Мистецтво Закавказзя

Искусство Закавказья

В.Шлеев.

Сложение культури племен і пародов Закавказзя, мешканців гірських районах і долинах річок Риона, Кури і Араксу південніше Великого Кавказького хребта, належить до найдавнішим часів 3 тисячоліття е. Археологічні дослідження, особливо широко що розгорнулися радянські часи, показали, перші сліди людської культури біля Закавказзя ставляться до епохи нижнього палеоліту. Пам’ятки наступного часу дають можливість з’ясувати глибокі місцеві коріння мистецтва кожного із народів Закавказзя і час виявляють наявність тісних взаємозв'язків у культурі й мистецтві цих племен і пародов. Важливе значення розуміння розвитку мистецтва народів Закавказзя мають також наявність його зв’язки й з передовими культурами Передній Азії і Середземномор’я.

Первые знані нами пам’ятники образотворчих мистецтв, і архітектури на Закавказзі ставляться на той час, коли людська суспільство від колекціонерства і можливого полювання перейшла землеробства і скотарству, коли з’явилися знаряддя з міді бронзи (3 — 2 тисячоліття е.). Прикладом ранніх архітектурних споруд є житла древнього Шенгавитского поселення біля Єревана, що датуються серединою 3 тисячоліття е. Круглі у плані будівлі діаметром 0 — 7 м споруджувалися з цеглисирцю на цегляній основі, підлогу був вимощений галькою, покладеної концентричними колами, і згори промазан глиною. У центрі перебував культовий керамічний осередок, прикрашений рельєфним орнаментом, стояв стовп, підтримував конічну дах тростинового. До центральному приміщенню примикали прямокутні прибудови.

Древнейшими скульптурними зображеннями були дуже поширені глиняні очажпые підставки у вигляді биків. У поселенні Кюль — тапа Вірменії знайдено також невеличкі фігурки биків, барана, собаки, птахи, виготовлені з глини і зберегли сліди червоною фарби, якої намічені око й інші деталі. У поселеннях Тетрамица (Грузія) і Кюль-тапа знайдено ще й глиняні людські статуетки, схематичні і плоскі, вони зображують жінок, типові для періоду матріархату. Тоді ж таки здобула розвиток рельєфна орнаментація судин великими спіралями і концентричними колами, котрий іноді геометризированными зображеннями птахів.

Постепенное розвиток господарства первісних племен Закавказзя, посилення ролі скотарства, розширення обміну місцевих племенами і з рабовласницькими державами Передній Азії призводить до появи майнового нерівності.

Памятниками архітектури цього часу (2 — початок 1 тисячоліття е.) є циклопічні фортеці, було багато що у Вірменії, Грузії і Азербайджані. Спочатку фортеці були лише тимчасовим притулком для таких людей і худоби, селища ж розташовувалися поза фортечних стін. У пізні часи стіною обносилось все поселення, а усередині нього спеціальної огорожею виділялася цитадель, стала місцем проживання племінної знаті.

В Закавказзі збереглися менгіри (Хошун-даш Вірменії), дольмени (в АбхАзии) і кромлехи. Дольмени зазвичай прямокутні у плані, зрідка круглі.

С виділенням всередині племен родової та племінної знаті могили вождів влаштовуються з великий пишністю. Вони зустрічається дуже багато художніх виробів. Особливо цікаві цьому плані розкопані Б. Куфтиным кургани Триалети (Грузія) середини 2 тисячоліття е. Серед триалетских поховань вождів часто зустрічаються великі вириті у землі камери, поруч із підземними камерами будувалися і наземні похоронні споруди.

В цей час у Закавказзі поширили розписана кераміка, хороші зразки якої знайдено в Триалети (Грузія) і Кызыл-Ванке (Азербайджан). Найбільш давня фарбована кераміка Закавказзя — червона, лощеная, з чорним розписом, поступово вытесняемая жовтуватою з бурої розписом. Серед мотивів розписи зустрічаються геометричні орнаменти, схематичні зображення звірів, птахів та зрідка людських постатей. У другій половині 2 тисячоліття е. отримала поширення поліхромний кераміка. У селищі Шахтахты (Азербайджан) знайдено одні із найцікавіших її зразків — розписної посудину, забарвлений в червоний колір і покритий трьома поясами малюнків (илл. 322 а). У середньому поясі суворо ритмічно розміщені схематизированные сцени полювання вовків (чи собак) і хижих птахів на диких кіз, віслюки й бика.

