Управление власними засобами комерційного банка

Федеральне агентство по образованию.

Псковський політехнічний институт.

Кафедра «Фінанси і кредит».

Курсова робота з дисциплине.

«Організація діяльності комерційного банка».

Управління собсвенными засобами комерційного банка.

Виконав: студент групи 13−03.

Шитикова А.В.

Преподаватель:Петрова О.С.

Псков.

Зміст.

Введение

…3 Глава 1. Визначення власні кошти (капіталу) банка…5.

1. Поняття, структура і функції власного капіталу банка…5.

2. Джерела власного капіталу банка…9.

1.3 Методи оцінки капитала…11 Глава 2. Управління власним капіталом банка…13.

2.1.Содержание управління капиталом…13.

2.2. Внутрішні джерела приросту власного капитала…15.

2.3. Зовнішні джерела приросту капитала…16 Глава 3. Оцінка якості управління власними засобами банка…22.

2.1. Поняття й необхідність оцінки достаточпости капіталу банка…22.

2.2. Нормативні вимоги до розміру власні кошти (капіталу) банка…23.

2.3. Оцінка якості управління власним капиталом…26 Заключение…28 Список використаної литературы…29 Приложения.

У зв’язку з зростаючим числом банкрутств і прострочених позичок посилилося увагу до адекватності банківського капіталу. Регулюючі органи вимагають зростання банківського капіталу, щоб надійніше захищати вкладників та забезпечити життєздатність страхових фондів. Банкіри воліють менші нормативи капіталу, аби прибутковість і зростання активів. Ці суперечать одна одній мети породжують конфлікт між політикою нагляду і діяльністю банку. Центральний банк РФ санкціонував мінімальні норми кпитала, що є обмежниками практично всім банков.

Капітал відіграє банківській дилемі риск/доход. Збільшення капіталу знижує ризик шляхом стабілізації доходів і їхній зростання, страхуючи від банкрутства. Але і зменшує очікуваний прибуток, оскільки акціонерний капітал дорожчий, ніж заборгованість. Головні запитання управління активами і пасивами, в такий спосіб, зводяться до визначення оптимальної величини капитала.

Тема раціонального управління власним капталом банку особливо актуальна сьогодні, що у нашій країні, з одного боку, ще створено ефективну система страхування депозитів; з іншого — нестабільна економічна ситуація, різке зростання конкуренції банківській секторі, проведення агресивної банківської політики за відсутності адекватної інформаційної бази, нерідко відсутність професійних знань частина банкірів й негативні чинники призводять до банківським банкрутствам і втрати вкладниками свої кошти. Тож нашої країни наявність власного капіталу є першою умовою надійності банка.

Метою курсової роботи є підставою докладний розгляд самого поняття як власний капітал банку і управління ним. Досягнення даної мети курсової роботи необхідні такі задачи:

— визначити функції власного капитала;

— виявити джерела його формирования;

— розглянути існуючі методи оцінки капитала;

— оцінити методи управління власним капиталом;

— виявити кількісні характеристики оцінки власних средств.

Глава 1. Визначення власні кошти (капіталу) банка.

Значення власні кошти банку полягає насамперед у тому, щоб підтримання його стійкість. На початковому етапі банку саме кошти покривають першочергові витрати, без яких банк не може, розпочати своєї діяльності. за рахунок власних ресурсів банки створюють що їм резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом капіталовкладень у довгострокові активы.

1.1. Поняття і структура власного капіталу банка.

Під власними засобами (капіталом) банку слід розуміти спеціально створювані фонди й резерви, призначені задля забезпечення його економічної стабільності, поглинання можливих збитків і срібло в використанні банку протягом період його функціонування, і навіть отриманий прибуток за результатами діяльності поточного і минулих лет/5/.

Структура власні кошти банку неоднорідна з складу змінюється протягом року у залежність від ряду факторів й у частковості від якості активів, використання власного прибутку, політики банку з забезпечення стійкості його капітальної базы.

Якісна оцінка капіталу має важливого значення, оскільки він дає можливість прозирнути співвідношення між найстабільнішою і мінливою частинами капіталу банку. У цьому під основним капіталом банку розуміється стала (неизменяемая по стоимсти) частина капіталу, яка то, можливо спрямовано покриття будь-яких потерь.

Доплнительным капіталом є менш стала частина, тобто. капітал, величина і вартість якої змінюються залежно, по-перше, від зміни вартості активів банку (резерви, переоцінка вартості основних коштів) і, по-друге, від изменеия ринкових рисков.

Відповідно до прийнятим розподілом капіталу на основний рахунок і додатковий проведемо якісний аналіз капіталу банку на 2004 рік (таблиця 1.1.)/3/ .

Таблиця 1.1.

