Бурбулис Геннадій Едуардович

Бурбулис Геннадій Эдуардович

Кандидат філософських наук, депутат Державної Думи Федерального Збори Російської Федерации Родился 4 серпня 1945 року у г. Первоуральске Свердловській області у сім'ї заводських службовців. Батько — Бурбуліс Едуард Казимирович, 1911 г.р., потрапив у Урал в чотирирічному віці, коли зверхністю російського царя був куплений Прибалтиці збройовий завод, у якому працював дід Геннадія — Казимир Антонович. Після недовгих поневірянь сім'я Бурбулисов осіла в Первоуральске, де й нині живуть родичі Геннадія — брат Владислав Едуардович і дядько Владислав Казимирович. Батько Геннадія по закінченні Орського льотного училища мав до армії військовим льотчиком і після звільнення запас приїхав до Первоуральск за дружиною, Белоноговой Валентиною Василівною, незадовго які були эвакуировавшейся з Києва, із малолітнім Владиславом, де обидва почали працювати на Хромпиковом заводі. Едуард Казимирович свій вільний час віддавав спорту, а Валентина Василівна відомим було у місті соєю громадську діяльність, оскільки неодноразово обиралася народним суддею і з бажанням допомагала землякам в життєвих позовах. Одружений. Дружина — Кірсанова Наталіє Миколаївно, навчалася разом із однією факультеті в університеті, на п’ятому курсі була студентська весілля, а 1980 року народився син Антон. Наталіє Миколаївно викладала філософію в Уральському лесотехническом інституті. Зараз сім'я живе у Москві. Антон вчиться у Московської економічної школі.

Геннадий виріс у селищі Хромпикового заводу, у шкільництві був піонерським активістом, а після закінчення школи 1962 року пішов слюсарем КВП на Хромпиковый завод, а потім на Первоуральский новотрубный. У складі футбольних команд цих заводів Бурбуліс протягом два роки брав участь у першостях області з футболу. 1964 рік — Бурбуліс мав до армії три роки служив у ракетних військах в Кіровській області. У 1969 році вступив в Уральський державний університет на філософський факультет, в 1973 року закінчив його й розпочав роботу Уральському політехнічному інституті, де 10 років викладав філософію (діамат). У 1980;х року захистити дисертацію на тему «Знання і переконання як інтегральні феномени свідомості «. Саме тоді він був однією з ініціаторів Ради молодих учених. 1983 рік — перейшов до роботу завідувачем кафедри громадських наук у Всесоюзний інститут підвищення кваліфікації Минцветмета СРСР і було призначений заступником директора з і методичної роботі. Навесні цього ж року Геннадій Бурбуліс організує з групою однодумців «Свердловську міську дискусійну трибуну «і стає його незмінним провідним. За двох років своєї роботи «Дискусійна трибуна «стала неформальним центром підготовки демократичного активу міста.

1989 рік став роком обрання Бурбуліса народний депутат СРСР з Ленінському виборчому округу г. Свердловска. Першої депутатської ініціативою Геннадія Бурбуліса було створення Уральського депутатського центру, яка об'єднала депутатів демократичної спрямованості як Свердловській, а й інших галузей і республік Уралу. Будучи однією з ініціаторів Міжрегіональної депутатських груп, у період він знайомиться і зближується з «опальним «Борис Єльцин, який став однією з п’яти співголів МДГ. Одночасно Геннадій Бурбуліс домагається свого введення до складу Комітету з роботі Рад Верховної ради СРСР і незабаром стає там головою підкомітету за методологією та практиці роботи Рад. Як члена Комітету він бере активну участь підготовкою Закону «Про місцевому самоврядуванні «, розробляючи концепцію, і тим самим виконує одне із головних пунктів своїй передвиборній програми, і навіть наполягає на внесенні в проект Закону «Про статус народному депутату СРСР «поправки і в праві депутатів «підготовляти й не прийматиме законів ». Це було втрачено авторами проекту, оскільки радянська система передбачала цей вид діяльності монополію КПРС. Ця законодавча діяльність із своєму змісту дуже й у Бурбуліса, що тяжів для пошуку таких способів організації життя людей, яка б їм стати господарями своєї долі. Геннадій Едуардович серйозно ставився і до депутатської роботі у своєму виборчому окрузі. Вже тоді він використовував під час вирішення конфліктних проблем методи щодо організації погоджувальної процесу між зацікавленими сторонами. Це і за рішенні з Мінфіном СРСР питання про нестандартному способі фінансування будівництва соціальних об'єктів, й у регулюванні доходящего до безплідних судового розгляду процесу відділення СУ-18 від Свердловскгражданстроя (цієї організації він допомагав до моменту приватизації у 1992 року), й у довгострокової роботу з проекту створення технополиса в г. Заречном Белоярского району (супровід прийняття рішень на федеральному рівні з цим проектом триває досі), та у багатьох інших депутатських справах та ініціативах.

