Великие слов'янські просвітителі. 
Брати Кирило та Мефодій

ВЕЛИКИЕ СЛОВ’ЯНСЬКІ ПРОСВІТИТЕЛІ. БРАТИ КИРИЛО І МЕФОДИЙ.

Московська академія економіки та права Рязанский филиал Рязань 2000 г.

Кирилл (у світі Костянтин) і Мефодійбрати, великі слов’янські просвітителі. Заслуги Кирила і Мефодія історії культури величезні.

Кирилл розробив першу впорядковану слов’янську абетку і вже цим поклав початок широкому розвитку слов’янської письменности.

Кирилл і Мефодій перевели із грецької чимало книг, що було початком формування старослов’янської літературної мови та слов’янського книжкового дела.

Кирилл і Мефодій протягом тривалого проводили серед західних і південнослов'ян велику просвітницьку роботи й сильно сприяли поширенню грамотності у цих народов.

Кирилл і Мефодій були основоположниками літературнописьмового мови слов’янстарослов’янської мови, який у часи чергу з’явився своєрідним каталізатором до створення давньоруського літературної мови, древнеболгарского і літературних мов інших слов’янських народов.

Жизнь і діяльність Кирила (Костянтина) і Мефодія досить докладно відтворено з урахуванням різних документальних і літописних источников.

Константин (826−869 рр.) та її старшого брата Мефодій (820−885гг.) народилися і провели дитинство в македонському місті Солуни (зараз Салоники).

Оба брата жили переважно духовної життям, прагнучи втіленню свої політичні переконання й ідей, не надаючи значення ні почуттєвим радощів, ні багатством, ні кар'єрі, ні слави. Брати будь-коли мали ні дружин, ані дітей, все життя скиталися, не створивши собі удома чи постійного пристановища, і навіть померли на чужині.

Оба брата пройшли крізь життя, активно змінюючи його відповідно до своїми поглядами і переконаннями. Але як слідів від своїх діянь залишилися лише плідні зміни, внесені ними на народну життя, так невиразні розповіді житій, переказів, і легенд.

Константин вже у дитинстві понад усе любив науку. Однією з вчителів Костянтина, преподававшим йому філософію, був знаменитий Фотій, двічі обіймав посаду візантійського патріарха, упорядник і автор цих багатьох великих літературних творів. Дружба Костянтина і Фотія багато чому обумовила подальшу долю Константина.

Константин, відмовившись від вигідною одруження і блискучою кар'єри прийняв сан священика, а після таємного догляду до монастиря, почав викладати філософію (звідси прізвисько Кирило- «Философ»).

Близость з Фотієм позначилася у боротьбі Кирила з іконоборцями. Він здобуває блискучу перемогу над досвідченим і затятим вождем іконоборців, що, безсумнівно, доставляє Костянтину широку известность.

Император Михайло, та був і патріарх Фотій починають безупинно спрямовувати Костянтина, як посланника Візантії, до сусіднім народам з метою переконання в перевагу візантійського християнства з усіх іншими релігіями. Костянтин вирушає до Болгарії, звертає в християнство багатьох болгар, на думку учених, під час цієї поїздки він починає своєї роботи створення слов’янської абетки. Вона брала участь у посольстві Фотія до арабам Багдадського халіфату, із нагоди обміну полонених, до чого з’явився чудовим полемістом з мусульманськими вченими богословами.

В 858 р. Костянтин, по почину Фотія, став у главі місії до хазарам. Під час місії Костянтин поповнює знання єврейського мови, застосованих освіченою верхівкою хозар після ухвалення ними іудейства. Дорогою, під час зупинки у Херсонесі (Корсунь), Костянтин відкрив останки Климента, Папи Римського (I-II століття), померлого, як думали тоді, тут у засланні, і частина їх повіз у Візантію.

Путешествие в глиб Хазарии було заповнене богословськими диспутам з магометянами і іудеями. Весь хід спору Костянтин згодом виклав грецькою мовою для звіту патріарху, пізніше цей звіт, за словами легенд, було переведено Мефодієм на слов’янську мову, але, на жаль, цей твір до нас потребу не дошло.

