Порівняльний аналіз психологічних якостей лідерів сучасних українських партій

Контрольна робота

з предмету: Політичний аналіз та прогнозування на тему: Порівняльний аналіз психологічних якостей лідерів сучасних українських партій

Зміст

Вступ

1. Еволюція інституту сім'ї та його вплив на розвиток держави

2. Розвиток Афінської держави

3. Римська держава

4. Німецька держава Висновок Список використаної літератури

Вступ

Вивчення поняття лідерства та осіб, які володіють такими навичками має велику та довгу історію. Лідери є у кожній сфері суспільства, і незалежно в якому столітті це суспільство існувало. Лідер є головою сім'ї, організації, партії, чи навіть держави. Лідер (від англ. laeder той, хто веде, перший, що йде попереду) Член групи, всі учасники якої визнають його керівництво, покладаються на нього у прийнятті серйозних рішень і вирішенні важливих проблем. Історія нашого світу має багато лідерів та історій, які ними були створені. У даній курсовій роботі акцентується увага саме на політичних лідерах українських партій. Політичний лідер трактується в політології як керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, певної громади тощо, як популярний і впливовий учасник суспільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення спільної мети. Українське суспільство недавно пройшло через вибори до парламенту України і проголосувало відповідно до своїх політичних вподобань за кандидата та партію. Тому саме вивчення і аналіз політичних лідерів дасть нам можливість оцінити продуктивність їхньої роботи та оцінити психологічні характеристики. Та співставити їхні результати і вирішити якими саме якостями повинен володіти український політик щоб зуміти пройти до парламенти разом із своєю політичною силою.

1. Еволюція інституту сім'ї та його вплив на розвиток держави

В основі створення держави і її походження лежать роди та плем’я які існували ще за часів дикості та варварства, які Енгельс описує в своїй праці. Це були початки в яких люди ще жили на деревах. Пізніше вони винайшли вогонь, почали на ньому готувати рибу, так як сира риба не придатна до вживання це логічно. Останній етап дикості класифікується із створенням лука і стріли, які їм слугували засобом для полювання. Цікавий факт, що у багатьох племенах по всьому світі в один і той самий період появився лук. На цьому етапі полювання стає елементарною справою для добування їжі. На етапі варварства люди почали приручати тварин, які їм давали м’ясо та молоко і також почався розвиток землеробства, як паралельної галузі добування їжі якою займались в різних точках світу. Остання ступінь розвитку більш багата успіхами в області виробництва, ніж всі попередні ступені, разом узяті. До неї належать греки героїчної епохи, італійські племена незадовго до заснування Риму, германці Тацита, нормани часів вікінгів. Повний розквіт вищого ступеня варварства виступає перед нами в поемах Гомера, особливо в «Іліаді». Вдосконалені залізні знаряддя, ручний млин, гончарний круг, виготовлення олії і виноробство, розвинена обробка металів, що переходить у художнє ремесло, візок і бойова колісниця, кораблебудування і дощок, початки архітектури як мистецтва, міста, оточені зубчастими стінами з вежами, гомерівський епос і вся міфологія — ось головний спадок, який греки перенесли з варварства до цивілізації.

В принципі всі ці речі є абсолютно реальними і доказані історичними подіями, тому я повністю погоджуюсь з даною концепцією зародження розумної людини, яка вже почала створювати роди і жити разом. Це один із важливих елементів, який в майбутньому приведе людей до створення держави, так як ні одна держава не може побудуватись без соціального інституту як сім'я та соціальних відносин між ними. Зараз ми розглянемо різні види сімей які панували і еволюціонували.

Енгельс у своїй праці розглядає чотири ступені походження та еволюції сім'ї. Це кровноспоріднена, пуналуальна, парна та моногамна. На першій ступені шлюбні групи розділені на покоління: всі діди та бабці в межах сім'ї є один для одного чоловіками і дружинами, так само як і їхні діти, тобто батьки й матері.

На мою думку це було одне із самих жахливих і аморальних подій у період розвитку сім'ї, як соціального інституту але разом із цим людство проходить етапи і еволюціонує від одного типу до іншого тому це можна розглядати як досвід людства. У другому етапі розвитку сім'ї ми побачимо основні напрямки перетворення цього інституту на інакший.

Пуналуальна сім'я. Якщо перший крок вперед в організації сім'ї полягав у тому, щоб виключити статевий зв’язок між батьками і дітьми, то другий складався у виключенні її для сестер та братів. Цей крок, зважаючи на більшу вікову рівність учасників, був безмежно важливіший, але і важчий, ніж перший. Він відбувався не відразу, розпочавшись, імовірно з виключення статевого зв’язку між єдиноутробними братами та сестрами (тобто з материнської сторони), спершу в окремих випадках, потім поступово стаючи правилом і закінчившись забороною шлюбу навіть в бічних лініях, тобто для дітей, онуків і правнуків рідних братів і сестер.