В 1990 року Г. Бурбулис був обраний депутатом Свердловського обласної Ради і висунуть на посаду голови обласної Ради у конкуренції з Власовим, програвши йому під час голосування 14 голосів. У травні 1990 року він пише заяву про свій вихід з КПРС, вважаючи несумісну з цим членством свою депутатську діяльність. Торішнього серпня 1990 року Бурбуліс розпалюється під новообраний Верховна Рада Росії працювати Повноважним представником Голову Верховної Ради (Б.Єльцина) і це створює Вищий координационно-консультативный Рада, куди ввійшли багато відомих вчені України і громадські діячі Росії. У робочих групах при ВККС розроблялася концепція президентства у Росії. 1991 рік — Геннадій Бурбуліс стає Державним секретарем Російської Федерації. На цій посаді він відпо-відає вироблення внутрішньої і до зовнішньої політики Росії, організує узгоджені дії між З'їздом депутатів, Радою Міністрів і президентом Росії, бере участь у погоджувальній процесі між союзним й російським керівництвом у зв’язку з програмою «500 днів », а після його провалу підбирає робочу групу створення програми економічних реформ у Росії, бере участь у виробленні позиції Росії у Новоогарьовському процесі голосування та підготовкою рішень щодо іншим важливою державною питанням. Він фактично керує розробкою стратегії і тактики російських реформування і тому, коли серпневий путч 1991 року підриває загальнополітичну ситуацію і під загрозу як існування СРСР, а й цілісність Росії, розробки, підготовлені під керівництвом Геннадія Бурбуліса, опиняються у основі кризової програми з збереженню країни.

После путчу Бурбуліс організує роботу з самоліквідації союзного З'їзду, та був є «автором сценарію і режисером «прийняття 5-му З'їздом народних депутатів РРФСР Постанови про надання додаткових повноважень Президенту Єльцину щодо економічних реформ. 6 листопада 1991 року призначений Першим заступником Голову Уряди (при Голові Б. Ельцине) і формує разом із Єльциним кабінет Уряди реформ. 7−8 грудня 1991 р. бере участь у створенні Біловезького наради лідерів трьох республік, створенні Співдружності Незалежних Держав і розробці підсумкового документа. Базовий документ Біловезького наради — Угоду з приводу створення Співдружності Незалежних Держав — підписали 6 персон: за Україну — Кравчук і Фокін, за Білорусію — Шушкевич і Кебіч, за Росію — Єльцин і Бурбуліс (підписував як Уряди РФ). Стали реальністю слова Бурбуліса, сприйняті восени 1991 р. як сенсаційні: «Росія може і має стати правонаступницею всіх союзних структур ». Січень 1992 року — починається реально реформа мілітаризованої адміністративної репресивної економіки, яка відома як лібералізація цін. Геннадій Бурбуліс в цей період фактичним керівником і неформальним «політичним гарантом «проведення економічних реформ, одночасно під керівництвом готується радикальна державно-політична реформа. Проте якщо з початку своєї роботи у верхніх ешелонах влади Бурбуліс перебувають у центрі тиску з боку численних зусиль і діячів, не що у системному і послідовному перетворення країни у інтересах що у ній людей. 14 квітня 1992 року відсторонений Президентом від посаді першого віце-прем'єра за обіцянку Р. Хасбулатова недопущення майбутньому з'їзді порушення питання імпічмент Президенту, потім відбувається швидка зміна кількох назв займаних Бурбулісом посад у президентської адміністрації та, нарешті, у грудні 1992 року, не витримавши тиску й у обмін підписання З'їздом Конституційного Угоди, Єльцин приймають рішення звільнити Геннадія Едуардовича всіх державних посад, виконуючи вимога з'їздівської опозиції «прибрати Бурбуліса з політичного життя Росії «.

