Травматология — основи військово-польової хирургии

ВОЕННО-ПОЛЕВАЯ ХІРУРГІЯ ЛЕКЦІЯ № 1 ОРГАНИЗАЦИЯ ДОПОМОГИ ПОРАНЕНИМ І ПОСТРАЖДАЛИМ ПІД ЧАС ВІЙНИ У ДІЮЧОЇ АРМІЇ. ІСТОРІЯ ЦЬОГО ПИТАННЯ. ОРГАНИЗАЦИЯ ДОПОМОГИ ПРИ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ. Військово-польова хірургія. Назва предмета дав великого русского хірург Н.І. Пирогов. Коли він закінчив свою практичну діяльність він написав працю «Початок військово-польової хірургії» в 2-х томах, де виклав все своїх поглядів, ідеї, й практику. Оппель запропонував назвати предмет військова хірургія. Англійський автор Труета написав по закінченні 1-ї Першої світової працю «Досвід першої Першої світової», після чого стали завжди писати досліди війни. У СРСР з вказівкою Сталіна була написано «Досвід радянської медицини під час Великої Вітчизняної війни» завдовжки тридцять п’ять томах. Леонардов — відомий діяч радянської медицини називав военно-полевую хірургію як травматологія в театрі бойових действий.

Військово-польова хірургія — розділ хірургії, до складу якого організацію хірургічної допомогу й організацію лікування поранених і уражених на війні. Одне слово польовий підкреслюється організаційний бік справи. Військово-польова хірургія відрізняється від хірургії мирного часу: масовістю хірургічної роботи. Може нікого же не бути, і потім то, можливо надходження великої кількості поранених. Недарма Пирогов називав війну травматичною епідемією. У разі масовості роботи чільне місце належить організації лікарі працюють у умовах діючої армії би мало бути здоровими, молодими, хоробрими, винахідливими й кмітливими. Усе обладнання надане має бути возимым, тому всі устаткування стандартизировано і описано. Воно укладено в санітарні сумки і сумки фельдшера, скрині й укладання, до великих скрині. Основні комплекти це: сумка санінструктора, ящик польовий фельдшерський, ВП1 і ВП2 — мала і велика перев’язувальна, Г8 — велика операційна — використовується на етапах кваліфікована і спеціалізованої допомоги, у складі входять інструменти всім операцій; комплект Б1 — мішок, де є стерильний перев’язувальний матеріал як індивідуальних перев’язувальних пакетів, Б2 — мішок з транспортними шинами для іммобілізації 25 поранених (в мішок входять шина Крамера, шина Дитерихса, шина праща Энтина). Проведення масової хірургічної роботи з війні використовується певний обсяг допомоги. У військово-польової хірургії все регламентовано. Обсяг допомоги залежить від 2-х чинників: 1. бойової обстановки (наступ, відступ, позиційна війна) і південь від застосовуваного зброї. 1. Від медико-тактической обстановки: мається на увазі число вступників поранених і моральний стан самого медичного пункту (забезпеченість кадрами і готовність на роботу). Щоб якось забезпечити сповнений спокус і необхідний обсяг допомоги необхідно використовувати медичне сортування поранених. Кілька слів про історію розвитку військово-польової хірургії. Відомий московський професор Юдін говорив що хірургія народилась і поступово відокремилася від хірургії військової, а чи не навпаки. Війни завжди були двигуном прогресу себто розвитку засобів ведення великої війни й у сенсі розбудови хірургії: кожна війна давала поштовх хірургії. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВО-ПОЛЬОВОЇ ХІРУРГІЇ Древній етап. Військово-польова хірургія існувала стародавньому Єгипті, що відбито на фресках. Займалися нею переважно жриці. У школах давньої Індії панувала і існує книга «Аюрт веда». Гіппократ (460−370 рр. буд. зв. е.) був сучасником великих Греко-перських війн, займався лікуванням поранених. Результатом з’явився працю «Трактат про ранах». Лікував вивихи і запропонував оригінальний метод вправления вивиху плеча. Лікував горбатих шляхом скидання його з висоти на горб, у своїй хребет ламався, а горб виправлявся. Середньовіччя. Втручання людині було заборонено релігією, хоча поранень було чимало, що описано в древне французькому епосі «Пісня