Основные мотиви в ліриці А. А. Фета

Основные мотиви в ліриці А. А. Фета

Что таке мотив? Мотив — це значеннєвий елемент художнього тексту, що у межах низки творів. У творчості будь-яких письменників можна зустріти ряд предметів, понять чи явищ, що зустрічаються у тому творах. Зазвичай, тематика мотивів є синтез поетової творчості (письменника) та її любові. Таку закономірність можна назвати в віршах А. А. Фета, куди великий вплив надали внутрішні переживання самого автора, його світогляд і ставлення до оточуючої обстановці. Ми розглянемо основні мотиви: по-перше, мотив вогню й, в протиставлення йому, мотив води, моря, по-друге, це мотиви пір року і ворожіння, мотиви двоемирия, польоту, що є однією з головних мотивів, те й антилогічні мотиви. Нині ж розглянемо кожен із мотивів в окремішності, звертаючись до прикладів.

Первое, що ми розглянемо, — це мотив вогню у творчості А. А. Фета, що є однією з головних мотивів в віршах аналізованого нами поета. Під вогнем ми розуміємо місяць, захід, зорю, лампу, вогнище (тобто вогонь у сенсі) і зірки, і навіть усе те, що маємо асоціюється з мотивом вогню. Цей мотив не випадково так часто є у творчості Панаса Фета, як я згадувала, мотиви складаються творчості та її любовних перипетій. Вогонь в життя Фета залишив темний відбиток: від вогню загинула кохана Марія Лазич — вона за необережності підпалила своє біле сукню палаючій сірником. Бути може, це таке поранило поета, що він присвятив більшу частину своїх віршів такий жахаючої стихії, як вогонь.

…Как на межах опівнічної дали.

Тот вогник,.

Под серпанком тайною суму.

Я самотній…

В цьому вірші А. А. Фет порівнює себе з вогнем, але як зі стихією, і з «вогником» — частинкою всього вогню, тобто Фет — самотній маленька людина серед людства. Друга і четверта рядки вірші від першою і третьою — вони коротше, що створює якесь особливе ритм вірші, коли, таке враження, що спотикаєшся. У цьому вся уривку переважають такі звуки, як «про», «л» і «і», що означає ніжність, сум, тугу, якісь м’які речі, й те водночас страх.

Строки вже з іншого вірші А. А. Фета («Весняне небо той вигляд…») малюють нам схожу картину:

…Вдали вогник самотній.

Трепещет під сутінком липкий;

Исполнена таємниці жорстокої.

Душа замирающих скрипок…

Здесь «вогник» представлений маленькій частинкою чогось великого і страшного, але це частинка скоріш нас потребу не лякає, а, навпаки, спричиняє почуття жалості. Домінуючі звуки вірші — «про», «е», «до», що дозволяє нам право будувати висновки про легких, сумних і ледачих діях. Це почуття ще більше стверджується у нашій свідомості, коли ми бачимо слово «скрипка», адже за грі на скрипці особливо добре виходять тужливі й сумні твори, і, то, можливо, тому в нас спадає на думку про щось сумне і плачучому. На даних рядках «скрипка» представлена нас із дуже гарними чоловіками та сумним епітетом: «завмираюча». У цьому строфі перед нами постає картина самотності («вогник самотній»). Однак ми говоримо про мотиві вогню, ми розуміємо як вогонь як багаття, а й вогонь свічки, лампи. Мотив свічки у А. А. Фета пов’язані з ворожінням. І це випадково. Адже мерехтіння свічки являє собою зображення життя: поки горить свіча — жива людина. Пригадаємо слова Базарова з роману Тургенєва «Батьки й діти» перед смертю: «Дуньте на вмираючу лампаду, нехай вона погасне». Зміст слів можна було зрозуміти, а саме, що Базаров, будучи «умираючої лампадою», хотів померти, щоб далі не мучитися. Але повернімося до віршам Фета:

…Зеркало в дзеркало, трепетною белькотінням,.

Я при свічках навела,.

В два низки світло — та утаємниченим трепетом.

