Соціально-психологічні фактори алкоголізації студентської молоді

ЗМІСТ СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ВСТУП РОЗДІЛ 1. АЛКОГОЛІЗАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1 Алкоголізація молоді як соціально-психологічна проблема

1.2 Фактори, що впливають на алкоголізацію сучасної молоді

1.3 Характеристика соціально-психологічних чинників впливу на особистість у процесі залучення до вживання алкоголю РОЗДІЛ 2. ВРАХУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ АЛКОГОЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ ЯК СПОСІБ ПРОТИДІЇ ПОШИРЕННЮ АЛКОГОЛІЗМУ В СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2.1 Соціально-психологічні особливості студентства як чинник ризику алкоголізації

2.2 Програма дослідження рівня залученості студентської молоді до вживання алкоголю

2.3 Результати дослідження впливу соціально-психологічних факторів на алкоголізацію студентської молоді

2.4 Корекційно-профілактична програма пом’якшення дії соціально-психологічних чинників на алкоголізацію студентської молоді

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ДІЯЛЬНОСТІ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

3.1 Загальні положення

3.2 Вимоги до роботи психолога

3.3 Вимоги під час виконання роботи

3.4 Вимоги після закінчення роботи ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ внз — вищий навчальний заклад вооз — всесвітня організація охорони здоров’я ЗМІ - засоби масової інформації

НДІ - Науково-дослідний інститут РФ — Російська федерація

ВСТУП Непомірне вживання алкоголю майже у всіх країнах негативно позначається як на окремих особах, так і на всьому суспільстві. Розповсюдженість алкогольної залежності у ряді країн, за різними даними варіює від 1−2 до 9−10%. Міжнародні дослідження свідчать про те, що в різних країнах число осіб, залежних від алкоголю, коливається від 1 до 10% працюючого населення. В Україні розповсюдженість алкоголізму в останні 15−20 років набула особливої гостроти. За обсягом вживання алкоголю на душу населення Україна знаходиться на четвертому місці після кількох східноєвропейських країн. Статистика вказує на те, що частка хворих на алкоголіз збільшується у 3−4 рази, якщо споживання алкоголю на душу населення подвоюється. Все більше актуальною стає проблема молодіжного алкоголізму.

Наведені дані та оцінки свідчать про те, що алкоголізм як вид девіантної поведінки став серйозною проблемою у світі. Вона вже привертає увагу не тільки медиків, а й дослідників різних галузей. Актуальність проблеми алкоголізації населення на сучасному етапі розвитку суспільства зросла, а спроби її вирішення залишаються недостатньо ефективними. Дуже небезпечним є цей процес в молодіжному середовищі, все більше залучається до вживання алкогольних напоїв такий прошарок молоді як студентство, хоча ця соціальна група вважається соціально перспективною, а не соціально проблемною. Все це змушує дослідників знову звертатися до пошуку шляхів усунення дії факторів, що провокують загострення проблеми. Наукові розвідки здійснюються у різних напрямах.

Дослідження індивідуально-психологічних особливостей, що приводять до алкогольної залежності, проводились у кількох напрямах: дослідження преморбідної особистості (Ю.Лісіцин, П. Сидоров), вивчення осіб на різних стадіях алкогольної залежності (В.Москаленко, М. Ванюков), дослідження особистісних змін людей, що страждають на алкогольну залежність (В.Блейхер, В. Худик, К. Сурнов). Дослідженню соціально-психологічних особливостей студентства присвятили свою увагу такі вчені як Б. Ананьєв, А. Дмитрієв, З.Ісаєва, В. Лисовський, І.Кон та інші.

Характер впливу алкоголю на організм людини вивчений фізіологами та медиками. В. Демченко, Т. Богомолова, Н. Михайлова, І.Канкарович, В. Матвєєв досліджували самовідчуття неповнолітніх, пов’язані з вживанням алкоголю. Науковцями описується характер впливу алкоголю на психіку неповнолітнього і обгрунтовується, що перша алкоголізація майже завжди сприймається суб'єктивно неприємно.

Проте поза увагою дослідників залишилися соціально-психологічні фактори алкоголізації студентської молоді. Актуальність проблеми та недостатній рівень її наукового обґрунтування зумовили вибір теми нашого дослідження: «Соціально-психологічні фактори алкоголізації студентської молоді».

Мета дослідження: виявити соціально-психологічні фактори алкоголізації студентської молоді та розробити рекомендації щодо їх врахування у профілактичних програмах Завдання дослідження:

виявити соціально-психологічні фактори, що впливають на алкоголізацію молоді

проаналізувати особливості студентського віку та виявити передумови алкоголізації в студентському середовищі

встановити ступінь впливу соціально-психологічних факторів на вживання алкогольних речовин студентською молоддю розробити методичні рекомендації щодо врахування та попередження впливу соціально-психологічних факторів на алкоголізацію студентської молоді

Об'єкт дослідження: процес алкоголізації в середовищі студентської молоді

Предмет дослідження: фактори алкоголізації студентської молоді, їх соціально-психологічне походження Методи дослідження: аналіз — для диференціації соціально-психологічних факторів, що впливають на алкоголізацію молоді,; для уточення особливостей студентського віку; опитування — для виявлення місця соціально-психологічних факторів в системі чинників алкоголізації молоді; синтез — для розробки методичних рекомендацій по врахуванню соціально-психологічних факторів алкоголізації студентської молоді з метою протидії поширенню алкоголізму в молодіжному середовищі

Апробація дослідження: результати наукового дослідження доповідалися на засіданні кафедри практичної психології (протокол №____ від __________) та викладено у науковій публікації: Соціально-психологічні чинники алкоголізації студентської молоді: стан та характер впливу Структура роботи: робота складається з трьох розділів, вступу, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 52 найменування, трьох додатків. Загальний обсяг роботи складає 67 сторінок психологічний алкоголізація молодь корекційна

РОЗДІЛ 1. АЛКОГОЛІЗАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1 Алкоголізація молоді як соціально-психологічна проблема Сучасне суспільство стоїть перед проблемою алкоголізації населення, яка набуває тотально катастрофічний характер. Алкоголізація, по-перше, пов’язана зі збільшенням виробництва алкоголю, терпимим ставленням до сп’яніння, культурними традиціями у відношенні до вживання алкоголю, з урбанізацією, інтенсифікацією сучасного життя та пов’язаними з цими явищами переживання стресу та депресії, які виходять на перші позиції серед психічних захворювань сучасної людини. Загострення проблеми алкоголізації значною мірою зумовлене збільшенням виробництва алкоголю, а її небезпека у тому, що неможливо визначити, де знаходиться межа між помірним вживанням алкоголю та хворобою під назвою алкоголізм.