Разнообразны пам’ятники торектики і ювелірного з триалотских курганів, що стосуються до середини 2 тисячоліття е. На знайдений у Триалети срібному відрі в золотий оправі зображені гірські кози, сарни, козулі, кабани, різні породи оленів серед кущів і дерев, по стрілам, вонзившимся у деяких тварин, можна припустити, що представлена сцена полювання (илл. 323 а). Постаті тварин, вільно розміщені поверхнею судини, передані досить спрощено. Дещо іншою характер носить зображення з великої срібному келиху з Триалети з цими двома вигравіруваними фризообразными композиціями, котрі представляють однією — процесію одягнених у маски людей, виконують якусь культову церемонію, але в іншому — наступних друг за іншому оленів. Ці зображення на певною мірою вже втрачають риси живої безпосередності.

.

Закавказье у минулому.

Среди художніх ювелірних предметів з Триалети особливо цікава кубок з червового золота, прикрашений кольоровими каменями (бірюзою і сердоліком) і філігранню (илл. .722 6). Спіральні валюти, що покривають поверхню кубка, близькі до візерункам на расписном посудині із такого самого кургану.

В пам’ятниках мистецтва 3акавказья кінця 2 і формального початку 1 тисячоліття е. отримав відбиток культ піднебіння та сонця. за таким тісно пов’язані зображення різних фантастичних тварин, гравіровані на бронзових поясах, знайдених Триалети й інших містах (илл. 324 а, 6). Складні, ритмічно побудовані композиції полювання на фантастичних тварин, і навіть космічні символи й знаки укладено у орнаментальну рамку.

Своеобразным типом найдавніших пам’яток монументальної скульптури Закавказзя є гігантські кам’яні статуї риб, звані вишапы (илл. 325). На думку низки дослідників, ці статуї уособлювали божества родючості та ставилися охорони витоків древніх каналів. На деяких вшпапах зустрічаються зображення бика, і струменів поточної води.

***.

Большое значення подальшого розвитку мистецтва племен Закавказзя мали їхнього нерозривного зв’язку з рабовласницькими державами Передній Азії і особливо включення частини Закавказзя у складі держави Урарту (9 — 7 ст. е.). Урарту, чи Ванское царство, об'єднало у собі різноманітні племена, населяли Вірменське нагір'я — велику область, якою Закавказзі було з Малої Азією, Двуречьем та Іраном. Центром держави Урарту була область Биайнили у озера Ван із столицею Тушпа (сучасний місто Ван).

Население Урарту займалося землеробством і скотарством. Широко поширили обробка металів. Хліборобські гармати й зброю виготовлялися головним чином, з заліза, високим якістю відрізнялися вироби з бронзи.

Господствующей у державі існувала культура военно-рабовладельческой верхівки племен Биайнили, створена основі місцевих традицій і видів використання досягнень древніх культур Дворіччя і Малої Азії. Поруч із цієї пануючій культурою в окремих племен, силою зброї включених у складі Урарту, зберігалися і свої особливості, що проявлялися в типах архітектури жител, у характері похоронних обрядів, у вигляді культових пам’яток, в інших формах і орнаментації кераміки тощо. буд.

В час найбільш вивчена культура племен Биайнили з її на систему клинопису, запозиченою з Ассирії і кілька видозміненій, з монументальної кам’яною і сырцовой архітектурою, з широко розвиненою традицією будівництва скельних споруд, з різноманітними художньо виконаними бронзовими виробами. Этуу культуру, багато в чому близьку до пануючій культурі Ассирії, Митании і Хетського держави, зазвичай і називають «урартской».

Крепости, сооружавшиеся у центрі й околицях Урартського держави, зокрема й у Закавказзі, мали цитаделі, возводившиеся, зазвичай, на пагорбах чи високих бескидах. Потужні кріпаки степи були складено з сирцю на кам’яному підставі, зрідка повністю із каменю, і мали завтовшки більше трьох м. Плани фортець від умов місцевості, проте найчастіше стіни будувалися по прямим лініях. Фортечні ворота зазвичай поміщалися між двома масивними вежами, нагадують за планом вежі фортець Дворіччя і Малої Азії. Судячи з зображенням на ассирійських рельєфах, ворота урартских фортець перекривалися як пласкими балками, але іноді й склепінням. Величезні гладкі поверхні стін монументальних кріпаків споруд, вздымавшихся на висоту понад десять м, покритих светлокоричневой глиняній обмазкой, розчленованих лише баштами й контрфорсами, виробляють велична враження.

Древнейшие пам’ятники урартской архітектури, найвідоміші на даний час, належать до другої половини 9 в. е. У підніжжя великий скелі, розміщеній неподалік від південно-східної краю озера Ван, і цій скелі збереглися залишки споруд столиці Урарту — міста Тушны фортечні мури, кілька комплексів скельних приміщень, вирубані в скелі драбини, тераси, майданчики, культові ніші, великий канал, подводивший питну воду, тощо. буд.

Примером споруди, воздвигавшихся в завойованих урартамн областях Закавказзя, є які перебувають поблизу Єревана будівлі урартського міста Тейшебаини, раскапывающегося нині Б. Пиотровским.