Константин недарма його називали Філософом. Те і йдеться він зривався з гучної Візантії куди-небудь в самота. Подовгу читав, розмірковував. Ну, а потім, нагромадивши черговий запас енергії і чужих думок, щедро розтрачував їх у подорожах, суперечках, диспутах, у науковому і літературну творчість. Старший брат, Мефодій, йшов життя прямий ясною дорогий. Лише двічі він зраджував її напрям: впершепішовши у монастир, і другезнову повернувшись під впливом молодшого брата до активної роботи і борьбе.

Младший брат писав, старший перекладав його роботи. Молодший створив слов’янську абетку, слов’янську писемність і книжкове справа, старший практично розвинув створене молодшим. Молодший був талановитим ученим, філософом, блискучим діалектиком і тонким філологом, старший — здатним організатором і практичним деятелем.

Мало що відомо перші років життя Мефодія. Мабуть, у житті Мефодія був нічого видатного, поки не скрестилась з життям молодшого брата. Мефодій рано влаштувався військову службу і було призначений управителем одній з підвладних Візантії славяно-болгарских областей. Близько десяти Мефодій провів у посаді. Потім він залишив чужу йому военно-административную службу і пішов у монастир. Сюди, у тихе притулок на горі Олімп, переселився кілька років, у проміжку між подорожами до сарацинам і до хазарам, і Константин.

Константин, в тиші свого захисту переймався, мабуть, завершенням робіт, що стояли у зв’язку з їх новими вже планами звернення слов’янязичників. Він становив для слов’янського мови особливу абетку, так звану «глаголицю», і почав переклад Священного писання на древнеболгарский мову. Поінформованість про існування богослужіння на народною мовою народи Сходу переконала Костянтину думка про застосуванні в богослужінні і слов’янського мови. Здійснити цю думку судилося було Костянтину разом із Мефодієм грунті не Болгарії, а Моравії, вважалася вже християнської, але церковно неорганізованою, колишньої предметом домагань баварско-немецкого єпископату й те водночас боролася упродовж свого політичну незалежність проти Людовіка Німецького. За підтримки світській, і духовної візантійської влади Костянтин і Мефодій 863 року вирушили у Моравію. Тут пропрацювали понад три роки, звертали язичників, стверджували в вірі й моральності вже віруючих, навчали слов’янської грамоті, перекладали богослужбові частини Святого Письма і найголовніші церковні чинопоследования, і цікава всім цим, і особливо своєї слов’янської церковної службою, викликали невдоволення латино-немецкого духівництва. Дорогою поширення слов’янського обряду в Моравії виникли майже нездоланні перешкоди. Костянтину і Мефодію залишався лише одне вихідшукати дозволу створених німцями труднощів в Візантії чи Риме.

Братья вирішили повернутися батьківщину і закріплення в Моравії у справівзяти з собою деяких із учнів, мораван, для освіти в ієрархічні чини. У Венецію, що лежав через Болгарію, брати кілька місяців затрималися в Паннонском князівстві Коцела, де, попри церковну і політичну залежність, робили ж, що у Моравії. Після прибуття Венецію у Костянтина сталося бурхливе зіткнення із місцевим духовенством.

Здесь ж, в Венеції, несподівано для місцевого духівництва, їм вручають люб’язне послання від тата Миколи із запрошенням до Рима. Отримавши папське запрошення, брати продовжували шлях майже з упевненістю найбільший винуватець успіху. Цьому ще більше сприяла раптова смерть Миколи Стражеска та вступ на папський престол Адріана II.

Рим урочисто зустрів братів і складену ними святиню, частина останків тата Климента. Адріан II схвалив як слов’янський переклад Святого Письма, а й слов’янське богослужіння, освятивши принесені братами слов’янські книжки, дозволивши зробити слов’янам служби у низці римських церков, присвятити Мефодія й трьох учнів художника в священики. Також прихильно сприйняли братам та його справі та впливові прелати Рима.