Парна сім'я. Для мене вона є найбільш прийнятною. Це з'єднання окремих пар на більш-менш тривалий термін мало місце вже в умовах групового шлюбу або ще раніше; чоловік мав головну дружину (чи ще можна сказати — улюблену дружину) серед багатьох дружин, і він був для неї головним чоловіком серед інших чоловіків. Мені сподобалась цитата Моргана, як він проаналізував цей новий сімейний устрій.

Люди стали більш розумнішими та фізично сильнішими, перейшли на новий рівень розвитку після якого і почнеться революція яка приведе людей до приватної власності а згодом і до створення держави. Ось де береться коріння зародження держави.

Парна сім'я виникла на рубежі між дикістю і варварством, здебільшого вже на вищому щаблі дикості, подекуди лише на нижчому ступені варварства. Це — характерна форма сім'ї для епохи варварства, так само як груповий шлюб — для дикості, а моногамія — для цивілізації. Для подальшого розвитку парної сім'ї в міцну моногамію потрібні були інші причини, ніж ті, які, як ми бачили, діяли досі. Вже в парному співжитті група була зведена до своєї останньої одиниці, — до одного чоловіка і однієї жінки. Природний відбір завершив свою справу шляхом проведених все далі вилучень з шлюбного спілкування; в цьому напрямі йому вже нічого не залишалося робити. Отже якби, не почали діяти нові, громадські рушійні сили, то не було б ніякої підстави для виникнення з парного співжиття нової форми сім'ї. Але такі рушійні сили вступили в дію.

Треба замітити що на даному етапі розвитку сім'ї вже сформувалась приватна власність, тобто стада худоби належали вже певним головам сімей. Як це сталось? На нижчому етапі розвитку багатство складалось з житла, одежі, прикрас та інструментів для добування їжі. Але якщо розглянути іншу територію на якій жили арійці, територія насичена водою, річками. Вони на відміну від американців розвивались в інакшому руслі про яке я згадував на початку одні зайнялись землеробством, а інші скотарством. Отже арійці вже не займались охотою їм це вже було не потрібне. Стада їм давали їжу і розмножувались ці стада досить швидко. Хтось мусив керувати цим стадом, звичайно спочатку стада були у власності роду, але тепер вони перейшли у приватну власність окремих сімей та їхніх голів. Такі багатства одного разу перейшли у приватне володіння окремих родин і швидко зростали, завдали сильного удару суспільству, заснованого на парному шлюбі і на материнському роді. Згідно існував тоді поділ праці в сім'ї, на долю чоловіка випадало добування їжі і необхідних для цього знарядь праці, отже, і право власності у разі розірвання шлюбу він забирав їх із собою, а за дружиною залишалася її домашня робота. За звичаєм тодішнього суспільства чоловік був тому також власником нового джерела їжі - худоби. Але за звичаєм того ж суспільства його діти не могли його успадковувати. Таким чином, у міру того, як багатства росли, вони, з одного боку, давали чоловіка більше впливове становище в сім'ї, ніж дружині. Але в цей період успадкування велося по материнській лінії так як у суспільстві панувало успадкування по материнській лінії. І ось тут і настає другий суттєвий крок до створення держави. Так як чоловік володіє всією власністю та силою він стає головою сім'ї і вводить правило, що на майбутній час потомство членів роду чоловіків повинно залишатися всередині нього, тоді як потомство жінок має виключатися з нього і переходити в рід свого батька. Цим скасовувалося визначення походження по жіночій і право спадкування по материнській лінії і вводилось визначення походження по чоловічій і право успадкування по батьківській лінії. Така революція відбулася.

Моногамна сім'я. Виникає з парної родини. Її остаточна перемога — одна з ознак настання епохи цивілізації. Вона заснована на пануванні чоловіка з виразно вираженою метою народження дітей, походження яких від певного батька не підлягає сумніву, а ця безперечність походження необхідна тому, що діти з часом як прямих спадкоємців повинні вступити у володіння батьківською майном.

Ми переглянули період в якому був повалений матріархат, це було зумовлено виникненням приватної власності якою володів чоловік у сім'ї. Майна ставало все більше і більше чоловік ставав все сильнішим і сильнішим, сім'ї ставали сильнішими за роди. Дуже гарно це описав Енгельс. Ось так і утворилась держава можна розглядати це як концепцію походження держави за К. Марксом та Ф. Енгельсом. Тобто я виділив шлях і три конкретні точки через яке пройшло суспільство до створення держави. Перша це еволюція соціального інституту до парної сім'ї, після якого людина почала розвиватись, змішання рідної крові припинилось. Другий етап — це зародження приватної власності яка була в руках у чоловіка, тому що він відповідав за їжу у сім'ї. Третій етап це перемога патріархату над матріархатом сила перейшла в руки чоловіка і спадковість пішла по чоловічій лінії.

