Тема батьківщини у творчості А Ахматової

Тема батьківщини у творчості А Ахматовой К темі Батьківщини зверталися багато поети, але в всіх вона отримала розвиток такі масштабні, як у творчості А. Ахматової. Тема Батьківщини стала однією з основних у її поезії насамперед тому, що Ахматова жило дуже складну, трагічну для же Росії та для Ахматової епоху. І це пов’язано особою поета, про те, що, сприйнявши долю Росії, як свій, вона роз'їхалася зі країни, а, витримавши всі найважчі випробування, залишилася остаточно правильна своєї Батьківщині, не змінивши заодно й самої себе.

Тема Батьківщини змінюється у різні періоди поетової творчості. Простежимо еволюцію цієї теми в поезії Ахматовой.

Стихотворения перших збірок Ахматової — «Вечори» і «Чоток» — написані основному для любовну тему. У цих збірниках немає віршів про Батьківщину. Тема Батьківщини вперше у Ахматової у збірнику «Біла стая».

Сборник «Біла зграя» опублікований 1917 року, до неї ввійшли вірші, написане у 1912—1916 роках, під час великих потрясінь та випробувань для Росії, під час першої Першої світової. Саме тоді багато змінюється від і у житті самої Ахматової: Гумільов забирають фронт, Ахматова хворіє туберкульозом, Ахматова зустрічає Б. Анрепа. Перелом у житті Ахматової й у житті країни призводить до суттєвим змінам у творчості поета. Ахматова не може писати вірші лише з вузько любовну тему. У «Йелой зграї» з’являється тема Батьківщини. Ахматова сприймає Першу світову війну як страшну національну трагедію. «І ранню смерть так жахливий вид, не можу на Божий світ дивитися я», — пише вона у вірші «Травневий снег».

Стихи «Білої зграї» суворі і філософські, у яких відчувається близькість невідворотної катастрофи, передчуття страшних і подій у житті Росії. Ахматова завжди була осторонь політики, але він висловлювала ставлення до Росії у своїх віршах («Думали: злиденні мы…»).

В «Білої зграї» виникає тепло що нерозділеному до батьківщини. Гостру біль переживання за долю Росії - ми бачимо у вірші «Молитва». Ахматова готова попри всі заради Росії, готова принести на поталу себе, свій «пісенний дар», близьких, друзів, навіть дитини, аби «хмара над темній Росією стала хмарою у славі лучей».

С зміною в тематиці віршів змінюється від і загальна стилістика ахматовского стилю: стиль Ахматової стає дуже суворим, аскетичным.

В «Білої зграї» починає виявлятися національне самосвідомість Ахматової. Тепер Ахматова відчуває свою відірваність від народу. У цьому вся збірнику проявляється прагнення поета злитися з народом:

Лучше б мені частівки задерикувато викликати,.

А тобі на хрипкої гармоніці играть.

И дивитися цвинтар на поминальний день И оцінювати білу Божу сирень.

Ахматова знає, що «десь є проста життя й світло, прозорий, теплий і веселий…», але що неспроможна відмовитися від міста своєї життя, вона неготовим жити однієї життям з народом:

Но на що не проміняємо пишний.

Гранитный місто слави та біди,.

Широких річок синіючі льоди,.

Бессолнечные похмурі сади.

И голос Музи ледве слышный.

Следующий збірник «Подорожник» відбуває о 1921 року. Він створюється в трагічні для Росії роки. Особливість віршів цього збірника у тому, що історичні події: війна та — осмислюються над историческо-философском, а личностно-поэтическом плані. Поети й письменники ХХ століття або приймали революцію і оспівували її, або їхали на еміграцію. Ахматова, одне з небагатьох, вибрала третій шлях. Вірші «Петроград», «Немає в тими я, хто…», «Мені голос був…» далекі від ухвалення революції, але вони далекі від політичної ненависті. Громадянські вірші Ахматової ставляться немає політиці, вони пов’язані з проблемою морального і життєвого выбора.

Стихотворение «Ти відступник…» адресовано конкретному людині, основу вірші конкретна ситуація із життя Ахматової. Він із еміграцією Б. Анрепа. У вірші звучить гіркий закид людині, зрадило як свою улюблену, а й своєї країни. Доля героїні вірші зливається на долю Росії. Примітно, що з Ахматової тепер Росія пов’язані з народом, народними традиціями, православием:

Ты — відступник: за острів зелений.

Отдал, віддав рідну країну,.

Наши пісні, і наші ікони,.

И над озером тихим сосну.

Стихотворение «Мені голос був…» менше конкретне. Незрозуміло, чий голос кличе героїню залишити Росію: чи внутрішній, чи «глас понад» (чи вважати, що лірична ситуація вірші нагадує про біблійній темі «результату» праведників з грішній землі), або ж цей голос Анрепа і друзей-эмигрантов Ахматовой.

Героиня цього вірша поставлена перед моральним вибором. І вона вибирає Росію, приймаючи її долю як свою:

Но байдуже й.

