які мають інтереси різноманітних класів та соціальних спільностей. Вони з’явилися значно пізніше виникнення держави. Паралельно зі розвитком партій стали формуватися суспільно-політичні руху, різні лобістські групи. Багато сучасних суспільствах значний вплив на державної влади надає також церква. За час появи у політичній системі суспільства однією з молодих її елементів вважатимуться засоби інформації. Вони надають дуже суттєва впливом геть розвиток виробництва і функціонування сучасного суспільства і його політичною системою. Ідеться преси, та особливо радіо та телебачення. З огляду на діалектичного характеру існування світу, нашого суспільства та самої політичною системою її елементи, чи політичних інститутів, тісно взаємопов'язані. Так, держава здійснює все найважливіші функції управління суспільством. Але з цих функцій, хоч і іншими засобами, здійснюють інші політичних інститутів. Наприклад, культурноосвітню функцію в чому здійснюють поруч із державою і громадських об'єднання, і навіть засобу масової інформації, пропагуючи, публікуючи, показуючи різні твори культури, формуючи серед населення потреба певного ставлення до культурі, освіті. Політичні партії, прийшовши до влади у державі, через державні органи влади й своїх представників проводять певну політику й також здійснюють управління суспільством. Відносини між елементами чи інститутами політичною системою суспільства не залишаються незмінними. Зміни у їх співвідношенні, посилення одним і ослаблення інших інституцій політичною системою залежить від безлічі об'єктивних і піддається. Значимість цих інститутів визначається мірою їхнього впливу суспільно-політичну та інше життя общества.

4. Роль політичних партій на функціонуванні політичною системою общества.

І вкотре поняття політичну партію, оскільки вони відіграють дуже значну й більше зростання роль сучасної політичної системі общества.

Політична партія (від латів. партис — частина чогось) — це організована злочинна група однодумців, що становить інтереси певній його частині народу і що за мету реалізацію шляхом завоювання державної влади чи участі у її осуществлении.

Політичні групи, іменувалися партіями, були відомі ще Стародавню Грецію з часів Аристотеля. Але вони виглядали, як правило, групи на підтримку будь-яким політичним діяча (так звані клиентелы). Забезпечуючи відому координацію своїх діянь П. Лазаренка та зусиль, клиентелы швидше досягали поставленої мети у сфері певної особистості та її приближенных.

Політичні партії, у їх сучасному розумінні виникли порівняно недавно — у ХІХ в. Найяскравіше партійне вплив та протистояння набрали цей час у Англії та у США. Пізніше, до початку XX в., політичні партії стають дедалі схожішими відбивати і по-справжньому відстоювати інтереси не стільки окремих індивідів, скільки певних верств населення, класів та інших соціальних групп.

Політичні партії істотно відрізняються від зовнішньо схожих ними інших об'єднань (спілок, рухів тощо.) за низкою специфічних ознак. Ознаки політичної партии:

. Основна мета діяльності — завоювання і здійснення політичної влади у обществе.

. Наявність детально розробленої політичної програми розвитку й статуту партии.

. Наявність організаційної структури у центрі й на местах.

. Активну участь у виборних кампаніях. Сила політичних партій багато чому визначається їх організованістю, з'єднанням зусиль з членів. Через це обставини вони можуть в значно більшому ступеня, ніж окремі індивіди й інші громадські групи, проводити політику й думку. Шляхом свого представництва в структурах влади ефективніше вирішують питання реалізації політичних інтересів політичної спільності та відповідних соціальних групп.

Вирізняють різні види партій: 1. По соціальною ознакою — залежно від цього, які соціальні слои.

(страти) представляє дана партія. У цьому то, можливо чітко виражена орієнтація визначений соціальна верства (класс).