Все ці успіхи дісталися братам, звісно, нелегко. Майстерний діалектик і досвідчений дипломат, Костянтин, вміло використовував при цьому і боротьбу Риму з Візантією, коливання болгарського князя Бориса між східної й західної церквою, і ненависть тата Миколи до Фотія, й прагнення Адріана зміцнити свій хиткий авторитет придбанням останків Климента. У цьому Костянтину продовжували залишатися набагато ближче Візантія і Фотій, ніж Рим і римські тата. Але упродовж трьох з половиню роки його життя і в Моравії головною, єдиною метою Костянтина стало зміцнення створеній ним слов’янської писемності, слов’янського книжкового справи і культуры.

Почти двох років оточені солодко-нудотній лестощами і вихваляннями у поєднанні із прихованими інтригами тимчасово принишклих противників слов’янського богослужіння, Костянтин і Мефодій живуть у Римі. Однією з причин їхнього довгої їх затримки було всього що погіршує здоров’я Константина.

Несмотря на що слабкість і хвороба, Костянтин становить Римі дві нові літературних твори: «Набуття мощів святого Климента» і віршований гімн на вшанування тієї самої Климента.

Длительное і важке подорож у Рим, напружена боротьби з непримиренними ворогами слов’янської писемності підірвали і так слабке здоров’я Костянтина. У лютому 869 р. він зліг у ліжко, прийняв схиму і винесла нове чернече ім'я Кирило, а 14 лютого помер, перед смертю взявши з Мефодія обіцянку продовжувати розпочате в Моравії дело.

Со смертю талановитого брата для скромного, але самовідданого і чесного Мефодія починається болісний, воістину страдницька дорога, усіяний начебто непереборними перешкодами, небезпеками і невдачами. Але самотній Мефодій вперто, нічого не поступаючись ворогам, проходить був цей шлях впритул до конца.

Правда, на порозі цього шляху Мефодій порівняно легко сягає нової великої успіху. Але успіх цей породжує ще більшу бурю гніву та опору у складі ворогів слов’янської писемності і культуры.

В половині 869 р. Адріан II на прохання слов’янських князів, відправив Мефодія до Ростиславу, його племіннику Святополка і Коцелу, тож під кінець 869 р. при поверненні Мефодія Рим, збудував його в звання архієпископа Паннонії, дозволивши богослужіння на слов’янською мовою. Окрилений цим новим успіхом, Мефодій повертається до Коцеолу. За незмінної допомоги князя він розгортає разом із учнями велику підтримку і кипучу роботу з поширенню слов’янського богослужіння, писемності і мудрих книжок в Блатенском князівстві й у сусідньої Моравії.

В 870 р. Мефодій було до тюремного ув’язнення, отримавши обвинувачення у порушенні ієрархічних прав на Паннонию.

Он пробув в в’язниці, за умовах, до 873 року, коли нове тато Іоанн змусив баварський єпископат звільнити Мефодія і їх у Моравію. Мефодію забороняється слов’янське богослужение.

Он продовжує справа церковного устрою Моравії. Всупереч забороні тата, Мефодій продовжує в Моравії богослужіння на слов’янською мовою. До кола своєї діяльності Мефодій залучив цього разу та інші, сусідні поруч з Моравією, слов’янські народы.

Все це спонукало німецьке духовенство зробити нові дії проти Мефодія. Німецькі священики налаштовують Святополка проти Мефодія. Святополк пише в Рим донос на свого архієпископа, звинувачуючи їх у єресі, порушення канонів католицькій Церкві й у непослуху тата. Мефодію удасться як виправдатися, і навіть схилити тата Іоанна зважується на власну бік. папа Іван дозволяє Мефодію богослужіння на слов’янською мовою, але призначає то єпископи Вихингаоднієї з затятих супротивників Мефодія. Вихинг став поширювати чутки про засудженні татом Мефодія, але його разоблачен.

До краю стомлений і змучений цими нескінченними інтригами, підробками і доносами, відчуваючи, що здоров’я Наполеона безупинно слабшає, Мефодій поїхав відпочити до Візантії. Мефодій провів Батьківщині майже 3 роки. У 884 р. Він повертається в Моравию.

