Роль метафори у дитячих творах М. Коцюбинського

ВСТУП

Тема даного дослідження «Роль метафори в дитячих творах М. Коцюбинського». Метафора продовжує стимулювати науковий інтерес і залишається предметом розгляду багатьох дисциплін. Опис природи і функцій метафори виявляє найширший дискусійний діапазон: від вузько-функціональної спрямованої витонченої фігури мови, до базового механізму мислення і пізнання. Метафоричність вживання є однією з можливостей створення експресії, бо вона, як правило, пов’язана з семантичними зрушеннями, що призводить до додаткової експресивної насиченості тексту в цілому — цим обумовлена актуальність обраної мною теми. Зокрема, мою увагу привернули дитячі твори М. Коцюбинського, які збагачені яскраво вираженими метафоричними перенесеннями. Вони визначають індивідуально-творчу манеру письменника, характеризують зближення на ґрунті порівняння або асоціацій найвіддаленіших елементів реальної дійсності.

Мета даної роботи дослідити вживання метафори в творах М. Коцюбинського і довести значимість її для більш повного розуміння тексту.

Об'єктом для даного дослідження послужили дитячі твори М. Коцюбинського оповідання «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», казка «Хо», етюд «Лялечка», «Цвіт яблуні».

Предметом дослідження є окремі випадки вживання метафори на позначення явищ природи, метафори на позначення кольору, метафори на позначення емоційного стану «страх» в даних творах.

Мета, об'єкт і предмет дослідження визначили коло наступних завдань:

— Виявити випадки прояву метафоричності в текстах творів;

— Визначити типи метафор, використовуваних автором;

— Проаналізувати контекстуальну значимість метафор.

РОЗДІЛ 1. МЕТАФОРА ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ВИРАЖЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ ДУМКИ ПИСЬМЕННИКА

1.1 Різні підходи до розгляду ролі метафори в художньому тексті

Метафора — мовний зворот — вживання слів і виразів у переносному значенні на основі аналогії, схожості, порівняння [7;351].

Загальновідомо, що слово може змінювати своє значення і семантичний зсув відбувається тоді, коли слово потрапляє в незвичайний для нього контекст.

Троп (від грец. Tropos) — оборот — вживання слова в переносному його значенні для характеристики якогось явища за допомогою вторинних смислових відтінків, притаманних цьому слову і вже безпосередньо пов’язаних з його основним значенням. Співвіднесення прямого і переносного значення слів ґрунтується на подібності зіставлюваних явищ, або на контрасті або на суміжності їх — звідси виникають різні види тропів, які детально класифікувалися в старовинних теоріях словесності, хоча істотного значення такого роду класифікація не має. Основний вид тропів — метафора, заснована на схожості або контрасті явищ, метонімія, заснована на суміжності, і синекдоха, заснована на співвідношенні частини і цілого.

По суті до стежках ставляться як різні види перенесення значення, так і епітет, порівняння, гіпербола, літота, іронія.

Троп представляє собою загальне явище мови, надзвичайно розширює межі вживання слова, що використовує безліч його вторинних відтінків.

Метафора, на думку багатьох вчених, вважається найголовнішим тропом і настільки характерна для поетичної мови, що саме слово це іноді вживається як синонім образності мови, як вказівку на те, що слова діють тут не в прямому, а в переносному значенні.

У метафорі якесь одне або декілька властивостей переносяться на предмет або явище з іншого предмета чи явища, але ці останні не виступають в стежці безпосередньо, а лише маються на увазі. «Метафора — приховане порівняння. На відміну від простого порівняння, що має два члена, метафора своєму розпорядженні тільки другим». [1;167].

1.2 Взаємопроникливість метафор Ще в давнину у мові вживалися метафори. Спочатку «стріляти» означало тільки одне: пускати стрілу з лука, але потім це дієслово стали вживати за подібністю дії та цілі його і щодо вогнепальної зброї, хоча точності заради слід було б створити дієслово «гатити». Слова «постріл» і «постреленок» спочатку теж були метафоричними: рухливість дитини зіставляється з швидкістю стріли, що летить. Але ця метафоричність, колись свіжа і дієва, вже зблякла від тривалого вживання. Блякнуть метафори не тільки давнього походження, а й більш нові. Так, метафора «крило будинку» стала технічним терміном і побутовим словом.

