Рецензия на нарис І.С. Тургенєва «Бірюк»

Рецензия на нарис І.С. Тургенєва «Бирюк»

В 40-ві - 50-ті року ХІХ століття І.С. Тургенєв створив кілька творів, об'єднаних до одного збірник — «Записки мисливця». На відміну більшості письменників, які становили селян безликої сірої масою, авторка у кожному нарисі зазначає у життя простої народу щось особливе, тому, коли усі твори об'єднувалися до збірника «Записки мисливця», селянський світ виявився описаним дуже яскраво багатогранне. Це дало автору величезну популярність. В усіх життєвих розповідях присутній і той ж головним героєм — Петро Петрович. Це дворянин із сіл Спаського. Дуже любить полювання, що робить багато подорожує. Розповідає випадки, що сталися з нею. Причому Тургенєв наділив його уважністю, що допомагає йому точніше дати раду різних ситуаціях та повніше передати їх нам.

«Бирюк» — розповідь із «Нотаток мисливця». Був писався у 1848 року. По композиції не відрізняється з інших творів збірника: з Петром Петровичем у черговий раз відбувається цікава історія, що він розповідає у вигляді монолога.

Однажды ввечері, повертаючись додому з полювання, оповідач потрапив під дощ. Їхати далі неможливо, і Пьотр Петрович серйозно замислився, де йому перечекати негоду. На його щастя, по дорозі йому попався лісник, який запропонував піти себе в хату, поки дощ не скінчиться. У хаті Бірюка (так прозвали лісника місцеві жителі за похмурість і нелюдимость) оповідач дізнався багато що про його життя. Коли дощ пройшов, гостинний господар почув звук сокири і він вирішив впіймати порушника. Тоді Петре Петровичу запропонував піти вдвох. Тож які вони і зробив. Злодієм виявився «мужик, мокрий весь в лахмітті з розпатланою бородою», який, очевидно, не життя зробив злодійство. Петре Петровичу пошкодував його й попросив Бірюка відпустити селянина, але погодився і повів мужика у хату. Проте після довгих прохань про помилування і клопотання із боку Петра Петровича, лісник змилувався і відпустив его.

Бирюк — особистість цілісна, але трагічна. Його трагедія у тому, що він є погляди життя, а часом мусить ними поступатися. У творі показано, більшість селян середини XIХ століття ставилися до розкраданню, як чогось повсякденному: «В'язанки хмизу дасть з лісу поцупити», — говорив мужик, ніби в нього були підстави красти з лісу хмиз. Звісно, головну роль становленні такого світогляду зіграли деякі соціальні проблеми: незабезпеченість селян, неосвіченість і аморальність. Бірюк скидається ними. Вона сама живе у глибокої бідності: «хата Бірюка складалася з однієї кімнати, закоптілої, низької культури й порожній, без полатей і перегородок», — але з краде (якщо він крав ліс, міг би собі дозволити білу хату) і намагається відучити від імені цієї інших: «а ти однаково красти не ходи». Він чітко усвідомлює, що, якщо кожне крастиме, стане ще гірше. Упевнена у своїй правоті, він твердо крокує до власного цели.

Однако його впевненість іноді підривається. Наприклад, у разі, описаному в нарисі, коли людські відчуття жалю та співчуття змагаються у ньому із життєвими принципами. Адже Якщо людина справді потребує і вона немає шляху, він часто йде злодійство від безнадійності. Фомі Кузьмичу (ліснику) випала дуже складне частка все життя коливатися між почуттями і принципами.

Очерк «Бірюк» має багато художніх достоїнств. І це мальовничі картини природи, і винятковий стиль розповіді, і своєрідність героїв і що, багато іншого. Внесок Івана Сергійовича в вітчизняну літературу безцінний. Його збірник «Записки мисливця» стоїть у ряду шедеврів російської словесності. А проблеми, підняті у творі, актуальні і з цей день.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.