Якісна структуру капіталу банка.

|Показаели |На 1 | |На 1 | |На 1 | | | |січня| |квітня| |липня | | | |Тис. |% |тис. |% |тис. |% | | |крб | |крб | |крб | | |1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 | |Основний капітал | | | | | | | | | | | | | | | |Статутний капітал: | | | | | | | |Звичайні акції |32 012 |23 |32 012 |23,1 |32 012 |23,1 | |Привілейовані |8620 |6,2 |8620 |6,2 |8620 |6,2 | |некумулятивні акції | | | | | | | |Емісійний дохід |2592 |1,9 |2592 |1,9 |2592 |1,9 | |Резервний фонд |12 312 |8,9 |12 312 |8,9 |12 312 |8,9 | |Фонди спеціального |50 170 |36,2 |50 170 |36,2 |50 170 |36,2 | |призначення, створені| | | | | | | |із прибутку пршлых років| | | | | | | |Фонди накопичення, |32 917 |23,7 |32 917 |23,7 |32 917 |23,7 | |створені із прибутку | | | | | | | |минулих років | | | | | | | |Разом основний каптал|138 623|100 |138 623|100 |138 623|100 | |Акції, викуплені |570 |Х |570 |Х |570 |Х | |банком | | | | | | | |Нематеріальні активы|1231 |Х |863 |Х |628 |Х | |по залишкової | | | | | | | |вартості | | | | | | | |Збитки цього року | | | | |13 017 |Х | |Основний капітал, |136 822|73,7 |137 190|91,2 |124 408|96,1 | |який приймає до уваги | | | | | | | |Додатковий | | | | | | | |капітал | | | | | | | |Привілейовані |8617 |15,5 |8617 |43,4 |8,617 |75,8 | |некумулятивні акції | | | | | | | |Переоцінка вартості |3304 |5,9 |3797 |19,2 |1303 |11,4 | |майна | | | | | | | |Резерви на кредитні |7370 |13,2 |3005 |15,2 |1455 |12,8 | |ризики (1-ая грн.) | | | | | | | |Прибуток поточного года|36 422 |65,4 |4393 |22,2 |- |- | |Разом додатковий |55 713 |100 |19 812 |100 |11 375 |100 | |капітал | | | | | | | |Сума недосозданного |(395) |Х |(290) |Х |(210) |Х | |резерву під можливі| | | | | | | |втрати з позик | | | | | | | |(2−4-ая групи) | | | | | | | |Прострочена |(1520)|Х |(1410)|Х |(1250)|Х | |дебіторська | | | | | | | |заборгованість понад | | | | | | | |30 днів | | | | | | | |Вкладення банку |(4687)|Х |(4687)|Х |(4687)|Х | |акції дочірніх і | | | | | | | |залежних | | | | | | | |господарських | | | | | | | |товариств, і навіть | | | | | | | |вкладення капітал | | | | | | | |кредитних | | | | | | | |организаций-резиденто| | | | | | | |в | | | | | | | |Кредити, гарантії, і |210 |Х |(185) |Х |(175) |Х | |поручництва, | | | | | | | |надані | | | | | | | |банком акціонерам, | | | | | | | |учасникам і | | | | | | | |інсайдерам понад | | | | | | | |встановлених лімітів| | | | | | | |Додатковий |48 901 |26,3 |13 240 |8,8 |5053 |3,9 | |капітал, який приймає | | | | | | | |розрахуватися | | | | | | | |Сукупний капітал |185 723|100 |150 430|100 |129 461|100 | | | | | | | | |.

Аналіз розподілу капіталу на основний (чи капітал 1-го рівня) і додатковий (чи капітал 2-го рівня) показує, що з даного банку основна частка становить капітал 1-го рівня, що позитивно характеризує його якісну структуру.

Особливість власного капіталу банку порівняно капітал інших підприємств у тому, що власний капітал банків становить приблизно 10%, але в предприятиях-около 40−50%. Попри невеличкий питому вагу, власний капітал банку виконує кілька життєво важливих функций.

Захисна функція. Означає можливість виплати компенсації вкладникам у разі ліквідації банку. Власний капітал дозволяє зберігати платоспроможність банку з допомогою резерву активів, дозволяють банку функціонувати, попри загрозу появи збитків. У цьому, проте, передбачається, що більшість збитків покривається не було за рахунок капіталу, а поточних доходів банку. Капітал ж виконує функцію своєрідною захисної «подушки» і дозволяє банку продовжувати операції у разі виникнення великих непередбачених втрат чи витрат. Для підтримки подібних витрат існують різноманітні резервні фонди, включаемые у власний капітал, а при масових неплатежах клієнтів з позик покриття збитків можливо потрібно використати частину акціонерного капитала.

Оперативна функція має другорядне значення проти захисної. Вона містить асигнування власні кошти купівля землі, будинків, устаткування, і навіть створення фінансового резерву у разі непередбачених збитків. Цей джерело фінансових ресурсів незамінний на на початкових етапах діяльності банку, коли засновники здійснюють ряд першочергових витрат. На наступні етапи розвитку банку роль власного капіталу щонайменше важлива, частину цих коштів входить у довгострокові активи, для створення різних резервів. Хоча основним джерелом покриття витрат за розширення операцій служить яка накопичується прибуток, банки часто вдаються до нових випускам акцій чи довгострокових позик під час проведення заходів структурного характеру — відкритті філій, слияниях.