Руками я замкнула слух,.

Чтоб цією промовою недостойною.

Не образився (у Ахматової - «не опоганився») скорботний дух…

Стихотворение 1922 року «Немає в тими я, хто…», яке увійшло в третій збірник «Anno Domini», опублікована 1922 року, має ще великі узагальнення: Ахматова відокремлює себе від усіх емігрантів, від усіх, хто «кинув землю». У у перших двох строфах вірші йдеться про те, хто виїхав, у двох останніх — про те, хто залишився. Полишили землю у Ахматової викликають жалість, а чи не презирство та зневага. Експонати, залишені Росії сприймають свою трагічну долю «бесслезно», «гордовито» і «просто», тому вони значно вище уехавших.

Стихотворение «Петроград» продовжує цю тему:

Никто нам як хотів допомогти.

За те, що, місто свій люблячи,.

А не крилату свободу,.

Мы зберегли собі,.

Его палаци, вогонь і воду.

В вірші з’являється займенник «ми». Ахматова відчуває зв’язок із усіма патріотами, які залишилися на Батьківщині, вона одинока.

В «Anno Domini» з’являється несподівана радість, серед нещасть, горя, смертей Ахматова все-таки бачить світ і заспокоюється, зі смиренністю приймає вона, проте, що приміром із Россией:

Все розкрадено, віддане, продано,.

Черной смерті мелькає крило,.

Все голодної тугою изглодано,.

Отчего само стало светло?

В «Anno Domini» посилюється народне початок. Образ героїні стає більш цільним і гармонійним. З’являється чимдалі більше вірші, близьких фольклору, наприклад «Третій Зачатьевский».

Переулочек, переул…

Горло петелькою затянул.

Тянет свіжість з Москв-ріки.

В вікнах тепліють огоньки…

Ахматова повністю зливається з російським народом в поемі «Реквієм», присвяченій страждань всього репресованого народу. У поемі можна виділити декілька значеннєвих планів. Перший план представляє особисте горі героїні — арешт сина. Але голос автора зливається на голос тисяч російських жінок — сестер, дружин, вдів репресованих — це друге план розгляду особистої ситуації. Ахматова каже від імені своїх «мимовільних подруг». Ахматова звертається до кривавим сторінкам Росії з часів стрілецького бунту. План розповіді співвідноситься з історією Росії. Євангельський сюжет «Розп'яття» розширює рамки «Реквієму» до загальнолюдського масштаба.

«Реквием» — це найособистіше, а й найбільше загальне з художніх творів Ахматової. «Реквієм» — це істинно народне твір і з формі (Ахматова використовує фольклорні елементи), і за змістом: у ньому говориться про трагедію і скорботи всього російського народа.

В роки Великої Вітчизняної війни Ахматова, відчувши своє життя як частину народно-национального буття, пише вірші, що відбивають душевний настрій котра бореться России.

Интимная лірика повністю зникає. Усі вірші наповнені патріотичної схвильованістю за долю Росії. У цикл «Вітер війни» входять вірші, пронизані як твердженням сили, волі, мужності народу, і щемливим почуттям матерів, дружин, сестер російських солдатів. Характерно, що у ліриці Другої світової війни панує займенник «ми». Вірші, присвячені війні, свідчить про торжестві народного початку. Ахматова відчуває, що все країна — те й Батьківщина. У межах своїх віршах вона висловлює любов до же Росії та віру в победу.

Стихотворение «Рідна земля» звучить заключним акордом в темі Батьківщини. У ньому представлені різних значень слова «земля». І це грунт («бруд на калошах»), й пил («хрускіт на зубах»), і моральна грунт, і первоматерия («лягаємо у ній і стаємо нею»). У пізню творчість Ахматової Батьківщиною стає просто російська земля і всі, що у ній находится.

Таким чином, тема Батьківщини у творчості Ахматової зазнає складну еволюцію. Саме поняття Батьківщини змінювалося в поезії Ахматової. Спочатку Батьківщиною для Ахматової було Царське Село, конкретне місце, де пройшли її дитячі і юнацькі роки. Потім Батьківщиною стає Петербург. Протягом років великих випробувань, і народних лих, під час репресій Сталіна й у період Великої Великої Вітчизняної війни Ахматова зливається з російським народом, почувається його частиною, вважаючи своєї Батьківщиною усю країну. Наприкінці життя Ахматова дійшов усвідомлення Батьківщини як просто російської земли.

В протягом всього життя Ахматова не перестає переживати, страждати за Росію. Вона з християнським смиренністю приймає усе, що відбуваєтьсяз Росією, не жаліючи у тому, що ні роз'їхалася зі країни. Ахматова вважає, що бути поетом й творити можна тільки на Родине.

«Не переставала писати вірші. Мені у яких — зв’язок моя з часом, з новою життям мого народу. Коли писала їх, я жила тими ритмами, які звучали в героїчної історії моєї країни. Я щаслива, що жило ці роки бачила події, якою було равных».

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.