Алкоголізація суспільства в цілому є наслідком дії цілого комплексу соціально-економічних, соціально-психологічних, історико-культурних та інших факторів. Рівень алкоголізації у більшій мірі визначається прийнятими в суспільстві соціокультурними нормами відношень до алкоголю, ніж біологічними особливостями індивідів. Вона виступає реакцією подолання соціального стресу, що породжується змінами, які відбуваються в суспільстві.

З поняттям алкоголізації пов’язане поняття алкоголізму. З медичної точки зору алкоголізм — це хронічне захворювання, що характеризується нездоланним потягом до спиртних напоїв. Це непомірне вживання алкоголю, що здійснює пагубний вплив на здоров’я, працю, добробут та моральні підвалини суспільства. Алкоголізм — хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості [].

Існують різні класифікації алкоголізму та пияцтва, що розроблені з урахуванням клінічних, психологічних, юридичних та інших критеріїв. Найбільш простою є така: ті, хто не вживають алкогольні напої; ті, хто помірно вживають алкогольні напої (безпроблемне пияцтво); ті, хто зловживає спиртним (поява проблем, пов’язаних з пияцтвом, у сім'ї або на роботі), але без ознак алкогольної хвороби; хворі на алкоголізм.

У літературі існують і інші класифікації явища, що розглядається. Розрізняють: 1) епізодичне вживання алкоголю; 2) зловживання алкоголем — часте вживання спиртних напоїв (від одного до кількох разів на тиждень) або, хоча і рідке, але у значній кількості (більше 200 мл); цю стадію називають звичним пияцтвом, вона може привести до алкоголізму 3) алкоголізм — хронічне захворювання, що характеризується патологічним (нездоланним) потягом до спиртних напоїв [3; 27; 44].

Поняття «зловживання алкоголем» поєднує пияцтво та алкоголізм. Хронічний алкоголізм — захворювання, зумовлене систематичним вживання спиртних напоїв і фізичною та психічною залежністю від алкоголю, формуванням абстинентного синдрому та розвитком ознак алкогольної деградації.

Алкоголізм є не тільки медичною, але і соціальною проблемою. З соціальних позицій, алкоголізм — форма девіантної поведінки, що характеризується патологічним потягом до спиртного та наступною соціальною деградацією особистості. О. Безпалько визначає девіантну поведінку як систему дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки. Поведінка, що передує різним видам хімічної залежності, називається адитивною. Ця поведінка виникає в результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов’язаних із цим проблем. При адитивній поведінці неповнолітнього негативна пристрасть до вживання речовин ще не досягла стадій індивідуальної психічної або фізичної залежності, тобто певних стадій захворювань. Особливість пияцтва та алкоголізму як девіантної поведінки також полягає у тому, що ці явища виступають в якості каталізатора, що сприяє прояву інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних правопорушень, соціального паразитизму, самогубств, аморальної поведінки тощо.

Актуальною проблемою є алкоголізація молоді. Середній вік, у якому молодь починає вживати алкоголь, складає 13 років. Якщо у дорослої людини перехід від пияцтва до алкоголізму займає 5−10 років, то у підлітка формування хронічного алкоголізму відбувається у 3−4 рази швидше, що пов’язано з анатомофізіологічною будовою молодого організму. Вживання алкоголю викривляє або утруднює розвиток особистості молодої людини. Існує припущення, що кожне наступне покоління починає вживати алкогольні напої раніше попереднього та залучається тим самим до спиртних напоїв у всі більш ранньому віці.

Про ступінь розповсюдженості пияцтва та алкоголізму можна судити за трьома взаємопов'язаними показниками: рівнем виробництва спиртних напоїв, рівнем їх споживання на душу населення та числом осіб, що страждають на алкоголізм.

Змінюється структура населення, що вживає алкоголь. Все більше залучаються жінки та молодь. З 1990 по 2001 рік число жінок, хворих на алкоголізм, збільшилося в 1,4 рази (з розрахунку на 100 тис. жінок відповідно 377,1 та 41,9). Відсутність офіційної інформації не дозволяє навести дані по молоді. Відомча статистика ведеться тільки по хворим, що хворі на алкоголізм. Алкоголізм як хвороба розвивається поступово та вражає осіб, що досягли 30−40 років і старше.

Найсильніше ризик вживання алкоголю виражений у молоді у віці 14−18 років. Вживання алкоголю та тютюну передує вживанню наркотиків.

Наслідки пияцтва та алкоголізм завдають шкоду особистості і суспільству. Загальновизнано, що навіть наявність малих доз алкоголю шкодить людському організму. Доведено, що систематичний прийом більше 20 гр. алкоголю на добу може супроводжуватися алкогольним отруєнням.

ВООЗ констатує три основні види наслідків пияцтва та алкоголізму:

проблеми для того, хто п'є: короткочасні функціональні розлади та втрата самоконтролю; агресивність; нещасні випадки; настання адміністративної відповідальності за перебування у нетверезому вигляді у громадських місцях; отруєння алкоголем. Наслідки тривалого непомірного вживання алкоголю — розвиток цирозу печінки, деяких видів раку та серцево-судинних захворювань, недостатність харчування, довгочасні функціональні розлади та втрата самоконтролю, втрата працездатності, розвиток алкоголізму та алкогольних психозів, рання смерть або самогубство;

проблеми для сім'ї того, хто п'є: конфлікти у сім'ї, невиконання подружніх, батьківських та материнських обов’язків; втрата поваги; матеріальні труднощі; внутриутробне враження плоду; неправильне виховання та юнацький алкоголізм серед дітей алкоголіка; злочинність Проблеми для суспільства: порушення громадського порядку; дорожньо-транспортні пригоди; нещасні випадки; зниження продуктивності праці та прогули; економічний збиток, пов’язаний з витратами на лікування та допомога ми з непрацездатності; витрати на охорону правопорядку.

