Эффективное управління кредиторської задолженностью

Зміст 1. Вступ. 1 1.2. Мета та заподіяння курсовоі роботи. 1 2. Поняття кредиторської заборгованості. 2 2.1 Погашення кредиторської заборгованості в добровільному порядку. 6 2.2 Склад й показники кредиторської заборгованості. 7 2.3 Планування кредиторської заборгованості. 9 2.4 Система управління дебіторською та кредиторською заборгованістю 11 3. Бухгалтерський облік кредитних операцій 14 3.1 Облік поточних вол «язань 15 3.2 Облік довгострокових вол «язань 19 4. Аналіз кредиторської заборгованості. 20 4.1. Кредитоспроможність та ліквідність підприємства. 20 5. Ефективне управління кредиторською заборгованістю. 22 5.1 Стратегічний підхід. 22 5.2 Тактичні особливості. 23 5.3 Економічна перевага. 26 5.4 Структурні показники. 27 6. Оптимізація кредиторської заборгованості. 31 Список використаної літератури 36.

1. Вступ. Сучасна ринкова економіка вимагає спеціалістів грунтовних знань не лише основ економічної теорії, а і поглибленного пізнаня окремих спеціальних розділів та інших економічних наук. Підприємство — це самостійний хозяйнуючий суб'єкт, володіючий правами юридичного ліца, виробляючий продукцію, товари. Послуги. Виконуючий роботи. Який займається різними видами економічної діяльності. Цілью якої є забеспечення загальних потреб, вилучення прибутку та рпиріст капіталу. У процесі підприємницької діяльності у підприємств та організацій виникають господарчі зв’язки зі своїми контрагентами: Поставниками і покупцями, партнерами по суміцній діяльності, об'єднаннями та асоціаціями, фінансовой та кредитними системами. Від організації відносин між підприємством та банківською системою в процесі храніння грошей в комерційних банках, при організації безготівкових рахунків, отриманні та погашенні позик, плати відсотків за кредити, покупці та продаж валюти, та інших банківських послуг залежить фінансовий стан та стабільність придприємства.

1.2. Мета та заподіяння курсовоі роботи. Дана робота є підсумком самостійного комплексного дослідження студентом однієї із актуальних проблем підприємницької діяльності та вивчення закономірностей функціонування економіки. Мета курсової роботи-систематизація, закріплення та розширення теоретичних й практичних навичок із навчальної дисципліни «Фінансова діяльність суб'єктів господарювання», розвиток навичок до самостійної роботи, опанування методики дослідження й аналізу, вивчення та осмислення основних проблем розвидку підприємницької діяльності. Завдання курсовчої роботи полягає у дослідженні фактичного стану підприємств та розробці різних варіантів впливу на процес розвидку економіки вцілому.

2. Поняття кредиторської заборгованості.

Кредиторська заборгованість — тимчасово залучені суб «єктом у власне користування грошові кошти, котрі підлягають поверненню юридичній чи фізичній особі. Розрізняють нормальну (законну) й прострочену К.з. Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати. Заборгованість, не погашена із настанням термінів сплати, є простроченою. У регульованих ринкових системах із розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних вол «язань може податі на нього позові в судновому порядку вимагати не лише Повернення боргу, а і повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним й застосовує механізм банкрутства, який водночас є і механізмом вибору ефективного власника, й механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб «єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий чинник економіки. Проте в періоди глибоких економічних потрясінь механізм банкрутства належним чином не виконує зазначені функції, й через несприятливі про «єктивні обставини дуже часто неплатоспроможними стають виробники із нормальним й навіть високим рівнем ефективності господарювання, котрі створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства й К.з. у такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства. У Україні проблема К.з. був однією із найгост-ріших у першій половині 90-х XX ст. Способи, якими її намагалися вирішувати в 1992;93 (через надання Державою господарюючим суб «єктам кредитів, субсидій, допомог, джерелом які був додаткова емісія грошей), не малі й було неможливо матір бажаних наслідків, оскільки коріння проблеми — у виробництві, насамперед невідповідності його структури структурі суспільних потреб (високому ступені залежності від імпорту сировини, комплектуючих, енергоносіїв тощо, високій фондой матеріаломісткості продукції за низької її якості та відносно високої ціни тощо), а навпаки, погіршили загальну макроекономічну ситуацію, спричинивши бурхливий розвиток інфляційних процесів. Інфляція руйнувала виробництво, фінансово-грошову систему. Криза в державі набула рис глибокої стагфляції. За таких умів уряд спрямовував значні зусилля на стримування галопуючої інфляції. Вжиті ним упродовж 1994;95 заходь дали змогу суттєво знизити її рівень (із 850% у 1994 до 180% у 1995 на рік). Проте жорстка монетарна політика, за допомогою якої уряд боровся із інфляцією, посилила кризові неплатежів. Тільки за Перші сім місяців 1995 прострочена К.з. підприємств й організацій в Україні збільшилася на 571 трлн. крб. й досягла рівня 725 трлн. крб. У наступні рокта К.з. ще понад поглибилася й 1998;го становила 107,7 млрд. грн., що майже вдвічі перевищувало обсяги ВВП. Тотальні неплатежі за вол «язаннями І стали одним з найголовніших факторів, що блоку-івали пожвавлення господарського життя в стране. І «це невипадково. Монетарна політика, по суті, є політикою стримування доходів, тому підвищення платоспроможності господарських суб «єктів неможливе, отже, неможливо перебороти спад виробництва, вивести економіку із кризи. Досвід країн Західної Європи, уряди які у 70−80-ті використовували концепцію монетаризму як керівництво до дії в боротьбі зі стагфляцією у цих країнах, засвідчує, що монетарна політика ефективна щодо приборкання інфляції, але й супроводжується подальшим згортанням виробництва, зростанням безробіття, загостренням соціальної напруженості. Логіка і реальна практика, зокрема. самої України, засвідчують, що розв «язати проблему неплатежів можна лише в контексті загального оздоровлення економіки на базі піднесення виробництва через пряме (не опосередковане штучним «накачуванням «в економіку номінального попиту) стимулювання його розвитку. Для цого потрібна цілісна програма, в якій, крім заходів щодо стримування інфляційних процесів, передбачаються й ретельно виважені, узгоджені між собою, конкретизовані напрями політики держави в галузі інвестицій, амортизації, цін, податків, підготовки кадрів, оплати роботи, зовнішньоекономічних відносин тощо, спрямовані на структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності, розвиток конкурентного середовища, чутливості виробництва до суспільних потреб, на зростання на цій основі реальних доходів господарюючих суб «єктів, усього населення країни. До складу майна підприємства, як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи його борги. У іншій правовій нормі - при перерахуванні про «єктів цивільних прав борги, чи кредиторська заборгованість, не названі в числі інших видів майна, до які віднесені речі, включаючи гроші й цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права. Це явна непогодженість у законодавстві. Якщо в числі про «єктів цивільних прав названі майнові права, то варто було б б вказати й кореспондуючі їм майнові обов «язки, чи, более конкретно, кредиторську заборгованість.