Регулююча функція пов’язані з особливої зацікавленістю суспільства на успішного функціонування банків. З допомогою показника капіталу банку державні органи здійснюють оцінку контроль над діяльністю банків. Зазвичай правила, які стосуються власного капіталу банку, включають вимоги для її мінімального розміру, обмеження з активам й умови купівлі активів іншого банку. Економічні нормативи, встановлені Центральним банком, переважно походять від розміру власного капіталу банку. У межах аналізованої класифікації функцій до регулюючої функції відносять і капіталу з обмеження позичкових і інвестиційних операцій (тією мірою, як і позички та інвестиції банку обмежені які є власним капиталом)/5/.

Названі функції банківського капіталу показують, що власний капітал — основа комерційної діяльності банку. Він забезпечує його самостійність й гарантує його фінансову стабільність, будучи джерелом згладжування негативним наслідкам різних ризиків, які несе банк.

2. Джерела власного капіталу банка.

Статутний капітал. Він створить економічну основу існування і є обов’язковою умовою освіти банку як юридичної особи. Його розмір регламентується законодавчими актами центральних банків та, більше, предмет угоди Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), що у 1989 року регламентувало його величину у сумі 5 млн Евро.

Резервний капітал створюється із чистого прибутку (після оподаткування) у вигляді не нижче 15% оплаченої суми статутного капіталу і призначено для поглинання непередбачених збитків діяльності банку і забезпечення стабільності його функціонування. Цей фонд створюється усіма банками в обов’язковому порядку до відповідність до Федеральними законами «Про акціонерних товариствах» і «Про банки та надійної банківської деятельности"/5/.

Друга ж група фондів формується, як результат розподілу чистий прибуток, що залишилася у розпорядженні банку (фонди спеціального призначення), і навіть відбиває процес використання чистий прибуток на певні цілі (фонди накопичення, які утворилися до 1 січня 2002 г.).

Третю групу фондів, обьединенная назвою «додатковий капітал», полягає из:

— коштів, отриманих від продажу своїх першим власникам за ціною вище від номінальної вартості, — «емісійний дохід». Дані кошти збільшують початковий капітал банку та її стабільну часть;

— приросту вартості майна, утвореного при переоцінці основних фондів. Наявність й розмір цього фонду є відбитком рівня інфляції у країні й, отже, не виступають якісної характеристикою своєї діяльності. По економічної сутності та характеру використання коштів даний фонд можна як для знецінення фіксованих активів (основних фондов);

— вартості безоплатно отриманого майна. Обсяг коштів цього фонду показує джерело приросту матеріальних активів банку, а правила використання (на покриття можливих збитків) дозволяють віднести його до групи резервних фоедов.

Четверта група фондів створюється із єдиною метою покриття ризиків по окремим банківським операціям і забезпечення в такий спосіб стійкості банків шляхом поглинання збитків з допомогою накопичених резервів. До них ставляться: резерви на можливі втрати з позик, цінних паперів та інших активам банку. Розмір цих резервів свідчить, з одного боку, про якісної структурі активів банку, з другого — про запасі міцності банку, особливо у частині резервних фондів, створених із чистий прибуток (наприклад, резерви на можливі втрати з позик першої группы).

Кошти фондів другий, частково третьої та четвертої груп відповідно до їхніх цільовим призначенням дуже рухливі, оскільки вони йдуть на забезпечення поточних витрат чи капітальних вкладень банку, пов’язані з розвитком власної технічної бази (наприклад, виплата премій, посібників, придбання обладнання, покриття витрат, здійснюваних понад встановлених лімітів, віднесення їх у операційні витрати, надання доброчинну допомогу тощо.), тобто. використання коштів цих фондів пов’язані з зменшенням майна банка/2/.

1.3. Метоы оцінки капитала.

У світовій банківської практиці використовується кілька радикальних способів оцінки величини капіталу, проте, часто вони дають суперечливі результати. Це пов’язана з тим, що банки використовують три різних стандарту обліку: облік по балансовою оцінці облік відповідно до вимогами регулирующик органів, облік за ринковою стоимости.

За першого способі оцінки капіталу використовується метод балансовою вартості, тобто. активи і пасиви банку оцінюються балансі у тій вартості, яку мають в останній момент набуття чи выпуска:

Балансова вартість капитала=Балансовая вартість активов-Балансовая вартість пасивів (залучених средств)/4/.

Принаймні зміни відсоткові ставки невиконання зобов’язань по окремим кредитах банків і цінних паперів справжню вартість активів і пасивів збочує з їхні первісні балансову вартість. Для більшості банківських управляючих саме балансова, а чи не ринкова вартість є вимірником величини капіталу банку. Однак у періоди, коли вартість кредитів та обігу цінних паперів значно змінюється, балансова вартість кпитала є поганим індикатором достатності капіталу захисту від того плинного риска.

Другим методом оцінки капіталу банку явяляется розрахунок капіталу за методикам, встановленим відповідними регулюючими органами, чи відповідність до регульованими бухгалтерськими процедурами:

Каитал банку з «регульованим принципам бухгалтерии».

=.

Капітал акціонерів (звичайні акції, нерозподілена прибыль).

Безстрокові привілейовані акции.

Резерви на компенсацію збитків кредитов.

Субординированные зобов’язання, конвертовані на звичайнісінькі папірці акции.