Зустрічаються також межклассовые і змішані партії, котрі представляють понад широкі прошарки різних соціальних спільностей. Через війну виникають партії: буржуазні (зокрема дрібноі средне-буржуазные), селянські, робочі, партії службовців та інших. Зазвичай, політичні партії декларують свої особливі інтереси як сприятливі для суспільства і його верств. 2. По ідейного (ідеологічному) ознакою розрізняють консервативні, ліберальні, соціалістичні, комуністичні, націоналістичні, клерикальні (релігійні) та інші партії. 3. По організаційну структуру (класифікація французького социолога.

Моріса Дюверже (р. 1917 р.) выделяют:

. Кадрові партії — характеризуються значної внутрішньопартійної свободою, відсутністю фіксованого членства. Місцеві комітети, які з активістів, не прагнуть розширенню своїх лав. Їхню діяльність спрямована головним чином з’ясування думок в очікуванні виборців, добір кандидатів до влади. Зазвичай, активність таких партій обмежена періодом передвиборної борьбы.

. Масові партії мають жорстке фіксований членство, сплату членських внесків. Вони проводять постійну організаційну і ідеологічну роботу. Їм властива висока партійна дисциплина.

Фракції таких партій на парламентах дуже залежні від рішень вищих партійних органів. Організаційна основа масових партій — первинні осередки (осередки). Багато в чому внутрішня організація та робота таких партій відбиває їхнє усвідомлення потрібності устрою життя суспільства. 4. Традиційно також розподіл політичних сил є, зокрема партій, залежно отихориентации і методів досягнення мети на так называемые.

«ліві» і «праві». Відповідно до класичної термінології, ліві партії, зазвичай, сповідують соціалістичні, комуністичні цінності й відповідно радикально-революційні методи їхньої організації досягнення. Праві партії, у основному орієнтуються на консервативні буржуазні цінності, стабільність політичною системою, заперечення комуністичних ідеалів і революційних методів перебудови общества.

Між цими двома полюсами політичних сил є перебуває дуже великий і різнорідний за складом так званий політичний центр. Зазвичай, це помірні політичні сили, не котрі прагнуть різких змін у суспільстві, котрі воліють реформаторські, еволюційні шляхів розвитку з метою поліпшення добробуту суспільства та його членів. Компроміс, співробітництво, спроба максимального обліку різних громадських інтересів — стрижень їх повсякденної політики. 5. Стосовно існуючому режиму розрізняють партії правлячі і оппозиционные.

. Правлячими вважаються партії, які під час виборів и.

(головне) сформували уряд. Правляча партія (чи партійна коаліція кількох партій, які об'єдналися до єдиного блоку) проводить власний політичного курсу через «свого» прем'єр-міністра й членів кабінету министров.

Зазвичай, це можливо за умов парламентської республіки, тоді як президентської республікою може керувати президент, що становить у парламенті партію меншини. І це разі навіть перемога під час виборів не забезпечує провідною політичну партію статусу правлячої (Приміром, успіх ЛДПР в 1993 р., чи КПРФ в 1995 р. під час виборів назву їм можливості сформувати уряд Росії у умовах президентської республіки). Тому головне ознака правлячої партії — можливість самостійного формування правительства.

. Опозиційними партіями вважаються ті, позбавлених реальній можливості поголовно проводити формування уряду та перебувають у очевидною опозиції політиці чинного уряду. Їх надзавдання — завоювання влади наступних виборів і зміна існуючого уряду. І тому ними активно використовуються критика існуючого уряду над його помилки, жорсткий над діями влади, перевірених щодо відповідності Конституції і законам, пропозиції суспільству альтернативних проектів розвитку страны.

Партійні системи. Під партійної системою розуміють сукупність сьогоднішніх політичних партій та їх взаємозв'язок. Зі збільшенням неоднорідності суспільства, зазвичай, пропорційно зростає й кількість існуючих партій, що відбивають інтереси певних соціальних спільностей. Традиційно виокремлюють три різновиду партійних систем: монопартийную, двопартійну і многопартийную.

