Письменник Василь Наріжний

Писатель Василь Нарежный

В. Нечаева Нарежный Василь Трохимович [1780—1825] — письменник. Р. в Миргородському у. Полтавської губ. Батько його походив із збіднілого дворянства, перейшов у козаки і раніше вів сам своє господарство; це заважала їй проте пишатиметься своєю дворянським походженням. М. навчався у Чернігівської семінарії, у Москві семінарії при університеті, і в самому університеті, к-рого не закінчив. Все життя прослужив дрібним чиновником по міністерству військових і управління внутрішніх справ — спочатку на Кавказі, пізніше у Петербурзі.

Ранние наслідування Нарежного Державину, класичної трагедії, Оссиану, стилізації під «давньоруську повість» мало притаманні обдарування М. — воно розгорнулося, коли М. перейшов до побутовому роману. Величезним успіхом користувалися його твори, написане у цьому жанрі, кілька розробленому перед ним в міщанської літературі XVIII в. М. Чулковым, Комаровим, Криловим та інших. У 1829 був надруковано написаний найперших роках ХІХ в. роман М. «Чорний рік, чи Горянські князі» — гостро злободенне для свого часу, зображав звичаї російських «покровителів» Кавказу. Але сатира М. явно виходила поза межі кавказького режиму: систему управління, побудована на обирании народу і вимаганнях у вигляді спеціально заснованого поповнення скарбниці «ордена нагаї», «європейська політика», до-рій прагнуть наслідувати горянські князі, пускаючи у хід брехня, хабарі, наклеп тощо. п., привільне житье вельмож і духівництва за повної руйнуванні народного господарства — усе це було сатирою і Росію у цілому. Наступний роман попри деякий композиційному наслідування Лесажу (див.) — «Російський Жіль Блаз, чи Пригоди князя Гаврила Симоновича Чистякова» — оригінальний за змістом. У 1814 вийшли частини, але невдовзі заборонені, а частини 4—6 знищені, позаяк у романі М. була смілива сатира на вищі кола російського нашого суспільства та зловживання кріпаком правом. Авантюрний сюжет роману своєрідно сполучився з безліччю побутових картин із цивілізованого життя мелкопоместья і буржуазії. Побутовий і нравоописательный елемент остаточно спрацьовує над авантюрним у романі М. «Бурсак» (напеч. в 1824). Ще більше побутового матеріалу і реалізму в повісті про суть двох Иванах, провідних нескінченну боротьбу з попом Харитоном Занозою («Два Івана, чи Пристрасть до позовів», 1825). Незакінченим залишився роман, головним героєм к-рого М. обрав усіма зневаженого пастуха, внаслідок випробуваних їм переслідувань що є розбійником.

Дворянская критика не могла співчутливо прийняти ні змісту романів М. зі своїми загостреним інтересом до соціальних проблем і злий критикою вищих верств українського суспільства ні важкого і найчастіше грубого мови. Називаючи М. «російським Теньером», критика початку XIX в. по суті прагнула обійти далеке їй явище, іноді лише надаючи поради автору розвивати у собі «почуття витонченого» і захоплюватися зображенням низькою дійсності, «недостойною освіченого письменника». Зате різночинець Бєлінський вважав «Бурсака» і «Двох Іванов» романами, зображеними талантом, оригінальністю, комізмом, вірністю дійсності. «Честь створення російського роману, — писав одній з свої юнацькі статей Добролюбов, — належить М.: „Бурсак“ і „Два Івана“ М. досі не втратили ціни своєї, і останнє твір і з честю виходить із перевірки повістю Гоголя (про сварці Івана Івановича із паном Никифоровичем), має хоча б сюжет. Романи М. досі пір були ми оцінені гідно».

Появление Гоголя надовго заслонило прозу Нарежного від посиленої уваги критики, хоча М. недарма вважається його попередником. Не в загальному жанрі побутової повісті та й загальному матеріалі, взятому з побуту мелкопоместной України та історичного козацтва, але навіть у окремих характерах і сюжетах відкрито прозирає зв’язок, з'єднує цих двох письменників, іноді обумовлена помітним впливом М. на Гоголя (порівн. «Бурсака» М. з «Вієм» і «Повість про поїздку двох Иванах» з «Повістю у тому, як посварився Іван Іванович Іваном Никифоровичем»). Проте соціальні тенденції творчості обох письменників недостатньо однорідні: попри застарілі моралістичні сентенції, к-рые любить М., архаїчне змішання авантюризму героїв з сентиментальними переживаннями, у М. знайдемо великий інтерес до соціальним проблемам свого часу, широкий сатиричний охоплення дійсності і більше різке, ніж в Гоголя, осуд верхівки панівного класу. Усе це каже через те, що М. виявляє в лит-ре іншу соціальну групу, ніж Гоголь, котра від рідного мелкопоместья і близьку до тієї міської дрібної буржуазії, ідеологами до-рій ще у вісімнадцятому в. було створено зразки російського побутового і сатиричного роману.

Список литературы

I. Романи і повісті твори Василя Нарежного, удесятеро чч., вид. Смирдиным, СПБ, 1835—1836; Обрані романи, вступ. ст., ред. і коментар У. Ф. Переверзєва, вид. «Academia», М. — Л., 1933.

II. Бєлінський У. Р., Російська література в 1841 р., Повне Зібр. сочин. Бєлінського, під ред. З. А. Венгерова, т. VII, СПБ, 1904; Добролюбов М., Про російському романі, Повне Зібр. сочин., під ред. Є. У. Анічкова, т. III; Бєлозерська М. А., У. Т. Нарежный, вид. 2-ге, СПБ, 1896; Данилов У. У., Земляк і предтеча Гоголя, Київ, 1896; Соколов Ю. М., Нарежный і малорусская літературна традиція, «Розмови», рб., вид. Об-ва історії літератури, М., 1915; А його, Нарежный і Гоголь, там-таки; Введенський Д. М., Етюди про який вплив оссиановской поезії у російській літературі, Ніжин, 1918; Скабичевский А., Твори, т. II, вид. 3-тє, СПБ, 1903 («Наш історичний роман у його минулому й сьогоденні»); Сакулин П. М., Російська література, год. 2, М., 1929.

III. Історія російської літератури ХІХ ст., під ред. Д. М. Овсянико-Куликовського, т. II, М., 1911, стор. 405—407 (докладна бібліографія); Владиславлев І. У., Росіяни письменники, видання 4-те, Гіз, Ленінград, 1924.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.