Метафора є нерозчленованим порівняння. Крім словесної метафори, велике поширення в художній творчості мають метафоричні образи або розгорнуті метафори. Іноді весь твір цілком являє собою метафоричний образ.

Основним видом метафори є уособлення, яке іноді називається прозопопея або персоніфікацією. Суть уособлення полягає в тому, що ознаки живої істоти переносяться на щось неживе, і неживе діє як істота жива. Нерідко уособлюються абстрактні поняття. Для алегоричної вираження абстрактних понять служить алегорія, яка є їх умовним позначенням, заснованим, правда, на якомусь одному схожості абстрактного поняття і конкретного явища чи предмета.

Так, наприклад, алегоричним вираженням віри в європейській літературі та живопису виявляється «хрест надії» — якір (звідси метафора «якір порятунку»). Найчастіше алегорії бувають постійними, звичними, на зразок постійного епітета, і нерідко, оскільки вони умовні, потребують поясненні. Межі між окремими стежками не завжди можна провести ясно і чітко. Наприклад, істинно художній епітет повинен виникати в переносному сенсі слова. Такий епітет називається метафоричним, оскільки він нерідко являє собою метафору в скороченому вигляді. Отже, всередині тропів спостерігається взаємопроникливість. Тут вся справа в майстерності автора, в здатності знайти нові, несподівані зіставлення. Метафора це ефективний засіб вираження художньої думки письменника.

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ МЕТАФОР У ДИТЯЧИХ ТВОРАХ М. КОЦЮБИНСЬКОГО

2.1 Метафори на позначення природних явищ У творах М. Коцюбинського слова доволі часто зустрічається вираження явищ матеріального світу через одухотворення світу. Своєрідна словесна образність — одна з найхарактерніших ознак його творчості. Метафорично зображено насамперед природу: явища природи послідовно персоніфікується, вони сприймається як реальна істота, що живе одним життям з людиною. Мова природи — це мова зорових вражень, звуків, запахів, тактильних відчуттів. Природа в автора відображає внутрішній стан героїв. Це йде від того, що навколишній світ не існує поза свідомістю головних героїв оповідань. Якщо герой має емоції, почуття — то й природні явища відповідно наділяються сильними емоціями. Метафорично зображено насамперед природу.

Зокрема, у дитячих оповіданнях М. Коцюбинського домінують метафори, пов’язані з небесними світилами: «сонечко гріло, як і вчора», «небо синіло в високості чисте, безхмарне»; «повний місяць дивився у вікно і на комині намалював також вікно з ясними шибками та чорними рамами», «зорі тихо тремтіли», «срібний промінь місячний тихо сяє на білій головці дівчинки, всміхається до нових червоних кісників, гуляє по смуглявому видочку та по білих дрібненьких зубках, що виглядають з-за розтулених повних уст», «рано встало золоте сонечко», «сонце сховалось за хмари», «вранці виплило ясне сонечко на погідне небо оглянути, що зробила ніч з землею», «аж ось ринуло від сходу ясне проміння, мов руки, простяглось до лісу, обняло його, засипало самоцвітами, золотими смугами впало на синю від роси траву на галяві, де гостро на тлі золотого світла випинається струнка постать сарни»,"промінь стрибнув на полянку", «синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу».

Оповідання письменника також насичені метафорами, які пов’язані із явищами природи: «в садку лежав глибокий сніг», «твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами», «сніг бив у лице василькові, заліплював очі, налазив за комір…», «на землі і в повітрі білів сніг та манячили цупкі, замерзлі стовбури дерев, закурених снігом», «хуртовина вила, крутила снігом та замітала їх сліди».

Велика кількість образів М. Коцюбинський пов’язує з водою та деревами: «з горбка збігали, мов весною, струмочки талої води»,"непорушно стоять дерева", «зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня», «ось і рівчак той, що промила весняна вода». Наведенні метафори символізують піднесений настрій та позитивні емоції головних героїв творів.