При алкоголізмі виникають численні соматичні розлади: страждає шлунково-кишковий тракт, ураження нирок, серцева недостатність, сприяє появі хронічного бронхіту, туберкульозу тощо. Алкоголізм часто сполучається з психічними розладами (депресія, шизофренія, психопатія, постстресові порушення, неврози).

Алкоголь негативно впливає на протікання психічних процесів. Дезорганізує важливий для поведінки процес збудження та гальмування, руйнує свідомість та волю. У стані сп’яніння людина втрачає адекватну реакцію на різні зовнішні подразники, стає нав’язливою, грубою, розв’язною. Все це, має прояв у поведінці, визначає результат боротьби мотивів та бажань, придушує голос совісті, почуття боргу, поваги до закону. Під впливом алкоголю здійснюється 2/3 злочинів проти особистості.

Фізичні, психічні, неврологічні розлади приводять до психологічної, фізичної та соціальної дезадаптації, деградації особистості та вторинної соматичної патології.

Алкоголізм супроводжується поступовою зміною особистості. Особам, що страждають на алкоголізм, властива безтактність, схильність до грубого гумору, хвастовство та брехливість, зневажливе ставлення до своїх обов’язків.

Зміна особистості є причиною здійснення різних злочинів, у тому числі пов’язаних з виконанням професійних обов’язків.

Таким чином, алкоголізація молоді є гострою, складною, багатоаспектною соціально-психологічною проблемою, яка потребує подальшого пошуку та обґрунтування шляхів її вирішення. Насамперед виникає потреба виділення та аналізу чинників, які зумовлюють її появу.

1.2 Фактори, що впливають на алкоголізацію сучасної молоді

Вивчення соціальних відхилень приводить до висновку, що для розкриття причин необхідний системний аналіз складної сукупності різних соціальних факторів.

Відповідаючи на питання про причини, необхідно зрозуміти, чим викликане існування цих явищ, що повинне бути пов’язане і з поясненням їх основних властивостей — кількісною та якісною визначеністю. Іншими словами, бажано показати, чому відтворюється достатньо стійке число актів девіантної поведінки з більш або менш постійною структурою.

Не слід змішувати проблему причин відхилень з причинами змін в їх стані, динамці та структурі у часі, а також різниць у цих показниках у просторі. Зміни у динаміці, стані та структурі соціальних відхилень можуть залежати від таких зовнішніх факторів, як чисельність та особливості складу населення.

Причинні пояснення різного роду негативних явищ завжди приваблювали увагу вчених та практиків. Будь-яке соціальне явище пов’язане тисячами зв’язків з іншими явищами та процесами. Спроби знайти єдину причину алкоголізму є безуспішними.

Виявлення причин здійснюється у двох напрямах: вивчення внутрішнього механізму індивідуальної поведінки, та аналіз соціальних процесів, що зумовлюють зміни в соціальному явищі. У першому випадку з’ясувалося, що складна взаємодія елементів особистості і середовища, не тільки має багато різновидів, але у кожному конкретному випадку буває пов’язане з дефектами у кількох ланцюгах психологічного ланцюга, що детермінує дану поведінки. Б. Волков стверджував, що «категорія причинності…зовсім недостатня для пояснення людської поведінки». Таким поясненням, на його думку, може служити не причинність, а детермінація.

Виділити якийсь фактор як причину соціальних відхилень неможливо.

Аналізуючи такі соціально-патологічні явища як алкоголізм, автори відмічають, що вивчення їх причин має смисл тільки тоді, коли розглядається комплекс умов та факторів, що формують особистість, схильну до алкоголізму. Цей комплекс корелює з конкретними історичними умовами життя суспільства та опосередковано виступає у формі відношення суспільства до алкогольних традицій.

Детерміністське пояснення явищ відрізняється від причинного. Детермінізм є вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок та взаємозумовленість явищ матеріального і духовного життя. Причинність — є лише мала частина всесвітнього зв’язку, але частина не суб'єктивного, а об'єктивного реального зв’язку. На думку М. Бунке, необхідними і достатніми компонентами детермінізму є два принципи: генетичний принцип (ніщо не може виникнути з нічого) та принцип закономірності (ніщо не відбувається довільним чином). Причинність, крім того, характеризується такими рисами як продуктивність, одностороння направленість, не оберненість, неперервність, розрізнення головного та другорядного (причин та умов).

Причини пияцтва та алкоголізму у нашій країні тривалий час не вивчалися. До кінця 50-х років вважалося, що з побудовою соціалізму вони ліквідовані. Однак життя переконало в іншому. В умовах соціалізму об'єктивно існували труднощі та суперечності, які посилювалися застійними явищами 70-х-першої половини 80-х років, коли, хоча і приймалися закони проти пияцтва, але одночасно заохочувалося розширення виробництва та продажу спиртних напоїв. Збереженню у нашому суспільстві причин алкоголізму сприяє сукупність об'єктивних (соціально-економічних, соціально-культурних тощо) та суб'єктивних факторів.

Алкоголізм є мультифакторним захворюванням, тобто визначається сполученням різних факторів. Існують різні підходи до виділення факторів пияцтва та алкоголізму. Традиційно, серед факторів, сполучення яких приводить до формування стійкої алкогольної залежності, виділяють біологічні, психологічні і соціальні.

Біологічні фактори пов’язані з порушенням роботи ферментативної та гормональної систем організму; вродженими психопатіями; мінімальними мозковими дисфункціям внаслідок органічного враження головного мозку; наслідками спадковості; впливом природного середовища. До біологічних факторів алкоголізації дослідники відносять спадковість (виділено десятки генів, пов’язаних з психологічною залежністю від алкоголю), остаточні враження центральної нервової системи, часові різниці в реакції на алкоголь, особливості метаболізму алкоголю в організмі тощо. Але слід відмітити, що незважаючи на численність генетичних досліджень алкоголізації, деякі вчені вказують на методологічні не бездоганність проведених досліджень, що дозволяє піддати одержані дані сумніву.

