Оновлення форм і методів роботи з батьками

Оновлення форм і методів роботи з батьками

Реферат на тему:

Оновлення форм і методів роботи з батьками.

Відомо, що сім'я — той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім'ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут — найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє.

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, які носять різні назви — батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби і т.п. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв’язків з сім'єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки.

У складний час існування нашого суспільства з особливою силою виявляється об'єднуюча роль міцної сім'ї для повноцінного виховання дітей. Міцність сім'ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Відчуття любові батьків і дітей, навіть у кризовий підлітковий вік, коли вони прагнуть бути самостійними, залишається, хоч для більшості типовим виявом самостійності є «автономна моральність», яка нерідко призводить до педагогічної занедбаності, відчуженості від батьків.

Школа має багатющий арсенал засобів, щоб належним чином організувати повноцінне спілкування і спільну діяльність батьків і дітей. Доцільно реалізувати такі домашні завдання батькам:

1. Розкажіть дитині про свою сім'ю, родичів. Намалюйте разом родовідне дерево.

2. У бесіді з сином (донькою) з’ясуйте, які з навчальних предметів викликають інтерес, які ні. Порадьтеся з учителем, як розвинути здібності, стимулювати нахили, інтереси.

3. Виявіть нахили, улюблені заняття, здібності вашої дитини. Порадьтеся з учителем, як розвинути здібності, стимулювати нахили, інтереси.

4. Передплатіть для дитини дитячу газету, журнал. Регулярно просіть дитину переказувати прочитані матеріали, обговорюйте їх.

Подібних завдань може бути безліч. Вони стимулюють спілкування і спільну діяльність батьків і дітей, сприяють встановленню між ними дружніх, довірливих стосунків, що позитивно позначаються на розвитку й вихованні дітей.

У створеній В. Сухомлинським системі виховання стосунків між собою і колективом важливе місце займає спільна діяльність сім'ї та школи. Зокрема, у своїй праці «Павлиська середня школа» педагог зазначає: «Найбільш повноцінне суспільне виховання — це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками — перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся — перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя — найголовніша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі.

На думку В. Сухомлинського, шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно дуже важлива умова вдосконалювання морального обличчя сім'ї, батька і матері. «Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім'я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства».

Класний керівник відвідує сім'ї своїх вихованців, вивчаючи на місці не тільки побутові умови, але й характер організації сімейного виховання. Досвідченому наставнику багато будуть говорити сама атмосфера дому, відношення між членами сім'ї.

На жаль, саме непрофесійна робота з батьками частіше підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей.

Вчений наголошував, що проблема ця також належить до найскладніших і найважчих. Оскільки взаємозалежності педагогічних явищ у наші дні дедалі ускладнюються, завдання, які висуває життя перед школою, стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і, насамперед, сім'ї зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляється недостатньо ефективними. Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, вкорінюються у сім'ю особливо на тлі сучасних суспільно-економічних контрастів, виховання правильних взаємин і розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.

В.Сухомлинський вважав: «Напрочуд важливим завданням сім'ї і школи є формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини».

В Законі України «Про освіту» в статтях 53 і 54 вказано на основі права і обов’язків батьків у вихованні дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Обов’язками батьків є:

1. Постійно дбати про фізичне здоров’я і психічний стан дитини, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей.

2. Поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до Вітчизни, рідної мови, культури, сім'ї.

3. Сприяти здобуттю освіти в загальноосвітніх навчально-виховних закладах або здобувати домашню освіту.

Основними правами батьків є: вибрати навчально-виховний заклад або забезпечувати домашню повноцінну освіту. Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання політичних партій, громадських релігійних організацій, тому залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається.

Навчання в новій школі має відбуватися у спілкуванні з природою, в різноманітній праці, в опануванні різних галузей науки й видів мистецтва.

Батьки також повинні бути активними духовними співпрацівниками вчителів. Педагоги від самого початку орієнтують батьків на відродження здорової психосфери родини, бо в ній зростає дитина.

Бажані результати може дати лише синтез духовного виховання й навчальних програм, з наближенням знань до реального життя. І це можливо здійснити на засаді традиції національної культури, живої етики свого народу.

«Розбудовуючи національну школу, необхідно враховувати надбання освіти інших країн, насамперед наш великий національний скарб — етнопедагогічну, педагогічну спадщину В. Сухомлинського, Г. Ващенка, М.Стельмаховича.

Складність у розбудові національної школи в Україні - то не лише створення і забезпечення нового типу навчального осередку, а й реорганізація, трансформація середньої держави кінця тисячоліття".