С початку Геннадій Бурбуліс сприймати втрату постів як перешкоду продовжити політичної діяльності, основна мета яких було й залишається створення Росії професійно діючої системи влади. Пішовши з посадовий політики, не припинив політику професійну владу і створив із колегами неурядову організацію — Гуманітарний і політологічний центр «Стратегія ». Центр брав участь у ролі базового розробника підготовкою і проведення референдуму 1993 року у прийняттю нової редакції Конституції, який підвела риску між розпачливим прагненням опозиції вдіяти історію Росії і близько повернути в колиска режиму С. Хусейна з усіма утопічними ілюзіями безвластного населення і ще відкрив можливість продовжувати реформи, вже скориставшись підтримкою більшості населення Росії. На жаль, цю можливість тоді була використана повною мірою, і кожна країна пережила трагедію жовтня, розстріл Верховної Ради і всі неймовірні наслідки цього жахливого політичного кроку. З року у центрі «Стратегія «тут проводять дослідження становлення новій російській державності із провідних учених країни, правознавців, філософів, істориків. Під керуванням Бурбуліса Центр «Стратегія «розробляє стратегію партійного будівництва, бере участь у розробці передвиборної програми руху «Вибір Росії «, і з 1994 року проводить дослідження ціннісними орієнтаціями і організаційних можливостей конструктивної частини населення, успішних людей у професійному середовищі. У 1993 року після жовтня — новий заклик: політичні вибори 1993 року, у яких Геннадій Бурбуліс бере участь із колегами, створивши виборчий блок «Вибір Росії «. У грудні 1993 року обраний депутатом Державної Думи по общефедеральному списку «Вибору Росії «. Бурбуліс був ідеологом цього блоку, вважає себе відповідальних його змістовну програму і досі пір вважає, що три базових цінності, запропонованих тоді країні «Вибором Росії «, були й є явними — свобода, власність, законність. Їх слабкість полягає у цьому, що вони залишилися абстракціями, знову залишилися звичним для більшості людей, хоча змістовно і історично досі залишаються понад актуальними. Після виборів починається важка робота всередині фракції, спрямовану осмислення нового рівня стратегії. Бурбуліс домагається розуміння в своїх колег наступного: усе, що було зі країною протягом трьох років з 90-го по 93-й означало повну вичерпаність етапу конфронтаційної політичних змагань з минулим й необхідність істотного зміни як стилю політичної діяльності, і істоти цієї бурхливої діяльності. Він наполягав на тому, що свій відомість і заметность у суспільстві потрібно вжити не так на то, аби сприяти формуванню нової генерації, здатного зреформуватися вже так вантажу, який було накопичено «реформами першої хвилі «. Він запропонував концепцію здорового прагматизму, яка уникала буквального звернення до незмінним ліберальним цінностям, але з тим домагалася та їхні реалізації в практичної формі. Бурбуліс говорив, відомі публічні политики-демократы продовжують інерцію мітингової політики, політики, яка знаходить солодкість у викритті жахів минулого замість зосередженого, може бути, іноді буденної, скрупульозної роботи у теперішньому. Він наполягав у тому, що сьогодні реформи треба захищати від догматичних реформаторів, а російську зарождающуюся демократію від мітингових і екзальтованих демократів. З цього позицією у березні 1994 року Геннадій Бурбуліс вийшов із фракції і почав працювати, у межах стратегії, створюючи нове середовище, ділову і політичну, різко скоротивши співпрацювати з ним і спілкування про те політичним активом, яка сама багато в чому 3 роки і створював. Пошук у парламенті однодумців, такі само вважають і політику справою, у якому необхідний найвищий професіоналізм і величезна перед людьми за слів і вчинків, вилився для створення Парламентського клубуміжфракційного об'єднання, ставить собі метою підвищення професіоналізму у діяльності депутатів. Бурбуліс був обраний головою Парламентського клубу. З допомогою Центру «Стратегія «і Парламентського клубу у травні 1995 року створена громадська організація «Російський Союз «Люди справи », що має намір стати «межпрофессиональным об'єднанням », захищаючи політичні та інші інтереси успішно працюють своєму професійній ниві звичайних людей, не бажаючих віддавати свої душі, й серця тій специфічній метушні, що у Росії поки що через непорозуміння називається «політичну діяльність ». «Російський Союз «Люди справи «бачить свою незамінну роль й у підготовці нової генерації політиків-професіоналів у цій важливій є справі, підготовки компетентного виборця, здатного відрізнити професіонала у політиці від дилетанта і базіки. У грудні 1995 року Г. Бурбулис був обраний депутатом Державної Думи другого скликання по Первоуральскому одномандатному виборчому окрузі № 166 Свердловській області, де балотувався як кандидат. Основні наукові праці протягом останніх годы:

