Значення стигми і методи її подолання за допомогою когнітивних психотерапевтичних занять у хворих на шизофренію

ЗНАЧЕННЯ СТИГМИ І МЕТОДИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ КОГНІТИВНИХ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ЗАНЯТЬ У ХВОРИХ НА ШИЗОФРЕНІЮ Шушунова О.І.

У статті розглядається проблема стигми і самостигматизації, методи її подолання за допомогою когнітивних психотерапевтичних занять (бібліотерапія, відеотерапія, тренінгові заняття) у хворих на шизофренію. Представлені результати емпіричного дослідження зазначають, що у хворих на шизофренію психоневрологічної лікарні є усвідомлення поняття стигми або її компонентів, а також те, що подоланню самостигматизації та формуванню конструктивного відношення до хвороби сприяє вивчення досвіду подолання своєї хвороби відомими людьми.

Стигма визначається як ознака зневаги або недовіри, що відокремлює людину від інших. Стигма психічного розладу, незважаючи на те, що вона частіше ставиться до контексту, чим до зовнішнього вигляду людини, залишається потужною негативною характеристикою у всіх соціальних відносинах.

Поняття самої «стигми» трактується в різних джерелах по-різному. «Ознака, клеймо ганьби, відкрита рана». По-латинському stigma походить від грецької «укол», «опік», «клеймо». На початку XVII століття Німеччина перейняла звичай таврувати рабів і злочинців, випалюючи на їхньому тілі ганебне клеймо — «випалену рану»; так само, по визначенню середньовічної латини, називалася одна з п’яти ран на тілі Христа. Починаючи із другої половини XIX ст. вираз став вживатися в переносному значенні як «мітка, ганебне клеймо», у медицині - як «ознака хвороби» .

Термін насправді не медичний, у медицині є просто діагноз, інша справа — його соціологічне значення, за яким ті самі упередження, обвинувачення й дискримінації, війну яким оголосила Всесвітня організація охорони здоров’я. Війна, схоже, обіцяє бути затяжною, оскільки явище стигматизації має глибоке коріння у минулій традиції. Із традиціями ж боротися особливо важко. Відомо глибоко негативне відношення до калік у стародавності. У республіці Платона «носії хвороб» місця не мали: такі підлягали вигнанню або знищенню. Негуманістична позиція зберігалася й до середніх віків. Знаменитий церковний реформатор Мартін Лютер пропонував відразу ж після народження вбивати дитину з каліцтвами, віддаючи «перевагу їхньому втопленню». Відомо, як обходилися в ті часи із прокаженими, які зобов’язані були носити спеціальні балахони й дзвіночки або тріскачки, щоб люди мали можливість обійти хворих стороною.

Століття XX з його масовими знищеннями народів, етнічними чищеннями, приниженнями інвалідів, психічно хворих показало, що історія мало чому й кого здатна навчити. Третій рейх, готуючись до ліквідації націй «неповноцінних», почав з газових камер для декількох мільйонів психічно хворих. Про це написав один з перших своїх романів доктор Станіслав Лем, він названий красномовно — «Лікарня перетворення» .

Масштабність зла, що відкрилася світу на відомому Нюрнберзькому процесі, мала, безсумнівно, і виховне значення. Напрямок біоетики, досить енергійно розроблюється сучасними медичними співтовариствами, почався прийняттям однойменного, Нюрнберзького, кодексу. Але він і різні інші біоетичні документи другої половини XX століття більше про правила поведінки самих медиків. Дестигматизація ж вимагає зміни правил поведінки взагалі членів суспільства. І процес, як говориться, пішов. Хоча б теоретично.

Соціологічний інтерес до психіатричної стигми отримав додатковий стимул після публікації на початку 60-х років праці «Стигма. Про способи подолання ушкодженої особистості» Гофмана, серед сучасних дослідників виділяються Берн, Фінзен, Лінк. Щодо вітчизняних дослідників стигми психічного розладу можна назвати Михайлову, Гуревича та ін. [4, 2].

Останнім часом психіатри знову почали аналізувати наслідки стигми для своїх пацієнтів. В 1989 році на щорічному засіданні Американської психіатричної асоціації обговорювалася тема подолання стигми. Згодом з’явився збірник статей, а в 1999 році ми стали свідками початку п’ятирічної програми Королівського коледжу психіатрів по подоланню стигми під назвою «Зміни в розумах» [3,10].

Таким чином, комплексне вивчення самостигматизації є актуальним завданням сучасної психіатрії, рішення якого може сприяти зниженню актуальності багатьох соціальних і особистісних проблем психічно хворих, створити умови для підвищення ефективності лікувального процесу.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що проблема стигми, самосигматизації та дестигматизації краще і більше вивчається західними спеціалістами (зокрема англійськими), а вітчизняні дослідники звернулися до цієї тематики лише декілька років тому.