Цитадель, міста, розташована на вершині Кармир-блура (Червоного пагорба), з півночі та сходу була надійно захищена як фортечними стінами, а й рікою Раздан. З півдня України та заходу до цитаделі примикав великий місто. Довгі прямі вулиці, пересічні поперечними провулками, розходилися від цитаделі. Цими днями, як й у містах Дворіччя, виходили глухі гладкі стіни жител.

Большую частина цитаделі займало будинок площею близько 4000 кв. м, що складався із багатьох приміщень. Його стіни, розчленовані баштами й контрфорсами, складено зі значних сырцовых цеглин на цоколі з грубо опрацьованих каменів. Цоколь і стіни були вкриті зовні глиняній обмазкой. Будинок спускалося уступами схилом пагорба, вікна кімнат, підняті під саме перекриття, виходили на дах нижче розташованих приміщень. Стіни двоповерховій центральній частині були увінчані башточками, складеними з чудово отесанных базальтових блоків. Про схожі випадки будинку з баштовим завершенням, але триповерховому, можна судити з бронзової моделі, знайденою па Топрах-кала (у районі озера Ван). Будинок цитаделі Тейшебаини мало парадні кімнати, комори, майстерні тощо. Характерні довгі, і вузькі кімнати, які становлять 24 метрів за довжину при ширині на чотири м, мабуть, господарського призначення. Зустрічаються й більш широкі приміщення з масивними сырцовыми стовпами, куди спиралося перекриття.

Недавние розкопки цитаделі урартського міста Ирпуни (8 в. е.) на пагорбі Арин-берд, околицями Єревана, виявили там будинок двірського типу з великим колонним залом, навколо якого було згруповані окремі кімнати.

Черты своєрідності урартской архітектори наочно виступають на храмових спорудах. Урартские зодчі прагнули підкреслити основні частини будівлі, пов’язані з її конструкцією, архітектонікою, що було притаманно архітектури Передній Азії. Ставлення до зовнішній вигляд храму головного урартського божества Халда, що у місті Мусасире, можна отримати роботу з його зображенню па ассирійському рельєфі. Вважають, що це храм було споруджено ще наприкінці 9 в. е.

Мусасирский храм, як і котрий дійшов на звалищі храм на пагорбі Топрах-кала, був порівняно невеликих ж розмірів та містився на високої платформі, иови-димому, складеної із великих брил каменю. Від сучасних йому будівель Дворіччя мусасирский храм вирізнявся двосхилої дахом і фронтоном, увінчаним списом. По фасаду храму перебували шість стовпів чи колон без капітелей і баз, але з горизонтальними валиками.

При розкопках храму на Топрах-кала знайшли частини степ, споруджених з блоків светлосерого і майже чорного каменю, зміни в шаховому порядку. Можливо, що це прийом використовувався і за спорудженні інших урартских будівель.

На колонах, як на стінах мусасирского храму, висіли бронзові декоративні щити. Фасад храму прикрашався також списами і бронзовими статуями воїнів, стояли в протилежні боки прямокутного прольоту двері. Ці постаті, очевидно, було поставлено за захистом залякування, подібно ассірійським «шеду». Перед фасадом цього храму перебувала й перебуває велика, виконана з бронзи скульптурна група — корова, кормящая теляти.

Ассирийский текст про перемогу царя Саргона II над Урарту (так звана «Луврская табличка») містить відомості про наявність в Мусасире поруч із бронзовими статуями «великих воротарів» і священних тварин, що стояли у храму, в тому числі інших скульптурних зображень божеств, царів і вельмож, виконаних вигляді рельєфних стел і скульптурних груп. Так було в храмі бога Халда перебувала «статуя Аргишти, царя Урарту, в зоряної тіару богів».

На одному з рельєфів палацу Саргона із зображенням зчепи зважування захопленої в Мусасире видобутку бачимо ми бачимо долю подібних статуй, разбиваемых ассирийскими воїнами на шматки.

Среди пам’яток дрібної пластики треба сказати статуетки з бронзи і зі слонової кістки, характерні для Вані, і глиняні розфарбовані статуетки божеств з, Кармир-блура.

Была поширена у Урарту ще й скульптура із каменю, характерним прикладом якої є що зберігається у Державному музеї Грузни базальтова статуя урартського царя чи бога кінця 9 — у першій половині 8 в. е., знайдений районі цитаделі Тушпы біля Ванской скелі. Нерозчленованість кам’яного моноліту, передача окремих частин тіла, одягу та озброєння невисоким рельєфом, загальна застиглість і нерухомість пози з руками, складеними на грудях, широка недетализированная одяг, ниспадающая з плечей, густі пасма волосся з завитками на кінцях (частково які збереглися спині), зближують цю статую з монументальними творами ранньої ассірійської скульптури.