Українська національна школа застосовує раніше напрацьовані й новітні методи удосконалення, засвоєння, систематизації знань, розвитку особистості. Проте, основне її спрямування — осмислення функціонування в етнонаціональному, культурно-інформаційному, еколого-валеологічному просторі сучасного світу, пошуки шляхів виживання особистості, нації через освіту.

Сам характер позакласної роботи створює найсприятливіші умови для заняття школярів різноманітними видами діяльності: пізнавальною, естетичною, спортивною, ігровою тощо.

Під час виховного процесу вчитель і батьки традиційно перебувають у різних ситуаціях, хоча відомо: для того, щоб допомогти учневі, необхідно забезпечити єдність дій школи і сім'ї. Адже сім'я, як єдиний організм з притаманним йому мікрокліматом, має винятково важливий вплив на дитину. Але тут є певний парадокс: батьки, будучи, здавалося б, не менш ніж учитель зацікавлені в результативності навчання і виховання, можуть, за бажанням, проявляти чи не проявляти ініціативу щодо контакту з учителем, а от для вчителя постійна співпраця з батьками є професійним обов’язком.

Вважається, що в учителя є суттєва перевага перед батьками — його професійні знання, які дають йому право давати настанови і дітям, і їхнім батькам. Педвузи й сьогодні вчать майбутнього педагога переконувати батьків, впливати на них, вимагати від них, пропонувати їм типові підходи при розв’язанні типових виховних ситуацій.

У процесі безпосереднього спілкування між людьми, чи це в педагогічному колективі, чи між вчителями і батьками або вчителями і учнями, іноді виникають протиріччя, які часом загострюються і перетворюються у конфлікти.

Щоб уникнути непорозуміння між учителем і батьками внаслідок неадекватного інформування дітьми своїх батьків про взаємовідносини між педагогами і школярами, вчителю потрібно самому підтримувати довірливий контакт з батьками, що сприятиме правильному взаєморозумінню.

Педагог ніколи не повинен забувати свій професійний обов’язок — робити все можливе для повноцінного виховання й розвитку дітей, яких йому довірила держава й батьки.

Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне — посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.

Позашкільна додаткова освіта стає необхідною і набуває практику в нашому суспільстві. А це кардинально змінює вимоги до змісту, форм і методів діяльності позашкільних закладів як ланки в безперервній системі освіти дітей та юнацтва.

Реформуючи систему позашкільного навчання і виховання. Міністерство освіти України вбачає головне завдання в розвиткові функцій позашкільних навчально-виховних закладів як центрів, що надають додаткову освіту дітям і підліткам за їх інтересами з наукових, технічних, художніх, еколого-натуралістичних, туристсько-краєзнавчих, фізкультурно-оздоровчих та інших видів діяльності.

Перехід до ринкових відносин сприяв активізації інтересу і діяльності підлітків щодо заробітку власних грошей. За даними соціологічних обстежень, так чи інакше заробляють або заробляли гроші самостійно близько 42 відсотків опитаних старшокласників, а бажають заробляти всі 100 відсотків. На думку вчених, надання підліткам можливості мати заробіток позитивно впливає на запобігання правопорушенням. Тому серед тих справ, форм роботи, яким віддають перевагу, школи підприємців, школи бізнесу, бізнес-класи, навчання на комп’ютерах, організація малих підприємств, ділові бізнесові ігри. Відповідно до цих уподобань необхідно будувати роботу з підлітками старшого віку й позашкільним закладам.

Донедавна значна частина позашкільних закладів була ідеологічною структурою, виховний процес у них був заполітизований і заідеологізований. Це не так дало очікуваних результатів. Відповідно до чинного законодавства позашкільний заклад не є базою всіляких політичних, громадських організацій і рухів, ним керує їхньою діяльністю.

Сьогодні звичними стали судження про кризу української системи освіти, педагогічної науки. Все це так. Але, констатуючи цей факт, необхідно об'єктивно аналізувати відповідні практичні завдання, за допомогою науки шукати шляхи й засоби їх ефективного вирішення.

Саму назву юних натуралістів — юннатів — встигли призабути, а сучасні першокласники її просто не знають. Однак не в назві справа. Велика робота — виховання дітей, котрі люблять свій край, його природу, охоронців зеленого багатства, річок, озер, добрих серцем до братів наших менших — вся велика робота, яку протягом десятиліть ведуть станції юних натуралістів, триває. Вона збагачується новими напрямами, розширюється, охоплюючи нові покоління школярів.