Економічна сутність кредиторської заборгованості полягає до того, що це не лише частина майна організації, як правило кошти, але й й товарноматеріальні ціності, наприклад у вол «язаннях по товарному кредиті. як правова категорія кредиторська заборгованість — особлива частина майна організації, що є предметом обов «язкових правовідносин між організацією й її кредиторами. Організація володіє й користається кредиторською заборгованістю, але й вона вол «язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї. Дана частина майна суть борги організації, чуже майно, чужі кошти, що знаходяться у володінні організації-боржника. Таким чином, кредиторська заборгованість має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить організації на праві володіння, чи навіть праві власності щодо отриманих позичково грошей чи промов, визначених родовими ознаками; як про «єкт вол «язальних правовідносин — це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, управомоченными на витребування чи стягнення від організації зазначеної частини майна.

З урахуванням відзначених ознак кредиторську заборгованість можна було б б визначити як частина майна організації, що є предметом виниклих із різних правових основ боргових вол «язань організації-дебітора (боржника) перед уповноваженими обличчями кредиторами, що підлягає бухгалтерському обліку й відображенню в балансі як борги організації - балансоутримувача.

2.1 Погашення кредиторської заборгованості в добровільному порядку.

Якщо кредитор по настанні термінів виконання вол «язання не звертається до організації-дебітора із вимогою про виплату боргів, кредиторська заборгованість залишається в розпорядженні дебітора й він може чи повернути кредитору борги за власною ініціативою, чи використовувати незатребувані засоби в складі свого майна. Неповернення боргу спричиняє застосування до боржника визначених майнових санкцій: стягнення неустойки, передбаченої договором; штрафів, установлених законом; відсотків за користування чужими коштами внаслідок їхнього неправомірного утримання, відхилення від їхнього Повернення, іншої прострочення в їхній сплаті. Кредитори можуть стягнути із дебітора і збитки, заподіяні ним несвоєчасним поверненням чи неповерненням боргів: за загальним правилом збитки відшкодовуються в частині, не покритою неустойкою чи відсотками, стягуваними за користування чужими коштами. Неповернення боргів може привести до порушення в арбітражному суді справ про неспроможність (банкрутстві) організації-дебітора.

Незважаючи на розгалужену структуру нормативних й договірних санкцій, їхній сумарний афект може бути менше тієї економічної вигоди, що розраховує одержати організація-дебітор у наслідок використання чужих коштів. Наприклад, за договором на виготовлення і постачання складного серійного устаткування замовник перелічує виконавцю аванс по підписанні договору, а потім робить попередню оплату двох-трьох перших етапів робіт. Дана схема розрахунків за договором дозволяє організації-виконавцю тимчасово використовувати отримані від замовника фінансові ресурси на інші мети, «прокручувати «їхній, наприклад, на ринку цінних паперів. Якщо при цьому терміни виготовлення й здачі про «єкта зрушаться й виконавцю прийдеться заплатити неустойку, а може бути, й повернути замовнику отримані від нього аванси, суми санкцій будуть погашені виконавцем-боржником за рахунок прибули, отриманої від використання чужих фінансових ресурсів.

Дана практика підтверджена численними судовими суперечками про стягнення кредиторської заборгованості. Одним з стимулів до добровільного Повернення боргів служити плату користування чужими коштами. Тім годиною законодавець, дорівнюючи розміри плати до дисконтної ставки банківського відсотка на день перед «явлення покличу, значно послабив стимулююче вплив цієї санкції. Варто було б б установити розмір плати за користування чужими коштами рівним дворазовій дисконтній ставці банківського відсотка. Тоді вплив санкції на несправних дебіторів було б б более відчутним й стимулювало б їхнього до добровільного погашення боргів.

Будь-які боргові вол «язання організація-дебітор може виконати в добровільному порядку. Самий елементарний й найбільш розповсюджений шлях для цого — перерахування суми боргу на банківський рахунок кредитора. Якщо реквізити банківського рахунка кредитора невідомі й довідатися їхній неможливо, боржник, вправі внести належні із його гроші чи цінні папери в депозит нотаріуса, а й у випадках, передбачених законом, у депозит суду. Внесення грошової чи суми цінних паперів у депозит чи нотаріуса суду стані виконанням вол «язання й, отже, погашенням кредиторської заборгованості.

2.2 Склад й показники кредиторської заборгованості.

У тихий випадках, коли організація-дебітор не приймає ніяких заходів щодо добровільного Повернення боргів, у кредиторів залишається можливість примусового стягнення, що у залежності від характеру кредиторської заборгованості здійснюється одним з двох способів: 1) у судновому чи 2) у позасудовому порядку.

Поняттям кредиторської заборгованості охоплюються боргові вол «язання організації-дебітора, що мають різне походження, а отже, різні юридичну природу й правовий режим, що, власне кажучи, обумовлює практичну необхідність використання погодженого на рівні закону понятійного апарата. Ос-кільки кредиторська заборгованість служити одним з джерел засобів, що знаходяться в розпорядженні організації-дебітора, неї показують у пасиві балансу. Облік кредиторської заборгованості ведеться, природно, по кожнім кредиторі окремо («розрахунки із кредиторами «чи просто «кредитори »), а узагальнюючих показниках відбивають загальну суму кредиторської заборгованості й дають її, розбиваючи на вісьмох груп.

За діючими правилами в поясненнях до бухгалтерського балансу й звіту про фінансові результати в числі інших додаткових даних указують зведення «про наявність на вухо й кінець звітного періоду окремих видів кредиторської заборгованості «. До складу кредиторської заборгованості входять показники по наступним позиціях:

— постачальники й підрядчики;

— векселі до сплати;

— заборгованість перед дочірніми й залежними суспільствами;

— заборгованість перед персоналом організації;

— заборгованість до бюджету й соціальними фондами;

— заборгованість учасникам (засновникам) по виплаті доходів;

— аванси отримані;

— інші кредитори.

У залежності від юридичної природи й правового режиму зазначені позиції можуть бути зведені до трьох груп.

Перша — це заборгованість організації до бюджету й соціальними фондами. Заборгованість до бюджету — це, недоїмки, тобто не сплачені своєчасно податки; нараховані податковими органами фінансові санкції; заборгованість по платежах прирівняним із погляду їхньої обов «язковості до податків, наприклад, по платежах у дорожні фонди, митним зборам й іншим видам платежів, що надходять безпосередньо на казначейські рахунки у федеральний, регіональний чи місцевий бюджет (наприклад, платежі по державному зборі зараховують у федеральний бюджет на рахунки федерального казначейства). До цієї ж групи відноситься заборгованість по обов «язкових платежах у позабюджетні фінансові фонди.