Решта (неконтрольний пакет акций)/4/.

Регулюючі інстанції, зацікавлені у надійності банку, беруть у визначення капіталу боргові зобов’язання, частки банку дочірніх компаній резерви як компенсація кредитів, але й переоцінюють дійсне фінансове становище банків та таким обраом вводять себе і громадськість в заблуждение.

Оцінка капіталу за методу ринкову вартість є прийнятною для інвесторів і вкладників, і навіть для аналізу надійності банківської системи в целом:

Ринкова вартість капіталу банка.

=.

Ринкова вартість активів банка.

;

Ринкова вартість пасивів банку (залучених средств)/4/.

Вимірювання капіталу банку на ринкову вартість призводить до більш динамічною оцінці розміру капіталу. Але така оцінка приемлима лише значних банків, активи яких широко звертаються над ринком. Ринкова вартість капіталу дрібних банків важче піддається виміру, бо їх активи обмежено представлені над ринком. Але така оцінка власного капіталу банку добре відбиває реальну захищеність кожного банку від ризику банкрутства. Коли капітал вимірюється з його дійсною ринкової стимости, вкладники мають більше змогу оцінки достатності коштів банку, необхідні повернення вкладених ними коштів. Разом про те вимір капіталу за «регульованим принципам бухгалтерії» продовжує залишатися переважним у сучасній банківської практике.

Глава 2. Управління власним капіталом банка.

2.1.Содержание управління капиталом.

Управління капіталом означає прогнозування його величини з урахуванням зростання обьема балансових і забалансових операцій, величини ризиків, прийнятих банком, дотримання встановлених нормативними актами пропорцій між різними елементами капіталу з досягнення встановлених банком параметров.

Постійні зміни у області нормативного регулювання і може фінансових ринків неможливо банкам оцінити результативність прийнятих управлінські рішення. У багатьох комерційних банках Россі робота з управлінню капіталом ограничевается виконанням вимог наглядових органов.

Значний досвід управління капіталом нагромаджено світовій банківській практикою. Проте використовувані прийоми та художні засоби пристосовані до місцевих умов розвиненою банківської системи та неможливо знайти прямо перенесені російські банки.

Посилення тиск на банки з приводу збільшення ними власного капіталу породжує потреба у довгостроковому плануванні обьемов і джерел зростання капіталу. Банковій практиці відомо безліч способів планування капіталу, але вони включають такі основні этапы:

— розробку спільного фінансового плана;

— визначення величини капіталу, необхідного банку з урахуванням її цілей, гаданих нових послуг, умов державного регулирования;

— визначення величини капіталу, що можна залучити з допомогою внутрішніх источников;

— оцінка та вибір найбільш гідного для потреб і цілям банку джерел капитала.

Планування власного капіталу має здійснюватися з урахуванням загального фінансового плану. Планування капіталу передують розробки з визначенню темпи зростання активних операцій банку та його структурі, тобто. складається прогнозний баланс активних операцій. На наступний етап визначаються необхідні джерела фінансування активних операцій, прогнозується величину і джерела залучених коштів (депозитні і недепозитные), оцінюється склад активів за рівнем ризику, з стратегії банку. Ці дані є необхідною вихідної базою упорядкування плану доходів банки з урахуванням різних сценаріїв руху відсоткові ставки і прогнозованого рівня непроцентних доходів населення і витрат. За підсумками прогнозу виплати дивідендів визначається ймовірний розмір внутрішньо гегнерируемого капіталу, тобто. сума прибутку, яка то, можливо спрямовано приріст власного капіталу. З планованого зростання активів, розраховується необхідна величина капіталу, залучуваного з допомогою зовнішніх источников.

Джерела приросту власного капіталу традиційно діляться на внутрішні (прибуток, переоцінка фондів) і його зовнішні (випуск акцій, капітальних боргових обязательст (облігацій)) /4/.

Співвідношення між тими джерелами нерідко визначається розміром банку та її стратегією. Великі банки, мають доступу до національних та продемонструвати міжнародним фінансовим ринків, мають можливість випускати звичайні, привілейовані акції чи облігації підтримки безперервного зростання своєї діяльності. У невеликих банків такі можливості обмежені. Вони, зазвичай, що неспроможні залучити інвесторів через брак відповідної репутації, нижчого уровея платоспроможності. З іншого боку, невеликі за величиною випуски цінних паперів погано реалізуються на ринку, їх розміщення пов’язані з великими витратами та політичними ризиками. Тому невеликим банкам більше доводиться покладатися на внутрішні джерела нарощування власного капіталу. Розглянемо докладніше названі джерела приросту капіталу, їх переваги та недостатки.

2.2. Внутрішні джерела приросту власного капитала.