Чудно горять дзеркала…

В цих рядках вогонь обкутаний таємничої пеленою, усе ж відбувається в час ворожіння, коли зближуються і, то, можливо, з'єднуються два світу: світ земної і світ небесний. Для Фета кордоном цих двох світів є коло, мотив якого був далеким від для поета. З погляду эвфонии у цій строфі переважають звуки «е», «із» і «а», що передає нам ніжні, м’які речі, і навіть раптовий страх, викликаний ворожінням.

И інше вірш, де є мотив свічки, пов’язані з ворожінням:

…Помню я: бабуся нянька.

Мне в різдвяної ночі.

Про долю мою ворожила.

При мерехтінні свічки…

В цьому чотиривірші таїться щось дивне і непізнане. Складаються відчуття прихованості, якогось ритуалу, адже будь-яке ворожіння — це ритуал.

С мотивом вогню можна співвіднести мотив «зорі й занепаду», які ототожнюють вогонь сонця.

…На пажитях німих люблю в мороз тріскучий.

При світлі сонячному я снігу блиск колючий,.

Леса під шапками чи в інеї сивому,.

Да річку дзвінку під темно-синім льодом…

Это вірш, на відміну інших, пронизане сонячними нитками, і це нам вже не здається настільки сумним, як описувані вище приклади. Відчувається у тому уривку якийсь юнацький запал і веселість. Звук «а», який ми побачили в цьому вірші, каже нам про пишноті великого простору. Найбільш, мабуть, загадковим мотивом вогню є мотив місяця. Місяць, хоча багатьох і заворожує, є несприятливим явищем у житті люблячих одне одного сердець. Якщо зустрічатися під місяцем, то негайно піде розлучення. Тому образ місяця овіяний пеленою таємниці та невідання:

…Тихая, зоряна ніч,.

Трепетно світить місяць,.

Сладки вуста краси.

В тиху, зоряну ніч…

Это сумовите вірш; достаток «у» у вищій рядку каже нам про скорботи, був засмучений. Місяць як така загадкова, а даному прикладі вона «трепетно світить», що приносить в наші серця ще більшу страх і непевність стосовно ній.

Всем відомо, що світлячки пов’язані з цими мотивами, як вогонь, ніч, місяць. Вони світяться, отже, випромінюють світло, а й «x світло незвичний, вони «виробляють його «своїм тілом»:

…Я чекаю… соловьиное відлуння.

Несется з блискучої річки,.

Трава під місяцем в діамантах,.

На тмине горять світляки…

И як і протиставлення розглянемо мотив води. Вода у творчості Фета не займає настільки велике місце, як вогонь. І тут хочеться згадати творчість попередника — Ф. І. Тютчева, яка має найчастіше зустрічаються мотиви води. Творчості А. А. Фета і Ф. І. Тютчева хіба що поглинають одне одного, як поглинають себе дві стихії — вогонь і вода:

…Нет відповіді…

Мелкие хвилі щось шепочуть з кормою,.

Весло недвижимо,.

И на небі ясному високо сяє блискавиця…

Море — це стихія. Однак у цьому уривку А. А. Фет хоче уявити хвилі моря чимось необразливе («дрібні хвилі»). З погляду эвфонии тут переважають звуки «л», «зв», «е» — це справді дає право вважати про речі особистих, ніжних і ласкавих.

Один з цікавих мотивів, який ми зустрічали під час читання віршів та про яке ми вже казали, — це мотив здогади й усе, що з нею пов’язане: двоемирие, свіча, дзеркало, ніч (місяць). Ці поняття малюють у нашій уяві картину, яка приховує багато таємниць:

…Няня добра гадає,.

Грустно голову склоня,.

Свечка тихо догорає,.

Сердце б'ється у мене…

На останніх рядках нашу увагу на зростає, і вже готові побачити долю, що саме нагадала нянька, але вірш закінчується, залишаючи нашій повному невіданні. Можливо, геть непоінформований залишилося, усе людство, не яке довідалося долю… Є одне мотив, що можна натрапити у ряді творів багатьох поетів, — це тема пір року:

…Уж верба вся пухнаста.

Раскинулась колом;

Опять весна запашна.