Друга група — заборгованість організації перед її персоналом: борги по виплатах працівникам заробітної плати, компенсаціям, платежах у порядку відшкодування шкоди, заподіяного здоровий «ю чи працівників унаслідок смерти працівника на виробництві.

Третя група — заборгованість перед партнерами й контрагентами по договірних й корпоративних вол «язаннях: борги по платежах постачальникам за поставлені товари, підрядчикам — за виконані роботи із Повернення отриманих, але й невідпрацьованих авансів, оплата векселів. Відразу заборгованість організації перед учасниками (засновниками) по виплаті їм доходів (дивідентів) й заборгованість чи холдингу фірми-засновника перед дочірніми суспільствами по оплаті внесків у статутний капітал, по компенсації збитків, заподіяних дочірньому суспільству із звинувачуй основного суспільства. Борги третьої групи досить різноманітні, тому далеко ще не усі їхнього види зазначені в Положенні по бухгалтерському обліку (смердоті охоплені одним відверненим терміном — «Інші кредитори »).

2.3 Планування кредиторської заборгованості.

Планування погашень по вол «язаннях здійснюється фінансовими чи менеджерами безпосередньо центрами фінансової відповідальності по статтях бюджету, установлених регламентом. У рамках своєї компетенції й доцільності фахівці можуть визначати можливі варіанти планування заборгованості, використовуючи як прогнози «Розрахунки із постачальниками », визначаючи відстрочки платежів по конкретних контрактах й «Кредиторська заборгованість минулих періодів », установлюючи графіка погашення заборгованості по клієнтах, то й на основі бізнес-прогноз «Графік фінансування », що є спрощеною формою формування кредиторської заборгованості.

Прогноз призначений для планування величини кредиторської заборгованості й кількості днів її рівномірного погашення, суми авансів й відстрочки поточних платежів по статтях й елементам бюджету.

Основою для складання видаткової частини бюджету руху коштів повинні бути операційні бюджети всіх напрямків діяльності компанії й графік погашення заборгованості, що визначають наступні групи платежів, встановлені в прогнозі «Графік фінансування » :

* планові платежі по всіх видах податків й зборів до бюджету й позабюджетними фондами;

* обслуговування кредитів, що містять план виплат по основному боргу й відсоткам;

* витрати по оплаті праці;

* вол «язання перед постачальниками за матеріали, що поставляються, забезпечення енергоресурсами;

* вол «язання перед замовниками за виконані роботи;

* фінансування управлінських й комерційних витрат;

* графік інвестиційних виплат за придбання й модернізацію основних засобів;

* інші витрати.

По визначенню, кредиторська заборгованість — це тимчасово притягнуті підприємством й підмети поверненню фізичним й юридичним особам кошти. Кредиторська заборгованість відбиває вартісну оцінку фінансових вол «язань підприємства перед різними суб «єктами економічних відносин й визначається, як:

Кз = РАЗ x Раз / Р, де РАС — матеріальні витрати + величина відкладених виплат стороннім організаціям;

Оп — відстрочка платежів у днях,.

P — тривалість періоду в днях.

Для планування кредиторської заборгованості на короткостроковий період можна умовно приймати, що погашення заборгованості виробляється рівними частками протягом запланованої кількості днів додатково до поточного платежах, із урахуванням суми виданих авансів. При розрахунку витрати коштів сума платежу поділяється на кількість днів місяця й зміщається щодо місяця в обсязі, що припадати на період відстрочки.

Прогнозний розрахунок кредиторської заборгованості є одним із основних етапів формування бюджету руху коштів й прогнозного балансу, а виконання фінансового аналізу.

Для аналізу стану кредиторської заборгованості використовуються коефіцієнти оборотності кредиторської заборгованості, що відносяться до групи показників ділової активності.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, що виражається в числі оборотів за період, можна розрахувати:

Кокз = Рп / Кз, де Рп — вартість реалізованої продукції (собівартість);

Кз — середньорічна кредиторська заборгованість.

Період обороту (погашення) кредиторської заборгованості, розраховується в днях:

Покз = 360/ Кокз Важливість аналізу й керування кредиторською заборгованістю обумовлюється її значною часткою в поточних пасивах підприємства, її зміни помітно позначаються на динаміку показників його платоспроможності й ліквідності.

Поточне фінансове благополуччя підприємства значною мірою залежить від того, наскільки вчасно воно та відповідає по своїх фінансових вол «язаннях.

Фінансове планування бюджету, організація керування фінансовими потоками є підставою для складання платіжного календаря підприємства, що є інструментом оперативного планування й складається на невеликий проміжок години із детально можливою точністю.

2.4 Система управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.

Метою розробки системи управління дебіторською та кредиторською заборгованістю є підвищення доходності виробництва внаслідок збільшення обсягів реалізації (продажів) й прискорення обертання заборгованості.

Необхідною умовою нормальної діяльності шкірного підприємства є встановлення ним господарських відносин з постачальниками, покупцями, іншими організаціями, працівниками та іншими особами. Ці зв’язки забезпечують безперебійне постачання виробництва, ритмічність відвантаження (реалізацію) продукції покупцям. Установлення господарських відносин суб'єкта підприємницької діяльності із іншими особами передбачає виникнення між ними певних прав й зобов’язань.

Під зобов’язаннями сторін в цивільному законодавстві підрозуміваються усі дії, котрі кожна зі сторін договору винна здійснити на користь іншої сторони й котрі обумовлені договором, адміністративними актами та іншими обгрунтуваннями, що не суперечать діючому законодавству.

На відміну від цого, в бухгалтерському обліку підприємства зобов’язання виникають над момент заключення договору, а после здійснення однією з сторін передбачених у ньому дій (чи неприйняття дій), в результаті які виникає заборгованість однієї сторони перед іншою.

Виникнення заборгованості пов’язано із тім, що одночасне виконання обома сторонами зустрічних зобов’язань за договором здійснюється дуже рідко. як правило, свої зобов’язання виконує одна зі сторін, в результаті чого в неї виникає право вимоги компенсації по виниклій заборгованості в формі, обумовленій у договорі, а й у іншої сторони — зобов’язання сплатити (погасити) цю заборгованість. Тобто, в бухгалтерському обліку першої сторони у складі господарських засобів виникає актив у виді заборгованості дебітора (до отримання), що називається дебіторською, а іншої сторони виникає зобов’язання перед кредитором погасити цю заборгованість, що називається кредиторською заборгованістю.

Упровадження системи управління заборгованістю дасть можливість підприємству:

— отримувати всебічний аналіз про склад заборгованості, який зверне увагу керівництва на покращання чи погіршення Повернення та погашення заборгованості;

— контролювати стан заборгованості, отримувати своєчасні попередження про недостатнє надходження грошових коштів від дебіторів, проводити погашення кредиторської заборгованості в установлені строки;

— надавати інформацію керівникам відповідних про стан заборгованості для висновку про ступінь ризику і необхідність прийняття оперативних рішень й відповідних дій;

— формувати кредитну політику;

— оперативно застосувати методи реструктуризації заборгованості.