2. Розвиток Афінської держави

політичний лідер сім'я держава управління Перше що зробили в Афінах це ввели орган центрального управління, який впливав на всі племена. Тепер є загальна рада, і всі племена тепер злились і створили велику соціальну групу. На мою думку це дуже сильне відкриття для всього людства, роди перестали бути самі по собі і об'єднались в одну велику общину. Це дає великі можливості для суспільного розвитку та подальшого вдосконалення але історія афінської держави є досить прикрою. У зв’язку з цим починається розвиватись право яке захищає людину яка є з іншого племені і на території іншого племені. Тепер суспільство розділено на 3 класи землеробів деміургів і ремісників. Еліта ж переважно знаходилась там де була морська торгівля, а разом із нею морські пограбування з метою грошового збагачення. Із створенням грошей роди стали абсолютно безсилі. В Афінах вже придумали розписку і закладання на землю, а роди ніколи не мали справи з грошима їм це було не потрібне так як все базувались на тих ресурсах якими вони володіли. А еліта створювала закони якими вони себе оберігали від звичайно люду який попадав в капкан грошової залежності. Це дуже серйозне явище і страшне явище коли в державі панує такий державний апарат який знаходиться в руках певної еліти, крім того пише закони для себе і для того щоб збагатитись. Ця вся історія в закінчилась ти що на теренах Аттики скрізь стояли закладні каміння на яких писало що дана земельна ділянка закладена комусь інакшому за якусь там суму. Ось що пише Енгельс на рахунок цього

Енгельс в цьому уривку з праці показує до чого привела перемога патріархату і моногамна сім'я. Так це складна ситуація так як людство вперше зіткнулося із силою грошей і відчуло солодку владу на слабшим. Запровадження грошей, приватної власності на даному етапі має деструктивний характер, але в де якій мірі це досвід людства хоча якщо порівняти сучасне суспільство з Афінами, то так наша еліта еволюціонувала і вона тепер не робить таких помилок, вона тепер тримає людей у такій системі, яка дозволяє витягувати гроші з людини і при чому людина не повстає вона вже звикла до такого способу життя. Якщо взяти сучасну статистику людей і грошей то получимо дуже інтересний момент, у 95% населення земної кулі є лише 5% усіх грошей світу. Також якщо взяти таку ж статистику але до ресурсів то отримаємо такий результат у 5% людей є більше ніж 75% ресурсів усієї планети. Цікаво чи система в якій є грошова валюта зможе створити суспільство в якому кожен індивід буде щасливий скоріше за все ні. Вернемося до праці.

З часом родовий лад доходив до свого закінчення З розвитком держави розвивається і військова справа. Все більше розмежовувались класи створювались спеціальні державні органи які захищали представників різних класів. Прийшов Солон і провів реформу в захист боржників. Всі борги були об’явленні не дійсними. Це була революція направлена на знищення окупації афінського народу від страшних кредиторів які попросту заганяли звичайних людей в яму боргів я якої вони не могли викарабкатися. Ну як ми вже замітили кожного разу в історії розвитку держави сім'ї та людства в загалом є піднесення та падіння, людство завжди попадає в складні ситуації але пізніше йому йде винагорода яка є визволенням або просто ще одним ключовим елементом для подальшого розвитку та еволюції суспільства.

Прийшовши до Влади Солон проводить низку реформ які жителі Афін сприйняли дуже тепло він був їхній спаситель. Майновий ценз все населення було поділено на 4 категорії. Політичні права залежали від величини власності. 4клас без податкових зобов’язань і не мав права обирати на рівні державних посад. Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн — 41 — 52 літри). Ці громадяни називались пентакосимедиминами. До другого розряду належали ті, хто вам прибуток у 300 мединів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій рахунок придбати спорядження. Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитамию Це був найчисленніший прошарок афінської громади. Усі інші були зараховані до четвертого, останнього розряду. Їх звали фетами — ознака поділу не одова, а майнова. Заборонив продавати людей в рабство за борги. Ввів в державу порядок та закон.

Як ми бачимо в державі на даному етапі розвитку формуються основні засади прав людини і її свобод це також важливий крок в еволюції держави, після того як афіняни пробули в грошовому рабстві.