про Роланда» у тому, як війська Карла Великого хто у гори Іспанії скоєно напади басків. У ранньому середньовіччя лікуванням хірургічних хворих займалися цирульники і наймодніший засіб було кровопускання. У період відродження з’явилося вогнепальну відповідно вогнепальні рани. Ці поранення відрізнялися особливою вагою, вони нагнаивались. Вважалося що це рани отруєні, тому їх заливали бурхливим олією, припікали розпеченим залізом. З’явилися раневые лікарі, які займалися виключно лікуванням вогнепальних ран: Парацельс (1493−1541), Абруаз Парі (1517−1580) — французький хірург, був особистим лікарем Карла IX. Амбруаз Парі запропонував застосовувати джгут при кровотечі з кінцівки, робити розсічення вогнепальної рани підвищення відпливу, рекомендував виконувати рідкісні перев’язки т.к. зайві перев’язки травмують рану, запропонував у світі перев’язку великих судин. Тоді ж з’явилися госпіталі, хоча вони були й при Юлія Цезаря у минулому (називалися валитудинариями, і були нечисленні). У Франції з’явилися пересувні і стаціонарні госпіталі. Особистий хірург Людовіка 15-го у Франції 1737 року опублікував «Трактат про ранах», де з’явилося поняття про первинне хірургічної обробці рани. Доминико Ларрей (особистий хірург Наполеона Бонапарта) з іменем Тараса Шевченка пов’язано зародження военнопольовий хірургії як певної системи. Він запровадив носилки, санітарний транспорт, виділив торік у армії команди для винесення поранених. Але його тактика була — тактикою роботи у одній точці, оскільки війська рухалися територією, тож допомога опинялася всередині армії. Тільки за Бородінський бій Ларрей особисто ампутував більш 200 кінцівок, оскільки під час єдиним лікуванням вогнепальних переломом була ампутація, оскільки майже завжди рана нагнаивалась. У російській армії інша тактика: поранених транспортували до міст, було створено певні етапи надання допомоги: на передових лініях були перев’язувальні пункти, були невеликі загони військової допомоги, лазарети, хури, рухливі госпіталі (в 10−15 верст лінії фронту), головні госпіталі перебувають у містах навколо Москви. Існувала система розвозу поранених. У разі зростання санітарних втрат надходжень у російсько-турецької війні розгорнув своєї діяльності М. І. Пирогов (1810−1881). З іменем Тараса Шевченка пов’язано розвиток наукової військово-польової хірургії, якого є основоположником, йому належить закони військово-польової хірургії, ввів медичне сортування поранених (кожен повинен мати допомогу у залежність від потреби і мінуси можливих ускладнень), уперше вжив знеболювання під час операції на ранах (ефір), ввів транспортну іммобілізацію, що стали лікувальної, став широко застосовувати гіпсову пов’язку (гіпсові пов’язки накладали древні єгиптяни, Авіценна, Матиссан (франц.) запропонував налипную алебастрову пов’язку: бинти накладалися по нозі, згори покривали рідким гіпсом). М. І. Пирогов став застосовувати жіночий працю. У Німеччині було винайдено індивідуальний перев’язувальний пакет Эсмархом, кровоспинний джгут з ланцюжком. Усе це сприяло лікуванню дрібнокаліберних поранень. Ерік Бергман висунув неправильний теза, що це вогнепальні рани стерильні. Це було заперечений при першій світової війни, коли з’явилися важкі осколкові поранення. Петербурзький професор Н.І. Петров (пізніше засновник інституту онкології) зробив доповідь в Варшавському університеті у тому, що це рани є микробно-загрязненными і є потенційно небезпечними розвитком інфекції. Р. Р. Врєден (праця в інституті в 1931;1934 рр.) в 17 павільйоні, завідував відділенням ортопедії і кісткового туберкульозу). Під час русскояпонської війни запропонував сортувальні марки (до пораненому причіпляли талон, яким він далі дотримувався і мала відповідний обсяг допомоги) Н. А. Оппель (забезпечено переважно начальником кафедри військово-польової хірургії в військово-медичної академії) запропонував етапна лікування, тобто. евакуацію і одночасне лечение.

СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОРАНЕНИМ ПІД ЧАС ВІЙНИ існуюча до армій іменується етапним лікуванням з евакуацією за призначенням. Суть етапного лікування у тому, що пораненим і ураженим колись, що вони доставлять в установа, де цілком лікування, проходять кілька медичних закладів чи етапів евакуації. Етап медичної евакуації - це сили і засоби медичної служби, розташовані по дорозі руху пораненого з поля бою в тил з метою допомоги. До кожного етапу встановлено певний коло хірургічних заходів, які заведено називати обсягом допомоги. Обсяг допомоги — це сума хірургічних заходів до виконання, яких призначений і підготовлений даний етап. Обсяг допомоги назавжди і безповоротно повністю визначити не можна, може змінюватися в тому бік розширення й звуження, тому різняться три обсягу допомоги: 1. Повний, коли все що належить 2. Скорочений, коли, наприклад, надходить дуже багато поранених і доводиться відмовитися від деяких маніпулювання тим аби обслужити всіх 3. Мінімальний, що обсяг, який припадає використовувати, якщо використано зброю масового знищення. У умовах допомагають по життєвим показанням. ПЛАНИ ДОПОМОГИ 1. Першу медичну допомогу, виявляється на полі бою 1. Доврачебная медична допомога надається на медичному пункті батальйону (МПБ) 1. Перша лікарська допомога виявляється на медичному пункті полку (МПП). 1. Кваліфікована допомога виявляється в окремому медичному батальйоні і окремому медичному загоні. 1. Спеціалізована допомога виявляється у зоні фронту — у передовій госпітальної базі фронту, і «поза зони фронту в тиловий госпітальної базі фронту. Поле бою допомагають санітар і санінструктор. Але вони на оснащенні є сумка з індивідуальними перев’язними пакетами, стерильні пов’язки для живота, грудях; опікові пов’язки (контурні), ампули з антидотами, наркотиками, кровозупинні джгути. Транспортних шин немає. Це з суті на етап евакуації, що це робиться відразу ж. Тут використовується саме й взаємодопомога більшою мірою (відбувається лише по вказівкою командира). Санінструктор організує гніздо поранених, надає допомогу, з гнізд йде евакуація він: полковий медичний пункт висилає транспорт і перевозить поранених. Використовується транспортер переднього краю для евакуації 2-х сидячих і 2-х лежачих поранених. У МПБ працює фельдшер, він також надає допомогу відразу ж: накладає транспортні шини чи виконує іммобілізацію з допомогою підручних коштів, аутоиммобилизацию (поранена рука після перев’язки прибинтовывается до тулуба, нога фіксується в іншу нозі). Накладення джгута здійснюватися лише на 3 години, оскільки після цього терміну можуть розвинутися некрози. Афганські моджахеди використовували оригінальний метод зупинки кровотечі: брали голку типу Дешана, проколювали тканини під лобкової кісткою, проводили трубку під судини і затягували судини, кровопостачання у своїй йшло через коллатерали. Із трьох батальйонів поранені евакуюються в медичні пункти полку: це потроєння числа поранених називається потоком поранених. У МПП працює лікар, котрі можуть виконувати хірургічні маніпуляції. На сортувальної майданчику поранені розподіляються на поранених мають травлення отруйними речовинами і радіоактивними речовинами, які вирушають на майданчик спеціальної обробки (ПСО), де проводиться часткова спеціальна обробка. Важко поранені вступають у перев’язувальні, й інші вступають у эвакуационную палату і звідси далі. У сортировочно-эвакуационном відділенні виконуються: реєстрація (заповнення карти первинної медичної допомоги: запровадження антибіотиків, сироваток, анатоксинів, антидотів, наркотиків. Залежно від додаткових ушкоджень залишається кольорова смуга на карті: при опроміненні - блакитна при стійкому отруєння — жовта при бактериальном зараження — чорна при кровотечі і джгуті - червона Ця карта є паспортом пораненого. ЗАХОДИ НЕОБХІДНІ ПРИ СТАНАХ ЗАГРОЗЛИВИХ ЖИТТЯ: 1. тимчасове припинення кровотечі контроль над джгутами 1. транспортна ампутація 1. новокаиновые блокади пошкодженій кінцівки, і навіть вагосимпатическая блокади на шиї, паранефральная блокада що зменшується явища шоку. 1. При шоку і велику крововтрату виробляється струйное переливання крові. 1. При затримки сечі - катетеризація сечового міхура. 1. При напруженому пневмотораксе і асфіксії необхідно проколоти міжреберні простору, відкачати повітря і зробити клапанные дренаж. 1. Часткова противохимическая обробка та введення антибіотиків, протиправцевої сироватки. При скороченому типі допомоги годі й робити блокади, вводити антибіотики навколо рани, не змінювати пов’язки і іммобілізацію, і заповнювати документацию Этап кваліфікованої медичної допомоги у ОмедБ і ОМО. Це госпіталь, зі своїми транспортними засобами. Тут проводиться: сортування: ходячі йдуть, поранені око ставляться до важким (т.к. буває симпатическое поразка іншого очі, що може спричинити до сліпоти). видаються талони: Э1-Э2 — підлягати евакуації відразу після перев’язки. Це легкораненые, вони вирушають на спеціалізовані госпіталі для легкораненых отже потік скорочується на 20−25%. З талонами 1 і 2 червоного кольору, з важкими пораненнями грудях та живота направляють у операційні. З талоном синього кольору 1 і 2 поранені направляють у перев’язувальні для тяжкопоранених. Сюди направляються поранення кінцівок які потребують ампутації чи операції, комбіновані поразки зі стійкими отруйними речовинами і радіоактивними речовинами. Головне місце — велика операційна, де оперують поранення в груди і живіт. Якщо є важкий шок чи постраждалий поважчав його тимчасово направляють у противошоковую палату: два — одна для поранених, інша для обоженных з талоном Ш. Усі хто прооперовано отримують талон О.