Для успішного впровадження й ефективного використання системи управління дебіторською і кредиторською заборгованістю на підприємстві доцільно створити спеціалізований відділ кредитного контролю, основною функцією якого якщо зменшення обсягів дебіторської заборгованості. Створюючи відділ кредитного контролю, потрібно дотримуватися принципу незалежності. Працівники відділення будуть одними із основних контактних осіб при співробітництві із клієнтами. Тому важливо, щоб персонал, задіяний у цьому процесі, проявляв одночасно непоступливість й ввічливість при роботі із клієнтами, котрі не повернули борг. Також важливо, щоб відділ мав можливість діяти незалежно й под керівництвом покровителя керівника підприємства, який очолює економічну і фінансову служби. У роботі відділення важливо поєднати бажання підгримувати комерційні відносини із клієнтами з зусиллями, направленими на Повернення боргів.

3. Бухгалтерський облік кредитних операцій За своєю економічною природою кредит є вол «язанням підприємства, тобто заборгованістю, Яка виникла в результаті минулих подій й погашення якої в майбутньому призведе до зменшення ресурсів підприємства, що містято у собі економічні вигоди. Відображення інформації про отримані банківські кредити на рахунках бухгалтерського обліку залежить від того, до якого виду вол «язань підприємства може бути віднесено заборгованість щодо таких кредитів. Вол «язання підприємства відповідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Вол «язання «(далі - П (С)БО 11), поділяються, зокрема, на: -довгострокові, наведені в розділі ПІ пасиву Балансу; - поточні, наведені в розділі IV пасиву Балансу. Поточними згідно із П (С)БО 2 «Баланс «слід вважати вол «язання, котрі будуть погашені протягом операційного циклу підприємства (протягом відрізку години між купівлею запасів для здійснення діяльності та одержанням коштів від реалізації виготовленої із них продукції, товарів чи послуг) чи мають бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи із дати балансу. Вол «язання, котрі не є поточними, належати до довгострокових. Звідси випливає, що кредити банку, отримані підприємством, термін Повернення які перевищує 12 календарних місяців чи один операційний цикл підприємства, якщо останній понад 12 місяців (такі кредити можуть залучатися підприємством для придбання обладнання, оплати поточних витрат, фінансування капітальних вкладень), відносяться до його довгострокових вол «язань. Якщо термін Повернення кредиту менше 12 місяців чи одного операційного циклу, якщо останній перевищує 12 місяців (такі кредити надаються для подолання підприємством тимчасових фінансових складнощів, що виникають у зв «язку із шлюбом коштів для покриття витрат виробництва й обігу), то заборгованість по кредит відноситься де поточних вол «язань. Принципова різниця між відображенням в обліку довгострокових й поточних вол «язань полягає в такому. Згідно із п. 10 П (С)БО 11 довгострокові вол «язання, на котрі нараховуються відсотки, відображаються е балансі за їхнього теперішньою вартістю. Поточні ж вол «язання відображаються в балансі за сумою погашення.

3.1 Облік поточних вол «язань У новому Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, вол «язань й господарських операцій підприємств й організацій (далі - новий План рахунків) та Інструкції про його застосування (далі - Інструкція № 291), затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291, Інформація про поточні вол «язання підприємства відображається на рахунках класу 6 «Поточні вол «язання ». Нас будуть цікавити рахунки 60, 61, 68. На рахунку 60 «Короткострокові позики «ведеться облік розрахунків у національній та іноземній валюті щодо кредитів банків, термін Повернення які не перевищує 12 місяців, починаючи із дати балансу, й щодо позичок, термін погашення які проминувши. У підприємств, на які звичайний операційний цикл понад року, на рахунку 60 також будуть відображатися кредити банків, термін Повернення які перевищуватиме 12 місяців, починаючи із дати балансу, але й при НЬОМУ такі коедити мають бути погашені ПРОТЯГОМ одного опеоаиійного циклу підприємства. Рахунок 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими вол «язаннями «призначений для узагальнення інформації про стан розрахунків за поточними вол «язаннями, переведеними зі складу довгострокових, при настанні терміну погашення протягом дванадцяти місяців із дати балансу. Іншими словами, на даному рахунку будє відображатися та частина суми довгострокового кредиту, Яка згідно із кредитним договором підлягатиме погашенню протягом 12 місяців із дати балансу. Це новий бухгалтерський рахунок — у старому Плані рахунків його аналогу не існувало {раніше поточну заборгованість у складі довгострокової заборгованості не виділяли, в результаті чого необгрунтовано завищувався показник ліквідності). На субрахунку 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками «рахунка 68 «Розрахунки за іншими операціями «ведеться облік нарахованих відсотків, зокрема, за використання коштів, отриманих у кредит. Кредитові обороти по рахунку 60 в розрізі кореспондуючих рахунків знаходять своє відображенню у Журналі-ордері № 4, який ведеться за кредитами рахунків 50 «Довгострокові позики «й 60 «Короткострокові позики «(зразкова форма журналу-ордера № 4 й механізм її заповнення докладно розглянуті в з статтею «Облікові регістри згідно із П (С)БО », «Податки та бухгалтерський облік », 2000, № 24). Записи в журналі-ордері здійснюються в міру надходження виписок банку, причому кредитові обороти записуються загальними підсумками із всіх виписок банку протягом дня без поділу за видами позичок. Наприкінці місяця по журналу-ордеру підраховуються суми кредитових оборотів, котрі после звіряння в цілому й по кореспондуючих рахунках записуються до Головної книжки. Імовірність виникнення будь-яких проблем при відображенні в обліку поточної заборгованості щодо короткострокового кредиту могла б бути мінімальною, якби не поява нового поняття «сума погашення «(як вже зазначалося раніше, поточні вол «язання відображаються в балансі за сумою погашення). Під сумою погашення згідно із П (С)БО 11 слід розуміти недисконтовану суму грошових коштів чи їхні еквівалентів, котру, як очікується, якщо сплачено для погашення вол «язання у процесі звичайної діяльності підприємства. Недисконтована означає без урахування впливу факторів, дія які змінює вартість позикових коштів у пепіоді між датою їхні одержання й Повернення й в свою чергу визначає розмір плати за їхнього використання. З формулювання однозначно випливає, що йдеться про майбутній платіж. Шляхом дисконтування майбутнього вол «язання ми визначимо його вартість на поточний момент, чого стосовно поточних вол «язань згідно із П (С)БО 11 робити не потрібно. Таким чином, под недисконтованою сумою, що підлягає сплаті при поверненні кредиту, в даному випадку слід розуміти загальну суму кредиту (основна сума плюс відсотки). У цьому випадку виникає певна невідповідність, суть якої полягає в такому. Припустимо, що підприємство прийняло у собі вол «язання щодо Повернення основної суми боргу в розмірі 100 грн. й сплати відсотків по кредит у розмірі 50 грн. З одного боці, виплачувані в майбутньому відсотки за кредитом не підлягають завчасному відображенню у складі активу Балансу. Звідси валюта балансу при одержанні кредиту має збільшуватися лише на суму отриманого кредиту (в активі будуть відображені грошових кошти в сумі 100 грн., отримані по кредит, у пасивізаборгованість по кредит у сумі 100 грн.). З іншого боці, дотримуючись вимог П (С)БО 11, ми повинні у пасиві відобразити загальну суму заборгованості по кредит, що складається із основної суми й належних до сплати відсотків, тобто 150 грн. Урівняти валюту балансу, на наш погляд, можна лише шляхом відображення суми заборгованості щодо сплати відсотків у розділі III «Витрати майбутніх періодів «активу Балансу, хоча це й суперечить П (С)БО 2 «Баланс «(заборгованість за межі не є активом). Отже, при обліку заборгованості за короткостроковим кредитом доцільно використовувати рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів «нового Плану рахунків, Незважаючи тих, що Інструкцією № 291 не приписано узагальнювати на цьому рахунку зазначену інформацію. Так, при одержанні кредитних коштів усю суму відсотків, що підлягають сплаті банку протягом дії кредитного договору, слід віднести до дебету рахунка 39 у кореспонденції з субрахунком 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками ». Потім при фактичній сплаті відсотків банківській установі відповідна сума відсотків якщо відноситися на витрати (проводка Дп 951 «Відсотки за кредит «- Кт 39 «Витрати майбутніх періодів «на суму відсотків, фактично сплачену банку). Відразу віднести на витрати всю суму відсотків ми не можемо через ті, що витрати, котрі неможливо прямо заговорили українською у «язати із доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому смердоті були здійснені (п. 7 П (С)БО 16 «Витрати »).Облік основної суми кредиту й відсотків його слід відображати на різних рахунках. При цьому інформація з субрахунка 601 якщо відображена в рядку 500 «Короткострокові кредити банків », а інформація з субрахунка 684 — в рядку 610 «Інші поточні вол «язання «пасиву Балансу. Приклад 1. 1 лютого 2000 року підприємству надано короткостроковий кредит у сумі 10 000 грн. под 60 /про відсотків річних. Повернення (одноразове) основної суми кредиту передбачене 1 травня 2000 року. Сплата відсотків здійснюється щомісячно Першого числа. Сума відсотків, Яка підлягає щомісячній сплаті, становить 500 грн. (10 000×60: (12×100)), тобто протягом терміну дії кредитного договору підприємство повинне якщо провадити такі виплати |Дата платежу |01.03.2000р |01.04.2000р |01.05.2000р | |Відсотки |500 |500 |500 | |Сума основного боргу | | |10 000 |.