Функціональність наступних метафор полягає в тому, щоб передати страхи, сум, переживання: «йому жаль стало зеленої стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок, заманячила ялинка», «їм обом жаль стало молодого деревця. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям», «ялинка затремтіла від низу до вершечка»,"здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки".

Персоніфікація допомагає М. Коцюбинському подавати природні явища як живі, робити характеристику природному оточенню героїв, психічних станів людини та природи. Основна функція прийому персоніфікації - оживлення світу речей та природи, яка оточує головних героїв оповідань.

2.2 Метафори на позначення кольору Колір є психологічним, емоційним, культурним аспектом, і за його допомогою в художній літературі передається емоційний стан людини, її позитивні та негативні риси характеру, різні соціальні та культурні явища. Лексика на означення кольору традиційно використовується в поетичній мові як у первинному, так і в похідному значеннях. У творах М. Коцюбинського семантика кольору часто виступає основним компонентом метафоричного образу.

Колористична ознака зеленого та білого та червоного особливо поширена. Назви цих кольорів зазнають своєрідної метонімічної експансії, охоплюючи і переживання персоніфікованих сил природи: «гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелеться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо», «межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці», «на землі і в повітрі білів сніг та манячили цупкі, замерзлі стовбури дерев, закурених снігом», «червоніло ціле море колосків пшениці», «дитина здоровими очима вдивляється в пітьму, що чорніє поза вікном», «виразно біліє борода».

Отже, з наведених вище прикладів, можна зробити висновок, що метафори на позначення кольору, автор використовує для того щоб більш деталізувати пейзажі, додати їм більшої мальовничості та яскравості.

художній емоційний метафора коцюбинський

2.3 Метафори на позначення емоції «страх»

Одним з найскладніших об'єктів для осмислення і концептуалізації в мові є емоції. Будучи більш давньою формою відображення дійсності, ніж опосередковані промовою пізнавальні процеси, емоції слугують певним критерієм позитивного або негативного сприйняття зовнішнього світу. Мовне вираження емоційного стану зумовлює труднощі у сфері передавання абстрактного через символ. Зазвичай у мові засобом передавання емоцій як складних явищ психіки виступають емоційні концепти, котрі, як і наша емоційна система, є метафоричними, оскільки передають поняття про абстрактний стан у термінах конкретних явищ [2:28]. У творах М. Коцюбинського, в центрі уваги якого зажди перебувала особистість у різних життєвих ситуаціях, її внутрішні зміни за певних життєвих умов. Особливістю власне індивідуальної творчої манери письменника є посилена метафорична асоціативність [9:108]. Під час дослідження я звернула увагу, що найбільш поширена емоція — страх. Саме такий емоційний стан домінує у дитячих творах М. Коцюбинського. Особливо яскраво це виражене у казці «Хо» або «Ранок у лісі».

Під час метафоризації емоція страху найчастіше ототожнюється з конкретно-предметними сутностями — істотами, фізичними тілами, речовинами тощо, проте найбільш продуктивними об'єктами зіставлення є «істоти» в цілому та «людина» зокрема [4:193].

Метафорична модель «страх — жива істота» представлена в творах М. Коцюбинського кількома фреймами: «людина», «тварина», «міфічна (казкова) істота». Аналіз фактичного матеріалу дозволив виділити антропоморфну метафору як один із найпродуктивніших типів метафоризації, особливо в ранніх творах письменника. У казці «Хо» М. Коцюбинський удається до персоніфікації емоції страху в образі діда на прізвисько Хо, який виступає втіленням усіх людських жахів: «але врешті, почувши присутність страху, він відривається від книжки, обертається до Хо i дивиться йому в вічі довгим, зважливим поглядом», «дід має владу над людьми, живиться їхніми емоціями: а тим часом страх владно панує на землi, змагається з приязнею, з чесними пориваннями, з обов’язком, ламле життя…» «жахаються, а не знають, що страх тільки й iстнiє на світі полохливістю других». Проте навіть у ранніх творах М. Коцюбинського виявляється своєрідність художнього мислення автора, оскільки навіть попри те, що Хо щодо людей поводить себе агресивно: «жах охоплює дитину», «душить за горло».