Тема значуща для науки бо вона зачіпає важливі соціальні проблеми: в кожній країні є психічно хворі, які почувають себе дискримінованими з боку суспільства, роботодавців, інших людей, а іноді і родичів. Саме ці люди потребують на негайну допомогу оточуючих.

Об'єктом дослідження обрано самостигматизацію психічно хворих на шизофренію, які знаходяться на примусовому лікуванні в психіатричній лікарні з різними видами психічних розладів.

Предметом дослідження є особливості патопсихологічних реакцій на свою психічну хворобу (шизофренію).

Мета дослідження — вивчити самостигматизацію психічно хворих на шизофренію та обґрунтувати вплив когнітивних психотерапевтичних занять для подолання стигми психічного розладу.

Гіпотези дослідження:

1. У хворих на шизофренію психоневрологічної лікарні є усвідомлення поняття стигми або її компонентів.

2. Умовами корекції самостигматизації психічно хворих можуть виступати терапевтичні заняття.

В дослідженні приймало участь 15 чоловік психічно хворих, які знаходяться на примусовому лікуванні в Чернігівській Обласній Психоневрологічній Лікарні (ОЧПНЛ), у відділенні № 18, віком від 21 до 48 років. Всі респонденти чоловічої статі.

Медикаментозне лікування не змінювалося під час проведення квазіексперименту, респондентам надавалися ті ж самі дози нейролептиків протягом тривалого періоду часу Методика та організація дослідження. Формою проведення було обрано групове психологічне діагностування. Дослідження проводилося в 3 етапи:

І етап — діагностування хворих на шизофренію за допомогою підібраних методик;

ІІ етап — проведення когнітивних психотерапевтичних технік;

ІІІ етап — повторне діагностування хворих на шизофренію за допомогою підібраних методик.

Спочатку всім респондентам була запропонована методика «Семантичний диференціал». Об'єкт оцінювання: шизофренія; методика «Особистісний диференціал». Об'єкт оцінювання: людина, яка має діагноз «Шизофренія»; методика «Шкала стигми психічного захворювання»; «Визначення спрямованості особистості (орієнтаційна анкета Басса)»; «Опитувальник стигматизації психічно хворих» — авторський опитувальник.

Методика «Шкала стигми психічного захворювання» та «Опитувальник стигматизації психічно хворих» надавалися для відповіді лише під час першого діагностування для перевірки гіпотези, про те, що у хворих психоневрологічної лікарні є усвідомлення поняття стигми або її компонентів. Решта методик надавалася респондентам до і після проведення психотерапевтичних занять (відповідно 10 січня і 3 березня 2006 року).

В ході експерименту було проведено 6 когнітивних занять:

Заняття 1−2. Перегляд художнього фільму, заснованого на реальних подіях — «Ігри розуму» .

Заняття 3. Психологічні аспекти допомоги при шизофренії.

Заняття 4. Шарон Меркато «Моя сповідь про шизофренію» .

Заняття 5. Перегляд слайдів присвячених проблемі стигматизації і самостигматизації на комп’ютері.

Заняття 6. Інформація про видатних людей, хворих на психічні захворювання.

шизофренія стигма хворий психотерапевтичний Згідно з результатами 86,6% психічно хворих вважають, що мати психічне захворювання не принизливо. Але з іншого боку згодні (80%), що люди, які мають психічну хворобу, втрачають свої робочі місця, коли їх роботодавці дізнаються про їх психічне захворювання. При тому ж вони зазначають, що намагались приховувати свою психічну хворобу, щоб про неї не дізнались оточуючі (86,6%). Це свідчить про те, що спрацьовують захисні механізми респондентів, так як вони усвідомлюють ситуацію та наслідки, пов’язані з їх захворюванням.

Пацієнти ЧОПНЛ (100% опитаних) категорично проти твердження, що через свою хворобу вони стали егоїстами, а також, що краще уникати нових стосунків (дружби, кохання, знайомства), чим непокоїтись через те, що будь-хто розповість новим знайомим про їх захворювання (так вважають 86,6%).

За результатами нашого дослідження психічно хворі не погоджуються з такими твердженнями як:

Майже ніхто не знає, що у мене психічне захворювання;

Я почуваю себе винним, оскільки у мене психічне захворювання;

Суспільна думка про психічно хворих змушує мене почувати себе неповноцінним;

Повідомляючи кому-небудь про своє захворювання, я ризикую;

Я відчуваю, що я — не така гарна людина як інші, оскільки в мене психічне захворювання;

Більшість людей вірять, що людина із психічною хворобою — жорстока;

Людей із психічною хворобою вважають вигнанцями.