Нагромадження прибутку. Основним джерелом власного капіталу банку є накопичення прибутку на вигляді різних фондів чи нерозподіленому вигляді. Це нерідко найлегший і наименеее дорогий метод поповнення капіталу, особливо банків, діяльність яких характеризується високої нормою прибутку. З іншого боку, залучення капіталу за рахунок внутрішніх джерел несе у собі загрози втрати контролю за банком существующимим акціонерами і тенденції зниження дохідності їх якций. Недоліком такого способу і те, що прибуток, яку направляють на приріст капіталу, повністю оподатковується федеральними податками. Значитильное впливом геть прибуток надають зміни економічних умов, відсоткових ставок, валютного курсу тощо., тобто. зміни, якими банк немає можливості прямо управляти. З іншого боку, прибуток банку є наслідком його кредитної, інвестиційної, фінансової та дивідендної політики, тому підсумки торішньої діяльності можуть призвести як до підвищення власного капіталу, і для її скорочення внаслідок убытков.

У Додатку 1. представлений рейтинг тридцяти банков-лидеров за динамікою власного капіталу третьому кварталі 2004 года//.

У Додатку 2. можна подивитися 20 найбільших банків північного заходу по величині власного капіталу на 1 липня 2004 року /9/.

Дивідендна політика. Розмір прибутку, що залишається у розпорядженні банку, має першочергового значення керувати капіталом банку. Низький рівень прибутку веде до повільному зростанню внутрішніх джерел капіталу, підвищуючи цим ризик банкрутства й стримуючи зростання активів і доходів. Висока частка прибутку, напрявляемая на приріст каптала, призводить до зниження виплачуваних дивідендів. У той самий час високі дивіденди ведуть до зростання курсової вартості акцій банку, що полегшує нарощування капіталу з допомогою зовнішніх джерел. Дивіденди у разі виконують подвійну функцію: збільшують доходи наявних акціонерів і полегшують нарощування капіталу шляхом додаткового випуску акций.

Оптимальною дивідендної політикою буде та, яка максимизирует ринкову вартість інвестицій акціонерів. Банк зможе залучати нових акціонерів і зберігати старих, якщо дохідність акціонерного капіталу, по крайнього заходу, дорівнює дохідності інвестицій у інших сфер бізнесу з ж ступенем риска/4/.

У разі розвиненого ринку важливою завданням для банків є вироблення стабільної дивідендної політики, коли частка дивідендів підтримується на щодо постійному уровне.

Переоцінка основних засобів. Приріст вартості майна з допомогою переоцінки власних будинків та устаткування є джерелом капіталу банків, мають вкладення нерухомість з повышающейся ціною. Однак це джерело перестав бути досить надійним, оскільки вартість матеріальних активів схильна до значним коливань надто за умов нестабільної экономики.

Банки, ростучі швидше, чому це дозволяє норма внутрішнього зростання капіталу, мають приваблювати додатковий капітал із зовнішніх источников/11/.

2.3. Зовнішні джерела приросту каптала.

Зовнішніми джерелами приросту власного капіталу банку виступають: продаж звичайних і привілейованих акцій, эмисся капітальних боргових зобов’язань, продаж активів і оренда кількох видів основних фондів, зокрема що належать банку зданий.

Вибір однієї з зазначених способів залежить головним чином того, який ефект це стосовно доходах акціонерів, який звичайно вимірюється прибутком однією акцію. Іншими важливими чинниками, що їх враховані керівництвом, являются:

— відносні витрати, пов’язані з кожним джерелом капітальних коштів (включаючи прцентные витрати, витрати і комісійні платежі по раззмещению цінних паперів, і навіть інспекційні расходы);

— впливом геть власність контроль над діяльністю банку існують і потенційних акционеров;

— відносний ризик, пов’язані з кожним джерелом капитала;

— загальна схильність банку ризику, висловлюване такими показниками, співвідношення сукупного обьема виданих кредитів і активів банку, або депозитів, або капіталу банка;

— сила і слабкість ринків капіталу, у яких може здійснюватися залучення нових капітальних средств;

— регулюючі нормативні акти, що стосуються як обьема, і структури власного капитала/4/.

Випуск і продаж звичайних і привілейованих акцій ставляться до найбільш дорогим способам через високі витрат з підготовки нової эмисси та розміщення акцій. З іншого боку, виникає ризик, пов’язані з доходами акционеровпо порівнянню з власниками боргових обязательств.

У виконанні вітчизняної практиці додатковий випуск акцій веде, зазвичай, до зростання відразу трьох елементів власного капіталу банку: статутного капіталу, емісійного прибутку і резервного каптала, мінімальний розмір якого прив’язаний до розмірі статутного капитала.

Використання даного джерела капіталу містить у собі загрозу розмивання існуючої структури акціонерного капіталу, контрольних пакетів акцій. В багатьох випадках прагнення зберегти контроль над банком спонукає акціонерів накладати вето налаштувалася на нові випуски акций.

Оскільки власники привілейованих акцій мають первинне декларація про прибуток банку з відношення до власникам звичайних акцій, дивідендні виплати останнім можуть знизиться після випуску привілейованих акцій. Однак, порівняно з борговими зобов’язаннями вони мають більшої гнучкістю, оскільки виплата дивідендів із них який завжди є обязательной/11/.