Якщо в ранніх творах М. Коцюбинський удається до прозорих метафор, умотивованість яких досить чітка, то в наступний період його творчої діяльності метафори стають складнішими, вони більшою мірою відбивають індивідуально-авторське бачення світу і декодуються зазвичай у межах певного контексту. У ранніх творах письменника переважає дієслівна метафора:"страх душить, охоплює, ламле, істніє", в пізніх частка статичних метафор, які об'єктивують концепт «страх», значно зростає.

Головне навантаження в таких образних конструкціях лежить здебільшого на іменниках та прикметниках, а вони — дуже лаконічний спосіб асоціативно-образного опису абстрактних явищ, що є своєрідністю імпресіоністичного стилю письма, оскільки метафоризатори багаті на сугестію і відтворюють суто миттєві зорові та слухові враження: фіксують чи, швидше, навіть кадрують своєрідність предмета, явища в несподіваних ракурсах [9:108].

Так, у пізніх творах М. Коцюбинського натрапляємо на такі ад'єктивні та субстантивні метафори, що об'єктивують концепт «страх»: «тихе повітря з божевільним жахом кинулось тікати», «Раїса скорчилась уся і забилась у куточок, з німим жахом чекаючи катастрофи», «ганебний, підлий страх» [6: 104−105], «юрма здригнулась од глухого стогнання жаху, од шуму піднятих рук» [5:268] тощо. До конструкцій дієслівного типу (номінант емоції + дієслово-метафоризатор) відносимо:" жах малював усе страшніші й страшніші картини" [7:263]; «страх родив підлість"[5:265]; «з вогняного моря, йдуть на нього всі страхи i всі турботи"[5:240] та ін.

Зооморфна метафора, яка базується на перенесенні рис представників тваринного світу на сферу-джерело, у творчому доробку письменника майже не трапляється. Нам вдалося дібрати лише кілька лексем, які своєю семантикою експлікують фрейми «тварина» та «птах». Зокрема:"воно мчалось наосліп, у темряві, зі свистом і сичанням перестраху"[5:101], «звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів» [5:111].

Фрейм «казкова істота» широко використовується М. Коцюбинським, адже художньо-образні засоби, взяті з фольклору, були визначальною рисою його стилю. Саме український фольклор відіграв важливу роль у формуванні самобутньої імпресіоністичної манери письма [7:107]: «е, ні, страшно, вовк вибіжить з лісу, русалки залоскочуть, страхи повилазять з пшениці», «ану, який страх вискочить із жита й задушить її» [5:78]; «жах висмоктав з мене всю кров» [5:65].

Метафоричну модель «страх — тканина» представлено у творах письменника дієсловами, семантика яких об'єктивує властивість матеріалу: «щільно облягати людське тіло» [4:386] та, на нашу думку, експлікує домінантний характер емоції, яка охоплює людину, тримає її у своїх обіймах, не залишаючи шансів на порятунок: «обгорнений невимовним жахом» [5:28]; «страх обгортає його такий, якого він не пригадує в дитинстві навіть» [5:39]; «i чим далі стояла думка або уява од того жаху й скорботи, якими повилась дійсність, тим міцніше чіплялись за неї всі троє» [5:56].

Аналіз фактичного матеріалу дозволив виділити багато спільних рис у метафоричному осмисленні емоційного концепту «страх» у художніх текстах М. Коцюбинського з фольклорною традицією. Автор презентує страх як сильну емоцію, що впливає на перцептивно-когнітивні процеси та поведінку персонажів, але, на відміну від фольклору, позбавляє її етично негативної оцінки.

ВИСНОВОК Тема проведеного мною реферату — «Роль метафори у дитячих творах М. Коцюбинського». Метою даної роботи я ставила дослідити вживання метафори в творах М. Коцюбинського і довести значимість її для більш повного розуміння тексту. Матеріалом послужили оповідання М. Коцюбинського оповідання:"Харитя", «Ялинка», «Маленький грішник», казка «Хо», етюд «Лялечка», «Цвіт яблуні».