Подальші 80 років Афіни розвивались по даному маршруту і створили такі умови в яких вони ще про еволюціонували століттями. Процвітала держава на славу. Люди вже не експлуатували один одного, а жили в гармонії та злагоді. Гроші ж звичайно набирали свої обороти зміцнювали еліту. Люди тепер почали користуватися рабами, а не своїми жителями Афін. Основою такого розвитку стала замкнута і обмежена політика цього полісу, але як ми знаємо це буде один із основних елементів занепаду афінської держави у майбутньому. В середині держави дальше проводились війни, тобто люди які колись тримали місцевих жителів у грошових кайданах пробували і старались вернути назад свою владу на цими людьми. Та революція Клісфена знищила цю еліту яка панувала колись на території Афін вже назавжди. Прийшовши до влади Клісфен вводить нові реформи, мені сподобалося пояснення цих реформ Енгельсом [3, с. 63.] Тут в нас проявляється явний приклад зникнення родового ладу як такого взагалі із сфер суспільного та в принципі політичного життя Афін. Родовий лад вже не здійснює ніякої згрупованої або авторитетної чи привичної для колишніх племен дій. Це також один із еволюційних моментів Афінської держави як такої, зачин яки починався із створенням об'єднуючого органу всіх племен тепер вже не потрібний, люди розбиті на класи, роди лише послужили для того щоб створити цю державу. Можна сказати що вони були поштовхом для створення цієї держави.

Війська в ті часи були лише створенні з народу, тобто флот був народний та й воїни були народні ці війська тримали в захисті Афіни від зовнішніх ворогів і також слідкували за рабами у місті який вже було і так достатньо у місті. Цікавий момент Енгельс виділив у своїй праці

З цього можна зробити висновок що поліція не відігравала важливої ролі у державі так як була створена тільки за період реформи Клісфена на відміну в поліції військо в Афін було створена в момент зачину самої держави. Сама поліція в принципі як таке і не дуже потрібна тому що всю функцію регулювання за рабами виконувало народне військо в цьому моменті я не погоджуюсь з думкою Енгельса на рахунок поліції у державі, він пише що держава не можлива без поліції. Але цю думку Енгельса також можна вважати як один з елементів розвитку держави.

Пізніше у Афінах вже стояло протистояння рабів і вільних, простих людей та знаті. В Афінах на одну людину налічувалося 18 рабів це є досить великий показник. І знову в Афінах як у державі запанувало рабство, перед цим рабство було фінансове, а тепер фізичне. Енгельс виділяє свою теорію загибелі афінської держави

3. Римська держава

У римському роді було правило допомагати і захищати один одного — на цьому постулаті в принципі і побудувалась така сильна італійська імперія. Римська держава вступила на світову арену, як дуже могутня сила завдяки цьому правилу. Якщо розглядати цю державу із її початків родів та племен то можна сказати, що у них також панував спочатку матріархат, який перейшов в патріархат. Право майна залишалось тільки по чоловічій лінії. Якщо подивитись на цю державу через 300 років з моменту її створення, то можна сказати що їхні родові зв’язки були настільки сильні, що один патриціанський рід, а саме рід Фабіїв, міг з дозволу сенату своїми силами зробити воєнний похід на інше місто. Спочатку організація управління римської держави була такою. Первісна організація управління цього народу була наступна. Громадськими справами керував спочатку сенат, який складався з старійшин трьохсот родів. Саме тому в якості родових старійшин вони називалися батьками, patres, a їх сукупність — сенатом (рада найстаріших, від слова senex — старий). В Римі ввійшло у звичай вибирати старійшин кожного року завжди з однієї і тої самої сім'ї. А це призвело до створення родової еліти. Якщо б розглянути теорію походження еліти у римські державі то можна було б виділити це, як основу створення еліти в римській державі та у даній темі курсової роботи це є також важливим елементом, якщо ж загадати історію афінської держави, то можна сказати, що саме початок краху Афін і зароджувався в захопленні влади елітою і знищення звичайних людей грошовим еквівалентом, а саме кредитами та розписками на землю і житло. Ці сім'ї називалися патриціями і претендували на виключне право входити до складу сенату і займати всі інші посади. Сенат, як і афінський bule, мав право приймати остаточні рішення з багатьох питань і попередньо обговорювати більш важливі з них, особливо нові закони. Закони остаточно приймалися народними зборами, які називалися comitia curiata (збори курій). Народ збирався, групуючись по куріях. При прийнятті рішень кожна з тридцяти курій мала по одному голосу. Збори курій брало або відкидало всі закони, обирало всіх вищих посадових осіб, в тому числі rex’a (так званого царя), оголошував війну (але мир укладав сенат) і в якості вищої судової інстанції виносило остаточне рішення по апеляції сторін у всіх випадках, коли справа йшла про смертний вирок римському громадянину. Нарешті, поряд із сенатом і народними зборами був Реке, який точно відповідав грецькому Басіле. Так само, як і в греків в героїчну епоху, у римлян в період так званих царів існувала військова демократія, заснована на родах, фратріях і племенах і розвинулася з них. Курії і племена були, щоправда, штучними утвореннями, але вони були організовані за зразком справжніх, природно сформованих форм того суспільства, з якого вони виникли і яке ще оточувало їх з усіх сторін. І хоча стихійно розвинулася патриціанська еліта вже придбала твердий грунт під ногами, рекси намагалися розширити мало-помалу свої повноваження, все це не змінює початкового основного характеру ладу, а в цьому вся справа. Тим часом населення міста Риму і римської області, розширилася завдяки завоюванням, зростала частково за рахунок імміграції, частково — за рахунок населення підкорених, переважно латинських округів. Всі ці нові піддані держави стояли поза старих родів, курій і племен і, отже, не були складовою частиною populus romanus, власне римського народу. Вони були особисто вільними людьми, могли володіти земельною власністю, повинні були платити податки і відбувати військову службу. Але вони не могли займати жодних посад і не могли брати участь ні в зборах курій, ні в діленні придбаних шляхом завоювань державних земель. Вони стали так званим плебсом, який був позбавлений всіх політичних прав. Завдяки своїй дедалі зростаючій чисельності, своєї військової виучки та озброєння вони стали грізною силою, що протистоїть старому populus. Додатково до цього земельна власність була, майже рівномірно розподілена між populus і плебсом, тоді як торгове і промислове багатство, втім ще не сильно розвинене, переважно було в руках плебсу.

