Богдан Хмельницький

Славетний гетьман, визволитель України Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився він близько 1595 року. Спочатку навчався в Київській братській, далі, за твердженням польських істориків, у єзуїтській школі, що в Ярославі над Сяном. Обдарований природним розумом, він був досить освіченою для свого години людиною, вільно володів польською й латинською мовами, а Пізніше Ще і турецькою та французькою. Здобувши освіту, Хмельницький, подібно до Сагайдачного, вступивши до лав козацького війська, бравши доля в польсько-турецькій війні 1620—1621 років. У цій війні убито його батька, а Богдан тоді потрапив до турецькі неволі, пробувши удвічі рокта в Константинополі. Повернувшись додому, Хмельницький прибув на Запорожжя й годину від години ходив у морські походи із козаками на турецькі міста. Найуспішніше в серпні 1621 року, коли гетьман Сагайдачний мужньо відбивав под Хотином атаки багатотисячних військ Османа. Зібравши десять тисяч відважних козаків, Хмельницький потопивши на Чорному морі дванадцять турецьки галер, а решту переслідували козацькі чайки аж до самісінького Царгорода. Успішний був й другий похід 1629 року, коли козаки «окурили мушкетним димом» мури Царгорода, спаливши передмістя столиці і із багатою здобиччю щасливо вернулися на Сич. Згодом Хмельницький прибув у рідні краї, до Чигирина, одружився із переяславкою Ганною Сомківною й здобувши чин чигиринського сотника…

Польський уряд, узявши зважується на власну службу і утримання реєстрових козаків й зробивши їхні привілейованим станом, намагався протиставляти їхнього запорожцям, відмежувати від народу.

У цей годину Хмельницький неодноразово перебував у козацьких посольствах до короля й до сеймові зі скаргами про тяжке становище українського народу для захисту його прав. Під годину однієї із таких місій король Владислав IV відправив Хмельницького до Франції, щоб найняти козаків на військову службу у війні із Іспанією. 1646 року 2400 козацьких добровольців виїхали до Франції, де відзначились у взятті фортеці Дюнкерка.

Приборкавши козацько-селянські повстання, польська шляхта посилила свій гніт й свавілля над українським народом. Жертвою цієї політики ставши й сам Богдан Хмельницький. 1646 року чигиринський підстароста Чаплинський силоміць захопив у Хмельницького його хутір Суботів й побивши до страти десятилітнього сина. Даремно Хмельницький шукав захисту і справедливості в суді, навіть біля короля. Владислав IV нібито відповів Богданові: «Ві воїни і носіть шаблю, то, вам забороняє захистити собі?» Скривджений Хмельницький хотів прислухатися до поради короля і зі зброєю до рук захистити свої права, а водночас й знедолену свою Батьківщину, тобто підняти народ на збройне повстання. Колі ж про це довідався коронний гетьман Потоцький й намагався ув «язнити Богдана, то останній, видуривши в черкаського полковника Івана Барабаша королівську грамоту про збільшення козацького війська і право будувати чайки для морських походів проти турків, у грудні 1647 року втік на «Запорожжя. На козацькій раді, коли Хмельницький оголосив свої плани підняти народ на збройну боротьбу, запорожці підтримали його і почалася підготовка національно-визвольної війни. Селяни масами прибували на Сич, а сам гетьман поїхав до кримського хана шукати собі союзника.