Дослідивши вживання метафори в даних творах, я з’ясувала, що метафора дійсно необхідна для створення у читача образного уявлення про героїв, що, в свою чергу, і призводить до більш глибокому і повному розумінню авторського задуму. Не можна не відзначити, що серед виразних засобів мови і стилістичних прийомів метафора відрізняється особливою експресивністю, оскільки володіє необмеженими можливостями в зближенні, нерідко — в несподіваному уподібненні різних предметів і явищ, і взагалі по-новому осмислюючи предмет.

Асоціативний образ виникає зазвичай в результаті несподіваного поєднання далеких понять, тому має підвищену метафоричність і суб'єктивність. Асоціативний образ будується на інтенсивному виявленні додаткових, якби необов’язкових, ненавмисних зв’язків — це натяк, який має бути схопленим читачем, який вимагає напруженої читацького сприйняття, саме такі додаткові зв’язки (нерідко цілий ланцюжок зв’язків) повідомляють асоціативному образу оригінальну авторську неповторність. Проаналізувавши вживання метафори в творах М. Коцюбинського, я прийшла до наступних висновків:

— Метафора допомагає розкрити, оголити внутрішню природу якогось явища, предмета або аспекту буття, часто будучи вираженням індивідуально-авторського бачення світу.

— Індивідуальна авторська метафора завжди містить високу ступінь художньої інформативності, так як виводить слово (і предмет) з автоматизму сприйняття, оскільки без метафоричної насиченості художнього тексту неможливе створення асоціативних художніх образів у читача, без чого, у свою чергу, неможливо досягти повного розуміння змісту тексту.

ПОСИЛАННЯ

1. Абрамович Г. А.

Введение

в литературоведение. М.: Просвещение, 1994. — 167 с.

2. Апресян Ю. Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопросы языкознания. — 1993. — № 3. — С. 27−35.

3. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. — М.: Языки русской культуры, 1998. — 896 с.

4. Зайкина С. В. Страх // Антология концептов. — М.: Гнозис, 2007. — С. 183—197.

5. Каменькова Ю. А. Языковые способы представления денотата имен эмоционально-чувственного восприятия (на материале чешского языка) // Славянский вестник. — М.: МАКС Пресс, 2004. — Вып. 2. — С. 145−157.

6. Коцюбинський М. М. Подарунок на іменини: Оповідання, новели, повісті. — К.: Веселка, 1989. — 335 с.

7. Ожегов С. И. Словарь русского языка: 7000 слов/под редакцией Шведовой

8. Новий тлумачний словник української мови: У 3 тт.: 200 000 сл. / Яременко В. (уклад.), Сліпушко О. (уклад.) — Вид. 2-е, випр. — К.: Аконіт, 2007. — Т. 1. — 926 с.; Т. 2. — 926 с.; Т. 3−862 с.

9. Сохань Г. Метафора як елемент асоціативно-образового мислення Михайла Коцюбинського // Вісник. — Івано-Франківськ, 2001. — Вип. 6. — С. 107−113.

10. Хаддад К. А. Особистість і безособове: мотив тривоги в літературі зламу століть (модель Михайла Коцюбинського) // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. — Харків, 2005. — № 707. Сер. Філологія. — Вип. 46. — С. 147 — 150.

СПИСОК ВИКОРАСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Коляденко.О. Когнiтивна метафора як засiб об'єктивацiї концепту «страх» у творах М. Коцюбинського // Українська мова. — 2009. — № 3. — С. 39−46

2. Коцюбинський М. Маленький грішник // Коцюбинський М. М. Вибрані твори: Оповідання, новели, повісті / Упоряд. Ю.Б. Кузнєцова, Н. В. Левчик. — К.: Ґенеза, 2004.

3. Коцюбинський М. Харитя. Маленький грішник. Ялинка. Ї 4-е вид. — К.: Вид. т-во «Криниця», 1917.

4. Вибрані твори [Текст] / Коцюбинський, Михайло Михайлович; Худож. С. Ф. Адамович. — К.: Дніпро, 1974.