1. Духовність і раціональність (у співавторстві) М., 1985 р. 2. Як можлива стабільність в Росії. М., 1994 р. 3. Моя Росія. Цикл статей — «Panorama », 1994 р., №№ 4−6 (італійською мовою). 4. Конкуренція із собою учорашнім. — «Етика успіху », вып.1, Тюмень-Москва, 1994 р. 5. Культура визначення мети у російській модернізації. — «Етика успіху », вып.2, Тюмень-Москва, 1994 р. 6. Моральний вектор політики. Політика і. Чотири парадоксу російської політичного життя. Я вийшов назустріч нової політичної реальності. — «Полив.Софистика і еклектика «(збірник статей), Єкатеринбург, 1994 р. 7. Потенціал солідарності успішних професіоналів в стратегії російської модернізації. — «Етика успіху », вып.3, Тюмень-Москва, 1995 р. 8. Чим Росією кращий СРСР: чи можна обдурити історію? (доповідна й потрапила матеріали дискусії), М., 1995 р. 9. Як можлива ідеологія російської модернізації. — «Апологія успіху: професіоналізм як ідеологія російської модернізації «(збірник матеріалів експертного опитування), Тюмень-Москва, 1995 р. 10. Діалог редакторів досягне фінішу проекту (у співавторстві) — «Апологія успіху: професіоналізм як ідеологія російської модернізації «(збірник матеріалів експертного опитування), Тюмень-Москва, 1995 р. 11. «Російське президентство і покоління політиків ». — «Етика успіху », вып.5, Тюмень-Москва, 1995 р. 12. «Депутатство як професія », «Етика успіху », вып.6, Тюмень-Москва, 1995 р. 13. «Корпоративність в політиці: теорія і практика затяжного перехідного періоду », «Етика успіху », вып.4, Тюмень-Москва, 1995 р. 14. Становлення новій російській державності: реальність, і перспективи (у співавторстві), М., 1996 г.

Увлекается спортом. Улюблені видів спорту футбол і теніс. Багато читає, любить вірші, улюблені поети: Мандельштам і Арсеній Тарковський. Улюблені кінорежисери: Андрій Тарковський, Фелліні. Будучи «левом «за гороскопом, з 1993 р. збирає колекцію львов.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.