Повеяла крилом…

Времена року можна порівняти з внутрішнім світом героя. У цьому прикладі Фет описує весну, що дозволяє право очікувати, що на цей момент (тобто тоді, коли автор писав цей вірш) душу поета ніщо не тривожить. Переважна більшість звуків «е» і «і» підтверджує цього факту, у читача чи слухача виникає почуття любові й ніжності. Але є таке трапляється, як у одному вірші змінюються осінь і весна, що говорить нам про різкій зміні настрої поета. Фет, як і Ф. І. Тютчев, свої вірші не писав, а «записував». Він їх писав де завгодно й будь-коли. І те, автора відчував у той час, коли материализовывал своїх поглядів на папері, відбивається у віршах.

Мотив польоту, про який нині йтиметься, трапляється лише у віршах Фета, а й у прозових творах. Наприклад, у Островського в п'єсах «Безприданниця» і «Гроза», де головні героїні хотіли літати. Але скількох їх політ перетворився на падіння. Мотив польоту можна асоціювати з польотом птахів, бджоли, світлячків і квітів, а також творчий політ самого автора.

Вот рядки, в яких міститься мотив польоту птахи:

…Слышишь чи ти, як шумить вгорі кутасте стадо?

С криком летять через док до теплим полях журавлі,.

Желтые листя шумлять, в березнике свище силища.

Ты кажеш, що теплою дочекаємося весни…

Это вірш символізує сподіватися найкращі свої часи: Цей вірш (в частковості, перші чотири рядки) побудовано на питанні, і, то, можливо, цей питання звернений немає одиничному співрозмовнику, а до всіх людей у світі. У його читанні ми виникає відчуття ніжності й пестощів й те водночас гнів, заздрість сусідам навіть страх через переважання таких звуків, як «і», «про» і «у».

Мотив птахи, бджоли і польоту є древнім мотивом душі, наприклад, пінгвін символізує душі померлих. У Фета бджола — це смерть. Можливо, через її неприємного дзижчання, що викликає ми неприємні відчуття провини і думки. Але мед — це символ пізнання поезії. Напевно, тому ба бушки і дідусі радять все час є мед, якщо вони знають, що він дуже корисний. Але повернімося до ліриці Фета.

В його творчості можна зустріти ряд віршів, присвячених коханої поета, Марії Лазич. Це вірші, як «Alter ego», «Ти отстрадала, ще страждаю…», «Будинку снилися мені крики ридань твоїх…», «Ні, я — не змінив. До старості глибокої…», «Старі листи». За одними лише рядкам в нас складається враження смутку, скорботи й смутку. Наведемо рядки з вірша «Alter ego:

…Ты душею дитячої все зрозуміла,.

Что мені висловити таємна сила дала,.

И хоч життя без тебе судилося мені тягнути,.

Но ми разом із тобою, нас розлучити…

«Alter ego» в перекладі з латини означає «друге я», тобто Фет вважає Марію Лазич своєї частинкою, своєю другою «я». У уривку переважають звуки «про», «а», «л», що дозволяє нам право сказати, що цей вірш сумне, у якому видно пишноту й первісність до того ж час раптовий страх, страх до того, як далі в самотині.

И завершити наше мандрівку ліриці А. А. Фета хотілося б віршем, створеними дусі античної лірики, — цей вірш «Діана» (знаємо, що Діана — це богиня полювання).

…Богини незайманою округлі риси,.

Во всім велич блискучої наготи,.

Я бачив між дерев над ясними водами,.

С продовгуватими, безбарвними очима.

Высоко піднялося відкрите чоло…

В цих рядках маємо постає незвичний образ «чистої» богині. Цей вірш повно ніжних і легень речей. А. А. Фет зміг передати словами всіх принад цієї богині — тонкої, чистої і недоторканою…

Нужно відзначити, що лірика Панаса Фета є унікальне «подія» як тієї епохи, у якій жив сам автор, і епохи, у якій ми живемо — читачі його творів. Мені вірші Фета — це переважно маленькі замальовки з його життя, в які ти сам миттєво проникаєш і переживаєш разом із автором. Його вірші разногран-ны, що доводиться тим кількістю і розмаїттям мотивів, які ми розглянули. Традиції Фета продовжать символісти: Блок, Соловйов — це означає нам у тому, такі вірші завжди зачеплять серце читача.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.