Необхідні бухгалтерські записи покажемо в табл. 1 Таблиця 1.

|Дата |Зміст операції |Кореспондуючі |Сума, грн.| | | |рахунки | | | | |дебет |кредит | | |01.02.2000|Зараховано позику поточний |311 |601 |10 000 | |р. |рахунок підприємства | | | | |01.02.2000|Відсотки віднесено на витрати |39 |684 |1500 | |р. |майбутніх періодів | | | | |01.03.2000|Сплачено відсотки |684 |311 |500 | |р. | | | | | | |Сплачені відсотки віднесено на |951 |39 |500 | | |фінансові витрати | | | | |01.04.2000|Сплачено відсотки |684 |311 |500 | |р. | | | | | | |Сплачені відсотки віднесено на |951 |39 |500 | | |фінансові витрати | | | | |01.05.2000|Сплачено відсотки |684 |311 |500 | |р. | | | | | | |Сплачені відсотки віднесено на |951 |39 |500 | | |фінансові витрати | | | | | |Повернено основну суму боргу |601 |311 |10 000 | |01.05.2000|Списано на результати діяльності |792 |951 |1500 | |р. |нараховані відсотки | | | |.

При складанні балансу за перший квартал у рядку 500 «Короткострокові кредити банків «розділу IV пасиву слід показати суму 10 000 грн., у рядку 610 «Інші поточні вол «язання «того ж розділу — суму 1000 грн. Сума погашення поточної заборгованості становитиме не 11 500 грн., а 11 000 грн., оскільки на дату складання балансу частину заборгованості щодо відсотків вже було б погашено.

3.2 Облік довгострокових вол «язань Уп. 10 П (С)БО 11 встановлено, що довгострокові вол «язання, на котрі нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їхнього теперішньою вартістю. Під теперішньою вартістю у П (С)БО 11 розуміється дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), котра, як очікується, якщо необхідна для погашення вол «язання у процесі звичайної діяльності підприємства. як й у визначенні «суми погашення «поточних вол «язань, йдеться про майбутній (кінцевий) сумарний платіж (відплив грошових коштів) із тією лише різницею, що такий платіж із метою визначення його теперішньої вартості необхідно піддати дисконтуванню. У основу дисконтування покладено припущення про знецінення грошей у часі. Тобто вартість коштів, отриманих у кредит, через певний проміжок години якщо зменшуватися (купівельна спроможність (цінність) 10 грн. у майбутньому, наприклад, може дорівнювати купівельній спроможності (ціності) 20 грн.). Банк компенсує втрачу вартості коштів, переданих позичальнику (підтримує купівельну спроможність кредиту на одному рівні) шляхом одержання від позичальника відсотків, поступово збільшуючи загальну суму боргу. Отже стосовно кредитних коштів доречно припустити, що зменшення у часі їхні вартості дорівнює сумі відсотків по кредит. Визначаючи теперішню вартість майбутнього платежу (шляхом исконтування), ми виключаємо із нього приріст суми грошових коштів, що утворився за рахунок їхнього знецінення.

4. Аналіз кредиторської заборгованості. Уся заборгованість поділяється на два види:

1) виправдана (нормальна); 2) невиправдана чи просрочена.

Аналіз кредиторської заборгованості за такій таблиці:

Таблиця № 2.

|Розрахунки із кредиторами |Поч.року |Кін.року |відхилення | | | | | | | | | |1.за товари, роботи, послуги. | | | | | | | |2.по виданим векселях. | | | | | | | |3.по отриманим авансам. | | | | | | | |4по майновому страхуванню. | | | | | | | |5.по небюджетним платежах. | | | | | | | |6.З бюджетом | | | | | | | |7.по відрахуванню на соц. нужди | | | | | | | |8.по виплаті роботи. | | | | | | | |9.з підзвітними особами. | | | | | | | |10.з іншими кредиторами. | | | | | | | |11.з учасниками. | | | | | | | |12.з внутрішніх розрахунків | | | | | | | |13.по притензіям. | | | | | | |.