Исследования радянських археологів останніх років дають можливість скласти подання, і про урартской монументального живопису. Залишки стінних розписів, виконаних по білому фону яскравими мінеральними фарбами (червоною, синьої і «чорною), були виявлено на Кармир-блуре і Арин-берде (древній Ирпуни). У композиціях цих розписів, збережених на досить фрагментарному вигляді, зустрічаються як орнаментальні мотиви розеток, пальметок, декоративних башточок, а й зображення тварин, сцени поклоніння священній дереву, постаті божеств, які стоять на тварин. Розташування лідерів та орнаментів — фризообразное, контури обведені товстими, зазвичай темними лініями. Загальний вигляд цих розписів дуже близький по иконографическим мотивів і за стилем виконання до росписям ассирійських палаців, що свідчить про зв’язках між художньої культурою владної верхівки Урартського і Ассирійської держав. У центральній частині Урарту, на Топрах-кала, знайдено уламки червоною мармуровій обличкування стін з різьбленими зображеннями священних биків, дерев і багатьох орнаментів. Різьблене зображення бика, можливо також слугувало для прикраси будинку, знайдено на північному узбережжі озера Ван.

Стены деяких приміщень, як свідчать археологічні розкопки, були прикрашені ще й різноманітними виробами декоративного мистецтва. Вони або представляли собою елементи зовнішнього оформлення будинків, або служили для прикраси інтер'єру. Зображення на декоративних бронзових щитах і сагайдаках відрізняються лінійної чіткістю контурів, симетрією, повторенням однакових мотивів.

Примером можуть бути бронзові декоративні щити з Топрах-кала і Кармир-Блура.(илл. 326а, б), прикрашені кількома концентричними смугами з зображеннями левів та волів, подібні щитам фасаду храму в Мусасире, і навіть декоративні бронзові сагайдаки з Кармир-блура, покриті тонко виконаними карбованими і гравірованими зображеннями вершників і бойових колісниць, розташованими на кілька рядів. Ці пам’ятники урартського декоративного мистецтва свідчить про високому майстерності художньої обробки бронзових виробів. Це ще й виявлені на Кармир-блуре бронзові шоломи з тонкими карбованими зображеннями і посвятительными написами урартских царів Аргишти I (илл. 327) і Сардури II (8 в. е.). На лобової частини шоломів можна побачити три низки крилатих і безкрилих божеств ассирійської типу, завдань, які стелами із зображенням священпых дерев. Ці композиції обрамлені постатями змееобразных драконів з левиними головами. Затылочная і скроневі частини прикрашені двома рядами зображень вершників і бойових колісниць. Майстра, які виготовляли і які прикрашали ці шоломи, прагнули точно зобразити одягу воїнів, старанно передати характер кінської упряжки, деталі різних предметів. Однак у трактуванні зображенні художники було скуто сформованій традицією, від якому вони було неможливо, Тож у незмінно повторюваних позах показані і які стоять божества, і скачущие вершники, і мчащиеся колісниці, не бажаючи шоломи, виконані час і різними майстрами, такі схожі між собою.

Характерной групою пам’яток урартського мистецтва є виконані шляхом виливки по восковій моделі бронзові статуетки крилатих биків і левів з людськими головами, фігурки божеств, що стоять на тварин, статуетка грифонообразного фантастичного істоти. Всі ці речі, характерні для Топрах-кала, датуються 7 в. е. і, очевидно, прикрашали трон урартских царів.

Изображал людські обличчя і постаті, урартские художники прагнули передати особливості етнічного типу населення центральній частині Урарту, відзначався і південь від малоазійських хетів і зажадав від ассірійців.

В мистецтві Урарту використовувалися прийоми інкрустації різними матеріалами. Бронзові статуетки обтягалися тонким листовим золотом, добре передававшим всі деталі орнаменту, особи статуеток виготовлялися з білого каменю, очі й брови — із чорного. Осередки на крилах фантастичних тварин за деяких випадках заповнювалися кольорової склоподібною масою. Судячи з письмовим джерелам, застосовувалося також прикрашання предметів коштовним камінням, оздоблення слонової кісткою і чорним деревом.

Достижения урартских майстрів декоративного мистецтва, засновані на давні традиції художньої обробки металів у племен Закавказзя і Вірменського нагір'я, зіграли істотну роль художньому поступі сусідніх народів. Нині стають дедалі яснішими зв’язку мистецтва Урарту з мистецтвом скіфів у Північному Причорномор'ї, потім вказують пам’ятники з Мельгуновского і Келермесского курганів.

Искусство Урарту зіграло помітну роль формуванні художньої культури ахеменидского Ірану, соціальній та історії мистецтва народів Закавказзя.

***.

Время, який настав за падінням держави Урарту, коли окремі області Закавказзя входили у складі спочатку Мидийского держави, потім держави Ахеменидов і, нарешті, елліністичної монархії Селевкідів (6 — 3 ст. е.), досі мало вивчено.