Енгельс. Тут він пояснює римську організацію управління. Я замітив подібність римського нового устрою з афінським, а саме у Римі був розподіл на 6 класів по їхніх майнових статках у Афінах цей поділ ділився на 4 класи. Також варто зазначити, що основу нового ладу в римі склали роботи Солона. Все військовозобов'язані чоловіче населення було розділене відповідно до свого майна на шість класів. Мінімальний розмір майна для кожного з п’яти класів становив: I — 100 000 асів, II — 75 000, III — 50 000, IV — 25 000, V — 11 000 асів, що, згідно Дюро де Ла малю, становить приблизно 14 000, 10 500, 7000, 3600 і 1570 марок на період того часу коли ще був живий Енгельс, я не вдавався до підрахування цих статків по сучасному грошовому еквіваленті. Шостий клас складався з малозабезпечених, вільних від військової служби і податків людей. У новому народному зборі центурій (comitia centuriata) громадяни розміщувалися на зразок військових, так би мовити, поротно, центуріями по 100 чоловік, причому кожна центурія мала один голос. Але перший клас виставляв 80 центурій, другий — 22, третій — 20, четвертий — 22, п’ятий 30, шостий також, пристойності заради, — одну центурію. Крім того, вершники, що набиралися з найбільш багатих громадян, становили 18 центурій; всього нараховувалося 193 центурії; для більшості голосів було достатньо 97. Але вершники і перший клас разом мали 98 голосів, тобто більшість, при їх одностайності інших навіть не питали, остаточне рішення вважалося прийнятим.

До цього нового державного ладу центурій перейшли тепер усі політичні права колишніх зборів курій (крім деяких номінальних прав); курії складали їх роди вони були тим самим зведені, як і в Афінах, до ролі простих приватних і релігійних братств і ще довгий час тягнули існування в цій ролі, тоді як збори курій незабаром зовсім зникли і перестали існувати як такі. Для того щоб усунути з держави і три старих родових племені, були створені чотири територіальні племена, кожне з яких населяло особливий квартал міста і було наділене низкою політичних прав.

Так і в Римі, ще до скасування так званої царської влади, був зруйнований древній суспільний лад, який ґрунтувався на особистих кровних зв’язках, а замість нього створився новий, дійсно державний устрій, заснований на територіальному розподілі і майнових відмінностях. Публічна влада зосередилася тут в руках військовозобов'язаних громадян і була спрямована не тільки проти рабів, а й проти так званих пролетарів, відсторонених від військової служби та позбавлених озброєння.

У рамках цього нового ладу, який отримав свій подальший розвиток лише після вигнання останнього рекса, і заміни його двома воєначальниками (консулами), наділеними однаковою владою, — в рамках цього ладу розвивається вся історія Римської республіки з усією її боротьбою між патриціями і плебеями за доступ до посад і за участь у користуванні державними землями, з розчиненням в кінці кінців патриціанської еліти в новому класі великих землевласників і грошових магнатів, які поступово поглинули всю земельну власність розорених військовою службою селян, довели Італію до знелюднення і тим самим проклали дорогу не тільки імперії, а й її наступникам — німецьким варварам.

4. Німецька держава

У попередніх розділах ми розглядали зародження і становище римської і грецької держави, а зараз ми знаходимося при її знищенні. Римська держава зруйнувала основні ідеї національності і самовираження тих народів і тих племен, які існували на її території. Можна порівняти таку державу на сучасному етапі розвитку людства з США. Тобто зараз США виступає таким котлом, який переплавляє усі національності в єдиний народ, тобто само ідентифікація або самовизначення «Американець». Новостворена римська держава нічого не могла запропонувати, як на оборот знищення усіх національностей, саме не в прямому розумінні цього терміну.

