Аутоімунні реакції в процесі старіння

У різні часи існувало безліч поглядів на старіння. Альфред Уоллес вважав, що старість людини запрограмована, щоб уникнути конкуренції з нащадками. Його ідею розвинули генетики, які у 1920;х роках говорили, що програма старіння записана в генетичному коді людини, але ніяких переконливих доказів своєї гіпотези вони запропонувати не могли. Лише імунолог Пітер Медавар, майбутній нобелівський лауреат 1960 року, в кінці 1940;х сформулював ідею, яку можна було перевірити: старіння викликають накопичені мутації, які «засмічують» клітини і організм, в якому не передбачено механізму очищення [16].

Увагу вчених привернуло повідомлення Денхама Хармана, професора університету Небраски, опубліковане в 1956 році в «Геронтологічному журналі». Відповідно до вільнорадикальної теорії (Free Radical Theory of Aging) Хармана, в процесі життєдіяльності в нашому організмі утворюються агресивні форми кисню? вільні радикали, або оксиданти. Вони легко вступають в реакції, руйнуючи молекули, клітини, і викликають клітинні мутації [16].

Сьогодні лікарі вже мають у своєму розпорядженні цілий набір імуномодуляторів і навіть імунодепресантів, які пригнічують надто активні клітини імунної системи. Але їх застосування поки виправдане лише при трансплантації органів і тканин, оскільки вони вже надто завзято «придушують» імунну реакцію. Механізм дії цих речовин полягає в блокуванні протеїнів імунних лімфоцитів. А потрібні такі імуноактивні «субстанції», які, проникаючи в ядра цих клітин, м’яко регулювали б активність потрібних генів-мішеней [16].

Ймовірно час, коли в розпорядженні лікарів з’являться подібні «м'які» активатори або блокатори, не за горами. І тоді можна буде говорити про реальне призупинення процесів старіння та ефективне продовження активного життя без хвороб і погіршення якості життя, що супроводжує старіння [16]. імунітет старіння захисний ген.