Возвратившись в Моравію, Мефодій 883 г. зайнявся переведенням слов’янську мову повного тексту канонічних книжок Святого Письма (крім Маккавейских книжок). Закінчивши свій важка праця, Мефодій ще більше ослабнув. 19 квітня 885 р. Мефодій помер.

Со смертю Мефодія справа їх у Моравії наблизилася до загибелі. Коли до Моравії Вихинга почалося переслідування учнів Костянтина і Мефодія, знищення їхнього слов’янської церкви. До 200 клириков-учеников Мефодія було вигнали з Моравії. Моравський народ, не надав їм ніякої підтримки. Отже, справа Костянтина і Мефодія загинуло у Моравії, а й в західних слов’ян. Зате воно одержало подальше життя і розквіт у південнослов'ян, почасти у хорватів, більшу сербів, особливо у болгар і крізь болгар в росіян, східних слов’ян, соединивших свої долі з Візантією. Це завдяки учням Кирила і Мефодія, вигнаним з Моравии.

От періоду діяльності Костянтина, його Мефодія та його найближчих учнів до нас потребу не дійшло ніяких письмових пам’яток, окрім порівняно недавно виявлених написів на руїнах церкви царя Сімеона в Преславе (Болгарія). Виявилося, що це найдавніші написи виконані були однієї, а двома графічними різновидами старослов’янської листи. Один із них отримала умовне назва «кирилиці» (від імені Кирило, прийнятого Костянтином за його постриганні в ченці), а решту отримав назву «глаголиці» (від старослов’янської «дієслово», що означає «слово»).

По своєму алфавитно-буквенному складу кирилиця і глаголиця майже збігалися. Кирилиця, по що дійшли до нас рукописам ХI в. мала 43 літери, а глаголиця мала 40 літер. З 40 глаголических літер 39 служили передачі майже тієї ж звуків, букви кириллицы.

Подобно буквах грецького алфавіту, глаголические і кирилловские літери мали, крім звукового, також цифрове значення, тобто. застосовувалися для позначення як звуків промови, а й чисел. У цьому дев’ять літер служили для позначення одиниць, дев’ять — для десятків і дев’ять — сотням. У глаголице, ще, одне з літер позначала тисячу, в кирилицю для позначення тисяч застосовувався особливий знак. А, аби вказати що літера позначає число, а чи не звук, літера зазвичай виділялася з обох сторін точками та контроль ній проставлялась особлива горизонтальна черточка.

В кирилицю цифрові значення мали, зазвичай, лише літери, запозичені з грецької алфавіту: у своїй за кожної з 24 таких літер було закріплено той самий цифрове значення, коли літера мала у грецькій цифровий системі. Винятком були лише числа «6», «90» і «900».

В на відміну від кирилиці, в глаголице цифрове значення отримали перші 28 літер поспіль, незалежно від цього, відповідали ці літери грецьким або ж служили для передачі особливих звуків слов’янської промови. Тому цифрове значення більшості глаголических літер було відмінним як від грецьких, і від кирилівських букв.

Совершенно однаковими був у кирилицю і глаголице назви літер, щоправда, час виникнення про ці назви неясно.

Почти однаковий був порядок розташування літер у кирилівському і глаголическом алфавитах. Порядок цей встановлюється, уперших, з цифрового значення кирилічних літер і глаголиці, удругих, з урахуванням дійшли до нас акровіршів ХII-ХIII ст., по-третє, з урахуванням порядку літер на грецькому алфавите.

Сильно відрізнялися кирилиця і глаголиця формою їх літер. У кирилицю форма літер була геометрично простий, чіткої й зручною на письмі. З 43 кирилічних літер 24 були запозичені із візантійського статуту, інші ж 19 побудовано більшої чи меншою мірою самостійно, але із дотриманням єдиного стилю кирилівського абетки. Форма літер глаголиці, навпаки, була надзвичайно складній і хитромудрої, з безліччю завитків, петель тощо. Зате глаголические літери були графічно оригінальнішою від того кирилівських, набагато менше нагадували грецькі.