Для величезної маси людей, що жили на величезній території, їх об'єднувала лише римська держава, а це з часом зробилося їх найлютішим ворогом і гнобителем. Провінції знищили Рим, Рим сам перетворився на провінційне місто, подібний іншим, привілейований, але вже більше не пануючий, перестав бути центром світової імперії і навіть резиденцією імператорів, а також їх намісників.

Римська держава перетворилася на складну машину подібну до Афін, в яких панував подібний лад, але у Афінах гроші з людей витягувала еліта. Податки, державні повинності і різного роду побори ввергали масу населення у все більш глибокі злидні, цей гніт посилювали і робили нестерпним вимагання намісників, збирачів податків, солдатів. Ось до чого прийшла римська держава з її світовим пануванням, своє право на існування держава ґрунтувала на підтриманні порядку всередині і на захист від варварів ззовні, але його порядок ґрунтувався не стільки на захисті як на утриманні в кайданах усього суспільства, а варварів, від яких вона бралася захищати громадян, люди чикали як рятівників.

Суспільство було в розпачі від такої політики у державі. Вже починаючи з останніх часів республіки, римське панування ґрунтувалося на нещадній експлуатації завойованих провінцій. Імперія не усунула цієї експлуатації, а, навпаки, перетворила її в систему. Чим більше імперія приходила в занепад, тим більше зростали податки і повинності, тим безсоромніше грабували і вимагали чиновники. Торгівля і промисловість ніколи не були справою римлян, вони були підкорювачі народів. Загальний занепад, занепад торгівлі, ремесла і мистецтва, скорочення населення, спустошування міст, повернення землеробства до більш низького рівня — такий був кінцевий результат римського світового панування.

Поряд з колонами тут існували ще вільні дрібні селяни. Щоб захистити себе від насильства чиновників, суддів і лихварів, вони часто вдавалися до заступництва, патронату якого-небудь могутньої особи, так поступали не тільки окремі селяни, а й цілі громади.

Але що це давало для людей які шукали захисту? Патрон ставив їм умову, щоб вони передавали йому право власності на їх земельні ділянки, а він замість цього забезпечував їм довічне користування ними.

Німецькі варвари в нагороду за те, що звільнили римлян від їхньої власної держави, відібрали в них дві третини всієї землі і поділили її між собою. Розділ відбувався згідно з порядками родового ладу, зважаючи на порівняно невеликій чисельності завойовників, великі землі залишалися нерозділеними, у володінні частиною всього народу, частиною окремих племен та родів. У межах кожного роду орна земля була поділені між окремими господарствами рівними ділянками за жеребкуванням.

Чим довше жив рід у своєму селі і чим більше поступово змішувалися германці та римляни, тим більше споріднений характер зв’язку відступав на задній план перед територіальною. Рід розчинявся в громаді-марці, в якій, втім, ще досить часто помітні сліди її походження з відносин спорідненості членів громади. Так непомітно, принаймні в країнах, де втрималася громада-марка — на півночі Франції, в Англії, Німеччині та Скандинавії, родова організація переходила до територіальної і опинилася по цьому в змозі пристосуватися до держави. Але вона все ж зберегла свій природно складений демократичний характер.

Германські народи, що стали володарями римських провінцій, повинні були організувати управління цієї завойованої ними території. Проте неможливо було ні прийняти маси римлян в родові об'єднання, ні панувати над ними. На чолі римських місцевих органів управління продовжували існувати, треба було поставити замість римського держави якийсь замінник, а цим замінником могла бути лише інша держава. Органи родового ладу повинні були перетворитися на органи держави, і до того ж, під тиском обставин, досить швидко. Але найближчим представником народу-завойовника був воєначальник. Захист завойованої області від внутрішньої та зовнішньої небезпеки вимагала посилення його влади. Настав момент для перетворення влади воєначальника в королівську владу, і це перетворення відбулося.

Зупинимося на Франкському королівстві. Першим ділом франкський король перетворився з простого верховного воєначальника на справжнього монарха. Народне майно було перетворене в королівське майно. Потрібно було роздати це майно у вигляді подарунків своїй дружині. Ця дружина, спочатку складалася з його особистої військової армії й інших підлеглих йому воєначальників.

Романізовані гали незабаром стали для нього необхідні завдяки своєму вмінню писати, своєю освітою, своїм знання романської та латинської літературної мови, і місцевого права.

Дружина збільшилася також за рахунок рабів і кріпаків, які складали його придворний штат і з-посеред яких він вибирав своїх улюбленців. Всі вони отримували ділянки, в перший час здебільшого як подарунки. Так за рахунок народних ресурсів створювалася основа нової знаті.