«Привчання дітей до активного відпочинку — важливе завдання педагогів і вихователів. Тому вчителі мають допомагати учням раціонально використовувати свій час, щоб він був використаний з користю для відпочинку, занять цікавими справами, подальшого удосконалення розумових, моральних, фізичних і естетичних якостей.

Співробітництво педагогів школи з організаторами позашкільного педагогічного процесу — надзвичайно важливий момент. Педагоги шкіл вступають у безпосередні контакти з вихователями позашкільних закладів з метою реалізації однієї спільної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. На цій основі взаємні зв’язки здійснюються в різних педагогічних ситуаціях за умови спільного вирішення виховних проблем, упорядкування, корекції і координації зусиль з метою стимулювання розвитку дитячих обдаровань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку творчих здібностей, збагачення досвіду соціальних дій.

Спільна діяльність школи і позашкільних закладів з батьками має на меті розкрити необмежені можливості більш раннього і плідного розвитку дітей у позаурочний час, грамотно показати батькам методику домашньої педагогічної роботи щодо закріплення особистих здібностей та інтересів дітей: домашні вернісажі, вікторини, знайомство з науково-популярною літературою, поїздки в музеї, бібліотеки, відвідування виставок тощо.

Така спільна робота вчителів і педагогів позашкільних закладів з батьками надзвичайно важлива, надто тоді, коли діти переживають складні періоди в житті. В цей час відбувається своєрідний «пік» якісних змін дитини, коли вона природно самостверджується, замислюється над своїм «завтра». Саме в цей відповідальний період все залежить від того, чи можуть батьки разом із рештою виховних інститутів якомога ближче підійти до дитини, щоб повести в потрібному напрямку розвиток її внутрішніх сил.

Головна турбота такої спільної роботи — зробити все для того, щоб дитина і в сім'ї, і в позашкільному закладі, і в школі ні на хвилину не залишалася в ізоляції, не допустити того, щоб вона втратила самоповагу.

Оскільки позашкільна робота — це освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва, перед нею стоять такі завдання:

а) закріплення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці,.

б) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти,.

в) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів,.

г) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумових розваг,.

д) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках виконання.

Головним напрямом виховної роботи у позашкільному середовищі є забезпечення процесі інтеграції цілеспрямованих і неорганізованих виховних впливів на особистість, а також стимулювання розвитку суб'єктної позиції дитини у цьому процесі, регулювання оптимальних взаємин у системі «особистість — сім'я — школа — позашкільні виховні інститути — суспільство» .

У зв’язку з цим попередньо можна визначити ті особливі соціальні дії позашкільного педагога, які обумовлені специфікою відкритого позашкільного мікро середовища, його широким соціальним характером: забезпечення доцільного соціально-педагогічного втручання в процес соціалізації дітей, підлітків, молоді, допомога іншим інститутам виховання.

Багатоплановість і багатоваріантність цих завдань, ситуацій, в яких він (позашкільний педагог) працює, передбачають для нього своєрідну роль «третьої» людини, посередника, сполучної ланки між цими інститутами і середовищем, між особистістю і суспільством, а тому вимагають таких можливих якостей, як:

уміння впливати не лише на вихованців, а й на їхніх батьків, друзів, сусідів, на загальну педагогічну ситуацію в мікросоціумі, на групове спілкування дітей і підлітків, що передбачає відповідну професійну оснащеність, широкий профіль підготовки позашкільного педагога, а також чітку власну громадянську позицію,.

уміння працювати в умовах неформального спілкування з позиції неофіційного лідера,.

уміння бути учасником спільної творчої діяльності, не відділяти себе від вихованців, залишаючись їхнім керівником,.

здатність будувати свої взаємини з вихованцями на основі діалогу, мати свою концепцію виховання з урахуванням власного характеру і власних можливостей впливу на духовний розвиток дітей.

«У зміст позашкільної системи освіти входять: естетичне, моральне, правове та інші напрямки виховання, освітньо-пізнавальна діяльність, заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи, заняття різними видами мистецтва, спортивно-масова робота, ігри та розваги, виховні заходи.

Виховання учнів не обмежується формами, які використовуються в школі. Традиційний шкільний колектив, основним компонентом якого є клас, не може забезпечити умов для засвоєння учнями всього багатства соціального досвіду, усунути ізоляцію між класами і різними віковими групами, позбавити внутрішньо колективні відносини одноманітності й обмеженості.