СПЕЦИАЛИЗИРОВАННАЯ ДОПОМОГА У ГОСПІТАЛЯХ: госпіталі для легкораненых, тут переважно лікуються поранені в пензель, терміном трохи більше 60 днів. інші госпіталі формуються з військово-польового хірургічного госпіталю і загону спеціалізованої медичної допомоги (торакоабдоминальная, опікова, рентгенівські та інших. групи) спеціалізований хірургічний польовий рухомий госпіталь — самий головний і великий, для поранених на думку, хребет, шию. Тут поранені проходять санітарний пропускник і розподіляються в хірургічні відділення: 1. нейрохірургічне відділення зі спинальным, щелепно-лицьовим відділеннями. 1. ЛОР-отделения 1. очне відділення ортопедичний госпіталь (з рентгенівським відділенням і гіпсовою групою) торакоабдоминальный госпиталь.

МЕДИЦИНА КАТАСТРОФ. Медицина катастроф побудовано принципах військово-польової хірургії. Медицина катастроф — це розділ медицини який передбачає розробку стратегії і тактики надання екстреної допомоги велику кількість потерпілих у екстремальних умовах при гострої нестачі зусиль і коштів медичної служби. Це при землетрусах, повені, вибухи, аварії транспорта.

Фази надання допомоги 1. фаза ізоляції: саме й взаємодопомога, винесення з небезпечної зони. 1. фаза порятунку: проведення рятувальних робіт загонами ззовні, медична сортування. Проводяться невідкладні заходи щодо життєвим показанням і з 3-го обсягу допомоги. Діагностика здійснюється лише по клінічним ознаками. 1. фаза відновлення: надходження постраждалих на етапи кваліфікована і спеціалізованої допомоги. ЕТАПИ НАДАННЯ ДОПОМОГИ 1. перша медичну допомогу. Первинна лікарська допомогу може опинятися із елементами кваліфікованої допомоги, є відповідні лікарі. Робота бригадах у автономному режимі. Бригади оснащуються медичним майном, транспортом, електростанціями, автоперевязочными, наметами та польовою кухнею. У сортування дуже важливо виділення легко постраждалих дітей і потребують тривалого кваліфікованого і спеціалізованого лікування. 1. вступ у багатопрофільні польові хірургічні госпіталі. Тут визначаються черговість і терміновість операцій, реанімаційні заходи, підготовка до операцій, лікування шоку, і боротьби з крововтратою. 1. вступ у спеціалізовані госпіталі, що розгортаються базі великих лікарень, чи гарнізонного військового госпіталя, у якому створюються спеціалізовані групи медичного посилення зі своїми обладнанням. Виявляється медичну допомогу повному обсязі. Найважчі постраждалі евакуюються з допомогою авіації Любимов у центральні лікувальні установи страны.

Пишу реферати: E mail [email protected] від 10 до 20 тис. Оплата в СанктПетербурзі і при отриманні, інших містах поштою. Можлива передоплата в рахунок майбутніх рефератів. Список готових рефератів можна замовити поштою (адресу зазначений выше).