Зважаючи на великі розміри держави нею не можна було керувати, користуючись засобами старого родового ладу. Рада старійшин фізичне вже не могла збиратися вона була незабаром замінена людьми короля. Старе народне зібрання існувало тільки для виду буцімто то воно реально є. Та насправді воно практично не існувало. Все більш і більш збори складались лише з підлеглих королю воєначальників і нової народжуваної знаті.

Рада скликалась безпосередньо королем, вільні селяни тепер не відігравали ніякої ролі, тому що їх просто на просто не було їхнє місце зайняло військо, складене з служивих людей. Через п’ятдесят років після смерті Карла Великого імперія франків настільки ж безпорадно лежала біля ніг норманів, як за чотири століття до того Римська імперія лежала біля ніг франків.

Вільні франкські селяни опинилися в такому ж становищі, як і їх попередники, римські колони.

Розорені війнами і грабежами, вони повинні були вдаватися до заступництва нової знаті або церкви. Але це заступництво їм доводилося купувати дорогою ціною. Вони повинні були передавати право власності новому власнику.

Коли вони попали в такого роду залежність, вони мало-помалу втрачали і свою особисту свободу, а через кілька поколінь вони були вже в більшості кріпаками.

Таким чином, маса населення, за чотириста років, повернулася як нібито цілком до свого вихідного положення

І все ж за ці чотириста років був зроблений крок вперед.

Якщо і в кінці періоду ми зустрічаємо майже ті ж основні класи, що і на початку, то люди, які складали ці класи, все-таки стали іншими. Зникло античне рабство.

Ті відносини між могутніми земельними магнатами і залежними від них селянами, були тепер для нового покоління вихідним моментом нового розвитку.

І потім, якими безплідними ні представляються ці чотириста років, вони залишили один великий результат: сучасні національності, нове формування та розчленування західноєвропейської частини людства для прийдешньої історії

Висновок

В даній курсовій я розглянув, проаналізував концепцію походження держави та її розвиток, а також інститут сім'ї і його походження і еволюціонування з дикості до знищення родового ладу в державі Афіни. Можна сміло стверджувати, що виникнення держави ґрунтується на декількох точках розвитку людства. Так, як я вже описував вище. Перша це еволюція соціального інституту до парної сім'ї, після якого людина почала розвиватись та стала набагато сильнішою фізично та розумнішою, змішання рідної крові припинилось. Це також один із важливих факторів, тому що саме через змішання рідної крові та генів суспільство стояло на одному місці. Другий етап — це зародження приватної власності, великі пасовища, на який було багато різного скоту, який приносив багато ресурсів, крім цього він ще й дуже скоро розмножувався, що призводило до швидкого збільшення, як самого скоту, так влади патріарха і його сім'ї. Третій етап це перемога патріархату над матріархатом, крах материнського владарювання закінчення моменту коли спадковість передавалась по материнській лінії. Щоправда наслідки цього переходу сили в руки чоловіка зіграють велику роль у рабовласницький період, який саме і зародиться через перехід влади у чоловічі руки.

Сила перейшла в руки чоловіка і спадковість пішла по чоловічій лінії, що абсолютно і до кінця обмежило жінку у її правах, вона стала просто елементом чоловічих потіх та мала суто народжувальну функцію.

Ми розглянули, як змінювалось суспільство його соціальний інститут сім'я як переплітались роди. Із самого початку інститут сім'ї проходив дуже важкі стадії перетворення. Це моменти, які починаються від дикості проходять через варварство і ось створюється кровноспоріднена сім'я, яка в своїй основі змішує всіх і з одного роду. Після чого проходить еволюцію до Паналуальної сім'ї, яка в деякі мірі вже забороняє повне змішання роду, що в принципі і є еволюцією і розвитком соціального інституту такого як сім'я. Далі цей інститут еволюціонує у ще більш пристойнішу форму таку як Парна сім'я. На цьому етапі чоловік та жінка вже були майже одні, тобто в паній сім'ї існувало многомужество та багатоженство але в цій общині чолові мав вже свою улюблену жінку, а жінка мала свого улюбленого чоловіка. Останнім етапом розвитку сім'ї стає моногамна сім'я яка скріпляє вже чітко одного чоловіка і чітко одну жінку що і є фіналом еволюції сім'ї. Можна сказати що цей шлях еволюції йшов досить стабільно і рішучо, якщо порівняти цей інститут сім'ї і сучасні українські чи європейські інститути то можна побачити що нормальною є сім'я в, якій є один чоловік і одна жінка — це самий сильний і самий стандартний в принципі на наш час соціальний інститут. Актуальність сім'ї в нас час та й завжди буде, тому що сім'я є головним соціальним інститутом у державі з неї починаються всі моральні засади формування свідомих громадян, чесно послушних громадян. Тому держава має у першу чергу слідкувати за ним.