Серед суб'єктивних факторів певне місце займає психологічний фактор. До дії цього фактору відносять індивідуальні та особистісні якості, що зумовлюють схильність людини до алкоголізації. Люди з низькою самооцінкою, що часто перебувають у депресивному стані більш схильні до алкогольної залежності. Часто причиною пристрасті до алкоголю стає бажання людини придушити сильні переживання та уйти від стресів, бажання розгальмуватися, відчути приємні відчуття []. Інші автори до числа психологічних факторів відносять: акцентуації характеру; реакцію емансипації; реакцію групування; потяг до самоствердження; задоволення почуття цікавості; бажання виглядати дорослим; потребу змінити психічний стан в стресовій ситуації; інфантилізм; підвищений рівень тривожності. До психологічних передумов хвороби відносяться такі особистісні особливості як нездатність пристосовуватися до обстановки, протистояти середовищу, вирішувати конфлікти та переносити емоційне напруження.

Ю. П. Лісицин и П. І. Сидоров перед психологічних особливостей осіб, що схильні до алкоголізму, виділяють недостатню організованість особистості, високу екстрапунітивність та зовнішній локус контролю, екстравертованість, імпульсивність, ригідність мислення та пов’язану з нею непродуктивність, нездатність справлятися з тривогою та напруженням соціально придатними шляхами, тобто сформованість неефективних допінг стратегій, особливу у вигляду входу від проблем. Синдром дитячої гіперактивності з поганою здатністю до концентрації уваги, імпульсивністю та збудливістю, низькою толерантністю до фрустрації виділяється як фактор ризику розвитку залежності. Пізніше, вивчення людей, що систематично вживають алкоголь, показало, що їм властиві неконтрольована імпульсивність. Екстравертованість, підкреслювання своєї мужності, низька продуктивність.

Представляє інтерес в аспекті дослідження психологічних чинників алкоголізації дослідження самарських школярів, проведене у 1993;1996 роках під керівництвом С. Березіна. Була сформована вибірка з 96 підлітків у віці 13−16 років, що проживали у максимально нарконебезпечному середовищі, але які не мали досвіду вживання психоактивних речовин. Комплексне вивчення підлітків експериментальної групи та спостереження за їх динамікою протягом трьох років довели, що найбільшу небезпеку наркотизації мали підлітки, що володіли такими загальними якостями: самореферентність, комунікативна та соціальна компетентність; здатність конструктивно вести себе в конфліктних ситуаціях (тобто направленість зусилля на подолання суперечностей при збереженні своїх інтересів та інтересів партнера); адекватна самооцінка; здатність контролювати афект; здатність до відстроченої розрядки напруги.

До соціальних факторів формування алкогольної залежності відносять рівень освіти, особливості мікросередовища, які впливають на формування відношення до зловживання алкоголем (у тому числі сім'ю), політику держави у відношенні вживання алкоголю. Легалізація вживання спиртного, його доступність та рекламування теж відносяться до соціальних факторів. До цієї групи факторів відносять: сім'ю, засоби масової інформації, звичаї оточення, тобто групи, у яку входить дана людина, етнічну та релігійну приналежність, алкогольну політику держави [].

На думку С. Кройцера вживання психоактивних речовин є результат процесу соціального научіння. Знайомство з їх вживанням починається звичайно в результаті дружніх контактів з іншими вживачами, а перше вживання відбувається у колі знайомих, причому переважають мотиви допитливості та пристосування до своєї вікової групи. Для продовження вживання вирішальним є те, що воно не викликає негативних емоцій або дає такі позитивні ефекти як визнання, належність до групи тощо, які роблять привабливим подальше вживання. Допитливість та зняття стримуючих факторів є суттєвими моментами у початковому вживанні психоактивних речовин.

Згідно іншого дослідження, деякі люди, якщо вона навіть підлягають факторам ризику, не вживають алкоголь. Дослідження показують, що від цього їх утримують ряд захисних факторів: почуття гумору, внутрішній самоконтроль, цілеспрямованість; важливість взаємовідношень з дорослою людиною; прив’язаність до законів на норм суспільства, сімейних стандартів, що виключають вживання алкоголю.

Деякі автори диференціюють соціальні фактори на соціально-економічні, соціально-педагогічні, соціально-культурні.

До факторів соціально-економічного порядку відноситься широке виробництво спиртних напоїв. Пияцтво розповсюджене перш за все серед людей, життя яких характеризується трудовою, побутовою та сімейною невлаштованістю. Ті, хто ведуть спосіб життя, що характеризується як дармоїдство і часто супроводжується вживанням спиртних напоїв. Розповсюджене пияцтво в гуртожитках, неблагополучних сім'ях, а також серед самотніх молодих чоловіків. Такі соціально-економічні фактори як зниження життєвого рівня населення; майнове розшарування суспільства; обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку; безробіття; доступність алкоголю та тютюну теж накладають відбиток на алкоголізацію населення Можна виділити також соціально-педагогічні фактори: криза інституту сім'ї; зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання; проблеми, пов’язані з навчанням; конфлікти з вчителями; низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі; слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді

Соціально-культурні фактори зумовлені зниженням морально-етичного рівня населення; поширенням кримінальної субкультури; руйнацією духовних цінностей; наростанням неформальних молодіжних об'єднань в яких домінує культ сили; пропагандою ЗМІ західних стереотипів поведінки.

У дослідженні вчених, відповідаючи на питання про основну причину, що спонукала до першого вживання алкоголю, 30,5% старшокласників відповіли, що вони стали пити з допитливості, 20,1% - тому, що дорослі п’ють, 15,8% - щоб відчувати себе дорослими, 10,4% - щоб ствердитися у групі однолітків, 9% - тому що скучно, 5,8% - щоб легше спілкуватися з іншими людьми, 3,6% - для сміливості, 2, 5% - щоб усунути страх, 2,2% - щоб зняти напругу. Виявлені мотиви можна обдати у чотири групи: 1) пізнавальні; 2) самоствердження; 3) символічної участі; 4) зняття психодинамічної напруги.

Таким чином, аналіз складної сукупності факторів, що впливають на алкоголізацію сучасної молоді доводить, що дія більшості з них зумовлена впливом на особистість з боку оточуючого середовища, визначається соціальними зв’язками та контактами індивіда.