Польські гетьмани Потоцький й Калиновський, довідавшись про дії Хмельницького, руйнували разом з реєстровими козаками проти запорозьких повстанців. Одначе козаки перейшли на бік Хмельницького й 8 травня 1648 року в урочищі Жовті Води польський загін був розгромлений, а його ватажок, молодий сін коронного гетьмани Стефан Потоцький убитий. 16 травня под Корсунем польське військо знов було б розтрощене, а його керівники потрапили до полону, їхні віддали татарам. Переможці захопили всю артилерію, обоз, військові припаси. Корсунська перемога рішуче вплинула на піднесення народного духу. Селяни скрізь вступали под прапори Хмельницького. По всій Україні полилися річки крові гнобителів, палали шляхетські маєтки, гинули пані, орендатори, єзуїти, євреї. Україна здобула цілковиту свободу. Залишилось лише зміцнити новий суспільний лад. Алі замість того, щоб негайно рушити із козацькими загонами до Польщі, де тоді помер король Владнслав IV, Хмельницький чотири місяці вів даремні переговори із поляками. У вересні 1648 року козацьке військо под Пилявця-ми знову розгромило 30 000 армію польської шляхти, Яка, перелякавшись трохи про наближення великої татарської орди, залишила свої обози. Хмельницький рушив до Львова, обіклавши місто, узявши викуп. Запорожці дійшли до Замостя, звідки їм відкрився шлях на Варшаву Алі гетьман знову марно простоявши місяць, очікуючи виборів нового короля. Ян Казимир приславши Хмельницькому аркуша й просив його очікувати комісарів, котрі малі висунути умови світу. Гетьман у грудні урочисто вернувся до Києва, де його зустріли кияни, вище духівництво, дзвонили дзвони, стріляли із гармат. Хмельницького вітали як «нового Мойсея», що визволив Україну із лядської неволі.

Слава про могутність козаків хутко розлетілась по сусідніх державах, й до Хмельницького в Переяслав прибувають посли: від Туреччини, Молдавії, Валахії, семиградського князя, а також з Москви. Приїхали посли і від польського короля, котрі вручили Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву й прапор. Богдан й козаки розуміли марність будь-яких переговорів з Польщею. Гетьман відверто заявивши послам, що він визволить з шляхетської неволі весь Український народ, що живе також на Волині, Поділлі та Галичині, й про «єднає укра-їнські землі в одне незалежне князівство.

Наближалася нова війна із поляками, й под прапори Хмельницького стали шикуватися добровільці із усієї України. Навіть міщани, війти, бургомістри писалися до козацтва. Хмельницький поділив Україну на 24 полки. Найвища влада зосереджувала до рук військову і адміністративну уладові, якої за давнім звичаєм оббирали на козацьких радах.

Весною 1649 року Хмельницький разом з ордою хана Іслам-Гірея узявши облогою польське військо под Збаражем. На допомогу осадженим вирушив сам Ян Казимир із 20 000 армією, але й її раптово оточив й розгромив Хмельницький. До гетьмани потрапив сам король, однак Богдан змилостився з нього, й под Зборовом Ян Казимир розпочав переговори. Умови висувалися такі: гетьман визнавався найвищим керівником козацького війська, яку мало налічувати. 40 000 й поповнювалося з мешканців України: Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств. Тут забороняли перебувати польським військам й жити євреям. Всі посади обіймали українці; єзуїтам не дозволяли відкривати в Києві свої школи; київський митрополит отримував місце в сенаті, скасовувалась унія.

Умови Зборівської догоди свідчать, що за годину Хмельницький ще гуманно уявляв своє історичне покликання і не передбачав наслідків того руху, який очолив. Згодом гіркий досвід, низька невдач, тяжких розчарувань навчили його по-іншому дивитися на світло. Алі тоді він ще зумів вести справу так, як цого вимагала частка та сподівання народу. Гетьманові слід було б використати до кінця здобутки щасливих перемог, захопити в сповнений короля, піти в глибину Польщі, зруйнувати її аристократичний лад, такий ненависний українцям, й уже тоді висунути перед поляками свої умови світу, котрі б забезпечували остаточне політичне Визволення українських земель й створили б у майбутньому можливості добросусідських відносин із Річчю Посполитою. Адже в усьому краї не втратило жодного поміщика, ксьондза, єврея. Зборівська угода зовсім не відповідала умовам свого години та обставинам. Вона мало чим узгоджувалася із політичними і соціальними вимогами народу, оскільки Хмельницький виріс й виховувався у польсько-шляхетському середовищі, зжився із його звичаями і поняттями, порядками, на які грунтувався тодішній політичний й громадський лад Речі Посполитої. І тому не можна було б очікувати, що гетьман відразу стані на бік народного ідеалу, який цілком заперечував ці порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечити свободу віри і незалежне становище православної церкви, захистити Україну від Повернення ненависних народові євреїв та жовнірських постоїв, збільшити кількість постійного козацького війська — й усі заподій невдоволення польським пануванням зникнуть назавжди. Другою, ще більшою помилкою Хмельницького, якої він допустивши, підписуючи Зборівську угоду, було б ті, що козацьку реєстр обмежувався лише 40 000 козаками, тобто скільки козаків отримали земельні ділянки, виконуючи лише військову службу. Основна ж маса повсталого народу мала статі до кріпосницької роботи своїх поміщиків. Це був величезна несправедливість щодо переважної більшості населення України. Адже в козацькому повстанні, яку підняв Хмельницький й яку забезпечило йому успіх тім, що в ньому узявши доля чимало лише козацьку стан, як раніше, а весь народ, впевнений у своєму визволенні. Здобутками народних перемог й скористався Хмельницький, підписуючи Зборівську угоду. Звідтоді колишня популярність Хмельницького на Україні значно похитнулась. Можна твердити, що Збаразька битва завершила перший блискучий період історії війн Хмельницького — це був вершина могутності українського народу та слави його вождя. Після неї починається другий період з нещасними і тяжкими випробуваннями.