Випуск субординованих зобов’язань. У західної практиці на шляху зростання капіталу банки широко використовують випуск облігацій чи отримання кредиту терміном понад п’ять летпри дотриманні заздалегідь обумовленого порядку їхнього погашення у разі банкрутства банку. Такі боргові зобов’язання погашаються після задовольнити претензії всіх кредиторів, але раніше випуску власних акцій й одержали назва субординованих. Перевага даного джерела нарощування капіталу у цьому, що відсоткові виплати за субсидированному боргу виключають із оподаткованого доходу. Якщо позикові кошти приносять дохід, перевищує відсоткові виплати за ним, то випуск субсидованих зобов’язань здатний підвищити прибуток однією акцію. Оскільки після закінчення терміну субсидовані зобов’язання необхідно погашати, ростучі банки часто вдаються до рефінансування субсидованого боргу, тобто. здійснюють погашениеоблигаций, по котрым минув термін позики, рахунок коштів від нового випуску облігацій. Це дозволяє банку, испытывающему потреба у фінансуванні свій зріст, мати боргові зобов’язання як постійного елемента капитала/2/.

Продаж активів і оренда нерухомого майна. Задля підтримки своєї діяльності банки іноді продають яка є в них приміщення і беруть потім їх у оренду у нових власників. Така угода забезпечує додатковий приплив коштів, і навіть істотну добавку до власного капіталу, що посилює капітальну позицію банка.

Останніми роками банки стали широко використовувати так звану бонусную емісію. При зростанні ринкову вартість будь-яких активів банку (переважно будинків) проти їх балансовою вартістю банку невигідно продавати такі активи. Для покриття різниці між балансовою і ринковою вартістю створюються резерви для переоцінки власності, ці резерви капіталізуються як безплатного розміщення акцій між акціонерами банку, що становить бонусную емісію. Нові акції збільшують акціонерний капітал, але з розпорошують власність банку і зменшують вартість випущених доти акций/5/.

Обмін акцій на боргові цінних паперів. Така операція произодится у разі, якщо банк у складі додаткового капіталу має субординированные облігації. На балансі коммерчесикх банків ці облігації враховуються по емісійною (номінальною) вартості. Для погашення цих боргових зобов’язань банк, зазвичай, повинен накопичувати фонд погашення. Наприклад, банк випустив боргові зобов’язання під 8% річних у сумі 20 млн дол. При зростанні відсоткові ставки до 10% ринкова вартість таких облігацій може знизитися до 10 млн дол. Продаючи нові акції у сумі 10 млн дол. і викуповуючи колишні зобов’язання в поточної вартості, банк має можливість списати із балансу 20 млн дол. боргу. Отже, після цього обміну банку стають непотрібними кошти фонду погашення. З погляду регулюючих органів, банк посилює свій капітал та уникає майбутніх витрат на виплату відсотків з погашеним обязательствам.

Вибір засобу для залучення зовнішнього капіталу має здійснюватися з урахуванням ретельного фінансового аналізу наявних альтернатив та його потенційного впливу насамперед доходи акціонерів. Припустимо, банк, що у зверненні 4 млн звичайних акцій номіналом 10 крб., потребує пивлечении 10 млн крб. капіталу з допомогою зовнішніх джерел. Менеджери маєте вибрати одне із трьох вариантов:

1) випуск ще 1 млн звичайних акцій номіналом 10 руб.;

2) випуск привілейованих акцій загальну суму 10 млн крб. з дохідністю 10% годовых;

3) випуск капітальних боргових зобов’язань з купонної ставкою 12% річних у сумі 10 млн руб.

Продемонструємо вплив кожного варіанту в дохід акціонеріввласників звичайних акцій (табл.2.1.)/4/.

Таблиця 2.1.

Способи залучення банківського капіталу з зовнішніх джерел, млн. крб. |Показники |Варіанти | | | | |1 |2 |3 | |1 |2 |3 |4 | |Прогнозовані доходи |200 |200 |200 | |Прогнозовані витрати |180 |180 |180 | |Чистий прибуток |20 |20 |20 | |Відсоткові виплати за |0 |0 |1,2 | |капітальним борговим | | | | |зобов'язанням | | | | |Прогнозна прибуток до|20 |20 |18,8 | |оподаткування | | | | |Розрахункова сума податку на|7,6 |7,6 |7,14 | |прибуток | | | | |Розрахункова чиста |12,4 |12,4 |11,66 | |прибыльпосле | | | | |оподаткування | | | | |Дивіденди по |0 |1 |0 | |привілейованим акціям | | | | |Торішній чистий прибуток, |12,4 |11,4 |11,66 | |залишається власникам | | | | |звичайних акцій | | | | |У розрахунку |2,48 |2,85 |2,9 | |звичайну акцію | | | | |Усього звичайних акций,|5 |4 |4 | |млн прим. | | | |.

Як очевидно з таблиці 2.1., кращим із трьох варіантів залучення додаткового капіталу є емісія капітальних боргових зобов’язань. І тут максимизируется дохід на звичайні акції. З іншого боку, ці зобов’язання пов’язані з правом голоси, тому акціонери зберігають сферу впливу над банком.

Банки, мають доступу до джерел зовнішнього капіталу, мають більше свободи у виборі стратегій розвитку і використання сприятливою конъюктуры ринку. У Росії її за умов втрати довіри до банківську систему конъюктура ринку різко погіршилася. Це негативно б'є по можливостях залучення додаткового капіталу банками шляхом випуску цінних бумаг.