Однако і є підстави саме з цим часом пов’язувати процес створення з давніх племен, які населяли Закавказзі та сусідні території, місцевих народностей — колхов, иберов, вірменів, і пізніше албан. Йшов процес осідання народностей на певних територіях, розвивалися їх загальнонародні мови, вироблялися у цих народів свої особливі риси культури. Але близькість, а часом і спільність історичних доль також позначились в культурі цих народів. Перебуваючи під владою Ахеменидов і Селевкідів, а пізніше під політичним впливом Риму, народи Закавказзя зробили внесок у культури і мистецтво цих країн. Натомість, беручи спілкування коїться з іншими пародами, об'єднаними у тих державах давнини, народи Закавказзя сприймали їх культурні досягнення.

Важную роль художньому поступі Закавказзя за цю пору зіграли безпосередні зв’язку населення Чорноморського узбережжя Кавказу — з Стародавньої Грецією. Починаючи із сьомої в. до н.е. на східному узбережжя Чорного моря з’явилися колонії ионийцев (Фасид, Диоскурия, Питиунт). Виникнення цих колоній прискорило процес розпаду первобытно-общинных стосунків в племен Колхиды, сприяло, як й у областях Північного Причорномор’я, освіті полугреческих-полу-местных полісів. Свідченням тісного переплетення місцевих податків та еллінських рис у мистецтві міст Колхиды не є лише зображення на колхских монетах, а й срібний фіал з грецької написом про його приналежності храму Аполлона в Фасиде, датований 5 в. е. У зображенні згорнутої змії з піднятою головою дно якої фіала, в рельєфних головах оленів всередині судини видно з'єднання чорт грецького мистецтва, із місцевими мотивами, поширеними серед племен Закавказзя. Існували в Колхіді і такі суто грецькі пам’ятники, прекрасним зразком якого є знайдений 1953 р. дно якої моря близько Сухумі надгробна стела з рельєфним зображенням сцени прощання з померлої жінкою (друга половина 5 в.).

Древние традиції мистецтва кавказьких племен міцно збереглися у художній творчості внутрішніх областей західної Грузії. Широко поширені бронзові поясні бляхи, що датуються часом із сьомої в. е. і по 1 в. н.е., прикрашені дуже умовними і вплетеними в ажурний візерунок зображеннями фантастичних і дійсних звірів, нагадують древні бронзові пояса Закавказзя.

Несколько інакше, ніж у Колхіді, розвивалося в 6 — 4 ст. е. мистецтво в східної Грузії, населеній племенами, які згодом, до 4 — 3 ст. е., увійшли до складу іберійського народу. З художньої культурою племінної верхівки пов’язано багате поховання, відоме під назвою «Ахалгорий-ского скарбу» (5 в. е.). Серед речей цього поховання перебувають виконані з великою тонкощами золоті підвіски з постатями коней, масивні золоті сережки як широкого кільця з підвісками, золоті бляхи кінського убору, багато орнаментовані пальметками, постатями пташок та інших. Багаторазове повторення однакових мотивів, симетрія, стилізація елементів реальної буденної дійсності - такі особливості цих творів і близьких їм предметів Казбекского скарбу (срібна чаша — илл. 328 6, фігурка оленя). Настільки складне й розвинене ювелірне майстерність пов’язані з міцної традицією, висхідній через Урарту до пам’яткам Триалети.

В деяких художніх образах — в монументально нерухомих конях на підвісках, в крилатих сфінксах і грифонах на золотих бляхах, в орнаменті срібних чаш і золотих блях є риса, близькі мистецтва давньосхідних держав.

***.

По наявних у час матеріалам найяскравіше і повно вимальовується пізній період мистецтва народів Закавказзя рабовласницькою епохи (кінець 3 в. е. — 3 в. н.е.). На той час завершився процес створення основних народностей Закавказзя, мають місце самостійні рабовласницькі держави, що об'єднували переважно одну народність.

Взаимоотношения з эллинистическими державами Близького Сходу, і Римом сприяли зміцненню зв’язків Закавказзя з грецькою й римської культурою.

Сведения античних авторів, і збережені пам’ятники показують розвиток містобудування й архітектури у період. Міста в Колхіді, Іберії, Вірменії, а згодом і в Албанії, розташовані на важливих торгових шляхах, будувалися відповідно до правил античної архітектури, обносилися потужними, складеними з добре витесаних каменів стінами з вежами, прикрашалися палацами царів, храмами, театрами, ипподромами, ринками та інші спорудами.

Одним із найбільших міст Закавказзя, що виникли не пізніше 3 в. е., була давня столиця Іберії — Армази, яка була правому березі Кури при впадання у неї Арагвы. Пізніше, зі 2 в. н.е., місце Армази як столиці Іберії зайняв розташований вже в Лівому березі Кури місто Мцхета.