Розпустивши військо, Хмельницький восени 1649 року заходився складати козацьку реєстр, запроваджував військовий й цивільний порядок на Україні. З гетьманською булавою король віддавав Хмельницькому все Чигиринське староство. Вісь чому Чигирин із того години стає столицею всієї України.

Польська шляхта і не думала дотримуватись умів Зборівської догоди. Київського митрополита Сильвестра Косова католицьке духівництво не допустило посісти місце в сенаті, польська шляхта поверталася, Незважаючи на встановлений кордон, на укра-їнські землі; Потоцький, який зазнав татарського полону, розправлявся на Поділлі над українськими селянами. Сама угода не мала сили, бо її не затвердивши сейм й навіть у грудні 1650 року відхилив. Шляхта не хотіла припиняти війну. Вона гарячкове озброювалась. Та шаноба до Хмельницького серед українського народу був уже підірвана, й в козацькому війську занепав колишній дух. Народ проти дружби гетьмани із татарами, котрі у союзництві не соромилися грабувати укра-їнські села і забирати до неволі жінок й дітей.

Весною 1651 року Хмельницький вирушив з козацьким військом до Збаража, й тут довго очікував кримського хана, який прибув сюди за велінням турецького султана. 19 червня козаки зіткнулися із поляками, котрі розташувалися на широкому полі под Берестечком. Наступного дня розпочалась битва, под годину якої кримський хан залишив Хмельницького й відступив разом зі своєю ордою. Гетьман кинувся йому навздогін, сподіваючись зупинити його, але й і сам потрапив до татарського полону. Козацькі війська под орудою Филона Джеджалія хоробро оборонялися, але й змушені були відступити до річки Пляшевої, на болотисту місцевість. Тут смердоті і зазнали страшної поразки й підупав їхній дух.

Тим годиною татари понад місяць тримали Хмельницького у собі. Визволившись, гетьман прибув под, Паволоч. Своєю несхитною мужністю на козацькій раді Масловому Броді Канівського повіту він заспокоїв народ, вдихнув у нього нове завзяття та віру.

Польське військо прийшло на Україну; ковацькі полки були безсилі його зламати. Водночас iз півночі на Україну наступав з великими загонами литовський гетьман Радзивілл, який захопив Чернігів та Київ. Незабаром польсько-литовські війська зійшлися под Вілою Церквою. 17 вересня 1651 року і був підписана угода, за якою козакам виділяли лише одне Київське воєводство, а кількість козацького війська скорочували до 20 000 й селяни мусіли виконувати свої повинності, євреям ж дозволяли жити скрізь на Україні. Народ був невдоволений умовами Білоцерківської догоди, нарікав не Хмельницького, закидаючи йому, іцо він піклується лише про власні вигоди і козацьку старшину, й простий люд знову віддає панам под кийки, на паколи та шибениці. У безвихідному становищі селяни масово почали оселятися на Слобожанщині, біля Путивля і Рильська. Острозький полк весь перебрався на бережи Тихої Сосни і заснував тут місто Острогозьк. Це був перший слобідський Український козацьку полк у межах Московської держави.