Глава 3. Оцінка якості управління власними средствами.

3.1. Поняття й необхідність оцінки достаточночти капіталу банка.

Проблема визначення достатності капіталу банку протягом багато часу предмет наукового дослідження та суперечок між банками і регулюючими органами. Банки воліють обходитися мінімумом капіталу, щоб піднято показники прибутковості і зростання активів; банківські контролери вимагають більшого капіталу зниження ризику банкрутства. Одночасно можна почути думку, що банкрутства викликані поганим управлінням, що хоршо керовані банки можуть існувати й з низькими нормами капитала.

Надмірна «капіталізація» банку, випуск зайвої кількості акцій по порівнянню з оптимальної потреби у власному капіталі перестав бути благом. При заниженою частці капіталу виникає несумірна відповідальність банку перед ндо вкладниками. Міра відповідальності банку обмежується його капіталом, а вкладники і решта кредиторів ризикують значно більшим обьеом коштів, довірених банку. З іншого боку, існує низка чинників, зумовлюючих вимогами з збільшення банківського капитала:

— ринкова вартість активів банків більш мінлива, ніж в промислових підприємств. Вона залежить через зміну відсоткові ставки, фінансового становища його позичальників, ситуації на фондовому і валютному рынках;

— банк більше потрібно було на мінливі джерела короткострокових ресурсів, чимало з яких можуть вилучатися на першу вимогу. Тому будь-яку несприятливу подію політичною або економічною житті все може спровокувати масовий відтік ресурсів банка/6/.

Визначення достатньої величини капіталу та підтримка їх у встановлених межах одна із основних способів управління капіталом як з боку регулюючих органів, і самого банку. Тому постійний аналіз структури та величини капіталу є неодмінною умовою сучасного управління банком.

Аналіз достатності власні кошти (капіталу) проводиться в цілях виявлення ступеня стійкості капітальної бази банку і достатності капіталу покриття збитків прийнятих банками рисков.

Відомо, що у величину достатності власного капіталу банку впливають обсяг, склад, якість і характеру активних операцій. Орієнтація банку на переважне проведення операцій, що з великим ризиком, вимагає щодо великого розміру власні кошти і, навпаки, переважання у кредитному портфелі банку позичок з мінімальним ризиком допускає відносне зниження власного капіталу. Розмір власного капіталу, необхідного банку, залежить також від специфіки його клієнтів. Так, переважання серед клієнтів банку великих кредитоемких підприємств вимагає від нього великого розміру власні кошти тим більше ж обсязі активних операцій, порівняно з банком, ориентирующимся на обслуговування значної частини дрібних позичальників, що у першому випадку у банку будуть високі ризики однієї заемщика.

У 1980;х роках запитання про методологію оцінки банківського капіталу став предметом дискусій у міжнародних фінансових організаціях. Мета полягала у виробленні загальних критеріїв достатності капіталу, застосовуваних до різних суб'єктів банківської спільноти незалежно від своїх страновой принадлежности/6/.

3.2. Нормативні вимоги до розміру власні кошти (капіталу) банка.

Російська практика кредитної системи орієнтується на міжнародні стандарти формування капіталу, але комерційних банків позбавлені права вибору методики достатності капіталу. Інструкцією ЦБ № 110-И «Про обов’язкових нормативи банків» від 16 січня 2004 р. встановлено мінімальний величину і нормативи достатності капіталу банка/1/.

Відповідно до главою 2 цієї інструкції норматив достатності власні кошти (капіталу) банку (H1) регулює (обмежує) ризик неспроможності банку яких і визначає вимогами з мінімальної величині власні кошти (капіталу) банку, необхідні покриття кредитного і ринкового ризиків. Норматив достатності власних коштів (капіталу) банку окреслюється ставлення розміру власних коштів (капіталу) банку та незначною сумою його активів, зважених за рівнем ризику. У розрахунок нормативу достатності власні кошти (капіталу) банку включаются:

— величина кредитного ризику за активами, відбитим на балансових рахунках бухгалтерського обліку (активи з відрахуванням створених резервів на можливі втрата часу та резервів на можливі втрати з позик, позичкової і прирівняна до неї заборгованості, зважені за рівнем риска);

— величина кредитного ризику по умовним зобов’язанням кредитного характера;

— величина кредитного ризику по терміновим сделкам;

— величина ринкового риска.

Норматив достатності власні кошти (капіталу) банку (H1)рассчитывается за такою формуле:

[pic]где:

До — кошти (капітал) банку, певні відповідно до Положенням Банку Росії від 10 лютого 2003 року N 215-П.

" Про методику визначення власні кошти (капіталу) кредитних організацій ", зареєстрованим Міністерством юстиції Российской.