.

Храм в Гарні. Реконструкция На невеличкому плато, обіймав вершину виступу гірського хребта Багинети, перебував центр древньої столиці — Армазис-цихе, обнесений стіною, складеній в нижніх частинах з тесаных квадров каменю, а верхніх — з сирцю. Схили гірського хребта значну територію прилеглого району з обидва боки Кури і Арагвы займали різні споруди древнього міста, яка була протягом низки століть і неодноразово менявшего свої межі. Природні умови, вдало використані під час розміщення фортеці, панівною над оточуючої місцевістю, допомогли створити виразну лінію силуету фортечних стін і веж, мали прямокутну, геометрично чітку форму. У планувальних принципах фортеці і окремих споруд, в типі клаДки стін помітно проходження традиціям древневосточной архітектури. Поруч із збереглися архітектурні деталі (карнизи, бази колон, покрівельна розфарбована черепиця і т. п.), які свідчать про вплив античного зодчества і які в інших пам’ятниках Закавказзя.

Среди споруд Армазис-цихе слід виділити будинок, відоме під назвою «колонного залу», вибудуване пізніше 2 в. е. Воно складався з одного великого, прямокутного у плані (20,8×8,9 м) приміщення. Стіни в нижніх частинах, на висоту до 3 м, складено насухо з чудово витесаних квадров червонуватого піщанику, а верхніх частинах з сирцю. Усередині «залу» постали один ряд шість дерев’яних колон з кам’яними базами і капітелями, підтримували двускатную дах, криту черепицею. Головним фасадом будинку служила довга східна стіна, у середині якої був розташована двері, і з боків були антообразные виступи. Цим створювалася розтягнута вшир композиція всього будинку, характерна деяких архітектурних споруд давньосхідних держав. Дещо іншою характер мають архітектура і декор похоронних склепів 1 — 2 ст. н.е. з некрополів древньої столиці Іберії. Тут, на відміну з більш раннього за часом «колонного залу», помітно зміцнення загальних принципів античної архітектури, більш органічне використання їх лише у деталях, а й у загальної плануванні і композиції споруд, хоча також зберігаються місцеві риси (відсутність горизонтальних карнизів на фронтоні склепу тощо. п.).

Для характеристики архітектури Іберії цієї епохи має значення одне із найбільш відомих у Закавказзі печерних міст — Уплис-цихе, висічений в скелях лівого берега Кури, поблизу міста Горі. Печери у тому величезному за своїми розмірам комплексі розташовані окремими групами і навіть місцями з'єднані коридорами. Більшість найзначніших за своїми розмірами печер належить до 1 — 3 ст. н.е.

В цей час у скельному зодчестві Закавказзя, як і Малої Азії, певною мірою засвоюються і переробляються форми греко-римської архітектури. Прикладом цього є центральну групу печер Уплис-цихе, розташована навколо великого залу, циліндричний звід якого прикрашений восьмигранными і квадратними кесонами, нагадують римські. Широким прорізом на одній із стін Цей великий зал відкритий назовні. Фасад оформлено у вигляді фронтону над аркою зводу, причому підставу фронтону лежить нижче замкової частини зводу. Цей прийом, характерний іберійських архітектурних традицій, простежується й у архітектурі феодальної Грузії.

Среди приміщень Уплис-цихе цікавий зал з пілястрами, у якому збереглися сліди декоративної розписи, а одному з кутів — рельєфна маска. У другому великому приміщенні, зазвичай званому «залом цариці Тамари», стелю імітує дерев’яні конструкції народного житла «дарбази».

Стойкость і живучість місцевих традицій архітектури при порівняно обмеженому поширенні греко-римських форм — особливість архітектури Іберії цього часу.

Более глибоко й послідовно процес еллінізації культури й мистецтв проходив Вірменії.

Города Вірменії, особливо які працюють у південно-західних областях, перебувають у тісних зносинах із эллинистическими містами Сирії та Малої Азії, і багато в чому скидалися ними своїм архітектурним виглядом. Такою була, наприклад, Тигранакерт, одне з столиць знаменитого вірменського царя Тіграна II (95 — 55 рр. е.), де були міські стіни з вежами, акрополь, заміський палац театр, побудований за елліністичним зразкам. Характерно, як і саме населення кількох великих міст держави Тіграна було змішаним, оскільки цар, завойовуючи міста Малої Азії, Сирії та Месопотамії, переселяв би їх жителів — греків, іудеїв та інших — всередину своєї країни, до міст Вірменії.

Многочисленные, відомі з письмовим джерелам міста Вірменії античного періоду майже піддавалися археологічному вивченню. Тож наших поглядів на культурі й мистецтві Вірменії цього часу особливо важливого значення мають досліджувані останніми роками радянськими археологами пам’ятники фортеці Гарні, побудованої на перших століттях до нашої ери протягом кількох століть колишньої літньої резиденцією вірменських царів.