Сам гетьман не зовсім добро почувався в Чигирині й змушений був стратити кількох полковників, котрі підбурювали проти нього народ. Весною 1652 року старший сін Хмельницького Тиміш разом з козацьким загоном вирушив до Молдавії, маючи намір одружитися із донькою молдавського господаря, із якою уже був заручений. Алі польський гетьман Калиновський заступивши Тимошеві дорогу. У урочищі Батіг сталася кривава битва, в якій польське військо зазнало поразки, а сам Калиновський загинув. Польський уряд готував нову війну, але й йому бракувало коштів. Гетьман розумів, що кровопролитні сутички із Польщею можуть тривати безмежно.

Шестирічна війна коштувала українському народові величезних жертв, не вщухали безконечні тривоги, сили й народу виснажувалися. Стало очевидним, що власноруч Україна не переможе шляхту, не доведе до звитяжного кінця розпочату битву, їй конче потрібні союзники. Is цією метою Хмельницький уже раніше вів переговори із Туреччиною, Семиградським князівством й навіть зі Швецією, переконуючи ці держави виступити разом із ним [проти Польщі. Кримський хан вважався ненадійним союзником, як це і довела битва под Берестечком.

Весною 1653 року польський загін под орудою Чарнецького вдерся на Поділля, спустошивши багато містечок й сіл по річці Бугу, по-варварському знищивши кілька тисяч народу. Восени проти гетьмани виступив сам король й великим табором розташувався под Жванцем, на березі Дністра. Сюди ж прибули і козаки зі своїми союзниками татарами, котрі перетнули полякам шлях до відступу. Настали холоди, не вистачало харчів, й польське військо опинилося в скрутному становищі. Алі їхнього врятували татари, яким король вол «язався сплатити 100 000 червінців воднораз й по 90 000 злотих щорічно. Крім того, король дозволив татарам протягом 40 днів ловити на українських землях бранців, внаслідок чого тисячі безневинних людей потрапили до татарської неволі.

Тепер надії Хмельницького були спрямовані на Москву. У цей годину він писавши цареві, що польське військо руйнувало на Україну для наруги над святими церквами і вірою й що турецький султан запрошує козаків у своє підданство. Першого жовтня 1653 року Земський собор задовольнив прохання гетьмани, а 8 января Переяславська рада, на якій були оголошені договірні з статтею, ухвалила приєднати Україну до Росії. Суть статей договору така:

Україна зберігає усі свої колишні порядки й своє самоврядування под владою виборних старшин й гетьмани, які обирають вільними голосами. Гетьман має право приймати послів й налагоджувати відносини із чужоземними державами; усі укра-їнські стани зберігають за собою свої давні права і вольності: кількість козацького війська збільшується до 60 тисяч. Крім того, можна набирати ще і добровільні полки; гетьманський уряд вол «язується видавати велику платню цареві; збір якої доручали місцевим урядовцям, без втручання російських збирачів. Зі свого боці, цар обіцяв захищати Україну своїми військами від зазіхань Польщі.

Народ присягав повсюди, але й вищі укра-їнські стани із деяким недовір «ям й тривогою за недоторканість своїх прав й старих звичаїв зустрічали перехід у московське Підданство. Київський митрополит й духівництво відмовилися присягати і не допускали підлеглих до неї своїх слуг й взагалі людей, що мешкали в їхніх маєтках. Ко-вацька старшина і православні шляхтичі, котрі пристали до неї под годину повстання, неохоче йшли под «московськую Йротекцію», бо із їхніх голів не вивітрився план незалежної Української держави.