1.3 Характеристика соціально-психологічних чинників впливу на вживання людиною алкоголю Під соціально-психологічними чинниками впливу будемо розуміти ті чинники впливу на особистість, які проявляються на груповому рівні взаємодій, ті атрибутивні характеристики соціальних норм, які забезпечують їх дію як регулятора поведінки індивіда.

Все людське життя протікає в рамках тих або інших соціальних груп. Навчаючись у школі, відпочиваючи людина вступає у взаємовідношення з оточуючими, зіштовхується з різного роду об'єднаннями людей. У цих зв’язках виділяють дві системи — ділові відношення, які виникають між людьми як носіями певних суспільних функцій, та особисті відношення, які складаються на основі симпатій або антипатій, притяжіння або відштовхування.

Конкретна соціальна спільнота, у межах якої люди безпосередньо контактують між собою називається малою групою. Більш високою формою організації є соціальна група — множина людей, об'єднаних загальними соціально значущими цілями та відповідною внутригруповою організацією, що забезпечує досягнення цих цілей. Найбільш розвинена соціальна група — колектив. Основне призначення соціальної групи — цілеспрямоване регулювання міжособистісних відношень в цілях реалізації інтересів групи. У соціальній групі індивід знаходиться у відношеннях не тільки з іншим індивідом, але і з іншими членами групи.

Соціальні групи поділяють на малі та великі. У повсякденному житті люди включені не в одну, а в кілька малих груп. Багато вчинків людини в мікросередовищі пояснюються її прагненням до самоствердження у референтній групі, до ствердження такої позиції у групі, яка забезпечує їй визнання, повагу та підтримку.

Соціальна група організує внутрігрупові відношення, регламентуючи їх, для реалізації цих відношень створюються спеціальні функціональні утворення. Володіючи певними заходами впливу, вони регулюють поведінку людей, забезпечують стійкість суспільного життя, направляють її на задоволення загальних потреб.

Соціальні групи впливають на особистість не тільки на рівні свідомості. Окремі ситуації, життєві колізії, взаємодії людей входять у сферу підсвідомого. Формуються соціальні установки — готовність людини до певних дій при певних обставинах. У своєму мікросередовищі людина вступає у безпосередні особисті контакти, виникають міжособистісні відношення, які залежать не тільки від морально-психологічних особливостей людей, але і від їх соціального статусу.

Особливий вплив на нормативну поведінку та нормативні рішення здійснює фактор спілкування та взаємодії при сумісній груповій діяльності.

Соціальна група є носієм соціальних цінностей, у тому числі певних норм поведінки, а також служить джерелом примушуючого впливу, направленого на забезпечення відповідності поведінки членів групи вказаним нормам, впливу групи, конформності у більшій або меншій мірі підлягають всі люди.

Не будь-яка сума окремих індивідів може бути названа соціальною групою, а лише сукупність людей, яких об'єднують спільні інтереси, цілі, приблизно однаковий рівень соціальних та моральних цінностей.

Велике значення для будь-якої людини має найближча соціальна група, тому що реакція з боку оточуючих є джерелом поведінки індивіда. Людина засвоює ту лінію поведінки, яка підтримується, схвалюється її найближчим оточенням. Якщо в ній переважають думки, позиції та уявлення, що суперечать нормам моралі та права, то поділяючи їх, індивід вступає у конфлікт з суспільством та законом.

Психологічна структура групи може служити каталізатором індивідуальної поведінки.

Отже, суттєвий вплив на алкоголізацію здійснює мікросоціальне середовище — ті групи, у які включена особистість. Воно впиває на глибину та динаміку пияцтва та алкоголізму не прямо, а переломлюючись через існуючі в суспільстві традиції та звички. Важливим ланцюгом у розвитку алкоголізації є залучення до алкогольних звичаїв сім'ї та вживання спиртних напоїв у групі однолітків.

У НДІ фізіології дітей та підлітків Академії педагогічних наук РФ були проведені дослідження, які переконливо довели, що об'єктивною причиною першого вживання старшокласниками алкогольних напоїв виступають алкогольні звичаї, сформовані протягом багатьох віків. Суб'єктивні причини — первинні алкогольні установки, в основі їх лежать повсякденні, антинаукові знання про фармакологічні властивості алкоголю.

Цікаві дані про вплив алкоголю наводять В. С. Братусь, П.І.Сидоров. Автори відмічають, що до перших значущих досвідів знайомства з алкоголем у підлітка утворюється (у тісній залежності перш за все від сім'ї, мікросередовища) певне уявлення про цей продукт, про його особливу ейфоризуючу дію. Перше знайомство з алкоголем відбувається звичайно у 10−12 років за святковим столом з батьками або в компанії друзів. І це перше знайомство несподівано виявляється зовсім не таким, часто різко контрастує з наявними до того уявленнями, переддиспозицією дитини. Майже завжди перша алкоголізація сприймається суб'єктивно неприємно. Підлітки відмічають гіркий смак горілки, печію в ролі, запаморочення, нудоту навіть від одноразового прийому невеликих доз. Після такого дискомфортного знайомства більшість підлітків деякий час уникає алкоголю. Однак від того, що суб'єктивні відчуття від спиртних напоїв явно не збігаються із засвоєними уявленнями, традиціями та забобонами, останні не зникають, але постійно — особливо в обтяжуючому мікросередовище — представляють привід, стають спокусою відновлення алкоголізації. І уже у віці 13−14 років у зв’язку з якимись подіями (закінчення дев’ятирічної школи, вступ до навчального закладу, свята, дні народження) алкоголізація відновлюється, причому поступово вона починає набувати новий суб'єктивний, психологічний зміст.

Для розуміння сили, що змушує підлітка, долаючи природне органічне неприйняття, прагнути до випивки, необхідно розглянути особистісні процеси.

Зі збільшенням стажу вживання алкоголю, суб'єктивна картина сильно змінюється: більше 90% опитаних дослідниками підлітків зі стажем 2 і більше років вживання, вважали, що сп’яніння супроводжується відчуттям приливу сил, почуттям задоволення, комфорту, підвищенням настрою, тобто у висловлюваннях починають з’являтися ті атрибути психічного стану, які звичайна свідомість часто приписує дії алкоголю.