Далі проводитися порівняльний аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості по такій формі:

|розрахунки |Дебітор.заб |Кредит.заб |привишення | | | | |Дебитор.забор|Кредитор.за| | | | |гов. |бір. | | | | | | |.

4.1. Кредитоспроможність та ліквідність підприємства. У процесі взаємин підприємств з кредитною системою, а також із іншими підприємствами постійно виникає необхідність у проведенні аналізу кредитоспроможності позичальника. Кредитоспроможність — це здатність підприємства своєчасно і цілком розрахуватися по своїх боргах. Аналіз кредитоспроможності проводять як банки, що видають кредити, то й підприємства, що прагнуть їхнього одержати.

У ході аналізу кредитоспроможності проводяться розрахунки по визначенню ліквідності активів підприємства і ліквідності його балансу.

Ліквідність активів — це величина, зворотна години, необхідному для перетворення їхнього у гроші, тобто чим менше години знадобиться для перетворення активів у гроші, тім активи ліквідніше.

Ліквідність балансу виражається в ступені покриття вол «язань підприємства його активами, термін перетворення які у гроші відповідає терміну погашення вол «язань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між вол «язаннями підприємства й його активів. Технічна сторона аналізу ліквідності балансу полягає в зіставленні засобів за активами з вол «язаннями по пасивам. При цьому активи повинні бути згруповані по ступені їхньої ліквідності й групи розташовані в порядку її убування, а вол «язання — по термінах їхнього погашення й розташовані в порядку зростання термінів сплати.

5.Ефективне управління кредиторською заборгованістю.

Для того щоб ефективно керувати боргами компанії необхідно, у першу чергу, визначити їхню оптимальну структуру конкретної підприємства і у конкретній ситуації: скласти бюджет кредиторської заборгованості, розробити систему показників (коефіцієнтів), що характеризують, як кількісну, то й якісну оцінку стану й розвитку відносин з кредиторами компанії й прийняти визначені значення таких показників за планові. Іншим кроком у процесі оптимізації кредиторської заборгованості повинний бути аналіз у відповідності фактичних показників їхні рамковому рівню, а також аналіз причин виниклих відхилень. На третьому етапі, у залежності від виявлених невідповідностей й причин їхнього виникнення, повинний бути розроблений й здійснений комплекс практичних заходів щодо приведення структури боргів у відповідність з плановими (оптимальними) параметрами.

5.1 Стратегічний підхід.

Для того, щоб відносини із кредиторами максимально відповідали цілям забезпечення фінансової стійкості (безпеки) компанії й збільшенню її прибутковості й конкурентноздатності, менеджменту компанії необхідно виробити чітку стратегічну лінію у відношенні характеру залучення й використання позикового капіталу. Перше основне запитання, що у зв «язку із цим постає перед керівництвом фірми це: вести бізнес за рахунок власних чи притягнутих засобів? Другою «дилемою «є кількісне співвідношення власного й позикового капіталу. Відповіді на дані запитання залежать від безлічі факторів як зовнішнього (галузеві особливості, макроекономічні показники, стан конкурентного середовища й т.д.), то й внутрішнього (корпоративного) порядку (можливості засновників, кредитоспроможність, оборотність активів, рівень рентабельності, дефіцит коштів, короткострокові цілі і задачі, довгострокові плани компанії й багато чого іншого).

Прийнято вважати, що підприємство, що користується в процесі своєї господарської діяльності лише власним капіталом, має максимальну стійкість. Однак таке допущення не вірно. З погляду конкурентної боротьби на ринку не має значення, якими капіталами оперує бізнес: своїми чи позиковими. Єдина різниця може полягати в розходженнях вартості цих двох категорій капіталу. Кредитори (будь-те чи банки постачальники товарів й послуг) готові кредитувати чийсь бізнес лише в обмін на визначений (іноді досить високий) дохід (відсоток). При цьому навіть власний капітал не є «безкоштовним », бо вкладення виробляються в надії дістати прибуток, вище тієї, котру платять банки по депозитних рахунках. З погляду стратегічного розвитку компанії відправною крапкою повинні бути: розмір й динаміка прибутковості бізнесу, що прямо залежать від розміру займаної на ринку частки, цінової політики й розміру витрат виробництва (звертання). Питання ж джерел фінансування бізнесу є, стосовно цілям досягнення конкурентноздатності підприємства, вторинним. Висновок. Менеджери в ході розробки стратегії кредитування власного бізнесу повинні виходити із рішення наступних першочергових завдань — максимізації прибутку компанії, мінімізації витрат, досягнення динамічного розвитку компанії (розширене відтворення), ствердження конкурентноздатності - котрі, в залишковому підсумку й визначають фінансову стійкість компанії. Фінансування даних завдань повинне бути досягнуте в повному обсязі. Для цого, после використання всіх власних джерел фінансування (власний капітал й прибуток — найбільш дешеві ресурси), повинні бути в заданому обсязі притягнуті позикові засоби кредиторів. При цьому найбільш вагомим обмежуючим чинником у процесі планування використання позикового капіталу необхідно вважати його вартість, що винна дозволяти зберегти рентабельність бізнесу на достатньому рівні.

5.2 Тактичні особливості.

Наступним етапом у ході розробки політики використання кредитних ресурсів є визначення найбільш прийнятних тактичних підходів. Існує кілька потенційних можливостей залучення позикових засобів: 1) засобу інвесторів (розширення статутного фонду, спільний бізнес); 2) банківський чи фінансовий кредит (у тому числі випуск облігацій); 3) товарний кредит (відстрочка оплати постачальникам); 4) використання власної «економічної переваги «.

Засоби інвесторів. Бо, процес залучення додаткових фінансових ресурсів для цілей власного бізнесу розглядається нами із погляду максимізації безпеки даного процесу, то варто зупинитися на двох найбільш важливих, у даному аспекті, характеристиках цого способу позики. Перша — відносна дешевина: як правило, інвестори, що обмінюють свої засоби на корпоративні права (частки, акції) розраховують на дивіденди, що фіксуються в установчих документах (чи встановлюються на зборах учасників) у виді відсотків. При цьому, у випадку відсутності прибули на підприємстві, вкладений у справу капітал може бути «безкоштовним ». Друга особливість — можливість інвесторів впливати на процеси керування в створеному господарському суспільстві (декларація про зборах чи акціонерів учасників). Тому варто подбати про збереження контрольного пакета. Інакше ваш, споконвічно власний капітал, може перетворитися в капітал, переданий у позики новому інвестору. Звідси випливає висновок про явну обмеженість розмірів приваблюваних засобів корпоративних інвесторів: у загальному випадку їхній не винен бути понад ваших первісних інвестицій: навіть якщо акції (паї) «розпилені «між декількома власниками, та все рівно залишається ризик (особливо якщо мова йде про успішне підприємство) зосередження корпоративних прав под єдиним контролем.