Також ми розглянули такий важливий елемент, як розвиток афінської держави. Можна сказати, що вибір аналізу саме афінської держави повинен бути вдалим, так як ця держава зародилася сам без впливу якихось зовнішніх чинників, сам розвивалась, сама і знищилась. Основною розвитку держави можна сказати є суспільство, яке в ньому займається своїми справами, а точніше розвивається. Як ми вже знаємо що держава створилась із створення одного державного органу, який впливав на всі племена в Афінах це був перший крок до здійснення державного устрою у Афінах. Далі ми знаємо що проводилось безліч реформ, що до прав людей, та що до права проти людей, а саме у період великого фінансового рабства коли держава розвивається і випускає на світ такого звір, як грошова валюта. Можна роботи висновки, що суспільство, а саме держава яка розвине у собі рабство, створить грошову валюту, приречена на занепад, бо коли є валюта завжди є нижчі і вищі, коли є рабство є вільні, а є раби класова нерівність ніколи не призведе до нормально життя усіх жителів держави.

Якщо спробувати порівняти 3 види держави Афінську Римську та Германську то можна виділити подібні у них речі. У Римській державі були проведені реформи, що до розмежування класів. Така ж реформа існувала і у Афінській державі, правда там розмежування було на 4 класи, а у Римі на 6. Також у цих двох державах перший державний орган був сенат. Цей сенат складався із усіх племен та родів, який і вирішував державні питання. Можна виділити відмінність цих держав, Афінська держава в принципі була закритою вона тримала демократичну владу у середині та захист від зовнішніх ворогів назовні, афінська демократія була більш прийнятою населенням ніж римська. Римська політика захисту населення від зовнішніх ворогів була настільки суворою, що населення чикало германські племена, як спасителів. Римська держава була войовничою, вона захопила всі найближчі осередки проживання людей, стала глобальною. Через цю глобалізацію була знищена національна ідентифікація людей у середині усього суспільства, і натомість вона не могла цим людям запропонувати щось інакше. Римська держава тримала людей у кайданах свого потужного репресивного апарату. В кінці її панування взагалі єдине, що робила це смоктала останні соки з людей, які проживали у середині цієї держави. В кінці кінців вона спустошилась, у містах вже не було стільки людей. Якщо порівняти занепад римської держави із афінською то можна сказати, що афінська держава зникла через рабство та закриту політику. Римська держава ж зникла через глобалізацію та страшну репресивну матеріальну політику в сторону суспільства.

Германці ж повторили ті ж самі помилки. Спочатку вони стали займатись політикою передачі селянських земель у володіння окремих осіб, за для захисту самих селян, та заради закріплення своєї влади Після чого ж ці землі почали передавати в руки знаті, яка формувалась біля цих королів. З влади народу, селянства вони зробили владу монарха та його оточення. Селянство знову ж таки встало на ті ж самі граблі, що і у попередніх державах. А за чотириста років все це повернулося в той самий стан, але є декілька плюсів, було знищено античне рабство. В основі створення усіх цих держав лежить створення одного органу влади для усіх племен.

В основі розвитку — запуск грошової валюти до моменту коли починає домінувати правляча еліта і йде розмежування на багатих та бідних, після чого і йде занепад цих держав. А в основі занепаду бажання підкорити все в руки еліти, стримати та обкласти податками суспільство. З цього можна зрозуміти ідеї та теорії марксизму. Енгельс та Маркс хочуть виділити та показати основні причини розрухи цих держав. Коли не має соціальної рівності і йде розмежування на багатих та бідних держава не зможе функціонувати.

Список використаної літератури

1. Банкрофт Д. «Туземные племена тихоокеанских штатов Северной Америки» , — Одесса, 2011. — 163 с.

2. Вестермарк Е. «История человеческого брака», Лондон, (1891) — М.: Мысль, 2010. — 350 с.

3. Енгельс Ф. «Происхождение семьи, частной собствености и государства» / Ф. Енгельс: — М: Маяк, 1891. — 101с.

4. Еспинас А. «О сообществах животных» , — М.: Госпланиздат, 1877. — 262 с.

5. Леббок Д. Происхождение цивилизации", Одесса, 1870. — 392 с.

6. Лейтам «Описательная этнология» , — М.: Наук. мысль, 1859. — 208 с.

7. Летурно «Эволюция брака и семьи» , — М.: Мир, 1888. — 288 с.

8. Моргана Д. «Древнее общество» — М.: Маяк, 1898. — 342 с.

9. Мак-Леннан «Очерки по древней истории» , — М.: Мир, 1886. — 254 с.