• При монопартійної системи владу у суспільстві контролює жодна партія (КПРС — у СРСР, КПК — у Китаї). Зазвичай, таку систему й у тоталітарного суспільства. Переваги багатопартійності виявляється у концентрації зусиль і коштів товариства на рішенні конкретних економічних пріоритетів і соціальних завдань. Але така «економія» часто-густо нівелюється і перекривається іншими негативними моментами. «Будь-яка монополія веде до загниванню» — даний класичний тезіс повною мірою стосується й політичній сфері життя суспільства. Застій у політичному як наслідок, у економічній та соціальній сферах, бюрократизація управління неминуче призводять до погіршення найважливіших соціальних і ступінь економічних показників. Про цьому промовисто свідчить досвід кілька десятків соціалістичних країн та інших однопартійних режимов.

• Двопартійна система склалася основному задля країн, у яких існує стійка однорідна соціальна, і культурне середовище з традиційними цінностями, підтримуючими більшістю членів цього товариства. І тут лише дві провідні партії (навіть за формальному інших) становлять реальні конкуруючі політичних структур. Вони різняться переважно підходами до вирішення практично лише і тієї ж завдань (республіканці і демократи — США, лейбористи і консерватори — у Великій Британії). У Західної Європи двопартійна система часто представлена партіями ліберального курсу (мінімальне втручання, стабільність умов, саморозвиток ринку) і його прибічниками соціал-демократичного розвитку (висока соціальна захищеність, посилення впливу на економіку на вигляді збільшення податкового тиску великий капітал). Такі політичні гойдалки (партії, що змінюють одне одного при владі) дозволяють досить ефективно поєднувати і розвиток економіки, й інтереси різних верств населения.

• Багатопартійна система передбачає реальну боротьбу влада більш як двох партій. У кінцевому підсумку, роздробленість політичних сил є наводить партії саме таким політичної орієнтацією до пошуку компромісу та об'єднання до створення міжпартійної коаліції у парламенті цілях завоювання більшості, й формування коаліційного кабінету міністрів. Недоліки даної системи — часті урядові кризи при звичайному розбіжності інтересів всередині урядової коаліції або за неможливості її создания.

Заключение

.

Нині у Росії з’явилося багато різних політичних партій. Вони постійно розвиваються, ведуть між собою політичну боротьбу, йде їхній розвиток, об'єднання і вироблення спільних позицій. Для посилення впливу державні структури та для висування своїх представників ув структури владні. На погляд розвиваються партії різної політичної спрямованості: демокративной, ліберальної, прокомуністичної тощо. Розглядати конкретну партію треба конкретної історичної ситуації. Але одне — відродження Росії вимагає непросто взаємодії партій, а й взаємодії просто політичних сил є. Вони мають співпрацювати друг з іншому на розумних условиях.

1. Під ред. Зевелева О. К., «Історія політичних партій Росії «;

Москва, Вищу школу, 1994 г.

2. Ільїн М. В., «Слова та змісту: Досвід описи. Ключ: політичні партії «; Москва, РОССПЭН, 1997 г.

3. Кочетков О. П., «Політичні партії громадянське суспільство «;

Москва, Інститут Соціології, 1990 г.

4. Крилова М. С., «Взаємодія держави й політичних партій на буржуазному суспільстві «; Москва, Наука, 1987 г.

5. Прим. авт. колектив Клементьев Д. С. та інших., «Політологія: навчальних посібників «; Москва, Знання, 1997 г.

6. Під ред. Лавриненко В. М., «Політологія: підручник для вузів «;

Москва, Юнити, 1999 г.

7. Гаджиев К. С., «Політична наука «; Москва, Міжнародні відносини, 1996 г.

8. Гаджиев К. С., «Введення ЄІАС у політичну науку: учебник.

"; Москва, Логос, 1999 г.

———————————- [1] Гамбаров Ю. С. Політичні партії Росії у їхнє минуле і теперішньому. СПб., 1904 г.