Расположенная на скелі, височить над ущелиною річки Азат, в 27 км зі сходу Єревана, Гарнийская фортеця була відділена примыкавшего до неї із півночі великого поселення стіною з вежами, складеній насухо з цих двох рядів величезних, чудово отесанных базальтових блоків, скріплених залізними скобами зі свинцевим заливанням. Єдиний вхід до Петропавлівської фортеці з півночі був захищений масивними вежами прямокутної форми. Своїми значними розмірами, продуманістю фортификационно-планировочной системи, міцністю кладки ця стіна робила Гарні, за словами римського історика Таціта, «неприступною фортецею».

Выдающимся архітектурною пам’яткою Вірменії є знаменитий Гарнийский храм, побудований у другій половині 1 в. н.е. Споруджений по эллинисти-ческо-римским зразкам, храм в Гарні близький за своїми формам до деяких пам’яткам Риму та римських провінцій Малої Азії, і Сирії.

Храм, побудований із лідерів місцевого сірого базальту, був периптер іонічного ордера (6×8 колон), поставлений на високий подіум довжиною 18 і завширшки 13 м. На головному фасаді храму подіум має сходи, в протилежні боки чим виступах цоколя можна побачити рельєфні зображення уклінних атлантів. Внутрішнє приміщення складався з невеликого пронаоса і целлы. Храм зруйнували землетрусом, але його частини збереглися й дозволяють повністю уявити його колишньої образ та її гармонійні, витончені і стрункі пропорції (илл. 329). Іонічні колони храму в Гарні, високі і тонкі, мають гарні, чудово виконані капітелі. Антаблемент, плафони портиків, в тому числі дверні наличники багато прикрашені артистично зкомпонованим і різноманітним різьбленим орнаментом. Серед орнаментальних деталей Гарнийского храму поруч із традиційними античними мотрі вами аканфа, пальметок і левиних масок, висіченими у досить високому рельєфі, зустрічаються характерні для древнеармянской архітектури зображення гранатового яблука і винограду. Стиль і характер орнаментальних мотивів дають підстави думати, що у спорудженні храму в Гарні брали участь місцеві майстра.

Храм в Гарні чудово пов’язані з оточуючим гірським пейзажем, пануючи над глибоким ущелиною річки Азат. Художнє досконалість храму в Гарні свідчить про рівні мистецтва Вірменії античного часу.

Об цьому, кажуть і призначає нові відкриття Гарні. У 1953 р. поруч із гарнийским храмом були виявлено руїни, цілком імовірно, палацевих приміщень. У одному з цих приміщень зберігся мозаїчний підлогу (розміром 2,90 Х 2,90 м), викладений із кольорових каменів на вапняному розчині. У центрі мозаїки у витонченому орнаментального рамці можна побачити погрудные зображення божеств — Океану і Моря — як чоловічої підтримки й жіночої постатей. Навколо цих постатей широким фризом розташовуються зображення морських кентаврів з сидячими ними нереїдами, і навіть сцени зі життя рибалок: рибалка, котра сидить на камені і удящий рибу, рибалка, тягнув мережу. Загальний светлозеленый тон мозаїки нагадує колір морської води, а багатства і тонкість колірних переходів досягаються різноманітним набором кольорових каменів (використані каміння 15 відтінків). На мозаїці збереглися грецькі написи, повідомляють імена зображених божеств, назви різних атрибутів тощо. буд.

Гарнийская мозаїка, має аналогій у позднеантичных мозаїках Сирії та Малої Азії, також свідчить про тісні зв’язки культури й мистецтв Стародавньої Вірменії з передовими центрами світової культури.

Наряду з архітектурою і монументальної живописом (мозаїкою) важливого значення в Закавказзі в античне час мала скульптура.

Судя за свідченням древніх авторів, як грецьких і місцевих, в храмах стояли зображення богів. У Іберії стояли статуї древніх місцевих божеств Армаза, Гаци, Гаима. У одній з раннесредневековых грузинських рукописів наведено опис статуї Армаза, що стояв, очевидно, біля Армазис-цихе: «Ось стояв людина з міді, він був одягнений у золотий панцер, золотий шолом і наплечники, онікси і берили прикрашали його, в руці він тримав меч відточений, який вирізнявся і обертався в руці, хіба що віщуючи, що й хто доторкнеться, то голова його приречена до страти"(.

Шатберское житіє св. Ніни. Див. Є. З. Такаишвили, Опис рукописів, II, стор. 752.). Такі відомості є і статуях вірменських богів — про золотий статуї Анаит, увезенной Антонієм, про статуї однієї з богів, зробленою зі слонової кістки, за гірський кришталь і срібла. Прийоми інкрустації в скульптурі свідчить про живучість традицій мистецтва Урарту.