Федерації 17 березня 2003 року N 4269 («Вісник Банку Росії «від 20 березня 2003 року N 15) (далі - Становище Банку Росії N 215-П);

[pic] - коефіцієнт ризику i-того активу відповідно до п. 2.3 справжньої Инструкции;

[pic]- i-тый актив банка;

[pic]- величина резерву на можливі втрати чи резерву на можливі втрати з позик, по позичкової і прирівняна до неї заборгованості i-того активу (код 8987);

КРВ — величина кредитного ризику по умовним зобов’язанням кредитного характеру, розрахована гаразд, встановленому додатком 2 до справжньої Инструкции;

ВРХ — величина кредитного ризику по терміновим угодам, розрахована гаразд, встановленому додатком 3 до справжньої Инструкции;

РР — величина ринкового ризику, відповідно до вимогами нормативного акта Банку Росії про порядок розрахунку кредитними організаціями розміру ринкових рисков.

Мінімально дозволене числове значення нормативу H1 встановлюється залежно від розміру власні кошти (капіталу) банка:

— для банків з розміром власні кошти (капіталу) щонайменше суми, еквівалентній 5 млн євро, — 10%;

— для банків з розміром власні кошти (капіталу) менш суми, еквівалентній 5 млн євро, — 11% /1/.

У достатності капіталу банку заинтересованы:

1.Сами банки (з метою переконання великих вкладників у наявності адекватних гарантий);

2.Регулирующие органи (задля забезпечення довіри до банківську систему в целом);

3.3. Оцінка якості управління власним капиталом.

Якість управління власним капіталом оцінюється :

А) визначенням відносини залученого капіталу (облігації, векселі довгострокового характеру) до акціонерному. (визначаємо частку додаткового капіталу до основного, фонди до статутному капиталу).

Б) порівнянням виплат дивідендів з певним середнім показником за групою аналогічних банков.

У часности, з оцінки ефективності власного капіталу можна використовувати формулу економічної віддачі капитала:

N=E*H1*H2*H3.

Де N — економічна віддача на власний капітал, яка розраховується як ставлення після податкової прибутку діленої на власний капитал;

Eприбутковість, який розраховують як ставлення після податкової прибутку до до податкової прибыли;

Н1- маржа прибутку, який розраховують як ставлення до податкової прибутку операційних доходам;

Н2- рівень ефективність використання активів, який розраховується як ставлення операційних доходів до активам;

Н3- мультиплікатор капіталу, який розраховується як ставлення активів до свого капиталу/11/.

Економічне зміст віддачі власного капіталу визначається как:

ефективність управління податками * ефективність контролю над расходами.

* ефективність управління активами * ефективність управління ресурсами.

Зі сказаного вище, слід можливість здійснити факторний аналіз віддачі власного капитала:

1. Загальна зміна економічної віддачі капіталу = N -No, де Nо — економічна віддача капіталу попереднього периода;

2. Вплив економічну віддачу капіталу зміни прибутковості =(EEo) *Н1* Н2* Н3.

3. Вплив економічну віддачу капіталу розміру маржі прибутку =(Н1 -Н1о)* Єо * Н2 *Н3.

4. Вплив на економічну віддачу капіталу зміни ефективності використання активів = (Н2-Н2о) * Єо *Н1о * Н3.

5. Вплив економічну віддачу капіталу зміни мультиплікатора капіталу = (Н3- Н3о) * Єо *Н1о *Н2о/11/.

Заключение

.

Власний капітал комерційного банку лежить в основі його роботи і є важливим джерелом фінансових ресурсів. Він покликаний підтримувати довіру клієнтів до банку і сильно переконувати кредиторів у його фінансової стійкості. Капітал має бути досить великий для забезпечення впевненості позичальників у цьому, що банк здатний задовольняти їх потреби у кредитах і за несприятливо створених умовах економічного розвитку народного господарства. Натомість, довіру вкладників та кредиторів банків зміцнює стабільність і надійність всієї банківської системи країни. Ці причини зумовили посилену увагу державних і міжнародних органів до величині і структурі власного капіталу банку, а показник достатності капіталу банку віднесли до найважливіших в оцінці надійності банка.

Для банку роль й розмір власного капіталу мають істотну специфіку проти промисловими та інші предприятиями.

Разом про те власний капітал має першочергового значення для забезпечення стійкості банку та ефективності його работы.

Список використаної литературы.

1. Інструкція Центрального Банку від 16 січня 2004 р. N 110-И «ОБ.

ОБОВ’ЯЗКОВИХ НОРМАТИВИ БАНКІВ". Зареєстровано в Мін'юсті РФ 6 февраля.

2004 р. N 5529. 2. Балабанов І.Т. Банки і банківську справу: Навчальний посібник. — СПб.: Питер,.

2005. 3. Белоглазова Г. Н., Кроливецкая Л. П. Банківська справа. — 5-те вид., перераб.

І доп.-М.: Фінанси і статистика, 2004. 4. Лаврушин О. И. Управління діяльністю комерційного банку (Банківський менеджмент).-М.: Юристъ, 2002. 5. Лаврушин О. И. Банківська справа: Підручник для вузов.-2-ое вид., перераб. І доп.-М.: Фінанси і статистика, 2002. 6. Андріанов У. Обмеження банківських ризиків: рекомендації Базельського комітету і нормативи діяльності банків // Банківська дело.;

№ 10−2004 р., стор. 47−55.

7.internet.

8.internet.

9. internet.

10. internet.

11.internet.