Наша гіпотеза, що у хворих психоневрологічної лікарні є усвідомлення поняття стигми або її компонентів, підтвердилась.

Результати, які були отримані за «Опитувальником стигматизації психічно хворих», можуть бути проаналізовані таким чином: 55% психічно хворих вважають психічне захворювання проявом слабкості, але не бачать у цьому нічого поганого. Більшість (66%) опитаних почувають себе ніяково в присутності іншого психічно хворого. Всі пацієнти ЧОПНЛ вважають, що нема зв’язку між їх хворобою і жорстокістю, непередбаченістю і сексуальністю. Більша половина (66%) вважають що, психічно хворі зазнають насилля (морального), але нечасто.

Більшість (77%) опитаних вважають, що психічне захворювання робить людину більш егоїстичною, але як ми бачимо з відповідей на попередню методику себе егоїстами жоден з них не вважає. Багато (88%) респондентів думають, що психічна хвороба робить з людини споживача.

Всі (100%) пацієнти психоневрологічної лікарні розуміють, що вони забирають більше часу і сил лікарів, ніж інші хворі з соматичними захворюваннями. Всі опитані вважають, що після їх виписки з лікарні ставлення друзів і родичів до них зміниться. Для подолання стигми більш дієвим буде інформація про психічні хвороби (вважають 77% опитаних), а решта (22%) вважають, що законодавчі та суспільні норми. Для більш діючого подолання стигми із-за психічного захворювання, крім працівників психоневрологічної лікарні, треба підключити таких спеціалістів як соціологів та психологів, яких має бути більш ніж один на відділення.

На питання про те, що може змінити відношення суспільства до психічно хворих, респонденти на 1 місце поставили ЗМІ, телебачення, книжки, а потім вже цільові інформаційні програми, Інтернет на останньому місці.

Більшість (77%) респондентів відповіли що будуть приховувати свою психічну хворобу, також хворі не почувають себе винними за те, що у них психічне захворювання. Половина (50%) вважають, що психічна хвороба робить людину відторгнутою від суспільства, дистанція від людей збільшується, це проявляється в ізоляції, втраті довіри.

Психічно хворих обурює навіть той факт, що ЧОПНЛ знаходиться за межею м. Чернігова.

Ми можемо сказати, що після проведення когнітивних психотерапевтичних занять показники змінюються, а саме: уявлення, що хворі на шизофренію — це чоловіки з такими якостями як: впертість, напруженість, метушливість, ворожість змінюються на уявлення що психічними захворюваннями хворіють не лише чоловіки, а і жінки; а вираженість якостей, які наведені вище, зменшується. Такі якості як: черствість, відлюдкуватість та нещирість залишаються на тому ж рівні і займають ті ж провідні позиції.

Після проведення психотерапевтичних занять у хворих з’являється усвідомлення того, що їм властиві ще і такі якості як; егоїстичність, несправедливість по відношенню до інших, безвідповідальність і несамостійність.

Мені здається, що розуміння цього дуже важливе: до проведення когнітивних психотерапевтичних занять досліджувані звертали більше уваги на своє внутрішнє «Я». Якості, які хворі обирають після проведення технік, стають більш соціальними, спрямованими на усвідомлення себе не відірваними від суспільства, а частиною його. Такими, якими вони є. Після занять до них прийшло усвідомлення, що не лише психічно хворі страждають, в скрутному становищі знаходяться і їх родичі, і медперсонал, що працює з ними.

За результатами «Орієнтаційної анкети Басса», можна побачити, що після проведення психотерапевтичних занять орієнтація на себе зменшилась 34%, а орієнтація на спілкування і групову діяльність зросла відповідно на 26,7% і 6,6%.

Основні висновки дослідження. Гіпотези про те, що терапевтичні заняття (бібліотерапія, відеотерапія, тренінгові заняття) повинні допомогти психічно хворим усвідомити свою самостигматизацію підтвердилась.

Ми бачимо, що в результаті проведення когнітивних психотерапевтичних занять виросла самооцінка психічно хворих, орієнтація на спілкування, вони побачили значущість психіатричного закладу у подоланні само стигматизації і успішно долають стигму психічного розладу.

Стигматизуюча дійсність відносно психічно хворих чітко проглядається в їхній соціальній біографії: з одного боку, рівні можливості, з іншого боку — ізоляція. Люди, що захворіли психічним розладом у зрілому віці, чітко розрізняють два життя: до хвороби й після. Їхня біографія структурована двома блоками: а)" нормальне" життя: навчання, професійне становлення, кар'єра, створення родини, народження дітей; б)" життя із хворобою": перші соціальні втрати у вигляді втрати професійної позиції, переходу на менш престижну роботу; вихід зі звичного кола спілкування, втрата друзів і знайомих, розпад близьких відносин, одержання статусу інваліда. Таким чином, втрати, які супроводжують психічне захворювання: освітні, професійні, особисті й сімейні - відбуваються в атмосфері стигматизації й дискримінації хворих, що стали в результаті свого захворювання людьми другого сорту. Життя із психічною хворобою — це життя із серйозними соціальними втратами, що супроводжують цю хворобу й невиправним дефіцитом соціальних можливостей і перспектив.