В 1 в. е. під час завойовних походів Тіграна II і Артавазда ІІ Малу АЗИЮ і Сирію місцеві зображення богів, у Вірменії було замінено статуями, взяті з підкорених елліністичних міст. Ці скульптурні твори, серед яких, мабуть, були роботи грецьких скульпторів, надали істотне впливом геть розвиток скульптури Вірменії цього часу. Голова бронзової статуї з Британського музею, яка вважається зображенням богині Анаит, теракотові голівки з Вагаршапата, фрагменти статуеток з Гарні та інших місць, бронзова статуетка юнаки, що грає на флейті, знайдений Мцхете, переконливо свідчать про міцності цього впливу. Разом із цим у такому чудовому художньому творі, як Анаит, мушу побачити й оригінальних чорт трактування його художнього уявлення — підвищеної експресивності й своєрідною чуттєвості, так і не властивої образу грецької Артеміди, з якою була ототожнена Анаит.

Сохранившиеся, щоправда, дуже нечисленні, пам’ятники скульптури, показують, що з эллинизирующим напрямом у скульптурі Закавказзя існувало й інше напрям, міцніше що з древніми місцевими традиціями. Серед цих пам’яток треба сказати сильно пошкоджену кам’яну голову з Двіна (Вірменія) 1 — 2 ст. н.е. із основним убором як тіари, можливо, представляє портрет вірменського царя. Сувора фронтальность і площинність різко відрізняють цю голову від творів эллинизирующего кола. Наявність отворів дома очей свідчить про застосування й тут інкрустації.

Возможно, що з цим художнім напрямом слід пов’язувати і «Хипислинскую статую», знайдену біля древньої Албанії, та інших пам’ятники. Велике поширення Закавказзі цього періоду мали торевтика і ювелірне справа, пов’язані із багатовіковою місцевої традицією.

Произведения цього були, які стосуються 1 — 2 ст. н.е., знайдено в похованнях іберійських питиахшей (правителів областей) у районі Мцхети (Армазис-хеви). Серед цих речей є предмети, прямо копіюють чи переробні греко-римські зразки. Срібні страви з горельефными скульптурними зображеннями богині родючості й римського імператора (Адріана?), численні бронзові судини греко-римських форм зі скульптурними рельєфами на ручках, срібну страву з зображенням нереїди, події з території Стародавньої Албанії, срібна чаша з театральними сценами та написом вірменського царя Пакора й інших предметів яскраво характеризують эллинизирующее напрям. Засвоєння греко-римських форм тут бо так, що інколи немає можливості відрізнити місцеві твори від привізних речей.

С з іншого боку, поширені пам’ятники із наступними характерними рисами місцевих традицій. Такі, наприклад, чаші з Бори і Армази із зображенням коня перед вівтарем (илл. 328 6), які з культом коня як земного втілення божества сонця і світла Мітри. Ще виразніше місцеве своєрідність проявляється у рельєфних зображеннях фантастичних істот на масивних срібних ніжках похоронного ложа чи крісла з саркофага, відкритого біля Армазис-цихе. Смілива ліплення великих форм, орнаментальна трактування окремих частин тіла, відсутність мотивів греко-римської орнаментики відрізняють ці й подібні подібні твори з Бори і Армазис-хеви від пам’яток эллинизирующего напрями.

С місцевими традиціями пов’язано й широке використання у виробах зі дорогоцінних металів вставок зі скла та каменів. Такі золоті перегородчатые платівки пояса з інкрустацією з кольорових каменів, характерні для саркофазі Армазис-цихе, такі багато речей з поховань Армазис-хеви, і навіть ряд предметів з поховань місцевої знаті у західній Грузії — Клдеети і Уреки.

Выдающимся пам’ятником мистецтва є золота голова оленя з поховання біля Тагелони (західна Грузія). Майстер, виконав цей витвір, з великою спостережливістю передав живе рух витягнутої вперед голови оленя, правдиво, з допомогою майстерною карбування зобразив шерсть, застосував скляну инкрустацию для очей і вставки на лобі. Пам’яткою блискучого ювелірного майстерності є і золотий намисто з Армазис-хеви 2 в. н.е., що було ланцюжок, де підвішена пласка золота кругла коробочка з тонко вирізаної з аметиста головою барана на кришці і з висячим під нею витонченим флакончиком зі вставками з кольорових каменів. Високим художнім якістю відзначені геми з реалістичні портретними зображеннями представників іберійської і лазской знаті, і навіть монети з портретами царів (Тіграна М, Артавазда II), зображеннями богів і священних тварин.

Античный період зіграв значної ролі у розвитку мистецтва народів Закавказзя. Найважливіші досягнення цієї епохи широко було використано в таку, феодальну епоху, започаткована ще на Закавказзі приблизно збігаються з поширенням там християнства.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.