Весною 1654 року цар Олексій Михайлович оголосив Польщі війну, й сам із військом вирушив на Литву і хутко оволодів Могилевом, Полоцьком, Вітебськом й Смоленськом. Тоді ж російські полки захопили Мінськ, Койель й Вільно. Цар урочисто заїхав у столицю Ягеллонів й прийняв титул великого князя Литовського. У цей ж Час шведський король Карл Х почав військові дії супроти поляків й захопив Познань, Варшаву, і, нарешті, Краків. А гетьман з півдня вступивши до Галичини і Волині, розгромивши польське військо под Городком, й взявши у облогу Львів. Польща опинилася край загибелі, й король Ян Казимир втік до Сілезії. Звідси він двічі просив Хмельницького не допустити знищення Речі Посполитої. Старий гетьман відповів: «Хай поляки відмовляться навіки від усього, що належало давнім князівствам землі Руської, ганьби відступлять козакам усю Русь до Володимира, Львів, Ярослав, Перемишль й формально проголосять її вільною, подібно доти як іспанський король ви-внав вільними голландців. Тоді ми житимемо із Польщею як друзі й сусіди, а чи не як піддані і рабі, й тоді ж підпишемо світ на вічних скрижалях. Алі цьому не бувати, доки в Польщі існують пані; не якщо ж й світу між руськими і поляками».

Одначе королеві вдалося схилити до світу московський уряд, обіцяючи цареві польський престол после смерти кволого і бездітного Яна Казимира. 1656 року у Вільно був підписаний мирний договір між Олексієм Михайловичем й Польщею. Хмельницький намагався відкрити очі московському урядові на цю угоду і не вірити підступам польської шляхти, але й це було б надаремно.

Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький З сумом бачив, що десятилітня його праця і зусилля Не довели розпочату справу до бажаного кінця і майбутні рідної землі вимальовувалося перед його зором у сумному вигляді. Він не втерпів й скористався одним випадком зробити ще останню спробу здійснити своє заповітне ба-жання: на початку 1657 року гетьман уклав таємний договір із шведським королем Карлом Х й семиградським князем Юрієм Ракочієм про переділ Польщі. Згідно 9 угодою та успіхом союзників Україну визнавали назавжди незалежною від Польщі Державою. Тоді гетьман гіославши на допомогу союзникам 12 тисяч козаків. Одначе поляки повідомили про дії Хмельницького московський уряд, й цар пь^едав через своїх бояр суворе попередження гетьманові за союз з царськими противниками. Ал? смердоті настирливо домагалися зустрічі із гетьманом, дорікали йому, вимагали, щоб відряджений загін повернувся тому. Ця обставина зашкодила союзникам Хмельницького й змирилася їхні зректися своїх планів.

Місяців зо два перед смертю Богдан скликав у Чигирині козацьку раду, на якій малі вибрати нового гетьмани. Тут Хмельницький звернувся до козаків З прощальним словом, подякував їм за вірність й послух, мовивши «Бог знає, братове, чиє це нещастя, що позбавити її м*-ні Господь закінчити цю війну так, як хотілося: по-перше, ствердити навіки незалежність й вільність нашу; поодному, звільнити від ярма Польського також Волинь, Покуття, Поділ й Полісся, одне слово — усі землі, якими володіли великі укра-їнські князі, й схилити їхнього под високу руку всеросійського монарха. Бог задумавши інакше. Не встиг я завершити свою справу, й вмираю із великим смутком, не знаючи, що якщо после мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберіть собі вільними голосами нового гетьмани. Якщо я знатиму якось вашу майбутню частку, то спокійно ляжу в могилу».

Козаки, бажаючи зробити приємне своєму улюбленому вождеві, вибрали на свій найвищий уряд його неповнолітнього сина Юрія. Старого гетьмани охопили батьківські почуття й, розуміючи нездалість Юрія, він затвердивши цей вибір, який пізніше завдав великих страждань Україні.

Помер Хмельницький 6 серпня 1657 року. Поховали його в Суботові у кам «яній церкві, якої він спорудив й котра збереглася до відома наших днів. Алі 1664 року польський воєвода Стефан Чарнецький, спустошуючи Чигиринське староство, спалив Суботів й звелів викинути із домовини для ганьби, кістки славетнього гетьмана.