Анатомічна будова стебла дводольних рослин
Зоогенний фактор — агентами якого є тварини. Він може бути прямим і непрямим за характером дії, позитивним відносно нейтральним та негативним за своїми наслідками для рослинних організмів. Найважливішими зв’язками між тваринами та рослинами є зв’язки трофічні. Найбільш масовими споживачами рослин є комахи, травоїдні птахи та ссавці. Всі ці тварини певним чином впливають на фітоценози і відіграють… Читати ще >
Анатомічна будова стебла дводольних рослин (реферат, курсова, диплом, контрольна)
В анатомічній будові стебла дводольних рослин розрізняють трав’янистий та деревний тип. Будова стебла дводольних рослин пов’язана з виникненням камбію, який закладається в центральному циліндрі між первинною флоемою і первинною ксилемою. Камбій утворюється з прокамбію і паренхіми серцевих променів. В анатомічній будові будові стебла трав’яистих дводольних рослин розрізняють: 1) епідерміс, 2) первинну кору, 3) центральний циліндр, 4) серцевину. У первинній будові розрізняють коленхіму, паренхіму і ендодерму, а в центральному циліндрі - склеренхіму, відкриті колатеральні провідні пучки, розташовані по колу. Центральну частину стебла виповнює серцевина, яка у вигляді серцевинних променів розмежовує провідні пучки. У вторинній будові стебла розрізняють пучковий тип будови, характерний для трав’янистих рослин, і без пучковий, характерний для деревних рослин. У рослин не пучкового типу будови немає провідних пучків; ксилема і флоема мають вигляд суцільних циліндрів.
Анатомічна будова стебла однодольних рослин
Найважливіше значення з однодольних рослин мають злаки, стебло яких називається соломиною. При незначній товщині соломина має значну міцність. Вона складається з вузлів і міжвузля. Останні бувають порожні всередині і найбільшу довжину мають у верхній частині, а найменшу у нижній. Найбільш ніжні частини соломини знаходяться над вузлами. У цих місцях є освітня тканину, тому злаки ростуть своїми міжвузля. Таке зростання злаків називається Інтернейрони зростанням. Ніжні частини міжвузля злаків захищені піхвами листків, які щільно охоплюють міжвузля і надають останнім відому міцність. Нижніми частинами піхви зростаються з вузлом стебла. Лінійні і довгі платівки листя відходять від стебла і середній або верхній частині міжвузля, але в цьому місці ніколи зі стеблом не зростаються. При полегании зростаючих злаків стебла здатні підніматися, так як нижні частини вузлів починають рости і дають вигини. При розгляданні в мікроскоп тонкого поперечного зрізу стебла кукурудзи видно наступну будову. З поверхні стебло покритий кутикулою і шкіркою, клітини якої мають одревесневшие оболонки. Під шкіркою видно клітини механічної тканини, за якою знаходяться клітини основної тканини, що утворюють головну масу стебла. У цих клітинах нагромаджується багато цукру та інших речовин, внаслідок чого неогрубевшіе стебла кукурудзи разом з листям і качанами в молочновосковой стиглості з успіхом вживаються в корм худобі (у вигляді силосної маси). Серед клітин основної тканини розташовуються (без видимого порядку) по всьому стеблу закриті провідні пучки. Ближче до зовнішньої частини стебла розташовуються дрібні пучки, де їх більше, а в міру наближення до середньої частини стебла пучки більші, але їх менше. Пучки тягнуться по всьому стеблу і заходять в листя. Кожен пучок складається з луб’яних частини (сітовідние трубок і інших клітин), що проводить органічні речовини і звертається до зовнішньої стороні стебла, а також з деревинної частини (водопровідних судин і інших елементів), звернена всередину його. У більш великих пучках видно повітроносні ходи, по яких відбувається газообмін. Механічна тканина (волокна) оточує провідні пучки і додає міцність стеблах. На поперечному зрізі стебла жита (пшениці, вівса та ін) ми бачимо подібну будову, але стебла цих рослин мають всередині порожнину, наповнену повітрям. На зрізах молодих стебел видно ділянки хлорофілоносних основної тканини, які розташовуються під шкіркою між ділянками механічної тканини.
Біотичні фактори, в тому числі антропогенні. Поширення рослин на земній кулі залежить не тільки від t, вологості, хімічного складу середовища, а й від організмів, що оточують ту чи іншу рослину. Біотичний фактор досить часто маскується складністю зв’язків між організмами в екосистемі.
Фітогенний фактор — це вплив рослини на рослину. Особливі групи становлять ліани, які використовують стебла інших рослин як опору, та епіфіти, що використовують стовбури і гілки дерев як субстрат. Крім прямого впливу рослини на рослину (паразитизм, алелопатія, симбіоз), існують і побічні, непрямі впливи, коли одна рослина змінює фактори навколишнього середовища для іншої. Важливе значення як фітогенний фактор для рослин мають гриби. Вони можуть бути збудниками рослинних хвороб, жити в симбіозі з вищими і нижчими рослинами. Вони як сапрофітні гетеротрофні організми відіграють велику роль у біогеоценозах, мінералізуючи рослинні та тваринні рештки.
Зоогенний фактор — агентами якого є тварини. Він може бути прямим і непрямим за характером дії, позитивним відносно нейтральним та негативним за своїми наслідками для рослинних організмів. Найважливішими зв’язками між тваринами та рослинами є зв’язки трофічні. Найбільш масовими споживачами рослин є комахи, травоїдні птахи та ссавці. Всі ці тварини певним чином впливають на фітоценози і відіграють важливу роль у їхньому формуванні.
Антропогенний фактор — агентом якого є людина. Дія людини на рослини може бути прямою (безпосереднє споживання) та непрямою. За результатом вплив людини на рослини поділяють на позитивний та негативний. Помітно впливають на рослинний світ різні хімічні сполуки, що потрапляють в біосферу внаслідок діяльності людини. Це насамперед відходи промисловості, мінеральні та органічні добрива.