Психофізіологічний ефект дії алкоголю не завжди однозначний та змінюється в залежності від віку, загального стану організму, особливостей конституції та нервової системи. Однак, найбільш загальна схема полягає у тому, що звичайно виникає збудження, підйом, що викликаний боротьбою організму з отрутою, що поступив, потім можливе розслаблення, пригнічення, сон. Все це супроводжується порушенням моторики, неузгодженістю дій, мовною розгальмованістю. Але такий стан не можна вважати привабливим для людини, тим більше пояснити цим суб'єктивну тягу до алкоголю. Привабливість алкогольного сп’яніння, на думку дослідників, полягає в іншому. Вона приховується у тій — по більшій мірі неусвідомлений — психологічній мотивації звернення до вина, у тих бажаннях та потребах, які людина намагається задовольнити з його допомогою. Генетично першим і найбільш частим є бажання повеселитися, створити припіднятий настрій на весіллі, дні народженні, зустрічі друзів, тобто у випадках, в яких традиції випивання особливо міцні. Звичайно свята чекають, до нього завчасно готуються, певним чином налаштовують себе, одягаються, що саме по собі створює ту особливу атмосферу, яка і без вина робить людину збудженою, припіднятою, радісною. Наступне прийняття алкоголю, змінюючи стан організму та нервової системи, створює лише особливий, незвичайний психофізіологічний фон, на який проектується психологічні очікування, вся попередня психологічна підготовка до даної події. Для самої ж людини цей механізм залишається неусвідомленим, прихованим, що і породжує загальноприйняте уявлення про особливі властивості алкоголю (16) — гіпотеза В. Братуся, П. Сидорова про психологічні механізми дії алкоголю. Важливу специфічну роль грає проекція психологічного очікування на психофізіологічний фон сп’янінні.

Історично склалося, що жодне свято не обходиться без вживання великої кількості спиртного. Будь-яка подія в житті - народження дитини, хрещення, ювілей, весілля, одержання премії та навіть велику покупку прийнято «обмивати». Навіть стреси та втому — і фізичну, і розумову прийнято знімати алкоголем. Звичайна зустріч друзів теж не обходиться без випивки, не говорячи про проблеми або горе, які українці заливають алкоголем. На якийсь час сп’яніння дозволяє піти від проблеми, але не розв’язати її.

До факторів, що сприяють частому вживанню спиртних напоїв відносяться «традиції», «алкогольна атмосфера», що панує у деяких мікросоціальних групах, у тому числі і в сім'ї, в «алкогольних кампаніях». Алкогольні звичаї мікросередовища багато в чому визначають алкогольні установки молодих людей, їх оцінки пияцтва оточуючих, відношення до можливої власної алкоголізації та її динаміку.

У сім'ях, де батьки практично не вживають алкогольні напої, виростають діти, які у дорослому житті також рідко п’ють спиртне. Якщо ж діти спостерігають приклад життя батьків-алкоголіків, для них таке життя стає нормою, та в подальшому вони нічого поганого не бачать у вживанні спиртних напоїв. А. Коровін шляхом вивчення характеру алкоголізації підлітків підтвердив, що першими «алкогольними вихователями» є батьки. Батьки є першим та найбільш важливим ланцюгом у розвитку алкоголізму. Дослідження алкоголізації молоді показує, що рівень вживання спиртного вище в середовищі молодих людей із сімей алкоголіків. Рокову роль грає виховання дітей у сім'ї в умовах систематичного вживання спиртних напоїв. Це свідчить про атмосферу схвального ставлення сім'ї до спиртних напоїв. Таким шляхом передається «естафета» пияцтва наступному поколінню. Соціологічні дослідження виявили: більше 90% алкоголіків залучилися до алкоголю до 15 років, а одна третина з них — до 10 років. У результаті до 19 років 90% обстежених осіб пило уже систематично. Встановлено також, що перша чарка кожному з них була запропонована найближчими родичами.

Велике значення має вплив тих, хто уже на шляху до алкоголізму. Це так звані «алкогольні лідери», які є мов би «центром кристалізації» алкогольного побуту, розповсюдження алкогольних звичок, думок про користь спиртних напоїв, «правил» та норм їх споживання.

Тобто мова йде про соціально-психологічні фактори, що сприяють вживанню алкоголю та формуванню алкоголізму.

Сьогодні такі традиції різноманітні. Крім існуючих виникають нові алкогольні звичаї. Відбувається нашаровування «нових» приводів вживання спиртних напоїв на старі звичаї; певна інтернаціоналізація звичаїв вживання алкоголю.

Алкогольні традиції існують остільки, оскільки вони здатні задовольняти потреби соціально-психологічного порядку. Мова йде про традицію вживання алкоголю в ситуаціях особистого спілкування. Хоча сучасне життя і збільшує число контактів, більшою частиною такі контакти поверхові і не здатні задовольнити потребу в спілкуванні, основою якого є самостворення та самовираження отримання соціального схвалення.

Особливу роль при цьому має емоційна сторона контакту тих, хто спілкується. При зустрічі двох несхожих людей встановити контакт буває непросто. Цьому заважає сором’язливість. І тут алкоголь здатен «полегшити» процес спілкування, розгальмувати, емоційно розкріпачити людину та виявити її настрій, сприяти зменшенню дистанції між співбесідниками, приглушити різниці між ними. Треба мати на увазі, що якість бесіди при сп’янінні, її інтелектуальна насиченість, як правило знижуються. І хоча особи, що спілкуються у сп’янінні, можуть дотримуватись протилежної думки, все ж їх суб'єктивне враження від насиченості бесіди засноване перш за все не емоційному контакті та співпереживанні.

Люди можуть спілкуватися, встановлювати глибокі емоційні контакти і без алкоголю. Однак для повноцінного спілкування необхідні певний рівень особистісної організації, володіння елементарними прийомами психічної саморегуляції. Організація повноцінного спілкування вимагає певних зусиль з обох сторін.

Спілкування на фоні вживання алкоголю слід розглядати як полегшений варіант спілкування. У цьому випадку партнери йдуть шляхом найменшого опору. Емоційний контакт досягається швидше та без особливих зусиль. Збільшення досвіду спілкування на фоні алкоголю приводить до свого роду атрофії навичок нормальної взаємодії, а спроби встановити контакт без алкоголю з часом виявляють свою неспроможність, викликають незадоволеність. Коло спілкування звужується. Ця тенденція може привести до формування пияцтва та алкоголізму.