Коли ж батьки бачать дружелюбність вчителя і відчувають, що вчитель також турбується про благополуччя дитини, психологічний захист стає непотрібний. Тут уже можна переходити до співробітництва, використовуючи його різноманітні форми. Традиційно, це участь батьків у роботі шкільного батьківського комітету, керування секціями та гуртками. Цим практично вичерпується діяльність батьків у школі. Але ж існує немало інших форм співробітництва вчителя і батьків. Наприклад, можна запропонувати одному з батьків самому провести батьківські збори і розповісти, які проблеми він бачить у вихованні дитини, яким чином намагається їх вирішити. Надзвичайно повчальним був би також виступ батька, у якого були складні взаємини з власною дитиною та як він їх подолав. Дати змогу цій людині відверто поділитися своїм досвідом у вихованні сина чи доньки.

Отже, привчання дітей до активного відпочинку — важливе завдання педагогів і вихователів. Тому вчителі мають допомагати учням раціонально використовувати свій час, щоб він був використаний з користю для відпочинку, занять цікавими справами, подальшого удосконалення розумових, моральних, фізичних і естетичних якостей. Очевидно, що творче використання допоможе вчителям збагатити власний досвід позакласної навчально-виховної роботи.

Сім'я і школа — це берег і море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя, а потім перед нею відкривається непізнане море знань, і шлях в цьому морі прокладає школа. Це не означає, що дитина повинна зовсім відірватися від берега — бо ж навіть моряки дальнього плавання завжди повертаються на берег.

Сім'я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світом дуже рідним, дуже потрібним, світом, до якого дитина з перших років привикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.

Соціально-економічні зміни, які відбуваються у житті нашої країни, потребують термінового перегляду засвоєних поглядів, установок не лише в області виховання підростаючого покоління, а й у взаємовідносинах усіх ланок системи соціального розвитку особистості. Насамперед це стосується взаємовідносин школи і сім'ї. Аналіз стану цих взаємин свідчить, що традиційний підхід до виховання підростаючих поколінь, через систему взаємовідносин спільних зусиль школи і сім'ї та педагогічного керівництва сімейним вихованням є надзвичайно малоефективним.

Відомо, що сім'я — природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином — справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім'ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім'ї в суспільстві.

В сім'ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Батьківщина починається з сім'ї і найважливіші риси та якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні, діти — продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.

Батьки — найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми і підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне — посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги.

Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків. Позашкільна освіта потрібна для культурного поступу країни як найкращий засіб до виховання гармонійно розвинутої особи — індивідуальності, а не того одноманітного гурту, який не здатен ні захистити свою волю, ні направити її на загальне добро.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності і сім'ї, її моральна сфера.

Сім'я і школа ставить перед собою основне головне завдання — виховання всесторонньо, гармонійно розвинено, реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах.

Потреба в здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий всебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу — ось кінцевий результат спільної виховної діяльності сім'ї і школи. Принципи і підходи, які повинні працювати на кінцевий результат, реалізуються в школі, але необхідно, щоб все життя учня, виховуючи і розвиваюче, будувалося на єдиній основі і в стінах навчального закладу та дому.

Протиріччя у виховних підходах сім'ї і школи відтворюються на ефективності виховного процесу. Результат, на який розраховує школа і якого звичайно, повинні прагнути і ми, батьки, щоб добитися тільки нашими спільними зусиллями.

Щоб не було нещасливий дітей, перед органами освіти і молодими батьками, як і завжди, є потреба підвищити культуру сімейного й громадського виховання дітей. То ж давайте усі разом, не тільки про це говорити й писати, а й діяти.

Список використаної літератури.

Бондар Л. Позакласна робота з учнями в педагогічній спадщині Сухомлинського // Початкова школа.-№ 11. — 1997. С. 40 — 47.

Боришевський М.Й. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості // Початкова школа.-№ 4. — 1995. С. 4 — 9.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. — Львів, 1996. — 238с.

Вугрич В.П. Домашні завдання батькам // Початкова школа.-№ 4, 1993. С. 54 — 56.

Гнатюк В. М. Позакласна робота та проблеми національного виховання // Директор школи. — 1999. — № 5 (52).

Горбач І. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з батьками // Рідна школа. — № 2. — 2000. — С.71 — 73.

Державні стандарти загальної середньої освіти в Україні.- К., 1997. 27 с.

Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття").- К., 1994. — 17 с.

Калениченко Н. Проблема сім'ї та сімейного виховання в Україні: 20-ті роки ХХ ст. // Шлях освіти. — 2000. — № 4. — С.47 — 50.

Калмиков Г. Про діяльність сім'ї та школи. //Початкова школа.-№ 9, 2001. С. 18 — 22.