Кириллица є дуже вправну, складну і письменницьку переробку грецької (візантійської) абетки. Через війну ретельного обліку фонетичного складу старослов’янської мови кирилівський алфавіт мав всі букви, необхідних правильної передачі цієї мови. Придатний був кирилівський алфавіт й у точної передачі російської, в IХ-Х ст. російську мову кілька відрізнявся у фонетичному відношенні від старослов’янської. Відповідність кирилівського алфавіту російському мови підтверджується тим, що з тисячу років у цей алфавіт знадобилося привести лише дві нові літери, тож і майже застосовують у російському листі многобуквенные поєднання і надрядкові значки. Саме це визначає оригінальність кирилівського алфавита.

Таким чином, як і раніше, що чимало кирилічних літер збігаються формою з грецькими літерами, кирилиця (як і глаголиця) має бути визнана одній з найбільш самостійних, творчо і по-новому побудованих буквенно-звуковых систем.

Наличие двох графічних різновидів слов’янського листи досі є серйозні суперечки серед учених. Адже до одностайному свідоцтву всіх літописних і документальних джерел, Костянтин розробив якесь одне слов’янську абетку. Яка з цих абеток було створено Костянтином? Звідки і коли друга абетка? З цими запитаннями тісно пов’язані інші, може й більш важливі. А існувало в слов’ян якийсь писемності до запровадження абетки, розробленої Костянтином? І якщо вона існувала, те, що вона собою представляла?

Доказательствам існування писемності в докирилловский період слов’ян, зокрема і східного й південного, був присвячений низку робіт російських і болгарських учених. У результаті цих робіт, соціальній та через відкликання відкриттям найдавніших пам’яток слов’янської писемності питання існування в слов’ян листи навряд може викликати сумнів. Про це свідчать багато найдавніші літературні джерела: слов’янські, західноєвропейські, арабські. Про це свідчить вказівками, які у договорах східного й південного слов’ян з Візантією, деякими археологічними даними, і навіть лінґвістичними, історичними і общесоциалистическими міркуваннями.

Меньше матеріалів є на вирішення питання, що мало найдавніше слов’янське його лист і як він возникло.

Докирилловское слов’янське лист, очевидно, може бути лише трьох видов.

Так, у світі розвитку загальних закономірностей розвитку листи представляється майже безсумнівним, що задовго до освіти зв’язків слов’ян з Візантією вони існували різні місцеві різновиду початкового примітивного піктографічного листи, типу згадуваних Хороброму «чорт і резов». Виникнення слов’янського листи типу «чорт і резов» слід, мабуть, відносити першій половині I тисячоліття зв. э.

Правда, найдавніше слов’янське лист може бути листом тільки дуже примітивним, що включав невеличкий, нестабільний і різний в різних племен асортимент найпростіших образотворчих і умовних знаків. У скільки-небудь розвинену і впорядковану логографическую систему лист цей перетворитися неможливо могло.

Ограниченным був і застосування початкового слов’янського листи. Це був, певне, найпростіші лічильні знаки у вигляді рисочок і карбів, родові та особисті знаки, знаки власності, знаки для ворожіння, то, можливо, примітивні маршрутні схеми, календарні знаки, служили для датировки термінів початку різних сільськогосподарських робіт, поганських свят т.п. Крім міркувань соціологічного і лінгвістичного порядку, існування в слов’ян листа підтверджується досить численними літературними джерелами IХ-Х ст. і археологічними знахідками. З’явившись 1905 року ще першої половині I тисячоліття н.е., лист цей, мабуть, пережиточно зберігалося слов’ян навіть після створення Кирилом упорядкованим слов’янської азбуки.

Вторым, ще більш безсумнівним виглядом дохристиянського листи східного й південного слов’ян було лист, що можна умовно назвати листом «протокирилловским».