Всередині кожної традиції, пов’язаної з вживанням алкоголю можна виявити чотири основні елементи: 1) об'єктивно можна обійтися і без алкоголю; 2) існує уявлення про те, що алкоголь у якомусь відношенні «корисний», на час полегшує індивідуально-психологічне або соціально-психологічне функціонування індивіда; 3) при відтворенні традиції індивід втрачає незалежність від алкоголю, звужує свої адаптаційні можливості; 4) при відтворенні традиції вона втрачає початковий зміст та перетворюється для індивіда у привід для повторного вживання алкоголю [].

Існує стійкість алкогольних традицій та звичаїв до направлених проти них прямих адміністративних впливів. Цим пояснюється те, що засуджуючі та забороняючі впливи не несуть в собі конструктивного елементу, вони не витісняють алкоголю, оскільки не пропонують ефективного безалкогольного способу здійснення тих соціально-психологічних та індивідуально-психологічних функцій, які у перекрученому вигляді допомагає здійснити алкоголь.

РОЗДІЛ 2. ВРАХУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ АЛКОГОЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ ЯК СПОСІБ ПРОТИДІЇ ПОШИРЕННЮ АЛКОГОЛІЗМУ В СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2.1 Соціально-психологічні особливості студентства як чинник ризику алкоголізації

Слово «студент» — латинського походження, у перекладі означає «той, хто старанно працює, займається», тобто людина, що оволодіває знаннями. «Студентство — центральний період становлення людини, особистості в цілому, прояву різноманітних інтересів. Студентський вік — період складного структурування інтелекту, інтенсивної активної соціалізації людини як майбутнього професіонала.

На сьогодні відсутній єдиний підхід до вікової періодизації, виділення фаз розвитку дорослої людини. За міжнародною класифікацією, завершення юності та початок дорослості починається для жінок з 20 років, а для чоловіків — з 21 року. Отже, основна маса студентів завершує у період навчання у вищій школі свою фазу юності та переходить у фазу дорослості. Сучасні студенти — це молоді люди у віці від 18 до 25 років.

Соціально-психологічні властивості цієї вікової категорії залежать не стільки від вікових особливостей, скільки від соціально-професійного визначення, самостійності особистості, вибору життєвого шляху. Особливості студентського віку визначаються проміжністю суспільного становища та статусу. Головна соціальна задача студентського віку — професійний вибір. Спеціальна освіта є наступним етапом по відношенню до загальної освіти. Професійний вибір та вибір спеціального навчального закладу приводить до того, що життєві шляхи юнаків та дівчат розмежовуються. Розширюється діапазон суспільно-політичних інтересів та ступінь відповідальності. Це період:

складного структурування інтелекту, він є сенситивним для розвитку інтелектуальних сил розвитку моральних та естетичних почуттів,

становлення характеру, певних звичок та установок. Час навчання у виші співпадає з другим періодом юності або першим періодом зрілості, який відрізняється складністю становлення особистісних рис (роботи Б. Ананьєва, А. Дмитрієва, І.Кона, В. Лисовського). Характерною рисою морального розвитку у цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно укріплюються ті якості, яких не вистачало у повній мірі в старших класах — цілеспрямованості, рішучості, наполегливості, самостійності, ініціативи, уміння володіти собою формування власних поглядів та відношень.

інтенсивної активної професійної соціалізації

оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: навчальних, громадських, професійних, трудових естетичних Водночас, можна виділити ряд небезпек, які існують у студентському віці:

прагнення до самостійності, пов’язане з проблемами самосвідомості та самовизначення, які вирішити молодій людині буває важко. Зростання рівня самосвідомості сприяє розвитку рівня вимог молодих людей до оточуючих людей і до самих себе. Вони стають більш критичними та самокритичними, ставлять вимоги більш високого порядку до морального стану однолітка.

суперечливість внутрішнього світу. Студентський період є центральним періодом перетворення та становлення всієї системи ціннісних орієнтацій та мотивації. Складність знаходження своєї самобутності та формування неповторної, творчої індивідуальності [1, с. 50].

суперечності між інтелектуальними та фізичними можливостями та дійсною їх реалізацією. Зростання творчих можливостей, розвиток інтелектуальних, технічних, художніх та наукових досягнень не може продовжуватися постійно.

труднощі процесу адаптації до нових видів діяльності. Багато проблем молодих людей у перші роки навчання пов’язані з відсутністю навичок самостійної роботи, невмінням конспектувати лекційний матеріал, працювати з джерелами, аналізувати матеріал, ясно та логічно викладати думки.

Для студентського віку залишається важливим спілкування з однолітками. Усвідомлення групової приналежності, солідарності, дружної взаємодопомоги створює почуття емоційного благополуччя та стійкості. Юнацька комунікабельність часто буває егоцентричною, а потреба у самовиявленні, розкритті своїх переживань — вище інтересу до почуттів та переживань іншого. Звідси виникає емоційна напруженість у відношеннях, незадоволеність ними. Юнацькі групи задовольняють у першу чергу потреби у вільному, партитеному, емоційно насиченому спілкуванні. Вільне спілкування не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових контактів, пошук себе. Приналежність до компанії підвищує впевненість студента в собі та дає додаткові можливості самоствердження, сприяє підвищенню самооцінки.

Розвиток студента на різних курсах має деякі особливі риси. На першому курсі студенти розв’язують завдання залучення абітурієнта до студентських форм колективного життя. Поведінка студентів відрізняється високим ступенем конформізму. Відмічається слабка регуляція своєї поведінки та немотивований ризик, невміння передбачати наслідки своїх вчинків. Часто формується неадекватна ідентичність, нездатність будувати життєві плани, уникання тісних міжособистісних відношень, вибір негативних зразків для наслідування.

У процесі адаптації першокурсників до вузу виникають такі труднощі: негативне переживання, пов’язане з уходом вчорашніх школярів зі шкільного колективу з його взаємодопомогою та моральною підтримкою; недостатня психологічна підготовка до професії; невміння здійснювати психологічне саморегулювання поведінки та діяльності; недостатньо розвинене прагнення до самоосвіти тощо.