Проблема стигматизації і її наслідків повинна зайняти важливе місце в навчальній програмі для всіх фахівців охорони здоров’я й студентів медичних навчальних закладів. Представники цієї останньої групи будуть приймати рішення в цьому тисячолітті: вони або почнуть проводити до подальших досліджень в області соціальної психіатрії, або зроблять ті ж помилки, що і їхні попередники.

Одним з її аспектів практичної робочої моделі втручань, націленої на різні аудиторії є ознайомлення з поглядами й труднощами людей, чиї установки ви хочете змінити. Зазначені втручання повинні містити компоненти вже розроблених модулів психіатричної освіти, парадигму стигматизації-дискримінації, а також інформацію, спеціально підібрану для цільової групи.

Фахівці, що працюють в області психіатрії, повинні відмовитися від поширення знань про психічні захворювання в ізоляції (у клініці) і перейти до участі в планованих комплексних просвітницьких програмах для громадськості. Кожне втручання повинне переконати цільову групу у важливості проблеми стигматизації-дискримінації, змінити стереотипи в них самих і в інших людях, а також розкрити природу упередженості. Ці три завдання об'єднані в гаслі кампанії «Зміни в розумах»: «Зупинися, подумай, зрозумій» .

Практично всіма авторами зізнається, що освіта є найбільш очевидним способом коректування установок і впливу на поведінку. Однак така освіта повинна бути не разовою соціально-рекламною акцією, а цілеспрямованою державною кампанією, якщо не сказати — політикою. Це підтверджено досвідом західних країн. Навчання, мабуть, буде найбільше ефективним, якщо воно буде спеціальним, точним, чесним й орієнтованим на певні соціальні групи. Наприклад, особливу увагу треба приділити питанням дестигматизації в медичній освіті, особливо у психіатрів (адже саме вони багато в чому «задають тон» відносин до душевнохворого в суспільстві). Сьогодні вивченню медичної етики в медичних вузах приділяється вкрай мало часу.

Заповнення пробілу в знаннях — лише частина відповіді. Особи, що стигматизують психічне захворювання, як правило, не прагнуть відвідувати освітні курси. Навіть якщо припустити, що інформація досягне всіх цілей, сама по собі освіта не зможе перебороти вірування, забобони, вироблені протягом сторіч. «Пряник» освіти повинен підкріплюватися «батогом» осуду невірних думок, висловлюваних у засобах масової інформації, і позитивної дискримінації на робочих місцях, показовими процесами в судах і юридичних санкціях, прийнятими (наприклад) через Комісію із прав інвалідів. Щодо цього можна використати досвід фондів, що займаються проблемами СНІДу, і організацій гомосексуалістів, які зіштовхнулися з антипатією суспільства до цього захворювання й уже сьогодні досягли двох цілей — поширення здорового способу життя й істотного зниження рівня дискримінації.

Література

1. Бёрн П. Стигматизация психических заболеваний и пути ее преодоления. // Обзор современной психиатрии. — 2000. — № 6. — С.66 — 72.

2. Гурович И. Я. Взаимодействие общемедицинской и психиатрической помощи и стигма психиатрических расстройств // Русский медицинский журнал. 2001. — Т.9. — № 25. — С.35 — 42.

3. Крисп А. Склонность стигматизировать // Обзор современной психиатрии. — 2001. — № 4. — С.5 — 7.

4. Михайлова И. И. Самостигматизация психических больных: описание и типология // Психиатрия. — 2004. — № 2. — С.23−30.

5. Новиков Е. Отверженные: об отношении общества к психически больным // Здравый смысл. — 2004. — № 4. — С.15 — 19.

6. Польская Н. А. Психически больной в современном обществе: проблема стигмы // http://knowledge. isras.ru/sj/sj/sj1−2-04pol.html

7. Сафронова Н. Повреждение общества // Медицинский вестник. — 2004. — № 26 (297). — С.27 — 35.

8. Слободяник А. П. Психотерапия, внушение, гипноз. — К.: Здоров’я, 1977. — 480 с.

9. Стигма, Дискриминация и Права человека в связи с ВИЧ/СПИД // http://www.oasis.net. kg/news. php? extend.23

10. Хайгихат Р. Унитарная теория стигматизации: преследование собственных интересов и пути к устранению стигматизации // Обзор современной психиатрии. — 2001. — № 4. — С.8 — 18.