Фінансовий (грошовий) кредит, як правило, дається банками. Це один із найбільш дорогих видів кредитних ресурсів. Обмежуючі фактори: високий відсоток, необхідність надійного забезпечення, «створення «солідних балансових показників. Не дивлячись на «дорожнечу «й «проблематичність «залучення, можливості банківського кредиту (на відміну від інвестиційного) повинні бути використані компанією на усі 100%. Якщо проект, реалізований компанією дійсно «розрахований «на конкурентноздатний рівень рентабельності, то прибуток, отриманий від використання фінансового кредиту завжди якщо перевищувати необхідний до сплати відсоток. Банки хоча й дають перевагу таких забезпечення наданих кредитів, як застава, але й можуть задовольнятися й гарантією третього обличчя (якщо маються платоспроможні засновники чи інші зацікавлені особини). Балансові показники також мають деяку «гнучкість », як у процесі їхнього формування, то й в ході їхнього сприйняття приймаючою стороною. Наявність презентабельних звітних показників, хоча й виступає обов «язковою умовою для банківського службовця, але й може, у якомусь ступені, ігноруватися у виді наявності реальних гарантій й забезпечення наданого кредиту. Одним істотним недоліком фінансових позикових засобів, особливо в порівнянні із інвестиційними, є наявність суворо визначених термінів їхнього повернення.

Товарний кредит. Основною позитивною відмітною рисою даного різновиду одержання позикових засобів є найбільш простий (не заформалізованний) спосіб залучення. Товарний кредит, як правило, не вимагає (на відміну від фінансового) залучення застави й не зв «язаний зі значними витратами й тривалістю оформлення (на відміну від інвестицій). У вітчизняних умовах товарний кредит між юридичними особами найчастіше являє собою постачання товарів (робіт, послуг) за договором купівлі-продажу із відстрочкою платежу. При цьому, на перший погляд, може показатися, що даний «кредит «дається безкоштовно, бо договір не передбачає необхідності нарахування й сплати відсоткового (чи якого-небудь іншого) прибутку на користь постачальника. Однак варто помітити, що постачальники (й укра-їнські до того числі) чудово розуміють (іноді лише на емпіричному рівні) принципи зміни вартості грошей у часі, а також здатні досить точно оцінювати розміри «упущеної вигоди «від гальмування оборотності активів, заморожених у дебіторській заборгованості підприємства. Тому компенсація таких втрат закладається в ціну товарів, що може коливатися в залежності від термінів наданої відстрочки.

Там, де контролю над недоотриманим прибутком значно ослаблень (держпідприємства, великі акціонерні й промислові компанії) витрати, зв «язані із товарним кредитуванням найчастіше компенсуються за рахунок «неформальних «платежів керівництву чи службовцям компанії.

Українське законодавство, крім безпроцентних товарно-кредитних відносин між підприємствами, містить можливість надання/одержання товарного кредиту й под відсоток (див. ЗУ «ПРО оподатковування прибули підприємств »). Слід зазначити, що в Україні товарний кредит найбільше поширення здобувши у зв «язку із реалізацією промислових товарів населенню. Корпоративний ж менталітет українських підприємців, в основному, поки не готовий «упокоритися «із необхідністю платити відсотки за «висячу «кредиторську заборгованість, тому набагато простіше продати товар по «завищеній «ціні, чим вести мову про якісь відсотки, що є более «справедливою «формою компенсації, бо залежать від термінів оплати.

5.3 Економічна перевага.

Дуже часто будується й на відносинах товарного кредиту й на інших різновидах кредитування. Суть використання переваг, зв «язаних з власною економічною перевагою, полягає в можливості диктувати й нав «язувати постачальнику (кредитору) власні «правила «гри на ринку й характер договірних відносин (чи, як це найчастіше відбувається — порушувати ці сам договірні відносини без «особливих «наслідків для власного «переважаючого «бізнесу).

Економічна перевага позичальника перед кредитором може виникати з наступних обставин:. монопольне положення покупця на ринку (монопсония);. розходження в економічних потенціалах сукупні активи покупця значно перевершують активи постачальника;. маркетингові переваги (наприклад, дрібний чи починаючий виробник, що прагне просунути свою продукцію (торгову марку) великі чи супермаркетів елітних магазинів над «стані «диктувати свої умови чи вимагати виконання «всіх «вол «язань, бо може виявитися без.

" потрібного «замовника);. покупець «знайшов «організаційні недоліки в керуванні дебіторською заборгованістю в кредитора («пробіли «в обліку й контролі, юридична.

" неспроможність «й т.і.).

Як показує практична діяльність жодне підприємство не може обійтися без, хоча б незначної, кредиторської заборгованості, що завжди існує в зв «язку із особливостями бюджетних, орендних й інших періодичних платежів: оплати роботи, постачання ТМЦ без попередньої оплати й т.і. Даний вид кредиторської заборгованості потрібно розглядати, як «неминучий ». Вона хоча й дозволяє тимчасово використовувати «чужі «засоби у власному комерційному обороті, але й не має принципового значення, якщо такі платежі будуть здійснені у встановлений термін.

Висновок. Менеджери компаній у своєму прагненні максимально використовують можливості всіх доступних кредитних засобів, у тому числі і у виді затримок по зарплаті, порушення термінів планових платежів постачальникам й т.д., повинні оцінювати «можливості «шкірного окремого виду платежів індивідуально, бо наслідку таких «відстрочок «можуть матір різні наслідки, над залежності від виду платежу, але й і у залежності від конкретного «мимовільного «кредитора.

5.4 Структурні показники.

як ми уже сказали вище, у тому щоб оптимізувати кредиторську заборгованість необхідно визначити її «планові «характеристики. Найбільше часто використовуваний коефіцієнт, зв «язаний із оцінкою кредиторської заборгованості підприємства — це коефіцієнт ліквідності, що розраховується як ставлення величини обігового капіталу до короткострокових боргових вол «язань.

Менеджери й фінансисти також часто використовують, так називаний коефіцієнт «кислотного тесту », що являє собою ставлення різниці між поточними активами й вартістю товарно-матеріальних активів до поточного вол «язанням. І перший й другий показники повинні характеризувати здатність підприємства покривати свої вол «язання перед кредиторами. Ці коефіцієнти володіють двома істотними недоліками: 1. смердоті оперують такими поняттями як «короткострокові «чи «поточні «вол «язання, термін які може коливатися від дня до одного року.

Тому не враховується более детальне співвідношення термінів платежів у складі як кредиторської, то й дебіторської заборгованостей; 2. розрахунок виробляється, як правило, на дату балансу, чи який чи інший фіксований момент, що не може повною мірою говорити про дійсний стан ліквідності компанії. Це зв «язано із впливом безлічі різних (у тому числі й випадкових) обставин у якийсь визначений момент (наприклад, на дату балансу підприємство здобуло «грант «чи «дотацію », що не Веде до збільшення кредиторської заборгованості, а наступного дня повернуло їх).