Другий курс є періодом найбільш напруженого навчання. У житті другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання та виховання. Студенти одержують загальну підготовку, формуються їх широкі культурні запити та потреби. Процес адаптації до даного середовища в основному завершений Третій курс — початок спеціалізації, укріплення інтересу до наукової роботи як відбиття подальшого розвитку та поглиблення професійних інтересів студентів. Необхідність у спеціалізації часто приводить до звуження сфери різнобічних інтересів особистості.

Четвертий курс — це перше реальне знайомство зі спеціальністю у період проходження практики. Відбувається переоцінка студентами багатьох цінностей життя та культури.

На п’ятому курсі формуються чіткі практичні установки на майбутній рід діяльності. Проявляються нові, що стають все більш актуальними цінності, пов’язані з матеріальним та сімейним становищем Студенти поступово відходять від колективних форм життя вузу.

Таким чином, найбільш небезпечним у плані залучення до ризикованих видів поведінки є перший курс.

Вступ до ВНЗ — значна подія, самостійний крок і початок відповідального етапу життя. В перші тижні відчувається задоволеність від досягнення важливої мети, виникають серйозні надії на ефективне навчання. Але трохи згодом (через 2−3 місяці) починають відчувати певні дискомфортні переживання. Цей період триває протягом усього першого року навчання і завершується більш менш успішно, але не для всіх студентів. Саме вони і потребують особливої уваги і допомоги. Можна виділити дві групи труднощів, що виникають на цьому етапі життєвого шляху: труднощі адаптації до нового способу та стилю життя; труднощі, що пов’язані з процесом навчання. Охарактеризуємо їх.

1. Труднощі адаптації до нового способу та стилю життя (нового місця проживання, нового оточення) Випробування свободою, безконтрольність та некерованість. Виникає спокуса не чого не робити або робити все в останній час, нічого не встигаючи Самостійність як обов’язок про себе піклуватись, обслуговувати себе — готувати їжу, прибирати кімнату, прати білизну, приймати самостійні рішення. Через відсутність самостійності, безвідповідальності, рідкість спілкування з батьками, як наслідок: почуття самотності, втрата старих друзів і труднощі у знаходженні нових, поганий настрій Студентський гуртожиток. Реальні обставини далекі від навіюваних установок. Звідси і психологічний настрій.

Спілкування у вузівському колективі. Проблема спілкування у студентів, що приїхали з провінції, велика кількість людей, характерні для великого міста, де кожен сам по собі, майже не сприймає оточуючих. Відмовляються від стереотипів і набувають незвичних форм поведінки: якщо у школі відрізнялися успіхами у навчанні і ерудицією, були лідерами, то тепер бути першим не завжди вдається. Разом з тим існують особливості відносин у гуртожитку: значно більша роль спілкування, ніж вдома, колективний характер виконання справ приводить до зміни індивідуалістичної психології на психологія колективізму. Характер спілкування з викладачами: дивує звертання на «Ви»

Фінансово-матеріальні проблеми. Значна частина відноситься до категорії середньо та погано забезпечених. Сучасна стипендія не забезпечує навіть третини фінансових потреб. Живуть за рахунок: підтримки батьків і родичів, особистої праці, того і іншого. Як бачимо, навіть за наявності підтримки батьків, коштів на навчання та проживання не вистачає, що змушує шукати власні засоби. Рідко коли вони влаштовуються за спеціальністю, частіше у комерційні структури, а цим самим зменшують власний час на навчання, власні психічні, фізичні, інтелектуальні ресурси. Як наслідок — борги у сесію.

Загострене питання про соціальні пільги: на транспорт, літній відпочинок. Необхідна нова система стипендіального забезпечення: академічна та соціальні стипендії. Студенти з малозабезпеченим сімей не в змозі оплатити репетиторів, а тому велика ймовірність їх гіршого навчання

ІІ. Проблеми, що пов’язані з процесом навчання.

Підготовка та проведення екзаменаційної сесії. Великий обсяг наукової інформації. У середині першого семестру буквально завалені" завданнями, у яких мало що розуміють. Інша система викладання, яка відрізняється від шкільної. Вкупі з особистою свободою може виникнути установка: сьогодні погуляю, а вивчу все завтра". На перезалік витрачається більше сил та енергії, ніж на просте складання заліку.

Відсутність спеціальних організаційно-навчальних навичок: конспектування, користування бібліотекою. Цих проблем менше у вихідців з ліцеїв та гімназій. Учні яких практично 2−3 роки навчалися в умовах вищої школи (ті ж викладачі, методи, вимоги, організація навчального процесу, екологічні умови — стіни закладу). У ВНЗ не передбачено спеціальних заходів щодо корекції шкільних навичок, припускається, що студент є досить самостійним, щоб набути їх (необхідно включити у роботу кураторів, соціальних служб).

Студенти перших курсів не володіють способами зосередження (управління концентрацією та тривалістю уваги), запам’ятовування (недостатність мнемічної сфери), вирішення навчальних завдань (розподіл активності у часі). Причина насамперед в особистій сфері. Успішність навчання у школі забезпечувалась певними способами пізнавальної діяльності, що зумовило зростання самооцінки та переконаність у правильності обраного шляху. Спосіб діяльності став елементом Я-концепції. Випадки неуспішності оцінюються як завгодно, тільки не так як є насправді. Головним у роботі в цьому напрямку є формування у студентів усвідомлення реального стану речей (з досвіду вони часто опираються цьому усвідомленню). Спосіб дії не лише входить до Я-концепції людини, а є складовим елементом індивідуального стилю пізнавальної діяльності.

Оскільки до завдань викладачів не входить формування способів пізнавальної діяльності, ситуація може мати кілька варіантів вирішення: адекватні способи можуть і не сформуватися — неуспішність, розумові та психічні перевантаження, пошук «обхідних шляхів», зникає мотивація, формується малоефективний спеціаліст; адекватні способи можуть з’явитись неусвідомлено, випадково чи як наслідування — зростає успішність, дезадаптаційні процеси пом’якшуються. Але неусвідомленість цього, невідрефлексованість означає, що людина зустрінеться з подібними проблемами у майбутньому. Отже, даний шлях лише тимчасово допомагає вирішенню проблеми. Найбільш вдалий третій варіант — надання кваліфікованої педагогічної та психологічної допомоги через різні служби.