Письмо типу «чорт і резов», придатне позначення календарних дат, для ворожіння, рахунки і т.п., було непридатним записи військових і видача торговельних договорів, богослужбових текстів, історичних хронік та інших складних документів. А потреба у таких записах мала з’явитися в слов’ян разом з зародженням перших слов’янських держав. Всім зазначених цілей слов’яни, ще до його ухвалення ними християнства і по запровадження абетки, створеної Кирилом, безсумнівно використовували Сході і півдні грецькі, але в заходігрецькі і латинські буквы.

Греческие лист, применявшееся слов’янами протягом двохтри століття до офіційного ухвалення ними християнства, мало поступово пристосовуватися до передавання своєрідною фонетики слов’янського мови та, зокрема поповнюватися новими літерами. Це довелося б для точної записи слов’янських імен із церквах, в військових списках, для записи слов’янських географічних назв і т.п.

Славяне далеко просунулися шляхом пристосування грецького листа до точнішою передачі свого виступу. І тому з відповідних грецьких літер утворювалися лигатуры, грецькі літери доповнювалися літерами, запозиченими з деяких інших алфавітів, зокрема з єврейського, який був відомий слов’янам через хозар. Так формувалося, мабуть, слов’янське «протокирилловское» лист. Припущення про такий поступове формуванні слов’янського «протокирилловского» листи підтверджується також тим, що кирилівська абетка у її пізнішому, дошедшем до нас варіанті була такою добре пристосована для точної передачі слов’янської промови, що могло бути досягнуто лише результаті довготривалого її развития.

Таковы дві безсумнівні різновиду дохристиянського слов’янського письма.

Третья, щоправда, не безсумнівна, а лише можлива його різновид можна назвати «протоглаголическим» письмом.

Процесс формування гаданого протоглаголического листи міг відбуватися двома шляхами. По-перше, той процес міг протікати під складним впливом грецького, еврейско-хазарского, а можливо, також грузинського, вірменського і навіть рунічного тюркського листи. Під упливом цих систем листи слов’янські «риси і рези» могли поступово теж придбати буквенно-звуковое значення, зберігши частково початкову форму. Удругих, і пояснюються деякі грецькі літери були графічно змінені слов’янами стосовно звичним формам «чорт і резов».

Подобно кирилицю, формування протоглаголического листи також міг розпочатися слов’ян не раніше VIII в. А позаяк цього листа формувалося на примітивною основі давньослов’янських «чорт і резов», остільки до середини IХ в. воно мало залишатися ще менше точним і упорядкованим, ніж протокирилловское письмо.

В на відміну від протокириллицы, формування якої відбувалося на всієї слов’янської території, перебувала під впливом візантійської культури, протоглаголическое лист, коли вона існувало, вперше сформувалося, очевидно, у східних славян.

В умовах недостатнього розвитку в другої половини I тисячоліття н.е. політичних вимог і міждержавних культурних зв’язків між слов’янськими племенами, формування кожного із трьох гаданих видів дохристиянського слов’янського листи мала б відбуватися в різних племен різними шляхами. Тому можна припустити співіснування слов’ян як цих видів листи, а й місцевих їх різновидів. У історії листи випадки такого співіснування були дуже частими.

В справжнє час на кирилівського основі побудовано системи листи всіх народів Росії. Системи листи, побудовані тій самій основі, застосовуються також у Болгарії, частково в Югославії й Монголії. Листом, збудованим на кирилівського основі, користуються зараз народи, розмовляючі більш, ніж 60 языках.

Наибольшей життєвої силою, певне, мають латинська і кирилівська групи систем листи. Про це свідчить тим, що у латинську і кирилівську основу листи поступово переходять дедалі нові народы.

Таким чином, основи, закладені ще Контантином і Мефодієм більш 1100 років як розв’язано, продовжують безупинно удосконалюватися й успішно розвиватися до справжнього часу.

Список литературы

Межуев В. М. Культура і закінчилася історія. М., 1977.

Истрин В.А. 1100 років слов’янської абетки. М., 1988.

Тихомиров М. Н., Муравйов А. В. Російська палеографія. М., 1982.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.