Усунути подібні «недоліки «у системі аналізу стану підприємства дозволяють:

У першому випадку — наприклад, проведення розрахунків із використанням более дискретних значень (розподіл заборгованостей по місячних чи періодах (якщо необхідно) тижневим періодам).

В іншому випадку — визначати середньомісячне чи середньорічне значення коефіцієнта ліквідності і інших аналогічних показників.

Одним із найбільш оптимальних рамкових показників здорового стану компанії можна назвати ситуацію, коли кредиторська заборгованість не перевищує дебіторську. При цьому, як ми вже відзначали, дане «неперевищення «повинне бути досягнуте у відношенні як можна более дискретного ряду значень (термінів): річна кредиторська заборгованість винна бути не понад річний дебіторський, місячна й 5-ти денна кредиторська не более місячної й 5-ти денний дебіторський відповідно й т.і.

При досягненні даного «тимчасового балансу «дебіторської й кредиторської заборгованості, необхідно також досягти й «балансу їхньої вартості «: тобто в даній ситуації процентні та інші витрати, зв «язані із обслуговуванням кредиторської заборгованості (як мінімум) не повинні перевищувати доходи, викликані вигодами, що зв «язані з самим фактом відстрочки власної дебіторської заборгованості (при цьому «нормальний «розмір націнки в розрахунок не приймається).

Для того, щоб визначити ступінь залежності компанії від кредиторської заборгованості необхідно розрахувати кілька наступних показників.

Коефіцієнт залежності підприємства від кредиторської заборгованості. Розраховується як ставлення суми позикових засобів до загальної суми активів підприємства. Цей коефіцієнт дає представлення про тім, на стільки активів підприємства сформовані за рахунок кредиторів.

Коефіцієнт самофінансування підприємства. Розраховується, як ставлення власного капіталу (частини статутного фонду) до притягнутого. Даний показник дозволяє відслідковувати не лише відсоток власного капіталу, але й й можливості керування всією компанією.

Баланс заборгованостей. Визначається як ставлення суми кредиторської заборгованості до суми дебіторської заборгованості. Даний баланс варто складати із урахуванням термінів двох цих видів заборгованостей. При цьому бажаний рівень співвідношення багато в чому залежить від тієї стратегії, що прийнята на підприємстві (агресивна, консервативна чи помірна).

Описані вище економічні показники дають, в основному, кількісну оцінку кредиторської заборгованості. Для более повного аналізу складаючись кредиторської заборгованості, варто дати й якісну характеристику даних пасивів.

Коефіцієнт години. Визначається як ставлення середньозваженого показника терміну погашення кредиторської заборгованості до середньозваженого показника терміну оплати по дебіторській заборгованості. При цьому середній термін погашення кредиторської заборгованості необхідно утримувати на рівні не нижче, ніж тих усереднені терміни, що повинні дотримувати дебітори підприємства.

Коефіцієнт рентабельності кредиторської заборгованості. Визначається як ставлення суми прибули до суми кредиторської заборгованості, що відбиті в балансі. Даний показник характеризує ефективність притягнутих засобів й його особливо доцільно аналізувати по періодах. При цьому винна бути визначена залежність динаміки змін цого коефіцієнта від тихий основних факторів, що вплинули на його ріст чи зниження (зміни термінів Повернення, структури кредиторів, середніх розмірів й вартості кредиторської заборгованості й т.і.).

Таблиця 3. Оптимальні «рамкові «значення основних коефіцієнтів, що характеризують стан кредиторської заборгованості на підприємстві. | |Крупна|Капи- |Оптова|Услуги |Фіна- | | |я |тально|я |(середні і |нсовые | | |промы-|е |торгов|крупные |установи (в | | | |строи-|ля |обертів) |т. год. банки) | | |шленно| | | | | | |сть |тельст| | | | | | |у | | | | |Коефіцієнт |2,0 — |1,5 — |1,0 — |1,0 — 1,5 |0,8 — 1,0 | |ліквідності |3,0 |2,5 |2,0 | | | |Коефіцієнт |1,0 — |0,8 — |0,9 — |0,3 — 0,8 |0,7 — 1,3 | | «кислотного |2,0 |1,5 |1,2 | | | |тесту «| | | | | | |Коефіцієнт |0,1 — |0,2 — |0,7 — |0,6 — 0,9 |2,0 — 3,0 | |залежності |0,3 |0,5 |1,0 | | | |Коефіцієнт |60 — |50 — |30 — |25 — 50 |10 — 30 | |самофинансировани|70 |60 |50 | | | |я (в %) | | | | | | |Коефіцієнт |2,0 — |1,5 — |1,0 — |1,0 — 1,3 |1,0 — 1,1 | |часу |3,0 |2,0 |1,2 | | | |Коефіцієнт |10 — |5 — 10|20 — |15 — 20 |2 — 6 | |рентабельності (в|20 | |30 | | | |%) | | | | | |.

6. Оптимізація кредиторської заборгованості.

Оскільки підприємця завжди цікавить рентабельність (віддача) власного капіталу, то можна написати: Сс=С-К, де Сс — величина власного капіталу; З — капітал, вкладений у даний бізнес. По суті, це актив балансу; До — кредиторська заборгованість.

Для рентабельності власного капіталу можна записати r = I / (З — K), де I — прибуток за період години Т.

Очевидно, що зменшення власного капіталу за рахунок кредиторської заборгованості збільшує рентабельність, якщо прибуток незмінний. Тобто чиЯка відстрочка платежів (за придбані товари, чи роботи послуги, платежі в бюджет, по оплаті роботи й т.і.) збільшує рентабельність власного капіталу.

Однак часто за кредиторську заборгованість припадати платити. Це можуть бути відсотки за банківські позички, збільшення вартості придбаних у кредит товарів, різного роду штрафи, пені, неустойки й т.і.

Розглянемо випадок узяття банківської позички. Відсотки по банківських позичках у межах дисконтної ставки Центрального Банку плюс маржа входять у витрати, відносні до собівартості. Тому можна записати ,.

[pic], звідки [pic] (3.1), де I — прибуток за період години Т без обліку витрат по оплаті відсотків по позичці; Т — число днів, на яку видається позичка; Тr — число днів у році; rу — дисконтна ставка ЦБ плюс маржа; rс — ставка, по якій видається позичка (передбачається, що rс>rу); tI — ставка податку із прибутку.

З (3.1) ясно, що у тому, щоб кредиторська заборгованість збільшувала рентабельність, необхідно, щоб I / З > (rc — ry*tI)*(T / Tr), відкіля rc < ry*tІ + rr, де rr = (I / C)*(Tr / T) — річна рентабельність без обліку кредиторської заборгованості.

Отже, у тому, щоб банківська позичка був вигідною, необхідно, щоб rc < ry*tІ + rr — коли rr > ry, чи rc < rr / (1 — t) — коли rc.